ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 серпня 2026 року Справа № 903/25/25 (903/703/25)
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Саврій В.А., суддя Крейбух О.Г. , суддя Коломис В.В.
при секретарі судового засідання Зенюковій К.В.
за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі - ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Волинської області від 09.09.2025 (повний текст - 12.09.2025) у справі №903/25/25 (903/703/25) (суддя Шум М.С.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньтабак" в особі розпорядника майна товариства Демчана Олександра Івановича
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЛ Солюшн", м.Київ
про спростування майнових дій боржника шляхом визнання недійсною Угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог та стягнення 27730154,39 грн
в межах розгляду справи №903/25/25
за заявою Акціонерного товариства "Райффайзен Банк"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньтабак"
про банкрутство
за участі представників:
ОСОБА_1 (апелянт) - Черепов Дмитро Володимирович та Григоренко Вадим Іванович (поза межами приміщення суду);
ТОВ "Волиньтабак" - Марчук Герман Володимирович (поза межами приміщення суду);
ТОВ "ДЛ Солюшн" - Міщенко Андрій Леонідович (поза межами приміщення суду);
ВСТАНОВИВ:
08.07.2025 до суду надійшла позовна заява ТОВ "Волиньтабак" в особі розпорядника майна Демчана Олександра Івановича до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЛ Солюшн" про спростування майнових дій боржника шляхом визнання недійсною Угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог та стягнення 27730154,39 грн.
За доводами позивача станом на дату укладення Угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог від 14.08.2024 у ТОВ "Волиньтабак" вже існувала заборгованість перед кредиторами, а саме: ТОВ "Філіп Морріс Сейлз Енд Дистриб`юшн" у розмірі 163621768,89 грн, а станом на 30.06.2024 збільшилася до 179122294,19 грн; перед ТОВ "Торговий дім "Марвел" на суму 658379,00 грн; перед ГУ ДПС у Вінницькій області на суму 75894,00 грн; ПМУ ДПС ВВП на суму 104159,31 грн.
В рамках Договору про надання гарантії №019/Д5-КБ/4/006 від 31.01.2020 АТ "Райффайзен Банк" на підставі заяв ТОВ "Волиньтабак" надано такі банківські гарантії: 1) гарантія платежу №GRI0075LV20 від 03.02.2020 згідно якої Банк зобов`язувався виплатити АТ "Джей Ті Інтернешнл Компані Україна" 70000000,00 грн; 2) гарантія платежу №GRI0253LV22 від 21.12.2022 згідно якої Банк зобов`язувався виплатити на користь ТОВ "Філіп Морріс Сейлз Енд Дистриб`юшн" 142500000,00 грн.
В подальшому, у зв`язку із невиконанням своїх зобов`язань товариством-боржником, банк подав заяву про відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ "Волиньтабак" до Господарського суду Волинської області.
Позивач звертає увагу суду, що відповідно до Договору поставки №02/08-24Т від 01.08.2024, укладеного між ТОВ "Волиньтабак" та ТОВ "ДЛ Солюшн" предметом договору були: сигарети фабричного виробництва, продукція на основі технології електричного нагрівання тютюнових виробів, безтютюнова нікотиновмісна продукція та інша продукція, вироблена та/або імпортована АТ "Джей Ті Інтернешнл Компані Україна" та/або ТОВ "Філіп Морріс Сейлз Енд Дистриб`юшн".
Розпорядник майна зазначає, що саме вказаний товар є можливим заставним майном кредитора АТ "Райффайзен Банк", який відповідно до вище зазначеного договору, поставлялося ТОВ "ДЛ Солюшн" без участі банку, що спричинило шкоду ініціюючому кредитору на суму, як мінімум, 142000000 грн.
На переконання позивача, є обґрунтовані сумніви вважати, що даним договором здійснювалось виведення можливого заставного майна ТОВ "Волиньтабак", у зв`язку із чим в подальшому було ініційовано відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ "Волиньтабак".
За доводами позивача, відповідно до звіту про проведення аналізу фінансово-господарською діяльності, інвестиційного становища та становища на ринках ТОВ "Волиньтабак" визначено, що в боржника наявні ознаки дій з доведення до банкрутства, оскільки розмір активів ТОВ "Волиньтабак" станом на 28.02.2025 зменшився на 1032566,3 тис грн в порівнянні із розміром активів компанії на кінець 2023 року.
Розпорядник майна зазначає, що у 2024 боржник цілеспрямовано вчиняв дії із зменшення (виведення) активів, зокрема грошових коштів на підставі Договору поставки №25-ЛВ/24/КК/УН/ДЛС від 24.05.2024.
Позивач вважає, що ТОВ "ДЛ Солюшн" не тільки проводило діяльність по виведенню активу на підставі Договору поставки №25-ЛВ/24/КК/УН/ДЛС від 24.05.2024, а й у свою чергу утворило фіктивну заборгованість ТОВ "Волиньтабак" перед ТОВ "ДЛ Солюшн" у розмірі 30000000,03 грн.
На думку розпорядника майна у період коли боржник ТОВ "Волиньтабак", припиняв свою господарську діяльність, в останнього не було потреби для укладення договорів на постачання товарів, тому такі правочини були виключно вчинені для неможливості задоволення вимог кредиторів в майбутньому та виведенню активу боржника, який ще був наявний.
Рішенням Господарського суду Волинської області від 09.09.2025 задоволено позов ТОВ "Волиньтабак" в особі розпорядника майна товариства Демчана Олександра Івановича до ТОВ "ДЛ Солюшн" про спростування майнових дій боржника шляхом визнання недійсною Угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог та стягнення 27730154,39 грн.
Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.11.2025 апеляційну скаргу ТОВ "ДЛ Солюшн" задоволено. Рішення Господарського суду Волинської області від 09.09.2025 у справі №903/25/25 (903/703/25) скасовано. Прийнято нове рішення. У позові відмовлено. Стягнуто з ТОВ "Волиньтабак" на користь ТОВ "ДЛ Солюшн" 7267,20 грн витрат за сплати судового збору за подачу апеляційної скарги.
Постановою Верховного Суду від 14.04.2026 постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.11.2025 у справі №903/25/25(903/703/25) скасовано. Рішення Господарського суду Волинської області від 09.09.2025 залишено в силі.
Наразі, на розгляді Північно-західного апеляційного господарського суду перебуває апеляційна скарга особи, яка не брала участі у справі - ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Волинської області від 09.09.2025 у справі №903/25/25(903/703/25).
В скарзі апелянт зазначає, що між ТОВ "ДЛ Солюшн" та боржником були укладені: Договір поставки №25-ЛВ/24/КК/УН/ДЛС від 24.05.2024, за яким ТОВ "ДЛ Солюшн" було постачальником, а ТОВ "Волиньтабак" покупцем, а також Договір поставки №02/08-24Т від 01.08.2024, за яким ТОВ "ДЛ Солюшн" було покупцем, а ТОВ "Волиньтабак" постачальником.
У подальшому, оскільки на підставі цих договорів поставки у сторін виникли по відношенню одна до одної взаємні зобов`язання строк виконання яких настав, 14.08.2024 сторони уклали Угоду про зарахування зустрічних однорідних вимог.
Договір №25-ЛВ/24/КК/УН/ДЛС та Договір №02/08-24Т, які були підставами для укладення Угоди, зі сторони ТОВ "ДЛ Солюшн" були підписані апелянтом, який на той момент обіймав посаду заступника директора з адміністративних питань відповідача.
