ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 серпня 2026 року Справа № 902/271/26
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючий суддя Хабарова М.В.,
суддя Мамченко Ю.А.,
суддя Кульчій І.М.,
секретар судового засідання Щербак В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-монтажна фірма "Еталон-Буд" на рішення Господарського суду Вінницької області від 16.06.2026 у справі №902/271/26 (суддя Матвійчук В.В., повне рішення складено 23.06.2026)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ремшляхбуд"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-монтажна фірма "Еталон-Буд"
про стягнення 360 571,18 грн
за участі представників:
від позивача - Вишнякова І.О.
від відповідача - не з`явились
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Господарського суду Вінницької області від 16.06.2026 у справі №902/271/26 позов задоволено. Стягнуто з ТОВ "Будівельно-монтажна фірма "Еталон-Буд" на користь ТОВ "Ремшляхбуд" 360 571,18 грн основного боргу, 5 408,57 грн витрат зі сплати судового збору та 12 000 грн витрат на правничу допомогу.
В обґрунтування ухваленого рішення, суд першої інстанції, встановивши невиконання відповідачем зобов`язань за договором поставки №27/06/25-ДП від 27.06.2025 щодо повної оплати поставленого товару за видатковою накладною №92 від 11.08.2025, дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з ТОВ «Будівельно-монтажна фірма "Еталон-Буд" 360 571,18 грн.
Крім того, враховуючи принципи співмірності й розумності судових витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов висновку, що обґрунтованою сумою витрат ТОВ «Ремшляхбуд» на отримання правничої допомоги у даній справі є 12 000 грн із заявленої 20000 грн.
Не погоджуючись із ухваленим рішенням, ТОВ "Будівельно-монтажна фірма "Еталон-Буд" звернулось до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить суд скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ТОВ "Ремшляхбуд" до ТОВ "Будівельно-монтажна фірма "Еталон-Буд" про стягнення 360 571,18 грн відмовити повністю.
Апелянт зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що недотримання досудового врегулювання спору не перешкоджає розгляду справи, оскільки у розділі 11 договору поставки від 27.06.2025 сторонами погоджений обов`язковий досудовий порядок врегулювання спорів шляхом переговорів.
Вказує, що позивачем не надано належних та допустимих доказів направлення претензії на адресу відповідача, натомість направлення її на електронну адресу, зазначену у відзиві, не підтверджує належного отримання такої вимоги ТОВ "Будівельно-монтажна фірма "Еталон-Буд".
Вважає, що суд першої інстанції порушив принцип змагальності та об`єктивності, визнавши встановленим факт заборгованості у розмірі 360 571,18 грн, оскільки відсутність первинних документів про рух коштів (банківських виписок, платіжних доручень, тощо) унеможливлює достовірне встановлення факту існування заборгованості та визначення обсягу поставленого, але не оплаченого товару. Тому, позивачем (за відсутності надання рахунку на оплату №106 від 11.08.2025, розрахунку суми заборгованості з визначенням періоду її виникнення, доказів направлення рахунку на оплату відповідачу) не доведено, що заявлена сума заборгованості виникла саме за видатковою накладною №92 від 11.08.2025.
Щодо покладених на нього витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 12000 грн, вказує про неспівмірність таких витрат, оскільки справа не є складною, судові засідання відбувались за відсутності представників сторін, позовна заява не містила складних правових конструкцій, що виключає необхідність значного часу на її підготовку.
ТОВ "Будівельно-монтажна фірма "Еталон-Буд" також зазначає, що суд першої інстанції вказав про здійснення позивачем поставки на загальну суму 9 919 837,44 грн, тоді як п.7.2 договору передбачено загальну ціну договору у розмірі 9 655 962,99 грн. Доказів внесення змін до договору щодо збільшення ціни позивачем не надано. Тобто позивач поставив товар на суму, яка перевищує узгоджені ціну договору без належного погодження з відповідачем.
У відповідності до ст. 263 Господарського процесуального кодексу України, ТОВ «Ремшляхбуд» подало відзив на апеляційну скаргу в якому вказує, що відповідач неправильно тлумачить розділ 11 договору поставки, вважаючи його таким, що встановлює обов`язковий досудовий порядок врегулювання спору. Водночас умовами договору передбачено лише намагання сторін вирішити спір або суперечки шляхом переговорів, а в разі недосягнення згоди - їх розгляд господарським судом.
