Справа № 610/3666/26
Провадження № 2-з/610/10/2026
УХВАЛА
19.08.2026 м. Балаклія
Балаклійський районний суд Харківської області у складі:
головуючого - судді Феленка Ю.А.,
за участю секретаря судового засідання Афоніної Д.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову,
ВСТАНОВИВ:
10.08.2026 до Балаклійського районного суду Харківської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_3 , 3-тя особа - приватний нотаріус Ізюмського районного нотаріального округу Харківської області Іноземцева Ритта Миколаївна, про визнання договору дарування недійсним.
Ухвалою судді від 13.08.2026 позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі.
Після відкриття провадження у справі 17.08.2026 ОСОБА_1 подала заяву про забезпечення позову у якій просить до розгляду справи по суті:
- накласти арешт на двокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , 5/8 частин якої належить їй на праві спільної часткової власності;
- заборонити іншим особам вчиняти дії щодо вказаної вище квартири, здійснювати платежі, передавати майно відповідачам чи виконувати щодо нього інші зобов`язання.
Ухвалою суду від 19.08.2026 до участі у справі залучено 3-тю особу Службу у справах дітей Донецької селищної ради Ізюмського району Харківської області як орган опіки і піклування.
Обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову позивач зазначила, що у липні 2026 року їй стало відомо, що за заявою ОСОБА_2 її було знято з реєстрації у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , яка є предметом спору у цивільній справі за її позовом. Крім того, позивач дізналася, що ОСОБА_2 виставила квартиру на продаж. Наразі позивач зареєстрована як внутрішньо переміщена особа в АДРЕСА_2 , проте спірна квартира є її єдиним житлом, від користування яким вона ніколи не відмовлялася.
Таким чином, невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити ефективний захист та поновлення прав позивача, за захистом яких вона звернулась до суду. Крім того, буде істотно ускладнено виконання рішення суду у справі за її позовом про визнання недійсним договору дарування, у разі задоволення позовних вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.
Суд, розглянувши заяву та дослідивши матеріали справи, дійшов висновку, що заява про забезпечення позову не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частин першої та другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Відповідно до ч. 3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
У пункті 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" судам було роз`яснено, що, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів. При цьому сторона, яка звертається з заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.
Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Також заходи забезпечення позову повинні узгоджуватися з предметом та підставами позову, а особа, що заявляє про необхідність вжиття заходів забезпечення позову судом, зобов`язана довести зв`язок між неприйняттям таких заходів і утрудненням чи неможливістю виконання судового рішення.
Верховний Суд у постанові від 20 травня 2020 року у справі № 640/13156/18 зазначив, що обґрунтованою підставою для забезпечення позову має бути існування очевидної загрози порушення законних прав та інтересів позивача у справі в разі невжиття заходів забезпечення позову. Відповідно, звертаючись із заявою про забезпечення позову, особа має довести належність їй таких прав та що невжиття заходів забезпечення позову призведене до утруднення чи неможливості виконання майбутнього рішення суду, при цьому існування загрози порушення прав позивача повинно мати очевидний та об`єктивний характер. Під час оцінки такої співмірності суду необхідно враховувати безпосередній зв`язок заяви про забезпечення позову з предметом позову, співвідношення заявленій вимозі, необхідність вжиття забезпечувальних заходів. При цьому при вирішенні питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.
Необхідність застосування заходів забезпечення позову випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цих заходів призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у разі задоволення позову.
Забезпечення позову не повинно порушувати принципи змагальності і процесуального рівноправ`я сторін. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів.
Мета забезпечення позову - це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акту, а також перешкоджання спричинення значної шкоди позивачу.
Аналогічний висновок викладений, зокрема, в постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року в справі № 363/2197/17 (провадження № 61-15477св19).
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Саме до такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 17.10.2018 у справі № 183/5864/17-ц.
Натомість позивачем не надано доказів на підтвердження дійсного та реального наміру відповідача вчиняти відповідні дії щодо відчуження спірного об`єкта нерухомості іншим особам, укладення нових договорів, що може створити права третіх осіб. Отже, самі лише припущення позивача, без надання належних доказів в порядку, передбаченому статтею 81 ЦПК України, не можуть вважатись належним обґрунтуванням необхідності вжиття обраного заходу забезпечення позову.
Крім того, фактично власником спірної квартири є малолітній ОСОБА_3 , в інтересах якого діє його мати - відповідач у справі ОСОБА_2 .
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.
У статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до ч. 2 ст. 177 СК України батьки (усиновлювачі) або опікун малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування:
1) відмовитися від прав на майно малолітньої дитини, у тому числі речових прав на нерухоме майно, що підлягають державній реєстрації;
2) видавати письмові зобов`язання від імені малолітньої дитини;
3) вчиняти правочини щодо:
об`єкта житлової нерухомості та/або земельної ділянки, на якій розміщений такий об`єкт, власником або користувачем яких є їхня малолітня дитина;
відчуження (у тому числі шляхом продажу, дарування, міни або внесення (передачі) до статутного (складеного) капіталу (пайового фонду) юридичної особи чи як вступного, членського та/або цільового внеску члена кооперативу), поділу, виділу, передачі в заставу, іпотеку нерухомого майна, об`єкта незавершеного будівництва, майбутнього об`єкта нерухомості, іншого цінного майна, зокрема транспортних засобів, власником якого є їхня малолітня дитина.
Згідно з ч. 4 ст. 177 СК України дозвіл на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини надається органом опіки та піклування після перевірки, що проводиться протягом одного місяця, і лише в разі гарантування збереження права дитини на житло.
Відтак здійснення правочинів щодо нерухомого майна дитини можливо лише за наявності відповідного дозволу органу опіки та піклування.
Відомості про наявність такого дозволу в матеріалах справи відсутні. Отже, твердження позивача щодо намагань з боку відповідача ОСОБА_2 продати або відчужити у будь-який інший спосіб спірну квартиру, власником якої є її малолітній син, за відсутності належних та допустимих доказів, є безпідставними та ґрунтуються лише на припущеннях позивача.
З огляду на викладене, враховуючи що забезпечення позову шляхом накладення арешту та заборони вчиняти певні дії щодо нерухомого майна, власником якого є малолітня дитина, може призвести до обмеження її прав на житло, користування та розпорядження ним, що є неспівмірним з заявленими позивачем вимогами, беручи до уваги відсутність належних доказів на підтвердження існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання рішення у разі задоволення позовних вимог, що суперечить вимогам ч. 3 ст. 150 ЦПК України та не відповідає принципу пропорційності, передбаченому ст. 11 ЦПК України, суд доходить висновку, що вказана заява задоволенню не підлягає.
На підставі викладеного, керуючись статями 2, 149, 150, 153, 154 ЦПК України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.
Суддя Ю.А. Феленко