Справа № 752/19612/26
Провадження №: 2-з/752/187/26
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13.08.2026 м. Київ
Голосіївський районний суд міста Києва у складі:
головуючого судді - Кирильчук І.А.,
секретаря судового засідання - Сінчук І.А.,
за участі:
позивача - ОСОБА_1
представника позивача - адвоката Гайдай Олени Валеріївни,
третьої особи - ОСОБА_2 ,
представника третьої особи - адвоката Кушніренко Юлії Миколаївни,
заінтересованих осіб: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду заяву представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Гайдай Олени Валеріївни про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, треті особи: Служба у справах сім`ї та дітей Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, ОСОБА_2 , про визнання протиправним розпорядження Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації про негайне відібрання дитини,
в с т а н о в и в:
23 липня 2026 року через систему «Електронний суд» до Голосіївського районного суду міста Києва надійшов позов ОСОБА_1 до Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, третя особа - Служба у справах сім`ї та дітей Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, про визнання протиправним та скасування розпорядження Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації від 23 червня 2026 року № 351 про негайне відібрання малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у матері.
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 29 липня 2026 року прийнято заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.
10 серпня 2026 року через систему «Електронний суд» до Голосіївського районного суду міста Києва представник позивача подала заяву про забезпечення позову, у якій просить передати малолітнього ОСОБА_5 на тимчасове проживання до його бабусі - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та дідуся - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , які проживають за адресою: АДРЕСА_1 , до набрання законної сили судового рішенням у справі №752/19612/26.
Заява обґрунтована тим, що 22 червня 2026 року працівниками Служби у справах дітей та сім`ї було здійснено негайне відібрання дитини, а 23 червня 2026 року Голосіївською районною в місті Києві державною адміністрацією прийнято розпорядження № 351 про негайне відібрання дитини у матері у зв`язку з безпосередньою загрозою її життю та здоров`ю. Після відібрання дитину передано до центру соціально-психологічної реабілітації дітей № 1, де вона перебуває на час звернення до суду.
Представник позивача посилається на те, що заявлений захід забезпечення спрямований виключно на тимчасове врегулювання фактичних сімейних відносин на період судового розгляду та запобігання подальшому порушенню права дитини на сімейне виховання - шляхом передачі дитини на тимчасове проживання до його найближчих родичів - бабусі і дідуся, які проживають у належних житлових умовах, мають можливість забезпечити її виховання, догляд, навчання, медичне забезпечення та постійний нагляд. Таким чином, буде для дитини збережений контакт з найближчими родичами та сімейний зв`язок. Фактично заявлений спосіб забезпечення позову дозволяє зберегти дитину у сімейному середовищі без вирішення наперед спору щодо правомірності дій органу опіки. Органом опіки та піклування не встановлено жодних обставин, які б свідчили про неможливість чи небезпечність тимчасового проживання малолітньої дитини разом із бабусею та дідусем. Відтак продовження перебування дитини у державному закладі за наявності близьких родичів, готових забезпечити її виховання та догляд, не відповідає принципу пропорційності втручання держави у сімейне життя та не узгоджується з принципом пріоритетності сімейного виховання. Станом на 10 серпня 2026 року малолітня дитина ОСОБА_5 перебуває у Центрі соціально-психологічної реабілітації дітей № 1. Мати відвідуючи центр неодноразово зверталась до працівників щодо неналежного стану здоров`я та вигляду сина. Дитина сильно схудла, має подряпини та ссадна на тілі. На кутиках рота наявні інфекційні виразки. Медична допомога дитині по знезараженню ран не надавалась. Мати привозила мазі та ліки в центр самостійно. Зважаючи на фізичний та психоемоційний стан дитини, для стабілізації стану дитину, передача його до найближчих родичів відповідатиме найкращим інтересам дитини та головній меті - збереження сімейних зв`язків. Кожен день перебування дитини у закладі поглиблює втрату емоційного контакту із найближчими членами сім`ї, створює ризики для її психологічного розвитку та не може бути компенсований навіть у разі подальшого задоволення позову. Отже, представник позивача вважає, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до того, що навіть можливе майбутнє рішення суду про скасування оскаржуваного розпорядження не забезпечить повного та ефективного поновлення порушених прав дитини та членів її сім`ї.
