ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
_____________________________________________________________________________________________
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 серпня 2026 року м. Одеса Справа № 916/2903/26
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Ярош А.І.,
суддів: Діброви Г.І., Принцевської Н.М.
секретар судового засідання: Кияшко Р.О.
за участю представників учасників справи:
від Приватного підприємства "АЛЬФА ЛЮКС": Бендюга М.Д.,
від Компанії AMIR SHIPPING LTD (АМІР ШИППІНГ ЛТД): Бобрик О.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м. Одесі
апеляційну скаргу Компанії AMIR SHIPPING LTD (АМІР ШИППІНГ ЛТД)
на ухвалу Господарського суду Одеської області від 16.07.2026 про вжиття заходів забезпечення позову (арешт морського судна), суддя Гут С.Ф., м. Одеса
у справі №916/2903/26
за заявою: Приватного підприємства "АЛЬФА ЛЮКС"
до Компанії AMIR SHIPPING LTD (АМІР ШИППІНГ ЛТД)
про вжиття заходів забезпечення позову (арешт морського судна) за морською вимогою
ВСТАНОВИВ
Приватне підприємство "АЛЬФА ЛЮКС" звернулось до Господарського суду Одеської області із заявою про забезпечення позову до подачі позовної заяви, в якій просило накласти арешт на судно AMIR 1, IMO 9571337, прапор Об`єднаної Республіки Танзанія, яке перебуває в акваторії порту Чорноморськ, власником якого є Компанія AMIR SHIPPING LTD.
Заява про забезпечення позову (морської вимоги) обґрунтована тим, що 15.02.2026 ПП «АЛЬФА ЛЮКС» оформило коносаменти на перевезення з Туреччини (порт Бартин) до України (порт Чорноморськ) на судні «AMIR 1» (IMO 9571337, прапор Танзанії), належному компанії «AMIR SHIPPING LTD», вантажу - 1311,55 тонн солі та 1800 тонн тампонажного цементу. Вартість вантажу підтверджується: рахунком № MTI202600000026 від 11.02.2026, відповідно до якого вартість 1311,55 метричних тонн солі становить 132,559.93 доларів США та рахунком № TC02026000000338 від 15.02.2026, відповідно до якого вартість 1800 метричних тонн тампонажного цементу (Oil Well Cement API G Class, HSR Grade) становить 171,000.00 доларів США.
Втім, Судновласник не забезпечив доставку вантажу у розумний строк: через поломку головного двигуна під час шторму 20.02.2026 судно тривалий час перебувало на ремонті та прибуло до порту Чорноморськ лише у липні 2026 року. При цьому підтримання морехідності та належного технічного стану судна є виключним обов`язком Судновласника.
Внаслідок майже п`ятимісячного затримання вантажу на борту судна в умовах підвищеної вологості та неналежної вентиляції, його якість істотно погіршилася. Згідно з проміжним сюрвеєрським висновком від 11.07.2026 (Cargo Damage Inspection Report), складеним компанією «CISS Commodities International Shipping and Survey», виявлено чисельні пошкодження: розриви упаковки (біг-бегів), часткову втрату продукції, сліди вологи та затвердіння цементу.
Таким чином, заявник зазнав збитків, які складаються з:
-вартості придбання товару, який більше не може бути використаний у комерційних цілях з огляду на втрату контрактних властивостей та значні пошкодження;
-вартості замінного вантажу.
Вартість замінного вантажу підтверджується рахунком № TC02026000001180 від 13.04.2026 на суму 36,045.00 євро, рахунком № TC02026000001581 від 09.05.2026 на суму 70,200.00 євро, рахунком № TC02026000000418 від 02.03.2026 на суму 126,825.00 доларів США та рахунком № СФ-0000063 від 07.05.2026 на суму 1,320,000.00 грн.
Загальний розмір морської вимоги заявника до судна власника (з урахуванням уточненого розрахунку заявника) становить 25 971 517,44 грн, що складається з усієї суми замовленого товару та усієї суми замінного товару.
Враховуючи особливості та оперативність процедури оформлення виходу суден із акваторії порту, заявник просив вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на судно «AMIR 1», яке наразі перебуває в акваторії порту Чорноморськ, оскільки його безперешкодний відхід унеможливить реальне виконання рішення суду та захист порушених прав.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 16.07.2026 у справі №916/2903/26 заяву Приватного підприємства "АЛЬФА ЛЮКС" про вжиття заходів забезпечення позову (арешт морського судна) за морською вимогою до Компанії AMIR SHIPPING LTD (АМІР ШИППІНГ ЛТД) задоволено.
Накладено арешт на морське судно AMIR 1, IMO 9571337, прапор Об`єднаної Республіки Танзанія, власником якого є Компанія AMIR SHIPPING LTD, яке перебуває в акваторії порту Чорноморськ, шляхом його затримання та заборонити вихід з акваторії порту Чорноморськ. Заборонено Капітану Чорноморського морського порту оформлювати і надавати дозвіл на вихід морського судна AMIR 1, IMO 9571337, прапор Об`єднаної Республіки Танзанія, власником якого є Компанія AMIR SHIPPING LTD, яке знаходиться в акваторії порту Чорноморськ.
Суд дійшов висновку, що на підтвердження перебування судна в акваторії морського порту Чорноморськ матеріали містять проміжний висновок Cargo Damage Inspection Report від 11.07.2026, складений сюрвеєрською компанією за результатами огляду вантажу на судноремонтному заводі «ISRY» у м. Чорноморськ. Отже, заява про арешт судна подана до Господарського суду Одеської області за належною підсудністю.
Судом встановлено, що 15.02.2026 ПП «АЛЬФА ЛЮКС» оформлено коносаменти на перевезення судном «AMIR 1» з Туреччини до України 1013 біг-бегів солі та 1200 біг-бегів тампонажного цементу. Власником судна є AMIR SHIPPING LTD. Після прибуття судна до порту Чорноморськ 11.07.2026 проведено сюрвеєрський огляд, за результатами якого встановлено пошкодження вантажу, зокрема розриви упаковки, часткову втрату вантажу, сліди вологи, затвердіння цементу, висипання солі, механічні пошкодження та сліди іржі.
З урахуванням наведеного та поданих доказів суд дійшов висновку про наявність обставин, які свідчать про виникнення у ПП «АЛЬФА ЛЮКС» морської вимоги до AMIR SHIPPING LTD як власника судна «AMIR 1» у зв`язку з пошкодженням вантажу під час його транспортування. Розмір заявленої морської вимоги становить 25 971 517,44 грн.