Після винесення Верховним Судом постанов від 14.04.2026 у справі №903/25/25(903/703/25) та 28.05.2026 у справі №903/25/25(903/659/25), які стосувалися правовідносин, які виникли між позивачем та відповідачем на підставі договорів поставки, ТОВ "ДЛ Солюшн" було ініційовано проведення службового розслідування для з`ясування усіх обставин укладення та виконання Угоди.
ОСОБА_1 в ході службового розслідування були надані пояснення щодо відомих обставин укладення з ТОВ "Волиньтабак" відповідного договору поставки, а комісією було порушено питання щодо можливого застосування заходів відповідальності до осіб, які брали участь в проведенні оспорюваних операцій у випадку встановлення фактів здійснення ними порушень норм законодавства.
Щодо оскаржуваного рішення апелянт посилається на те, що суд першої інстанції не надав належної оцінки первинним документам, які підтверджують реальний характер господарських операцій за договорами поставки, не дослідив фактичний рух товару, його приймання та оплату, не врахував системність господарських відносин між сторонами та наявність у ТОВ «ДЛ Солюшн» необхідних матеріальних, трудових, транспортних і складських ресурсів для здійснення відповідних поставок. Крім того, на думку апелянта, суд безпідставно дійшов висновку про відмову ТОВ «Волиньтабак» від власних майнових вимог унаслідок укладення Угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог, не встановив належним чином наявності шкоди боржнику чи його кредиторам та не довів наявності ознак фраудаторності спірного правочину.
На підставі викладеного ОСОБА_1 просить: прийняти та долучити до матеріалів справи додані до апеляційної скарги докази, дослідити їх під час апеляційного перегляду справи та надати їм належну правову оцінку; скасувати рішення Господарського суду Волинської області від 09.09.2025 у справі №903/25/25 (903/703/25); прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ТОВ «Волиньтабак» відмовити у повному обсязі.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.08.2026 поновлено особі, яка не брала участі у справі - ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Волинської області від 09.09.2025 у справі №903/25/25 (903/703/25), відкрито апеляційне провадження, а також об`єднано в одне апеляційне провадження для спільного розгляду апеляційну скаргу ОСОБА_1 з апеляційною скаргою РІМІНІА ХОЛДІНГ ЛІМІТЕД (RIMINIA HOLDING LIMITED).
Ухвалою суду від 12.08.2026 задоволено заяву судді - члена колегії Тимошенка О.М. від розгляду справи №903/25/25(903/703/25). Відведено суддю - члена колегії Тимошенка О.М. від розгляду справи №903/25/25(903/703/25). Матеріали справи передано для здійснення повторного автоматизованого розподілу та визначення іншого судді-члена колегії відповідно до ст.32 ГПК України.
Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду справи у складі: головуючий суддя Саврій В.А., суддя Коломис В.В., суддя Крейбух О.Г.
Ухвалою суду від 12.08.2026 прийнято апеляційні скарги осіб, які не брали участі у справі - РІМІНІА ХОЛДІНГ ЛІМІТЕД (RIMINIA HOLDING LIMITED) та ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Волинської області від 09.09.2025 у справі №903/25/25 (903/703/25) до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя Саврій В.А., суддя Коломис В.В. суддя Крейбух О.Г.
14.08.2026 через підсистему "Електронний суд" від РІМІНІА ХОЛДІНГ ЛІМІТЕД (RIMINIA HOLDING LIMITED) до суду апеляційної інстанції надійшла заява про відмову від апеляційної скарги на рішення Господарського суду Волинської області від 09.09.2025 у справі №903/25/25 (903/703/25), а також повернення сплаченого судового збору.
Ухвалою суду від 17.08.2026 прийнято відмову РІМІНІА ХОЛДІНГ ЛІМІТЕД (RIMINIA HOLDING LIMITED) від апеляційної скарги на рішення Господарського суду Волинської області від 09.09.2025 у справі №903/25/25 (903/703/25) та закрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою.
Сторони не скористалися правом подати письмові відзиви на апеляційні скарги, що не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення.
У судовому засіданні суду апеляційної інстанції 17.08.2026 представники апелянта підтримали доводи та вимоги апеляційної скарги, надали пояснення по справі. Просили суд скасувати рішення Господарського суду Волинської області від 09.09.2025 у справі №903/25/25 (903/703/25) та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову повністю.
Представник ТОВ "Волиньтабак" заперечив проти доводів та вимог апеляційної скарги ОСОБА_1 , надав пояснення по справі. Просив суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення Господарського суду Волинської області від 09.09.2025 у справі №903/25/25(903/703/25) залишити без змін.
Представник ТОВ "ДЛ Солюшн" підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 , надав пояснення по справі. Просив суд задоволити апеляційну скаргу ОСОБА_1 , скасувати рішення Господарського суду Волинської області від 09.09.2025 у справі №903/25/25 (903/703/25) та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову повністю.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд прийшов до висновку про наступне:
Щодо наявності порушення оскаржуваним рішенням прав та обов`язків ОСОБА_1 колегія суддів зазначає наступне.
Як встановлено ч.1 ст.17 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Частиною 1 статті 254 ГПК України передбачено, що учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.
Наведеною нормою визначено коло осіб, які наділені процесуальним правом на оскарження судового рішення, а саме: учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків.
У контексті зазначеного, за змістом процесуального законодавства судове рішення, оскаржуване особою, яка не брала участі у справі, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов`язків цієї особи, що випливають зі сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків.
Правові позиції Верховного Суду, що підтверджують можливість подання апеляційної скарги особою, яка не була залучена до участі у справі, на судове рішення, яке вже було предметом касаційного перегляду, викладені, зокрема, у постановах від 19.03.2019 у справі №904/480/18, від 16.02.2023 у справі №904/4381/21.
Колегія суддів приймає до уваги, що предметом розгляду у даній справі є вимоги про спростування майнових дій боржника, визнання недійсною Угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог від 14.08.2024, укладеної на підставі Договорів поставки від 24.05.2024 №25-ЛВ/24/КК/УН/ДЛС та від 01.08.2024 №02/08-24Т, укладених ТОВ "Волиньтабак" із ТОВ "ДЛ Солюшн", та застосування наслідків її недійсності.
З матеріалів справи вбачається, що зазначені договори поставки від імені ТОВ "ДЛ Солюшн" підписані заступником директора товариства ОСОБА_1 , який на момент їх укладення здійснював повноваження виконавчого органу відповідача та приймав управлінські рішення щодо укладення і виконання правочинів, на підставі яких було укладено оскаржувану Угоду.
Позовні вимоги обґрунтовані, зокрема, твердженнями про вчинення боржником у підозрілий період дій, які призвели до вибуття значної частини ліквідних активів боржника, мали фраудаторний характер та порушили права кредиторів. При цьому встановлення зазначених обставин безпосередньо пов`язане з оцінкою дій посадових осіб боржника, які приймали рішення про укладення та виконання договорів поставки.
Колегія суддів також бере до уваги, що відповідно до положень Кодексу України з процедур банкрутства встановлені у межах цього спору обставини мають значення при вирішенні питання щодо наявності підстав для покладення на керівника відповідача майнової відповідальності, у тому числі субсидіарної.