Відповідно до частини першої статті 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.
Частиною третьою статті 153 ЦПК України передбачено, що суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, яка подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову, або для з`ясування питань, пов`язаних із зустрічним забезпеченням.
Для забезпечення якнайкращих інтересів дитини, судом розгляд заяви про забезпечення позову було призначено до розгляду на 12 серпня 2026 року з викликом учасників справи та надання пояснень психологів, які працюють з дитиною, баби ОСОБА_3 і діда ОСОБА_4 .
У судовому засіданні сторона позивача наполягала на забезпеченні позову шляхом передачі передачу малолітнього ОСОБА_5 на тимчасове проживання до його бабусі - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та дідуся - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , які проживають за адресою: АДРЕСА_1 , до набрання законної сили судового рішенням у справі №752/19612/26, з наведених у заяві підстав.
Сторона відповідача та третьої особи заперечували проти забезпечення позову у таких спосіб, вважаючи, що вилучення дитини зі спеціалізованого закладу (реабілітаційного центру), де вона отримує необхідний медичний чи психологічний догляд може зашкодити її здоров`ю. Самочинна зміна оточення дитини до ухвалення рішення суду не відповідає якнайкращим інтересам дитини.
Сторона третьої особи також зауважила, що саме батьки мають переважне право на особисте виховання та проживання дитиною. Права баби та діда є похідними. Вони не можуть замінювати собою батьківські обов`язки, якщо батьки не позбавлені батьківських прав і їх не обмежено в них. Крім того, дід і баба будуть створювати перешкоди батьку дитину у спілкуванні із сином.
Представник відповідача зауважила, що до Служби у справах дітей та сім`ї Голосіївської РДА не надходили заяви ні від діда, ні від баби з проханням на тимчасове влаштування дитини в сім`ю.
Психолог ОСОБА_6 пояснила, що коли малолітній ОСОБА_5 потрапив до центру, то його стан був наляканий та розгублений, він не міг сам себе обслуговувати, читає по складах, писати не хоче, друкованими літерами пише з помилками. На даний час, дитина стала більш відкрита, спілкується з іншими дітьми, почав займатися баскетболом, катається на скейті, відвідує різні заняття, проводить час на майданчику. Завжди з нетерпінням чекає зустрічі як з мамою, так і з татом. Говорить лише про батьків, про діда і бабу не згадує. Зазначила, що дитині складно спілкуватися з іншими дітьми, але в цьому у нього є суттєвий прогрес. Перебування у центрі значно покращує психо-емоційний стан дитини. Підтвердила, що дійсно у дитини був випадок мимовільного випородження, однак на цю тему проведено бесіду і це питання ніхто більше не порушує.
Психолог ОСОБА_7 пояснила, що перший час працювала з дитиною. Коли хлопчик потрапив до центру він був наляканий, мовчазний, сидів і міг не рухатися і це могло бути пов`язано зі зміною середовища, оскільки коли дитину вилучають із сім`ї, то це вже стрес. Час перебування дитини у центрі йде значно їй на користь, хлопчик став посміхатися, проявляє емоції радості, розповідає про свої справи, комунікує з іншими дітьми, намагається опанувати їзду на скейті та велосипеді. Згадує більше про тата, про інших родичів, в тому числі діда і бабу жодного разу не згадав. У центрі відбувається індивідуальне консультування, хлопчику створюються умови, які необхідні для стабілізації його психо-емоційного стану.
ОСОБА_3 пояснила, що ОСОБА_5 є її онуком, який зараз перебуває в центрі. Їй було відомо, що дитина не відвідує школу і проводить час з мамою на заправці. Останній раз бачила внука рік назад, оскільки було прийнято сімейне рішення у цей час не їздити громадським транспортом. Будучи маленьким дитина 2 роки проживала з ними і відвідувала дитячий садочок. Постійно має контакт внуком через засоби телефонного зв`язку. До центру із проханням відвідати дитину не зверталася. Вважає, що у них великих приватний будинок, є школа, і хлопчик буде забезпеченим всім необхідним для його розвитку.
