ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 серпня 2026 року місто Київ
Справа № 761/38209/25
Апеляційне провадження № 22-ц/824/7899/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Желепи О.В., суддів: Поліщук Н.В., Соколової В.В.,
за участю секретаря судового засідання Рябошапки М.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу КПВОК (КМДА) «Київтеплоенерго» на заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 21 листопада 2025 року (ухвалено у складі судді Мальцева Д.О.)
у справі за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості
ВСТАНОВИВ
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2025 року позивач звернувся до суду із цим позовом, у якому просив стягнути солідарно з відповідачів: заборгованість за спожиті до 01.05.2018 послуги з централізованого гарячого водопостачання у розмірі 12424 грн. 57 коп., інфляційну складову боргу у розмірі 2124 грн. 60 коп., трьох процентів річних у розмірі 558 грн. 64 коп., заборгованість за спожиті до 01.05.2018 централізованого опалення у розмірі 23995грн. 33 коп., інфляційної складової боргу у розміру 4103грн. 20 коп., трьох процентів річних 1078 грн. 83 коп., заборгованість за спожиті з 01.05.2018 по 31.10.2021 послуги з централізованого опалення у розмірі 20782 грн. 24 коп., інфляційну складову боргу у розмірі 3 597 грн. 76 коп., трьох процентів річних у розмірі 946 грн. 73 коп., заборгованість за спожиті з 01.05.2018 по 31.10.2021 послуги з централізованого постачання гарячої води у розмірі 18063грн. 45 коп., інфляційну складову боргу у розмірі 3132 грн. 85 коп., трьох процентів річних у розмірі 824 грн. 50 коп., заборгованість за спожиті з 01.11.2021 послуги з постачання теплової енергії у розмірі 32547 грн. 88 коп., інфляційну складову боргу у розмірі 4 475 грн. 23 коп., трьох процентів річних у розмірі 1 180 грн. 47 коп., пені у розмірі 1 436грн. 23 коп., заборгованість за спожиті з 01.11.2021 послуги з постачання гарячої води у розмірі 26754 грн. 18 коп., інфляційну складову боргу у розмірі 3 607 грн. 26 коп., трьох процентів річних у розмірі 942 грн. 93 коп., пені у розмірі 1147грн. 24 коп., заборгованість з плати за абонентське обслуговування з послуг постачання теплової енергії у розмірі 239 грн. 34 коп., заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води у розмірі 141грн. 90 коп., судовий збір 3028 грн.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 є споживачами центрального опалення (теплової енергії) та гарячої води, яку він постачає за адресою: АДРЕСА_1 . Крім того вказував, що відповідачі своєчасно не сплачували кошти за надані послуги, у зв`язку із чим станом на 31.07.2025 утворилася заборгованість та є підстави для застосування відповідальності передбаченої ст. 625 ЦК України.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 21 листопада 2026 року в задоволенні позову відмовлено.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальненні доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Не погодившись з таким рішенням, позивач подав апеляційну скаргу в якій просив рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити частково.
Стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 :
заборгованість за спожиті послуги з постачання гарячої води за період з 01.11.2021 у розмірі 22187,63 грн;
інфляційної складової боргу у розмірі 14813,10 грн, 3% річних у розмірі 3894,63 грн; пеня у розмірі 2583,47 грн
заборгованості за спожиті до 01.05.2018 централізованого постачання гарячої води у розмірі 12424,57 грн.
інфляційної складової боргу у розмірі 6227,80 грн, 3% річних у розмірі 1637,47 грн.
заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії у розмірі 239,34 грн;
заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води у розмірі 141,90 грн;
судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 3028,00 грн. Всі понесені судові витрати під час апеляційного перегляду.
В апеляційній скарзі заявлено вимоги на меншу суму з урахуванням погашення заборгованості 31 жовтня 2025 року, що утворилась після 01 травня 2018 року на суму 75 330 грн. 12 коп. та сплачено 23 995 грн. 33 коп. на погашення боргу, що нараховувався до 01 травня 2018 року.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції не вірно застосував норми матеріального права, та не врахував, що відповідно до ст. 543 ЦК України позивач має право заявити вимоги до будь-кого з солідарних боржників окремо, або до усіх разом.
Суд не врахував відступлення позивачу права вимоги за договором цесії в частині заборгованості до 01.05.2018 року. Вказували, що відсутність відомостей щодо власності не є підставою для відмови в прозові, оскільки відповідачі є зареєстрованими особами за адресою, за якою послуги надавались та фактично проживають у вказаному приміщенні, тобто є споживачами послуг.
