Справа № 2-2370/12
Провадження № 6/752/754/26
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 серпня 2026 року м. Київ
Голосіївський районний суд міста Києва у складі:
головуючого судді Кирильчук І.А.,
за участю секретаря судового засідання Сінчук І.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні подання приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Горбача Сергія Федоровича про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, у справі № 2-2370/12,
в с т а н о в и в :
03 червня 2026 року приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Горбач С.Ф. звернувся до Голосіївського районного суду міста Києва з поданням, у якому просив звернути стягнення на об`єкт особливого роду - незавершену будівництвом будівлю господарського блоку літ. «Ж», площею забудови 468,0 кв. м, навіс літ. «З», площею 47,3 кв. м, навіс літ. «К», площею 9,2 кв. м, а також ворота № 3 і № 4, огорожу № 5 та вимощення І, що розташовані на земельній ділянці з кадастровим номером [номер приховано]:01:004:5067, площею 0,1709 га, за адресою: АДРЕСА_1 , і, за його твердженням, належать ОСОБА_1 , для виконання зобов`язань за виконавчим листом № 2-2370/12, виданим Голосіївським районним судом міста Києва 30 листопада 2012 року.
На обґрунтування подання приватний виконавець зазначив, що на його виконанні перебуває зведене виконавче провадження № НОМЕР_1, до складу якого входять сім виконавчих проваджень про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 грошових коштів. Залишок заборгованості з урахуванням основної винагороди приватного виконавця та витрат виконавчого провадження станом на 25 травня 2026 року становить 1 845 646,16 грн.
Виконавець вказує, що боржниця раніше мала прізвища ОСОБА_1 , ОСОБА_1 , ОСОБА_1 та ОСОБА_1 , а 01 грудня 2022 року змінила прізвище на ОСОБА_1 , при цьому її реєстраційний номер облікової картки платника податків залишився незмінним.
За твердженням приватного виконавця, у боржниці відсутні кошти та інше зареєстроване майно, достатні для погашення заборгованості. Водночас на підставі договору купівлі-продажу від 13 червня 2000 року ОСОБА_1 придбала житловий будинок із надвірними будівлями та земельну ділянку площею 0,1709 га за адресою: АДРЕСА_1 .
Приватний виконавець зазначає, що постановою Київського апеляційного суду від 20 березня 2024 року у справі № 2-2370/12 звернуто стягнення на придбаний боржницею житловий будинок літ. «А» із надвірними будівлями, право власності на який не було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Разом із тим за результатами проведених технічних інвентаризацій установлено, що житловий будинок літ. «А» знесено, а на земельній ділянці розташовані господарський блок літ. «Ж», навіси літ. «З» і «К», ворота, огорожа та вимощення.
На підтвердження належності цих об`єктів боржниці виконавець посилається на те, що ОСОБА_1 отримувала дозвіл на будівництво господарського блоку, неодноразово замовляла проведення технічної інвентаризації та оплачувала відповідні послуги. Крім того, на її ім`я відкрито особові рахунки за постачання електричної енергії та природного газу за зазначеною адресою.
На думку приватного виконавця, наведені обставини підтверджують, що ОСОБА_1 відкрито та безперервно володіє господарським блоком і допоміжними спорудами, здійснює витрати на їх утримання, однак не вводить господарський блок в експлуатацію та не реєструє право на нього.
Посилаючись на положення статті 344 ЦК України та правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 08 квітня 2026 року у справі № 607/10858/22, приватний виконавець вважає господарський блок та перелічені споруди об`єктами незавершеного будівництва - речами особливого роду (sui generis), які можуть бути об`єктами цивільних прав та на які відповідно до частини четвертої статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» і частини десятої статті 440 ЦПК України може бути звернуто стягнення.
Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду подання передано на розгляд судді Кирильчук І. А.
25 червня 2026 року судом направлявся запит до архіву Голосіївського районного суду міста Києва про надання матеріалів цивільної справи № 2-2370/12 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
29 липня 2026 року у провадження судді Кирильчук І. А. передано матеріали цивільної справи № 2-2370/12.