Оскільки у даній справі суду належить надати оцінку поведінці боржника під час укладення та виконання спірних правочинів, добросовісності здійснення ним цивільних прав, наявності чи відсутності підстав для застосування наслідків, передбачених статтею 42 Кодексу України з процедур банкрутства, а також встановити обставини, пов`язані із формуванням та вибуттям майнової маси боржника, колегія суддів висновку, що такі питання нерозривно пов`язані з діями особи, яка в період укладення спірних договорів здійснювала повноваження керівника відповідача та підписала відповідні правочини.
При цьому колегія суддів виходить з того, що для цілей застосування частини першої статті 254 ГПК України визначальним є не формальне зазначення особи в тексті судового рішення, а встановлення безпосереднього правового зв`язку між оскаржуваним рішенням та правовим становищем особи, яка не брала участі у справі. У даному випадку такий зв`язок є безпосереднім, оскільки оскаржуваним рішенням надано юридичну оцінку діям ОСОБА_1 при укладенні правочинів, які стали підставою для виникнення зобов`язань, припинених оспорюваною Угодою, а встановлені судом обставини можуть мати самостійне юридичне значення при вирішенні питання про відповідальність особи, яка вчинила або погодила відповідний правочин.
Отже, рішення у цій справі впливає на права, інтереси та обов`язки ОСОБА_1 як особи, яка від імені відповідача укладала спірні правочини та здійснювала управління діяльністю товариства у період їх виконання.
За таких обставин ухвалене у справі рішення впливає на права та законні інтереси ОСОБА_1 та може бути оскаржене в апеляційному порядку останнім.
Щодо поданих апелянтом доказів, то колегія суддів враховує наступне.
Як встановлено ст.269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
Апелянт не був учасником розгляду справи судом першої інстанції, а відтак був позбавлений можливості реалізувати процесуальні права, передбачені ст.ст.42, 80, 81 Господарського процесуального кодексу України, зокрема щодо подання доказів, заявлення клопотань та надання пояснень.
За таких обставин неподання ним відповідних доказів до суду першої інстанції зумовлено причинами, що об`єктивно не залежали від нього, а тому відповідає критерії винятковості випадку, передбаченому частиною третьою статті 269 ГПК України.
Отже, за умови визнання за апелянтом права на апеляційне оскарження судові докази, подані ним в апеляційному провадженні, підлягають прийняттю та оцінці судом апеляційної інстанції.
По суті спору колегія суддів зазначає наступне.
24.05.2024 між ТОВ "ДЛ Солюшн", як постачальником, та ТОВ "Волиньтабак", як покупцем, укладений Договір поставки №25-ЛВ/24/КК/УН/ДЛС, відповідно до п.1.1 якого сторони погодили, що в порядку і на умовах передбачених договором постачальник зобов`язується поставляти Товар у власність покупця відповідно до його замовлення (замовлень), а Покупець зобов`язується приймати та оплачувати Товар на умовах, зазначених у цьому договорі. Придбані покупцем за цим договором тютюнові вироби і ТВЕН, алкогольні напої, електронні сигарети, рідини, що використовуються в електронних сигаретах, будуть в подальшому реалізовуватися через торгівельні об`єкти Покупця на території України.
Умовами пункту 1.5 Договору №25-ЛВ/24/КК/УН/ДЛС сторони визначили, що під Товаром розуміються наступні групи продукції: тютюнові вироби, ТВЕН, портативний електронний пристрій, товари IQOS, товари GLO, товари Lil SOLID, товари НТА, харчові продукти, нікотиновмісні порції, алкогольні напої, електронні сигарети, рідини, що використовуються в електронних сигаретах.
Відповідно до пункту 4.3 Договору №25-ЛВ/24/КК/УН/ДЛС розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюються покупцем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника. Проте не виключаються інші способи розрахунків, передбачені чинним законодавством України, за погодженням з Постачальником.
На виконання умов Договору №25-ЛВ/24/КК/УН/ДЛС відповідачем було здійснено поставку товару позивачу на суму 562204698,03 грн, що підтверджується видатковими накладними у кількості 913 штук, які відповідачем надано суду.
Станом на 14.08.2024 позивачем було здійснено оплату за отриманий товар по Договору №25-ЛВ/24/КК/УН/ДЛС у розмірі 532204698,00 грн та неоплаченим лишився залишок у розмірі 30000000,03 грн.
01.08.2024 між ТОВ "ДЛ Солюшн" (покупець) та ТОВ "Волиньтабак" (постачальник) укладений Договір поставки №02/08-24Т, відповідно до п.1.1 якого постачальник зобов`язується поставити і передати у власність (повне господарське ведення) покупцю товар, а покупець зобов`язується прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату на умовах договору.
Положеннями пункту 1.2 Договору №02/08-24Т сторони визначили, що предметом поставки є сигарети фабричного виробництва, продукція на основі технології електричного нагрівання тютюновмісних виробів, безтютюнова нікотиновмісна продукція та інша продукція, вироблена та/або імпортована АТ "Джей Ті Інтернешнл Компані Україна" та/або ТОВ "Філіп Морріс Сейлз Енд Дистриб`юшн".
Згідно з п.5.1 Договору оплата товару, що поставляється за даним договором здійснюється шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника на умовах відтермінування платежу 7 календарних днів з дати поставки товару покупцю.
На виконання умов Договору №02/08-24Т позивачем було здійснено поставку товару відповідачу на загальну суму 187413154,39 грн, що підтверджується видатковими накладними. При цьому, відповідач пояснив, що у видаткових накладних помилково міститься покликання на інший договір поставки, що є технічною опискою. Факт поставки позивач підтвердив, як усно так і письмово. Відтак дана обставина є підтвердженою.
Станом на 14.08.2024 відповідачем було здійснено оплату позивачу за отриманий товар по договору у розмірі 159683000,00 грн та неоплаченим лишився залишок у розмірі 27730154,39 грн.
14.08.2024 ТОВ "ДЛ Солюшн" та ТОВ "Волиньтабак" уклали оспорювану Угоду про зарахування зустрічних однорідних вимог.
Умовами цієї Угоди сторони погодили, що маючи одна до одної зустрічні однорідні вимоги, діючи на підставі ст.601 Цивільного кодексу України, дійшли згоди про зарахування зустрічних однорідних вимог, що випливають із вищезазначених договорів поставки.
Умовами пункту 1.2 оспорюваної Угоди визначено, що зобов`язання сторін за вищезазначеними договорами припиняються у частині грошових вимог на суму 27730154,39 грн, у т.ч. ПДВ (0%).
Відповідно до пункту 2 оспорюваної Угоди з набранням чинності цією Угодою сторони не є зобов`язаними за вищевказаними договорами у обсязі (частині), що зазначені в п.1, пп.1.2 цієї Угоди. За стороною-2 (ТОВ "Волиньтабак") залишається заборгованість перед стороною-1 (ТОВ "ДЛС") у розмірі 2269845,64 грн за Договором поставки №25-ЛВ/24/КК/УН/ДЛС від 24.05.2024.
Відповідна заборгованість була оплачена позивачем 21.08.2024, що підтверджується платіжною інструкцією №12206.