Відповідач ОСОБА_1 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просила врахувати подану до суду першої інстанції заяву про застосування позовної давності , та просила відмовити у вимогах апеляційної скарги, щодо стягнення боргу за послугу з централізованого постачання гарячої води до 01 травня 2018 року в сумі 12 424, 57 грн., інфляційної складової 6227, 80 грн. та трьох відсотків 1637, 47 грн.
Позиція учасників справи, які з`явилися в судове засідання
У судове засідання учасники справи не з`явилися, про дату, час та місце судового засідання повідомлялися належним чином в порядку ст. 128 ЦПК України: шляхом доставки судової повістки-повідомлення в електронний кабінет ЄСІТС.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
У постанові Верховного Суду від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16 викладено позицію, що неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи є їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, а тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.
Ураховуючи викладене, колегія суддів ухвалила розглядати справу за відсутності учасників справи.
Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Судом встановлено, що 11 жовтня 2018 року між ПАТ «Київенерго» та КП (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» було укладеного Договір № 602-18 про відступлення права вимоги, за яким ПАТ «Київенерго» відступило право вимоги, а КП «Київтеплоенерго» набуло право вимоги до юридичних осіб, фізичних осіб, фізичних осіб-підприємців, щодо виконання ними грошових зобов`язань перед кредитором з оплати спожитої до 01 травня 2018 року теплової енергії та/або оплати за централізоване постачання гарячої води.
На виконання вимог закону КП «Київтеплоенерго», на підставі типового договору підготовлено та опубліковано договір про надання послуг та централізованого опалення і постачання гарячої води в газеті «Хрещатик» від 28.03.2018р. № 34 (5085).
За період надання послуг до 01.05.2018р. (надавач послуг ПАТ «Київенерго») заборгованість залишається незмінною, оскільки КП «Київтеплоенерго» позбавлене права проводити коригування заборгованості і прийнятої на підставі Договору цесії № 602-18.
Як вбачається з витягу територіальної громади м. Києва про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні, в квартирі АДРЕСА_2 зареєстровано 3 особи.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.
Згідно із ч.ч. 1, 7 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.
Як вказала Велика Палата Верховного Суду у справі 342/180/17-ц, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Згідно ст. 322 ЦК України - власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Обов`язок з оплати житлово-комунальних послуг виникає лише у разі отримання споживачем певних послуг. Питання щодо фактичного користування житлово-комунальними послугами входить до предмета доказування в справі та має істотне значення для її правильного вирішення, на що вказано у висновку Верховного Суду в постанові від 26.09.2018 у справі №750/12850/16-ц.
Позивачем не надано суду доказів того, що саме ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є єдиними користувачами житлово-комунальних послуг, які надані позивачем за даною адресою. При цьому, суд критично ставиться до наданого витягу з Реєстру територіальної громади м.Києва про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_1 , адже реєстрація особи не є доказом того, що особа фактично проживає за вказаною адресою та користується наданими позивачем житлово-комунальними послугами.
Крім цього, позивачем не доведено, що інші особи які зареєстровані у вказаній квартирі не користуються житлово-комунальними послугами, а отже обов`язок щодо погашення заборгованості має бути покладено на відповідача.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції зробив висновок, що позов Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про стягнення заборгованості не підлягає задоволенню.
Позиція суду апеляційної інстанції
Заслухавши доповідь судді-доповідача Желепи О.В., переглянувши справу та перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення з урахування доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення скасуванню.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Указаним вимог закону рішення суду першої інстанції частково не відповідає з огляду на таке.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За приписами ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За приписами ст. 543 ЦК України у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.
Правовідносини між сторонами регулюються нормами Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Закону України «Про теплопостачання», Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 (далі - Правила).
Статтею 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року (в редакції Закону, чинної на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.
Згідно із частиною першою статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються, зокрема, на комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньо-будинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо).
Виконавцем послуг з централізованого постачання холодної води та послуг з водовідведення (з використанням внутрішньо-будинкових систем) для об`єктів усіх форм власності є суб`єкт господарювання, що провадить господарську діяльність з централізованого водопостачання та водовідведення (частина п`ята статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).
Статтями 20, 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» були визначені права та обов`язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг, за якими споживач, зокрема, має право одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, та зобов`язаний оплачувати їх у строки, встановлені договором або законом.
Згідно із статтями 19, 25 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію і у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії теплопостачальної організації остання має право на стягнення заборгованості.
Згідно з частиною 1 статті 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Аналогічні положення містить уведений в дію 01 травня 2019 року Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року, згідно з частиною 1 статті 9 якого споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
Відповідно до пункту 18 Правил розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць, а оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем), якщо договором не встановлено інший строк.
