ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
УХВАЛА
21 серпня 2026 року Справа №160/25585/26
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Пляшкова К.О., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,
УСТАНОВИВ:
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду 20.08.2026 надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач) з такими вимогами:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка виразилась у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 за період з 12.02.2023 по 03.01.2026 індексації грошового забезпечення в повному розмірі відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, з визначенням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - березень 2018 року;
- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 12.02.2023 по 03.01.2026 індексацію грошового забезпечення в повному розмірі, з урахуванням нарахованої та виплаченої індексації грошового забезпечення, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - березень 2018 року, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44, з урахуванням раніше виплачених сум.
За приписами пунктів 3 та 6 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу, чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Разом з позовною заявою представником позивача подано клопотання про поновлення строку звернення до суду з цим позовом, мотивоване тим, що під час проходження служби позивач не отримував від відповідача при кожній виплаті грошового забезпечення повідомлень про: загальну суму заробітної плати із розшифровкою за видами виплат; розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; суму заробітної плати, що належить до виплати. З грошового атестата також неможливо дізнатись про розмір індексації грошового забезпечення, оскільки розмір індексації грошового забезпечення у ньому не зазначено. Таким чином лише після отримання листа відповідача від 09.04.2026 позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум індексації.
Також представником позивача зазначено, що при прийнятті нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту і обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їхньої сутності. Отже, гарантоване Конституцією України право на заробітну плату, право заробляти собі на життя працею обмежене строком звернення до суду за захистом тривалістю в три місяці, тоді як звернення до суду за захистом усіх інших цивільних прав обмежено загальною позовною давністю тривалістю в три роки. Також вбачається несправедливим, коли право працівника вимагати сплату заробітної плати в суді обмежене тримісячним строком, тоді як кредитори такого працівника мають право протягом трьох років вимагати в нього сплату цивільних боргів, зокрема комунальних платежів.
Вирішуючи заявлене клопотання, суд виходить з такого.
Згідно з частиною першою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина п`ята статті 122 КАС України).
Відповідно до правових висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладених у постановах від 27 квітня 2023 року у справі № 300/4201/22 та від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22, положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці. Положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 КАС України.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 № 2352-ІХ) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 № 2352-ІХ, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
При цьому до вимог щодо заробітної плати, які виникли до 19 липня 2022 року, відповідно до правового висновку, наведеного у пунктах 29, 33 постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27 квітня 2023 року у справі № 300/4201/22, а також у пунктах 21-22 постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21, має бути застосована частина друга статті 233 КЗпП у редакції, чинній до 19 липня 2022 року.
Починаючи з 19 липня 2022 року, - дня набрання чинності Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX, яким частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у новій редакції, законодавчо визначений тримісячний строк звернення до суду.
Рішенням Конституційного Суду України від 11.12.2025 у справі № 1-7/2024(337/24) визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат. Визначено, що частина перша статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, визнана неконституційною, утрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Натомість частина друга статті 233 КЗпП України, яка встановлює тримісячний строк звернення до суду звільненого працівника з вимогами про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, неконституційною не визнавалася.
З матеріалів позовної заяви судом установлено, що згідно з наказом Військової частини НОМЕР_1 від 03.01.2026 № 3 ОСОБА_1 з 03.01.2026 звільнений з військової служби, виключений із списків особового складу військової частини, знятий з усіх видів забезпечення.
Отже позивач після звільнення з військової служби не може вважатися «працівником», тому до спірних правовідносин для визначення строку звернення до суду має застосуватись частина друга статті 233 КЗпП України, яка неконституційною не визнавалась.
Наведені вище положення частини другої статті 233 КЗпП України свідчить, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову варто обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні).
Суд наголошує на тому, що визначення моменту, коли саме позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, як початку перебігу строку у цій справі відповідає вимогам частини другої статті 233 КЗпП України та не суперечить принципу юридичної визначеності.
За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Тобто, законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й з об`єктивної можливості цієї особи знати про такі факти.
День, коли особа дізналася про порушення свого права - це установлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути, зокрема, день, коли мало бути прийняте рішення (вчинено дію), якщо таке рішення (дія) не було прийняте (не була вчинена).
Якщо цей день установити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому повинна слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав.
Суд зазначає, що згідно з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 11.04.2025 по справі № 520/27667/24, саме дата отримання позивачем письмового повідомлення, що містило інформацію про суми грошового забезпечення, нараховані та виплачені йому при звільненні, відповідно до приписів статті 233 КЗпП є визначальною для початку перебігу строку звернення до суду.
Зважаючи на наведені обставини, суд вважає слушними доводи представника позивача, що лише після отримання листа відповідача від 09.04.2026 позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум індексації.
Проте, суд зауважує, що позивач звернувся до суду з цим позовом лише 20.08.2026, тобто вже після спливу тримісячного строку, перебіг якого пов`язаний із отриманням листа відповідача від 09.04.2026, тому розпочався з 10.04.2026 та сплив 09.07.2026.
Розглядаючи питання поважності пропуску строку звернення в межах аргументів, наведених представником позивача, суд зазначає таке.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом, апеляційною чи касаційною скаргами обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Аналогічні правові висновки були висловлені Верховним Судом у постановах від 28 березня 2018 року справі № 809/1087/17 та від 22 листопада 2018 року у справі № 815/91/18.
За усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду застосування частини першої статті 121 КАС України, уперше сформульованою у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 9901/405/19, «правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки».
Суд зауважує, що у рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Пономарьов проти України» (№ 3236/03 від 03 квітня 2008 року, §41) «…Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави».
У справі «Ілхан проти Туреччини» (заява № 22277/93 від 27.06.2000 §59), Європейський суд з прав людини зазначив, що правило встановлення обмежень звернення до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватись з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму. Воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру. Перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи.
Тому, поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані із дійсними, істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.
Проте у поданій до суду заяві про поновлення строку звернення не вказано жодних обставин, які були б об`єктивно непереборними, не залежали від волевиявлення позивача, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду, що перешкоджали позивачу звернутись до суду в межах строку, установленого частиною другою статті 233 КЗпП України вже після отримання листа відповідача від 09.04.2026.
Щодо тверджень позивача про неможливість звуження вже існуючих прав, суд зауважує, що предметом цього позову є правомірність дій щодо нарахування та виплаті позивачу індексації грошового забезпечення в період з 12.02.2023 по 03.01.2026, тобто спірні відносини виникли між сторонами вже під час дії статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-IX. Тому такі твердження представника позивача є безпідставними.
З огляду на зазначене, заява представника позивача про поновлення строку звернення до суду задоволенню не підлягає.
Відповідно до частин першої та другої статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Отже для усунення вказаного недоліку позовної заяви позивачу необхідно подати суду заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду, в якій вказати інші підстави для поновлення пропущеного строку.
Відповідно до частини першої статті 169 КАС України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, в якій зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Керуючись статтями 122, 123, 161, 169, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя
ПОСТАНОВИВ:
Позовну заяву залишити без руху.
Запропонувати позивачу (представнику позивача) протягом десяти календарних днів з дати отримання цієї ухвали усунути недоліки позовної заяви шляхом надання до суду за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи з використанням власного електронного підпису (уповноваженої особи):
- заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням інших підстав для поновлення строку разом з доказами поважності причин його пропуску.
Роз`яснити позивачу, що відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню в апеляційному порядку окремо від рішення суду не підлягає. Заперечення на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.
Суддя К.О. Пляшкова