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 04 серпня 2026 року подання приватного виконавця прийнято до провадження та призначено його розгляд на 07 серпня 2026 року на 11:00 год.
Судове засідання було знято з розгляду у зв`язку з перебуванням судді Кирильчука І.А. у відпустці.
Наступне судове засідання призначено на 10 серпня 2026 року. У судовому засіданні приватний виконавець Горбач С.Ф. підтримав подання в повному обсязі та надав пояснення на його обґрунтування, які за своїм змістом відповідали доводам, викладеним у поданні, проте в судовому засіданні оголошено перерву до 14 серпня 2026 року.
Дослідивши подання та додані до нього матеріали, суд дійшов такого висновку.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання, а держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню..
Частиною першою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено обов`язок виконавця вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
За змістом частин першої, другої та п`ятої статті 48 цього Закону звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації (пред`явленні електронних грошей до погашення в обмін на кошти, що перераховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця). Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем.
Відповідно до частин третьої та четвертої статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» у разі звернення стягнення на об`єкт нерухомого майна, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості виконавець здійснює в установленому законом порядку заходи щодо з`ясування належності майна боржнику на праві власності/спеціальному майновому праві, а також перевірки, чи перебуває це майно під арештом. Після документального підтвердження належності боржнику на праві власності/спеціальному майновому праві об`єкта нерухомого майна, об`єкта незавершеного будівництва, майбутнього об`єкта нерухомості виконавець накладає на нього арешт та вносить відомості про такий арешт до відповідного реєстру у встановленому законодавством порядку. Про накладення арешту на об`єкт нерухомого майна, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості, заставлений третім особам, виконавець невідкладно повідомляє таким особам. У разі якщо право власності/спеціальне майнове право на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості боржника не зареєстровано в установленому законом порядку, виконавець звертається до суду із заявою про вирішення питання про звернення стягнення на таке майно.
Частиною десятою статті 440 ЦПК України передбачено, що питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, під час виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішуються судом за поданням державного виконавця, приватного виконавця.
Наведений процесуальний механізм застосовується у випадку, коли належність конкретного майна боржнику підтверджується належними та достатніми доказами, але відповідне право не зареєстроване в установленому законом порядку. Отже, передумовою задоволення подання є встановлення не лише факту існування майна та користування ним боржником, а й наявності у боржника права на конкретно визначений об`єкт, що дозволяє звернути на нього стягнення без порушення прав інших осіб.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна особа повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За статтями 77-80 ЦПК України докази мають бути належними, допустимими, достовірними та достатніми у своїй сукупності для висновку про наявність або відсутність обставин, що входять до предмета доказування.
Як убачається з матеріалів подання, право ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 13 червня 2000 року стосувалося житлового будинку літ. «А» та визначених у договорі надвірних будівель - сараю «Б», погреба «В», вбиральні «Є» і воріт № 1. Саме на це майно постановою Київського апеляційного суду від 20 березня 2024 року було звернуто стягнення.
Натомість предметом цього подання є інші об`єкти: господарський блок літ. «Ж», навіси «З» і «К», ворота № 3 та № 4, огорожа № 5 і вимощення І.
Зі змісту документів БТІ, а саме довідки КП «БТІ Києво-Святошинської районної ради Київської області» від 23 липня 2020 року № 22/3, листа від 26 березня 2024 року № 750 та листа від 01 травня 2024 року № 217, вбачається, що первісний житловий будинок літ. «А», загальною площею 69,9 кв. м, житловою площею 32,7 кв. м, 1896 року побудови, знесено, натомість за результатами технічної інвентаризації встановлено наявність господарського блоку літ. «Ж» 2000 року побудови, навісів літ. «З» і «К» 2005 року побудови, огорож № 3-5 та вимощення І 2004 року побудови. При цьому відомості про введення господарського блоку літ. «Ж» в експлуатацію в матеріалах інвентаризаційної справи відсутні.
Застосування положень частини четвертої статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» та частини десятої статті 440 ЦПК України передбачає встановлення належності боржнику конкретного майна, на яке виконавець просить звернути стягнення. Відсутність державної реєстрації права власності є підставою для звернення виконавця до суду, однак сама собою не підтверджує виникнення у боржника права на відповідне майно та не звільняє виконавця від обов`язку надати документи, які засвідчують його належність боржнику.
