ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 серпня 2026 року м. Львів Справа № 380/21583/25 пров. № А/857/15115/26
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Гуляка В.В.
суддів: Ільчишин Н.В., Матковської З.М.
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 ,
на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2026 року (суддя - Кузан Р.І., час ухвалення - не зазначено, місце ухвалення - м. Львів, дата складання повного рішення - не зазначено),
в адміністративній справі №380/21583/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України,
про визнання протиправними дії, зобов`язання вчинити дії,
встановив:
У жовтні 2025 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, в якому просив: 1) визнати протиправними дії відповідача, якими відмовлено у задоволенні вимог рапорту солдата ОСОБА_1 від 26.09.2025 про звільнення з військової служби за призовом під час мобілізації у запас відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини 4, абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" через сімейні обставини, а саме: необхідність здійснювати постійний догляд за матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка є особою з інвалідністю II групи та відсутності інших членів сім`ї першого та другого ступеня споріднення ОСОБА_2 ; 2) зобов`язати відповідача звільнити солдата ОСОБА_1 з військової служби за призовом під час мобілізації у запас відповідно до пп. "г" п. 2 ч. 4, абз. 13 п. ч. 12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" через сімейні обставини, а саме: необхідність здійснювати постійний догляд за матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка є особою з інвалідністю II групи та відсутності інших членів сім`ї першого та другого ступеня споріднення ОСОБА_2 за його рапортом від 26.09.2025 та виключити позивача зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 НГУ.
Відповідач позовних вимог не визнав, в суді першої інстанції подав відзив на позовну заяву. Просив у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 10.02.2026 в задоволенні позову відмовлено повністю.
З цим рішенням суду першої інстанції не погодився позивач та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що судом першої інстанції ухвалено рішення з неповним з`ясуванням та недоведеністю обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню з підстав, наведених в апеляційній скарзі.
В обґрунтування апеляційних вимог покликається на те, що посилання суду першої інстанції, на те, що факт проживання дітей поза межами України не позбавляє їх ні обов`язку, визначеного законом, піклуватися про своїх непрацездатних батьків, ані можливості виконувати такий обов`язок хоч і є у взаємозв`язку з нормами, що регулюють потребу непрацездатних батька чи матір`ю у здійснення над ними догляду, однак такі регулюють різні за своєю суттю правовідносини. Обов`язок повнолітніх дочки або сина утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги не є тотожним необхідності здійснення постійного догляду, оскільки такий в силу абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України №2232- XII, покладається на конкретну особу, а не на всіх родичів. Особи, які спільно не проживають та не пов`язані спільним побутом, не складають сім`ю в розумінні ст. 3 СК України та ст. 64 ЖК України та не є членами сім`ї особи, яка потребує постійного догляду, у випадку передбаченому абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України №2232-ХІІ.
За результатами апеляційного розгляду просить апелянт скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому висловив заперечення щодо її доводів та вимог. Вважає, що рішення першої інстанції є законним, обґрунтованим та таким, що ухвалене з повним дотриманням норм матеріального і процесуального права, а апеляційна скаргу позивача - безпідставною. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення залишити без змін.
Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Судом встановлено такі фактичні обставини справи.
Позивач ОСОБА_1 є військовослужбовцем за мобілізацією проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 по 11.01.2026, а в подальшому переведений до для подальшого проходження військової служби до Військової частини НОМЕР_2 НГ України.
Позивач подав до Військовій частині НОМЕР_1 рапорт від 26.09.2025 про звільнення з військової служби за призовом під час мобілізації у запас відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини 4, абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" через сімейні обставини, а саме: необхідність здійснювати постійний догляд за матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка є особою з інвалідністю II групи та відсутності інших членів сім`ї першого та другого ступеня споріднення ОСОБА_2 (а.с.7).
