УХВАЛА
17 серпня 2026 року
м. Київ
справа №160/23183/25
провадження № К/990/35178/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Смоковича М. І.,
суддів: Кашпур О. В., Мацедонської В. Е.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2025 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 30 червня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 Регіональної ВЛК Міністерства оборони України, третя особа: ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,
у с т а н о в и в :
27 липня 2026 року зазначена касаційна скарга надійшла до суду касаційної інстанції.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіривши зміст ухвалених у цій справі судових рішень на підставі частини п`ятої статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень», а також доводи касаційної скарги разом з доданими до неї документами, Верховний Суд вказує на таке.
ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом, в якому просив:
визнати протиправною бездіяльність 20 регіональної військово-лікарської комісії Міністерство оборони України щодо неприйняття рішення за скаргою позивача про направлення його на експертну команду з оцінювання повсякденного функціонування особи (ЕКОПФ);
зобов`язати 20 регіональну військово-лікарську комісію Міністерство оборони України, повторно розглянути скаргу позивача (№ Т-1291 від 01.07.2025) та прийняти обґрунтоване рішення про направлення його на експертну команду з оцінювання повсякденного функціонування особи (ЕКОПФ).
На обґрунтування позову позивачем зазначено, що районна ВЛК проігнорувала його заяву про направлення на ЕКОПФ, а 20 РВЛК, розглянувши його скаргу, не прийняла обґрунтованого рішення щодо направлення на ЕКОПФ, чим порушила права позивача та вимоги п. 3.3 Наказу МОУ № 402, а також права, гарантовані ст. 49 Конституції України та ст. 11 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». При цьому, позивач вважає, що його медичний стан (Сколіоз ІІІ ст. більше 38 місяців зі стійким порушенням функцій) повністю відповідає Критеріям направлення його на ЕКОПФ згідно з Постановою КМУ № 1338.
Дніпропетровський окружний адміністративний суд рішенням від 17 жовтня 2025 року, позов задовольнив частково.
Визнав протиправною бездіяльність 20 регіональної військово-лікарської комісії Міністерство оборони України щодо прийняття рішення за скаргою ОСОБА_1 про направлення його на експертну команду з оцінювання повсякденного функціонування особи (ЕКОПФ).
Зобов`язав 20 регіональну військово-лікарську комісію Міністерство оборони України повторно розглянути скаргу ОСОБА_1 від 01.07.2025 року та прийняти обґрунтоване рішення по суті скарги.
В решті позову - відмовив.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 30 червня 2026 року скасовано рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2025 року у справі № 160/23183/25 в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності 20 регіональної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України щодо прийняття рішення за скаргою ОСОБА_1 про направлення його на експертну команду з оцінювання повсякденного функціонування особи (ЕКОПФ), зобов`язання 20 регіональної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України повторно розглянути скаргу ОСОБА_1 від 01.07.2025 та прийняти обґрунтоване рішення по суті скарги. Ухвалено нове рішення в цій частині про відмову в задоволенні позовних вимог.
В іншій частині рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2025 року у справі № 160/23183/25 залишено без змін.
Не погоджуючись з указаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач оскаржив їх у касаційному порядку.
У відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондують приписи статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» і статті 13 КАС України.
Згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз указаних положень дає підстави для висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Частиною шостою статті 12 КАС України регламентовано перелік категорій справ, які відносяться до справ незначної складності, зокрема, інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
За правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи, які підлягають розгляду за правилами загального позовного провадження у виключному порядку (частина четверта статті 12 КАС України), а також через складність та інші обставини (частина третя статті 12 КАС України).
Аналіз зазначених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що суд має право віднести справу до категорії малозначних за результатами оцінки характеру спірних правовідносин, предмета доказування, складу учасників та інших обставин, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, а також крім справ, що належать розгляду в порядку загального позовного провадження.
Статтею 257 КАС України визначено перелік справ, що розглядаються за правилами спрощеного позовного провадження. Такими справами є: справи незначної складності, а також будь-які інші, за винятком тих, що зазначені у частині четвертій цієї статті, а саме: щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб).
У цій справі, суд першої інстанції розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження. Предмет спору цієї справи не містить ознак, за яких її не можна було розглядати за правилами спрощеного провадження.
Водночас, пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
За такого правового регулювання та обставин справи, оскарження рішення судів першої та апеляційної інстанцій в касаційному порядку можливе лише у випадку наявності обставин, наведених у підпунктах «а»-«г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
В обґрунтування права на касаційне оскарження автор касаційної скарги зазначає про наявність виключних обставин, наведених у підпункті «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, а саме стверджує, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування положень пунктів 2.4.5, 3.1 та 3.3 глави 3 розділу І Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 14 серпня 2008 року № 402, статті 8 Закону України "Про звернення громадян", пункту 17 Критеріїв направлення на проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 15 листопада 2024 року № 1338.
Отже, спір стосується перевірки правомірності дій регіональної військово-лікарської комісії.
