Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
РІШЕННЯ
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
місто Харків
17.08.2026 р. справа №520/21531/26
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сліденка А.В., розглянувши у зв`язку із неприбуттям представників сторін до відкритого судового засідання за процедурою письмового провадження у порядку ст. 287 КАС України адміністративну справу за позовом
Управління соціального захисту населення Торецької міської військової адміністрації Бахмутського району Донецької області (далі за текстом - позивач, заявник)
до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Донецькій області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (далі за текстом - відповідач, суб"єкт владних повноважень, владний суб`єкт, адміністративний орган, орган публічної адміністрації),
про визнання протиправною та скасування постанови,
встановив:
Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про визнання протиправною та скасування постанови державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Донецькій області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 02.07.2026 у виконавчому провадженні № 64064632 про стягнення з Управління соціального захисту населення Торецької міської військової адміністрації Бахмутського району Донецької області виконавчого збору у розмірі 24 000,00 грн.
Аргументуючи цю вимогу зазначив, що судове рішення у справі №200/5050/20-а виконується в особливому порядку за рахунок коштів бюджетної програми 2501290 «Забезпечення виконання рішень суду» відповідно до Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.08.2021 №902, а виконавчий лист зареєстрований в обліку заборгованості за судовими рішеннями та підлягає виконанню в порядку черговості після надходження відповідного бюджетного фінансування. У зв`язку з цим, на думку позивача, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 3 частини п`ятої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження», яким не передбачено стягнення виконавчого збору у разі виконання рішення за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень.
Відповідач з поданим позовом не погодився.
Аргументуючи заперечення проти позову, зазначив, що стягнення виконавчого збору є обов`язковою дією державного виконавця при відкритті виконавчого провадження та не залежить від фактичного вчинення виконавчих дій. Оскільки виконавчий документ має немайновий характер і передбачає зобов`язання боржника вчинити певні дії, державний виконавець правомірно визначив виконавчий збір у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат. Відповідач також вказав, що положення пункту 3 частини п`ятої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» у спірних правовідносинах не застосовуються, оскільки передбачений ними спеціальний порядок стосується виконання рішень про стягнення коштів за рахунок бюджетної програми у порядку, визначеному Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», тоді як у даному випадку виконавчий документ передбачає зобов`язання державного органу вчинити певні дії. На думку відповідача, сам факт подальшого можливого виконання рішення за рахунок бюджетних коштів не є підставою для незастосування виконавчого збору на момент відкриття виконавчого провадження, а доводи позивача щодо спеціального порядку фінансування виплат є необґрунтованими.
До суду 04.08.2026р. від позивача надійшла відповідь на відзив, 12.08.2026р. від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, 13.08.2026р. від позивача надійшли додаткові пояснення, доводи яких в межах даної справи судом окремо не оцінюються, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 269 КАС України у справах, визначених статтями 273-277, 280-283-2, 285-289 цього Кодексу, заявами по суті справи є позовна заява та відзив на позовну заяву (відзив).
Оскільки вжиті окружним адміністративним судом діючі механізми з`ясування об`єктивної істини за власною ініціативою безвідносно до доводів сторін та процесуальної поведінки учасників спору призвели до надходження до матеріалів справи сукупності доказів, обсяг яких повно та всебічно висвітлює обставини спірних правовідносин, то спір підлягає вирішенню на підставі матеріалів справи, а тому суд, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.
Установлені судом обставини спору полягають у наступному.
У межах справи №200/5050/20-а заявником, ОСОБА_1 , були заявлені вимоги про визнання незаконним та скасування рішення про відмову у призначенні допомоги при народженні дитини від 18.03.2019, зобов`язання призначити та здійснити виплату допомоги при народженні дитини на доньку, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за заявою від 14.11.2018.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 06.08.2020 р. у справі №200/5050/20-а було визнано протиправним та скасовано рішення Управління соціального захисту населення військово-цивільної адміністрації міста Торецьк Донецької області від 18.03.2019 про відмову ОСОБА_1 у призначенні допомоги при народженні дитини. Зобов`язано Управління соціального захисту населення військово-цивільної адміністрації міста Торецьк Донецької області призначити ОСОБА_1 допомогу при народженні ІНФОРМАЦІЯ_1 дочки - ОСОБА_2 за заявою від 14.11.2016 та здійснити її виплату.
Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 28.10.2020 р. у справі №200/5050/20-а апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення військово-цивільної адміністрації міста Торецьк Донецької області - залишено без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 06 серпня 2020 р. у справі № 200/5050/20-а - залишено без змін.
Тож, судові акти у справі №200/5050/20-а набрали законної сили 28.10.2020р., 05.11.2020р. Донецьким окружним адміністративним судом було видано виконавчий лист.
За виконавчим листом про зобов`язання Управління соціального захисту населення військово-цивільної адміністрації міста Торецьк Донецької області призначити ОСОБА_1 допомогу при народженні ІНФОРМАЦІЯ_1 дочки - ОСОБА_2 за заявою від 14.11.2016 та здійснити її виплату державним виконавцем Торецького міського відділу виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) - 08.01.2021р. була прийнята постанова про відкриття виконавчого провадження ВП №64064632.
За викладеними у відзиві твердженнями, відповідно до постанови про передачу виконавчого провадження від 09.06.2026 за підписом начальника Управління забезпечення примусового виконання рішень у Донецькій області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Могильного Ю.В виконавче провадження було передане до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Донецькій області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України.
01.07.2026р. головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Донецькій області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України винесена постанова про прийняття виконавчого провадження №64064632.
Постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Донецькій області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 02.07.2026р. ВП №64064632 стягнуто з боржника, Управління соціального захисту населення військово-цивільної адміністрації міста Торецьк Донецької області, виконавчий збір у сумі 24.000,00 грн.
На вимогу державного виконавця від 02.07.2026р. №64064632 про вчинені дії, спрямовані на виконання рішення суду, відповідач листом від 07.07.2026р. №03/3-01012 повідомив, щона виконання судового рішення у справі № 200/5050/20-а виконавчий лист від 05.11.2020 Управлінням прийнято рішення про призначення державної соціальної допомоги від 02.11.2020, відповідно до якого допомогу призначено за період з 01.03 2016 по 31 03 2016 у розмірі 10.320,00 грн, а з 01.04.2016 по 31.03.2019 - у розмірі 860,00 грн. щомісячно. Виконавчий лист зареєстровано в базі обліку заборгованості за судовими рішеннями щодо виплат за минулі періоди, яка ведеться Управлінням, за черговістю №33. При надходженні фінансування на вищевказані цілі Управлінням перераховуються грошові кошти в порядку черговості та в повному обсязі. Відповідно до пункту 3 частини п`ятої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 02.06.2016 виконавчий збір не стягується у разі, якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".
Листом Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Донецькій області від 09.07.2026р. №17961 відповідача повідомлено, що виконання вищевказаних виконавчих проваджень, де УСЗН є боржником регламентує порядок примусового виконання рішень немайнового характеру, які зобов`язують боржника вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення у відповідності до Розділу VIII Закону України «Про виконавче провадження». Відповідно до статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи. Тому при виконанні виконавчих проваджень немайнового характеру ВП № 65096724, 64064299, 64064632, 64105345, 64065479, 64066434, 64065029, 63305386, 63180189, 63180614, 76821056, 60085425 виконавчий збір стягується в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника на час відкриття виконавчого провадження.
Стверджуючи про протиправність оскарженого рішення суб"єкта владних повноважень у формі постанови про стягнення виконавчого збору від 02.07.2026р., заявник ініціював даний спір.
Надаючи оцінку обставинам спірних правовідносин та відповідності реально вчиненого управлінського волевиявлення суб"єкта владних повноважень вимогам ч.2 ст.2 КАС України, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.
У розумінні п.7 ч.1 ст.4 КАС України відповідач є суб"єктом владних повноважень.
