Справа № 132/2564/26
2-н/132/142/26
Ухвала
Іменем України
14 серпня 2026 року місто КАЛИНІВКА
Суддя Калинівського районного суду Вінницької області Сєлін Є.В., розглянувши матеріали заяви ОСОБА_1 про видачу судового наказу щодо стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання дитини - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
ВСТАНОВИВ:
23 липня 2026 року на адресу Калинівського районного суду Вінницької області надійшла заява ОСОБА_1 про видачу судового наказу щодо стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання дитини - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23 липня 2026 року, визначено склад суду з розгляду заяви про видачу судового наказу: суддю Сєліна Є.В.
Відповідно до положень частини п`ятої статті 165 ЦПК України, у разі якщо боржником у заяві про видачу судового наказу вказана фізична особа, яка не має статусу підприємця, суддя не пізніше двох днів з дня надходження такої заяви, крім випадків подання заяви про видачу судового наказу в електронній формі до боржника, який має офіційну електронну адресу, звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання фізичної особи - боржника.
Згідно норм частини сьомої статті 165 ЦПК України, суддя з метою визначення підсудності може користуватися даними Єдиного державного демографічного реєстру.
14.08.2026 року надійшли данні щодо боржника з Єдиного державного демографічного реєстру за № 3176989.
За приписами частин 1, 2 статті 167 ЦПК України, суд розглядає заяву про видачу судового наказу протягом п`яти днів з дня її надходження, а якщо боржником у заяві про видачу судового наказу вказана фізична особа, яка не має статусу підприємця, - протягом п`яти днів з дня отримання судом у порядку, передбаченому частинами п`ятою, шостою статті 165 цього Кодексу, інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи - боржника. Розгляд проводиться без судового засідання і повідомлення заявника і боржника. За результатами розгляду заяви про видачу судового наказу суд видає судовий наказ або постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу.
Дослідивши матеріали заяви ОСОБА_1 про видачу судового наказу щодо стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання дитини - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , приходжу до висновку про відмову у видачі судового наказу, виходячи з наступних підстав.
Частинами 2, 3 статті 19 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, зокрема у порядку наказного провадження. Наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо.
Відповідно до статті 160 ЦПК України, судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги, а також органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Згідно статті 161 ЦПК України, судовий наказ може бути видано, якщо, зокрема, заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов`язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб.
За змістом частини 5 статті 183 СК України, той з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів.
Таким чином, право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів має той з батьків дитини, з яким дитина проживає у визначеному законом порядку.
Як вбачається з поданої заяви, ОСОБА_4 звернувся до Калинівського районного суду Вінницької області із заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання їхнього малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
На обґрунтування заявленої вимоги заявник зазначив, що шлюб між ним та ОСОБА_2 розірвано рішенням Калинівського районного суду Вінницької області від 09 липня 2025 року у справі № 132/1400/25.
Від шлюбу сторони мають двох дітей: неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Заявник зазначає, що обидва сини проживають разом із ним, а малолітній ОСОБА_5 з 13 березня 2026 року фактично проживає разом із ним за адресою: АДРЕСА_1 , та перебуває на його повному утриманні й забезпеченні.
У заяві також зазначено, що боржник ОСОБА_2 проживає за іншою адресою, працює дояркою в ПОСП «Радівське», має стабільний дохід, однак матеріальної допомоги на утримання малолітнього сина не надає.
На підтвердження викладених обставин до заяви додано, зокрема, довідку Нападівського старостинського округу Калинівської міської територіальної громади від 09 липня 2026 року № 10-13-15-56 та акт обстеження житлово-побутових умов проживання від 09 липня 2026 року.
Відповідно до зазначеної довідки Нападівського старостинського округу Калинівської міської територіальної громади від 09 липня 2026 року № 10-13-15-56, ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , а з квітня 2025 року проживає за адресою: АДРЕСА_3 .
