Номер провадження: 22-ц/813/3299/26
Справа № 501/4025/24
Головуючий у першій інстанції Петрюченко М. І.
Доповідач Лозко Ю. П.
ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18.08.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Лозко Ю.П.,
суддів: Карташова О.Ю., Кострицького В.В.,
за участю секретаря судового засідання - Шахової О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного провадження
апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Чорноморського районного суду Одеської області від 14 травня 2025 року
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія», треті особи: Кабінет Міністрів України, Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг про визнання недійсним договору про надання послуг з розподілу електричної енергії, стягнення коштів, зобов`язання повернути кошти,
встановив:
У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду із вказаним вище позовом, у якому, просила
- визнати недійсним публічний Договір (оферту) про надання послуг з розподілу електричної енергії між оператором системи розподілу ТОВ «ООЕК» та ОСОБА_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 ;
- стягнути з ТОВ «ООЕК» на користь позивача кошти у розмірі 8551,44 грн;
- зобов`язати ТОВ «ООЕК» повернути позивачу кошти за період з 22.09.2016 по час постановлення рішення суду, які були сплачені позивачем на підставі неправомірних нормативних актів НКРЕКП, які суперечать ст.177 Конституції України.
Позов обґрунтований тим, що з ОСОБА_1 , як власник користується квартирою за адресою: АДРЕСА_1 , яка забезпечується електричною енергією в обсягах відповідно до потужності 3,0 кВт електроустановки споживача. В квартирі відсутні електроустановка, учасники ринку електричної енергії, об`єкт споживача, споживач електричної енергії, точка комерційного обліку електричної енергії.
Позивача вказує, що ТОВ «ООЕК» надав розпорядження ДТЕК «Одеські електромережі» про відключення вказаної квартири від ліній електромереж, що створило загрозу життю людей та у зимовий період позбавляє їх життєво необхідного ресурсу.
При цьому ТОВ «ООЕК» є приватною юридичною особою, державні або комунальні частки власності відсутні, Чорноморська міська громада не передавала через договір позики або оренди Чорноморські районні електромережі, тому, на думку позивача, такі є власністю територіальної громади м. Чорноморськ.
Крім того, ТОВ «ООЕК» не надав докази, що рахунки електроенергії обслуговуються Головним управлінням Казначейської служби України в Одеській області. Кінцеві бенефіціари знаходяться за кордонами України (росія, Німеччина, Латвія, Словаччина, тощо).
У зв`язку із викладеним позивачка відмовляється бути співучасником в спонсоруванні тероризму.
Відповідачем на електропроводі будинку квартири позивачки улаштовано вузол комерційного обліку електричної енергії у вигляді засобу комерційного обліку електричної енергії за відсутності електроустановки та учасників ринку електричної енергії, проте договору на улаштування цього ЗКО між відповідачем та нею не укладалось.
Оскільки в її квартирі відсутня електроустановка, позивачка вважає, що вузол комерційного обліку у вигляді засобу комерційного обліку (ЗКО) - засобу вимірювальної техніки (ЗВТ) для розрахунків за спожиту електричну енергію улаштований незаконно.
Відповідачем занесено до Реєстру споживачів персональні дані позивача та квартири, присвоєно ЕІС - код учасника ринку електричної енергії. Щомісячно відповідач знімає покази цього ЗКО, улаштованого за відсутності електроустановки, здійснює діяльність надання послуг комерційного обліку та виступає постачальником послуг комерційного обліку.
Позивачка вважає такі дії відповідача незаконними, оскільки послуги комерційного обліку надаються на договірних засадах, але їй відповідачем Договір про надання послуг з розподілу електричної енергії та Договір про надання послуг комерційного обліку електричної енергії не надавалися. Вказаними діями відповідача порушено вимоги Закону України «Про ринок електричної енергії», Кодексу комерційного обліку електричної енергії, затвердженого Постановою НКРЕКП від 14 серпня 2018 року № 312, тощо.
Рішенням Чорноморського районного суду Одеської області від 14 травня 2025 року відмовлено у задоволенні вказаного вище позову.
У апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на обставини, якими обґрунтовано позов, яким на переконання скаржниці судом першої інстанції не надано належної правової оцінки, просить скасувати рішення Чорноморського районного суду Одеської області від 14 травня 2025 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.
