17.08.2026 Справа № 363/7097/25
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 серпня 2026 року Вишгородський районний суд Київської області у складі:
головуючого судді Лукач О.П.,
за участю секретаря Ставиченка О.В.,
представника позивача - адвоката Серта О.В. (у режимі ВКЗ),
представника відповідача - адвоката Гусєва С.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у місті Вишгороді у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення збитків (захист прав споживача),
ВСТАНОВИВ:
25.11.2025 до Вишгородського районного суду Київської області, засобами поштового зв`язку та за підписом представника позивача - адвоката Серт О.В., надійшла вказана вище позовна заява, у якій позивач, звертаючись до суду, просить:
cтягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 400 000,00 грн збитків у розмірі фактичних витрат на надання консультаційних послуг, що не були надані, 2 235,62 грн - 3% річних, 4 810,8 грн - встановленого індексу інфляції, 5 000,00 грн - моральної шкоди;
в порядку частин десятої та одинадцятої статті 265 ЦПК України нарахувати до стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3% річних на суму основного боргу за період з 20.11.2025 і до моменту виконання рішення суду за формулою: СОБ х 3 х КДП / КДР / 100 = сума процентів річних, де СОБ - сума основного боргу, 3 - 3 відсотка річних, КДП - кількість днів прострочення, КДР - кількість днів у році;
стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати.
В обґрунтування заявлених вимог представник позивача у позовній заяві зазначив, що письмовий договір про надання консультаційних послуг між сторонами не укладався, а сплата коштів здійснювалася за виставленими відповідачем рахунками. Позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення 400 000,00 грн збитків у розмірі фактичних витрат на оплату 06.07.2023 консультаційних послуг ФОП ОСОБА_2 , які, за твердженням позивача, відповідачем не були надані. Зокрема, зазначено, що з початку 2023 року ОСОБА_1 розпочав комунікацію із ОСОБА_2 щодо можливості відкриття у м. Прага, Чехія, за франшизою закладів «Білий Налив» («Biliy Nalyv») та «Dogz&Burgerz». ОСОБА_2 повідомив, що відповідні договори можуть бути укладені між юридичними особами, а також про те, що він уповноважений діяти від імені юридичної особи BORYSOV8899 d.o.o. Для досягнення підприємницької мети ОСОБА_1 було засновано у Чехії юридичну особу COOKERFOOD s.r.o. 21.04.2023 між юридичною особою BORYSOV8899 d.o.o., в особі ОСОБА_2 , уповноваженого діяти від імені юридичної особи, як Ліцензіатом, та юридичною особою COOKERFOOD s.r.o., в особі Шатохіна О.О., уповноваженого діяти від імені юридичної особи, як Субліцензіатом, укладено субліцензійний договір щодо торговельних марок «BILIY NALYV» та «BIALY NALEW». За надання ліцензії Субліцензіат сплачує Ліцензіату ліцензійний платіж у розмірі 100 євро за кожний рік без ПДВ. Представник позивача зазначив, що договір від 21.04.2023 стосувався лише прав на використання торговельних марок та не врегульовував питання навчання щодо ведення такого бізнесу. У зв`язку з цим у ОСОБА_1 , який не мав досвіду у реалізації подібних проєктів, виникла потреба у залученні окремого фахового консультування, спрямованого на отримання практичних рекомендацій щодо поетапного запуску та організації бізнесу у сфері HoReCa. З цією метою він звернувся до ФОП ОСОБА_2 , який, як зазначено у позові, повідомив, що може надати відповідні послуги, оскільки здійснює підприємницьку діяльність як фізична особа-підприємець та професійно займається наданням консультаційних послуг щодо запуску та організації бізнесу у сфері HoReCa. Також у позові зазначено, що сторони погодили: професійне консультування, спрямоване на отримання практичного розуміння ведення діяльності закладу «Білий Налив» за франшизою у м. Прага, надаватиметься після того, як ФОП ОСОБА_2 здійснить погодження із ОСОБА_1 приміщення, яке останній розглядав для оренди у Празі. 05.07.2023 ФОП ОСОБА_2 як виконавець виставив
ОСОБА_1 як замовнику рахунок на оплату № 42 за надання консультаційних послуг на суму 400 000,00 грн. Зазначений рахунок був повністю оплачений ОСОБА_1 06.07.2023. На думку позивача, виставлення рахунку та його оплата свідчать про виникнення між сторонами правовідносин, які за своїм правовим змістом є договором про надання послуг. Позивач зазначив, що зміст фактично укладеного у спрощений спосіб договору про надання консультаційних послуг полягав у забезпеченні ОСОБА_1 інформацією, необхідною для реального запуску та функціонування франшизного бізнесу «Білий Налив» у м. Прага. За твердженням позивача, ФОП ОСОБА_2 запевнив його, що має відповідну обізнаність та практичний досвід у сфері запуску аналогічних закладів і може надати комплексне консультування та навчання. Як зазначено у позовній заяві, таке консультування та навчання мало включати, зокрема: адаптацію операційної моделі та стандартів франчайзера до локальних умов Чехії; розроблення та/або надання SOP (standard operating procedures), чек-листів відкриття, політик якості та безпеки; рекомендації щодо впровадження внутрішніх процедур контролю; організацію постачання, формування меню та технологічних карт; налаштування касових систем (POS), обліку та інвентаризаційних процесів; розроблення поетапного плану відкриття (таймлайн, бюджет CAPEX/OPEX, фінансова модель P&L); підбір персоналу та проведення початкового навчання (training); підготовку та реалізацію локального маркетингу (pre-opening, opening marketing); консультування щодо взаємодії з контролюючими органами Чехії та отримання необхідних дозвільних документів. 04.09.2023 між юридичною особою BORYSOV8899 d.o.o., в особі ОСОБА_2 , як Франчайзером, та юридичною особою COOKERFOOD s.r.o., в особі ОСОБА_1 , як Франчайзі, укладено договір комерційної концесії № 2 щодо торговельних марок «BILIY NALYV» та «DOGZ&BURGERZ». За цим договором Франчайзер зобов`язався надати Франчайзі за плату право використовувати Систему, об`єкти інтелектуальної власності, комерційний досвід та ділову репутацію Франчайзера, а також право вступити закладу до франчайзингової мережі «БІЛИЙ НАЛИВ» для ведення бізнесу згідно із ОСОБА_3 . У позові вказано, що франчайзинговий (вступний) платіж за одну торговельну точку за договором від 04.09.2023 складає суму у гривні, що є еквівалентною 500 євро на день здійснення платежу, та мав бути сплачений до 01.01.2024, а Франчайзі також зобов`язаний сплачувати на рахунок Франчайзера плату за послуги у фіксованому розмірі 999 євро за кожний місяць. Позивач зазначив, що укладений договір від 04.09.2023 щодо набуття прав на використання торговельних марок регулював питання бренду та франчайзингових прав, однак, на його думку, не врегульовував питання навчання щодо ведення такого бізнесу, тоді як у нього вже був укладений із ФОП