27.07.2026 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Компанії AMIR SHIPPING LTD (АМІР ШИППІНГ ЛТД), в якій скаржник просить скасувати ухвалу Господарського суду Одеської області від 16.07.2026 року, якою був накладений арешт на морське судно "AMIR 1", IMO 9571337, прапор Об`єднаної Республіки Танзанія.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає таке:
- щодо меж відповідальності перевізника: апелянт зазначає, що коносаменти інкорпорують умови Чартер-парті щодо виключення відповідальності судновласника за приховані властивості вантажу, його злежування, підвищену вологість, пошкодження під час розвантаження тощо. Оскільки сюрвеєрський звіт не встановлює проникнення морської води як причини пошкодження, належної морської вимоги до судновласника, на думку апелянта, не доведено;
- стосовно належності права вимоги заявнику: апелянт вважає, що статус заявника як одержувача за коносаментами сам по собі не підтверджує набуття ним права власності на вантаж чи іншого майнового інтересу. Надані інвойси не підтверджують оплату, перехід права власності та ризику пошкодження вантажу, а тому належність заявнику права вимоги про відшкодування шкоди не доведена;
- відносно порядку фіксації пошкодження вантажу. Посилаючись на статті 379, 381 КТМ України, апелянт зазначає, що пошкодження вантажу, виявлене в порту Чорноморськ, мало бути засвідчене комерційним актом або актом загальної форми. Такі акти заявником не подані, а сюрвеєрський звіт, складений за його одностороннім замовленням без участі перевізника, не може їх замінювати;
- з приводу обґрунтованості розміру морської вимоги. Апелянт зазначає, що заявник вимагає відшкодування повної вартості солі та цементу, хоча звітом зафіксовано пошкодження лише 22 біг-бегів солі та 23 біг-бегів цементу, переважно з частковою втратою вмісту. Навіть за припущення повної втрати вмісту цих упаковок його вартість становила б близько 7 524,60 доларів США. Інвойси не підтверджують реального розміру збитків. Також, на думку апелянта, не доведено, що придбаний «замінний» вантаж був придбаний саме у зв`язку із затримкою Судна та що відповідні витрати перебувають у причинному зв`язку з діями перевізника;
- у частині обов`язку заявника доводити розмір морської вимоги. Апелянт наголошує, що розмір морської вимоги визначає обсяг забезпечення та суму, необхідну для заміни арешту судна відповідно до частини четвертої статті 143 ГПК України. На його думку, суд першої інстанції не перевірив відповідність заявленої суми поданим доказам, що створює для судновласника непропорційний фінансовий тягар та перешкоджає заміні заходу забезпечення;
- з приводу неповноти сюрвеєрського звіту. Апелянт зазначає, що подана копія звіту є неповною, зокрема не містить фотоматеріалів, лабораторних досліджень та підсумкового висновку, а опис вивантаження не охоплює весь період огляду. За таких обставин, на думку апелянта, неможливо достовірно встановити обсяг і причини пошкоджень, їх причинний зв`язок із діями перевізника та обґрунтованість розміру морської вимоги. Суд першої інстанції, посилаючись на статті 74, 86 ГПК України, мав надати цим обставинам належну оцінку;
- в аспекті гарантійного листа, пов`язаності заявника з фрахтувальником та недобросовісного використання процесуального права. Апелянт зазначає, що 17.06.2026 фрахтувальник ПП «ВКФ «Альфа-Грант» надав безвідкличний гарантійний лист про незастосування арешту Судна, у тому числі через третіх та афілійованих осіб. Водночас невдовзі із заявою про арешт звернувся пов`язаний із фрахтувальником заявник. Апелянт вказує на спільних учасників та керівників обох підприємств і вважає, що такі обставини свідчать про можливість узгоджених дій та обходу гарантійного листа. При цьому заявник не повідомив суд про існування листа та відповідні корпоративні зв`язки, що, на думку апелянта, свідчить про недобросовісне використання процесуального права та зловживання ним у розумінні статей 2, 13, 43 ГПК України;
- щодо відсутності доказів місцезнаходження Судна. Апелянт зазначає, що на момент постановлення оскаржуваної ухвали в матеріалах справи не було доказів перебування Судна в порту Чорноморськ. Відповідний лист ТОВ «Морське Агентство «Альтаїр»» заявник подав лише наступного дня після постановлення ухвали. Отже, на момент вирішення питання про арешт не було підтверджено територіальну підсудність заяви Господарському суду Одеської області.
У відзиві на апеляційну скаргу від 14.08.2026 ПП "АЛЬФА ЛЮКС" зазначає, є належним суб`єктом морської вимоги як законний держатель коносаментів № 2 та № 3 від 15.02.2026, що підтверджує його статус одержувача вантажу та право заявляти вимоги, пов`язані з його перевезенням і пошкодженням. Заявлена вимога є морською у розумінні Брюссельської конвенції 1952 року, оскільки виникає з договору морського перевезення та стосується пошкодження вантажу, що відповідає пунктам (e), (f) частини 1 статті 1 Конвенції. Посилання на статтю 135 КТМ України та умови чартер-партії, на думку заявника, є нерелевантними. Фактичні обставини перевезення - завантаження вантажу 15.02.2026, його доставка до порту Чорноморськ із суттєвою затримкою та виявлення пошкоджень під час розвантаження - підтверджують наявність відповідної вимоги. При цьому відповідач як власник судна та перевізник відповідає за належне виконання договору перевезення, а видача чистого коносамента підтверджує відсутність застережень щодо видимих пошкоджень вантажу на момент його прийняття.
Щодо доводів про застосування КТМ України, умов чартеру, відповідальності перевізника та розміру збитків, ПП «АЛЬФА ЛЮКС» вважає, що ці доводи стосуються суті спору, а не наявності морської вимоги. На стадії вирішення питання про арешт судна суд має перевірити наявність вимоги та її відповідність критеріям морської вимоги, тоді як питання відповідальності перевізника, обґрунтованості вимоги та остаточного розміру збитків підлягають встановленню під час розгляду спору по суті.
Доводи про відсутність у заявника права на пред`явлення вимоги через ненадання комерційного акта заявник вважає безпідставними, посилаючись на частину 3 статті 379 КТМ України, відповідно до якої відсутність комерційного акта сама по собі не позбавляє права на пред`явлення претензії та позову у передбачених законом випадках. Звіт сюрвеєра, на думку заявника, підтверджує факт, характер та обсяг пошкоджень, а його доказова сила має оцінюватися при розгляді спору по суті.
При цьому заявник стверджує, що вживав заходів для належного оформлення пошкоджень: 21.07.2026 ТОВ «РА-ТРАНС» подало капітану судна лист протесту щодо непідписання актів, під час розвантаження були складені акти № 1-4 від 17.07.2026 про пошкодження 92 та підмокання 403 біг-бегів, а також змішаного вантажу, а 28.07.2026 заявник направив офіційний протест у зв`язку з відмовою капітана підписати акти. Відтак, на думку заявника, саме представники судна відмовилися від належного документального оформлення пошкоджень, тому негативні наслідки такої відмови не можуть покладатися на вантажоодержувача.
ПП «АЛЬФА ЛЮКС» заперечує доводи про завищення збитків, зазначаючи, що первісний звіт сюрвеєра був складений до завершення розвантаження, тому не міг містити остаточних даних щодо обсягу пошкоджень. Після завершення розвантаження 23.07.2026 складено остаточний звіт, який містить повні результати огляду. Крім того, до заяви були подані інвойси як на первісний вантаж, так і на замінний вантаж, придбаний через затримку доставки. Заявник вважає, що питання остаточного розміру збитків має вирішуватися по суті, тоді як арешт судна був необхідним для запобігання ризику його виходу з порту та забезпечення можливості виконання майбутнього рішення. Якщо відповідач вважає забезпечення надмірним, він може просити про його скасування чи зміну та запропонувати зустрічне забезпечення, однак, за твердженням заявника, двічі звертаючись до суду, такого забезпечення відповідач не запропонував.
Щодо гарантійного листа, Заявник заперечує, що брав на себе будь-які зобов`язання перед судновласником за гарантійним листом від 17.06.2026, оскільки його видавало ПП ВКФ «Альфа-Грант», а ПП «АЛЬФА ЛЮКС» його не підписувало та не було його стороною. При цьому з листування вбачається, що судновласник поставив захід судна до порту та початок розвантаження у залежність від надання гарантійного листа фрахтувальником, погрожуючи в іншому разі оголосити загальну аварію. На думку заявника, це підтверджує, що лист був результатом домовленості між судновласником і фрахтувальником. Оскільки ПП «АЛЬФА ЛЮКС» не є фрахтувальником, не брало участі у відповідних переговорах та не підписувало листа, його положення не можуть обмежувати права заявника. Посилаючись на частину 1 статті 511 ЦК України, заявник зазначає, що зобов`язання не створює обов`язку для третьої особи, а відповідно до статті 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями. Спільні учасники чи керівники ПП «АЛЬФА ЛЮКС» та ПП ВКФ «Альфа-Грант» не є підставою для ототожнення цих юридичних осіб. Відтак домовленість фрахтувальника із судновласником не може обмежувати самостійну морську вимогу вантажоодержувача.