Апелянт долучив до матеріалів справи нотаріально засвідчену заяву громадянина України ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1 ), який у період поставок відповідачем тютюнових виробів позивачу працював завідуючим київським складом ТОВ "Волиньтабак". У своїх поясненнях ОСОБА_2 , зокрема зазначає, що починаючи з весни 2024 року основним постачальником ТОВ "Волиньтабак" стало ТОВ "ДЛ Солюшн" згідно Договору поставки №25-ЛВ/24/КК/УН/ДЛС від 24.05.2024. Тютюнові вироби від ТОВ "ДЛ Солюшн" на склад ТОВ "Волиньтабак" поступали декілька разів на тиждень зі складу ТОВ "ДЛ Солюшн", який розташовувався на вул.Електротехнічній, 45 в м.Києві. Тютюнові вироби забиралися зі складу ТОВ "ДЛ Солюшн" на умовах самовивозу або водіями та вантажним транспортом ТОВ "Волиньтабак" або ж залучалися сторонні перевізники. Після прибуття тютюнових виробів на склад ТОВ "Волиньтабак" в м.Києві, ОСОБА_2 або підпорядковані йому комірники перевіряли його по кількості та асортименту та обліковували згідно з обліковими накладними, які були підписані при відвантаженні тютюнових виробів зі складу ТОВ "ДЛ Солюшн". В подальшому зазначені тютюнові вироби реалізовувалися покупцями ТОВ "Волиньтабак", які забирали його на умовах самовивозу, або тютюнові вироби переміщалися на інші склади ТОВ "Волиньтабак". Всі первинні документи, які складалися при прийманні або відвантаженні товару на складі в подальшому ОСОБА_2 пересилав до головного офісу у м.Луцьку.
Також апелянтом було подано нотаріально засвідчену заяву громадянина України ОСОБА_3 (ІПН НОМЕР_2 ), який у період поставок за оспорюваними договорами працював у ТОВ "ДЛ Солюшн" та був тимчасово виконуючим обов`язки завідуючим складом Львівського регіонального структурного підрозділу ТОВ "ДЛ Солюшн". У своїх поясненнях ОСОБА_3 виклав та деталізував обставини здійснення поставок тютюнових виробів позивачу по Договору №25-ЛВ/24/КК/УН/ДЛС, а саме зазначив, що тютюнові вироби зі складу Львівського регіонального структурного підрозділу ТОВ "ДЛ Солюшн" забирали на умовах самовивозу власним транспортом уповноважені представники ТОВ "Волиньтабак", які діяли на підставі довіреностей, а відпуск тютюнових виробів представникам позивача здійснювався на підставі видаткових накладних, які зі сторони ТОВ "ДЛ Солюшн" підписував особисто ОСОБА_3 . У своїх поясненнях ОСОБА_3 ідентифікував представника ТОВ "Волиньтабак" ОСОБА_4 , який приймав безпосередню участь у операціях з отримання тютюнових виробів зі складу відповідача.
Також було долучено нотаріально засвідчену заяву громадянина України ОСОБА_4 (ІПН НОМЕР_3 ), який у період поставок за договорами поставки, працював у ТОВ "Волиньтабак" на посаді водія автотранспортних засобів (вантажний автомобіль) складу у м.Львів. До його посадових обов`язків належало отримання товару у постачальників ТОВ "Волиньтабак", відповідно до укладених договорів, перевірка товару за кількістю та цілісністю пакування та подальше перевезення товару на склади ТОВ "Волиньтабак". У своїх поясненнях ОСОБА_4 підтвердив, що у період з травня по серпень 2024 року він на виконання умов Договору поставки №25-ЛВ/24/КК/УН/ДЛС від 24.05.2024 отримував тютюнові вироби зі складу ТОВ "ДЛ Солюшн", який розташовувався за адресою: м.Львів, вул. Бузкова, 2, які забирав на умовах самовивозу за допомогою вантажного транспортного засобу марки MAN L2000, д.н.з. НОМЕР_4 , який належав його дружині та здавався в оренду ТОВ "Волиньтабак". Під час отримання товару на складі познайомився з комірником ТОВ "ДЛ Солюшн" ОСОБА_3 , який передавав йому тютюнові вироби згідно з видатковими накладним. Після завантаження товару до автомобіля підписував видаткові накладні та здійснював перевезення товару на склад ТОВ "Волиньтабак", що розташований за адресою: м.Львів, вул.Гостомильська, 24. Товар від ТОВ "ДЛ Солюшн" отримував орієнтовно чотири рази на тиждень. Операції з поставки товару із Львівського регіонального структурного підрозділу ТОВ "ДЛ Солюшн" оформлювалися видатковими накладними, які зі сторони ТОВ "Волиньтабак" підписував безпосередньо ОСОБА_4 , який діяв від імені ТОВ "Волиньтабак" на підставі наданих йому довіреностей. Після отримання тютюнових виробів на складі ТОВ "ДЛ Солюшн" ОСОБА_4 здійснював його транспортування на склад ТОВ "Волиньтабак" за адресою: м.Львів, вул. Гостомельська, 24. Товар від ТОВ «ДЛ Солюшн» отримував орієнтовно чотири рази на тиждень.
Апелянтом надано Довідку про внесення місця зберігання тютюнових виробів до ЄДР Серія АП №144648 від 29.11.2022 за адресою: м.Львів, вул.Гостомельська, 24. Довідка видана Державною податковою службою України для ТОВ "Волиньтабак".
Також було надано нотаріально засвідчені заяви громадян України ОСОБА_5 (ІПН НОМЕР_5 ) та ОСОБА_6 (ІПН НОМЕР_6 ), які у період поставок тютюнових виробів за оспорюваними договорами, працювали у ТОВ "ДЛ Солюшн" на посадах водіїв Миколаївського регіонального структурного підрозділу ТОВ "ДЛ Солюшн", який розташовується за адресою: м.Миколаїв, вул.Приміська, 15а. У своїх поясненнях ОСОБА_5 та ОСОБА_6 зазначили про те, що працюючи на посадах водіїв у ТОВ "ДЛ Солюшн" у період з червня по серпень 2024 року ними з Миколаївського регіонального структурного підрозділу ТОВ "ДЛ Солюшн" здійснювалися доставки тютюнових виробів на склад ТОВ "Волиньтабак", який розташовувався за адресою: м.Миколаїв, вул.Електронна, 81/13 де уповноважені представники позивача приймали товар та підписували первинні документи за вказаними операціями.
На вказаний вище склад Державною податковою службою України була видана Довідка про внесення місця зберігання до ЄДР Серія АП №145344 від 09.06.2023.
На підтвердження займаних посад апелянт надав документи, що підтверджують вказану трудову діяльність ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .
Апелянтом також було долучено до матеріалів справи копію аналітичної довідки-висновку щодо обліку господарських взаємовідносин з контрагентом ТОВ "Волиньтабак", складену фінансовим директором ТОВ "ДЛ Солюшн" Є.Стрекметом, та зведену таблицю поставок тютюнових виробів, яка містить деталізовану інформацію щодо кожної операції з реалізації товару ТОВ "Волиньтабак", зокрема відомості про місце зберігання товару, покупця, реквізити видаткових накладних, номенклатуру товару, максимальну роздрібну ціну, дату відвантаження, кількість, вартість реалізації та постачальника відповідної партії товару.
Апелянт подав також копії витягів з договорів поставки, укладених ТОВ "ДЛ Солюшн", а саме: №19 від 01.11.2023 з ТОВ "Філіп Морріс Сейлз Енд Дистриб`юшн"; №01-12-23 від 01.12.2023 з ТОВ "Бритіш Американ Тобакко Сейлз Енд Маркетинг Україна"; від 11.10.2023 з ПзІІ "Імперіал Тобако Юкрейн", а також копії накладних та товаро-транспортних накладних, які складалися при поставці товарів за цими договорами.