ОСОБА_2 договір щодо отримання професійного консалтингу та прикладного know-how. За твердженням сторони позивача, під час пошуку приміщень у м. Прага під заклад «Білий Налив» у позивача виникла потреба у допомозі з підготовкою до огляду приміщень, запитань до орендодавців та аналізу відповідей щодо можливості відкриття закладу у таких приміщеннях. Зокрема, на Zoom-зустрічах обговорювалися два приміщення у Lucerna Palac у верхній частині Вацлавської площі, приміщення між Вацлавською та Староміською площами, приміщення у центрі Праги - Прага 1 - Нове місто, а також приміщення на вул. Нерудова у
м. Прага. Позивач зазначив, що всі ці Zoom-зустрічі із ФОП ОСОБА_2 та/або його помічниками були окремо оплачені ОСОБА_1 згідно виставлених рахунків від 03.10.2023, 03.11.2023 та 12.01.2024. Так, 03.10.2023 ФОП ОСОБА_2 виставив рахунок на
3 960,00 грн, який сплачено 05.10.2023 із призначенням платежу «за консультаційні послуги»; 03.11.2023 виставлено рахунок на 3 960,00 грн, який сплачено 16.11.2023 із таким самим призначенням платежу; 12.01.2024 виставлено рахунок на 4 132,26 грн, який сплачено 12.01.2024 із призначенням платежу «за консультаційні послуги». Ці рахунки, за твердженням позивача, надсилала помічниця ФОП ОСОБА_2 . ОСОБА_4 , яка також комунікувала від його імені щодо узгодження дати та часу ОСОБА_5 -зустрічей. 21.04.2024, як зазначено у позові, ОСОБА_1 повідомив ФОП ОСОБА_2 та його помічницю ОСОБА_6 про те, що більше не потребує нових консультаційних послуг, оскільки не бачить жодної результативності у вже наданих послугах, а їх якість викликає обґрунтовані сумніви. При цьому зазначалося, що протягом значного часу приміщення переглядалися без будь-якого успіху та ФОП ОСОБА_2 не рекомендував до оренди жодне з них. У ОСОБА_1 виникло враження, що ФОП ОСОБА_2 навмисно уникає погодження приміщення, ймовірно, з метою не переходити до виконання зобов`язань щодо надання основного обсягу вже оплачених консультаційних послуг на суму 400 000,00 грн. 16.12.2024 ФОП ОСОБА_2 , як зазначено у позові, публічно на своїй Instagram-сторінці повідомив про завершення своєї підприємницької діяльності/вихід із бізнесу, розмістивши допис про завершення та подяку клієнтам/партнерам, а також повідомив, що надалі залишатиметься лише у ролі пасивного партнера та співінвестора, який не бере участі у жодних стратегічних або операційних питаннях. 10.02.2025 ОСОБА_1 нагадав ФОП ОСОБА_2 у мережі Facebook про факт ненадання послуг у розмірі 400 000,00 грн, на що останній, за змістом позовної заяви, відповів, що це вже не його питання та цим нібито має займатися ОСОБА_7 . Надалі ОСОБА_7 тривалий час не виходила на зв`язок. На запит ОСОБА_1 вона відповіла 09.07.2025 у мережі Instagram, після чого було узгоджено Zoom-зустріч, яка відбулася 18.07.2025 о 10:00, однак, як стверджує позивач, практичних результатів не дала. Під час цієї розмови ОСОБА_7 повідомила, що сплачені
ОСОБА_1 400 000,00 грн на користь ФОП ОСОБА_2 не мають до неї відношення і відповідальності за них вона не несе. 05.09.2025 ОСОБА_1 направив ФОП ОСОБА_2 письмову претензію - повідомлення про відмову від договору про надання консультаційних послуг та вимогу про відшкодування збитків у розмірі фактичних витрат 400 000,00 грн на оплату 06.07.2023 консультаційних послуг ФОП ОСОБА_2 (вих. № 2025/09-1 від 04.09.2025, поштове відправлення № 0103300398999), однак, за твердженням позивача, вказане повідомлення-вимога залишилося без реагування. В обґрунтування вимоги про повернення
400 000,00 грн представник позивача послався, зокрема, на положення статей 901, 906, 907 ЦК України та статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», зазначаючи, що після перерахування грошових коштів відповідач не виконав замовлені позивачем послуги. На підтвердження їх ненадання позивач послався на відсутність актів приймання-передачі наданих послуг, звітів, висновків, чек-листів, планів запуску, аналітики, протоколів переговорів, листування/календарів зустрічей, які б свідчили про усний консультаційний супровід, а також будь-яких інших документів, передбачених частиною восьмою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів». Також позивач зазначив про відсутність належних первинних документів від ФОП ОСОБА_2 та практичних результатів, які він очікував отримати для старту бізнесу. Посилаючись на статті 525, 526, 530 ЦК України, позивач вказав, що строк надання консультаційних послуг сторонами письмово не погоджено, у зв`язку з чим 05.09.2025 він пред`явив відповідачу вимогу, а з 13.09.2025, на його думку, розпочалося прострочення ФОП ОСОБА_2 . У позовній заяві також зазначено, що одностороння відмова від договору була реалізована позивачем 05.09.2025, а в порядку частини другої статті 530 ЦК України 13.09.2025 така відмова набула чинності. Позивач вважав, що сплачені ним 400 000,00 грн є збитками у вигляді фактичних витрат на надання консультаційних послуг, які не були надані. Крім того, на підставі частини другої статті 625 ЦК України просив стягнути 3 % річних у розмірі 2 235,62 грн за період з 13.09.2025 по 19.11.2025 та інфляційні втрати у розмірі
4 810,80 грн, а також у порядку частин десятої та одинадцятої статті 265 ЦПК України нараховувати 3 % річних на суму основного боргу з 20.11.2025 до моменту виконання рішення суду. Вимогу про відшкодування моральної шкоди у розмірі 5 000,00 грн позивач обґрунтував тим, що внаслідок невчасного виконання ФОП ОСОБА_2 обов`язку щодо відшкодування збитків він втратив можливість розпоряджатися власними коштами у розмірі 400 000,00 грн, не отримав послуг, на які розраховував, та зазнав психологічних страждань і душевних хвилювань через необхідність докладати додаткових зусиль для відшкодування збитків. Також у позовній заяві позивач зазначив, що попередньо понесе витрати на професійну правничу допомогу, які орієнтовно складатимуть 60 000,00 грн, а докази таких витрат будуть подані у порядку, передбаченому ЦПК України. Позивач послався на частину третю статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» та вважав себе звільненим від сплати судового збору за подання цього позову.