Щодо місцезнаходження судна, ПП «АЛЬФА ЛЮКС» заперечує доводи про відсутність доказів перебування судна у порту Чорноморськ, зазначаючи, що 16.07.2026 до суду було подано електронні листи агента, які підтверджували перебування судна на вантажно-розвантажувальних операціях у ПрАТ «ІСРЗ», порт Чорноморськ, причал 3/4, та орієнтовний строк завершення робіт.
До відзиву заявник подав остаточний звіт сюрвеєра від 23.07.2026, лист протест ТОВ «РА-ТРАНС» від 21.07.2026, повідомлення ТОВ «РА-ТРАНС» від 28.07.2026, лист протест ПП «АЛЬФА ЛЮКС» від 28.07.2026, листи ПП «АЛЬФА ЛЮКС» від 30.07.2026 та ПП ВКФ «Альфа-Грант» від 31.07.2026, а також електронне листування від 07.07.2026.
Заявник зазначає, що ці докази не перебували в його розпорядженні на момент звернення із заявою про арешт судна та стосуються обставин, які стали йому відомі після постановлення ухвали про арешт, у зв`язку з чим просить долучити їх до матеріалів справи та врахувати під час апеляційного перегляду.
У письмових поясненнях від 17.08.2026 скаржник зазначив, що суд першої інстанції безпідставно визнав Проміжний звіт про пошкодження вантажу від 11.07.2026 належним доказом пошкодження Вантажу та існування морської вимоги. Звіт не підписаний сюрвеєром чи іншою уповноваженою особою, не містить даних про автора, має ознаки незавершеності, а окремі його розділи та результати лабораторних досліджень відсутні. За таких обставин, на думку скаржника, суд не мав підстав покладати його в основу висновку про наявність морської вимоги. Інші подані документи підтверджують факт перевезення, кількість та вартість вантажу, але не факт його пошкодження.
Крім того, скаржник вказав на недоведеність розміру морської вимоги. На його думку, відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 139 ГПК України заявник мав не лише зазначити розмір і суть морської вимоги, а й надати докази на їх підтвердження. Визначення розміру вимоги є необхідним для забезпечення правової визначеності та балансу інтересів сторін.
Окремо скаржник заперечує наявність у заявника права на відшкодування збитків. Зазначення заявника одержувачем у коносаментах № 2 і № 3, на думку скаржника, саме по собі не підтверджує права власності на Вантаж чи понесення ним відповідних майнових втрат. Відтак не доведено належність заявнику вимоги, забезпеченням якої накладено арешт.
Щодо пропорційності арешту скаржник зазначив, що суд першої інстанції врахував лише ризик виходу Судна з порту, але не оцінив наслідки його примусового утримання в умовах систематичних атак на порти Одеси та цивільне судноплавство. На борту перебувають 15 членів екіпажу, а тривале утримання Судна створює ризики для їхнього життя і здоров`я, самого Судна, безпеки судноплавства та морського середовища. Тому, на думку скаржника, арешт є непропорційним та порушує баланс інтересів сторін.
Щодо нових доказів, поданих заявником разом із відзивом на апеляційну скаргу, скаржник зазначив, що остаточний сюрвеєрський звіт, листи та протести були відсутні на момент постановлення ухвали від 16.07.2026, а тому не можуть використовуватися для підтвердження її законності.
Скаржник також вважає, що навіть у разі прийняття нових доказів вони не підтверджують належного повідомлення про пошкодження Вантажу та наявності морської вимоги. Зокрема, листи ТОВ «РА-ТРАНС» не підтверджують його повноважень діяти від імені заявника, протест від 28.07.2026 подано після завершення розвантаження, а акти-повідомлення № 1- 4 до матеріалів справи не долучені. Остаточний сюрвеєрський звіт, на думку скаржника, також не підтверджує спільного огляду вантажу за участю перевізника та належним чином не підписаний. Тому ці документи не усувають недоведеності морської вимоги.
17.08.2026 від представника заявника надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи доказів виконання ухвали Господарського суду Одеської області від 12.08.2026 про зустрічне забезпечення. Заявник повідомив про внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у сумі 124 161,12 доларів США за курсом НБУ на день сплати, на підтвердження чого подав відповідне платіжне доручення. Крім того, до клопотання додано ухвали Господарського суду Одеської області від 08.08.2026 та 12.08.2026 у справі № 916/2903/26.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.08.2026 відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою; призначено справу до розгляду на 17.08.2026 о 15:00.
В судовому засіданні брали участь представники учасників судового процесу.
Щодо клопотання Заявника, викладеного останнім у прохальній частині відзиву на апеляційну скаргу, а саме щодо долучення нових доказів: остаточного звіту сюрвеєра від 23.07.2026, листа протесту ТОВ «РА-ТРАНС» від 21.07.2026, повідомлення ТОВ «РА-ТРАНС» від 28.07.2026, листа протесту ПП «АЛЬФА ЛЮКС» від 28.07.2026, листів ПП «АЛЬФА ЛЮКС» від 30.07.2026 та ПП ВКФ «Альфа-Грант» від 31.07.2026, слід зазначити наступне.
Судова колегія зауважує, що вказані документи датовані вже після ухвалення оскаржуваного рішення судом першої інстанції (16.07.2026), тобто скаржник надає докази, який взагалі не існували на момент розгляду заяви судом першої інстанції.
Відповідно до положень ч. 1 та 3 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції, зокрема, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами; докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
У постанові Верховного Суду від 01.07.2021 у справі №46/603 зазначено, що норми процесуального права, зокрема, положення статті 269 Господарського процесуального кодексу України є універсальними і застосовуються судом апеляційної інстанції у всіх категоріях спорів.
Так, згідно з ч.ч.1-3 статті 80 Господарського процесуального кодексу України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу; у випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів (частини 4 та 5 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України).
При цьому колегія суддів зауважує, що така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 269 Господарського процесуального кодексу України, незалежно від причин неподання таких доказів.
Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.
Аналогічна правова позиція з цього питання викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №911/3250/16, від 06.02.2019 у справі №916/3130/17, від 26.02.2019 у справі №913/632/17 та від 06.03.2019 у справі №916/4692/15 від 16.12.2020 у справі №908/1908/19, від 09.04.2024 у справі №908/145/23.
Отже, підсумовуючи викладене, судова колегія наголошує, що Господарський процесуальний кодекс України допускає випадки подачі на стадії апеляційного розгляду нових доказів для підтвердження обставин, на які посилається сторона. Однак неприйнятною є ситуація, коли суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги, а сторони під час апеляційного провадження сторони просять долучити документи (докази), які датовані після вирішення справи судом першої інстанції.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 16.12.2020 року у справі №908/1908/19.
Колегія суддів враховує висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 30.03.2018 у справі № 910/24486/16, за яким неналежне виконання стороною свого процесуального обов`язку з доведення у суді першої інстанції обставин, на які остання (сторона) посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, не може бути компенсоване цим учасником судового процесу на наступних етапах розгляду справи (у судах апеляційної чи касаційної інстанцій). В іншому випадку зазначене могло б призвести до безпідставного скасування законного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції.
Таким чином, відсутність існування вищевказаних доказів станом на момент ухвалення рішення судом першої інстанції взагалі виключає прийняття їх апеляційним судом.
Щодо наданих до суду копій ухвал місцевого господарського суду, судова колегія вважає за можливе долучити зазначені ухвали до матеріалів справи, оскільки останні є загальнодоступними відомостями, розміщеними в Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції.
