_____________________________________________________________________________________________________________________
Справа № 947/6484/25
Провадження № 2/947/204/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07.08.2026 року
Київський районний суд м. Одеси у складі головуючого судді Бескровного Я.В. при секретарі Кондратенко Ю.Д. розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовомОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту та визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, -
встановив :
ОСОБА_1 через свого представника адвоката Янкул А., звернувся до суду з даним позовом у якому, з урахуванням уточнень, просив суд встановити факт проживання як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу його та ОСОБА_2 з жовтня 2007 року по 2022 рік, визнати об`єктом спільної сумісної власності його та ОСОБА_2 будинок АДРЕСА_1 та стягнути з ОСОБА_2 на його користь частину, яка була витрачена на будівництво будинку.
Позов вмотивовано тим, що після розірвання шлюбу між ними у 2007 році вони примирилися та проживали як сім`я у вказаному будинку, вели спільне господарство, витрачали спільні кошти на ремонт будинку та збільшення його вартості.
Представник відповідача адвокат Коваленко К.О. подала до суду відзив у якому проти задоволення позову заперечувала, посилаючись на те, що після розірвання шлюбу між сторонами вони разом не проживали, спільного господарства не вели, просила відмовити у задоволенні позову.
Свідок ОСОБА_3 надав суду пояснення, що виконував ремонтні роботи в гаражі по АДРЕСА_1 на прохання ОСОБА_1 . Останній та ОСОБА_2 мешкали сім`єю, вони нормально спілкувалися. На запитання адвоката пояснив, що в будинку ніколи не був спільного проживання сторін ніколи не бачив, і взагалі їх разом ніколи не бачив.
Свідок ОСОБА_5 пояснив, що з 2012 по 2024 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали разом, однак чи вели вони спільне господарство, чи був у них спільний бюджет - йому не відомо.
Свідок ОСОБА_6 надав пояснення, що є сусідом ОСОБА_2 . ОСОБА_1 він не бачив ще до війни.
Свідки ОСОБА_7 та ОСОБА_8 надали суду пояснення, що після розлучення ОСОБА_4 , вони разом не проживали як сім`я, ОСОБА_1 мешкав за іншої адресою.
Свідок ОСОБА_9 , який є сином сторін, надіслав суду письмові пояснення, які були апостильовані відповідно до Гаагської конвенції 5.10.1961, згідно яких позивач після розірвання шлюбу з ОСОБА_2 сімейне життя фактично припинив, спільного господарства не вів, з нею не проживав.
У судовому засіданні представник позивача позов підтримала, просила його задовольнити.
Відповідачка та її представник проти задоволення позову заперечували, просили у задоволенні позову відмовити.
Вислухавши пояснення учасників справи, свідків, дослідивши письмові докази, суд приходить до наступного.
Судом встановлено, що 03 травня 1996 року Відділом реєстрації актів громадянського стану виконкому Київської районної Ради народних депутатів м. Одеси було видано свідоцтво про одруження серії НОМЕР_1 , актовий запис № 303 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Рішенням Київського районного суду міста Одеси від 10.10.2007 року у справі № 2-5333/07 шлюб між сторонами розірвано, рішення набрало законної сили.