Після виконання судом вимог частини восьмої статті 187 ЦПК України, ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 11.12.2025 відкрито провадження у справі та призначено до розгляду у загальному позовному провадженні з проведення підготовчого засідання, про що учасників провадження повідомлено у порядку, встановленому ЦПК України.
04.03.2026 до суду, через систему «Електронний суд», представником відповідача - адвокатом Гусєвим С.І. подано заяву про ознайомлення із матеріалами справи в електронному вигляді, вказуючи, що відповідач не отримував жодних процесуальних документів по справі.
Так, як убачається із матеріалів справи, конверт, надісланий на адресу зареєстрованого місця проживання відповідача із копіями ухвали суду про відкриття провадження у справі, позовної заяви з додатками та судовою повісткою, повернувся до суду без вручення з причин «адресат відсутній».
12.03.2026 до суду, через систему «Електронний суд», представником відповідача- адвокатом Гусєвим С.І. подано відзив на позовну заяву, з додатками, та клопотання про поновлення строку на його подання. У відзиві зазначено, що жодні позовні вимоги відповідачем не визнаються, окремі обставини визнаються частково, а частина обставин, викладених позивачем, на думку сторони відповідача, не відповідає дійсності. Представник відповідача зазначив, що положення Закону України «Про захист прав споживачів» не можуть застосовуватися до правовідносин сторін за договором комерційної концесії № 2 від 04.09.2023. Посилаючись на пункти 17 та 22 статті 1 цього Закону, представник відповідача вказав, що послуга надається для задоволення особистих потреб споживача, а споживачем є фізична особа, яка замовляє продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних із підприємницькою діяльністю. За доводами відзиву, фактичні відносини сторін виникли та регулювалися виключно договором комерційної концесії №2. Пошук комерційного приміщення у м. Прага здійснювався позивачем як виконання власного обов`язку, передбаченого пунктом 6.29 цього договору, згідно з яким Франчайзі зобов`язаний знайти та погодити із Франчайзером приміщення для закладу громадського харчування відповідно до визначених технічних вимог. Представник відповідача послався на те, що сам позивач у позовній заяві зазначив про звернення до ОСОБА_2 щодо придбання франшизи для відкриття закладу громадського харчування «Білий Налив» та «Dogz&Burgerz» у м. Прага, Чехія, та про заснування юридичної особи для досягнення цієї підприємницької мети. На думку сторони відповідача, позивач мав намір здійснювати підприємницьку діяльність з надання послуг громадського харчування з метою отримання економічної вигоди. У відзиві також зазначено, що позивач сам указував: відповідач повідомив його про необхідність укладення відповідних договорів між юридичними особами, які є суб`єктами підприємницької діяльності. Посилаючись на частину першу статті 1117 ЦК України, представник відповідача зазначив, що сторонами договору комерційної концесії можуть бути фізичні та юридичні особи, які є суб`єктами підприємницької діяльності. Представник відповідача зазначив, що між європейськими компаніями сторін було укладено договір комерційної концесії №2 з визначенням усіх істотних умов придбання франшизи, зокрема вимог щодо пошуку та погодження приміщення, а також субліцензійний договір про передачу прав на користування торговельними марками. На думку відповідача, передача європейській компанії позивача прав на використання торговельних марок свідчить про фактичну реалізацію договору №2 з боку відповідача. Твердження позивача про окреме звернення до ФОП ОСОБА_2 щодо надання консультаційних послуг та про існування чинного договору професійного консалтингу, укладеного шляхом виставлення рахунку №42, представник відповідача назвав неправдивими. У відзиві зазначено, що представник відповідача особисто готував проєкти договору №2 та субліцензійного договору у вересні 2023 року та здійснював комунікацію з позивачем щодо їх укладення, що, за його твердженням, підтверджується листуванням у Facebook. Представник відповідача заперечив довід позивача про те, що договір від 04.09.2023 щодо набуття прав на використання торговельних марок регулював виключно питання бренду та франчайзингових прав, та зазначив, що питання бренду і франчайзингових прав визначені договором №2, а субліцензійний договір був укладений того самого дня на виконання договору №2. За викладеною у відзиві позицією відповідача, усі оплати здійснювалися на рахунок ФОП ОСОБА_2 на прохання позивача, оскільки компанія COOKERFOOD s.r.o. була новоствореною, без прибутку та руху коштів, і позивач не мав можливості здійснювати платежі безпосередньо з неї за договором № 2 на користь європейської компанії відповідача. Платежі позивача від 03.10.2023, 03.11.2023 та 12.01.2024 у розмірах 3 960,00 грн, 3 960,00 грн та
4 132,26 грн відповідно представник відповідача кваліфікував не як оплату консультаційних послуг, а як щомісячні платежі роялті за договором № 2 у розмірі 99 євро. У відзиві зазначено, що такі оплати розпочалися з жовтня 2023 року, припадали на початок місяця, а саме сплата роялті надавала право отримувати консультації, Zoom-зустрічі та постійну підтримку Франчайзера. Представник відповідача також зазначив, що позивач надав до суду лише вибіркові частини листування у Facebook, які є вигідними для обґрунтування його позиції, опустивши інші фрагменти, що, на думку відповідача, мають істотне значення для встановлення фактичних обставин справи. Представник відповідача вказав, що відносини сторін виникли та регулювалися виключно договором № 2, а відносини кожної із сторін були обумовлені здійсненням підприємницької діяльності: відповідача - з питань продажу франшизи з метою отримання прибутку, позивача - з питань відкриття закладу громадського харчування з тією ж метою. Крім того, у відзиві представник відповідача повідомив, що у зв`язку з розглядом справи відповідач поніс витрати на професійну правничу допомогу в орієнтовному розмірі 80 000,00 грн, а про їх компенсацію буде заявлено пізніше з детальним описом наданої допомоги. Пропуск строку для подання відзиву на позов представник відповідача пояснює тим, що позивач не зазначив в позовній заяві номер засобу зв`язку та адресу електронної пошти відповідача. Відповідач не отримував жодних електронних повісток, а також не отримував копію позовної заяви за адресою його місця реєстрації так, як з самого початку збройної агресії він проживає в АДРЕСА_1 , де має тимчасовий захист Згідно протоколу підготовчого засідання 26.02.2026 суд відклав засідання у зв`язку з неявкою відповідача і ухвалив направити повістку на номер телефону, зазначений у витягу ФОП. Саме так відповідач й отримав повістку 26.02.2026., а 04.03.2026 представник відповідача запросив доступ до електронної справи, який фактично отримав на наступний день 05.03.2026 о 17:16. У зв`язку з цим, просить суд вважати відлік
15 днів для надання відзиву з наступного дня від дня отримання доступу до електронної справи - 06.03.2026, та поновити строк для його надання.
