Справа № 712/7743/15
Провадження № 4-с/712/2/26
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 серпня 2026 року Соснівський районний суд м. Черкаси у складі:
головуючого судді Троян Т.Є.,
за участю секретаря Чумак Д.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за скаргою ОСОБА_1 на неправомірні дії та рішення державних виконавців Другого відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, Першого відділу державної виконавчої служби міста Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ),
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою, у якій просить визнати неправомірними та скасувати рішення і дії державних виконавців, вчинені у межах виконавчого провадження № 65163989, а також постанову про стягнення з неї виконавчого збору та пов`язане з нею виконавче провадження № 69415461.
На обґрунтування скарги зазначає, що виконавче провадження № 65163989 було неправомірно відкрито після закінчення попереднього виконавчого провадження у зв`язку зі смертю первісного боржника, а заміна боржника на неї здійснена за відсутності відкритого виконавчого провадження. Також посилається на неналежне направлення їй постанови про відкриття виконавчого провадження, порушення порядку передачі виконавчого провадження між державними виконавцями Першого та Другого відділу державної виконавчої служби міста Черкаси, вчинення виконавцем дій поза межами виконавчого документа та порушення її права власності під час виконання судового рішення.
Крім того, скаржниця вказує на незаконність стягнення з неї виконавчого збору та зазначає про недостовірність відомостей, наведених державним виконавцем в акті про виконання рішення в частині переміщення сараю, вважаючи, що фактично сарай було демонтовано. У зв`язку з цим просить також постановити окрему ухвалу щодо можливого порушення працівниками органу державної виконавчої служби вимог законодавства.
Додатково скаржниця зазначила, що виконавче провадження № 62861350, у якому боржником була ОСОБА_2 , 01 грудня 2020 року закінчено державним виконавцем у зв`язку зі смертю боржника на підставі пункту 3 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження». На думку скаржниці, оскільки зазначена постанова про закінчення виконавчого провадження не була оскаржена та скасована, а виконавче провадження не відновлювалося, державний виконавець не мав правових підстав для відкриття 19 квітня 2021 року виконавчого провадження № 65163989 щодо правонаступника боржника. При цьому скаржниця посилається на правові висновки Великої Палати Верховного Суду щодо неможливості заміни сторони у закінченому виконавчому провадженні без його відновлення.
Також скаржниця посилається на неналежне повідомлення її про відкриття виконавчого провадження та зазначає, що не отримувала постанов, актів та інших документів виконавчого провадження. Крім того, вважає, що виконавче провадження було відкрито за виконавчим листом, стягувачем за яким зазначено лише ОСОБА_3 , тоді як рішенням суду визначено чотирьох позивачів.
Скаржниця також вказує на порушення державним виконавцем порядку виконання рішення суду, зокрема на відсутність опису та оцінки майна, яке, за її твердженням, було передане стягувачам, а також на вчинення виконавцем дій щодо земельної ділянки та майна, які, на її думку, не передбачені виконавчим документом. Посилається на знищення або пошкодження сараю, літньої кухні, зелених насаджень, господарських споруд та іншого майна, а також на встановлення нового паркану.
На підставі наведеного скаржниця просить визнати неправомірними рішення та дії державного виконавця під час виконання виконавчого листа у виконавчому провадженні № 65163989, скасувати постанову про відкриття цього виконавчого провадження та всі наступні постанови й акти, прийняті в його межах, визнавши їх неправомірними.
Ухвалою Соснівського районного суду м.Черкаси від 02.10.2025 року скаргу прийнято до провадження, розгляд скарги здійснюється згідно ст.447 ЦПК України в порядку судового контролю за виконанням судових рішень.
Представник Першого відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Анісімов О.О. скерував до суду заперечення, зазначивши, що скарга не відповідає вимогам пунктів 4, 5 частини третьої статті 448 ЦПК України, а також подана з пропуском установленого статтею 449 ЦПК України десятиденного строку. При цьому скаржниця сама зазначає, що ознайомилася з матеріалами виконавчого провадження у березні 2023 року, однак звернулася до суду лише 07 травня 2025 року та не навела поважних причин пропуску строку.
Вказував, що питання щодо законності постанови про відкриття виконавчого провадження № 65163989 від 19 квітня 2021 року та інших дій державного виконавця вже були предметом розгляду за скаргою скаржниці, поданою у 2023 році, що, на думку ДВС, підтверджує її обізнаність про обставини, на які вона посилається.
Щодо суті оскаржуваних постанов представник ДВС зазначив, що виконавче провадження № 65163989 було відкрито 19 квітня 2021 року на підставі заяви стягувача, виконавчого листа від 10 лютого 2020 року та ухвали суду від 01 березня 2021 року про заміну боржника її правонаступником. Відтак державний виконавець діяв у межах повноважень та у спосіб, визначений Законом України «Про виконавче провадження» та Інструкцією з організації примусового виконання рішень.