Щодо ОСОБА_3 у довідці зазначено, що він зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , з 04 квітня 2025 року по 13 березня 2026 року проживав за адресою: АДРЕСА_3 , а з 13 березня 2026 року проживає разом із батьком за адресою в селі Райки.
Водночас довідка не містить відомостей про те, на підставі яких саме документів, відомостей, пояснень чи результатів перевірки уповноваженою особою встановлено факт проживання дитини разом із заявником саме з 13 березня 2026 року.
Згідно з актом обстеження житлово-побутових умов проживання від 09 липня 2026 року, комісією обстежено житлово-побутові умови проживання сім`ї ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .
В акті зазначено, що в будинку створені належні умови для повноцінного проживання, навчання, відпочинку та розвитку дитини, а ОСОБА_3 забезпечений окремим спальним місцем, необхідними меблями, одягом, взуттям, засобами особистої гігієни, навчальним приладдям та іграшками відповідно до віку.
Разом з тим акт обстеження не містить відомостей про те, на підставі яких саме об`єктивних даних комісія встановила, що дитина проживає за вказаною адресою з 13 березня 2026 року, хто саме повідомив комісію про цю обставину, чи перевірялася тривалість та безперервність проживання дитини за цією адресою, а також хто фактично забезпечує дитину харчуванням, одягом, навчальним приладдям, лікуванням та іншими необхідними засобами.
Крім того, у зазначеному акті особою, з якою, за змістом документа, проживає дитина, зазначено « ОСОБА_1 », тоді як заявником у цій справі є ОСОБА_4 . Подані суду матеріали не містять документа, який би усував зазначену невідповідність або підтверджував, що в акті допущено технічну помилку.
Вирішуючи питання щодо можливості видачі судового наказу, суд виходить з такого.
Згідно зі статтею 160 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 161 ЦПК України судовий наказ може бути видано, зокрема, у разі заявлення вимоги про стягнення аліментів на одну дитину - у розмірі однієї чверті заробітку (доходу) платника аліментів.
Разом із тим можливість видачі судового наказу у справах про стягнення аліментів не означає, що суд звільнений від перевірки дотримання заявником установлених законом передумов для застосування такого способу судового захисту.
За змістом частини першої статті 163 ЦПК України у заяві про видачу судового наказу повинні бути зазначені, зокрема, вимоги заявника і обставини, на яких вони ґрунтуються, а також перелік доказів, якими заявник обґрунтовує свої вимоги.
До заяви про видачу судового наказу додаються документи або їх копії, що підтверджують зазначені обставини.
Отже, саме на заявника покладається обов`язок зазначити обставини, на яких ґрунтується його вимога, та подати документи, які дають можливість суду встановити наявність передбачених законом підстав для видачі судового наказу.
Відповідно до статті 180 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Частиною першою статті 181 Сімейного кодексу України передбачено способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину, зокрема за рішенням суду.
При цьому частина третя статті 181 Сімейного кодексу України передбачає, що за рішенням суду кошти на утримання дитини присуджуються у частці від доходу матері, батька або у твердій грошовій сумі.
Зміст положень сімейного законодавства у їх системному взаємозв`язку зі статтями 160-165 ЦПК України свідчить про те, що звернення одного з батьків із вимогою про стягнення аліментів у наказному провадженні передбачає наявність підтверджених даних про те, що дитина проживає разом із заявником, а інший із батьків належним чином не виконує свого обов`язку щодо її утримання.
Суд звертає увагу, що у наказному провадженні суд не встановлює спірні фактичні обставини у тому обсязі та способом, які характерні для позовного провадження. Особливістю наказного провадження є його спрощений характер, а тому заявлена вимога повинна підтверджуватися документами, з яких без необхідності проведення повноцінного змагального процесу можна встановити наявність передбачених законом підстав для видачі судового наказу.
