Справа № 420/13456/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 серпня 2026 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Харченко Ю.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерство внутрішніх справ України, Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях, Головного управління Національної поліції в Одеській області, третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність МВС України щодо несвоєчасного та неповного розрахунку при звільненні;
- стягнути з МВС України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку у сумі 961 593,08 грн.
- рішення в частині стягнення суми за один місяць (9 793,20 грн) допустити до негайного виконання.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на протиправність дій відповідачів щодо неналежного виконання судового рішення та необхідності зобов`язання провести правильний перерахунок компенсації за невикористану відпустку, стягнення недоплаченої суми, інфляційних втрат, 3% річних та середнього заробітку за час затримки розрахунку.
Відповідач - Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях надав відзив на позовну заяву, у якому зазначив, що регіональним сервісним центрам ГСЦ МВС передано функцію видачі звільненим зі служби військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ довідок про розмір грошового забезпечення за березень 2019 року та листопад 2019 року для перерахунку пенсій з урахуванням правових висновків. А тому, ГСЦ МВС через РСЦ ГСЦ МВС з 01 травня 2024 року уповноважений видавати довідки про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсій. Відповідно до цього сектором з пенсійних питань з обслуговування Одеської області (м.Одеса) РСЦ ГСЦ МВС в Одеській, Миколаївській та Херсонських областях при розгляді звернень громадян щодо надання оновлених довідок складаються оновлені довідки та направляються до ГУ ПФУ в Одеській області для проведення перерахунку пенсії. Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях (філія ГСЦ МВС) не може бути відповідачем по даній справі, у зв`язку з тим, що не є правонаступником ГУМВС України в Одеській області та не може відповідати за порушення права Позивача, а саме не проведення повного грошового розрахунку на день його звільнення та визначення складових грошовому атестаті № 101.
Відповідач - Міністерство внутрішніх справ України надав відзив на позовну заяву, у якому зазначив, що МВС наділений повноваженнями щодо формування державної політики у сфері, у тому числі забезпечення охорони прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку, а також надання поліцейських послуг, що забезпечуються шляхом виконання інших функцій, зокрема визначених статтею 7 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади». Зазначив, що оскільки ліквідація ГУМВСУ в Одеській області з одночасним створенням іншого органу - ГУ НП у Одеській області, який буде виконувати повноваження (завдання) органу, що ліквідується, дає належні підстави для висновку про те, що саме органи Національної поліції України (в даному випадку ГУНПУ у Одеській області) з огляду на свій правовий статус і обсяг повноважень є фактичним правонаступником ліквідованого ГУМВСУ в Одеській області.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 11 травня 2026 року поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду з цим позовом. Прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі № 420/13456/26 за позовом ОСОБА_1 до Міністерство внутрішніх справ України, Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях, Третя особа Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 09 липня 2026 року залучено до участі у справі №420/13456/26 у якості другого відповідача Головне управління Національної поліції в Одеській області. Розпочато розгляд адміністративної справи №420/13456/26 спочатку.
Дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази в сукупності, та системно проаналізувавши приписи чинного законодавства, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ на посаді начальника відділу у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб ОМУ ГУМВС України в області.
Наказом начальника ГУМВС України в Одеській області від 02.07.2012 року № 303 о/с, підполковника міліції ОСОБА_1 , було звільнено з посади начальника відділу у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Одеського міського управління ГУ МВС України в Одеській області з 03.07.2012 року у запас Збройних Сил України за пунктом 65 «А» Положення №114 у відставку за віком. Вислуга років на день звільнення становила: у календарному обчисленні - 27 років; у пільговому обчисленні - 30 років.
У грошовому атестаті №101 Позивачу зазначено премію у розмірі 175%, натомість він вважає, що ця премія повинна бути у розмірі 200%. Крім того, Позивачу не було сплачено компенсацію при звільнені за 22 дні невикористаної відпустки.
22.02.2019 року позивач звернувся до Ліквідаційної комісії Головного управління МВС України в Одеській області із запитом, в якому просив надати відомості щодо надання йому відпустки за 2012 рік; кількості днів невикористаної відпустки за 2012 рік та довідку про грошове утримування нарахованої та сплаченої йому у 2012 році з помісячними показниками основними та додатковими видами грошового утримання.
На вказаний запит Ліквідаційна комісія Головного управління МВС України в Одеській області своїм листом від 18.03.2019 року №9/40 надала копію довідку від 02.07.2012 року про використану відпустку за 2012 рік та довідку про нараховане грошове забезпечення за період з січня по липень 2012 року. Також, у листі відповідач повідомив, що кількість днів невикористаної відпустки за 2012 рік становить - 22 доби.
Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20.02.2020 у справі № 420/3068/19 задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 , а саме: визнано протиправною відмову Головного управління МВС України в Одеській області у виплаті ОСОБА_1 компенсації за невикористану відпустку за 2012 рік у день звільнення; зобов`язано Головне управління МВС України в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористану відпустку за 2012 рік, яка на день звільнення ОСОБА_1 зі служби становила 22 доби; адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, Одеського міського управління ГУМВС України в Одеській області в частині стягнення середнього заробітку за час затримки виплати компенсації невикористаної відпустки за 2012 рік з 03.07.2012 року по день винесення рішення по даній справі - залишити без розгляду.
