ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 761/49036/25 суддя першої інстанції: Саадулаєв А.І.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 серпня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача Воловика С.В., суддів Кравченка Є.Д., Осіпової О.О., розглянувши у письмовому провадженні в приміщенні суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 16.04.2026 у справі № 761/49036/25 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Експедиція 777», Департамент патрульної поліції, ОСОБА_2 , про визнання протиправною та скасування постанови,
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 (далі - позивач, апелянт, ОСОБА_1 ) звернувся з позовною заявою до Департаменту територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - відповідач, Департамент), треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Експедиція 777», Департамент патрульної поліції, ОСОБА_2 , у якій просив суд скасувати постанову серії 2КІ № [номер приховано] від 13.11.2025 про накладення адміністративного стягнення, стягнути сплачені за цією постановою суми, а також скасувати пов`язані з нею обмеження.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 16.04.2026 у задоволенні позову відмовлено з тих підстав, що оскаржувана постанова винесена стосовно ОСОБА_2 і не стосується прав та обов`язків позивача. Матеріали справи не містять як доказів права власності чи іншого належного права користування позивача транспортним засобом, так і доказів наявності підстав для звільнення від адміністративної відповідальності за статтею 279-3 КУпАП, а квитанції про сплату штрафів від 13.11.2025 на загальну суму 1934,00 грн видані на ім`я ОСОБА_2 .
Не погоджуючись із зазначеним рішенням, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, у якій вказує на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, у зв`язку з чим просить скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 16.04.2026 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, позивач зазначає, що суд першої інстанції не надав оцінки доказам того, що саме позивач керував транспортним засобом у момент вчинення правопорушення, зокрема завантаженим 13.11.2025 приблизно о 19:30 через застосунок «Київ Цифровий» технічному паспорту та посвідченню водія на ім`я ОСОБА_1 , факту сплаті штрафу з картки, наявності на автомобілі знаку особи з інвалідністю, якою є позивач, а також листам ОСОБА_2 і самого позивача до Департаменту про фактичного водія.
На переконання апелянта, висновок суду першої інстанції про відсутність порушеного права є передчасним та зробленим без дослідження доказів по суті. Зокрема судом не встановлено дійсне місце зупинки транспортного засобу (вул. Німанська, а не на бульв. Марії Приймаченко) та не перевірено доводи про відсутність суцільної лінії дорожньої розмітки у цьому місці.
ОСОБА_1 зауважив на тому, що відповідальність за порушення правил дорожнього руху повинен нести виключно водій, а також на тому, що зупинка транспортного засобу була вимушеною, зумовленою погіршенням стану здоров`я та необхідністю невідкладного придбання призначених лікарем ліків, що є станом крайньої необхідності за аналогією з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 19.02.2020 у справі № 545/3654/16-а.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.05.2026 відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, витребувано справу із Шевченківського районного суду міста Києва.
Не погоджуючись з апеляційною скаргою Департамент у відзиві зазначив, що оскаржувана постанова як індивідуальний акт у розумінні пункту 19 частини другої статті 4 КАС України стосується прав та обов`язків саме ОСОБА_2 , за яким зареєстровано транспортний засіб, а тому не породжує, не змінює і не припиняє права та обов`язки позивача.
Відповідач зауважив на тому, що наведена апелянтом практика Верховного Суду щодо співвідношення понять «відсутність порушеного права» та «відмова в задоволенні позову» фактично врахована судом першої інстанції, який дослідив матеріали справи по суті і за результатами такого дослідження дійшов висновку про відсутність порушення прав позивача.
За матеріалами фотофіксації, здійсненої о 18:30-18:31, транспортний засіб перебував на відстані 1,45 м від суцільної лінії дорожньої розмітки, а наявність цієї розмітки додатково підтверджена листом КК «Київавтодор» № 053/2731602 від 24.11.2025, за яким дорожня розмітка на бульв. Марії Приймаченко та вул. Німанській відновлювалась підрядною організацією у період з 11.08.2025 по 27.08.2025.