Також судом встановлено, що 2/6 частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 Відповідачка отримала внаслідок укладення між нею та її матір`ю, ОСОБА_10 договору дарування від 22.10.1998 року. Згідно положень вказаного договору дарування, гр. ОСОБА_10 подарувала, а гр. ОСОБА_2 прийняла в дар 2/6 частини житлового будинку з надвірними спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1 , що складається в цілому з одного кам`яного житлового будинку, житловою площею 54,4 кв.м та надвірних споруд: «В» сарай: «Д» вбиральня: № 1.3-4 огородження: 1-III-мощення, розташованих на земельній ділянці 1249 кв.м. 1/6 частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 Відповідачка отримала внаслідок укладення між нею та її дядьком ОСОБА_11 договору дарування від 23.02.1999 року. Згідно положень вказаного договору дарування, гр. ОСОБА_11 подарував, а гр. ОСОБА_2 прийняла в дар 1/6 частину житлового будинку з надвірними спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1 , та складається в цілому з однієї кам`яної будівлі, житловою площею 54,4 кв.м та надвірних споруд: «В» - сараю, «Д» - вбиральні, № 1-3, 4 - огороджень, I-III - мостінь, розташованих на земельній ділянці розміром 1249 кв.м. Внаслідок укладення вищезгаданих договорів дарування від 22.10.1998 року, від 23.02.1999 року, Відповідачка стала власницею 1/2 житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
Інша 1/2 частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 належала брату Відповідачки - ОСОБА_12 на підставі договору дарування від 28.10.2006 року, укладеного між ОСОБА_10 та ОСОБА_12 .
Заявою від 11.12.2009 року між ОСОБА_12 і Відповідачкою та посвідченою приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Юхневичем М. М. було визначено, яка частина житлового будинку знаходиться у користуванні кожного з них наступним чином: - у фактичному користуванні ОСОБА_12 знаходиться у житловому будинку літ. «А»: 1 поверх - 1-1 - житлова; 1-5 - житлова; 1-6 - коридор; 1-7 - ванна; 1-8 туалет; 1-9 веранда, загальною площею 46,0 кв. м, житловою площею 27,9 кв. м.; - у фактичному користуванні ОСОБА_2 знаходиться у житловому будинку літ. «А»: 1 поверх - 2-1 - коридор; 2-2 - санвузол; 2-3 житлова; 2-4 коридор; 2- 5 - коридор; 2-6 - коридор; 2-7 - житлова; 2-8 кухня; 2-9 - туалет; загальною площею 61,6 кв.м, житловою площею 24,4 кв. м.; 2 - поверх - 2-10 східна клітина; 2-11 - коридор; 2-12 - житлова; 2-13 - санвузол, 2-14 - кладова; 2-15 - житлова, загальною площею 73,3 кв. м., житловою площею 37,1 кв. м. Таким чином, житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 був об`єктом спільної часткової власності Відповідачки та ОСОБА_12 .
В 2018 році Відповідачка, шляхом проведення технічної інвентаризації, отримала висновок № 3907-18 щодо технічної можливості виділу об`єкту нерухомого майна: житлового будинку: АДРЕСА_1 . Згідно цього Висновку, за технічними показниками зазначений об`єкт відокремлений, має окремий вхід і може бути виділений в натурі. У зв`язку з чим, Відповідачка звернулася до державного реєстратора Комунального підприємства «Реєстрація нерухомості та бізнесу» Мельник Т.І. з метою виділення об`єкту нерухомого майна: житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 в натурі, і 09 липня 2018 року було здійснено реєстрацію права приватної власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 за Відповідачкою.
Відповідно до ст. 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Поняття сім`ї, сформульоване в цій статті, не містить такої обов`язкової ознаки сім`ї, як знаходження саме в зареєстрованому шлюбі. Сім`я розглядається як соціальний інститут і водночас як союз конкретних осіб. Сім`я є первинним та основним осередком суспільства. Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки, що й є ознаками сім`ї.
Конституційним Судом України у рішенні від 03.06.1999 р. за № 5-рп/99 (справа про офіційне тлумачення терміна «член сім`ї») визначено таку обов`язкову ознаку члена сім`ї, як ведення спільного господарства.
Європейський суд з прав людини, надаючи власне визначення терміну «сімейне життя», вказує на те, що сімейне життя може існувати там, де між особами не існує жодних юридичних зв`язків. Так, у справі «Ельсхольц проти Німеччини» суд визначив, що «поняття сім`ї (за статтею 8 ЄКПЛ) не обмежується стосунками на основі шлюбу і може охоплювати інші «сімейні» defacto зв`язки, коли сторони проживають разом поза шлюбом».
