Справа № 442/355/25 Головуючий у 1 інстанції: Хомик А.П.
Провадження № 22-ц/811/2311/25 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 серпня 2026 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Ванівського О.М.,
суддів Копняк С.М., Цяцяка Р.П.,
секретаря: Костюк С.О.
з участю: представника позивача - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 19 травня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя, -
в с т а н о в и в:
В січні 2025 року представник ОСОБА_3 - адвокат Наминанік Оксана Степанівна звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя.
Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_3 з 09 грудня 1993 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_2 , який розірвано згідно рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 30 вересня 2024 року. У їхньому шлюбі народилася одна дитина, яка на даний час вже повнолітня. Під час шлюбу та ведення спільного господарства, за взаємною згодою, за рахунок спільних коштів та в інтересах сім?ї, подружжям ОСОБА_4 на підставі іпотечного договору від 14.07.2005, було придбано квартиру АДРЕСА_1 . Право власності зареєстровано на ім?я відповідача ОСОБА_2 , як голову сім?ї, за взаємною згодою подружжя ОСОБА_4 , що стверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 24.09.2005 року, Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно, номер витягу: 8441418 від 24.09.2005 року.
24.02.2004 року ОСОБА_3 разом з ОСОБА_2 за спільні кошти їхньої сім`ї та для потреб їхньої сім?ї купили житловий будинок з господарськими спорудами, який знаходиться в АДРЕСА_2 . Згаданий житловий будинок складається з однієї житлової кімнати та однієї кухні, житловою площею 13,7 кв.м., загальною площею 48,8 кв.м., позначений на плані Літ А-1, стайня Б, стодола В, вбиральня Г, колодязь К, огорожа 1-2. приватним нотаріусом
Цей житловий будинок згідно договору купівлі-продажу від 24.02.2004 посвідченого Самбірського районного нотаріального округу Малою М.В., зареєстрованого в реєстрі за №587, зареєстровано на праві власності на ім`я відповідача за взаємною згодою подружжя ОСОБА_4 . Придбаний житловий будинок АДРЕСА_2 з господарськими будівлями та спорудам розташований на земельній ділянці, площею 0,2500 га, кадастровий номер: [номер приховано]:02:003:0384, яку передано у власність відповідачу ОСОБА_2 .
Джерелом набуття вказаного майна були спільні сумісні кошти подружжя, в тому числі, заробітна плата позивача, а також тимчасові заробітки з-за кордоном. Після розірвання шлюбу ОСОБА_2 відмовився поділити в добровільному порядку спільно нажите майно, зокрема: спірний житловий будинок земельну ділянку та спірну квартиру, а тому позивач змушена звернутися в суду з данин позовом.
Просила в порядку поділу майна подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_2 визнати за ОСОБА_3 право власності на:
- 1/2 ідеальну частку квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 52,6 кв.м;
- 1/2 ідеальну частку житлового будинку з господарськими спорудами, загальною площею 48,8 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_2 ;
- 1/2 ідеальну частку земельної ділянки, кадастровий номер [номер приховано]:02:003:0384, площею 0,2500 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 .
Судові витрати просить стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 .
Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 19 травня 2025 року позов задоволено.
В порядку поділу майна подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_2 визнано за ОСОБА_3 право власності на:
- 1/2 ідеальну частку квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 52,6 кв.м;
- 1/2 ідеальну частку житлового будинку з господарськими спорудами, загальною площею 48,8 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_2 ;
- 1/2 ідеальну частку земельної ділянки, кадастровий номер [номер приховано]:02:003:0384, площею 0,2500 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 .
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 9834,14 грн. понесених судових витрат. Рішення суду оскаржив ОСОБА_2 .
Рішення суду оскаржив відповідач ОСОБА_2 .
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду є незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права. При ухваленні рішення судом не було враховано, що спірний будинок з господарськими спорудами в АДРЕСА_2 було придбано за його особисті кошти отримані від продажу його- квартири, так само як і квартира АДРЕСА_1 була придбана за його особисті кошти, отримані від продажу квартири, де він мав свою частку.
Просить скасувати рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 19 травня 2025 року та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
03 липня 2026 року представник ОСОБА_5 - адвокат Лука Т.М. подав до суду клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача- ОСОБА_5 .
В обґрунтування клопотання зазначає, що рішення суду може вплинути на її права та обов`язки , оскілки у 2004 році ОСОБА_5 позичила ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 6000 доларів на купівлю квартири АДРЕСА_1 та кошти станом на сьогодні не повернуті. Наголошує на тому, що такі кошти є спільним боргом подружжя , оскільки отримані в момент перебування у шлюбі.
Представник ОСОБА_3 -адвокат Наминанік О.С. подала заперечення на клопотання про залучення до участі в справі як третю особу ОСОБА_5 .
Розглянувши клопотання, суд дійшов висновку, що підстав для його задоволення немає.