Постановою Київського апеляційного суду від 20 березня 2024 року попереднє подання приватного виконавця було задоволено з огляду на те, що належність боржниці житлового будинку літ. «А», сараю «Б», погреба «В», вбиральні «Є» та воріт № 1 підтверджувалася договором купівлі-продажу від 13 червня 2000 року, зареєстрованим у реєстраційній книзі Києво-Святошинського БТІ. Отже, попри відсутність відомостей у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, у матеріалах був наявний правовстановлюючий документ, який безпосередньо підтверджував набуття боржницею права власності на визначені в ньому об`єкти.
Натомість предметом нинішнього подання є інше майно - господарський блок літ. «Ж», навіси літ. «З» і «К», ворота № 3 та № 4, огорожа № 5 і вимощення І. Зазначені об`єкти не є предметом договору купівлі-продажу від 13 червня 2000 року, а постанова Київського апеляційного суду від 20 березня 2024 року не встановлює їх належності боржниці.
Довідка ТОВ «Київська обласна енергопостачальна компанія» від 26 травня 2026 року та рахунки за електроенергію підтверджують, що споживачем за особовим рахунком за адресою будинку АДРЕСА_1 зазначена ОСОБА_1 . Разом із тим ці документи не ідентифікують конкретний об`єкт, щодо якого здійснювалося постачання, а рахунок за березень 2026 року відображає нульове споживання. Лист Київської філії ТОВ «Газорозподільні мережі України» від 28 травня 2026 року також містить відомості про особовий рахунок на ім`я ОСОБА_1 , проте одночасно повідомляє, що газопостачання припинено, оплати за розподіл газу не проводилися, заява-приєднання відсутня, а документи про право власності або користування об`єктом підприємству не надавалися. Тому наведені комунальні документи не є достатнім підтвердженням відкритого та безперервного володіння боржницею саме кожним із заявлених об`єктів, а тим більше належності їй речового права на них.
Не може бути прийнятим і твердження приватного виконавця про те, що прийняттям замовлень на технічну інвентаризацію БТІ фактично визнало ОСОБА_1 власницею об`єкта. Технічна інвентаризація має на меті встановлення фактичних характеристик об`єкта та не спричиняє виникнення, зміни чи припинення речових прав. Крім того, за наведеними самим заявником положеннями законодавства замовником технічної інвентаризації може бути не лише власник, а й замовник будівництва, користувач, особа, яка має інше речове право, або уповноважена особа.
Долучені до подання матеріали технічної інвентаризації, замовлення на її проведення, платіжні документи та відомості про особові рахунки за комунальні послуги підтверджують існування відповідних будівель і споруд та певний фактичний зв`язок боржниці з домоволодінням. Водночас такі документи не є правовстановлюючими та не підтверджують виникнення у ОСОБА_1 права власності або іншого речового чи спеціального майнового права на кожен із заявлених об`єктів.
Суд не може ототожнювати здійснення особою замовлення технічної інвентаризації, оплату відповідних послуг чи зазначення її споживачем комунальних послуг із набуттям права власності на майно. Технічна інвентаризація засвідчує фактичну наявність та технічні характеристики об`єкта, але не встановлює його власника і не є підставою виникнення речового права.
Таким чином, на відміну від попереднього подання, під час розгляду якого належність визначеного нерухомого майна боржниці підтверджувалася договором купівлі-продажу, у нинішньому поданні відсутній документ, який безпосередньо засвідчував би виникнення у боржниці права на об`єкти, на які приватний виконавець просить звернути стягнення. Відтак надані матеріали не дають достатніх підстав вважати це майно боржниці у розумінні статей 48, 50 Закону України «Про виконавче провадження».
Посилання приватного виконавця на частину першу статті 344 ЦК України не доводить виникнення у боржниці права на спірне майно. Набуття права власності за набувальною давністю передбачає добросовісне заволодіння чужим майном та відкрите й безперервне володіння ним протягом установленого законом строку. Право власності на нерухоме майно за набувальною давністю набувається за рішенням суду та виникає з моменту державної реєстрації.