Також Департамент звернув увагу на те, що жодних доказів погіршення стану здоров`я позивача (виписки з медичної картки, звернення за екстреною медичною допомогою) до матеріалів справи не долучено, а обставини справи: запланований характер поїздки за ліками, підтверджений сповіщенням застосунку про готове замовлення, отриманим о 16:13, тобто більш як за дві години до фіксації порушення; тривалий, а не гострий характер захворювання позивача, підтверджений довідкою МСЕК від 10.06.2020; відсутність увімкненої аварійної сигналізації на фотознімках, виключають кваліфікацію зупинки як вчиненої в стані крайньої необхідності.
Ухвалою апеляційного суду від 11.06.2026 розгляд апеляційної скарги ОСОБА_1 призначено у відкритому судовому засіданні на 18.08.2026 о 12 год 30 хв.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини та об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів встановила наступне.
Постановою про накладення адміністративного стягнення по справі про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване у режимі фотозйомки (відеозапису), серії 2КІ № [номер приховано] від 13.11.2025, винесеною о 18:31 головним спеціалістом - інспектором з паркування першого відділу контролю за дотриманням правил зупинки, стоянки транспортних засобів управління (інспекції) з паркування Департаменту Каюкіним П.В., на ОСОБА_2 , за яким на момент фіксації правопорушення було зареєстровано транспортний засіб Skoda Octavia Classic, державний номерний знак НОМЕР_1 , за зупинку транспортного засобу в місці, де відстань між суцільною лінією дорожньої розмітки і транспортним засобом, що зупинився, становить менше 3 метрів (підпункт «д» пункту 15.9 Правил дорожнього руху), накладено адміністративне стягнення за частиною третьою статті 122 КУпАП у вигляді штрафу в розмірі 680,00 грн. Одночасно транспортний засіб тимчасово затримано та евакуйовано на спеціальний майданчик зберігання.
За матеріалами фотофіксації, здійсненої о 18 год 30 хв та 18 год 31 хв, транспортний засіб перебував на відстані 1 метр 45 сантиметрів від суцільної лінії дорожньої розмітки.
Після винесення постанови 13.11.2025 приблизно о 19 год 30 хв, з використанням застосунку «Київ Цифровий» здійснено ідентифікацію особи із завантаженням технічного паспорта на транспортний засіб та посвідчення водія на ім`я ОСОБА_1 , а о 20 год 13 хв того ж дня здійснено оплату штрафу з його картки.
ОСОБА_2 та ОСОБА_1 згодом зверталися до Департаменту з листами, в яких повідомляли, що в момент фіксації правопорушення транспортним засобом керував ОСОБА_1 , та просили внести відповідні зміни до постанови.
Втім, листом № 064-064/Б-3176-6675 від 22.12.2025 Департамент повідомив позивача про недостатність наданих відомостей для ідентифікації особи та необхідність подання заяви за встановленим зразком, водночас зазначивши, що у разі неподання такої заяви підстави для внесення змін до постанови відсутні.
Зазначена відповідь Департаменту окремо в судовому порядку не оскаржувалася, а заява за встановленим зразком до матеріалів справи не долучена.
Листом Комунальної корпорації «Київавтодор» № 053/2731602 від 24.11.2025 підтверджено, що дорожня розмітка на бульв. Марії Приймаченко та вул. Німанській у місті Києві, у тому числі суцільна лінія розмітки 1.1, відновлювалася підрядною організацією ТОВ «Хімія Парк» у період з 11.08.2025 по 27.08.2025, тобто до дати фіксації спірного правопорушення.
Довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААБ № 438226 від 10.06.2020 підтверджено, що ОСОБА_1 має інвалідність унаслідок загального захворювання з ураженням опорно-рухового апарату, встановлену більш як за п`ять років до дати спірної події. Доказів звернення позивача за екстреною медичною допомогою, виписки з медичної картки чи інших медичних документів, складених станом на 13.11.2025, матеріали справи не містять. Натомість матеріалами справи підтверджується, що 13.11.2025 о 16 год 13 хв позивач отримав повідомлення застосунку аптеки про готовність замовлення до видачі, тобто більш як за дві години до фіксації спірного правопорушення.
Перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права й дотримання норм процесуального права, повноту встановлення фактичних обставин справи та їх правову оцінку в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить із такого.