Відповідно до положень ст. 53 ЦПК України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї зі сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи. У заявах про залучення третіх осіб і в заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити до участі у справі. Про залучення третіх осіб до участі у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначає, на які права чи обов`язки такої особи та яким чином може вплинути рішення суду у справі.
За змістом ст. 54 ЦПК України, якщо в результаті ухвалення судового рішення сторона може набути право стосовно третьої особи або третя особа може пред`явити вимоги до сторони, така сторона зобов`язана сповістити цю особу про відкриття провадження у справі і подати до суду заяву про залучення її до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору. До такої заяви повинні бути додані докази про направлення її копії особі, про залучення якої як третьої особи подана заява.
Аналіз вказаних приписів процесуального закону дає підстави стверджувати, що заява про залучення до участі у справі в якості третьої особи, має бути обґрунтована з наданням суду відповідних доказів того, що рішення у справі може вплинути на права та обов`язки особи, яка звертається з відповідною заявою.
Разом з тим, у цій справі рішення суду не вплине на права та обов`язки ОСОБА_5 , оскілки предметом спору є поділ майна подружжя. Спірним майном є квартира АДРЕСА_1 , житловий будинок, що розташований на АДРЕСА_2 та земельна ділянка розташована за цією адресою. Навіть, якщо припустити, що у відповідача наявний борг перед ОСОБА_5 , така не позбавлена права на звернення до боржника з вимогою про повернення коштів. Зазначена заборгованість не є предметом спору у цій справі.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника позивача - Наминанік О.С. на заперечення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що таку слід залишити без задоволення.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.
В силу положень ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Згідно п. п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Задовольняючи позовні вимоги про поділ майна подружжя, суд першої інстанції виходив з того, що спірне майно набуте сторонами в період зареєстрованого шлюбу та є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, а отже, відповідно до вимог статті 60 Сімейного Кодексу України підлягає поділу між ними, виходячи з правил рівності часток подружжя у спільному майні.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду зважаючи на наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 з 09 грудня 1993 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_2 , який розірвано згідно рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 30 вересня 2024 року.
Під час шлюбу сторонами на підставі іпотечного договору від 14.07.2005 року, було придбано квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 52,6 кв.м.; житловою площею 29,1 кв.м., в т.ч. площа лоджії - 1,4 кв.м., площа балкону - 0,5 кв.м. Квартира складається з двох житлових кімнат та однієї кухні. Право власності зареєстровано на ім`я відповідача ОСОБА_2 , що стверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 24.09.2005 року, Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно, номер витягу: 8441418 від 24.09.2005 року..
Згідно договору купівлі-продажу від 24.02.2004 року, посвідченого приватним нотаріусом Самбірського районного нотаріального округу та Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно, ОСОБА_2 став власником житлового будинку з господарськими спорудами, який знаходиться в АДРЕСА_2 .
Придбаний житловий будинок АДРЕСА_2 з господарськими будівлями та спорудами розташований на земельній ділянці, площею 0,2500 га, кадастровий номер: [номер приховано]:02:003:0384, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), місце розташування якої за адресою: АДРЕСА_2 , яку на підставі рішення про затвердження документації із землеустрою щодо формування земельної ділянки та передачу її у власність, серія та номер:4918, виданого 14.03.2024 року Новокалинівською міською радою Самбірського району Львівської області передано у власність відповідачу ОСОБА_2 , що підтверджується Витягом з Державного реєстр речових прав, номер витягу:378133690 від 11.05.2024 року.
Отже, предметом поділу на час подання позову є:
- квартира АДРЕСА_1 загальною площею 52,6 кв.м.; житловою площею 29,1 кв.м., в т.ч. площа лоджії - 1,4 кв.м., площа балкону - 0,5 кв.м.;
- житловий будинок з господарськими спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , та який складається з однієї житлової кімнати та однієї кухні, житловою площею 13,7 кв.м., загальною площею 48,8 кв.м., позначений на плані Літ А-1, стайня Б, стодола В, вбиральня Г, колодязь К, огорожа 1-2;
- земельна ділянка, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , площею 0,2500 га, кадастровий номер: [номер приховано]:02:003:0384, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).
Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки (абзац 1 частини другої статті 3 СК України).
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України).
Частини третя та четверта статті 368 ЦК України також визначають, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
Заперечуючи позов, ОСОБА_2 вказує, що спірний будинок з господарськими спорудами в АДРЕСА_2 було придбано за його особисті кошти отримані від продажу його- квартири, так само як і квартира АДРЕСА_1 була придбана за його особисті кошти, отримані від продажу квартири, де він мав свою частку.
Законом установлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року в справі № 372/504/17, від 11 жовтня 2023 року в справі № 756/8056/19).
Відповідно до статті 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна чи майнових прав, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті чи оформлені (постанова Верховного Суду від 05 січня 2024 року в справі № 755/12204/18).
Разом з тим, умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не особисті, не пов`язані із сім`єю інтереси одного з подружжя. Отже, якщо один із подружжя уклав договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя. Подружжя має відповідати за спільними зобов`язаннями всім майном, яке належить їм на праві спільної сумісної власності.