Згідно із ч. 1, 2 ст. 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається, як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він має намір звернутися до суду.
Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Забезпечення позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача проти несумлінних дій відповідача (який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його), що гарантує реальне виконання позитивно прийнятого рішення.
Загальною підставою для вжиття заходів забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать або дозволяють достовірно припустити, що невжиття цих заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання майбутнього рішення суду.
Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки у відповідності до заявлених позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.
В силу приписів ч. 1 ст.137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується, зокрема, арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги.
Відповідно до ч. 4 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
За змістом статей 365, 366 Господарського процесуального кодексу України іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов`язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.
Підсудність справ за участю іноземних осіб визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.
Відповідно до ч. 2 ст. 30 Господарського процесуального кодексу України справи про арешт судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням морського порту України, в якому перебуває або до якого прямує судно, або порту реєстрації судна.
За вимогами п. 1 ч. 1, 2, 3 ст. 138 Господарського процесуального кодексу України, заява про забезпечення позову подається до подання позовної заяви - за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом для відповідного позову, або до суду за місцезнаходженням предмета спору - якщо суд, до підсудності якого відноситься справа, визначити неможливо. Заява про арешт морського судна подається за місцезнаходженням порту реєстрації судна або за місцезнаходженням морського порту, в якому судно знаходиться або до якого прямує, незалежно від того, чи має такий суд юрисдикцію щодо розгляду по суті справи щодо морської вимоги, яка є підставою для арешту. У разі подання заяви про забезпечення позову до подання позовної заяви заявник повинен пред`явити позов протягом десяти днів, а у разі подання заяви про арешт морського судна - тридцяти днів з дня постановлення ухвали про забезпечення позову.
На підтвердження факту перебування судна " AMIR 1, IMO 9571337, в акваторії морського порту Чорноморськ суду було надано (проміжний) висновок - Cargo Damage Inspection Report, складений 11.07.2026 сюрвеєрською компанією CISS Commodities International Shipping and Survey за заявкою ПП "АЛЬФА ЛЮКС", відповідно до якого проведено огляд вантажу у судноремонтному заводі "ISRY", розташованому за адресою: вул. Космонавтів, 59-Б с. Малодолинське м. Чорноморськ, Одеська область Україна, 68093.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про подання заяви про арешт судна за належною підсудністю до Господарського суду Одеської області. Вказані обставини не заперечуються учасниками справи.
Згідно ч. 3 ст. 139 Господарського процесуального кодексу України заява про забезпечення позову у вигляді арешту морського судна подається в письмовій формі і повинна містити: 1) найменування суду, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичної особи) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові для фізичної особи), що є відповідальною за морською вимогою, її місцезнаходження (для юридичної особи) або місце проживання чи перебування (для фізичної особи), поштові індекси, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичної особи) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України, номери засобів зв`язку та адресу електронної пошти, за наявності; 3) розмір та суть морської вимоги, що є підставою для арешту судна; 4) найменування судна, щодо якого подається заява про арешт, інші відомості про судно, якщо вони відомі заявнику.
За приписами ч. 1 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника по забезпеченню позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язань після пред`явлення позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Отже, заходи забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду за наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо).
Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.
Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
При вжитті таких заходів суд повинен з`ясувати наявність зв`язку між конкретним видом забезпечувальних заходів і предметом відповідної позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. При цьому забезпечення позову спрямоване, перш за все, проти несумлінних дій відповідача, який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його тощо.
Таким чином, заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду за наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача (аналогічний висновок міститься у п. 8.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 року у справі № 914/1570/20).
Так, звертаючись із заявою про забезпечення позову у даній справі, заявник стверджує, що 15 лютого 2026 Приватним підприємства "АЛЬФА ЛЮКС" оформлено коносаменти на перевезення з Туреччини (Бартін) до України (Чорноморськ), зокрема 1013 біг-бегів солі загальною масою нетто 1311550 кг, 1200 біг-бегів тампонажного цементу класу API G HSR загальною масою нетто 1800000 кг. Судно для перевезення AMIR 1.
При цьому, вартість вантажу становить, відповідно до: рахунку № МТІ202600000026 від 11.02.2026 - 1311,55 метричних тонн солі становить 132559,93 доларів США та рахунку № ТС02026000000338 від 15.02.2026 - 1800 метричних тонн тампонажного цементу становить 171000,00 доларів США; рахунку № ТС02026000001180 - 36045,00 євро, рахунку № ТС02026000001581 від 09.05.2026 - 70200,00 євро, рахунку № ТС02026000000418 від 02.03.2026 - 126825,00 доларів США та рахунку № СФ-0000063 від 07.05.2026 - 1320000,00 грн.
У той же час, судно AMIR 1, IMO 9571337, прапор Об`єднаної Республіки Танзанія, на праві власності належить іноземній компанії AMIR SHIPPING LTD, реєстраційний номер IMO 6360088, реєстраційний номер 116548, зареєстрованій за адресою: Trust Company Complex, Ajeltake Road, Ajeltake Islands, Republic of Marshall Islands MH 96960.
Після завантаження Вантажу та видачі коносаментів 15.02.2026 Судно розпочало рейс із порту Бартин до порту Чорноморськ.
Між тим, як зазначає Приватне підприємство "АЛЬФА ЛЮКС" Судновласник не забезпечив належного та своєчасного виконання перевезення.
Замість доставки Вантажу до порту призначення у звичайний та розумний строк Судно прибуло до порту Чорноморськ лише у липні 2026 року (та станом на дату подачу заяви перебуває в процесі розвантаження).
Як зазначає заявник, відповідно до звіту про інцидент, складеного капітаном та старшим механіком Судна, у ніч на 20.02.2026 під час перебування Судна на якорі в районі Суліни внаслідок шторму Судно почало дрейфувати з якоря. Під час спроби перемістити Судно на безпечнішу якірну стоянку було запущено головний двигун, який зазнав значних пошкоджень, після чого стався блекаут генератора та зупинився головний двигун.
Водночас, як зазначає заявник, технічні несправності Судна, організація його ремонту, забезпечення належного технічного стану та підтримання морехідності Судна належать виключно до відповідальності Судновласників.
Заявник наголошує, що судновласник, прийнявши Вантаж до морського перевезення та видавши чисті бортові коносаменти, зобов`язані забезпечити належний технічний стан Судна, його морехідність, безпечне здійснення рейсу та доставку Вантажу до порту Чорноморськ без необґрунтованої затримки.
Відтак, заявник зазначає, що протягом усього періоду затримки Заявник був позбавлений можливості отримати, використовувати та реалізовувати належний йому Вантаж, своєчасно виконувати свої договірні зобов`язання перед контрагентами та здійснювати звичайну господарську діяльність.
При цьому, тривале перебування солі та тампонажного цементу на борту Судна протягом майже п`яти місяців створило погіршення їхньої якості та споживчих властивостей, зокрема внаслідок впливу вологи, перепадів температури, неналежної вентиляції вантажних приміщень, злежування та ущільнення Вантажу.
Також заявник зазначає, що після прибуття Судна до порту Чорноморськ незалежною сюрвеєрською компанією CISS Commodities International Shipping and Survey за заявкою ПП "АЛЬФА ЛЮКС" проведено сюрвеєрський огляд вантажу та складено 11.07.2026 (проміжний) висновок - Cargo Damage Inspection Report.
Безпосередньо під час огляду вантажу сюрвеєром встановлено численні пошкодження вантажу, серед яких: перекинуті та розірвані біг-беги; часткова втрата вантажу через розриви упаковки; сліди впливу вологи; затвердіння цементу з утворенням твердих грудок; розриви упаковки солі із висипанням продукції; сліди іржі та механічні пошкодження.