13.03.2026 до суду, через систему «Електронний суд», представником позивача подано відповідь на відзив, у якій він заперечив проти доводів відповідача в повному обсязі, крім тих фактів, які прямо визнавалися у позовній заяві. У відповіді на відзив представник позивача запере чуючи доводи аргументи представника відповідача, зазначив, що для вирішення спору необхідно аналізувати конкретне правовідношення, у межах якого виник спір, а не загальний контекст взаємодії різних суб`єктів, пов`язаних із потенційним запуском бізнес-проєкту. Представник позивача вказує, що рахунок № НОМЕР_1 за надання консультаційних послуг на суму 400 000,00 грн був виставлений 05.07.2023 та оплачений 06.07.2023, тоді як договір комерційної концесії № 2 між BORYSOV8899 d.o.o. та COOKERFOOD s.r.o. укладено 04.09.2023. На думку позивача, неможливо вважати платіж від 06.07.2023 виконанням договору, укладеного через два місяці після його здійснення. Крім того, представник позивача послався на зміст договору комерційної концесії № 2, за яким франчайзинговий вступний платіж за одну торговельну точку складає гривневий еквівалент 500 євро, а щомісячна плата за послуги - 999 євро за кожний місяць. У зв`язку з цим зазначив, що жодна із передбачених цим договором оплат за розміром, валютним вираженням або економічною природою не відповідає сумі 400 000,00 грн, сплаченій позивачем як фізичною особою на користь відповідача як ФОП. На думку представника позивача, оплата за рахунком № 42 має самостійне правове значення та не може бути включена до правовідносин, які виникли пізніше між іншими суб`єктами права на підставі договору комерційної концесії. Зміст рахунку № 42, у якому прямо зазначено «консультаційні послуги», на його переконання, свідчить саме про пропозицію таких послуг, а не про передачу прав на використання об`єктів інтелектуальної власності у межах франчайзингової моделі. Щодо консультаційної підтримки, яку відповідач визнає у відзиві, представник позивача зазначив, що вона стосувалася виставлених рахунків від 03.10.2023, 03.11.2023 та 12.01.2024 з призначенням платежу «за консультаційні послуги», оплата за якими не є предметом спору у цій справі. Посилання відповідача на те, що зазначені платежі були роялті у розмірі 99 євро, представник позивача назвав суперечливим. Він вказав, що у платіжних документах прямо зазначено призначення «за консультаційні послуги», а відповідач не надав доказів іншого призначення цих коштів. Крім того, пункт 3.3 договору комерційної концесії № 2 передбачає щомісячну плату за послуги у розмірі 999 євро, а не 99 євро, і пов`язує виникнення такого обов`язку з датою відкриття закладу, тоді як заклад, як зазначено у відповіді на відзив, відкритий не був. Щодо застосування законодавства про захист прав споживачів представник позивача зазначив, що спір у цій справі стосується одного окремого епізоду із сукупності правовідносин - взаємодії між позивачем як фізичною особою та відповідачем як ФОП щодо надання консультаційних послуг. На його думку, сама участь позивача у юридичній особі та наявність корпоративних прав не дозволяє автоматично переносити режим підприємницької діяльності на всі правовідносини, у яких така фізична особа бере участь. Представник позивача послався на те, що правова природа конкретного правовідношення має визначатися за підставами його виникнення, суб`єктним складом, об`єктом та змістом, а не лише за загальною метою позивача у майбутньому відкрити ресторан. На його думку, вирішальним є те, що 05.07.2023 позивач як фізична особа звернувся до відповідача як ФОП, який надає консультаційні послуги, відповідач виставив рахунок за консультаційні послуги, а позивач його оплатив. Також представник позивача зазначив, що відповідач діяв як ФОП, мав відповідний вид економічної діяльності, прийняв оплату на підприємницький рахунок, сплатив з отриманого доходу податки та відобразив його у податковій звітності. На думку позивача, ці обставини підтверджують самостійний характер спірного правовідношення. У відповіді на відзив представник позивача послався на принципи contra proferentem та venire contra factum proprium. Зазначив, що саме сторона відповідача формувала правові документи та що саме ФОП ОСОБА_2 сформував зміст рахунку №42, визначив його предмет як «консультаційні послуги», виставив його позивачу, прийняв оплату, сплатив податки та відобразив дохід у звітності. Тому, на думку позивача, відповідач не може після виникнення спору заперечувати існування відповідного правовідношення або змінювати правову природу платежу. Представник позивача зазначив, що протягом тривалого часу відповідач не заявляв про помилковість рахунку № 42, не повертав отримані кошти та не повідомляв позивача про іншу правову природу платежу. На його думку, зміна позиції відповідача після виникнення спору не узгоджується із принципом добросовісності. У відповіді на відзив зазначено, що фактичні обставини справи, первинні документи та поведінка сторін, на думку позивача, свідчать про виникнення між ОСОБА_1 як фізичною особою та ФОП ОСОБА_2 самостійних правовідносин з надання консультаційних послуг, у межах яких позивач сплатив
400 000,00 грн, а відповідач не довів належного виконання відповідного зобов`язання. У зв`язку з цим представник позивача вважав позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Також стороною позивача попередньо визначено орієнтовний розмір витрат на професійну правничу допомогу у сумі 60 000,00 грн, докази понесення яких позивач мав намір подати у встановленому процесуальним законом порядку.
У судових засіданнях на стадії підготовчого провадження брав участь представник позивача - адвокат Серт О.В. (у режимі ВКЗ). Представник відповідача, будучи належним чином повідомленим про день, час та місце розгляду справи, у підготовче судове засідання 25.03.2026 не з`явився.
Вирішуючи питання про можливість проведення підготовчого засідання за його відсутності, суд врахував відсутність заперечень представника позивача, відсутність клопотань сторони відповідача про відкладення підготовчого засідання та наявність у матеріалах справи відзиву на позовну заяву.
Ухвалами суду, внесеними до протоколу судового засідання від 25.03.2026, у присутності представника позивача, прийнято відзив на позовну заяву, як таки, що подано у строк, встановлений ухвалою суду, та відповідь на відзив, а також закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 01.06.2026 о 10:00.