Тому на відносини з реалізації відповідачем наданих законом повноважень поширюється дія ч.2 ст.19 Конституції України, де указано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Також на відносини з реалізації відповідачем наданих законом повноважень поширюється і дія ч.2 ст.2 КАС України, згідно з якою у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що в Україні як у правовій державі, де проголошена дія верховенства права та найвищою соціальною цінністю є людина, згідно з ст.ст. 1, 3, 8, ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України усі без виключення суб`єкти права (учасники суспільних відносин) зобов`язані дотримуватись існуючого правового порядку, утримуючись від використання права на "зло"/зловживання правом, а суб`єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов`язком виконувати покладені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.
Наведене тлумачення змісту перелічених норм права є цілком релевантним правовому висновку постанови Верховного Суду від 09.05.2024р. у справі №580/3690/23, де указано, що з метою гарантування правового порядку в Україні кожен суб`єкт приватного права зобов`язаний добросовісно виконувати свої обов`язки, передбачені законодавством, а у випадку невиконання відповідних приписів - зазнавати встановлених законодавством негативних наслідків.
Суд зазначає, що виконання постановлених судових актів в адміністративних справах гарантовано ст.55, п.9 ч.1 ст.129, ст.129-1 Конституції України, ст.ст.6, 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних 1950 року, ч.2 ст.13 від 02.06.2016р. №1402-VIII Закону України "Про судоустрій і статус суддів", ч.2 ст.14, ч.1 ст.370, ч.2 ст.372 КАС України.
Правовідносини з приводу примусового виконання судових актів в адміністративних справах регламентовані приписами Закону України від 02.06.2016р. №1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі за текстом - Закон №1404-VIII).
За визначенням ст.1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з ч.1 ст.2 Закону №1404-VIII виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов`язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
Тож положення ч.1 ст.2 Закону №1404-VIII цілком кореспондують положенням ч.2 ст.2 КАС України.
Рішення, котрі підлягають примусовому виконанню у порядку Закону №1404-VIII, перелічені законодавцем у ч.1 ст.3 Закону №1404-VIII і виданий у межах справи №200/5050/20-а виконавчий документ входить до означеного переліку.
Вимоги до оформлення виконавчого документу сформульовані законодавцем у ч.1 ст.4 Закону №1404-VIII і виданий у межах справи №200/5050/20-а виконавчий документ цим вимогам не суперечить.
Випадки, коли виконавчий документ повертається стягувачу без прийняття до виконання, перелічені законодавцем у положеннях ч.4 ст.4 Закону №1404-VIII і у межах спірних правовідносин судом існування таких випадків не виявлено.
Статтею 26 Закону №1404-VIII визначено початок примусового виконання рішення, зокрема: виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення (пункт 1 частини першої); виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей (частина п`ята); за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною) (частина шоста).
У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Обов"язки суб"єкта владних повноважень - виконавця у межах розпочатого виконавчого провадження викладені у ч.ч.1-2 ст.18 Закону №1404-VIII, де указано, зокрема, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії; здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
До прав суб"єкта владних повноважень у межах розпочатого виконавчого провадження приписами ч.3 ст.18 Закону №1404-VIII віднесено, зокрема: 1) проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; 2) проводити перевірку виконання юридичними особами незалежно від форми власності, фізичними особами, фізичними особами - підприємцями рішень стосовно працюючих у них боржників; 3) з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну; 16) накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом; 18) вимагати від матеріально відповідальних і посадових осіб боржників - юридичних осіб або боржників - фізичних осіб надання пояснень за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження; 22) здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом.
Вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов`язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом (ч. 4 ст. 18 Закону № 1404-VIII).
Особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов`язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій (ч. 8 ст. 19 Закону №1404-VIII).
Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону №1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Відповідно до абз. 1 ч. 4 ст. 27 Закону № 1404-VIII державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору.
Згідно з ч. 3 ст. 27 Закону № 1404-VIII за примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.
Стягнутий виконавчий збір перераховується до Державного бюджету України протягом трьох робочих днів з дня надходження на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби (абз. 3 ч. 4 ст. 27 Закону № 1404-VIII).
Розв"язуючи спір, суд відмічає, що національний закон України виконавчий збір не відносить ані до мір юридичної відповідальності, ані до заходів державного впливу, ані заходів державного примусу, ані до санкцій.