Відповідно до частини першої статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.
Частиною другою статті 74 СК України передбачено, що на майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Отже, до майна, що було набуте під час проживання осіб однією сім`єю, застосовуються положення сімейного законодавства, які регулюють правові відносини з приводу права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до статті 60 Сімейного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками: час набуття майна; кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).
За відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу за певний період, відсутні і підстави, передбачені статтею 74 СК України вважати майно (спірну квартиру) таким, що належить на праві спільної сумісної власності сторонам, як жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою.
Верховний Суд у постанові від 14.02.2018 у справі №129/2115/15-ц, зазначив, що при застосуванні статті 74 СК України, слід виходити з того, що указана норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю. Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільного бюджету, спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п.
Отже, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема, права спільної сумісної власності на майно.
Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім`єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов`язків.
Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди встановлюють факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов`язків, з`ясовують: 1) час придбання; 2) джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте); 3) мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі N 644/6274/16-ц (провадження N 14-283цс18) вказано, що "згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 3 червня 1999 року N 5-рп/99 обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки".
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі N 554/8023/15-ц (провадження N 14-130цс19) міститься висновок, що "вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України)".
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі N 6-1026цс15 майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім`ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними. У зв`язку із цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім`єю, слід установити не лише факт спільного проживання сторін у справі, а й обставини придбання спірного майна внаслідок спільної праці.
Обов`язковою умовою для визнання осіб членами однієї сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, наявність інших обставин, які підтверджують реальність сімейних відносин (рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99) (постанова Верховного Суду від 18.03.2019 року у справі №357/6408/17).
Верховний Суд погодився з висновком апеляційного суду про те, що сам по собі факт перебування позивача з відповідачем у близьких стосунках, який не заперечував й сам відповідач, не може свідчити про те, що сторони проживали в зазначений період однією сім`єю, а придбане одним із них майно є спільною сумісною власністю, оскільки позивачу необхідно надати докази ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та витрат, придбання майна в інтересах сім`ї (постанова ВС від 12.12.2019 у справі № 490/4949/17).
Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту спільного проживання, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду при їх оцінці. Верховний Суд зазначив, що показання свідків та спільні фотографії сторін, не можуть свідчити про факт спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та не можуть бути визначальними у вирішенні цього питання (постанова ВС від 12.12.2019 у справі № 466/3769/16).
У постанові Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 759/14612/18 висловлено правову позицію, що якщо позивач не зазначив період часу, за який він просить встановити факт спільного проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, то встановити такий факт неможливо. За відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу за певний період відсутні й підстави, передбачені статтею 74 СК України, вважати спірне майно таким, що належить на праві спільної сумісної власності сторонам як чоловікові та жінці, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою.
Статтею 81ч.1 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Оцінюючі досліджені у справі докази у їх сукупності, суд не знаходить підтвердження факту спільного проживання позивача та відповідачки разом, як однієї сім`ї, після розірвання шлюбу.
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу) (ст. 60 СК).
За ст. 65 СК, дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.
Водночас, відповідно до ст.57 СК, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема, майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування.
Суд встановив, що будинок АДРЕСА_1 належить відповідачці на праві особистої приватної власності.
Оскільки судом не встановлено факту проживання позивача та відповідача однією сім`єю після розірвання шлюбу (після 2007 року), то суд приходить до висновку, що будинок АДРЕСА_1 не є спільним сумісним майном позивача та відповідача.
Суд також вважає вимогу позивача щодо стягнення частини, яка була витрачена на будівництво будинку АДРЕСА_1 безпідставною та не доведеною, оскільки доказів витрачання на будівництво позивачем грошових коштів суду не надано.
За таких обставин, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
На підставі викладеного, керуючись ст. 4-13,76-89,258-273 ЦПК України, суд, -
УХВАЛИВ:
У задоволенні позову відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Одеського апеляційного суду протягом 30 днів з дня її підписання. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Я. В. Бескровний