06.05.2026 до суду, через систему «Електронний суд», представником позивача подано додаткові пояснення щодо окремого питання суду про правову кваліфікацію заявленої до стягнення суми та належність способу захисту. У додаткових поясненнях представник позивача зазначив, що позивач як споживач сплатив 400 000,00 грн за договором про надання послуг, які не були надані, та у позові вимагає повернення цієї суми. У зв`язку з поставленим у підготовчому засіданні 25.03.2026 питанням про співвідношення попередньої оплати із поняттям збитків за частиною другою статті 22 ЦК України, представник позивача навів два основні міркування. По-перше, представник позивача зазначив, що слово «збитки» у позовній вимозі є правовою кваліфікацією стягуваної суми, а не самостійним способом захисту. На його думку, способом захисту є саме «стягнення», тобто повернення конкретної грошової суми, а правову кваліфікацію встановлених правовідносин суд здійснює самостійно відповідно до принципу iura novit curia. Представник позивача пояснив, що у позовній заяві підстави позову обґрунтовано повною оплатою договору про надання послуг, а предметом позову є стягнення «фактичних витрат позивача на оплату консультаційних послуг у розмірі 400 000,00 грн, що не були надані». За наведеною у поясненнях позицією, дієслово «стягнути» визначає спосіб захисту, а слово «збитків» характеризує правову природу суми. Тому позивач просить суд визначити у рішенні саме повернення у його майнову сферу конкретної грошової суми, сплаченої за договором про надання послуг. По-друге, у додаткових поясненнях зазначено, що єдиного усталеного підходу судової практики щодо повернення попередньої оплати за договором послуг у разі ненадання послуг немає. Представник позивача навів чотири можливі правові механізми: визнання попередньої оплати збитками; застосування за аналогією закону правил частини другої статті 693 ЦК України щодо повернення попередньої оплати; розірвання договору із застосуванням статті 1212 ЦК України у зв`язку з відпадінням правової підстави набуття коштів; стягнення попередньої оплати як договірної заборгованості виконавця. На підтвердження існування кожного із названих підходів представник позивача навів перелік судових рішень місцевих, апеляційних судів та Верховного Суду. Зазначив, що жоден із чотирьох підходів не набув статусу усталеного саме для договору про надання послуг, а тому суд має самостійно визначити правову кваліфікацію встановлених правовідносин. Водночас найбільш обґрунтованим для цієї справи представник позивача вважав застосування у системному взаємозв`язку частини другої статті 22, частини п`ятої статті 653, частини першої статті 906 ЦК України та статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів». На його думку, сплачена сума 400 000,00 грн є витратами, які позивач зробив з метою отримання послуг, але внаслідок невиконання договору відповідачем послугу не отримав та не спожив, у зв`язку з чим зазнав реальних втрат у такому розмірі. Представник позивача також послався на правові висновки про аванс як грошову суму, що перераховується наперед у рахунок майбутніх розрахунків та підлягає поверненню у разі невиконання зобов`язання, за яким він був переданий. При цьому вказав, що незалежно від того, який із наведених правових механізмів суд визнає обґрунтованим, правовий результат, на якому наполягає позивач, є однаковим - стягнення з відповідача на користь позивача 400 000,00 грн попередньої оплати. У додаткових поясненнях представник позивача зазначив, що самостійне застосування судом інших норм матеріального права, ніж ті, на які посилається позивач, не змінює предмета та підстав позову і не порушує принцип диспозитивності. На підтвердження цього послався на правові висновки Великої Палати Верховного Суду щодо принципу iura novit curia. Представник позивача просив здійснити розгляд справи з урахуванням цих пояснень та при ухваленні рішення застосувати той правовий механізм повернення попередньої оплати, який суд визнає найбільш обґрунтованим, однак стягнути з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 400 000,00 грн попередньої оплати (авансу).
07.05.2026 до суду, через систему «Електронний суд», представником позивача подано клопотання про повернення до стадії підготовчого провадження та заяву про зміну предмета позову шляхом виключення із формулювання основної вимоги слова «збитків».
Ухвалою Вишгородського районного суду від 10.08.2026 відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача про повернення до стадії підготовчого провадження у цивільній справі №363/7097/25, а заяву про зміну предмета позову - залишено без розгляду, з підстав та мотивів, зазначених у вказаному судовому рішенні.
Так, після проголошення ухвали суд з`ясував у представника позивача позицію щодо можливого окремого апеляційного оскарження ухвали та доцільності оголошення перерви. Представник позивача повідомив, що оскаржувати ухвалу не буде, та просив продовжити розгляд справи по суті.
У судовому засіданні представник позивача - адвокат Серт О.В. позов підтримав та просив його задовольнити. Пояснив, що предметом спору є договір про надання послуг, який, за позицією позивача, укладений між ОСОБА_1 як фізичною особою та ОСОБА_2 як фізичною особою-підприємцем. ФОП ОСОБА_2 виставив рахунок на оплату консультаційних послуг, які, за твердженням представника позивача, у подальшому не були надані. Представник позивача зазначив, що після ненадання послуг ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_2 із листом про відмову від договору у зв`язку з ненаданням послуг та з вимогою повернути сплачені кошти, а після неповернення коштів звернувся до суду. Пояснив, що взаємовідносини між ОСОБА_1 як фізичною особою та ФОП ОСОБА_2 у межах предмета цієї справи стосувалися саме консультаційних послуг. Водночас між юридичними особами, пов`язаними зі сторонами, існували окремі договори щодо франчайзингу та використання торговельних марок. На думку представника позивача, ці правовідносини не слід змішувати із спірним правовідношенням між фізичною особою та ФОП. Представник позивача пояснив, що ОСОБА_1 не мав досвіду роботи у відповідній сфері, у зв`язку з чим потребував отримання спеціальних знань та консультацій від ОСОБА_2 . За його словами, метою сплати 400 000,00 грн було отримання окремих консультаційних послуг, а деякі інші консультації, які фактично надавалися у подальшому, оплачувалися окремими платежами та не є предметом цього позову. Заперечуючи доводи відзиву про те, що платежі були пов`язані з договором комерційної концесії, представник позивача звернув увагу, що цим договором передбачено платежі у розмірі 500 євро та 999 євро, а платіж у розмірі 400 000,00 грн або еквівалентна йому сума у договорі не передбачені. Крім того, договори між юридичними особами укладені не між ОСОБА_1 як фізичною особою та ФОП ОСОБА_2 . Представник позивача також зазначив, що у позовній заяві наведено перелік послуг, які позивач розраховував отримати за спірною домовленістю, і наполягав, що жодна з них за оплатою 400 000,00 грн надана не була. На його думку, відзив не містить доказів належного виконання саме такого зобов`язання. Щодо правової кваліфікації сплаченої суми представник позивача послався на надану судову практику, відповідно до якої у правовідносинах з договору про надання послуг попередня оплата, за певних обставин, кваліфікується як збитки. Представник позивача зазначив, що підтримує викладену у позові правову кваліфікацію, водночас наголошуючи, що незмінним способом захисту є стягнення коштів, сплачених за послуги, які, на думку позивача, не були надані.