У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «ООЕК», заперечуючи проти доводів та вимог апеляційної скарги, з підстав, викладених у відзиві на позов, просило залишити оскаржуване рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Представник відовідача зауважив, що ТОВ «ООЕК» виконує функції постачальника електричної енергії, при цьому послуги з її розподілу надає АТ «ДТЕК Одеські електромережі».
У письмових поясненнях на апеляційну скаргу Кабінет Міністрів України, заперечуючи проти доводів та вимог апеляційної скарги, з підстав, викладених у поясненнях на позов, просило залишити оскаржуване рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду відповідає вказаним вимогам.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що умови, які передбачені ст.ст.203, 215 ЦК України для визнання недійсності договору про надання послуг з розподілу електричної енергії з моменту його укладання до припинення його дії - відсутні, жодних належних та допустимих доказів на підтвердження факту недійсності договору суду не надано.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, до якого суд дійшов з додержанням вимог матеріального закону, який підлягає застосуванню до спірних правовідносин та у відповідності норм процесуального права, з огляду на таке.
Як встановлено судом першої інстанції позивач користується квартирою за адресою: АДРЕСА_1 , яка забезпечується електричною енергією в обсягах відповідно до потужності 3,0 кВт електроустановки споживача.
Постановою НКРЕКП №429 від 14.06.2018 року ТОВ «Одеська обласна енергопостачальна компанія» (ТОВ «ООЕК») надано ліцензію з постачання електричної енергії споживачу.
НКРЕКП 06.11.2018 прийнято постанову №1345 «Про видачу АТ «ДТЕК Одеські Електромережі» ліцензії з розподілу електричної енергії та анулювання ліцензій з передачі електричної енергії місцевими (локальними) електричними мережами і постачання електричної енергії за регульованим тарифом».
У відповідності до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
За положеннями статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю (абзац перший частини першої статті 216 ЦК України).
Приписи п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009р. №9 передбачають, що угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Отже, в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.
Пунктом 13 розділу XVII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України «Про ринок електричної енергії» також передбачено, що фактом приєднання споживача до умов договору постачання універсальних послуг (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, що засвідчують його бажання укласти договір, зокрема надання підписаної заяви про приєднання, оплата рахунка постачальника універсальної послуги та/або факт споживання електричної енергії.
Пунктом 2 Постанови НКРЕКП №312 від 14.03.2018 р. «Про затвердження Правил роздрібного ринку електричної енергії» (надалі - Правила, ПРРЕЕ) зазначено, що укладення договорів між споживачами та іншими учасниками роздрібного ринку електричної енергії відповідно до вимог Правил здійснюється шляхом приєднання споживачів до публічних договорів приєднання (договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії, відповідних договорів про постачання електричної енергії) на умовах чинних договорів про постачання електричної енергії та про користування електричною енергією, укладених з відповідними постачальниками електричної енергії за регульованим тарифом, шляхом подання заяви-приєднання за формою, наведеною у додатку до цієї постанови.
Пунктом 8 Постанови №312 (в редакції, що діяла на 01.01.2019р.) зазначено, що договір про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг укладається шляхом приєднання до умов договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг, опублікованого в засобах масової інформації та на веб-сайті постачальника, шляхом оплати рахунка, отриманого від постачальника універсальної послуги, або фактичного споживання будь-яких обсягів електричної енергії, або підписання заяви-приєднання до умов договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг.
Відповідно до п.1.2.1 Правил, на роздрібному ринку електричної енергії споживання та використання електричної енергії для потреб електроустановки споживача здійснюється за умови забезпечення розподілу/передачі та продажу (постачання) електричної енергії на підставі договорів про розподіл/передачу, постачання електричної енергії, надання послуг комерційного обліку, які укладаються відповідно до цих Правил, Кодексу системи передачі, Кодексу систем розподілу та Кодексу комерційного обліку.
Згідно з п. 1.2.15 ПРРЕЕ, на роздрібному ринку не допускається споживання (використання) електричної енергії споживачем без укладення відповідно до цих Правил договору з електропостачальником та інших договорів, передбачених цими Правилами. Пунктом 1.2.8 ПРРЕЕ зазначено, постачальник універсальних послуг здійснює постачання електричної енергії на підставі договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг, який є публічним договором приєднання та зміст якого визначається постачальником універсальних послуг на основі Типового договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг (додаток 6 до цих Правил), та укладається в установленому цими Правилами порядку.