На підставі встановлених обставин, колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, статтею 20 ГК України.
Загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені статтею 215 Цивільного кодексу України, відповідно до положень якої підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Частиною першою ст.203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
При цьому, розгляд та захист порушених справ у межах справи про банкрутство має певні характерні особливості, що відрізняються від позовного провадження. Передусім це зумовлено специфікою провадження у справах про банкрутство, яка полягає у застосуванні специфічних способів захисту її суб`єктів, особливостях процедури, учасників стадій та інших елементів, які відрізняють це провадження від позовного.
До таких засобів віднесено інститут визнання недійсними правочинів боржника та спростування майнових дій боржника у межах справи про банкрутство, закріплений у статті 42 КУзПБ, який є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності.
Вказана норма направлена на захист прав та інтересів кредиторів та створює умови для максимально можливого задоволення грошових вимог за рахунок майна боржника.
Як зазначалося вище, в позовній заяві позивач просить суд:
1) спростувати майнові дії ТОВ "Волиньтабак"та визнати недійсною Угоду про зарахування зустрічних однорідних вимог від 14.08.2024, укладену між ТОВ "Волиньтабак" та ТОВ "ДЛ Солюшн";
2) спростувати майнові дії ТОВ "Волиньтабак" та стягнути з ТОВ "ДЛ Солюшн" на користь ТОВ "Волиньтабак" грошові кошти у розмірі 27730154,39 грн.
Розпорядник майна боржника (позивач) правовою підставою заявлених вимог визначив приписи статті 42 КУзПБ.
Згідно з частиною першою статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства правочини, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, якщо вони завдали збитків боржнику або кредиторам, з таких підстав: боржник виконав майнові зобов`язання раніше встановленого строку; боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна; боржник узяв на себе заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових вимог.
Правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник уклав договір із заінтересованою особою; боржник уклав договір дарування (частина друга статті 42 КУзПБ).
Таким чином, на відміну від Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, законодавство про банкрутство (стаття 42 КУзПБ) не визначає вимоги до укладеного правочину, а встановлює спеціальні правила та врегульовує процедуру визнання недійсними правочинів (договорів), укладених боржником, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, та містить спеціальні положення щодо строків (сумнівного періоду протягом якого боржник вчиняє правочини), суб`єктів (осіб, які мають ініціювати право визнання договорів недійсними) і переліку підстав, за наявності яких можна визнавати правочини недійсними.
Разом з тим, судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №905/2030/19 (905/2445/19) дійшла наступних висновків:
- фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку;
- фраудаторним правочином може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування), а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин;
- формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог. Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути: момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі; контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов`язані або афілійовані юридичні особи); щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися;
- вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі №910/7547/17);
- особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову і фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може;
- боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов`язані, із зменшенням його платоспроможності), після виникнення у нього зобов`язання діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, спрямованим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора;
- будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності і набуває ознак фраудаторного правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам.
У позовній заяві розпорядник майна боржника (позивач) правовою підставою заявлених вимог визначив приписи статті 42 КУзПБ, зокрема, вказував, що правочини укладені у підозрілий період, протягом 3-х років до порушення провадження у справі про банкрутство, боржник цілеспрямовано вчиняв дії із зменшення (виведення) активів на підставі Договорів поставки №25-ЛВ/24/КК/УН/ДЛС та №02/08-24Т, відсутність потреби боржника в укладенні договорів на постачання.
Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Як встановлено з матеріалів справи, 24.05.2024 між відповідачем, як постачальником, та позивачем, як покупцем, був укладений Договір поставки №25-ЛВ/24/КК/УН/ДЛС, на виконання умов якого відповідачем було здійснено поставку товару позивачу на загальну суму 562204698,03 грн, що підтверджується видатковими накладними у кількості 913 штук.
Відповідачем, за результатами господарських операцій із позивачем, були складені та направлені на реєстрацію в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні у кількості 913 шт., які були прийняті податковим органом, що підтверджується Квитанцією №1.
Станом на 14.08.2024 позивачем було здійснено оплату за отриманий товар по Договору №25-ЛВ/24/КК/УН/ДЛС у розмірі 532204698,00 грн та неоплаченим лишився залишок у розмірі 30000000,03 грн.
Крім того, 01.08.2024 між відповідачем, як покупцем, та позивачем, як постачальником, був укладений Договір поставки №02/08-24Т, на виконання умов якого позивачем було здійснено поставку товару відповідачу на загальну суму 187413154,39 грн, що підтверджується видатковими накладними.
Позивачем, за результатами господарських операцій із відповідачем, були складені та направлені на реєстрацію в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні за вищенаведеними операціями з поставки.
Станом на 14.08.2024 відповідачем було здійснено оплату позивачу за отриманий товар по Договору №02/08-24Т у розмірі 159683000,00 грн та неоплаченим лишився залишок у розмірі 27730154,39 грн.
У постанові Верховного Суду у справі у складі колегії суддів Касаційного господарського суду №908/1390/19(908/2964/21) від 22.05.2025, суд прийшов до висновків, щодо підтвердження господарської операції за спірним договором є: первинні документи на підтвердження господарської операції за спірним договором; видаткові накладні; податкові накладні; документи, що підтверджують права власності на продукцію, що нібито була поставлена боржнику за спірним договором, наявність фінансових, трудових, технічних та технологічних ресурсів для придбання цієї продукції та її постачання боржнику, залучення третіх осіб для поставки товару, наявність в боржника ділової мети для придбання такої продукції та її використання у подальшій господарській діяльності.
Колегія суддів встановила, що укладені договори поставки містять усі істотні умови, передбачені чинним законодавством України для договорів відповідного виду. На виконання умов зазначених договорів сторонами були оформлені первинні документи, що підтверджують факт постачання товару - зокрема, видаткові накладні, підписані уповноваженими представниками обох сторін.
Також, як убачається із матеріалів справи, позивачем і відповідачем, на виконання умов договорів поставки, здійснювалась оплата отриманого товару, що підтверджується наявними платіжними інструкціями та виписками з банку. Факт постачання товару, його прийняття як позивачем, так і відповідачем, та проведення розрахунків за нього свідчать про належне виконання сторонами своїх договірних зобов`язань.
Отже, зазначені договори поставки не є формальними чи уявними, а навпаки - відображають реальні господарські операції, які фактично мали місце. Їх виконання підтверджується відповідними первинними документами бухгалтерського обліку та фінансовими операціями, що виключає ознаки фраудаторності та намір їх використання для уникнення сплати боржником зобов`язань перед іншими кредиторами.
Також, нотаріально посвідчені пояснення ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 містять відомості про фактичні обставини господарських операцій з поставки ТОВ "ДЛ Солюшн" тютюнових виробів ТОВ "Волиньтабак" та підтверджують реальний характер господарських операцій між сторонами за договорами поставки та в повній мірі узгоджуються з документальним оформленням господарських операцій з поставки відповідачем тютюнових виробів позивачу.
Із змісту Аналітичної довідки-висновку та зведеної таблиці поставок тютюнових виробів вбачається, що господарські взаємовідносини між ТОВ "ДЛ Солюшн" та ТОВ "Волиньтабак" були документально оформлені, відображалися у бухгалтерському та податковому обліку, а розрахунки між сторонами здійснювалися у безготівковій формі та підтверджувалися банківськими документами.