До рапорту додавались документи та належним чином завірені копії документів, зокрема: паспорта громадянина України; картки платника податків; витягу з реєстру територіальної громади №2025/011382465 від 12.08.2025; висновку №24 про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від 08.04.2025, виданий КНП "Судововишнянський ЦПМСД"; медичного висновку ЛКК №25 від 10.04.2025 року, виданий КНГ "Судововишнянський ЦПМСД"; довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серія 12ААА №363719 від 13.12.2016 року; свідоцтва про розірвання шлюбу серія НОМЕР_3 від 07.01.1988; пенсійного посвідчення серії № НОМЕР_4 від 27.01.2015; заяви ОСОБА_2 від 14.08.2025 про відсутність членів сім?ї, які можуть здійснювати за нею постійний сторонній догляд; відомості про зареєстрованих осіб №3080/07-05 від 12.09.2025; довідки про не проживання особи за місцем реєстрації проживання №2598/07-05 від 11.08.2025; посвідчення серія НОМЕР_5 від 19.02.2024 року; свідоцтва про народження ОСОБА_1 ; свідоцтва про народження ОСОБА_3 ; заяви ОСОБА_3 від 02.09.2025 про не проживання за місцем реєстрації проживання та неможливість здійснення постійного стороннього догляду за матір?ю ОСОБА_2 з офіційним перекладом на українську мову; повідомлення про надання ОСОБА_3 податкового номера Республіки Польща (PESEL) від 02.06.2023 з офіційним перекладом на українську мову; трудового договору з ОСОБА_3 від 06.04.2025 з офіційним перекладом на українську мову; свідоцтва про народження ОСОБА_4 . НОМЕР_6 ; заяви ОСОБА_4 від 08.09.2025 про не проживання за місцем реєстрації проживання та неможливість здійснення постійного стороннього догляду за матір?ю ОСОБА_2 ; довідки про перебування ОСОБА_4 на консульському обліку від 26.08.2025; довідки з місця проживання ОСОБА_4 від 09.04.2025 з апостелем та офіційним перекладом на українську мову; витягу зі свідоцтва про народження ОСОБА_5 від 16.12.2019 з апостелем та офіційним перекладом на українську мову; заяви ОСОБА_6 від 18.08.2025 про не проживання за місцем реєстрації проживання та неможливість здійснення постійного стороннього догляду за ОСОБА_2 ; заяви до ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_1 ) про перевірку сімейного стану від 12.09.2025; акт обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформації про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати догляд (утримання) від 17.09.2025 (а.с. 10 - 42).
За результатами розгляду рапорту, листом Військової частини НОМЕР_1 від 21.10.2025 року за вихідним №50/02/12-5474-2025 позивача повідомлено про відсутність підстав для звільнення за сімейними обставинами (а.с. 45).
Зокрема зазначено, що подані позивачем документи підтверджують наявність у позивача матері, яка є особою з інвалідністю ІІ групи та потребує постійного догляду, однак не підтверджують, що інші члени сім?ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров?я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи. Тому з наданих позивачем документів встановлено, що у матері ОСОБА_1 наявні інші члени першого ступеня споріднення, крім позивача. Зокрема син ОСОБА_3 , 1983 р.н., та дочка ОСОБА_4 , 1983 р.н. які самі не потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров?я або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи та мають можливість здійснювати догляд за матір?ю.
Не погоджуючись із такими діями відповідача щодо відмови у звільненні з військової служби, позивач звернувся в суд із цим адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції Українита частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Згідно ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обгрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч.1 ст.2 Закону №2232-ХІІ, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Згідно з ч.6 ст.2 Закону України №2232-ХІІ, передбачені наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Статтею 24 Закону № 2232-XII унормований початок, призупинення і закінчення проходження військової служби, відповідно до ч.3 якої закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Підстави та порядок звільнення з військової служби передбачені ст.26 Закону №2232-XII, а у ч.4 цієї статті наведені підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, зокрема: під час дії особливого періоду (крім періоду дії воєнного стану) (п.1), під час воєнного стану (п.2).
У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану`Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/202 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
В подальшому Указами Президента України воєнний стан продовжувався та на момент розгляду адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні триває.
Відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII, військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах під час дії воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), зокрема, у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за матір`ю з інвалідністю ІI групи.
Згідно з ч.7ст.26 Закону №2232-XII, звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Аналіз наведених вище норм свідчить про те, що звільнення військовослужбовців з військової служби під час воєнного стану через сімейні обставини, здійснюється військовослужбовцем, який не висловив бажання продовжувати військову службу, шляхом подання рапорту та документів, які підтверджують підстави для звільнення.
У розглядуваній справі судом встановлено, що позивач по 11.01.2026 проходив військову службу за призовом під час мобілізації у Військовій частині НОМЕР_1 НГУ та з 11.01.2026 проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 НГУ.
В той же час, 26.09.2025 позивач виявив своє небажання продовжувати проходити військову службу та звернувся до командира Військової частини НОМЕР_1 НГУ з рапортом по команді про звільнення з військової служби у запас на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» за сімейними обставинами, а саме: у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за матір`ю з числа осіб з інвалідністю II групи.
Колегія суддів зазначає, що встановлений законодавцем в ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» перелік підстав для звільнення військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, в умовах дії воєнного стану на момент виникнення спірних правовідносин є вичерпним.
Відповідно до абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону №2232, під час дії воєнного стану військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах, зокрема у разі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
Судом встановлено, що матір позивача, ОСОБА_2 , є особою з інвалідністю ІІ групи, що підтверджується копією довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААА №363719 від 13.12.2016.