Крім того, позивач зазначає, що останнім на електронну адресу відповідача 11.12.2025 було надіслано вимогу претензію за вих.№245 щодо добровільного погашення суми заборгованості протягом 10 днів з моменту її отримання, однак оскільки заборгованість оплачена не була, відповіді на претензію позивач не отримав, тому вважає правомірним звернення до суду з даним позовом.
Твердження відповідача про порушення судом першої інстанції принципу змагальності вважає безпідставним, оскільки на підтвердження наявності заборгованості позивачем були надані суду первинні документи, за якими виникали підстави для проведення оплати, а також платіжні інструкції, з яких вбачається відсутність повної оплати по поставці товару за видатковою накладною №92 від 11.08.2025, якою належним чином підтверджується поставка товару та її прийняття.
Позивач вказує, що невідповідність ціни договору та сумі фактично поставленого товару, за наявності підпису уповноваженого представника відповідача про прийняття товару у повному обсязі, не звільняє останнього від обов`язку оплатити отриманий товар, а факт його прийняття свідчить про погодження відповідачем збільшення ціни.
Щодо посилання апелянта на неспівмірність задоволених витрат на професійну правничу допомогу, вказує, що останнім не наведено змістовних аргументів та підстав для ще зменшення таких витрат, так як останні, за оскаржуваним рішенням було зменшено з 20 000 грн до 12 000 грн.
У судове засідання, що відбулось 18.08.2026 з`явився представник позивача, який надав свої пояснення щодо обставин справи та просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги.
Відповідач явку свого уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив. Разом з тим, 14.08.2026 подав до суду заяву про розгляд справи за відсутності його представника.
Згідно з ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи приписи ст.273 Господарського процесуального кодексу України про строки перегляду справ в апеляційній інстанції, а також враховуючи те, що явка учасників справи в судове засідання обов`язковою не визнавалася, а також приймаючи до уваги заяву апелянта про можливість розгляду апеляційної скарги за відсутності його представника та те, що правова позиція останнього викладена в апеляційній скарзі і про її зміну апелянт будь-яких заяв або клопотань не подавав, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за відсутності відповідача за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Розглянувши апеляційну скаргу в межах вимог та доводів наведених в ній, відзив на апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи 27.06.2025 між ТОВ "Ремшляхбуд" (постачальник) та ТОВ "Будівельно-Монтажна Фірма "Еталон-Буд" (покупець) було укладено Договір поставки № 27/06/25-ДП, згідно п.1.1 якого постачальник зобов`язується поставляти та передати у власність покупця, а покупець - прийняти та оплатити товар (надалі іменується - "товар"), вказаний у Специфікації, яка є невід`ємною частиною даного договору, на мовах та в строки, передбачені договором.
Пунктами 2.1 та 2.2 договору передбачено, що кількість та номенклатура товару вказується у Специфікації (додаток № 1 до договору), що є невід`ємною частиною договору. Фактична кількість та номенклатура товару, що підлягає поставці покупцеві, вважається узгодженою сторонами в момент підписання специфікації (додаток № 1 до договору), що є невід`ємною частиною договору.
Згідно з п. 4.1 договору поставка товару здійснюється окремими партіями, відповідно до наданого покупцем та схваленого постачальником замовлення на поставку товару.
Доставка товару здійснюється за згодою сторін. Адреса складу доставки зазначається покупцем у замовленні або узгоджується сторонами у відповідному додатку (п. 5.1 договору).
Умовами п.5.3 договору передбачено, що поставка товару здійснюється постачальником на умовах DDP - склад Покупця (00000 Україна, Дніпропетровська область, автомобільна дорога загального користування державного значення Т-04-45 Синельникове - Славгород - Вільнянськ км 5+208 - км 31+009. Дніпропетровська область) та/або в іншому місці, визначеному за попередньою домовленістю сторін.
У пункті 5.5 договору визначено, що терміни поставки всієї кількості товару визначеного в Специфікації до даного договору - до 30.08.2025 включно.