Водночас із цим, за суттю та правовою природою виконавчий збір є публічним платежем, котрий здійснюється зобов"язаним виконати судовий акт у добровільному порядку учасником суспільних відносин у разі коли відмова від добровільного виконання судового акту зумовила початок процедури примусового виконання судового акту.
Тож, зважаючи на ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд вважає, що найбільш сприятливим для заявника є підхід, коли правова природа виконавчого збору не може бути розтлумачена інакше ніж різновид міри майнової відповідальності за порушення публічного правопорядку у вигляді умисного та усвідомленого ухилення від добровільного виконання судового акту, який набрав законної сили.
Відтак, обов"язковим елементом протиправного діяння учасника суспільних відносин з приводу ухилення невиконання судового акту у добровільному порядку є; 1) обставина обізнаності учасника суспільних відносин із набранням судовим актом законної сили; 2) умисне та усвідомлене невжиття учасником суспільних відносин мінімально достатнього комплексу організаційно-правових заходів, спрямованих на створення умов для виконання судового акту.
Відповідно до п. 3 ч. 5 ст. 27 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий збір не стягується якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".
Розділом VIII «Виконання рішень немайнового характеру» Закону України «Про виконавче провадження» визначено порядок виконання рішень, за якими боржник зобов`язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення.
Розв`язуючи спір по суті суд зазначає, що згідно з ч.1 ст.5 Закону України від 02.06.2016р. №1404-VIII "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Водночас із цим, згідно з ч.2 ст.6 Закону України від 02.06.2016р. №1404-VIII "Про виконавче провадження" рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, рішення про стягнення коштів за час роботи стягувача на посаді помічника-консультанта народного депутата України, у тому числі при звільненні з такої посади, виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.
Згідно з п.9 розділу VI Бюджетного кодексу України до законодавчого врегулювання безспірного списання коштів бюджету рішення суду про стягнення (арешт) коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) виконується виключно Казначейством України. Зазначені рішення передаються до Казначейства України для виконання.
Безспірне списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) здійснюється Казначейством України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, за черговістю надходження таких рішень, щодо видатків бюджету - в межах відповідних бюджетних призначень та наданих бюджетних асигнувань.
На подальший розвиток п.9 розділу VI Бюджетного кодексу України було прийнято постанову КМУ від 03.08.2011р. №845 (у редакції постанови КМУ від 30.01.2013р. №45) про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі за текстом - Порядок №845).
Окрім того, особливості виконання окремих категорій рішень визначені законодавцем у приписах Закону України від 05.06.2012р. №4901-VI "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".
При цьому, у положеннях ч.1 ст.2 Закону України від 05.06.2012р. №4901-VI "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" у кореспонденції з приписами ст.3 Закону України від 05.06.2012р. №4901-VI "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", у положеннях ч.1 ст.2 Закону України від 05.06.2012р. №4901-VI "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" у кореспонденції з приписами ст.4 Закону України від 05.06.2012р. №4901-VI "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", у положеннях ч.1 ст.2 Закону України від 05.06.2012р. №4901-VI "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" у кореспонденції з приписами ст.7 Закону України від 05.06.2012р. №4901-VI "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" законодавець розмежовує механізми виконання судових рішень як за критеріями належності відповідача до кола державних органів чи до кола державних організацій і установ, так і за критеріями предмету спору (стягнення коштів чи зобов"язання вчинити певні дії).
Так, згідно з ч.1 ст.3 Закону України від 05.06.2012р. №4901-VI "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Тож, рішення суду про стягнення коштів з державного органу підлягає і початковому, і остаточному виконанню органами Державної казначейської служби України.
Натомість, згідно з ч.1 ст.4 Закону України від 05.06.2012р. №4901-VI "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" рішення суду про стягнення коштів державної організації чи установи підлягає початковому виконанню органами Державної виконавчої служби України саме за правилами Закону України від 02.06.2016р. №1404-VIII "Про виконавче провадження".