Представник відповідача - адвокат Гусєв С.І. у судовому засіданні проти задоволення позову заперечував та просив у його задоволенні відмовити. Пояснив, що ОСОБА_2 протягом тривалого часу працював у ресторанному бізнесі, мав власні та франчайзингові заклади і надавав підтримку у межах франчайзингових відносин, однак окремого договору консультаційних послуг із ОСОБА_1 на суму 400 000,00 грн, за позицією сторони відповідача, не укладав. Представник відповідача зазначив, що 400 000,00 грн були пов`язані саме із вступом до франшизи та, за його поясненнями, приблизно відповідали 10 000 євро за тодішнім курсом. Кошти були сплачені на рахунок ФОП ОСОБА_2 у зв`язку з проханням позивача здійснювати оплату в Україні, оскільки юридична особа позивача була новоствореною. Також представник відповідача наполягав, що консультації щодо пошуку приміщення, організації майбутнього закладу та інша підтримка були частиною франчайзингового проєкту, спрямованого на відкриття позивачем ресторанного бізнесу, а не окремою споживчою послугою для особистих потреб ОСОБА_1 . На думку представника відповідача, до спірних правовідносин не підлягає застосуванню Закон України «Про захист прав споживачів», оскільки метою взаємодії було відкриття та ведення підприємницької діяльності. Крім того, він вважав, що кваліфікація сплаченої суми як збитків та обраний позивачем спосіб захисту не відповідають характеру заявлених правовідносин.
Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази у справі та оцінивши їх кожен окремо і у сукупності, дійшов таких висновків.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
За змістом статей 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, а суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, у межах заявлених нею вимог та на підставі доказів, поданих учасниками справи. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, та несе ризик наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до статей 76-81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За правилами статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Відповідно до статей 11, 202, 205 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають, зокрема, з договорів та інших правочинів. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі, якщо законом не встановлена обов`язкова письмова форма, а воля сторін до настання правових наслідків може виражатися їх поведінкою.
Статтею 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно зі статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні його умов з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони у належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору; істотними є, зокрема, умови про предмет договору.
Відповідно до частини першої статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Судом установлено, що 05.07.2023 ФОП ОСОБА_2 виставлено на ім`я
ОСОБА_1 рахунок на оплату № 42, у якому як єдина позиція зазначені «Консультаційні послуги», кількість - 1 послуга, ціна та загальна сума - 400 000,00 грн (а.с. 24).
Квитанцією/платіжним документом від 06.07.2023 підтверджено перерахування ОСОБА_1 на підприємницький рахунок ФОП ОСОБА_2 399 000,00 грн з посиланням у призначенні платежу на рахунок № 42 від 05.07.2023 (а.с. 25). Факт отримання відповідачем цієї суми стороною відповідача не заперечувався.
Відомості щодо ФОП ОСОБА_2 підтверджують його державну реєстрацію як фізичної особи-підприємця та наявність серед видів діяльності, зокрема, консультування з питань комерційної діяльності й керування та надання інших інформаційних послуг (а.с. 26-29).
Рахунок № 42 містить лише загальне найменування «Консультаційні послуги» та ціну 400 000,00 грн. У ньому не визначено зміст і перелік конкретних консультацій, їх кількість, тривалість, етапи, строк початку і завершення, порядок надання, звітування та прийняття, а також не зазначено номер чи дату іншого договору, в якому ці умови були б визначені.
Під час безпосереднього дослідження цього письмового доказу, суд з`ясовував у представника позивача, яким документом підтверджується перелік послуг, які ОСОБА_1 мав отримати саме за оплатою 400 000,00 грн. Представник позивача пояснив, що письмового договору між сторонами не укладено, усі умови погоджувалися усно, а конкретний перелік послуг наведено у пункті 15 позовної заяви. При цьому рахунок № 42 сам по собі такого переліку не містить.
Отже, рахунок № 42 та його оплата підтверджують факт платного правовідношення щодо консультаційних послуг та передання відповідачу 400 000,00 грн, однак самі по собі не підтверджують того конкретного обсягу, змісту, строків та порядку виконання, які позивач виклав у позовній заяві як зміст усної домовленості.
Суд також дослідив субліцензійний договір від 21.04.2023, укладений між BORYSOV8899 d.o.o. та COOKERFOOD s.r.o., яким врегульовано надання права використання торговельних марок за ліцензійний платіж 100 євро за кожний рік. Цей договір укладено до виставлення рахунку № 42 і до сплати спірних 400 000,00 грн.
04.09.2023 між BORYSOV8899 d.o.o. як Франчайзером та COOKERFOOD s.r.o. як Франчайзі укладено договір комерційної концесії №2 (а.с. 30-58). За його умовами Франчайзер за плату надає Франчайзі право використовувати Систему, об`єкти інтелектуальної власності, комерційний досвід і ділову репутацію Франчайзера та право вступу закладу до франчайзингової мережі «БІЛИЙ НАЛИВ».
Пунктом 3.2 договору № 2 передбачено франчайзинговий вступний платіж за одну торговельну точку у гривневому еквіваленті 500 євро, а пунктом 3.3 - плату за послуги у фіксованому розмірі 999 євро за кожний місяць з дати відкриття закладу.
Тому суд не приймає довід сторони відповідача, висловлений у судовому засіданні, що спірні 400 000,00 грн безпосередньо є вступним франчайзинговим платежем за договором комерційної концесії № 2. Такий договір укладено після здійснення платежу; його сторонами є юридичні особи, а визначений у ньому розмір вступного платежу - 500 євро - не відповідає сумі 400 000,00 грн.
Водночас суд не може погодитися і з доводом сторони позивача про те, що підприємницький/франчайзинговий контекст виник лише після сплати 400 000,00 грн. До здійснення цього платежу 21.04.2023 між пов`язаними зі сторонами юридичними особами вже було укладено субліцензійний договір щодо торговельних марок, а сам позивач у позовній заяві вказував, що комунікація з ОСОБА_2 із самого початку була спрямована на можливість відкриття ресторанного проєкту у м. Прага.
Суд дослідив роздруківки листування у соціальній мережі Facebook за серпень-листопад 2023 року, які містять повідомлення щодо реєстрації компанії, пошуку та огляду приміщень, їх технічних параметрів, умов оренди, запитань до орендодавців, організації Zoom-зустрічей та обговорення можливості відкриття закладу у Празі (а.с. 65-70). Під час дослідження цього електронного доказу представник відповідача не заперечував належність листування сторонам.
Разом з тим безпосередньої згадки про суму 400 000,00 грн, рахунок №42 або конкретний обсяг послуг, який мав бути виконаний саме в рахунок цієї оплати, у дослідженому листуванні судом не встановлено. На відповідне запитання суду представник позивача підтвердив, що в цьому листуванні прямо про 400 000,00 грн не йдеться, та пояснив, що воно подане як підтвердження тривалої комунікації й очікування виконання домовленостей.
Платіжними інструкціями від 05.10.2023 та 16.11.2023 підтверджено здійснення ОСОБА_1 на користь ФОП ОСОБА_2 двох платежів по 3 960,00 грн із призначенням «за консультаційні послуги» (а.с. 71-72). Рахунком від 12.01.2024 та платіжною інструкцією від тієї ж дати підтверджено ще один платіж у розмірі 4 132,26 грн за консультаційні послуги (а.с. 73-74).