Згідно з п. 6.1 договору право власності та всі ризики стосовно товару переходить в момент фактичної передачі товару постачальником покупцю.
Відповідно до п. 6.2 договору датою поставки і переходу права власності та всіх ризиків є: при передачі товару на складі постачальника або покупця - дата накладної на відпуск товару покупцю, яка видається постачальником.
Приймання-передача товару здійснюється представниками обох сторін на складі доставки згідно наданих постачальником супроводжуючих документів на товар із підписанням відповідних накладних (п. 6.3 Договору).
Положенням п.7.1 договору передбачено, що поставка товару здійснюється за цінами, визначеними у Специфікації до договору і включають всі податки, збори й інші обов`язкові платежі, а також вартість тари, пакування, маркування й інші витрати, пов`язані з поставкою товару.
Згідно з п. 7.2 договору сторони підписанням цього договору підтверджують, що ціни на товар є звичайними для товару такого асортименту, якості та споживчих властивостей, які склалися на даному ринку товару. Ціна на товар встановлюється в національній валюті України, є договірною і вказується в рахунках - фактурах на проведення оплати до цього договору, які є його невід`ємною частиною та за попередньою домовленістю сторін. Загальна ціна (вартість) цього договору складає 9 655 962,99 грн, в тому числі ПДВ 20% - 1 609 327,16 грн і на протязі строку його дії може корегуватися. Загальна ціна (вартість) цього договору узгоджена сторонами на момент підписання договору і наведена у додатку № 1 до договору, що є невід`ємною частиною даного договору.
У пункті 7.5 договору сторони погодили, що оплата за товар здійснюється покупцем в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний розрахунковий рахунок постачальника не пізніше 30 (тридцяти) календарних днів з моменту поставки на підставі отриманого від постачальника відповідного рахунку на проведення оплати, у разі надходження відповідних коштів на рахунок замовника від Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ: 25843931) по Договору № П-Т-04-45 "Поточний ремонт автомобільної дороги загального користування державного значення Т-04-45 Синельникове - Славгород - Вільнянськ км 5+208 км 31+009 (окремими ділянками), Дніпропетровська область (45230000-8 Будівництво трубопроводів, ліній зв`язку та електропередач, шосе, доріг, аеродромів і залізничних доріг, вирівнювання поверхонь)" від 17.06.2025.
Договір вступає в дію з дати його укладання обома сторонами і діє до 31 грудня 2025 року (п. 12.1 Договору). Договір підписано уповноваженими особами та скріплено печатками.
Відповідно до Специфікації №1 від 27.06.2025, що є додатком № 1 до договору поставки № 27/06/25-ДП від 27.06.2025, сторони погодили поставку товару на загальну суму 9 655 962,57 грн, у тому числі ПДВ, а саме:
- доменний (металургійний) шлак у кількості 663,3 т на суму 651 111,20 грн з ПДВ;
- щебенево-піщану суміш С7 у кількості 511,7 т на суму 482 107,37 грн з ПДВ;
- бітумну емульсію ЕКШ-60 у кількості 3,926 т на суму 127 353,54 грн з ПДВ;
- асфальтобетонну суміш АСГ.ДР. Щ.А. НП.І на модифікованому полімерами бітумі у кількості 1 020,6 т на суму 7 623 906,49 грн з ПДВ;
- асфальтобетонну суміш АСГ.ДР.Б.НП.1 на бітумі БНД у кількості 134,64 т на суму 771 483,97 грн з ПДВ.
Пунктом 2 Специфікації № 1 сторони погодили, що поставка товару має бути здійснена до 30.08.2025.
Місцем поставки визначено склад покупця за адресою: автомобільна дорога загального користування державного значення Т-04-45 Синельникове - Славгород - Вільнянськ, км 5+208 - км 31+009, Дніпропетровська область, Україна. (п.3 Специфікації)
Відповідно до п.4 Специфікації поставка товару здійснюється за рахунок постачальника.
На виконання умов договору поставки № 27/06/25-ДП від 27.06.2025 позивач здійснив поставку відповідачу товару на загальну суму 9 919 837,44 грн, у тому числі ПДВ, що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими та товарно-транспортними накладними.
