ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
У Х В А Л А
28 серпня 2026 року Справа № 160/25585/26
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Пляшкова Катерина Олександрівна, перевіривши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -
УСТАНОВИВ:
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду 20.08.2026 надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач) з такими вимогами:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка виразилась у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 за період з 12.02.2023 по 03.01.2026 індексації грошового забезпечення в повному розмірі відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, з визначенням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - березень 2018 року;
- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 12.02.2023 по 03.01.2026 індексацію грошового забезпечення в повному розмірі, з урахуванням нарахованої та виплаченої індексації грошового забезпечення, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - березень 2018 року, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44, з урахуванням раніше виплачених сум.
Ухвалою від 21.08.2026 позовну заяву залишено без руху; запропоновано позивачу протягом 10 (десяти) календарних днів з дня отримання ухвали надати до суду: заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням інших підстав для поновлення цього строку та доказами поважності причин його пропуску.
На виконання вимог ухвали від 21.08.2026 представником позивача до суду 27.08.2026 подано заяву про поновлення процесуального строку, в якій зазначено, що з огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд у постанові від 28.09.2023 по справі № 140/2168/23 дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
Також представник позивача послався на правову позицію Верхового Суду, викладену у постанові від 20.11.2023 по справі №160/5468/23, згідно з якою до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Представник позивача наголошує, що позивачем не було одержано письмового повідомлення, який розмір індексації грошового забезпечення було нараховано йому та виплачено, позивач не мав підстав для сумнівів у добросовісності відповідача при здійсненні розрахунку грошового забезпечення. Лише після отримання відповіді на адвокатський запит позивачу фактично стало відомо про порушення свого права. Позивач не мав об`єктивної можливості дізнатися про порушення свого права на момент отримання виплати, оскільки військовослужбовець не отримує повного розрахункового листа або відомостей про структуру нарахувань; інформація про наявність/відсутність індексації або додаткових виплат не є відкритою та зрозумілою без спеціальних розрахунків і роз`яснень фінансових органів; лише після звернення (запиту, отримання відповіді, ознайомлення з довідками чи документами) позивач міг дізнатися, що право порушене.
Враховуючи викладене, пропуску строку звернення до суду не відбулося, а навіть за умови формального підходу - строк підлягає обов`язковому поновленню, оскільки вимога щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення стосується триваючого правопорушення; право позивача на нарахування індексації грошового забезпечення не припинилося; вбачається відсутність спеціального повідомлення від відповідача та складність правового регулювання є поважними причинами.
Розглянувши клопотання про поновлення строку звернення до суду, суд зазначає таке.
В ухвалі від 21.08.2026 року суд дійшов висновку, що позивач звернувся з цим позовом з пропуском тримісячного строку звернення до суду, установленого частиною другою статті 233 КЗпП України.
Розглядаючи питання поважності пропуску строку звернення в межах аргументів, наведених представником позивача, суд зазначає таке.
За усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду застосування частини першої статті 121 КАС України, уперше сформульованою у постанові від 20.11.2019 у справі № 9901/405/19, «правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки».
Суд зауважує, що у рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Пономарьов проти України» (№ 3236/03 від 03 квітня 2008 року, §41) «…Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави».
У справі «Ілхан проти Туреччини» (заява № 22277/93 від 27.06.2000 §59), Європейський суд з прав людини зазначив, що правило встановлення обмежень звернення до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватись з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму. Воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру. Перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи.
З наведеного слідує, що поважними причинами пропуску строку визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані із дійсними, істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.
Щодо посилань представника позивача на поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності, суд зазначає, що в ухвалі суду від 21.08.2026 судом зазначено, що згідно з наказом Військової частини НОМЕР_1 від 03.01.2026 № 3 ОСОБА_1 з 03.01.2026 звільнений з військової служби, виключений із списків особового складу військової частини, знятий з усіх видів забезпечення. Отже позивач після звільнення з військової служби не може вважатися «працівником», тому до спірних правовідносин для визначення строку звернення до суду має застосуватись частина друга статті 233 КЗпП України, яка неконституційною не визнавалась. Отже наведені в ухвалі суду обставини спростовують твердження представника позивача, що на спірні правовідносини поширюється дія частини першої статті 233 КЗпП України.
Також в ухвалі суду вказано, що предметом цього позову є правомірність дій щодо нарахування та виплаті позивачу індексації грошового забезпечення в період з 12.02.2023 по 03.01.2026, тобто спірні відносини виникли між сторонами вже під час дії статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-IX. Тому твердження представника позивача про неможливість поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-IX на відносини, які виникли до набуття цією нормою закону чинності, у спірних правовідносинах є безпідставними.
В ухвалі від 21.08.2026 суд також погодився з твердженнями представника позивача, що лише після отримання листа відповідача від 09.04.2026 позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум індексації. Проте, суд зауважив, що позивач звернувся до суду з цим позовом лише 20.08.2026, тобто вже після спливу тримісячного строку, перебіг якого пов`язаний із отриманням листа відповідача від 09.04.2026 та розпочався з 10.04.2026 і сплив 09.07.2026.
Однак подана на виконання вимог ухвали від 21.08.2026 заява про поновлення строку звернення до суду не містить жодних підстав пропуску позивачем цього строку, які суд міг би визнати поважними.
Щодо тверджень представника позивача про неможливість позбавлення позивача права на отримання індексації грошового забезпечення, суд зауважує, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись установленого законом порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Також зважаючи, що трудові відносини позивача з відповідачем припинені з 03.01.2026, суд відхиляє посилання представника позивача щодо триваючого правопорушення прав позивача з боку відповідача.
Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що жодних доказів існування обставин, які були б об`єктивно непереборними, не залежали від волевиявлення позивача, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду, представником позивача у клопотанні не наведено, тому суд визнає зазначені представником позивача підстави для поновлення позивачу строку звернення до суду неповажними та відмовляє у поновленні строку звернення до суду.
Відповідно до частини другої статті 123 КАС України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Згідно з пунктами 1 та 9 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху у встановлений судом строк; у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Беручи до уваги ту обставину, що представником позивача не надано суду доказів, які б свідчили про існування обставин, що об`єктивно перешкоджали позивачу звернутись з цим позовом до суду у межах строків, встановлених законом, а судом з позовної заяви та доданих до неї матеріалів не встановлено підстав для визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає поверненню внаслідок визнання судом вказаних в заяві про поновлення строку звернення до суду підстав для поновлення строку звернення до адміністративного суду неповажними (випадок, передбачений частиною другою статті 123 КАС України).
Суд звертає увагу на те, що згідно з приписами частини восьмої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Керуючись статтями 123, 169 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя
ПОСТАНОВИВ:
Відмовити у задоволенні заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду.
Позовну заяву повернути позивачу.
Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання суддею.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя К.О. Пляшкова