Ці письмові докази спростовують твердження відповідача, що їх призначення за первинними платіжними документами було визначено як роялті. Крім того, розмір 99 євро, на який посилається відзив, не відповідає розміру плати 999 євро, установленому пунктом 3.3 договору № 2. Водночас сам факт здійснення таких окремих оплат підтверджує, що у період після сплати 400 000,00 грн між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 фактично відбувалася консультаційна взаємодія.
Представник позивача під час дослідження цих доказів пояснив, що зазначені платежі були платою за окремі «точкові» консультації щодо конкретних приміщень, а спірні
400 000,00 грн стосувалися іншого, значно ширшого комплексу інформаційної підтримки, який мав включати адаптацію операційної моделі, внутрішні процедури, організацію постачання, меню, облік, персонал, маркетинг та інші питання.
Однак жодного письмового доказу, який би дозволяв об`єктивно провести межу між консультаціями, оплаченими окремими платежами у жовтні-листопаді 2023 року та січні
2024 року, і тим комплексом консультацій, який, за твердженням позивача, був оплачений
400 000,00 грн, матеріали справи не містять.
Зокрема, відсутні листування, календар, технічне завдання, комерційна пропозиція, специфікація, протокол узгодження, рахунок із деталізацією або інший документ, складений до чи під час здійснення спірного платежу, з якого можна було б достовірно встановити, що саме наведені у пункті 15 позовної заяви дев`ять груп консультаційних послуг сторони погодили як предмет окремого договору за ціною 400 000,00 грн.
На запитання суду під час дослідження письмових доказів про те, чому після сплати
400 000,00 грн за консультаційні послуги, які, за позицією позивача, не виконувалися,
ОСОБА_1 продовжував здійснювати на користь того самого ФОП нові платежі за консультаційні послуги, представник позивача пояснив, що подальші платежі стосувалися окремих консультацій, тоді як 400 000,00 грн було сплачено за більш широкий обсяг підтримки майбутнього запуску бізнесу.
Крім того, представник позивача під час дослідження доказів пояснив, що основний комплекс інформаційної та консультаційної підтримки, оплачений, за позицією позивача, сумою 400 000,00 грн, мав практично надаватися після фактичного запуску ресторану, тоді як приміщення не було погоджено і бізнес фактично не був запущений. Це пояснення має значення для оцінки доведеності строку та моменту, з якого відповідне зобов`язання мало виконуватися.
Роздруківка повідомлення від 21.04.2024 свідчить, що ОСОБА_1 повідомляв про відсутність потреби у «нових консультаційних послугах», посилаючись на відсутність результативності вже наданих послуг та сумніви щодо їх якості. Цей доказ підтверджує існування фактичного процесу надання певних консультаційних послуг, хоча сторони по-різному визначають їх правову підставу та оплату.
Роздруківка допису ОСОБА_2 в Instagram від 16.12.2024 підтверджує повідомлення про завершення ним активної участі у ресторанному бізнесі та перехід до ролі пасивного партнера/співінвестора. Цей допис не містить відмови саме від договору, на який посилається позивач, не визначає його змісту та не підтверджує обсяг невиконаного зобов`язання.
Роздруківки подальшої комунікації у лютому-липні 2025 року підтверджують звернення ОСОБА_1 щодо продовження комунікації у проєкті та направлення його з операційних питань до ОСОБА_8 , а також факт подальшої Zoom-комунікації. Водночас ці докази також не містять погодженого сторонами переліку послуг саме на 400 000,00 грн або визнання відповідачем обов`язку повернути цю суму.
05.09.2025 ОСОБА_1 направлено на зареєстровану адресу ФОП ОСОБА_2 повідомлення-вимогу № 2025/09-1 від 04.09.2025 про відмову від договору надання консультаційних послуг та вимогу повернути 400 000,00 грн (а.с. 80-83). Доказами поштового відправлення підтверджується його направлення на адресу відповідача, однак поштове відправлення повернулося відправникові після закінчення встановленого строку зберігання; доказів фактичного вручення вимоги ОСОБА_2 матеріали справи не містять (а.с. 84-87).
Щодо доводів позивача про застосування до спірних правовідносин Закону України «Про захист прав споживачів» суд зазначає таке.
Відповідно до пункту 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних із підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. За пунктом 17 цієї ж статті послуга - діяльність виконавця з надання споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.
Отже, сам факт укладення правочину фізичною особою із фізичною особою-підприємцем не є достатнім для визнання правовідносин споживчими; визначальне значення має мета, для якої особа замовляла відповідну послугу.
У цій справі сам позивач у позовній заяві пов`язує консультаційні послуги з необхідністю отримання практичних знань для реального запуску та організації франшизного ресторанного бізнесу у м. Прага. Перелік послуг, які, за його твердженням, були предметом домовленості, охоплює адаптацію операційної моделі, SOP та чек-листи відкриття, організацію постачання і меню, POS та облік, бюджет CAPEX/OPEX і модель P&L, підбір та навчання персоналу, локальний маркетинг, взаємодію з контролюючими органами й отримання дозволів.
Такий зміст послуг за власним викладом позивача безпосередньо пов`язаний не з особистими побутовими потребами ОСОБА_1 , а з підготовкою та організацією майбутньої підприємницької діяльності закладу громадського харчування. Ця мета підтверджується також субліцензійним договором від 21.04.2023, договором комерційної концесії від 04.09.2023 та листуванням щодо пошуку комерційного приміщення і підготовки до відкриття закладу у Празі.
Тому доводи відповіді на відзив про те, що самостійний суб`єктний склад - фізична особа та ФОП - є достатнім для визнання саме спірного правовідношення споживчим, суд відхиляє. Установлений доказами зміст і мета замовлених консультацій свідчать про їх безпосередній зв`язок із запланованою підприємницькою діяльністю.
За таких обставин Закон України «Про захист прав споживачів», у тому числі спеціальні положення статті 10 цього Закону та передбачена частиною третьою статті 22 пільга щодо сплати судового збору, до спірних правовідносин не застосовуються.
З огляду на рахунок № 42 та його оплату, суд виходить із того, що між ОСОБА_1 і ФОП ОСОБА_2 виникло платне правовідношення щодо консультаційних послуг. Проте для задоволення вимоги про повернення всієї сплаченої суми позивач повинен довести не лише факт оплати, а й зміст зобов`язання, яке мало бути виконано за цією оплатою, строк або умови його виконання та обставини повного чи часткового невиконання.
У цій частині доказова база позивача є недостатньою. Письмовий договір із визначенням предмета, строків і порядку надання консультаційних послуг відсутній. Рахунок АДРЕСА_2 не містить деталізації послуг. Листування, на яке посилається позивач, підтверджує реальну консультаційну та організаційну взаємодію, однак не містить прив`язки конкретних дій або їх відсутності до спірної суми 400 000,00 грн.