Судом також встановлено, що за результатами розгляду звернення листом від 18.03.2026 року № 98149-2026 Управління режиму та технічного захисту інформації Головного управління Національної поліції в Одеській області направило позивачу належним чином завірені архівні бухгалтерські документи, а саме архівні картки грошового забезпечення щодо нарахування виплат за період з січня 2009 року по липень 2012 року (фонд № 20, опис № 1, архівні справи № 512, № 513, № 2485, № 3049).
Позивач зазначив, що саме з наданих архівних документів, зокрема архівної картки №2485, вперше стало відомо, що фактичний розмір його місячного грошового забезпечення був істотно вищим за показники, використані відповідачем під час проведення розрахунку при звільненні. На думку позивача, Відповідач надавав суду у 2019 р. недостовірну довідку № 9/40зі, про заниження розрахункової бази, приховані складові грошового забезпечення.
Зазначені обставини, на думку позивача, призвели до неналежного виконання судового рішення та необхідності зобов`язання відповідача провести правильний перерахунок компенсації за невикористану відпустку, стягнення недоплаченої суми, інфляційних втрат, 3% річних та середнього заробітку за час затримки розрахунку, у зв`язку з чим він звернувся до суду з даним позовом.
Так, на думку суду, позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, з урахуванням наступного.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Щодо суб`єктного складу відповідачів та заявлених до них позовних вимог, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Положеннями статей 1, 2 Закону України "Про міліцію" було передбачено, що міліція - це державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров`я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.
Основними завданнями міліції, зокрема було: забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод, законних інтересів; запобігання правопорушенням та їх припинення; охорона і забезпечення громадського порядку; виявлення кримінальних правопорушень.
Крім того, наказом МВС від 15.09.2010 року № 436 "Про затвердження Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України " передбачена п.5.10. виплата одноразової грошової допомоги при звільнені з військової служби".
Своєю чергою, приписами статей 1, 2 Закону України "Про Національну поліцію" установлено, що Національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Завданнями поліції, зокрема, є надання поліцейських послуг у сферах: забезпечення публічної безпеки і порядку; охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави; протидії злочинності.
Крім того статтею 102 Законом України "Про Національну поліцію" передбачено виплату одноразової грошової допомоги при звільнені зі служби в поліції.
Згідно з Положенням про МВС України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2015 року № 878, МВС України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. МВС є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах: забезпечення охорони прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку, а також надання поліцейських послуг; захисту державного кордону та охорони суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні; цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та запобігання їх виникненню, ліквідації надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб, а також гідрометеорологічної діяльності; міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.
На підставі співставлення завдань і функцій цих трьох органів можна дійти висновку, що МВС України є органом влади, який формує державну політику, зокрема у сфері забезпечення охорони прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку, а також надання поліцейських послуг. Між тим, реалізація державної політики у вказаній сфері відноситься до компетенції Національної поліції, а до цього вказані завдання та функції держави покладались на міліцію. Таким чином правонаступником прав та обов`язків ліквідованого ГУМВС України в Одеській області, ураховуючи правовий статус, обсяг повноважень і принцип територіальності, є територіальний орган Національної поліції, а саме Головне управління Національної поліції в Одеській області.
Аналогічна позиція зазначена у постанові Верховного Суду від 17.08.2023 року у справі 240/2979/21.
Враховуючи наведене, суд вважає, що позивачем невірно визначено відповідача, а саме Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях (філія ГСЦ МВС).
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 № 730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» було прийнято рішення про ліквідацію як юридичних осіб публічного права територіальних органів Міністерства внутрішніх справ України та утворені як юридичні особи публічного права територіальні органи Національної поліції.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 статті 1 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» систему центральних органів виконавчої влади складають міністерства України та інші центральні органи виконавчої влади.
Міністерства забезпечують формування та реалізують державну політику в одній чи декількох сферах, інші центральні органи виконавчої влади виконують окремі функції з реалізації державної політики.
Згідно зі статтею 4 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади є юридичними особами публічного права.
Згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осібпідприємців та громадських формувань Міністерство внутрішніх справ України є юридичною особою публічного права (ідентифікаційний код 00032684) з організаційно-правовою формою «Орган державної влади».
При цьому відповідно до статті 7 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» основними завданнями міністерства як органу, що забезпечує формування та реалізує державну політику в одній чи декількох сферах, є: 1) забезпечення нормативно-правового регулювання; 2) визначення пріоритетних напрямів розвитку; 3) інформування та надання роз`яснень щодо здійснення державної політики; 4) узагальнення практики застосування законодавства, розроблення пропозицій щодо його вдосконалення та внесення в установленому порядку проектів законодавчих актів, актів Президента України, Кабінету Міністрів України на розгляд Президентові України та Кабінету Міністрів України; 4-1) забезпечення здійснення соціального діалогу на галузевому рівні; 5) здійснення інших завдань, визначених законами України.
