УХВАЛА
05 жовтня 2026 року
м. Київ
справа №380/21583/25
адміністративне провадження № К/990/42444/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Соколова В. М., суддів: Загороднюка А. Г., Єресько Л. О., перевіривши касаційну скаргу Каралюся Любомира Мирославовича, якій діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2026 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 серпня 2026 року у справі №380/21583/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправними дії, зобов`язання вчинити дії,
УСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, в якому просив:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, якими відмовлено у задоволенні вимог рапорту солдата ОСОБА_1 від 26.09.2025 про звільнення з військової служби за призовом під час мобілізації у запас відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4, абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» через сімейні обставини, а саме: необхідність здійснювати постійний догляд за матір`ю ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю II групи та відсутності інших членів сім`ї першого та другого ступеня споріднення ОСОБА_2 ;
- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України звільнити солдата ОСОБА_1 з військової служби за призовом під час мобілізації у запас відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4, абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» через сімейні обставини, а саме: необхідність здійснювати постійний догляд за матір`ю ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю II групи та відсутності інших членів сім`ї першого та другого ступеня споріднення ОСОБА_2 за його рапортом від 26.09.2025 та виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2025 року відкрито провадження по справі та вирішено проводити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2026 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 серпня 2026 року, відмовлено у задоволенні позову.
Не погоджуючись з оскаржуваними судовими рішеннями, представник позивача звернувся через підсистему «Електронний суд» до Верховного Суду з касаційною скаргою.
Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
В свою чергу, відповідно до пункту другого частини п`ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
За змістом частини четвертої статті 12 КАС України виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років»; 6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.
Статтею 257 КАС України визначено перелік справ, що розглядаються за правилами спрощеного позовного провадження. Такими справами є: справи незначної складності, а також будь-які інші, за винятком тих, що зазначені у частині четвертій цієї статті, а саме: щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб).
У цій справі суд першої інстанції дійшов висновку про можливість її розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Предмет спору цієї справи не містить ознак, за яких її не можна було розглядати за правилами спрощеного провадження.
За такого правового врегулювання та обставин справи, оскарження рішення судів першої та апеляційної інстанцій в касаційному порядку можливе лише у випадку наявності обставин, наведених у підпунктах «а»-»г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Доведення зазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.
В обґрунтування права на касаційне оскарження скаржник вказує, що підставою касаційного оскарження судових рішень першої та апеляційної інстанції є підпункт «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України та зазначає що справа має виняткове значення для скаржника.
Стосовно «виняткового значення» справи для її учасника, то в даному випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справ.
Обґрунтовуючи наявність виняткового значення справи для позивача, представник скаржника посилається на те, що позивач є військовослужбовцем, проходить військову службу, є учасником бойових дій, а спір стосується його права на звільнення з військової служби у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за матір`ю, яка є особою з інвалідністю ІІ групи та потребує такого догляду. Представник скаржника також зазначає, що брат і сестра позивача проживають за межами України та фактично не можуть здійснювати постійний догляд за матір`ю.
Сам по собі спір щодо права військовослужбовця на звільнення з військової служби за сімейними обставинами, навіть з урахуванням особистих та сімейних обставин скаржника, не є достатньою підставою для віднесення справи до категорії справ, які мають виняткове значення для учасника справи.
При цьому скаржником не наведено таких обставин, які б свідчили про настання для нього у зв`язку з оскарженими судовими рішеннями наслідків, що за своїм характером виходять за межі звичайних наслідків незадоволення позовних вимог у спорі щодо проходження військової служби.
Посилання на те, що результат розгляду справи безпосередньо стосується можливості здійснювати догляд за матір`ю, яка має інвалідність ІІ групи, характеризує особисту заінтересованість скаржника у результаті справи, однак саме по собі не свідчить про винятковість її значення в розумінні наведеної норми.
Тому твердження скаржника про те, що справа становить виняткове значення для нього (підпункт «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України) не підтверджене належними доказами та не обґрунтоване обставинами, які б виділяли вимоги скаржника у цій справі в якусь особливу категорію спорів.