Згідно з ч.2 ст.4 Закону України від 05.06.2012р. №4901-VI "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" у разі якщо рішення суду про стягнення коштів не виконано протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, його виконання здійснюється за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Відповідно до ч.3 ст.4 Закону України від 05.06.2012р. №4901-VI "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" протягом десяти днів з дня встановлення державним виконавцем факту наявності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до пунктів 2-4, 9 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження", крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, але не пізніше строку, встановленого частиною другою цієї статті, керівник відповідного органу державної виконавчої служби подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування стягувачу коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України, про що повідомляє в установленому порядку стягувача.
Статтею 7 Закону України від 05.06.2012р. №4901-VI "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" визначені правила виконання рішення суду у спорі, де предметом були вимоги про зобов"язання державного органу вчинити певні дії чи вимоги про зобов"язання державної організації (установи) вчинити певні дії.
Так, згідно з ч.1 ст.7 Закону України від 05.06.2012р. №4901-VI "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" виконання рішень суду про зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за якими є державний орган, державне підприємство, юридична особа, здійснюється в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.
Відповідно до ч.2 ст.7 Закону України від 05.06.2012р. №4901-VI "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" у разі якщо рішення суду, зазначені в частині першій цієї статті, не виконано протягом двох місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, державний виконавець зобов`язаний звернутися до суду із заявою про зміну способу і порядку виконання рішення.
Отже, для правильного застосування наведених вище норм права необхідно визначити юридичний статус відповідача у судовій справі (боржника у виконавчому провадженні) у якості державного органу чи у якості державної організації (установи).
Суд зважає, що за визначенням ст.1 Закону України від 14.10.2014р. №1700-VII "Про запобігання корупції" державний орган - орган державної влади, в тому числі колегіальний державний орган, інший суб`єкт публічного права, незалежно від наявності статусу юридичної особи, якому згідно із законодавством надані повноваження здійснювати від імені держави владні управлінські функції, юрисдикція якого поширюється на всю територію України або на окрему адміністративно-територіальну одиницю.
Оскільки національний закон України не містить визначення юридичної категорії "державна організація" чи "державна установа", то суд вважає за необхідне виходити із загальних відмінностей, згідно з якими державний орган - це суб`єкт влади, який наділений державно-владними повноваженнями для управління суспільством, а державна установа - це організація, створена державою для надання соціальних, освітніх, культурних чи медичних послуг, яка діє в межах виділеного фінансування.
З наведеного слідує, що позивач підлягає кваліфікації у якості державного органу.
Згідно з п.24 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (затверджений постановою КМУ від 03.08.2011р. №845; далі за текстом - Порядок №845) стягувачі, на користь яких прийняті рішення про стягнення коштів з рахунків боржника, подають до органу Казначейства, в якому обслуговується боржник (відкриті рахунки), або за його місцезнаходженням документи, зазначені у пункті 6 цього Порядку.
Утім, як вбачається зі змісту виконавчого листа Донецького окружного адміністративного суду від 05.11.2020 №200/5050/20-а зобов`язано Управління соціального захисту населення військово-цивільної адміністрації міста Торецьк Донецької області призначити ОСОБА_1 допомогу при народженні ІНФОРМАЦІЯ_1 дочки - ОСОБА_2 за заявою від 14.11.2016 та здійснити її виплату.
Отже, зазначеним виконавчим документом на боржника покладено обов`язок вчинити певні дії - призначити відповідний вид державної допомоги та здійснити її виплату.
При цьому виконавчий лист не містить вимоги про стягнення з боржника конкретної суми коштів на користь стягувача, а тому за своїм змістом є виконавчим документом немайнового характеру.
Тому посилання позивача на п. 3 ч. 5 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» суд вважає помилковими, оскільки наведена норма передбачає відсутність стягнення виконавчого збору у випадку, коли виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень, у порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень». Такий спеціальний порядок пов`язаний із передбаченим законом механізмом виконання відповідних рішень про стягнення коштів, тоді як у цій справі виконавчий документ не передбачає стягнення з боржника визначеної суми коштів, а зобов`язує його вчинити певні дії.