Пунктом 30 Правил передбачено що споживач зобов`язаний оплачувати послуги в установлені договором строки та дотримуватися вимог нормативно-правових актів у сфері житлово-комунальних послуг.
Виходячи зі змісту статті 526 ЦК України, цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.
При розгляді такої категорії спорів слід враховувати правовий висновок, викладений у постанові від 20 квітня 2016 року Верховного Суду України при розгляді справи № 6-2951цс15, предметом якої був спір про стягнення боргу за надані комунальні послуги, відповідно до якого, хоча у частині першій статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» зазначено, що відносини між учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 вказаного Закону обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17, де Велика Палата погодилася з висновками судів першої й апеляційної інстанцій про те, що у сторін спору є фактичні договірні відносини щодо надання відповідних житлово-комунальних послуг, а відсутність укладеного письмового договору не звільняє відповідача від обов`язку оплати за надані такі послуги та не знайшла підстав для відступу від висновку Верховного Суду України у постанові від 20 квітня 2016 року при розгляді справи № 6-2951цс15 (пункти 19-20).
Такі ж висновки викладені у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц та від 06 листопада 2019 року у справі № 642/2858/16 щодо обов`язковості сплати комунальних послуг незалежно від наявності договору.
У силу вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. При цьому наявність чи відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Під час розгляду справи про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги визначальним є встановлення факту надання обслуговуючою організацією (позивачем) житлово-комунальних послуг особам, які є їх споживачами (відповідачу), та правильність нарахування заборгованості за житлово-комунальні послуги.
Наявність відносин між сторонами, отже і виникнення цивільних прав та обов`язків, підтверджується діями сторін: постачальник надає послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, надсилає споживачу платіжні документи (рахунки) на оплату спожитої енергії, а споживач отримує послуги та має здійснювати оплату виставлених рахунків.
Згідно вимог частини 1 статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За правилом ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Відмовляючи в позові, суд виходив з того, що позивач не довів, що відповідачі є споживачами наданих послуг.
Колегія суддів не може погодитися із такими висновками суду першої інстанції враховуючи таке.
Як вбачається з витягу територіальної громади м. Києва про зареєстрованих осіб, у житловому приміщенні, в квартирі АДРЕСА_2 зареєстровані відповідачі.
Факту отримання житлово-комунальних послуг відповідач ОСОБА_1 не заперечувала.
Згідно з ч. 3 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.
За правилами ч. 1 ст. 543 ЦК України у разі солідарного обов`язку боржників кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.
Отже, сама по собі обставина того, хто є власником квартири, на кого відкрито особовий рахунок або хто фактично здійснював окремі платежі за житлово-комунальні послуги, не спростовує встановленого законом солідарного обов`язку дієздатної зареєстрованої у житлі особи з оплати таких послуг.
У постанові Верховного Суду від 02 вересня 2019 року у справі № 335/479/17 викладено правовий висновок про те, що проживання в іншому місці не звільняє відповідачів від сплати отриманих комунальних послуг, якщо матеріалами справи підтверджено їх реєстрацію у відповідній квартирі, оскільки зареєстрована у квартирі особа є користувачем наданих послуг.
З огляду на наведене колегія суддів погоджується з доводами скарги про безпідставну відмову в задоволенні позову. Суд першої інстанції безпідставно ототожнив право власності з обов`язком сплати заборгованості та не встановив підстав солідарної відповідальності відповідачів, що суперечить приписам ч. 3 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».
Висновки суду про те, що позивач не довів факту отримання послуг відповідачами є безпідставними, оскільки послуги з централізованого опалення, постачання теплової енергії та гарячої води надаються до відповідного об`єкта нерухомого майна через внутрішньо-будинкові мережі. У матеріалах справи відсутні докази відключення квартири від відповідних мереж, ненадання послуг позивачем, звернення відповідачів до виконавця із заявами про ненадання або неналежне надання послуг, а також докази здійснення перерахунку заборгованості у зв`язку з такими обставинами.