Суд зазначає, що чинним Положенням про Міністерство внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2015 року № 878 не покладено на МВС завдань і функцій, які виконувалися ГУМВС України в Одеській області, у зв`язку із чим висновки суду першої інстанції не ґрунтуються на вимогах законодавства та фактичних обставинах справи та суперечать положенням статей 1, 4, 6, 7 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади».
Так, публічне правонаступництво органів державної влади є окремим, особливим видом правонаступництва, під таким терміном розуміється перехід в установлених законом випадках прав та обов`язків одного суб`єкта права іншому. При цьому обов`язок щодо відновлення порушених прав особи покладається на орган, компетентний відновити такі права. Такий підхід про перехід до правонаступника обов`язку відновити порушене право відповідає принципу верховенства права, оскільки метою правосуддя є ефективне поновлення порушених прав, свобод і законних інтересів.
У спорах, які виникають з публічних правовідносин, де оскаржуються рішення (дії, бездіяльність) державного органу, пов`язані зі здійсненням функції від імені держави, стороною є сама держава в особі того чи іншого уповноваженого органу. Функції держави, які реалізовувалися ліквідованим органом, не можуть бути припинені та підлягають передачі іншим державним органам, за винятком того випадку, коли держава відмовляється від таких функцій взагалі.
Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постановах від 13 березня 2019 року у справі № 524/4478/17, від 20 лютого 2019 року у справі № 826/16659/15.
Отже, правонаступництво у сфері управлінської діяльності органів державної влади (публічне правонаступництво) передбачає повне або часткове передання (набуття) адміністративної компетенції одного суб`єкта владних повноважень (суб`єкта публічної адміністрації) іншому або внаслідок припинення первісного суб`єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення його адміністративної компетенції.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі №2а-23895/09/1270.
З наведеного вбачається, що оскільки ліквідація ГУМВСУ в Одеській області з одночасним створенням іншого органу - ГУ НП у Одеській області, який буде виконувати повноваження (завдання) органу, що ліквідується, дає належні підстави для висновку про те, що саме органи Національної поліції України (в даному випадку ГУНПУ у Одеській області) з огляду на свій правовий статус і обсяг повноважень є фактичним правонаступником ліквідованого ГУМВСУ в Одеській області. Тобто, позивачем помилково заявлено позовні вимоги до Міністерства внутрішніх справ України.
Щодо суті спірних правовідносин, в межах заявлених позивачем вимог, суд зазначає наступне.
Як встановлено судом та вже зазначалось вище, в адміністративній справі №420/3068/19 за позов до ГУМВС України в Одеській області, постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20.02.2020 зобов`язано Головне управління МВС України в Одеській області зобов`язано нарахувати та виплатити Позивачу компенсацію за невикористану відпустку за 2012 рік, яка на день звільнення зі служби становила 22 доби.
На переконання позивача, під час розгляду вказаної справи було проведено розрахунок належного йому грошового забезпечення, що на його думку призвело до протиправності дій відповідача щодо неналежного виконання судового рішення та необхідності зобов`язання провести правильний перерахунок компенсації за невикористану відпустку на виконання рішення, стягнення недоплаченої суми, інфляційних втрат, 3% річних та середнього заробітку за час затримки розрахунку.
Тобто фактично, позивач звернувся до суду з позовом щодо неналежного та несвоєчасного виконання рішення суду по справі № 420/3068/19 та просить внести зміни у розрахунки здійснені на виконання вказаного рішення.
Разом з тим, за приписами статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до ст.1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно ст.8 Конституції України, ст.6 КАС України та ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної в Рішенні від 26.12.2011 № 20-рп/2011, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів всього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.
Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Суд наголошує, що звернення до адміністративного суду з позовом щодо визнання протиправними дій щодо неналежного, на його думку, виконання судового рішення в іншій справі суперечить засадам адміністративного судочинства, оскільки згідно усталеної судової практики не можна зобов`язати суб`єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення.
Резюмуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що правовідносини в межах виконання судового рішення у справі №420/3068/19 мають здійснюватися в порядку та спосіб передбачений законом, а не шляхом звернення до суду з новим позовом.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Необхідно зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтю 73 КАС України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Відповідно до статей 74-76 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно зі ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відтак, беручи до уваги наведене, та оцінюючи надані сторонами по справі письмові докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Міністерство внутрішніх справ України, Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях, Головного управління Національної поліції в Одеській області, третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії, не обґрунтовані, документально не підтверджені, не ґрунтуються на положеннях чинного законодавства, отже задоволенню не підлягають.
Керуючись ст.ст.72-77, 139, ст.ст.241-246, 250, 255, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
ВИРІШИВ:
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Міністерство внутрішніх справ України, Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях, Головного управління Національної поліції в Одеській області, третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст.ст.293,295 КАС України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст.255 КАС України.
Рішення складено 20.08.2026 року, урахуванням знаходження судді Харченко Ю.В. у відпустці, у період з 01.06.2026 року по 26.06.2026 року, включно.
Суддя Ю.В. Харченко
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Міністерство внутрішніх справ України, Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях, Головного управління Національної поліції в Одеській області, третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії - відмовити
20.08.2026
.