Доводи, наведені у касаційній скарзі, зводяться до цитування норм законодавства України, а також переоцінки доказів, досліджених судами першої та апеляційної інстанцій, і ґрунтуються на незгоді з висновками цих судів щодо їхньої оцінки. Своєю чергою колегія суддів зазначає, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію суду права, що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є судом фактів, а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судами першої та апеляційної інстанцій, та/або переоцінювати їх.
Крім того, в обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження скаржник посилається на пункти 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
В обґрунтування наявності підстави для касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник вказує, що суди попередніх інстанцій не врахували висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 27 лютого 2025 року у справі №380/16966/24, щодо застосування абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»..
Водночас, суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Верховний Суд зауважує, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права. Обов`язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Разом з тим, скаржник не зазначає висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду та не вказує в чому полягає подібність правовідносин у справі, на яку він посилається.
Як убачається з рішення суду першої інстанції, суд безпосередньо розглянув посилання позивача на постанову Верховного Суду від 27 лютого 2025 року у справі №380/16966/24 та навів мотиви, з яких вважав її висновки нерелевантними до спірних правовідносин. Зокрема, суд звернув увагу на те, що у справі №380/16966/24 інший член сім`ї військовослужбовця також проходив військову службу, що, на думку суду, об`єктивно виключало можливість здійснення ним догляду.
Отже, твердження скаржника про те, що суд першої інстанції взагалі не врахував зазначену постанову Верховного Суду, не відповідає змісту оскаржуваного судового рішення.
Відмінність фактичних обставин цієї справи від справи №380/16966/24 судом встановлена та мотивована. У справі, на яку посилається скаржник, неможливість здійснення догляду іншим членом сім`ї була обумовлена проходженням ним військової служби, тоді як у цій справі брат та сестра скаржника проживають за межами України. Саме цю відмінність суд поклав в основу висновку про нерелевантність наведеної правової позиції.
Таким чином, скаржник фактично пропонує іншу оцінку встановлених судами обставин та інше тлумачення правового значення факту проживання його брата і сестри за межами України, що саме по собі не свідчить про наявність передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України підстави касаційного оскарження.
Натомість касаційна скарга містить опис обставин справи, цитування норм законодавства, які регулюють спірні правовідносини та загальні формулювання незгоди з оскаржуваними судовими рішеннями з посиланням на норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини.
З огляду на викладене, Верховний Суд вважає, що заявником належним чином не обґрунтовано посилання на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Посилаючись на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник стверджує про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах та фактично порушує питання про співвідношення обов`язку повнолітніх дітей піклуватися про непрацездатних батьків, передбаченого статтею 172 Сімейного кодексу України, з умовами звільнення військовослужбовця від військової служби за абзацом тринадцятим пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-XII.
Оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми та ін.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.
Формальне зазначення про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах без конкретизації норм права і позиції скаржника щодо того, як такі норми мають бути застосовані, не може вважатись належним виконанням вимог пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Сам скаржник посилається у касаційній скарзі на постанову Верховного Суду від 13 червня 2024 року у справі №520/21316/23 щодо поняття постійного догляду.
Отже, твердження про відсутність висновку Верховного Суду у відповідних правовідносинах саме по собі спростовується змістом касаційної скарги.
Фактично скаржник не ставить питання про відсутність правового висновку Верховного Суду щодо застосування конкретної норми права, а висловлює незгоду з тим, як суди попередніх інстанцій застосували вже наявні правові підходи до конкретних встановлених обставин цієї справи.
З огляду на викладене, Верховний Суд вважає, що заявником належним чином не обґрунтовано посилання на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Отже, скаржник не продемонстрував наявності виключних обставин, які за положеннями КАС України могли б вимагати касаційного розгляду справи.
Відтак, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення у справі, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження, а аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з відображеними в судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій обставинами справи не дають підстав для висновку про наявність передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України виняткових обставин справи, то у відкритті касаційного провадження у цій справі слід відмовити.
Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають статті 129 Конституції України, згідно з якою основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За такого правового врегулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.
Керуючись статтями 248, 328, 333 КАС України,
УХВАЛИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Каралюся Любомира Мирославовича, якій діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2026 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 серпня 2026 року у справі №380/21583/25.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач В. М. Соколов
Судді А. Г. Загороднюк
Л. О. Єресько