Позивач зазначає, що сума грошових коштів, фактично сплачених ТОВ "Будівельно-Монтажна Фірма "ЕТАЛОН-БУД" на користь ТОВ "РЕМШЛЯХБУД" у межах Договору поставки № 27/06/25-ДП від 27.06.2025 становить 9 559 266,26 грн.
Відтак, неоплаченою залишилась сума заборгованості у розмірі 360 571,18 грн, яка є частиною вартості поставленого товару за видатковою накладною № 92 від 11.08.2025 на загальну суму 1 783 633,37 грн та становить суму недоплати за вказаною поставкою.
Враховуючи відсутність повної оплати за поставлений товар, позивач заявив до стягнення з відповідача 360 571,18 грн заборгованості.
Аналізуючи встановлені обставини справи та надаючи їм оцінку в процесі апеляційного перегляду справи по суті заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно з ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають із підстав, встановлених ст.11 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.
За змістом положень ст.ст. 626, 627 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За приписами ст.ст. 525, 526, 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, правовідносини у даній справі виникли на підставі договору поставки № 27/06/25-ДП від 27.06.2025, який є підставою для виникнення у сторін господарських зобов`язань, відповідно до положень ст.ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України.
Частиною 1 статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч.1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1)вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2)надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
За приписами ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, відповідно до положень ст. 530 цього Кодексу.
Статтею 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Апеляційним судом встановлено, що умовами п.6.2. договору встановлено, що датою поставки і переходу права власності та всіх ризиків ж при переданні товару на складі постачальника або покупця - дата накладної на відпуск товару покупцю, яка видається постачальником.
Разом з тим, п. 7.5 договору сторони погодили здійснення покупцем оплати товару не пізніше 30 календарних дні з моменту поставки на підставі отриманого від постачальника відповідного рахунку на оплату проведення оплати.
Як вбачається з наявних у справі видаткових та товарно-транспортних накладних, позивач на виконання умов договору поставки №27/06/25-ДП від 27.06.2025 поставив відповідачу товар на загальну суму 9 919 837,44 грн у тому числі з ПДВ.
Підписання уповноваженими представниками сторін вказаних видаткових та товарно-транспортних накладних свідчить про прийняття відповідачем без зауважень щодо кількості, асортименту та якості поставленого товару.
Водночас, матеріалами справи підтверджується часткова сплата відповідачем за поставлений йому товар у розмірі 9 559 226,26 грн.
Відтак, неоплаченою залишається сума у розмірі 360 571,18 грн, яка є частиною вартості поставленого товару за видатковою накладною №92 від 11.08.2025 на загальну суму 1783633,37 грн.
Колегія суддів, проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази, погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача 360 571,18грн.
Оцінюючи доводи апелянта щодо недоведеності позивачем виникнення заборгованості саме за видатковою накладною №92 від 11.08.2025, колегія суддів вважає їх безпідставними, з огляду на наступне.
Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається.
Апеляційним судом встановлено, що наявна у справі видаткова накладна №92 від 11.08.2025, на підставі якої заявлена до стягнення частина заборгованості та яка містить реквізити рахунку на оплату покупцю №106 від 11.08.2025, підписана уповноваженими представниками обох сторін та скріплена печатками їх товариств, що підтверджує факт поставки товару та виникнення у відповідача обов`язку з його оплати.
Крім того, здійснення відповідачем часткової оплати товару за такою накладною (платіжні інструкції від 28.08.2025, 29.08.2025, 29.10.2025), додатково підтверджує прийняття ним товару та визнання відповідного грошового зобов`язання.
Колегія суддів зазначає, що обов`язок доведення факту здійснення оплати заборгованості, заявленої позивачем до стягнення, покладається саме на відповідача (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.06.2022 у справі № 913/618/21).
Водночас, жодного належного та допустимого доказу повної оплати товару за видатковою накладною №92 від 11.08.2025, відсутності заборгованості за нею або доказів, які б спростували факт виникнення заборгованості саме за вказаною видатковою накладною відповідачем не надано.