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року в справі № 638/18231/15, а також у постанові Верховного Суду від 02 квітня 2020 року в справі №638/17330/16-ц.
Статтею 57 СК України визначено перелік видів особистої приватної власності одного з подружжя та підстави її набуття.
За змістом частини 1 статті 57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»; земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.
Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю (ч. 7 ст. 57 СК України)
У пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз`яснено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання.
Таким чином, у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.
Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, встановлюються факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов`язків, з`ясовують час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.
Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 03 січня 2025 року у справі № 567/93/23.
Таким чином, набуття майна за час перебування у шлюбі створює презумпцію виникнення права спільної сумісної власності. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю.
Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.
Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована.
Однак, якщо ж заява одного з подружжя, про те, що майно було придбане на її особисті кошти не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною.
Таким чином, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя.
Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 26 вересня 2019 року у справі № 643/4160/16-ц.
Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Разом з тим, надані відповідачем докази на підтвердження його заперечень щодо віднесення спірного майна до спільного сумісного майна подружжя, були предметом оцінки суду першої інстанції. Порушень норм процесуального права при оцінці таких доказів апеляційним судом не встановлено.
На переконання апеляційного суду, презумпція спільності набутого у шлюбі майна - спірної квартири відповідачем не була спростована, оскільки він не довів належними та допустимими доказами, що набув майно за особисті грошові кошти.
Безпідставними є покликання апелянта на те, що спірний будинок з господарськими спорудами в АДРЕСА_2 та квартиру АДРЕСА_1 було придбано за його особисті кошти отримані від продажу його - квартири, враховуючи наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 24.02.2004 року позивач ОСОБА_3 разом з відповідачем ОСОБА_6 купили житловий будинок з господарськими спорудами, який знаходиться в АДРЕСА_2 , а квартира АДРЕСА_3 була продана, відповідно до договору купівлі-продажу • 19.04.2025 року, тобто пізніше, ніж був придбаний житловий будинок, що додатково підтверджує той факт, що житловий будинок з господарськими спорудами, який знаходиться в АДРЕСА_2 був придбаний за спільні кошти подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , тобто не за виручені кошти від продажу частини квартири АДРЕСА_3 , як це стверджує відповідач.
Також квартира АДРЕСА_1 , була придбана на підставі іпотечного договору від 14.07.2005 року, за спільні кошти для потреб сім?ї.
Згідно графіку погашення боргу щомісячно сплачувалися кошти за квартиру.
Відповідачем в апеляційній скарзі зазначено, що судом не встановлено обставин укладення цього договору та його порядку погашення, і разом з цим жодних доказів на підтвердження вказаних обставин відповідач не надає, як і не надає жодної квитанції погашення боргу за квартиру, натомість зазначає, що за його особисті кошти придбана квартира, що не підтверджується жодними доказами.
Відповідно до норм ч.2 ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування. Не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Отже, відповідачем ОСОБА_2 ні в суд першої інстанції, ні до апеляційної скарги не надано належних та допустимих доказів на підтвердження обставин щодо придбання спірного будинку та квартири за особисті кошти та в особистих інтересах.
Встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, а саме набуття спірного будинку та квартири у період перебування ОСОБА_2 у шлюбі з ОСОБА_3 , суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що оскільки спірне майно є об`єктом права спільної сумісної власності, то частки подружжя у такому майні вважаються рівними.
Суд першої інстанції при вирішенні зазначених позовних вимог правильно визначився з характером спірних правовідносин, нормами матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, та, надавши обґрунтовану правову оцінку поданим у справі доказам у їх сукупності, дійшов обґрунтованого висновку про поділ квартири, як спільного сумісного майна подружжя, у рівних частинах, визнавши за позивачкою право на частину у власності на дане майно .
Колегія суддів вважає, що задоволення позову у вказаній частині щодо поділу майна у такий спосіб відповідає змісту порушеного права позивача як співвласника спільного сумісного майна подружжя та не суперечить судовій практиці вирішення подібних спорів (постанова Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справі № 753/4498/19 ).
Безпідставними є покликання апелянта на те, що він не був повідомлений належним чином про час та місце слухання справи, оскільки інтереси відповідача ОСОБА_2 представляв адвокат Іськов В.О., який був ознайомлений з матеріалами справи (про що свідчить його заява, яка міститься в матеріалах справи), надано йому, як представнику відповідача доступ до електронної справи №442/355/25, в підсистемі «Електронний суд». Представником відповідача ОСОБА_2 - адвокатом Іськовим В.О. було подано до Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області заяву про розгляд справи у його відсутності.
Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, апеляційний суд не встановив.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому його відповідно до ст.. 375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст. 6Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Керуючись ст.ст. 374 ч. 1 п.1, 375, 381 - 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,-
у х в а л и в:
апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 19 травня 2025 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складено 13.08.2026 року.
Головуючий: Ванівський О.М.
Судді: Копняк С.М.
Цяцяк Р.П.