Пункт 3 ч. 5 ст. 27 Законом України «Про виконавче провадження» застосовується при виконанні виконавчих документів, встановлених статтею 4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», а саме: про особливості виконання рішень суду про стягнення з державного підприємства або юридичної особи, яким передбачено, що у разі якщо рішення суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи не виконано протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, його виконання здійснюється за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Протягом десяти днів з дня встановлення державним виконавцем факту наявності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до пунктів 2-4, 9 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження", але не пізніше строку, встановленого частиною другою цієї статті, керівник відповідного органу державної виконавчої служби подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування стягувачу коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України, про що повідомляє в установленому порядку стягувача.
В цьому випадку виконавче провадження зупиняється на підставі п.9 ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження», та виконавчий збір не стягується.
Наведений позивачем порядок виконання судового рішення за рахунок коштів бюджетної програми сам по собі не змінює характеру виконавчого документа та не перетворює рішення про зобов`язання державного органу вчинити певні дії на рішення про стягнення коштів. Відтак, сам факт того, що для здійснення виплати державної допомоги необхідне відповідне бюджетне фінансування, не є тотожним виконанню рішення суду у порядку, передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».
При цьому посилання позивача на КПКВК 2501290 «Забезпечення виконання рішень суду» саме по собі не підтверджує, що виконання судового рішення у справі №200/5050/20-а має здійснюватися за рахунок коштів зазначеної бюджетної програми. Належних та допустимих доказів, які б свідчили про віднесення заборгованості перед ОСОБА_1 до видатків за вказаною бюджетною програмою або про визначення її як джерела фінансування виконання саме цього судового рішення, позивачем до суду не надано.
Натомість судом встановлено, що законодавством передбачено також іншу бюджетну програму - КПКВК 3504040 «Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою», за рахунок коштів якої також може здійснюватися відповідна виплата.
Отже, саме лише посилання позивача на існування бюджетної програми КПКВК 2501290 не дає підстав для висновку про те, що спірне судове рішення фактично виконується або підлягає виконанню у спеціальному порядку, передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».
Окрім того, виконавчий лист Донецького окружного адміністративного суду від 05.11.2020 стосується виконання судового рішення, що має зобов`язальний характер, тому вказані приписи ч. 5 ст. 27 Закону №1404-VIII до спірних правовідносин не можуть бути застосовані, оскільки рішення суду у справі №200/5050/20-а стосується не питання стягнення, а питань призначення та виплати відповідної державної допомоги.
При цьому, суд звертає увагу на те, що згідно зі статтею 7 Закону № 4901-VI виконання рішень суду про зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за якими є державний орган, державне підприємство, юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства, здійснюється в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", а не за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".
Подібні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду № 320/1426/17 від 12.08.2020, № 806/2179/16 від 09.07.2020, №296/2223/17 від 16.05.2019, №712/394/17-а від 25.06.2019, від 13.02.2020 у справі 336/2597/17 (2-а/336/274/2017).
Суд звертає увагу, що положення Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» можуть застосовуватись виключно у випадку стягнення коштів, про що свідчать частина 1, 2, 4 статті 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".
У виконавчому провадженні №64064632 виконується рішення немайнового характеру, яким на боржника покладено обов`язок вчинити певні дії - призначити відповідну державну допомогу та здійснити її виплату. При цьому виконавчий лист не містить вимоги про примусове стягнення з боржника визначеної суми коштів.
Отже, передбачений п. 3 ч. 5 ст. 27 Закону України від 02.06.2016р. №1404-VIII "Про виконавче провадження" виняток із загального правила щодо стягнення виконавчого збору до спірних правовідносин не застосовується.
Розглядаючи справу, суд зважає, що у розумінні ч.1 ст.11 Закону України від 02.006.2016р. №1404-VIII "Про виконавче провадження" строки у виконавчому провадженні - це періоди часу, в межах яких учасники виконавчого провадження зобов`язані або мають право прийняти рішення або вчинити дію.
У силу спеціального застереження абз.3 ч.5 ст.13 Закону України від 02.06.2016р. №1404-VIII "Про виконавче провадження" порушення строків прийняття рішень та вчинення виконавчих дій виконавцями не є підставою для скасування такого рішення чи виконавчої дії, крім випадків, коли вони були прийняті або вчинені з порушенням процедури, передбаченої цим Законом.