Відтак, підписана сторонами видаткова накладна №92, зазначення в ній реквізитів рахунку на оплату №106 від 11.08.2025 та Договору поставки №27/06/25-ДП від 27.06.2025 та здійснення відповідачем часткової її оплати, прийняття товару відповідачем без заперечень та зауважень у сукупності підтверджують, що заявлена заборгованість виникла саме за поставленим товаром за видатковою накладною №92 від 11.08.2025 за договором поставки №27/06/25-ДП від 27.06.2025.
Оцінюючи доводи апелянта щодо невідповідності вартості поставленого за договором поставки №27/06/25-ДП від 27.06.2025 товару, яка становить 9 919 837,44 грн, загальній ціні договору у розмірі 9 655 962,99 грн, колегія суддів зазначає, що така обставина сама по собі не спростовує обов`язку відповідача оплатити фактично прийнятий ним товар.
Факт прийняття товару, підписання уповноваженим представником відповідача всіх видаткових накладних, в тому числі і скріплених печаткою товариства, а також здійснення оплати, зокрема і часткової оплати щодо видаткової накладної №92 від 11.08.2025, підтверджують фактичне виконання сторонами договірних зобов`язань та прийняття відповідачем обов`язку з оплати поставленого товару.
Щодо твердження апелянта про недотримання досудового порядку врегулювання спору, колегія суддів зазначає, що згідно з п.11.1 договору всі спори та суперечки, які виникають між сторонами у зв`язку із цим договором (його тлумаченням, виконанням, призупиненням т.д.), сторони будуть прагнути вирішити шляхом проведення переговорів.
Якщо сторони не можуть дійти до згоди, то спір або суперечка, які виникають за договором або у зв`язку з ним, підлягають розгляду у господарському суді відповідно до підсудності, встановленої чинним законодавством України. (п.11.2 договору)
Проаналізувавши наведені пункти договору, апеляційний суд вважає, що зазначене положення не встановлює обов`язку попереднього звернення з претензією та не визначає його як необхідну умову звернення до суду.
Згідно зі ст. 19 Господарського процесуального кодексу України сторони вживають заходів для досудового врегулювання спору за домовленістю між собою або у випадках, коли такі заходи є обов`язковими згідно із законом. Особи, які порушили права і законні інтереси інших осіб, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення претензії чи позову.
Таким чином, у випадку недотримання процедури досудового врегулювання спору, передбаченої законом, іншими нормативно-правовими актами чи договором, не позбавляє суб`єкта господарювання права на звернення до суду за вирішенням господарської спору, а суд відповідно не має права відмовити у вирішенні такого спору, посилаючись на недотримання процедури його досудового врегулювання.
Разом з тим, матеріалами справи підтверджується надіслання на електронну адресу відповідача ([пошта прихована]) претензії за вих №245 щодо добровільного погашення суми заборгованості, однак відсутність доказів її фактичного отримання відповідачем не свідчить про недотримання позивачем досудового порядку врегулювання спору та не перешкоджає його зверненню до суду за захистом своїх прав та інтересів.
Щодо доводів апелянта про необґрунтованість заявлених витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 12 000 грн, колегія суддів зазначає наступне.
Матеріалами справи підтверджується, що 09.02.2026 ТОВ "Ремшляхбуд" (Клієнт) та адвокат Вишнякова Ірина Олександрівна (Адвокат) уклали Договір про надання правничої допомоги, відповідно до п. 1.1 якого Адвокат бере на себе зобов`язання надавати правничу допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором, а Клієнт зобов`язаний оплатити замовлення у порядку та строки, обумовлені Сторонами.
У п. п. 3.1, 4.1, 4.2 Договору визначено, що за правничу допомогу, передбачену в п.п. 1.2 Договору, Клієнт сплачує Адвокату винагороду в розмірі, що визначається відповідними додатками до цього Договору. Розмір оплати праці адвоката при наданні правничої допомоги, а також умови та порядок розрахунків, визначаються сторонами в додатках до цього Договору. За домовленістю сторін, оплата правничої допомоги може здійснюватися також у вигляді передоплати або авансу.