На виконання частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Пунктом 8 частини першої статті 4 КАС України визначено, що позивачем є особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а пунктом 19 частини другої цієї статті - що індивідуальним актом є акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
Згідно з частинами першою - третьою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, а основними засадами (принципами) адміністративного судочинства, зокрема є офіційне з`ясування всіх обставин у справі.
Частинами першою, другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частин першої - третьої статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Згідно з частиною першою статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
Відповідно до статті 7 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності із законом.
Статтею 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Статтею 17 КУпАП встановлено вичерпний перелік обставин, що виключають адміністративну відповідальність: крайня необхідність, необхідна оборона та стан неосудності.
Відповідно до статті 18 КУпАП не є адміністративним правопорушенням дія, вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.
Частиною першою статті 14-2 КУпАП установлено, що до адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, або за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), притягається відповідальна особа - фізична особа або керівник юридичної особи, за якою зареєстровано транспортний засіб, а в разі внесення до Єдиного державного реєстру транспортних засобів відомостей про належного користувача - належний користувач транспортного засобу.
Відповідно до частини першої статті 279-1 КУпАП у разі якщо порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів зафіксовано в режимі фотозйомки (відеозапису), інспектор з паркування за даними Єдиного державного реєстру транспортних засобів встановлює відповідальну особу, зазначену у частині першій статті 14-2 цього Кодексу. Згідно з частиною п`ятою цієї статті постанова про накладення адміністративного стягнення в такому разі може виноситися без участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Частиною першою статті 279-3 КУпАП передбачено, що відповідальна особа, зазначена у частині першій статті 14-2 цього Кодексу, звільняється від адміністративної відповідальності за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), якщо протягом 20 календарних днів з дня вчинення відповідного правопорушення або з дня набрання постановою законної сили особа, яка керувала транспортним засобом на момент вчинення правопорушення, особисто звернулася до органу (посадової особи), уповноваженого розглядати справи про адміністративні правопорушення, із заявою про визнання факту вчинення адміністративного правопорушення та надання згоди на притягнення до адміністративної відповідальності, а також надала документ (квитанцію) про сплату відповідного штрафу.
Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно зі статтею 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності.
За змістом підпункту «д» пункту 15.9 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001, зупинка забороняється, зокрема, у місцях, де відстань між суцільною лінією розмітки, розділювальною смугою чи протилежним краєм проїзної частини і транспортним засобом, що зупинився, менше ніж 3 м.
Підпунктом «д» пункту 2 частини другої статті 265-4 КУпАП встановлено, що для цілей цього Кодексу розміщення транспортного засобу на проїзній частині, де відстань між суцільною лінією розмітки чи протилежним краєм проїзної частини і транспортним засобом, що зупинився, менше 3 метрів, є таким, що суттєво перешкоджає дорожньому руху або створює загрозу безпеці руху.
Частиною третьою статті 122 КУпАП передбачено відповідальність за порушення правил зупинки, стоянки, що створюють перешкоди дорожньому руху або загрозу безпеці руху, у вигляді штрафу в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Пунктом 9.9 Правил дорожнього руху визначено випадки, у яких водій зобов`язаний увімкнути аварійну світлову сигналізацію, зокрема у разі вимушеної зупинки транспортного засобу в місці, де це заборонено.
Застосовуючи наведені норми, колегія суддів насамперед враховує висновки Верховного Суду у постановах від 26.06.2018 у справі № 802/1064/17-а та від 03.07.2018 у справі № 826/16634/16, згідно з якими обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. При цьому таке порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Такий підхід простежується й у постановах Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 826/4406/16 та від 29.06.2021 у справі № 1.380.2019.000578, у яких зазначено, що відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові, а не підставою для відмови в такому розгляді.
У постанові від 03.07.2019 у справі № 527/451/17 Верховний Суд наголосив, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити, чи має місце порушення прав позивача, оскільки без цього не можна виконати завдання судочинства, а звернення до суду є способом захисту порушених суб`єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах загалом.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 25.06.2020 у справі № 520/2261/19 зазначила, що визначений статтею 77 КАС України обов`язок відповідача суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги. Аналогічний висновок міститься і в постанові Верховного Суду від 01.02.2022 у справі № 640/18584/20.