ОСОБА_4 пояснив, що дійсно ОСОБА_8 приїзджав до них рік назад, було відомо, що дитина не відвідувала школу, але це було пов`язано з неодноразовою зміною школи через булінг. Він із дружиною готовий забезпечити належні умови для проживання дитини.
Дослідивши заяву та додані до неї матеріали, вислухавши всіх учасників справи та пояснення заінтересованих осіб, суд дійшов такого висновку.
Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За змістом частини першої статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Заява про забезпечення позову має відповідає вимогам, які містяться у Главі 10 Розділу І ЦПК України.
Відповідно до вимог частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до Принципів попередніх і забезпечувальних (охоронних) заходів у міжнародному цивільному процесі Міжнародної Асоціації процесуального права, «попередні і забезпечувальні заходи мають дві принципові цілі у цивільних спорах: а) збереження існуючого status quo до вирішення спору по суті; б) збереження активів, за рахунок яких остаточне судове рішення може бути виконано.
Відповідно до Правила 17.1 «Попередні заходи та охоронні заходи», що закріплено у Правилах міжнародного цивільного процесу ALI/UNIDROIT, суд може вжити попередній захід для того, щоб обмежити поведінку сторони чи іншої особи або змусити її до поведінки у випадках, коли необхідно зберегти можливість надання ефективного засобу судового захисту до ухвалення остаточного судового рішення або ж для того, щоб підтримати або іншим чином врегулювати існуючу ситуацію (status quo).
Консультативна рада європейських суддів у своєму Висновку від 24 листопада 2004 року № 6 «Про справедливий судовий розгляд у розумні строки і роль судді у судовому процесі з урахуванням альтернативних способів вирішення спорів» визначила, залежно від мети, два види попередніх заходів, які можуть бути застосовані судом: 1) заходи, спрямовані на забезпечення виконання рішення (наприклад, накладення арешту або «замороження активів»); 2) засоби тимчасового врегулювання ситуації (наприклад, у сімейних спорах).
Отже, забезпечення позову - це вжиття судом, в провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують за його позовом про присудження реальне виконання позитивно прийнятого рішення. Такий інститут цивільно-процесуального законодавства передбачений з метою попередження несумлінних дій відповідача, який може, наприклад, сховати або продати майно, тобто з метою усунення утруднення або неможливості виконання рішення.
Тобто, однією із причин, в зв`язку з якими потрібно забезпечити позов, може бути припущення особи щодо обставин, що несуть загрозу невиконання або утруднення виконання можливого рішення.
Особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову (пункт 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову»).
Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Вирішуючи питання про забезпечення позову та приймаючи відповідне рішення, суд зобов`язаний враховувати обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги, та зазначені ним докази, що підтверджують кожну обставину.
Згідно із пунктами 4, 5, 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.
Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.
Особа, яка подала заяву про забезпечення, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову.
З цією метою обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів із врахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної заяви, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірність утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Зі змісту поданої заяви про забезпечення позову вбачається, що між сторонами існує спір щодо встановлення факту відсутності законної підстави для відібрання, передачі та подальшого утримання дитини, повернення неповнолітньої дитини, зобов`язання вчинити дії.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 150 ЦПК України позов може бути забезпечений, зокрема, встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин.
Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, всі дії стосовно дітей органів соціального забезпечення, судів, адміністративних чи законодавчих органів повинні бути спрямовані на якнайкраще забезпечення інтересів дитини. Держави-учасниці повинні забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручі до уваги права і обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Ухвалюючи рішення в справі «М.С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява №2091/13), Європейський суд з прав людини наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.
У Параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини від 07 грудня 2006 року №31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Olsson v. Sweden» (№ 2) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини (рішення у справі «Johansenv. Norway» від 07 серпня 1996 року, § 78).
Відповідно до частин першої, другої статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
Відповідно до статті 4 Конвенції про контакт з дітьми 2003 року дитина та її батьки мають право встановлювати й підтримувати регулярний контакт один з одним. Такий контакт може бути обмежений або заборонений лише тоді, коли це необхідно в найвищих інтересах дитини. Якщо підтримання неконтрольованого контакту з одним з батьків не відповідає найвищим інтересам дитини, то розглядається можливість контрольованого особистого контакту чи іншої форми контакту з одним з таких батьків.