Зведена таблиця поставок деталізує кожну окрему господарську операцію, містить відомості про місце зберігання товару, покупця, реквізити видаткових накладних, номенклатуру, дату відвантаження, кількість, вартість реалізації, постачальника та інші ідентифікуючі дані, що дає змогу простежити походження, рух і подальшу реалізацію кожної партії товару. За своїм змістом така таблиця не лише узагальнює первинні документи, а й забезпечує їх взаємну перевірку, послідовність та логічну узгодженість.
У даному випадку наявні в матеріалах справи документи утворюють послідовну та взаємопов`язану доказову базу, що підтверджує господарський характер спірних правовідносин і спростовує доводи позивача про їх безтоварний характер.
Також, поданими доказими підтверджена наявність у ТОВ «ДЛ Солюшн» на момент здійснення спірних поставок розгалуженої складської мережі, значного транспортного ресурсу, трудових ресурсів, відповідних ліцензій та договірних відносин безпосередньо з виробниками тютюнової продукції у своїй сукупності спростовує твердження про відсутність у відповідача об`єктивної можливості здійснювати поставки товару у заявлених обсягах. Наведені обставини також мають значення для оцінки реальності господарських операцій та ділової мети укладення договорів поставки.
Як вбачається з наданих апелянтом доказів, товар, що реалізовується ТОВ "ДЛ Солюшн" на території України та безпосередньо реалізовувався позивачу придбавався відповідачем безпосередньо у виробників такого товару - ТОВ "Брітіш Американ Тобакко Сейлз Енд Маркетинг Україна", ТОВ "Філіп Морріс Сейлз Енд Дистриб`юшн", АТ "Джей Ті Інтернешнл Компані Україна", ПзІІ "Імперіал Тобако Юкрейн", що підтверджується копіями договорів на поставку, накладних та товаро-транспортних накладних, звітів про обсяги придбання та реалізації тютюнових виробів у оптовій мережі №1-ОТ та квитанцій про їх подачу до ДПС України.
Крім того, як убачається із поданих відповідачем документів (копії договору, звітів №1-ОТ за 2023р, щодо реалізації товару позивачу, банківських виписок, по якому між сторонами відбувалась співпраця, здійснювалась поставка Товарів та відповідно його оплата), між позивачем та відповідачем в березні 2023 року був укладений Договір поставки №10-ЛВ/23/КК/УН/ХБ та вчинялися дії на його виконання. Однак судом першої інстанції не було взято до уваги факт, що між позивачем та відповідачем прослідковується системність у господарських взаємовідносинах та те, що вони існували і до укладення оспорюваної Угоди.
Обставина тривалого та послідовного характеру господарських взаємовідносин між сторонами має значення для оцінки доводів про фраудаторність, оскільки свідчить про те, що укладення договорів поставки та Угоди не було разовою дією, вчиненою виключно напередодні відкриття провадження у справі про банкрутство, а продовжувало раніше сформовану модель господарської взаємодії сторін. Сам по собі факт укладення оспорюваних договорів у межах підозрілого періоду за таких обставин не може розглядатися ізольовано від попередньої господарської діяльності сторін.
Зазначеним вище спростовуються доводи позивача про безтоварний характер поставок та вчинення сторонами дій із зменшення (виведення) активів боржника на підставі Договорів поставки №25-ЛВ/24/КК/УН/ДЛС та №02/08-24Т.
Отже, 14.08.2024 сторони дійшли згоди та уклали спірну Угоду про зарахування зустрічних однорідних вимог саме враховуючи ту обставину, що за результатами господарських операцій за вищеописаними договорами поставки у сторін виникли по відношенню одна до одної взаємні зобов`язання строк виконання яких настав, а саме: відповідач був кредитором за Договором №25-ЛВ/24/КК/УН/ДЛС, а позивач відповідно боржником на загальну суму 30000000,03 грн, і в той же час позивач був кредитором за Договором №02/08-24Т, а відповідач боржником на загальну суму 27730154,39 грн.
Умовами цієї Угоди сторони погодили, що маючи одна до одної зустрічні однорідні вимоги, діючи на підставі ст.601 Цивільного кодексу України, дійшли згоди про зарахування зустрічних однорідних вимог, що випливають із вищезазначених договорів поставки.
Умовами п.1.2 оспорюваної Угоди визначено, що зобов`язання сторін за вищезазначеними договорами припиняються у частині грошових вимог на суму 27730154,39грн /двадцять сім мільйонів сімсот тридцять тисяч сто п`ятдесят чотири гривні 39 копійок/ у т.ч. ПДВ (0%).
Відповідно до пункту 2 Угоди з набранням чинності цією Угодою сторони не є зобов`язаними за вищевказаними договорами у обсязі (частині), що зазначені в п.1, пп.1.2 цієї Угоди. За стороною-2 (ТОВ "Волиньтабак") залишається заборгованість перед стороною-1 (ТОВ "ДЛС") у розмірі 2269845,64 гривень (Два мільйона двісті шістдесят дев`ять тисяч вісімсот сорок п`ять гривень 64 копійки) за Договором поставки №25-ЛВ/24/КК/УН/ДЛС від 24.05.2024.
Відповідна заборгованість була оплачена позивачем 21.08.2024, що підтверджується платіжною інструкцією №12206.
Місцевий господарський суд задовольняючи позов прийшов до висновку, що коли у боржника на момент укладення спірної додаткової Угоди вже існувала заборгованість перед іншими кредиторами, відтак боржник відмовився від власних майнових прав за Договором від 01.08.2024 на суму 27730154,39грн.
Колегія суддів не погоджується з вказаним висновком з огляду на наступне.
За встановленими у статті 601 Цивільного кодексу України правилами, зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги.
Для задоволення заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог слід встановити наявність таких умов: зустрічність вимог, однорідність цих вимог, строк виконання яких настав, та відсутність спору між сторонами щодо характеру зобов`язання, його змісту та умов виконання, оскільки лише за наявності всіх умов у сукупності можливо здійснити таке зарахування.
Водночас однією із важливих умов, за наявності якої можливе припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних вимог, є безспірність вимог, які зараховуються, а саме відсутність спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов`язань.
У постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 22.01.2021 в справі №910/11116/19 сформовані, зокрема, такі висновки щодо застосування статті 601 Цивільного кодексу України та статей 202, 203 Господарського кодексу України:
- зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов`язань: в одному - одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов`язанні - є кредитором у другому). Також можливе часткове зарахування, коли одне зобов`язання (менше за розміром) зараховується повністю, а інше (більше за розміром) - лише в частині, що дорівнює розміру першого зобов`язання. У такому випадку зобов`язання в частині, що залишилася, може припинятися будь-якими іншими способами;
- вимоги, які підлягають зарахуванню, мають відповідати таким умовам (стаття 601 Цивільного кодексу України): бути зустрічними (кредитор за одним зобов`язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов`язанням є кредитором за другим); бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, наприклад, грошей). При цьому, правило про однорідність вимог поширюється на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення таких вимог. Отже, допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо); строк виконання таких вимог має бути таким, що настав, не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги;
- безспірність вимог, які зараховуються, а саме: відсутність між сторонами спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов`язань, є важливою умовою для зарахування вимог. Умова безспірності стосується саме вимог, які зараховуються, а не заяви про зарахування, яка є одностороннім правочином і не потребує згоди іншої сторони, якщо інше не встановлено законом або договором;
- за дотримання умов, передбачених статтею 601 Цивільного кодексу України, та відсутності заборон, передбачених статтею 602 Цивільного кодексу України, незгода однієї сторони із зарахуванням зустрічних однорідних вимог, проведеним за заявою іншої сторони зобов`язання, не є достатньою підставою для визнання одностороннього правочину із зарахування недійсним;
- заява сторони щодо спірності вимог, які були погашені (припинені) зарахуванням, або щодо незгоди з проведеним зарахуванням з інших підстав, має бути аргументована, підтверджена доказами і перевіряється судом, який вирішує спір про визнання недійсним одностороннього правочину із зарахування зустрічних однорідних вимог;
- наявність заперечень однієї сторони щодо зарахування не є перешкодою для зарахування зустрічних однорідних вимог за заявою іншої сторони, відмова цієї сторони від прийняття заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог і проведення такого зарахування не має юридичного значення.