Суд бере до уваги правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 08 квітня 2026 року у справі № 607/10858/22, за яким об`єкт будівництва (об`єкт незавершеного будівництва), право власності на який не зареєстровано, є річчю особливого роду (sui generis), що може бути об`єктом цивільних, у тому числі речових, прав та обов`язків.
Разом із тим, наведений висновок не означає, що будь-яка фактично збудована, не введена в експлуатацію та незареєстрована споруда автоматично належить особі, яка нею користується, або що на неї може бути звернуто стягнення без установлення правової підстави належності. У справі № 607/10858/22 Велика Палата Верховного Суду вирішувала спір про поділ спільного майна подружжя та виходила, зокрема, з відсутності ознак самочинного будівництва і встановленого правового режиму спільного майна. Натомість у цій справі належність спірних об`єктів боржниці та відсутність прав інших осіб належними і достатніми доказами не підтверджені.
Окремо суд звертає увагу, що навіси, ворота, огорожа та вимощення за своїм призначенням є допоміжними господарськими будівлями і спорудами, які обслуговують основний об`єкт. У листі БТІ № 217 від 01 травня 2024 року прямо зазначено, що навіси літ. «З» і «К», огорожі № 3-5 та вимощення І не підлягали введенню в експлуатацію. Відтак відсутність щодо них процедури введення в експлуатацію не дає підстав автоматично кваліфікувати їх як окремі об`єкти незавершеного будівництва.
Приватний виконавець не обґрунтував їх самостійної оборотоздатності, можливості окремого відчуження та реалізації і не навів доказів існування кожного з них як самостійного об`єкта цивільних прав.
Таким чином, для задоволення подання суд мав би не лише надати дозвіл на звернення стягнення на майно з уже встановленою належністю, а фактично вперше визначити правовий режим новостворених об`єктів, законність їх спорудження, особу забудовника, належність речових прав на них, та можливість окремого цивільного обороту допоміжних споруд. Такі обставини не можуть бути встановлені на припущеннях та виключно на доказах фактичного користування майном у межах розгляду подання за частиною десятою статті 440 ЦПК України.
При цьому сам факт тривалого невиконання судового рішення та обов`язковість його виконання не звільняють приватного виконавця від обов`язку довести належність боржниці конкретного майна, на яке пропонується звернути стягнення. Примусова реалізація майна за відсутності безспірних даних про право боржника створювала б ризик неправомірного втручання у майнові права інших осіб.
Наявність постанови Київського апеляційного суду від 20 березня 2024 року не є підставою для задоволення нинішнього подання, оскільки нею вже вирішено питання про звернення стягнення на інше, чітко визначене договором купівлі-продажу від 13 червня 2000 року майно. Ця постанова підтверджує право боржниці на житловий будинок літ. «А» та зазначені у договорі надвірні будівлі, однак не встановлює її права на господарський блок літ. «Ж», навіси «З» і «К», ворота № 3 та № 4, огорожу № 5 і вимощення І. Навпаки , висновок апеляційного суду про необхідність перевірки належності боржнику саме заявленого майна вимагає від приватного виконавця надати достатні документи щодо кожного нового об`єкта.
Суду також не надано акта виконавця чи іншого документа, складеного під час виконання постанови апеляційного суду від 20 березня 2024 року, яким було б зафіксовано відсутність житлового будинку літ. «А» і надвірних будівель, неможливість звернення на них стягнення.
За таких обставин суд дійшов висновку, що приватним виконавцем не доведено сукупності передумов, необхідних для застосування частини четвертої статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» та частини десятої статті 440 ЦПК України, а тому подання задоволенню не підлягає.
Керуючись статтею 129-1 Конституції України, статтями 12, 76-81, 247, 258-261, 353, 354, 440 ЦПК України, статтями 18, 48, 50 Закону України «Про виконавче провадження», суд
п о с т а н о в и в :
у задоволенні подання приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Горбача Сергія Федоровича про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, у справі № 2-2370/12 - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня складання повного тексту ухвали суду.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Повний текст ухвали складено та підписано 20 серпня 2026 року.
Суддя І.А. Кирильчук