Навпаки, матеріалами справи підтверджені Zoom-зустрічі, обговорення приміщень та інші консультації, а також окремі подальші платежі з призначенням «за консультаційні послуги». Позивач розмежовує ці платежі та спірні 400 000,00 грн, однак об`єктивного доказу погодженого сторонами розмежування не надав.
Суд не може на підставі лише пояснень сторони після виникнення спору встановити, що всі фактично проведені консультації належали виключно до окремих платежів 3 960,00 грн,
3 960,00 грн та 4 132,26 грн, а спірні 400 000,00 грн були сплачені саме за інший комплекс послуг, який повністю не надавався. Таке розмежування повинно випливати з належних доказів, а не з припущення.
Так само відсутність актів приймання-передачі, письмових звітів, висновків, чек-листів чи інших матеріалізованих результатів не є самостійним і достатнім доказом повного ненадання консультаційної послуги, оскільки за своєю правовою природою послуга споживається у процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності і може мати нематеріальний результат.
Пояснення представника позивача під час дослідження доказів про те, що основний комплекс підтримки за 400 000,00 грн мав надаватися після фактичного запуску ресторану, який так і не відбувся, додатково свідчить про невизначеність моменту, з якого відповідач повинен був приступити до виконання саме цього комплексу послуг. Доказів того, що сторони погодили інший конкретний строк або що погоджена ними умова для початку надання такого комплексу настала, суду не подано.
За таких обставин позивач не довів належними, допустимими і достатніми доказами конкретного змісту та строку спірного зобов`язання, а також повного невиконання ФОП ОСОБА_2 саме того зобов`язання, за яке 06.07.2023 було сплачено 400 000,00 грн.
Відповідно до частини другої статті 22 ЦК України збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), та доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
За статтею 623 ЦК України боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Стаття 906 ЦК України передбачає відповідальність виконавця за збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг.
Для покладення на відповідача обов`язку відшкодувати збитки необхідним є встановлення порушення конкретного зобов`язання, наявності та розміру збитків і причинного зв`язку між порушенням та майновими втратами. При цьому, перерахування відповідачу
400 000,00 грн на виконання платної домовленості, не означає автоматично, що у позивача виникли збитки у такому ж розмірі.
Оскільки позивач не довів конкретного обсягу і строку зобов`язання, яке мало бути виконане за спірною оплатою, та повного його невиконання, суд не має підстав визнати всю суму 400 000,00 грн збитками, спричиненими відповідачем.
Разом із цим суд ураховує принцип iura novit curia, відповідно до якого суд самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію встановлених фактичних обставин та застосовує норми права, які регулюють спірні правовідносини. Самостійне застосування належної норми права не є зміною предмета або підстав позову.
Тому суд перевірив наведені у додаткових поясненнях позивача альтернативні правові механізми повернення спірної суми. Проте жоден із них не усуває необхідності встановити фактичні обставини, на яких ґрунтується право на повернення коштів: що сума була саме попередньою оплатою за визначене майбутнє виконання, що відповідне виконання не відбулося, а правова підстава для утримання коштів припинилася або в іншому випадку виникло грошове зобов`язання з їх повернення.
У цій справі суд не встановив ні погодженого сторонами конкретного комплексу майбутніх послуг за 400 000,00 грн та його повного невиконання, ні розміру невиконаної частини у разі часткового виконання, ні належного припинення правової підстави, на якій кошти були отримані.
За змістом статті 907 ЦК України договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови, у порядку та на підставах, установлених цим Кодексом, іншим законом або домовленістю сторін. Домовленість, яка б передбачала безумовне право ОСОБА_1 на односторонню відмову від спірного договору з поверненням усієї сплаченої суми, суду не надана; спеціальні права споживача за статтею 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у цій справі не застосовуються.
Суд не встановив правових та фактичних підстав для стягнення з відповідача
400 000,00 грн ані як збитків, ані як невикористаної попередньої оплати, договірної заборгованості чи майна, правова підстава набуття якого відпала.
Оскільки, судом не встановлено основного грошового зобов`язання відповідача з повернення позивачу 400 000,00 грн, відсутні підстави для стягнення 2 235,62 грн 3 % річних,
4 810,80 грн інфляційних втрат, а також для нарахування 3 % річних на суму основного боргу з 20.11.2025 до моменту виконання рішення суду в порядку частин десятої та одинадцятої
статті 265 ЦПК України. Відшкодування моральної шкоди у розмірі 5 000,00 грн також не підлягає задоволенню.
Таким чином, досліджені судом докази підтверджують факт сплати ОСОБА_1 ФОП ОСОБА_2 400 000,00 грн за рахунком № НОМЕР_1 із найменуванням «Консультаційні послуги», однак не підтверджують із необхідним ступенем достовірності погодженого сторонами конкретного обсягу та строку послуг, на які посилається позивач, повного їх ненадання, належного припинення правової підстави отримання коштів та виникнення у відповідача обов`язку повернути всю сплачену суму.
Відтак, порушених прав позивача в цій справі, які б підлягали захистові, судом не встановлено, а тому в задоволенні позову слід відмовити за недоведеністю та необґрунтованістю.
Щодо судових витрат суд зазначає таке.
Позивач при зверненні до суду судовий збір не сплачував, посилаючись на частину третю статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів». Оскільки за результатами розгляду справи суд установив, що спірні консультаційні послуги замовлялися безпосередньо для підготовки підприємницького проєкту та позивач не має статусу споживача у цих правовідносинах, відповідна пільга зі сплати судового збору на цей позов не поширюється.
Ціна позову становить 412 046,42 грн. Відповідно до підпункту 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» належний до сплати за подання фізичною особою позовної заяви майнового характеру судовий збір становить 1 % ціни позову в межах установлених законом мінімального та максимального розмірів, тобто у цій справі -
4 120,46 грн. У зв`язку з відмовою в задоволенні позову ця сума підлягає стягненню з позивача в дохід держави.
У позовній заяві стороною позивача попередньо визначено орієнтовні витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 60 000,00 грн, а у відзиві стороною відповідача - у розмірі 80 000,00 грн. На час ухвалення рішення доказів фактичного розміру витрат на професійну правничу допомогу, які підлягали б розподілу у цьому рішенні, суду не подано.
Керуючись статтями 3, 11, 22, 202, 205, 509, 525, 526, 530, 610, 611, 623, 625, 626, 627, 638, 901, 906, 907, 1212 ЦК України, статтями 1, 10, 22 Закону України «Про захист прав споживачів», статтями 4, 5, 12, 13, 76-81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 273 ЦПК України, суд
УХВАЛИВ:
у задоволенні позову ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення збитків (захист прав споживача) - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір у розмірі 4 120 (чотири тисячі сто двадцять) гривень 46 копійок.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 ; поштова адреса:
АДРЕСА_4 .
Відповідач: фізична особа-підприємець ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_5 .
Суддя О.П. Лукач