Відтак, заявник уточнив розмір морської вимоги до Компанії AMIR SHIPPING LTD (АМІР ШИППІНГ ЛТД) та зазначив, що остання складає 25 971 517,44 грн станом на 14 липня 2026 року, внаслідок пошкодження Вантажу.
Враховуючи вищевикладене, заявник просив вжити заходи забезпечення позову, шляхом накладання арешту на судно, що на праві власності належать Компанії AMIR SHIPPING LTD (АМІР ШИППІНГ ЛТД) та перебуває в акваторії порту Чорноморськ, враховуючи особливий порядок пропуску морського судна через державний кордон, зокрема, швидкість проходження процедури оформлення виходу судна із акваторії морського порту, оскільки невжиття відповідних заходів забезпечення позову зробить неможливим відновлення порушеного права, щодо порушення якого складено відповідну морську вимогу.
До заяви про арешт морського судна заявником надано такі докази: копії коносаментів № 2 та № 3 від 15.02.2026; копію класифікаційного сертифіката судна AMIR 1, IMO 9571337; роздруківки з баз даних Equasis та GISIS щодо судна AMIR 1; копію звіту про інцидент від 21.02.2026; копію витягу зі стандарту щодо гарантійного строку збереження відповідності цементу встановленим вимогам; копію проміжного звіту сюрвеєра Cargo Damage Inspection Report щодо судна AMIR 1, складеного компанією CISS Commodities International Shipping and Survey; копії рахунків № MTI202600000026 від 11.02.2026 на придбання 1 311,55 метричної тонни солі на суму 132 559,93 доларів США, № TC02026000000338 від 15.02.2026 на придбання 1 800 метричних тонн тампонажного цементу на суму 171 000,00 доларів США, а також рахунків на придбання замінного вантажу № TC02026000001180 від 13.04.2026 на суму 36 045,00 євро, № TC02026000001581 від 09.05.2026 на суму 70 200,00 євро, № TC02026000000418 від 02.03.2026 на суму 126 825,00 доларів США та рахунку-фактури № СФ-0000063 від 07.05.2026 на суму 1 320 000,00 грн; розрахунок морської вимоги Заявника та докази реєстрації компанії Боржника.
Як було раніше зазначено судовою колегією, відповідно до ст. 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Колегія суддів вважає за необхідне наголосити, що порядок накладення та звільнення з-під арешту морських суден врегульовано Міжнародною конвенцією з уніфікації деяких правил щодо накладення арешту на морські судна від 10.05.1952 року, до якої Україна приєдналася відповідно до Закону України від 07.09.2011 року № 3702-VІ.
При цьому, норми Глави 4 "Арешт суден", що містяться у Розділі ІІ КТМ України, не можуть застосовуватися до іноземних суден, що ходять не під прапором України, оскільки відповідно до п. 1 ст. 14 КТМ "Колізійні норми", норми Розділу ІІ Кодексу (до якого входять норми про арешт судна), застосовуються тільки до суден, зареєстрованих в Україні.
Така правова позиція викладена Верховним Судом у постановах: від 06.10.2022 у справі №916/369/22 та від 29.08.2023 у справі №916/631/23.
Відповідно до ст. 1 Міжнародної конвенції з уніфікації деяких правил щодо накладення арешту на морські судна від 10.05.1952 року, ратифікованої Законом України «Про приєднання України до Міжнародної конвенції з уніфікації деяких правил щодо накладення арешту на морські судна від 07 вересня 2011 року (далі - Конвенція) "Морська вимога" означає вимогу, що виникає на підставі одного чи більше із зазначених нижче пунктів: збитку, завданого будь-яким судном у результаті зіткнення або в інший спосіб; загибелі людей або тілесного ушкодження, що заподіяні будь-яким судном або пов`язані з його експлуатацією; рятування судна або вантажу; договору, що стосується використання або здачі будь-якого судна в наймання за договором про фрахтування або інакше; договору, що стосується перевезення вантажів будь-яким судном за договором про фрахтування або інакше; втрати вантажу або шкоди, завданої вантажу, в тому числі багажу, який перевозиться будь-яким судном; загальної аварії; морської позики; буксирування; лоцманства; поставок товарів або матеріалів, що здійснюються для судна з метою його експлуатації або технічного обслуговування, незалежно від того, де ці поставки здійснюються; будування, ремонту або спорядження судна чи докових зборів; заробітної плати капітанів, офіцерів чи екіпажу; витрат капітана, у тому числі витрат вантажовідправників, фрахтувальників чи агентів, що здійснені за дорученням судна або його власника; спорів, що стосуються права власності на морське судно; спорів між співвласниками будь-якого судна стосовно права власності на це судно, його експлуатації або доходів від його експлуатації; іпотеки або морської застави будь-якого судна.
Пунктом 2 ст. 1 Міжнародної конвенції з уніфікації деяких правил щодо накладення арешту на морські судна встановлено, що «арешт» означає затримання судна за ухвалою суду для забезпечення морської вимоги, але не включає конфіскацію судна на виконання судового рішення.
Згідно зі ст. 2 Міжнародної конвенції з уніфікації деяких правил щодо накладення арешту на морські судна, судно, яке ходить під прапором однієї з Договірних Держав, може бути заарештоване в межах юрисдикції будь-якої з Договірних Держав лише стосовно морської вимоги й жодної іншої, але ніщо в цій Конвенції не може розглядатися як розширення чи обмеження прав і повноважень, якими наділені уряди чи їхні установи, органи державної влади чи портові або докові власті згідно з їхніми чинними внутрішніми законами або правилами щодо арешту, затримання або іншого способу перешкоджання відходу суден, які перебувають у межах їхньої юрисдикції.
Відповідно до ст. 4 Міжнародної конвенції з уніфікації деяких правил щодо накладення арешту на морські судна на судно може бути накладений арешт не інакше, як з дозволу суду або відповідного судового органу Договірної Держави, в якій здійснено арешт.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Конвенції, з урахуванням положень п. 4 цієї статті й ст. 10, позивач може накласти арешт або на конкретне судно, щодо якого виникла морська вимога, або на будь-яке інше судно, власником якого є особа, яка була в момент виникнення морської вимоги власником конкретного судна, навіть якщо заарештоване судно готове до відплиття, але жодне судно, за винятком окремого судна, щодо якого виникла морська вимога, не може бути заарештоване стосовно будь-якої з морських вимог, перелічених у підпунктах "о","p" або "q" п.1 ст. 1.
Згідно з ст. 6 Міжнародної конвенції з уніфікації деяких правил щодо накладення арешту на морські судна усі питання щодо відповідальності позивача за збитки, заподіяні внаслідок арешту судна, або за витрати, пов`язані із наданням застави або іншого виду забезпечення з метою звільнення судна або запобігання його арешту, будуть вирішуватися за правом Договірної Держави, у межах юрисдикції якої був здійснений арешт чи було подано клопотання щодо його здійснення.
Процесуальні норми, що стосуються арешту судна, клопотання про одержання дозволу, згаданого в статті 4, та всіх інших процесуальних питань, що можуть виникнути в зв`язку з арештом, визначаються правом Договірної Держави, в якій арешт був здійснений чи було подано клопотання щодо його здійснення.
У частині 2 ст. 8 вказаної Конвенції передбачено, що судно, що ходить під прапором Держави, яка не є Договірною Державою Конвенції, може бути заарештоване в межах юрисдикції будь-якої з Договірних Держав щодо будь-якої з морських вимог, що перераховані у ст. 1, чи будь-якої іншої вимоги, щодо якої закон цієї Договірної Держави дозволяє арешт.