Стосовно застосування правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 204/8036/16-а, колегія суддів зазначає, що спірні у вказаній справі правовідносини виникли 11.12.2016, тобто до набрання чинності Законом України № 2262-VIII від 21.12.2017, яким запроваджено принципово іншу модель суб`єкта відповідальності.
Визначальним є не сама лише відсутність на той час статті 265-4 КУпАП, а те, що до набрання чинності зазначеним Законом КУпАП не містив норми, аналогічної частині першій статті 14-2 цього Кодексу, яка для порушень, зафіксованих технічними засобами в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), свідомо покладає відповідальність на власника (зареєстрованого користувача) транспортного засобу незалежно від того, хто фактично ним керував, і передбачає вичерпний, формалізований порядок заміни цієї особи на водія лише в порядку статті 279-3 цього Кодексу.
Сформульований у справі № 204/8036/16-а висновок про те, що відповідальність повинен нести виключно водій, стосувався іншої моделі правового регулювання, яка на час виникнення спірних правовідносин у справі що розглядається (13.11.2025) вже не застосовувалася.
Оскільки зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи та наявним на час їх виникнення нормативно-правовим регулюванням, правовідносини у справі № 204/8036/16-а не є подібними до спірних, а тому сформульований у ній висновок не підлягає застосуванню в цій справі.
Верховний Суд у постанові від 19.02.2020 у справі № 545/3654/16-а визнав такою, що виключає адміністративну відповідальність, екстрену зупинку транспортного засобу, вчинену в стані крайньої необхідності, однак у цій справі стан крайньої необхідності був підтверджений об`єктивними медичними доказами - висновком закладу екстреної медичної допомоги про раптове погіршення стану здоров`я водія. Тобто застосування наведеного висновку обумовлене саме наявністю такого виду доказів, а не лише посиланням особи на погане самопочуття.
Отже, надаючи правову оцінку доводам апеляційної скарги, колегія суддів враховує, що визначення особи, яка несе адміністративну відповідальність за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки, врегульовано законодавцем імперативно. За загальним правилом статті 14-2 КУпАП такою особою є власник (зареєстрований користувач) транспортного засобу, а можливість заміни цієї особи на фактичного водія вичерпно визначена статтею 279-3 КУпАП і обумовлена вчиненням у встановлений 20-денний строк спеціальної, формалізованої дії - особистого звернення із заявою про визнання факту правопорушення, наданням згоди на притягнення до відповідальності та документа про сплату штрафу.
В той же час, як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду, ані ОСОБА_2 , ані позивач у визначений законом спосіб та строк згаданої заяви про визнання факту правопорушення не подали.
Колегія суддів зазначає, що завантаження технічного паспорта та посвідчення водія через застосунок «Київ Цифровий» і подальша сплата штрафу 13.11.2025 були здійснені з метою повернення транспортного засобу зі спеціального майданчика і не можуть розцінюватись як вчинення дій передбачених статтею 279-3 КУпАП.
Колегія суддів приймає до уваги те, що на звернення позивача та третьої особи Департамент листом № 064-064/Б-3176-6675 від 22.12.2025 повідомляв про недостатність наданих відомостей та пропонував подати заяву за встановленим зразком.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що встановлений законом порядок заміни відповідальної особи дотриманий не був, а тому оскаржувана постанова серії 2КІ № [номер приховано] від 13.11.2025 в розумінні пункту 19 частини другої статті 4 КАС України є індивідуальним актом, що стосується прав та обов`язків ОСОБА_2 , і не породжує, не змінює та не припиняє права, свободи чи інтереси ОСОБА_1 .
При цьому колегія суддів не бере до уваги посилання позивача на фактичне користування транспортним засобом та незручності, яких він зазнав у зв`язку з його тимчасовим затриманням та евакуацією, особисту сплату штрафу, накладеного оскаржуваною постановою, оскільки сама по собі фактична незручність чи майновий тягар, що їх зазнала особа внаслідок застосування заходу впливу до іншої особи, за якою в установленому законом порядку зареєстровано транспортний засіб, не є тотожною порушенню суб`єктивного права, свободи чи законного інтересу цієї особи в розумінні статті 5 КАС України, якщо законодавець передбачив спеціальний, вичерпний порядок набуття такою особою статусу відповідальної за конкретне правопорушення (стаття 279-3 КУпАП), а цей порядок дотримано не було.