За змістом статті 602 Цивільного кодексу України не допускається зарахування зустрічних вимог: про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю; про стягнення аліментів; щодо довічного утримання (догляду); у разі спливу позовної давності; за зобов`язаннями, стороною яких є неплатоспроможний банк, крім випадків, установлених законом; в інших випадках, встановлених договором або законом.
Отже, зарахування зустрічних однорідних вимог - це правова дія, спрямована на припинення зобов`язань, а не на відмову від права вимоги. Воно ґрунтується на принципі взаємного задоволення вимог: кожна сторона є одночасно кредитором і боржником.
Припинення зобов`язання через зарахування зустрічних однорідних вимог має ту саму юридичну силу, що і його виконання, і не має правових наслідків, характерних для відмови від права.
В свою чергу відмова від права - одностороння дія без взаємного задоволення. У ЦК України прямо не передбачено відмову від права, але на практиці й у теорії права вона трактується як реалізація принципу диспозитивності, в рамках якого сторона може відмовитись від свого суб`єктивного права. Така дія має ознаки: здійснюється в односторонньому порядку; не передбачає зустрічного задоволення; тягне безумовне припинення права вимоги.
Зарахування зустрічних однорідних вимог - не еквівалент відмови від права, оскільки ґрунтується на взаємності. Для зарахування зустрічних однорідних вимог обов`язковими є такі умови як наявність зустрічних зобов`язань; однорідність вимог; настання строку їх виконання. Відмова від права не потребує таких умов. Таким чином, правова природа зарахування зустрічних однорідних вимог принципово відрізняється від відмови від права вимоги.
Сам по собі факт припинення зарахуванням грошової вимоги ТОВ «Волиньтабак» до ТОВ «ДЛ Солюшн» не свідчить про відмову боржника від належного йому майнового права, оскільки одночасно з припиненням такої вимоги припинено зустрічне грошове зобов`язання боржника перед ТОВ «ДЛ Солюшн». Отже, для висновку про відмову від майнової вимоги необхідним було б встановити відсутність еквівалентного майнового результату для боржника, чого за встановлених у цій справі обставин не вбачається.
Враховуючи встановлені обставини колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувана Угода повністю відповідає як вище переліченим умовам, так і вимогам, що визначені у ст.601 ЦК України та ст.203 ГК України, а саме: зобов`язання позивача і відповідача були зустрічними; зобов`язання були однорідними (зараховувались вимоги про сплату грошових коштів у гривні); строк виконання зобов`язань настав, сторони мали заборгованість одна перед одною; вимоги сторін, розмір заборгованості ніким із контрагентів не оскаржувався та не оспорювався; усі умови такої Угоди погоджені та прийняті сторонами.
Разом з тим, варто звернути увагу, що стаття 1087 ЦК України "Форми розрахунків" закріплює дві форми розрахунків: готівкову та безготівкову. Натомість, зарахування зустрічних однорідних вимог є не формою розрахунків, а однією з підстав припинення зобов`язань, врегульованих главою 50 ЦК України "Припинення зобов`язань" (постанова Верховного Суду від 22.01.2021 в справі №910/11116/19).
У ситуації, коли між сторонами укладено взаємні договори поставки, які реально виконувалися (тобто відбувалися зустрічні поставки товарів), то залік грошових вимог є відображенням реального комерційного обігу.
У разі зарахування зустрічних однорідних вимог на підставі договорів поставки: відсутня відмова від права вимоги, а є взаємне припинення зобов`язань; відсутня шкода кредиторам, бо виконання зобов`язань у формі заліку не зменшує загальної вартості активів (як і при грошовому виконанні); відсутня безпідставність, оскільки залік ґрунтується на законі (ст.601 ЦК України) та договірних підставах.
Оцінюючи доводи щодо завдання шкоди кредиторам, колегія суддів враховує не лише сам факт припинення зустрічних грошових зобов`язань, а й фактичний майновий результат оспорюваної Угоди. Внаслідок її укладення ТОВ «Волиньтабак» припинило власне грошове зобов`язання перед ТОВ «ДЛ Солюшн» у відповідному розмірі одночасно з припиненням грошової вимоги до ТОВ «ДЛ Солюшн», при цьому матеріалами справи не підтверджено безоплатного вибуття активу, отримання відповідачем майна без зустрічного надання або створення переваги відповідачу за рахунок безеквівалентного зменшення майнової маси боржника.
Відповідно правочин про зарахування грошових вимог, який виник з реального виконання зобов`язань за договорами поставки, не може бути визнаний недійсним з підстав передбачених ч.1 ст.42 КУзПБ, оскільки: не є відмовою від права вимоги, не завдає шкоди кредиторам, не є безпідставним чи фіктивним, є реалізацією вимоги в законний спосіб.
Отже, на переконання суду апеляційної інстанції, наведені норми законодавства спростовують доводи позивача про те, що уклавши оспорювану Угоду ТОВ "Волиньтабак" оплачував іншій особі або приймав від неї майно в рахунок виконання грошових вимог на шкоду іншим кредиторам та відмовилось від власних майнових вимог.
Водночас, в результаті укладення оспорюваної Угоди позивач в тому числі отримав благо у вигляді зменшення своєї існуючої заборгованості перед відповідачем на суму 27730154,39 грн, а тому твердження про те, що в результаті укладення Угоди позивач відмовився від права вимоги до відповідача є безпідставним та таким, що не відповідає дійсним обставинам справи.
Крім того, судом першої інстанції не було встановлено належних обставин, які б свідчили про те, що в результаті укладення оспорюваної Угоди боржник став неплатоспроможним.
Таким чином, укладення оспорюваної Угоди ніяким чином не могло негативно вплинути на майновий стан ТОВ "Волиньтабак" та не вказує на те, що зобов`язання ТОВ "ДЛ Солюшн", які виникли з договору були припинені не на підставах, що визначені ст.601 ЦК України.
Отже, Угода про зарахування зустрічних однорідних вимог від 14.08.2024 повністю відповідає як вище переліченим умовам, так і вимогам, що визначені у ст.601 ЦК України та ст.203 ГК України, а саме: зобов`язання позивача і відповідача були зустрічними; зобов`язання були однорідними (зараховувались вимоги про сплату грошових коштів у гривні); строк виконання зобов`язань настав, сторони мали заборгованість одна перед одною; вимоги сторін, розмір заборгованості ніким із контрагентів не оскаржувався та не оспорювався; усі умови такої угоди погоджені та прийняті сторонами.