Відповідно до Законів України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення підсудності справ про арешт на морські судна" від 20.12.2011 року №4190-VI та "Про приєднання України до Міжнародної конвенції з уніфікації деяких правил щодо накладення арешту на морські судна" від 07.09.2011 року №3702-VI з 16.05.2012 року до господарського процесу України був запроваджений процесуальний інститут арешту судна для забезпечення морської вимоги.
Ці зміни було розроблено та внесено до чинного законодавства України з метою його приведення у відповідність до ст. 4 Міжнародної конвенції з уніфікації деяких правил щодо накладення арешту на морські судна 1952 року.
Завданням національного законодавства країни-учасниці Конвенції про арешт 1952 року є: забезпечення можливості своєчасного арешту судна; захист інтересів судновласника від зловживання правом на арешт шляхом вимоги від заявника внесення забезпечення для покриття можливих збитків; можливість судновласника звільнити судно з-під арешту шляхом надання грошового забезпечення позову (за виключенням випадків оскарження права власності на само судно); встановлення розумного строку, в продовж якого заявник повинен надати докази про початок розгляду його морської вимоги компетентним судом.
При розгляді справ про арешт морських суден судові органи керуються положеннями Конвенції 1952 року, але процесуальні норми передбачені процесуальними кодексами.
Будучи специфічним інститутом матеріального морського права, арешт морських суден розглядається в Україні за процесуальними вимогами забезпечення позову.
Згідно із ч. 1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Так, п. 9 ч. 1 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України визначені заходи забезпечення позову, згідно з якими позов забезпечується, зокрема, арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги.
Пунктом 3 ч. 3 ст. 139 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що заява про забезпечення позову у вигляді арешту морського судна подається в письмовій формі і повинна містити розмір та суть морської вимоги, що є підставою для арешту судна.
Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши наявні у матеріалах справи докази та надавши їм оцінку в їх сукупності, колегія суддів доходить висновку про відсутність достатніх правових та фактичних підстав для застосування до судна «AMIR 1» заходу забезпечення позову у вигляді арешту та відповідно про скасування ували господарського суду Одеської області про арешт судна від 16.07.2026.
Так, судом встановлено, що 15.02.2026 ПП «АЛЬФА ЛЮКС» оформлено коносаменти № 2 та № 3 на перевезення з порту Бартін (Турецька Республіка) до порту Чорноморськ (Україна) вантажу, а саме 1013 біг-бегів солі загальною масою нетто 1 311 550 кг та 1200 біг-бегів тампонажного цементу класу API G HSR загальною масою нетто 1 800 000 кг. Перевезення вантажу здійснювалося судном AMIR 1, IMO 9571337.
Судно AMIR 1, IMO 9571337, плаває під прапором Об`єднаної Республіки Танзанія та належить на праві власності компанії AMIR SHIPPING LTD (АМІР ШИППІНГ ЛТД), реєстраційний номер IMO 6360088.
Як встановлено судом та не заперечується учасниками справи, ПП «АЛЬФА ЛЮКС» є покупцем вантажу та законним держателем коносаментів № 2 та № 3 від 15.02.2026, за якими відповідний вантаж перевозився судном AMIR 1 з порту Бартін (Турецька Республіка) до порту Чорноморськ (Україна).
Саме ПП «АЛЬФА ЛЮКС» зазначено одержувачем вантажу за вказаними коносаментами, у зв`язку з чим воно має безпосередній правовий інтерес щодо належного перевезення та збереження придбаного ним вантажу, а відтак - право заявляти вимоги, пов`язані з його втратою або пошкодженням.
Відповідач - AMIR SHIPPING LTD - є власником судна AMIR 1, IMO 9571337, яким здійснювалося перевезення спірного вантажу.
Отже, спірні правовідносини виникли у зв`язку з перевезенням вантажу морським судном, власником якого є відповідач, а заявником є особа, яка придбала вантаж та зазначена його одержувачем за коносаментами.
Після прибуття судна до порту Чорноморськ за заявкою ПП «АЛЬФА ЛЮКС» сюрвеєрською компанією CISS Commodities International Shipping and Survey проведено огляд вантажу, за результатами якого 11.07.2026 складено Cargo Damage Inspection Report (проміжний звіт). У цьому звіті зафіксовано, зокрема, перекидання та розриви біг-бегів, часткову втрату вантажу через пошкодження упаковки, сліди впливу вологи, затвердіння цементу, розриви упаковки солі з висипанням продукції, а також сліди іржі та механічні пошкодження.
Посилаючись на пошкодження вантажу, ПП «АЛЬФА ЛЮКС» звернулося із заявою про забезпечення вимоги шляхом арешту судна AMIR 1, зазначивши розмір морської вимоги у сумі 25 971 517,44 грн за курсом НБУ станом на 14.07.2026.
З огляду на наведене судова колегія вважає правильним висновок суду першої інстанції про наявність у ПП «АЛЬФА ЛЮКС» права на заявлення відповідної морської вимоги до AMIR SHIPPING LTD у розумінні Брюссельської конвенції 1952 року.
Водночас сама по собі належність заявника як суб`єкта, який має право заявляти вимогу, не свідчить про доведеність її підстав та розміру, що підлягає окремій оцінці судом першої інстанції та перевірки судом апеляційної інстанції.
Як вбачається з матеріалів справи, основним та єдиним доказом, на який Заявник посилається на підтвердження обставин пошкодження Вантажу, а отже про наявність морської вимоги, є копія проміжного сюрвеєрського звіту (Cargo Damage Inspection Report) від 14.07.2026, складеного за період з 08-14.07.2026 за результатами огляду, проведеного під час розвантаження (матеріали оскарження т.1 а.с. 28-31, переклад а.с.151-161).
Так, згідно зі ст. 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Згідно з приписами статті 96 Господарського процесуального кодексу України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи. Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом.
Як роз`яснено у постанові Верховного Суду від 29.01.2021 у справі № 922/51/20 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21, електронне листування та документи в електронній формі можуть розглядатися як доказ лише тоді, коли вони дають змогу суду беззаперечно встановити їх зміст та персоніфікувати авторів.
Дослідивши копію наданого до суду проміжного звіту, судом встановлено відсутність підпису сюрвеєра або іншої уповноваженої особи компанії CISS GROUP, зі змісту звіту неможливо пересоніфікувати авторів, які безпосередньо проводили огляд Вантажу та складали звіт.
На останній сторінці документа наявне текстове застереження про те, що «цей звіт підписано та скріплено печаткою в електронному вигляді» (This Report is electronically signed and stamped).
Аналізуючи наданий Заявником проміжний сюрвеєрський звіт від 14.07.2026 у сукупності з наведеними нормами процесуального права та правовими позиціями Верховного Суду, колегія суддів доходить висновку про те, що поданий документ, за відсутності у поданому файлі кваліфікованого електронного підпису конкретного сюрвеєра чи печатки CISS GROUP, за відсутності графічного відбитка підпису або печатки, без найменування особи,яка підписувала, тобто без засобів електронної або фізичної ідентифікації видавця - не дає змоги ідентифікувати особу підписанта.
Зміст поданого до суду документа свідчить про його неповноту: зокрема, розділи «Резюме», «Відмова від відповідальності» та «Фотозвіт» залишені незаповненими, після чого міститься позначка «Кінець звіту» (матеріали оскарження т.1 а.с. 154).
Крім того, у самому документі зазначено про необхідність включення до звіту результатів лабораторних досліджень відібраних зразків, однак відповідні результати до поданої суду копії не включені.
Отже, без фотоматеріалів, результатів лабораторних досліджень та підсумкової частини звіту неможливо належним чином встановити, які саме вантажні місця були пошкоджені, чи є пошкоджений товар саме позивача.
