ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 362/4767/26 Головуючий у 1 інстанції: Медведєв К.В.
Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 серпня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.
Суддів Аліменка В.О.
Безименної Н.В.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Васильківського міськрайонного суду Київської області від 12 червня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Київській області, Інспектора поліції сержанта Кузьменка Дмитра Олеговича про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, -
ВСТАНОВИЛА:
Позивач - ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Київській області, Інспектора поліції сержанта Кузьменка Дмитра Олеговича про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення.
Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 12 червня 2026 року адміністративну справу №362/4767/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Київській області, Інспектора поліції сержанта Кузьменко Дмитра Олеговича про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення - передано за підсудністю до Дніпровського районного суду міста Києва.
Не погодившись із ухвалою суду, позивач - ОСОБА_1 звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.
У межах встановленого судом строку відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.
Згідно ч. 2 ст. 312 КАС України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 6, 7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на ухвалу, перегляд якої можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Так, передаючи за підсудністю дану справу до Дніпровського районного суду міста Києва, суд першої інстанції зазначив, що, відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (відповідь від 11.06.2026 № 2873970), зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) ОСОБА_1 є: АДРЕСА_1 .
При цьому, суд першої інстанції вказав, що в порядку альтернативної підсудності позивачем для розгляду його адміністративної справи обрано саме адміністративний суд за місцезнаходженням позивача, а місцезнаходженням позивача є АДРЕСА_1 , то вказана адміністративна справа підсудна Дніпровському районному суду міста Києва.
Разом з тим, апелянт вказує, що є особою похилого віку, фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується довідкою Крушинського старостинського округу Глевахівської селищної ради від 04 червня 2026 року № 183.
Апелянт зазначає, що суд першої інстанції безпідставно ототожнив місце проживання особи виключно із зареєстрованим місцем проживання та не врахував, що фактичним місцем її проживання є с. Крушинка Фастівського району Київської області.
Також, апелянт наголошує, що відповідно до частини першої статті 25 КАС України право вибору між адміністративним судом за місцем проживання (перебування, знаходження) позивача та адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача належить позивачу, а тому звернення до Васильківського міськрайонного суду Київської області відповідало правилам альтернативної територіальної підсудності.
Надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції та доводам апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.
За приписами ч. 1 ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Згідно пункту 4 частини 1 статті 171 КАС України, суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Відповідно до частини першої статті 25 КАС України, адміністративні справи з приводу оскарження індивідуальних актів, а також дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які прийняті (вчинені, допущені) стосовно конкретної фізичної чи юридичної особи (їх об`єднань), вирішуються за вибором позивача адміністративним судом за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) цієї особи-позивача або адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача, крім випадків, визначених цим Кодексом.
Якщо така особа не має місця проживання (перебування) в Україні, тоді справу вирішує адміністративний суд за місцезнаходженням відповідача.
Аналіз наведеного положення свідчить, що законодавцем встановлено альтернативну територіальну підсудність адміністративних справ з приводу оскарження індивідуальних актів суб`єктів владних повноважень, відповідно до якої право вибору належного суду належить позивачу між адміністративним судом за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем його проживання (перебування, знаходження) та адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача.
Водночас, можливість визначення територіальної підсудності справи за місцем проживання (перебування, знаходження) позивача законодавець безпосередньо пов`язує з реєстрацією такого місця у встановленому законом порядку.
Верховний Суд у складі судової палати Касаційного адміністративного суду у постанові від 15 липня 2021 року у справі № 380/9335/20, аналізуючи правове значення місця проживання особи, зазначив, що норми КАС України пов`язують місце проживання особи із зареєстрованим місцем її проживання.
У цій же постанові Верховний Суд, враховуючи положення частини третьої статті 171 КАС України, відповідно до якої суд встановлює місце проживання фізичної особи шляхом звернення до відповідного органу реєстрації щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи, дійшов висновку, що законодавець, оперуючи поняттям «місце проживання особи», передбачає, що таке місце проживання має бути особою зареєстровано.
Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись до Васильківського міськрайонного суду Київської області, ОСОБА_1 зазначила місцем свого фактичного проживання адресу: АДРЕСА_2 .