Відповідно до висновку №24 від 08.04.2025 про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватись та обслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, ОСОБА_2 потребує отримання послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи.
Свою відмову звільнити ОСОБА_1 з військової служби відповідач обґрунтовує відсутністю доказів неможливості інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення здійснювати догляд за матір`ю військовослужбовця. При цьому відповідач вважає, що факт проживання брата та сестри позивача за кордоном не виключає можливості здійснювати догляд за його мітір`ю.
Так, за змістом абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону №2232 для звільнення з військової служби у випадку необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, достатньою є наявність однієї з таких умов: відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи; інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.
Відповідно до статті 1261 Цивільного кодексу України та інших положень законодавства, членами сім`ї особи, які належать до першого ступеня спорідненості є її батьки, чоловік або дружина, а також діти такої особи, у тому числі усиновлені.
Згідно з статтею 1262 Цивільного кодексу України та інших положень законодавства, членами сім`ї особи, які належать до другого ступеня спорідненості є її рідні брати та сестри, баба та дід, як з боку батька, так і з боку матері, а також її онуки.
У розглядуваній справі суд встановив, що у ОСОБА_2 є троє повнолітніх дітей, а саме позивач, син ОСОБА_3 та дочка ОСОБА_4 , які згідно із приписами статті 1261 Цивільного кодексу України належать до осіб першого ступеня споріднення особи.
В обґрунтування дотримання умов абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону №2232 позивач повідомив Військову частину НОМЕР_1 НГУ, що брат ОСОБА_3 постійно проживає та працює в Республіці Польща, а сестра ОСОБА_4 постійно проживає в Італійській Республіці, перебуває на консульському обліку, займається утриманням та вихованням соєї дитини ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , внук ОСОБА_6 фактично проживає в АДРЕСА_2 .
Позивач вважає, що вказані докази підтверджують дотримання встановлених абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону №2232 умов. Проте суд не може погодитися з таким твердженням з огляду на наступне.
Разом з тим, стаття 51 Конституції України встановлює обов`язок повнолітніх дітей піклуватись про своїх непрацездатних батьків. Вказане кореспондується також з положеннями статті 202 Сімейного кодексу України, відповідно до яких повнолітні діти зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними та потребують матеріальної допомоги.
Згідно із ст. 47 Закону України "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні" від 16 грудня 1993 року №3721-XII, діти зобов`язані піклуватися про батьків похилого віку, подавати їм допомогу і підтримку, в разі необхідності здійснювати за ними догляд.
Тобто, конституційний обов`язок піклуватися та утримувати своїх непрацездатних батьків покладено на їх працездатних дітей. На думку суду, факт проживання дітей поза межами України не позбавляє їх ні обов`язку, визначеного законом, піклуватися про своїх непрацездатних батьків, ані можливості виконувати такий обов`язок.
Оскільки суду не надано доказів того, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, вірно вважав суд першої інстанції, що ОСОБА_1 при поданні рапорту не надав всіх документів, які б підтверджували наявність підстав для звільнення згідно з абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону №2232
Відповідно до ст. 172 Сімейного кодексу України, дитина, повнолітні дочка, син зобов`язані піклуватися про батьків, проявляти про них турботу та надавати їм допомогу. Повнолітні дочка, син мають право звернутися за захистом прав та інтересів непрацездатних, немічних батьків як їх законні представники, без спеціальних на те повноважень. Якщо повнолітні дочка, син не піклуються про своїх непрацездатних, немічних батьків, з них можуть бути за рішенням суду стягнуті кошти на покриття витрат, пов`язаних із наданням такого піклування.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд вважає, що з долучених до рапорта документів не вбачається підстав для звільнення позивача з військової служи, а відтак, відмовляючи позивачу у задоволенні рапорту щодо його звільнення з військової служби, командування військової частини діяло обгрунтовано та у передбачений законом спосіб, в межах своїх повноважень на підставі поданих документів, а отже відсутні протиправні дії по відношенню до позивача.
Згідно із частинами 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
Враховуючи зазначені вище встановлені обставини справи та норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини, колегія суддів вважає, що відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а тому правильним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, який ухвалив судове рішення з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом обставинами, наявними в матеріалах справи доказами та нормами права, зазначеними в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду, які регламентують спірні правовідносини.
Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції всебічно з`ясовано обставини справи, рішення суду першої інстанції винесено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому немає підстав для його скасування.
Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).
Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи, та враховуючи, що дану адміністративну справу було розглянуто судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, суд апеляційної інстанції зазначає, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2026 року в адміністративній справі №380/21583/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправними дії, зобов`язання вчинити дії - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя В. В. Гуляк
судді Н. В. Ільчишин
З. М. Матковська