Позивач зазначає, що метою для забезпечення позову в обраний ним спосіб є збереження дитини у сімейному середовищі, збереження сімейних зв`язків та стабілізація стану дитини, тому, зважаючи на фізичний та психо-емоційний стан дитини, передача його до найближчих родичів відповідатиме найкращим інтересам дитини та головній меті - збереження сімейних зв`язків.
При оцінці елементів, які по суті становлять «найкращі інтереси дитини», суд здійснює оцінку потреб кожної конкретної дитини з урахуванням її психологічних особливостей та комплексу обставин: індивідуальності, прихильності до кожного з батьків, вразливості, готовності кожного з батьків забезпечити розвиток дитини у стабільному безпечному середовищі.
У судовій практиці Верховного Суду напрацьовані певні базові елементи, які підлягають врахуванню при оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини. Зокрема, це індивідуальність дитини, збереження сімейного оточення, підтримка стосунків із батьками, захист і безпека дитини, право на здоров`я, освіту та ін. Крім того, підлягає врахуванню спроможність кожного з батьків піклуватися про дитину, стосунки між дитиною і батьками, бажання батьків бути опікунами, а також бажання дитини. При визначенні найкращих інтересів дитини мають враховуватись любов, емоційні зв`язки між сторонами і дитиною, здатність сторін давати дитині таку емоційну підтримку, здатність сторін підтримувати відповідний рівень харчування дитини, забезпечення її одягом, медичне обслуговування та ін. Також враховується час, протягом якого дитина проживала в певному стабільному середовищі, місце проживання, школа, оточення.
Судом, при розгляді заяви про забезпечення позову, не встановлено, що передача малолітнього ОСОБА_5 на тимчасове проживання до його діда і баби, які проживають за адресою: АДРЕСА_1 , буде відповідати якнайкращим інтересам дитини.
Судом враховано, що дитина не мала фізичного контакту з дідом і бабою понад рік. Спілкування діда і баби через засоби телефонного зв`язку не дозволяє мати стійкий соціальний зв`язок з дитиною та замінити особисте спілкування. Проживання дитини два роки та відвідування дитячого садочка за місцем проживання діда і баби жодним чином не підтверджує стійкий емоційний зв`язок дитини, якій уже 11,5 років.
З пояснень психологів дитина не згадує діда і бабу.
Наданий позивачем відеозапис розмови матері з дитиною не підтверджує стійкий емоційний контакт дитини з дідом і бабою.
Статус діда і баби як членів сім`ї не є беззаперечним фактом наявності між ними та внуком стійкого емоційного контакту, наявність якого у судовому засіданні встановлена не була.
Матеріали справи не містять жодних доказів того, що перебування дитини в реабілітаційному центрі створює для неї реальну загрозу життю і здоров`ю.
Судом враховано, що дитина отримує консультації різних спеціалістів, в тому числі і психологів, для забезпечення належного психо-емоційного стану дитини, спілкування з однолітками, заняття різними гуртками. Дитина у центрі має спілкування як з матір`ю, так і батьком, що забезпечує право обох батьків на підтримання з дитиною регулярних особистих стосунків і прямих контактів.
Проаналізувавши всі надані докази в сукупності, суд дійшов висновку про те, що передача малолітнього ОСОБА_5 на тимчасове проживання до діда і баби не забезпечить належного сімейного середовища для дитини та буде відповідати якнайкращим інтересам дитини. Натомість повторна зміна середовища перебування покладе на дитину надмірний тягар для нової адаптації. Крім того, суду не надано належних та достатніх доказів того, що дід і баба можуть забезпечити належні умови для проживання внука, який потребує консультації відповідних фахівців і спеціалістів з психокорекційної роботи, створенню сприятливого психологічного клімату для дитини.
За наведених обставин суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову.
Керуючись статтями 149, 150, 153, 258-261, 353 ЦПК України, суд,
п о с т а н о в и в:
Заяву представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Гайдай Олени Валеріївни про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, треті особи: Служба у справах сім`ї та дітей Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, ОСОБА_2 , про визнання протиправним розпорядження Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації про негайне відібрання дитини - залишити без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня складання повного тексту ухвали суду.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Ухвала складена 13 серпня 2026 року.
Суддя І.А. Кирильчук