Щодо виконавчого збору зазначив, що його стягнення є передбаченою законом складовою процедури примусового виконання рішення, а у разі закінчення основного виконавчого провадження, якщо виконавчий збір не стягнуто під час виконання рішення, він підлягає стягненню в порядку, передбаченому частиною третьою статті 40 Закону України «Про виконавче провадження». У зв`язку із цим було відкрито окреме виконавче провадження № 69415461 щодо стягнення виконавчого збору.
Представник ДВС також зазначив, що постанови про арешт майна та коштів боржника були прийняті з метою забезпечення виконавчого провадження. В подальшому, постановою від 13 липня 2022 року виконавче провадження № 65163989 було закінчено у зв`язку з фактичним виконанням рішення суду,
Крім того, вказав, що скаржницею не наведено конкретних обставин, які б свідчили про незаконність саме оскаржуваних постанов у виконавчих провадженнях №65163989 та №69415461, не доведено порушення ними її прав чи свобод. Інші доводи скарги, на думку представника, стосуються порядку виконання судового рішення та окремих виконавчих дій, а не спростовують правомірності постанов про відкриття виконавчого провадження та стягнення виконавчого збору.
В судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник - адвокат Огородній А.Б. скаргу підтримали, просили задовольнити.
Представник Першого відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Анісімов О.О. в судовому засіданні заперечував проти задоволення скарги з підстав, викладених у запереченнях.
Представник Другого відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Постоєнко М.В. в судовому засіданні заперечував проти задоволення скарги, вказував, що виконавче провадження № 65163989 було закінчено постановою від 13.07.2022 у зв`язку з фактичним виконанням рішення суду. Вказував, що скаржницею не наведено конкретних обставин, які б свідчили про незаконність оскаржуваних постанов, не доведено порушення ними її прав чи свобод. Інші доводи скарги, не спростовують правомірності постанов про відкриття виконавчого провадження та стягнення виконавчого збору.
Суд, заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку, що скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.
Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби під час виконання судового рішення порушено їх права чи свободи.
Відповідно до ч. 1 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до положень п. 1 ч. 1 ст.26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Згідно із частиною першою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами виконавчого провадження у встановленому законом порядку. Частиною п`ятою зазначеної статті визначено, що такі рішення та дії можуть бути оскаржені протягом десяти робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.
Аналогічний строк встановлено статтею 449 ЦПК України, відповідно до якої скаргу може бути подано у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права.
Як убачається зі змісту скарги, заявником фактично оскаржуються виконавчі дії, вчинені державним виконавцем у межах виконавчого провадження №69415461, зокрема постанова про відкриття виконавчого провадження від 19.04.2021 року, постанова про накладення арешту на майно боржника від 24.12.2021 року, а також інші постанови та дії державного виконавця.
Як убачається з матеріалів справи, питання щодо здійснення примусового виконання виконавчого листа № 712/7743/15-ц та правомірності дій державного виконавця вже було предметом звернення ОСОБА_1 до суду у березні 2023 року.
Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 03 липня 2023 року у справі № 712/7743/15її скаргу на дії державного виконавця було залишено без розгляду у зв`язку з пропуском установленого частиною першою статті 449 ЦПК України строку звернення до суду. При цьому судом було встановлено, що про здійснення виконавчого провадження № 65163989 та вчинення державним виконавцем виконавчих дій ОСОБА_1 було відомо щонайменше з 12 липня 2022 року.
Зазначена ухвала не містить висновку щодо правомірності чи неправомірності оскаржуваних рішень та дій державного виконавця, оскільки скаргу було залишено без розгляду з процесуальних підстав. Водночас, встановлені нею обставини щодо обізнаності скаржниці про виконавче провадження та вчинення виконавчих дій підлягають оцінці судом при вирішенні питання про дотримання строку звернення зі скаргою у цій справі.
З огляду на те, що питання дотримання строку звернення зі скаргою не перешкоджає суду надати оцінку доводам скаржниці по суті, суд вважає за необхідне перевірити наведені нею обставини та з`ясувати, чи мали місце порушення прав скаржниці при здійсненні виконавчих дій.
Із поданої ОСОБА_1 скарги вбачається, що вона оскаржує, зокрема, постанову про відкриття виконавчого провадження № 65163989 від 19.04.2021 року, постанову про накладення арешту на майно боржника від 24.12.2021 року, а також інші постанови та дії державного виконавця; постанову про відкриття виконавчого провадження №69415461, правомірність здійснення виконавчих дій у вказаних виконавчих провадженнях.
Отже, предметом оскарження є рішення та дії державного виконавця, які мали місце у 2021-2022 роках, а не нові рішення чи дії, вчинені безпосередньо перед зверненням ОСОБА_1 до суду.
Судом встановлено, що на виконанні у Соснівському ВДВС у м. Черкаси ЦМУ МЮ (м. Київ) перебувало виконавче провадження № 62861350 з примусового виконання виконавчого листа № 712/7743/15-ц, виданого 10 лютого 2020 року Соснівським районним судом м. Черкаси, резолютивна частина якого передбачає: «для реалізації варіанту № 3, запропонованого ТОВ «Контакт-Сервіс» у висновку № 42/15 буд. судової земельно-технічної експертизи від 21 березня 2016 року, перемістити сарай літ. Ж ОСОБА_2 , а також передати її самочинно збудовану вигрібну яму ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 ».