Постачальник універсальної послуги не може відмовити побутовому споживачу, малому непобутовому споживачу або іншому споживачу, який відповідно до законодавства має право на отримання універсальних послуг, електроустановки якого розташовані на території діяльності постачальника універсальної послуги, в укладенні такого договору за умови наявності у споживача чинного договору про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії. Постачальник універсальних послуг здійснює постачання електричної енергії на підставі договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг, який розробляється на основі Типового договору (додаток 6 до ПРРЕЕ).
На виконання вимог Закону України «Про ринок електричної енергії» та вимог Правил, ТОВ «ООЕК» було розроблено у відповідності до Типового договору та розміщено на сайті компанії публічний договір про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг.
Саме на умовах даного договору, з 01.01.2019 року ТОВ «ООЕК», як постачальник універсальних послуг здійснює постачання електричної енергії на об`єкт ОСОБА_1 розміщеного за адресою АДРЕСА_2 .
Водночас, як убачається з позову ОСОБА_1 , остання звернулась до суду із позовом до ТОВ «ООЕК» у якому просила, зокрема, визнати недійсним публічний Договір (оферту) про надання послуг з розподілу електричної енергії, якій між сторонами не укладався, так як, слушно зауважено відповідачем, послуги з розподілу електричної енергії споживачам надає АТ «ДТЕК Одеські Електромережі».
Щодо підстав для визнання договору про постачання електричної енергії, укладеного між ТОВ «ООЕК» та ОСОБА_1 .
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом
За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача.
Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суд від 02 жовтня 2019 року у справі № 522/16724/16-ц.
Згідно ч.2 ст.77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Проте, як, обґрунтовано зауважено судом першої інстанції, заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги нею не доведені, зокрема, у порушення вказаних вище вимог закону, позивачкою не було надано суду жодного доказу існування передбачені ст.ст.203, 215 ЦК України обставин для визнання оспорюваного договору недійсним.
При цьому, апеляційний суд, зауважує, що позовна заява, як і апеляційна скарга фактично не містять обґрунтувань недодержання в момент вчинення оспорюваного стороною правочину вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, натомість доводи позивачки (скаржниці) ОСОБА_1 зводяться до викладу обставин та цитування положень національного законодавства, що їх регулюють, які не входять до предмету доказування у цій справі.
Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з відповідача 8551,44 грн, апеляційний суд застосовуючи практику, викладену, зокрема у п. 32 у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", про те, що право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх, погоджується із висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні таких, з огляду на відсутність у позовнй заяві жодних обґрунтувань таких: позивачкою не наведено ані розрахунку вказаної суми, ані не з чого вона формується, як і не зазначено правових підстав для стягнення такої.
З викладених вище підстав, апеляційний суд також виснує про обґрунтованість висновку суду першої інстанції про відмову у зобов`язанні ТОВ «ООЕК» повернути позивачці кошти за період з 22.09.2016 року, додатково звертаючи увагу на те, що доводи ОСОБА_2 про неконституційній нормативних актів НКРЕКП є безпідставними, оскільки визнання нормативно правих акти неконституційними належить до виключної компетенції Конституційного Суду України, який рішень про визнання актів НКРЕКП неконституційними не ухвалювалось.
При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, й міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (SeryavinandOthers v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).
Доводи апеляційної скарги зводяться до суб`єктивного тлумачення скаржницею норм права, та незгоди з висновками суду стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки суду, також фактично зводяться до переоцінки доказів наданої судом першої інстанції без посилення на обставини, які не були враховані під час вирішення цієї справи.
Підсумовуючи наведене вище, колегія суддів вважає вірним та обґрунтованим висновок суду про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 з підстав, наведених у рішенні.
Отже доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення судом справи.
За таких обставин колегія суддів вважає, що відсутні підстави для скасування рішення суду, з мотивів наведених у скарзі.
У відповідності ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а рішення без змін, оскільки доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Чорноморського районного суду Одеської області від 14 травня 2025 року залишити без змін.
Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту.
Головуючий Ю.П. Лозко
Судді О.Ю. Карташов
В.В. Кострицький