У цій справі заявник посилається на те, що його малолітній син ОСОБА_3 з 13 березня 2026 року проживає разом із ним та перебуває на його утриманні.
Проте подані заявником документи не містять достатніх об`єктивних даних (відомостей), які б підтверджували зазначену обставину.
Зокрема, сама по собі довідка Нападівського старостинського округу від 09 липня 2026 року № 10-13-15-56 містить лише констатацію того, що дитина з 13 березня 2026 року проживає разом із батьком у селі Райки. Водночас у довідці не зазначено, на підставі яких документів чи інших перевірених відомостей зроблено такий висновок.
Відсутність у довідці відомостей про джерело отримання інформації має істотне значення, оскільки сама по собі констатація певної обставини посадовою особою не замінює документального підтвердження фактичних даних, на підставі яких така обставина встановлена.
Не усуває зазначеного недоліку і акт обстеження житлово-побутових умов проживання від 09 липня 2026 року.
Зі змісту цього акта вбачається, що комісією проведено обстеження будинку та встановлено наявність у ньому належних житлово-побутових умов для проживання дитини.
Водночас акт фіксує стан житлово-побутових умов на момент проведення обстеження - 09 липня 2026 року. Він не містить достатніх відомостей для встановлення факту постійного проживання дитини за цією адресою саме з 13 березня 2026 року по теперішній час.
Також акт не містить даних про джерела інформації, на підставі яких комісія встановила тривалість проживання дитини, не зазначає, чи перевірялися відповідні обставини за документами, чи опитувалися батьки, дитина, інші особи, чи досліджувалися документи щодо навчання, медичного обслуговування, придбання необхідних для дитини речей або інші відомості, які могли б об`єктивно підтвердити фактичне проживання дитини саме із заявником.
Забезпечення дитини окремим спальним місцем, меблями, одягом, взуттям, засобами особистої гігієни, навчальним приладдям та іграшками свідчить про наявність належних умов для її проживання у будинку, однак саме по собі не підтверджує ні тривалість фактичного проживання дитини за цією адресою, ні те, що зазначене майно придбане саме заявником, ні факт перебування дитини саме на його утриманні.
Так само висновок про добрий матеріальний стан сім`ї, наявність домашнього господарства, земельних ділянок та вирощування городини не є доказом того, що заявник фактично здійснює утримання дитини та що саме він є тим із батьків, з яким дитина проживає.
Суд також бере до уваги невідповідність у поданих документах щодо особи батька дитини.
Так, заявником у справі є ОСОБА_4 , тоді як у акті обстеження зазначено, що комісією обстежувалися житлово-побутові умови проживання сім`ї ОСОБА_1 . При цьому в самому акті ОСОБА_3 названий сином ОСОБА_1 , а в довідці зазначено, що дитина проживає разом із батьком ОСОБА_6 .
Таким чином, із поданих документів неможливо однозначно встановити, що особою, разом з якою проживає дитина за адресою: АДРЕСА_1 , є саме заявник ОСОБА_4 .
Суд не може за власним припущенням ототожнювати різних осіб, зазначених у документах, та виправляти істотну невідповідність у доказах без належного документального підтвердження.
За таких обставин суд позбавлений можливості на підставі поданих документів зробити безспірний висновок про те, що малолітній ОСОБА_3 проживає саме із заявником ОСОБА_4 .
При цьому суд наголошує, що для вирішення питання про видачу судового наказу не вимагається доведення того, що заявник несе абсолютно всі витрати на дитину або що інший із батьків взагалі не надає їй будь-якої допомоги. Обов`язок обох батьків щодо утримання дитини прямо встановлений законом.
Однак у даному випадку йдеться про інше - про документальне підтвердження обставини, яка покладена заявником в основу звернення до суду, а саме про проживання дитини разом із заявником та фактичне здійснення ним утримання дитини.