Проаналізувавши зазначену копію звіту, колегія суддів дійшла висновку про те , що вказаний звіт, який є єдиним документом, наданим Заявником в обґрунтування факту та обсягу пошкодження Вантажу, що послугував підставою для накладення арешту, з огляду на його суперечливий та дефектний характер як за оформленням, так і за змістом, не є належним, допустимим та вірогідним доказом у розумінні ст.76-79 ГПК України, а відтак об`єктивно не може слугувати правомірною та достатньою підставою для вжиття судом таких заходів забезпечення позову, як накладення арешту на морське Судно.
При цьому сам Заявник у поданій заяві про арешт морського судна зазначає, що на момент звернення до суду з вимогами про арешт Судна та під час їх розгляду процеси розвантаження Вантажу ще тривали і не були завершені у повному обсязі, у зв`язку з чим остаточний обсяг і характер пошкоджень об`єктивно не могли бути встановлені.
Долучення до матеріалів справи саме проміжного звіту сюрвеєра сам Заявник обґрунтовує тим, що цей документ відображав лише попередні результати огляду, доступні на відповідний момент часу.
Таким чином, Заявник фактично визнає, що надані ним до суду першої інстанції відомості не мали остаточного характеру, а поданий проміжний звіт від 14.07.2026 не містить повноцінної та вичерпної інформації стосовно обставин пошкодження вантажу.
З огляду на викладене колегія суддів зазначає, що на момент звернення із заявою про забезпечення позову та її розгляду судом першої інстанції у заявника були відсутні докази пошкодженого Вантажу, характер відповідних дефектів і, як наслідок, обґрунтований розмір збитків підтверджені не були.
За змістом частини третьої статті 139 Господарського процесуального кодексу України заява про забезпечення позову у вигляді арешту морського судна повинна містити, зокрема, розмір та суть морської вимоги, що є підставою для арешту судна.
Судова колегія наголошує, заявник фактично ініціював застосування такого виняткового та обтяжливого заходу забезпечення, як арешт морського Судна, спираючись виключно на ймовірні, неповні, попередні дані невідомої особи.
Водночас колегія суддів наголошує, що питання про вжиття заходів забезпечення позову у вигляді арешту Судна не може вирішуватися на підставі припущень або розрахунків можливого потенційного розміру морської вимоги, який можливо буде встановлено чи деталізовано у майбутньому.
Під час розгляду відповідної заяви суд зобов`язаний оцінювати наявність морської вимоги та її обґрунтованість виключно на підставі тих доказів, які існували та були належним чином надані суду станом на момент прийняття процесуального рішення.
За таких обставин, посилання Заявника на те, що неповнота відомостей проміжного звіту зумовлена триваючим процесом розвантаження, не спростовує висновків суду про неможливість прийняття у якості належного доказу даного звіту.
Застосування такого заходу забезпечення передбачає, що суд має пересвідчитися у наявності у заявника вимоги, яка за своїм характером може бути визнана морською, а також у тому, що наведені заявником обставини її виникнення, характер та розмір підтверджуються належними доказами настільки, щоб застосування арешту судна не ґрунтувалося виключно на припущеннях.
При цьому колегія суддів враховує, що розгляд заяви про забезпечення позову не передбачає остаточного вирішення спору щодо відповідальності судновласника, встановлення всіх елементів цивільно-правової чи договірної відповідальності або остаточного визначення розміру збитків.
Водночас обмеженість предмета такого розгляду не означає звільнення заявника від обов`язку належним чином обґрунтувати свою заяву та надати докази, які хоча б на рівні prima facie підтверджують існування відповідної морської вимоги.
Отже, для застосування арешту судна недостатньо лише формальної вказівки заявника на те, що заявлена ним морська вимога підлягає задоволенню без наявності відповідних доказів.
Саме такий підхід забезпечує баланс між необхідністю гарантувати ефективність майбутнього судового рішення та недопущенням застосування арешту морського судна як заходу, який фактично створює для судновласника істотні майнові обмеження за відсутності достатньо обґрунтованої вимоги.
Отже, Суд зазначає, що обґрунтування і доведення факту пошкодження вантажу та відповідно розміру морської вимоги, особою яка вимагає арешт судна є обов`язковим, оскільки у випадку задоволення такої заяви судом вважається, що арешт судна забезпечує саме розмір такої морської вимоги.
Відповідно до ст. 5 Міжнародної конвенції з уніфікації деяких правил щодо накладення арешту на морські судна, 1952 року суд чи будь який інший відповідний судовий орган, у межах компетенції якого судно було заарештовано, дозволяє зняття арешту під заставу в сумі, яка забезпечить явку відповідача, або за умови надання іншого виду забезпечення, крім випадків, коли судно було заарештоване у зв`язку з морськими вимогами, що перераховані в підпунктах "o" та "p" пункту 1 статті 1.
Вказане право судновласника у знятті арешту у зв`язку з наданнями застави або іншого виду забезпечення, реалізується в Україні через інститут заміни заходів забезпечення позову.
Для звільнення суден з під-арешту шляхом заміни заходів забезпечення позову судновласники мають або перерахувати на депозитний рахунок суду суму, яка дорівнює розміру морської вимоги, або надати гарантію банку на таку суму (ч. 4 ст. 143 ГПК України).
Отже, у випадку свідомого завищення заявником розміру морської вимоги на судновласника покладається непропорційний та надмірний фінансовий тягар, який він має нести, якщо бажає здійснити заміну заходу забезпечення позову у вигляді арешту морського судна шляхом внесення на депозитний рахунок суду коштів у розмірі завищеної морської вимоги або надання банківської гарантії, що передбачає блокування відповідної суми на рахунку судновласника.
Визначення розміру морської вимоги, що є підставою для арешту судна, є необхідним для дотримання балансу інтересів обох сторін, принципу правової визначеності та з метою запобігання необґрунтованому затриманню судна та порушенню норм Міжнародної конвенції з уніфікації деяких правил щодо накладення арешту на морські судна від 10.05.1952.
Отже , у відповідності до приписів ч. 4 ст. 143 ГПК України суд, розглядаючи заяву про арешт Судна, має пересвідчитись у тому, чи підтверджують надані Заявником докази розмір заявленої ним морської вимоги.
Так, як вже було зазначено вище, у заяві про арешт морського судна зазначено, що заявник зазнав збитків в результаті пошкодження вантажу, що підтверджується заявником на підставі проміжного звіту від 14.07.2026, який суд не приймає до уваги з підстав його неналежності та недопустимості.
Заявником зазначено, що вартість вантажу підтверджується: рахунком №MTI202600000026 від 11.02.2026, відповідно до якого вартість 1311,55 метричних тонн солі становить 132,559.93 доларів США та рахунком № TC02026000000338 від 15.02.2026, відповідно до якого вартість 1800 метричних тонн тампонажного цементу (Oil Well Cement API G Class, HSR Grade) становить 171,000.00 доларів США. Вартість замінного вантажу підтверджується рахунком № TC02026000001180 від 13.04.2026 на суму 36,045.00 євро, рахунком № TC02026000001581 від 09.05.2026 на суму 70,200.00 євро, рахунком № TC02026000000418 від 02.03.2026 на суму 126,825.00 доларів США та рахунком № СФ-0000063 від 07.05.2026 на суму 1,320,000.00 грн., загальний розмір морської вимоги заявника до судна власника (з урахуванням уточненого розрахунку заявника) визначено останнім - 25 971 517,44 грн.
Як вбачається зі змісту та розрахунку заявлених Заявником морських вимог, останній фактично вимагає відшкодування вартості всього Вантажу, який перевозився на Судні за коносаментами № 2 та № 3.
Разом судом не приймаються до уваги надані документи, оскільки вони підтверджують факт придбання товару та не містять відомостей про його повне або часткове пошкодження з урахуванням обставин справи.