Добровільна сплата чужого штрафу та фактичне користування транспортним засобом, зареєстрованим за іншою особою, не є встановленими законом підставами для визнання позивача належним суб`єктом захисту порушеного права за оскаржуваною постановою, а можуть мати значення лише для вирішення питання про повернення безпідставно сплачених коштів у порядку, не пов`язаному з оскарженням цієї постанови.
Доводи апелянта про те, що висновок суду першої інстанції про відсутність порушеного права зроблено передчасно, без дослідження доказів по суті, колегія суддів відхиляє, оскільки зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що суд дослідив надані сторонами докази, зокрема відомості про здійснену позивачем ідентифікацію через застосунок «Київ Цифровий», квитанції про сплату штрафу та листування з Департаментом, і саме за результатами такого дослідження, а не абстрактно, дійшов висновку про відсутність порушення прав позивача.
З приводу доводів про зупинку транспортного засобу в стані крайньої необхідності, колегія суддів, аналізуючи встановлений статтями 17, 18 КУпАП вичерпний перелік обставин, що виключають адміністративну відповідальність, звертає увагу на те, що стан крайньої необхідності передбачає наявність небезпеки, яка не могла бути усунута іншими засобами, і, як правило, доводиться об`єктивними, зокрема медичними, доказами, що підтверджують раптовий характер такої небезпеки, як це мало місце у справі № 545/3654/16-а, на яку посилається апелянт.
У справі що розглядається позивачем не надано жодного медичного документа (виписки з медичної картки, довідки про звернення за екстреною медичною допомогою), який підтверджував би раптове погіршення стану здоров`я станом на 13.11.2025. Наявна в матеріалах справи довідка МСЕК від 10.06.2020 підтверджує тривалий, а не гострий характер захворювання позивача, встановлений більш як за п`ять років до спірної події, що не узгоджується з твердженням про раптовість погіршення самопочуття.
Крім того, отримане позивачем 13.11.2025 о 16 год 13 хв повідомлення про готовність замовлення ліків до видачі свідчить про запланований, а не вимушений характер поїздки до аптеки, а відсутність на фотознімках увімкненої аварійної світлової сигналізації, на необхідність застосування якої відповідно до пункту 9.9 Правил дорожнього руху посилався сам позивач, додатково спростовує твердження про вимушену екстрену зупинку.
Отже, навіть якщо вважати ОСОБА_1 водієм транспортного засобу, сукупність наведеного не дає підстав для висновку про наявність у його діях стану крайньої необхідності в розумінні статті 18 КУпАП.
Посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 204/8036/16-а на переконання колегії суддів не заслуговують уваги, позаяк сформульований у цій справі правовий висновок стосується правовідносин, що виникли до набрання чинності статтею 265-4 КУпАП та пов`язаними змінами до статей 14-2, 279-1, 279-3 цього Кодексу, а отже не є висновком у подібних правовідносинах у розумінні частини п`ятої статті 242 КАС України і не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
Колегія суддів зазначає, що Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, якщо такі обмеження переслідують легітимну мету та є пропорційними їй.
Установлений законом обов`язок особи, яка вважає себе водієм транспортного засобу на момент фіксації правопорушення, звернутися до уповноваженого органу в порядку статті 279-3 КУпАП становить розумну процесуальну вимогу, спрямовану на впорядкування процедури притягнення до адміністративної відповідальності за порушення у сфері дорожнього руху, і сам по собі не позбавляє позивача права на судовий захист, оскільки останній не був позбавлений можливості звернутися до суду, а лише не довів наявності порушеного права за результатами розгляду справи по суті.
Частинами першою - третьою статті 242 КАС України встановлено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, всебічно і повно дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, правильно застосував норми матеріального права та дотримався норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного рішення, що свідчить про необґрунтованість апеляційної скарги та відсутність підстав для її задоволення.
Керуючись статтями 308, 315, 316, 321, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 16.04.2026 у справі № 761/49036/25 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Експедиція 777», Департамент патрульної поліції, ОСОБА_2 , про визнання протиправною та скасування постанови - залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суда міста Києва від 16.04.2026 у справі № 761/49036/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач С.В. Воловик
Судді Є.Д. Кравченко
О.О. Осіпова