11 серпня 2026 року Єдиний унікальний № 501/3846/26 Провадження № 2-з/501/30/26
УХВАЛА
Іменем України
пр забезпечення позову
11 серпня 2026 року м. Чорноморськ
СУДДЯ Чорноморського міського суду Одеської області Тордія Е.Н
номер справи № 501/3846/26 номер провадження 2-з/501/30/26
розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом позивача ОСОБА_1 до відповідачів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 предмет та підстава позову про визнання недійним договору купівлі-продажу нерухомого майна, укладеного на шкоду правам позивача (фраудаторного правочину), та визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю, -
ВСТАНОВИВ:
Стислий виклад клопотання.
07 серпня 2026 року ОСОБА_1 , звернулась до Чорноморського суду Одеської області з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійним договору купівлі-продажу нерухомого майна, укладеного на шкоду правам позивача (фраудаторного правочину), та визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю.
Разом з позовною заявою позивачем подано заяву про забезпечення позову, в якій просить суд: накласти арешт на нерухоме майно - котедж № 3, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 229,3 кв. м., а житловою площею - 113,8 кв. м. Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 3362837151100, право власності на який зареєстроване за ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Одеського районного нотаріального округу Одеської області Прутяновою Л.В. 08 липня 2026 року, зареєстрованого в реєстрі за № 637; ;заборонити ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та будь-яким іншим особам вчиняти дії щодо відчуження, передачі у заставу, іпотеку, встановлення інших обтяжень або зміни правового статусу зазначеного нерухомого майна; заборонити державним реєстраторам речових прав на нерухоме майно, нотаріусам та іншим суб`єктам державної реєстрації вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо зазначеного нерухомого майна, крім дій на виконання судового рішення у цій справі; Заборонити відповідачу ОСОБА_3 до набрання законної сили рішенням суду у цій справі вчиняти дії, спрямовані на зміну фактичного користування спірним нерухомим майном; заборонити виселення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з котеджу № 3, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 229,3 кв. м., житловою площею - 113,8 кв. м. реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 3362837151100; заборонити вселення будь-яких осіб до котеджу № 3, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 229,3 кв. м., а житловою площею - 113,8 кв. м. реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 3362837151100.
Обґрунтування звернення з заявою про забезпечення позову.
Заяв обґрунтована тим, що у 2007 році між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 виникли цивільні правовідносини, пов`язані з наданням останньому грошових коштів у сумі 400 000,00 доларів США , у борг строком на 1 рік.
Через неможливість виконати грошове зобов`язання після спливу строку його виконання у 2010 році останній запропонував передати позивачу у рахунок повного погашення боргу належний йому на праві приватної власності котедж №3, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 загальною площею 245,3 кв. м., житловою площею - 128,2 кв.м.
Зазначений котедж належав ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу посвідченого Слаєвою Р.К., приватним нотаріусом Іллічівського міського нотаріального округу Одеської області, 24 червня 2008 року за реєстровим №7510,
Позивач погодилася на таку домовленість. На виконання досягнутих домовленостей відповідач добровільно передав позивачу сам котедж у фактичне володіння, передав ключі від будинку, передав оригінали правовстановлюючих документів, передав технічний паспорт на об`єкт нерухомості, фактично припинив користування зазначеним нерухомим майном.
Із моменту передачі котеджу відповідач ОСОБА_2 більше не здійснював жодних повноважень власника щодо цього майна.
Відповідач не проживав у котеджі, не користувався ним, не здійснював його утримання, не оплачував комунальні послуги, не сплачував платежі до споживчого товариства «Кемпінг Морський», не здійснював ремонтів, реконструкцій чи будь-яких інших дій, які б свідчили про фактичне здійснення ним права власності.
Натомість саме позивач із 2010 року відкрито, добросовісно та безперервно володіє зазначеним котеджем як власним.
З моменту передачі нерухомості позивач фактично прийняла на себе весь тягар утримання майна.