Застосовуючи положення наведених вище норм права до установлених обставин спірних правовідносин, суд доходить до переконання про те, що державний виконавець наділений повноваженнями на прийняття рішення про стягнення виконавчого збору доти - доки триває виконавче провадження, а минування згаданого законодавцем у ч.4 ст.27 Закону України від 02.06.2016р. №1404-VIII "Про виконавче провадження" моменту (тобто винесення постанови про відкриття виконавчого провадження) об`єктивно не здатне звільнити боржника від виконання публічного обов"язку з оплати виконавчого збору або спричинити виникнення у боржника за виконавчим провадженням легітимних очікувань чи розумних сподівань у вимірі ст.1 Протоколу Першого до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року на припинення обов"язку з оплати виконавчого збору.
Продовжуючи вирішення спору, суд відзначає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта ч.2 ст.77 КАС України і повинен виконуватись шляхом подання до суду доказів і наведення у процесуальних документах адекватних аргументів відповідності закону вчиненого волевиявлення і безпідставності доводів іншого учасника справи.
Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, оцінивши добуті докази за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, підсумовуючи викладені вище міркування, суд доходить до переконання про те, що владний суб`єкт у спірних правовідносинах не забезпечив дотримання ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України, позаяк під час реалізації управлінської функції контролю у галузі примусового виконання судових актів із достатньою повнотою не установив обставини фактичної дійсності, припустився помилки у тлумаченні змісту належної норми права, унаслідок чого вчинене управлінське волевиявлення не узгоджується як із дійсним змістом нормативного регламентування, так і дійсними обставинами спірних правовідносин.
У силу правового висновку постанови Верховного Суду від 29.01.2020р. у справі №814/1460/16 адміністративний суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень ретроспективно, тобто зважаючи на ті обставини, які існували у минулому на момент прийняття оспорюваного рішення (вчинення дії, допущення бездіяльності).
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону було викладено Верховним Судом у постанові від 07.11.2019р. по справі №826/1647/16 (адміністративне провадження №К/9901/16112/18), де указано, що обов`язковою умовою визнання протиправним волевиявлення суб`єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав та інтересів та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.
Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить до переконання про те, що у спірних правовідносинах суб`єкт владних повноважень при вчиненні оскарженого управлінського волевиявлення забезпечив реалізацію управлінської функції відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України, до порушення прав та інтересів заявника не вдавався, позаяк виконавчий документ у виконавчому провадженні №64064632 має немайновий характер та передбачає обов`язок боржника вчинити певні дії (а не стягнення коштів), визначені п.3 ч.5 ст.27 Закону України від 02.06.2016р. №1404-VIII "Про виконавче провадження" підстави для несправляння виконавчого збору у даному конкретному випадку - відсутні, визначений ч.4 ст.27 Закону України від 02.06.2016р. №1404-VIII "Про виконавче провадження" строк справляння виконавчого збору не є присікальним (преклюзивним), оскаржене управлінське волевиявлення з приводу справляння виконавчого збору було вчинено у межах триваючого виконавчого провадження.
Відтак, за наслідками розгляду справи суд вважає доведеним за правилами ч.2 ст.77 КАС України факт відповідності оскарженого управлінського волевиявлення суб"єкта владних повноважень вимогам ч.2 ст.2 КАС України та навпаки - недоведеним за правилами ч.1 ст.77 КАС України факт існування у заявника порушеного публічного права у межах спірних правовідносин.
Наведене є визначеною законом підставою для відмови у позові.
При розв`язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"), вичерпно реалізував існуючі правові механізми з`ясування об`єктивної істини; надав оцінку усім юридично значимим факторам і обставинам справи; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін; виклав власні мотиви конкретного тлумачення змісту належних норм матеріального і процесуального права.
Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.
Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв`язання спору по суті.
Розподіл судових витрат належить провести за правилами ст.ст. 139, 143 КАС України та Закону України "Про судовий збір".
Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.4-12, 72-77, 90, 211, 241-246, 255, 268, 287, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позов - залишити без задоволення.
Роз`яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду); підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.6 ст.287 КАС України (протягом 10 днів з дати проголошення судового рішення).
Суддя А.В. Сліденко