Так, 15 листопада 2024 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову №1338 «Деякі питання запровадження оцінювання повсякденного функціонування особи» (далі - постанова КМУ №1338) (положення якої в повному обсязі набули чинності з 01 січня 2025 року), якою затверджені: Положення про експертні команди з оцінювання повсякденного функціонування особи; Порядок проведення оцінювання повсякденного функціонування особи; Критерії направлення на проведення оцінювання повсякденного функціонування особи; Порядок функціонування електронної системи щодо оцінювання повсякденного функціонування особи; Критерії встановлення інвалідності.
Абзацами 3 та 7 пункту 3 постанови КМУ № 1338 установлено, що повноваження, права і обов`язки медико-соціальних експертних комісій щодо проведення медико-соціальної експертизи, а також повноваження, права і обов`язки Центральної медико-соціальної експертної комісії Міністерства охорони здоров`я припиняються 31 грудня 2024 року. Перевірка обґрунтованості рішень медико-соціальних експертних комісій, прийнятих до моменту припинення їх повноважень, прав і обов`язків, проводиться Центром оцінювання функціонального стану особи в порядку, встановленому для перевірки обґрунтованості рішень експертних команд відповідно до Порядку проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженого цією постановою.
У постанові Верховного Суду від 05 серпня 2026 року у справі № 260/6984/25, в якій аналізувались положення постанови Кабінету Міністрів України від 15 листопада 2024 року № 1338 та в якій зазначено, що проведення перевірки обґрунтованості рішень комісії стосовно відповідної особи має бути за наявності чітко визначених підстав, а саме: на виконання постанови слідчого, прокурора, ухвали слідчого судді; за запитом робочої групи з моніторингу; за результатами внутрішнього моніторингу, здійснення якого забезпечується безпосередньо Центром оцінювання функціонального стану особи.
У постановах Верховного Суду від 26 лютого 2025 року у справах № 600/3273/22-а та № 240/13173/22 досліджувалось питання щодо перевірки рішень госпітальної (гарнізонної) ВЛК на предмет дотримання вимог Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 14 серпня 2008 року № 402.
Варто зазначити, що згідно з пунктом 3.3. глави 3 розділу І Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 №402 (зі змінами), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17.11.2008 за № 1109/15800, скарги на дії (бездіяльність) чи постанови ВЛК районних (міських) ТЦК та СП подаються за підпорядкованістю до ВЛК обласних ТЦК та СП.
За змістом статті 8 Закону України «Про звернення громадян» якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об`єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п`яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення.
Водночас абзац четвертий пункту 3.3 глави 3 розділу I Положення № 402 визначає, що дії (бездіяльність), рішення, постанови, прийняті ВЛК обласних (Київського міського, ІНФОРМАЦІЯ_2 , ТЦК та СП Автономної Республіки Крим, оскаржуються в штатних ВЛК або у судовому порядку.
Отже, розгляд скарг на дії ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_3 не належить до повноважень регіональної ВЛК Міністерства оборони України.
Варто зазначити, що питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права, які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення.
Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що автор касаційної скарги має поставити на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до розв`язання актуальної правової проблеми.
Водночас потреба у формуванні єдиної правозастосовчої практики виникає передусім у тих випадках, коли практики з певного питання немає взагалі і її потрібно сформувати, або відсутня єдність у вже сформованій практиці з певного питання.
Суд касаційної інстанції відхиляє вказані доводи, адже автором касаційної скарги не обґрунтовано, в чому саме полягає фундаментальне значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин. У поданій касаційній скарзі відсутні посилання на конкретні справи або їх кількісні показники, які б свідчили про те, що судами сформульовано різну правову позицію при вирішенні справ з аналогічними обставинами справи. Доводи скаржника щодо фундаментального значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики зводяться виключно до припущень скаржника та не містять належного обґрунтування.
Разом з цим у касаційній скарзі не наведено обставин, які б свідчили про наявність у справі ознак її суспільної важливості, а також не виділено вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору.
Суд наголошує, що визначені підпунктами «а»-«г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип правової визначеності буде порушено.
Щодо посилання автора скарги на підстави касаційного оскарження, визначені у частині четвертій статті 328 КАС України, Суд зазначає, що передумовою для перевірки наявності підстав касаційного оскарження рішень судів попередніх інстанцій, встановлених пунктами 1-4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу у справі розглянутої за правилами спрощеного позовного провадження, є наявність обставин, визначених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
Оскаржуючи судові рішення суду, прийняті за правилами спрощеного позовного провадження, автор касаційної скарги не наводить належних доводів та обґрунтувань, що ця касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Враховуючи, що аналіз ухвалених у цій справі судових рішень і доводів касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що рішення суду касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги матиме значення для формування єдиної правозастосовчої практики з питань застосування відповідних норм права, тому підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.
На підставі викладеного, керуючись статтями 328, 333 КАС України, Верховний Суд
у х в а л и в :
Відмовити у відкритті касаційного провадження за скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2025 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 30 червня 2026 року у справі № 160/23183/25 за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 Регіональної ВЛК Міністерства оборони України, третя особа: ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя-доповідач М. І. Смокович
Судді О. В. Кашпур
В. Е. Мацедонська