Крім того, після отримання котеджу позивач набула членства у споживчому товаристві «Кемпінг Морський», яке створене з метою спільного утримання майна членів товариства та на території якого розташований спірний об`єкт нерухомості.
Починаючи з 2010 року і до теперішнього часу саме позивач регулярно сплачує членські внески; обов`язкові платежі кооперативу; платежі за електропостачання; платежі за водопостачання та інші комунальні послуги.
Усі зазначені платежі здійснювалися позивачем від власного імені протягом більш ніж п`ятнадцяти років, що підтверджується відповідними платіжними документами.
За весь період володіння жодна особа не ставила під сумнів право позивача користуватися котеджем.
Володіння позивача ніколи не було прихованим.
Позивач не приховувала факту проживання у спірному будинку, відкрито здійснювала його утримання, проводила будівельні роботи, взаємодіяла з кооперативом, комунальними службами та сусідами як особа, яка здійснює всі повноваження власника.
Таким чином, володіння позивача має всі характерні ознаки відкритого, безперервного та фактичного володіння нерухомим майном як власним.
За більш ніж п`ятнадцять років відповідач ОСОБА_2 жодного разу не заявляв про незаконність користування будинком.
Навпаки, своєю багаторічною поведінкою відповідач фактично підтвердив, що після передачі котеджу у рахунок погашення боргу він більше не вважав себе особою, яка здійснює фактичне володіння цим майном.
У 2026 році сторони дійшли згоди щодо необхідності нотаріального оформлення правовідносин, які фактично існували між ними з 2010 року.
Метою такого оформлення було усунення юридичної невизначеності, яка виникла через те, що у 2010 році сторони, не маючи достатніх юридичних знань, не посвідчили передачу нерухомого майна нотаріально.
При цьому сторони не домовлялися про нове відчуження майна чи виникнення нових цивільних правовідносин.
Йшлося виключно про оформлення вже існуючого фактичного стану речей, за якого позивач понад п`ятнадцять років відкрито володіла котеджем як власним.
Однак після досягнення відповідних домовленостей відповідач ОСОБА_2 від зустрічей із позивачем, перестав відповідати на телефонні дзвінки та уникати будь-якого оформлення документів.
Натомість в подальшому позивачу стало відомо, що відповідач уклав нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу спірного котеджу із ОСОБА_3 .
Згідно Договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Одеського районного нотаріального округу Одеської області Прутяновою Л.В. 08 липня 2026 року, зареєстрованого в реєстрі за № 637, продавець ОСОБА_2 передав котедж у власність покупця ОСОБА_3 , а покупець прийняв котедж №3, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 229,3 кв. м., а житловою площею - 113,8 кв. м. реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 3362837151100.
Після укладення договору ОСОБА_3 почав вчиняти активні дії, спрямовані на користування та вселення до спірного котеджу та позбавлення позивача фактичного володіння нерухомістю.
Саме зазначені обставини стали підставою для звернення позивача до суду із позовом з метою захисту свого порушеного права, усунення наслідків недобросовісних дій відповідачів та визнання за нею права власності на спірне нерухоме майно.
За таких обставин відповідач усвідомлював, що позивач вважає себе особою, яка набула право на це майно та реалізує всі повноваження власника.
Попри це відповідач без попередження позивача уклав договір купівлі-продажу з іншою особою на шкоду її інтересам.
Такі дії не можуть розцінюватися як добросовісне здійснення права власності.
Фактично відповідач використав наявність державної реєстрації права виключно як юридичний інструмент для позбавлення позивача результатів її багаторічного відкритого володіння нерухомістю.
У сукупності наведені обставини свідчать, що юридичною метою укладення договору було не звичайне відчуження нерухомого майна, а створення перешкод для реалізації позивачем її законного права на оформлення права власності та позбавлення її фактичного володіння.
Тому звернулась до суду та просить забезпечити позовні вимоги до розгляду справи по суті у зазначений нею спосіб.