Вирішуючи спір по суті, колегія суддів встановила:
Станом на час подачі позову у відповідачів наявна заборгованість:
за спожиті до 01.05.2018 послуги з централізованого гарячого водопостачання у розмірі 12424 грн. 57 коп., інфляційну складову боргу у розмірі 2124 грн. 60 коп., трьох процентів річних у розмірі 558 грн. 64 коп., заборгованість за спожиті до 01.05.2018 централізованого опалення у розмірі 23995грн. 33 коп., інфляційної складової боргу у розміру 4103грн. 20 коп., трьох процентів річних 1078 грн. 83 коп., заборгованість за спожиті з 01.05.2018 по 31.10.2021 послуги з централізованого опалення у розмірі 20782 грн. 24 коп., інфляційну складову боргу у розмірі 3 597 грн. 76 коп., трьох процентів річних у розмірі 946 грн. 73 коп., заборгованість за спожиті з 01.05.2018 по 31.10.2021 послуги з централізованого постачання гарячої води у розмірі 18063грн. 45 коп., інфляційну складову боргу у розмірі 3132 грн. 85 коп., трьох процентів річних у розмірі 824 грн. 50 коп., заборгованість за спожиті з 01.11.2021 послуги з постачання теплової енергії у розмірі 32547 грн. 88 коп., інфляційну складову боргу у розмірі 4 475 грн. 23 коп., трьох процентів річних у розмірі 1 180 грн. 47 коп., пені у розмірі 1 436грн. 23 коп., заборгованість за спожиті з 01.11.2021 послуги з постачання гарячої води у розмірі 26754 грн. 18 коп., інфляційну складову боргу у розмірі 3 607 грн. 26 коп., трьох процентів річних у розмірі 942 грн. 93 коп., пені у розмірі 1147грн. 24 коп., заборгованість з плати за абонентське обслуговування з послуг постачання теплової енергії у розмірі 239 грн. 34 коп., заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води у розмірі 141грн. 90 коп., судовий збір 3028 грн.
Правильність нарахування такої заборгованості відповідачі не заперечували.
Колегією суддів також встановлено, що 31 жовтня 2025 року була погашена заборгованість, що утворилась після 01 травня 2018 року на суму 75 330 грн. 12 коп. та була внесена сума 23 995 грн. 33 коп. на погашення боргу, що нараховувався до 01 травня 2018 року.
Разом із тим до суду першої інстанції відповідачами була подана заява про застосування позовної давності у відзиві на позов аркуш справи 77-79.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ч. 1 ст. 257 ЦК України).
За приписами ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Зі змісту позовної заяви та доданого розрахунку заборгованості убачається, що звертаючись до суду із позовом, позивач просив суд стягнути заборгованість зокрема за період з липня 2015 року.
Відповідно до пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID - 19, спричиненої корона вірусом SARS-CоV-2» на всій території України встановлено карантин з 12 березня 2020 року до 30 червня 2023 року (з урахуванням постанов Кабінету міністрів України №392 від 20 травня 2020 року, №500 від 17 червня 2020 року, №641 від 22 липня 2020 року, №760 від 26 серпня 2020 року, №956 від 13 жовтня 2020 року, №1236 від 09 грудня 2020 року, №104 від 17 лютого 2021 року, №405 від 21 квітня 2021 року, №611 від 16 червня 2021 року, №855 від 11 серпня 2021 року, №981 від 22 вересня 2021 року, №1336 від 15 грудня 2021 року, №229 від 23 лютого 2022 року, №630 від 27 травня 2022 року, №928 від 19 серпня 2022 року, №1423 від 23 грудня 2022 року, №383 від 25 квітня 2023 року).
Окрім цього, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 внаслідок військової агресії російської федерації проти України введено воєнний стан в Україні строком на 30 діб з 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року. Строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався та діє по сьогодні.
15 березня 2022 року Верховна Рада України прийняла Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», яким доповнено розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України пунктом 19 такого змісту: «19. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії».
Законом України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» від 08 листопада 2023 року пункт 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України викладено в такій редакції: «19. У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану».
Аналіз зазначених нормативно-правових актів дозволяє зробити висновок, що оскільки з 02 квітня 2020 року набув чинності Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», відповідно до якого розділ «Прикінцеві та Перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені, у тому числі статтями 257, 258 ЦК України продовжуються на строк дії такого карантину, тому вимоги про стягнення заборгованості за період з квітня 2017 року не перебувають поза позовною давністю.
Наведене узгоджується із правовими висновками Верховного Суду щодо застосування статей 256, 257, 258 пункту 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України (у редакції Закону України від 30.03.2020 № 540-ІХ), викладені у постановах від 07 листопада 2023 року № 910/5188/22, від 06 травня 2021 року у справі №903/323/20, від 25 серпня 2021 року у справі № 914/1560/20, від 08 лютого 2022 року у справі №918/964/20, від 31 травня 2021 року у справі №926/1812/21.
У зв`язку із застосуванням наслідків спливу позовної давності, без пропуску строку позивачем були заявлені вимоги про стягнення заборгованості, що утворилась до травня 2018 року в сумі: з централізованого гарячого водопостачання - 8282 грн. 23 коп., заборгованість за спожиті до 01.05.2018 послуги з централізованого опалення у розмірі 11956 грн. 64 коп.