На підтвердження фактичного проживання за вказаною адресою ОСОБА_1 надала довідку Крушинського старостинського округу Глевахівської селищної ради від 04 червня 2026 року № 183, відповідно до якої, позивач за зазначеною адресою проживає, проте не зареєстрована.
Разом з тим, із відомостей щодо зареєстрованого у встановленому законом порядку місця проживання ОСОБА_1 , отриманих судом першої інстанції, вбачається, що зареєстрованим місцем її проживання є: АДРЕСА_1 .
Таким чином, матеріалами справи підтверджується фактичне проживання ОСОБА_1 у с. Крушинка Фастівського району Київської області, однак відсутні відомості про реєстрацію її місця проживання або перебування за цією адресою у встановленому законом порядку.
За змістом частини першої статті 25 КАС України, сам по собі факт фактичного проживання фізичної особи на певній території, за відсутності реєстрації такого місця проживання або перебування у встановленому законом порядку, не є визначеним процесуальним законом критерієм територіальної підсудності адміністративної справи.
Відтак, довідка Крушинського старостинського округу Глевахівської селищної ради від 04 червня 2026 року № 183 підтверджує фактичне проживання ОСОБА_1 за зазначеною у ній адресою, однак не підтверджує наявності передбаченої частиною першою статті 25 КАС України юридично значущої обставини - реєстрації місця проживання (перебування) позивача у встановленому законом порядку.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апелянта про те, що суд першої інстанції помилково пов`язав визначення територіальної підсудності справи із зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_1 .
При цьому, суд першої інстанції не спростовував факту проживання ОСОБА_1 у с. Крушинка та не встановлював іншого фактичного місця її проживання, а з`ясовував наявність передбаченого процесуальним законом критерію, з яким частина перша статті 25 КАС України пов`язує можливість визначення територіальної підсудності справи за місцем проживання позивача.
Колегія суддів також вважає необґрунтованими доводи апелянта щодо належного їй права вибору суду, відповідно до частини першої статті 25 КАС України.
Дійсно, зазначеною нормою позивачу надано право вибору суду, однак таке право підлягає реалізації виключно між судами, територіальна підсудність яким визначена безпосередньо частиною першою статті 25 КАС України, тобто між судом за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) позивача та судом за місцезнаходженням відповідача.
Наявність у позивача права вибору суду не передбачає можливості визначення територіальної підсудності за адресою фактичного проживання, яка не є зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання або перебування особи.
За таких обставин, фактичне проживання ОСОБА_1 у с. Крушинка Фастівського району Київської області не зумовлює територіальної підсудності цієї справи Васильківському міськрайонному суду Київської області.
Посилання апелянта на положення статті 33 Конституції України, якою кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування та вільний вибір місця проживання, висновків суду першої інстанції також не спростовують.
Гарантоване Конституцією України право особи на вільний вибір місця проживання та встановлений процесуальним законом порядок визначення територіальної підсудності судової справи мають різний предмет правового регулювання. Реалізація особою права на вільний вибір місця проживання не змінює передбачених КАС України критеріїв визначення суду, уповноваженого на розгляд конкретної адміністративної справи.
Також, не впливають на визначення територіальної підсудності цієї справи посилання апелянта на похилий вік, відсутність доходів, складне матеріальне становище та труднощі, пов`язані з необхідністю прибувати до суду у місті Києві, оскільки такі обставини частиною першою статті 25 КАС України та іншими положеннями цього Кодексу не визначені як критерії територіальної підсудності адміністративних справ.
Враховуючи вищевказане, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність, передбачених частиною першою статті 25 КАС України, правових підстав для розгляду цієї справи Васильківським міськрайонним судом Київської області за фактичним місцем проживання ОСОБА_1 та необхідність передачі даної справи за підсудністю до Дніпровського районного суду міста Києва.
Водночас, колегія суддів зазначає, що передача даної адміністративної справи на розгляд до Дніпровського районного суду міста Києва не є порушенням права позивача на звернення до суду.
Судом апеляційної інстанції враховується, що, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно застосував положення чинного законодавства України при постановленні оскаржуваної ухвали із дотриманням норм процесуального права, а тому, підстав для її скасування не вбачається.
Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями ст.ст. 241, 242, 243, 308, 311, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів,-
П О С Т А Н О В И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Васильківського міськрайонного суду Київської області від 12 червня 2026 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.
Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.
Судді Аліменко В.О.
Безименна Н.В.