Слід відмітити, що у період співпраці між позивачем та відповідачем за договорами поставки та укладення оспорюваної Угоди, з червня 2024 року позивач перерахував таким контрагентам як АТ "Джей Ті Інтернешнл Компані Україна", ТОВ "Філіп Морріс Сейлз енд Дистриб`юшн", Пз І І "Імперіал Тобако Юкрейн" ТОВ "Бритіш Американ Тобакко Сейлз енд Маркетинг Україна" сумарно - [номер приховано],80 грн.
Та обставина, що після укладення оспорюваної Угоди позивач також здійснював перерахування грошових коштів вищезазначеним контрагентам також підтверджується і банківськими виписками.
За наведеного колегія суддів приходить до висновку, що укладення сторонами Угоди не вплинуло на платоспроможність позивача та неможливість розрахуватись зі своїми кредиторами.
Таким чином, за умови не встановлення обставин, які б могли свідчити про узгодженість дій позивача та відповідача для завдання шкоди іншим кредиторам, останній не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь позивача, що перебувають поза межами впливу відповідача.
Враховуючи наведене вище, а також проаналізувавши підстави для визнання Угоди недійсною, визначених ст.42 КУзПБ, колегія суддів, приходить до наступних висновків:
1) позивач за умовами оспорюваної Угоди не виконував майнові зобов`язання раніше встановленого строку, оплаті грошових коштів за Угодою передували правовідносини з поставки товарів;
2) уклавши оспорювану Угоду позивач не взяв на себе зобов`язання, внаслідок якого він став неплатоспроможним, адже на час дії вказаних правовідносин позивач здійснював перерахування грошових коштів й іншим своїм кредиторам та в сумах, які в рази були більшим за суми сплачені відповідачу;
3) відсутні докази, що між позивачем та відповідачем мали місце узгоджені дії щодо виведення активів позивача та погіршення його фінансового становища;
4) відповідно до умов договорів поставки, за результатами виконання яких була укладена оспорювана Угода про зарахування однорідних грошових вимог, позивач придбавав товар за ринковими цінами, а тому відсутні підстави стверджувати, що відповідач здійснював продаж товару позивачу за завищеними цінами з метою отримання від нього надприбутку;
5) за умовами оспорюваної Угоди безоплатного відчуження (дарування) майна не відбувалось та позивач не взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій відповідача;
6) встановлені обставини та наявні докази поставок підтверджують реальний, співмірний та економічно виправданий майновий результат для боржника шляхом зарахування однорідних грошових вимог;
7) сторони оспорюваної Угоди не є заінтересованими особами в розумінні положень КУзПБ, а натомість виступають незалежними та самостійними суб`єктами господарювання, які ведуть господарську діяльність на загальних засадах, діють у межах звичайної господарської діяльності, з дотриманням принципу добросовісності та розумності.
Отже, позивачем не доведено ознак для визнання Угоди недійсною в розумінні приписів ст.42 КУзПБ, оскільки: 1) не доведено умислу сторін на ухилення від виконання зобов`язань перед кредиторами; 2) відсутні докази неплатоспроможності боржника внаслідок укладення цієї угоди; 3) угоду укладено відповідно до законодавства без порушення принципів цивільного права.
Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 22.09.2022 у справі №902/858/15 дійшов висновку про те, що за загальним правилом майнова сутність господарювання полягає у відносно еквівалентному обміні матеріальними цінностями задля забезпечення росту у суб`єкта господарювання виробництва товарів, надання послуг. Таким чином навмисне зменшення майнової основи суб`єкта господарювання без наявності підстав вважати, що таке зменшення буде компенсовано відносно рівним еквівалентом з боку контрагента, знижує можливість такого суб`єкта відповідати перед своїми кредиторами належним йому майном, що і виступає безпосередньою ознакою фраудаторності та її економічною сутністю.
Тобто у випадку наявності ознак отримання боржником матеріального відшкодування, а у даному випадку це підтверджено первинними документами та звітністю, поданою постачальником до державних органів, відсутні в принципі для кваліфікації спірного правочину як фраудаторного.
Подібний підхід щодо неможливості визнання фраудаторним правочину у випадку наявності доказів отримання боржником (позивачем) відносно рівної економічної цінності ґрунтується й на законодавстві ЄС, зокрема, Директиві, що гармонізує окремі аспекти права неплатоспроможності №2026/799 від 30.03.2026, яка передбачає неможливість визнання фраудаторним правочину в умовах отримання боржником у справі про банкрутство конгруентного (адекватного) покриття (пункт 11 преамбули).
Крім цього позивач посилався на сукупність обставин у справі про банкрутство ТОВ "Волиньтабак", зокрема, що посадові особи товариства-боржника ні на запити розпорядника майна, ні на виконання ухвал суду будь-яких документів (установчих, бухгалтерських) не надали, припинення ухвалою суду від 15.04.2025 повноваження керівника ТОВ "Волиньтабак", та покладення виконання його обов`язків на розпорядника майна боржника - арбітражного керуючого Демчана О.І., зобов`язано керівника ТОВ "Волиньтабак" протягом трьох днів з дати винесення ухвали передати за актом приймання-передачі розпоряднику майна боржника - Демчану О.І. бухгалтерську та іншу документацію ТОВ "Волиньтабак" його печатки і штампи, матеріальні та інші цінності.
Суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення врахував вказані обставини.
Однак, колегія суддів констатує, що ці обставини виникли вже після відкриття справи про банкрутство ТОВ "Волиньтабак" та не мають відношення до правовідносин між позивачем та відповідачем, які виникли у сторін на підставі оспорюваної Угоди та жодним чином не вказують на неправомірність такої угоди, а тим більше на порушення норм цивільного законодавства при її укладенні сторонами.
Обставини, які стосуються поведінки виключно боржника або його посадових осіб, зокрема непередання документів арбітражному керуючому, перешкоджання його діяльності та відсутність активів боржника не доводять неправомірності дій ТОВ "ДЛ Солюшн", а доказів узгодженості їхніх дій з керівництвом ТОВ "Волиньтабак" з метою виведення активів чи завдання шкоди кредиторам матеріали справи не містять і позивачем не доведено.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Обставина, про яку стверджує сторона, підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц).
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює потребу співставлення судом доказів. Отже, з введенням у дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
З урахуванням наявних у матеріалах справи доказів суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні не наводиться належних обґрунтованих обставин в розумінні приписів ст.42 КУзПБ у чому конкретно полягає неправомірність дій позивача та відповідача при укладенні оспорюваної Угоди та якими доказами це підтверджується.
Згідно із п.2 ч.1 ст.275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Відповідно до ч.1 ст.277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) не з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За наведеного апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржене рішення скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позову.
Крім того, відповідно до ст.129 ГПК України у зв`язку із задоволенням апеляційної скарги судовий збір за її подачу підлягає стягненню з позивача на користь апелянта.
Керуючись ст.ст.269, 270, 273, 275, 277, 281-284 ГПК України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Волинської області від 09.09.2025 у справі №903/25/25 (903/703/25) задоволити.
2. Рішення Господарського суду Волинської області від 09.09.2025 у справі №903/25/25 (903/703/25) скасувати.
Прийняти нове рішення: "У позові відмовити".
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньтабак" (43010, м.Луцьк, вул.Транспортна, буд.1, ідентифікаційний код 21736857) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_7 ) 5813,76 грн сплаченого судового збору за подачу апеляційної скарги.
4. Господарському суду Волинської області видати наказ на виконання даної постанови.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складено 20.08.2026.
Головуючий суддя Саврій В.А.
Суддя Крейбух О.Г.
Суддя Коломис В.В.