Тобто в стягненні суми боргу 4142 грн. 34 коп. за централізоване гаряче водопостачання та в стягненні суми 12038 грн. 68 коп. за опалення яка нарахована позивачем до березня 2017 року включно слід відмовити, через пропуск позовної давності.
Оскільки інфляційні втрати та 3 % річних є похідними від суми основного боргу, їх розмір також підлягає перерахунку з урахуванням зменшеної бази нарахування за період з січня 2024 року по 31 липня 2025 року.(заявлений позивачем період)
Провівши розрахунок інфляції та 3% річних за допомогою відповідного калькулятора на суму заборгованості, яка заявлена в межах позовної давності, апеляційний суд встановив, що інфляційні втрати на суму боргу до травня 2018 року за гаряче водопостачання становлять 1572 грн. 07 коп. за заявлений позивачем період, а інфляційні втрати за борг по опаленню, що заявлені в межах позовної давності становлять 2269 грн. 51 коп. 3% річних за прострочення заборгованості за гаряче водопостачання до 2018 року складають 392 грн. 78 коп., а за опалення по боргу до 2018 року 3% складають суму 567 грн. 04 коп.
Підсумувавши заборгованість за опалення, централізоване гаряче водопостачання до 2018 року, інфляцію та 3 % нараховані на заборгованість до 2018 року суд встановив, що станом на подачу позову борг складав загальну суму 25 040 грн. 27 коп.
Позивач визнає, що відповідачі в жовтні 2025 року після звернення до суду позивача погасили 23 995 грн. 33 коп.
Відповідно залишок непогашеної заборгованості, що утворилась до травня 2018 року та по сумам передбаченим ст. 625 ЦК України на таку заборгованість, складає суму лише 1044 грн. 94 коп., яку суд вважає за необхідне стягнути як інфляційні втрати за не погашення боргу що утворився до травня 2018 року.
В іншій частині з урахуванням погашення відповідачем боргу , що утворився за період з травня 2018 року на суму 75 330 грн. 12 коп.
залишок боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних заявленого позивачем в даній справі за період з травня 2018 року по липень 2025 року включно становить:
заборгованість за спожиті послуги з постачання гарячої води за період з 01.11.2021 у розмірі 22187,63 грн;
інфляційної складової боргу у розмірі 14813,10 грн, 3% річних у розмірі 3894,63 грн; пені у розмірі 2583,47 грн за прострочення сплати заборгованості, що утворилась після травня 2018 року заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії у розмірі 239,34 грн;
заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води у розмірі 141,90 грн;
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів установила, що суд першої інстанції , ухвалив рішення з порушенням норм матеріального права, безпідставно відмовивши позивачу в задоволенні позову, а тому воно підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог, заявлених в межах позовної давності.
Судові витрати
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
За правилами ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір у розмірі 3 028 грн.
Оскільки позовні вимоги позивача , заявлені в позові задоволено на 80 %, з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за подання позову 2664 грн., а вимоги апеляційної скарги задоволено на 70%, тому за подачу апеляційної скарги з відповідачів підлягає стягненню судовий збір 3179 грн. 40 коп., що разом становить суму 5844 грн. 04 коп., який стягується з відповідачів в рівних частках.
Керуючись ст. ст. 141, 259, 263, 268, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, суд
ПОСТАНОВИВ
Апеляційну скаргу Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» - задовольнити частково.
Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 21 листопада 2025 року скасувати ухваливши нове про часткове задоволення позову, яким :
Стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго»:
заборгованість за спожиті послуги з постачання гарячої води за період з 01.11.2021 у розмірі 22187,63 грн;
інфляційної складової боргу у розмірі 14813,10 грн, 3% річних у розмірі 3894,63 грн; пені у розмірі 2583,47 грн за прострочення сплати заборгованості, що утворилась після травня 2018 року
інфляційної складової боргу за прострочення погашення заборгованості що утворилась до 01 травня 2018 року у розмірі 1044гн.94 коп.
заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії у розмірі 239,34 грн;
заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води у розмірі 141,90 грн;
Стягнути в рівних частках з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго»:
судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 2664 грн.64 коп. та судовий збір за подачу апеляційної скарги в сумі 3179 грн. 40 коп.
по 2922 грн. 02 коп. з кожного з відповідачів.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у ст. 389 ЦПК України.
Суддя-доповідач О.В. Желепа
Судді: Н.В. Поліщук
В.В. Соколова