Розрахунок морської вимоги заявника включає до розміру морської вимоги повну інвойсну вартість всіх 1 311,55 тонни солі та 1 800 тонн цементу без належного обгрунтування.
Як вбачається із заяви про забезпечення позову, заявник включив до вартості морської вимоги також суму замінного товару.
Однак, на стадії вирішення питання накладення арешту на судно, суд позбавлений можливості встановлення обставин затримки доставки Вантажу, необхідності придбання замінного товару для виконання зобов`язань перед контрагентами, перевірку відповідних договорів купівлі-продажу та оплати Вантажу, тощо.
Відтак включення до морської вимоги вартості «замінного Вантажу» є предметом розгляду справи по суті.
Водночас колегія суддів не встановлює права ПП «АЛЬФА ЛЮКС» на пред`явлення остаточних вимог до судновласника, не встановлює питання строків та оплати поставки, причини пошкодження вантажу та не вирішує питання про наявність чи відсутність відповідальності відповідача.
Такі питання є предметом розгляду спору по суті та можуть бути встановлені судом за результатами повного дослідження доказів, у тому числі тих, які сторони можуть подати у позовному проваджені.
Інші подані Заявником матеріали - коносаменти, комерційні рахунки та розрахунок заявлених збитків - можуть стосуватися перевезення, кількості або ціни товару, але самі по собі не підтверджують факту його пошкодження. Іншого належного доказу, який безпосередньо засвідчував би пошкодження Вантажу, у матеріалах справи на момент постановлення Ухвали не було.
Арешт судна є істотним обмеженням майнових та господарських інтересів судновласника, оскільки безпосередньо впливає на можливість використання судна за його господарським призначенням.
Відтак такий захід не може застосовуватися лише на підставі припущення про можливе виникнення у заявника права на відшкодування збитків.
Отже, заявлена Заявником морська вимога не доведена належними та допустимими доказами, у відповідній частині має ознаки істотного завищення.
З огляду на викладене, колегія суддів доходить висновку, що відсутність належного документального підтвердження факту пошкодження, а також дійсного розміру морської вимоги, який має істотне значення для вирішення питання про застосування такого виняткового заходу, як арешт морського судна.
Арешт не може ґрунтуватися лише на заявленому особою розмірі вимоги за відсутності будь-яких доказів фактичного розміру збитків.
Суд також враховує, що арешт судна не може мати наслідком створення для судновласника невиправданого майнового обмеження, яке за своїм обсягом очевидно не відповідає належним чином підтвердженій морській вимозі.
Такий захід має зберігати розумний зв`язок із метою, заради якої його застосовано, та забезпечувати справедливий баланс між інтересом Заявника у забезпеченні можливості виконання майбутнього рішення та правами й законними інтересами власника Судна.
Суд апеляційної інстанції також вважає за необхідне звернути особливу увагу на фактичні обставини, пов`язані з безпековою ситуацією в Одеському регіоні та акваторії порту.
Протягом липня 2026 року безпекова ситуація в Одесі та Одеському регіоні значно погіршилась, тому внаслідок щоденних, систематичних ударів по території та акваторії порту по морським суднам, що стоять пришвартовані в порту, або перебувають в акваторії порту, подальше примусове утримання судна в порту не забезпечує його збереження, а, навпаки, істотно збільшує ризик його пошкодження або повного знищення. У разі ураження або знищення судна буде втрачено або істотно знецінено саме майно, на збереження якого спрямований застосований судом захід
Морський порт Чорноморськ неодноразово зазнавав цілеспрямованих атак з боку російської федерації.
У ніч з 10 на 11 липня та з 11 на 12 липня 2026 року було здійснено масовані атаки на порт Чорноморськ, унаслідок яких зазнали істотного пошкодження об`єкти портової інфраструктури та було зупинено операційну діяльність окремих експортних терміналів.
13.07.2026 унаслідок чергового удару по портовій інфраструктурі Чорноморська сталося займання пришвартованого комерційного судна під прапором Республіки Того. Внаслідок атаки загинули троє членів екіпажу, ще п`ятеро осіб отримали поранення. Зазначені обставини підтверджуються, зокрема, офіційним повідомленням Одеської обласної військової адміністрації.
14.07.2026 було здійснено черговий удар по терміналу компанії Kernel у порту Чорноморськ, унаслідок якого виникла масштабна пожежа, пошкоджено резервуари для зберігання продукції та знищено значний обсяг соняшникової олії. Крім того, 19.07.2026 під час чергового удару по порту Чорноморськ загинув портовий лоцман, який здійснював виведення з порту судна із зерном. Ця обставина свідчить, що небезпека існує не лише для пришвартованих суден і портових споруд, а й безпосередньо для осіб, які забезпечують рух суден у межах акваторії порту. Наведені події не є поодинокими або абстрактними проявами загальної небезпеки, пов`язаної з воєнним станом. Вони відбулися безпосередньо на території та в акваторії морського порту Чорноморськ, у якому через застосований судом арешт перебуває судно.
Слід також відмітити, що внаслідок заборони виходу судна з акваторії порту його екіпаж фактично вимушений перебувати в зоні систематичних ракетних і безпілотних ударів. Застосований процесуальний захід не може оцінюватися виключно з огляду на майнові інтереси сторін без урахування його фактичного впливу на життя та здоров`я людей. Відповідно до статті 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право кожного на життя охороняється законом. Зазначене право належить до фундаментальних прав людини та покладає на органи державної влади обов`язок не допускати створення або продовження ситуацій, за яких особи наражаються на реальну й безпосередню загрозу життю, якщо така загроза відома відповідному органу і може бути мінімізована шляхом ужиття розумних заходів.
Таким чином, за наведених обставин подальше збереження арешту потенційно може призвести до наслідку, протилежного меті забезпечення морської вимоги, оскільки замість збереження можливості її фактичного виконання створюватиме додатковий ризик втрати майна, за рахунок якого таке виконання потенційно могло б бути здійснене.
Колегія суддів не ототожнює застосування арешту Судна з безпосередньою причиною воєнної небезпеки, джерелом якої є збройна агресія російської федерації. Водночас суд не може залишити поза увагою фактичний вплив застосованого заходу на можливість Судна залишити територію, яка систематично зазнає ударів, а також на безпеку його екіпажу.
Процесуальний захід, спрямований на забезпечення майнової вимоги, не може оцінюватися виключно крізь призму майнових інтересів Заявника без урахування реальних наслідків його застосування для життя та здоров`я людей.
Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції безпідставно дійшов висновку про наявність достатніх правових та фактичних підстав для арешту судна «AMIR 1», IMO 9571337.
Відповідно, оскаржувана ухвала Господарського суду Одеської області від 16.07.2026 у справі № 916/2903/26 підлягає скасуванню, в задоволенні заяви ПП «АЛЬФА ЛЮКС» про забезпечення позову шляхом арешту морського судна «AMIR 1», IMO 9571337, слід відмовити.
Відповідно до ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
У даному випадку, судом першої інстанції не було з`ясовано обставини, що мають значення для справи, наявна невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає задоволенню, оскаржувана ухвала - скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у забезпеченні позову.
Керуючись статтями 269-271, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Компанії AMIR SHIPPING LTD (АМІР ШИППІНГ ЛТД) на ухвалу Господарського суду Одеської області від 16.07.2026 у справі №916/2903/26 - задовольнити.
Ухвалу Господарського суду Одеської області від 16.07.2026 у справі №916/2903/26 - скасувати.
У задоволенні заяви Приватного підприємства "АЛЬФА ЛЮКС" про вжиття заходів забезпечення позову (арешт морського судна) за морською вимогою - відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені ст.ст. 287, 288 ГПК України.
Повний текст постанови складено 18.08.2026.
Головуючий суддя А.І. Ярош
Судді: Г.І. Діброва
Н.М. Принцевська