Вивчивши наявні матеріали у справі Суд дійшов наступного висновку. .
Мотивувальна частина та застосовані судом правові норми.
Відповідно до вимог ст. 149 Цивільного процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати або знецінити, якщо такі дії відповідача можуть призвести у майбутньому до того, що виконання рішення суду про присудження може бути утрудненим або взагалі неможливим.
Частиною першою статті 150 Цивільного процесуального кодексу України встановлено перелік видів забезпечення позову. Зокрема, згідно з п. 2 ч. 1 ст. 150 позов забезпечується забороною вчиняти певні дії.
Відповідно до частини третьої статті 150 Цивільного процесуального кодексу України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути спів мірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Отже, застосовуючи заходи забезпечення позову, суд перевіряє відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення.
Суд зазначає, що забезпечення позову це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.
Точне і неухильне додержання судом норм чинного законодавства України при розгляді заяв про забезпечення позову є необхідною умовою здійснення завдань цивільного судочинства, які полягають у справедливому, неупередженому та своєчасному розгляді й вирішенні цивільних справ із метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно п. 4 ч. 1 ст. 151 Цивільного процесуального кодексу України у заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову, захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності.
Умовами для вжиття заходів забезпечення позову є наявність між сторонами дійсного спору та реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду.
Предметом спору є право власності на конкретний об`єкт нерухомості. У разі подальшого відчуження котеджу, його передачі третім особам або встановлення нових обтяжень виконання можливого рішення суду буде істотно ускладнене.
За наявною інформацією спірне майно вже відчужене відповідачем після того, як протягом багатьох років фактично перебувало у володінні позивача.
Тобто відповідачами вже було вчинено дії, спрямовані на зміну юридичного статусу майна.
За таких обставин існує об`єктивний ризик повторного відчуження спірного майна або створення інших перешкод для виконання рішення суду.
Запропоновані заходи забезпечення позову не позбавляють відповідачів права власності остаточно та не вирішують спір по суті.
Вони лише тимчасово обмежують можливість відчуження майна, зміни його правового статусу, створення нових перешкод для виконання майбутнього рішення суду.
Натомість невжиття таких заходів створює ризик того, що навіть у разі задоволення позову судове рішення буде складно або неможливо виконати.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення.
Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання.
Конкретний захід забезпечення позову буде спів мірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними для захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу».
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа,
котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам ( постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18).
Постанова Верховного Суду від 24 липня 2024 року у справі № 567/459/23 (провадження № 61-10214св23) містить висновок про те, що арешт майна, як спосіб забезпечення позову, передбачає накладання заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна.
Арешт віднесений до видів обтяжень речових прав на нерухоме майно, об`єктів незавершеного будівництва, майбутніх об`єктів нерухомості.
Отже, арешт, як заборона на право розпоряджатися майном, включає і обмеження на розпорядження таким майном. Тому при накладенні арешту на майно вжиття додаткових заходів забезпечення, направлених на обмеження розпорядження таким майном, не є необхідним.
Висновок суду.
Врахувавши надані позивачем докази Суд вважає що захід забезпечення позову у вигляді арешту майна є належним заходом забезпечення позову, а застосування будь-яких інших заходів забезпечення позову, зокрема, у вигляді заборони реєстраційних дій тощо порушуватиме принцип співмірності, Суд доходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви .
На підставі викладеного, керуючись ст. ст.149-154,156, 157,259-261,353-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-
ПОСТАНОВИВ:
Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову - задовольнити частково.
Накласти арешт на нерухоме майно - котедж №3, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 229,3 кв. м., а житловою площею - 113,8 кв. м. реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 3362837151100, право власності на який зареєстроване за ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Одеського районного нотаріального округу Одеської області Прутяновою Л.В. 08 липня 2026 року, зареєстрованого в реєстрі за № 637 до розгляду справи по суті.
В іншій частині заяву залишити без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду протягом 15-ти днів.
Суддя