За відсутності належного підтвердження цієї обставини суд не може видати судовий наказ лише на підставі припущення, що наявність дитини у житловому будинку під час проведення обстеження автоматично свідчить про її постійне проживання у ньому з батьком протягом усього зазначеного заявником періоду.
Суд звертає увагу заявника на те, що згідно положень статті 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а суд не може збирати докази з власної ініціативи.
Відповідно до положень пункту 1 частини 1 статті 165 ЦПК України, суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо заява подана в порушенням вимог статті 163 цього Кодексу.
З огляду на наведене суд доходить висновку, що подана заява не містить належного документального підтвердження обставин, на яких ґрунтується вимога про видачу судового наказу, а надані документи не дають можливості однозначно встановити факт проживання малолітнього ОСОБА_3 саме разом із заявником ОСОБА_4 .
У зв`язку з цим наявні передбачені законом підстави для відмови у видачі судового наказу.
Разом із тим, суд вважає за необхідне роз`яснити заявнику, що відмова у видачі судового наказу не означає позбавлення його права на судовий захист та не перешкоджає зверненню до суду з відповідною вимогою у порядку позовного провадження.
Відповідно до частини другої статті 161 Цивільного процесуального кодексу України, особа має право звернутися до суду з вимогами, визначеними частиною першою цієї статті, в наказному або у спрощеному позовному провадженні на свій вибір.
Таким чином, з огляду на те, що вимога ОСОБА_4 про стягнення аліментів на утримання малолітнього сина за своїм предметом належить до вимог, які можуть розглядатися в порядку наказного провадження, заявник не позбавлений права звернутися до суду з відповідною позовною заявою про стягнення аліментів у порядку спрощеного позовного провадження.
При цьому в межах позовного провадження заявник матиме можливість надати суду додаткові докази на підтвердження обставин, на яких ґрунтуються його вимоги, зокрема щодо фактичного місця проживання малолітнього ОСОБА_3 , тривалості такого проживання, участі заявника у його утриманні та вихованні, а також інших обставин, які мають значення для вирішення питання про стягнення аліментів.
Саме в позовному провадженні, з урахуванням принципів змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, сторони матимуть можливість подати докази, надати пояснення, заперечення та доводи щодо обставин фактичного проживання дитини та виконання кожним із батьків обов`язку щодо її утримання, а суд - дослідити та оцінити такі докази у сукупності.
Отже, ця ухвала вирішує виключно питання щодо наявності правових та процесуальних підстав для видачі судового наказу за поданою заявою та не є вирішенням по суті питання про право малолітнього ОСОБА_3 на утримання його матір`ю ОСОБА_2 та про обов`язок останньої сплачувати аліменти.
Відтак відмова у видачі судового наказу за наведених у цій ухвалі підстав не позбавляє ОСОБА_4 права звернутися до суду з позовом про стягнення аліментів на утримання дитини в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 19, 160-161, 163, 165-166, 353 ЦПК України, суддя -
ПОСТАНОВИВ:
У видачі судового наказу за заявою ОСОБА_4 про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , - відмовити.
Роз`яснити ОСОБА_4 , що відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 165 ЦПК України, не перешкоджає повторному зверненню до суду з такою самою заявою про видачу судового наказу після усунення недоліків, які стали підставою для відмови.
Одночасно роз`яснити заявнику, що відповідно до частини другої статті 161 ЦПК України він має право звернутися до суду з вимогою про стягнення аліментів на утримання малолітнього ОСОБА_3 у порядку спрощеного позовного провадження шляхом подання позовної заяви до ОСОБА_2 .
Роз`яснити заявнику, що звернення з позовною заявою у спрощеному позовному провадженні не потребує попереднього встановлення факту проживання дитини з ним у порядку окремого провадження, а відповідні обставини можуть бути предметом доказування та оцінки судом під час розгляду позову про стягнення аліментів.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку на її апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу не подано, а в разі подання апеляційної скарги - після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за результатами апеляційного перегляду.
Суддя