Згідно акту №1 приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 12.06.2026, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката становить 20 000 грн, а саме:
09.02.2026 - ознайомлення з матеріалами справи та документами, переданими клієнтом (1 год) - 2 000,00 грн;
09.02.2026 - складання та подання позовної заяви про стягнення заборгованості (3 год) - 6 000,00 грн;
30.03.2026 - складання та подання відзиву (2 год) - 4 000,00 грн;
30.03.2026 - складання та подання клопотання про долучення доказів (1 год) - 2 000,00 грн;
12.06.2026 - складання та подання клопотання про долучення доказів (1 год) - 2 000,00 грн;
16.06.2026 - представництво інтересів у судовому засіданні (фіксована вартість) - 4 000,00 грн.
Відповідно до ч. 4 ст.126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У відповідності до ч.5 ст.126 Господарського процесуального кодексу України, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 20.05.2026 у справі №911/969/24 розмежувала підстави, за яких суд вправі не присуджувати стороні всі заявлені нею витрати на професійну правничу допомогу: (1) зменшення розміру витрат з підстав їх неспівмірності критеріям, визначеним ч.4 ст.126 Господарського процесуального кодексу України, можливе лише за клопотанням іншої сторони, оскільки за відсутності клопотання сторони про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, відсутні підстави для самостійного вирішення судом питання про зменшення цих витрат (п.7.9, 7.10 постанови з посиланням на додаткові постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 та від 15.06.2022 у справі №910/12876/19); (2) окремо від цього, керуючись критеріями, визначеними ч.ч.5,7,9 ст.129 Господарського процесуального кодексу України (зокрема обґрунтованістю та пропорційністю розміру витрат до предмета спору), суд може не присуджувати стороні всі її витрати на професійну правничу допомогу і за власним розсудом, тобто незалежно від наявності клопотання іншої сторони про зменшення витрат за ст.126 цього Кодексу.
Разом з тим, при визначенні суми відшкодування суд має виходити також з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
З огляду на наведене, дослідивши матеріали справи, відповідність заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу таким критеріям як дійсність, обґрунтованість та розумність, співмірність до ціни позову, із складністю справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для їх зменшення та стягнення таких витрат з відповідача у розмірі 12 000 грн.
При цьому апеляційним судом враховано, що подання клопотання від 30.03.2026 було зумовлено неподанням позивачем відповідного доказу разом із позовною заявою, а клопотання від 12.06.2026 стосувалося доказів витрат на правничу допомогу, підготовка якого окремо відшкодуванню не підлягає. Крім того, судові засідання проводилися без участі представників сторін, що підтверджується протоколами, а тому відповідні витрати не можуть вважатися фактично понесеними у зв`язку з участю такого представника.
Вказане було правомірно враховано судом першої інстанції та обґрунтовано покладено в основу висновку про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, заявленого позивачем.
Оцінюючи доводи апелянта щодо неспівмірності витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів вважає їх необґрунтованими, оскільки відповідачем не наведено належного обґрунтування та не надано доказів на підтвердження такої неспівмірності критеріям, визначеним ч.4 ст.126 Господарського процесуального кодексу України, а також їх надмірності.
При цьому, самі лише посилання апелянта на те, що справа не є складною, проведення засідань за відсутності представників сторін не є достатніми підставами для висновку про неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу та відмову в їх задоволені, з огляду на правомірність зменшення їх розміру судом першої інстанцій.
У силу приписів ч.1 ст.276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та досліджені судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86 Господарського процесуального кодексу України.
Судова колегія вважає, що суд першої інстанції на підставі сукупності досліджених доказів повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи ґрунтуються на помилковому тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права та зводяться до переоцінки встановлених судом першої інстанції обставин справи.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення Господарського суду Вінницької області від 16.06.2026 без змін, з огляду на що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-монтажна фірма "Еталон-Буд" задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд
УХВАЛИВ:
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-монтажна фірма "Еталон-Буд" на рішення Господарського суду Вінницької області від 16.06.2026 у справі № 902/271/26 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Вінницької області від 16.06.2026 у справі № 902/271/26 залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строк, передбачені ст.ст.286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена "18" серпня 2026 р.
Головуючий суддя Хабарова М.В.
Суддя Мамченко Ю.А.
Суддя Кульчій І.М.