Виконавче провадження № 62861350 відкрито 26 серпня 2020 року.
01 грудня 2020 року ВП № 62861350 було закінчено на підставі пункту 3 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку зі смертю боржника ОСОБА_2
15 квітня 2021 року на адресу Соснівського ВДВС у м. Черкаси ЦМУ МЮ (м. Київ) надійшла заява ОСОБА_3 про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа №712/7743/15-ц, виданого 10 лютого 2020 року Соснівським районним судом м. Черкаси.
До заяви про відкриття виконавчого провадження додано ухвалу Соснівського районного суду м. Черкаси від 01 березня 2021 року у справі№ 712/7743/15 про заміну боржника ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на її правонаступника - ОСОБА_1
19 квітня 2021 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 65163989 із примусового виконання судового рішення у справі № 712/7743/15.
При цьому, суд вважає доводи скаржниці про те, що після постановлення ухвали Соснівського районного суду м. Черкаси від 01 березня 2021 року виконавче провадження № 62861350 підлягало не відкриттю, а відновленню, необґрунтованими.
Так, відповідно до положень п.1 ч.1 ст.26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Як установлено судом, виконавче провадження № 62861350 було закінчено 01 грудня 2020 року на підставі пункту 3 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку зі смертю боржника ОСОБА_2 . Отже, на момент постановлення ухвали суду від 01 березня 2021 року зазначене виконавче провадження вже було закінчене.
Водночас ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 01 березня 2021 року суд не здійснював заміну сторони у межах виконавчого провадження № 62861350, оскільки таке провадження на той час уже не перебувало на виконанні. Зазначеною ухвалою суд замінив боржника ОСОБА_2 її правонаступником ОСОБА_1 саме «при примусовому виконанні рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 18 серпня 2016 року у справі № 712/7743/15-ц».
Такий висновок узгоджується зі змістом частини п`ятої статті 442 ЦПК України, яка прямо передбачає можливість заміни боржника або стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження.
Таким чином, процесуальна ситуація, яка існувала після закінчення виконавчого провадження № 62861350, передбачала можливість встановлення судом правонаступництва та заміни боржника у виконавчому документі з подальшим його пред`явленням до виконання. Така заміна не означала подальше відновлення закінченого виконавчого провадження № 62861350.
Зазначене має істотне значення для оцінки правомірності постанови державного виконавця від 19 квітня 2021 року про відкриття виконавчого провадження № 65163989 .
Після постановлення ухвали від 01 березня 2021 року та встановлення судом особи правонаступника боржника, виконавчий документ міг бути пред`явлений до виконання вже щодо визначеного судом належного боржника.
Саме з таким пред`явленням виконавчого документа було пов`язане вирішення питання про відкриття виконавчого провадження № 65163989 від 19 квітня 2021 року.
Інший підхід фактично означав би ототожнення двох різних процесуальних механізмів: відновлення раніше закінченого виконавчого провадження та пред`явлення до виконання виконавчого документа після заміни боржника у цьому документі. Підстави та порядок застосування цих механізмів є різними.
В подальшому судом встановлено, що постанову про відкриття виконавчого провадження № 65163989 від 19 квітня 2021 року направлено ОСОБА_1 за адресою, яка вказана у виконавчому документі, однак відправлення було повернуто ВДВС за закінченням терміну зберігання.
Аналізуючи доводи скаржниці про неналежне направлення постанови від 19 квітня 2021 року про відкриття виконавчого провадження № 65163989 суд зазначає, що відповідно до статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» постанова про відкриття виконавчого провадження надсилається боржнику за адресою, зазначеною у виконавчому документі.
Як убачається з матеріалів справи, державний виконавець направив постанову від 19 квітня 2021 року ВП № 65163989 саме за адресою, зазначеною у виконавчому документі.
Представник органу державної виконавчої служби у судовому засіданні пояснив, що інших відомостей щодо місця проживання ОСОБА_1 у розпорядженні державного виконавця на момент відкриття виконавчого провадження не було. Скаржницею не надано доказів того, що до моменту винесення постанови від 19 квітня 2021 року державному виконавцю була відома інша адреса її проживання або що така інформація містилася в матеріалах виконавчого провадження.
Те, що поштове відправлення не було отримане адресатом та повернулося відправнику, саме по собі не свідчить про неправомірність дій державного виконавця, оскільки встановлено, що постанову було направлено у спосіб та за адресою, визначеною законом та наявними у виконавця відомостями. Обставина фактичного непроживання правонаступниці за адресою, зазначеною у виконавчому документі, за відсутності у державного виконавця відомостей про інше місце її проживання не може бути кваліфікована як порушення нимвизначеного порядку, що автоматично зумовлює незаконність постанови про відкриття виконавчого провадження.
При цьому суд враховує, що належність дій державного виконавця щодо повідомлення боржника та факт фактичного отримання відповідного поштового відправлення є різними обставинами. Встановлення факту невручення постанови не звільняє суд від необхідності перевірити, чи було державним виконавцем дотримано передбаченого законом порядку її направлення та чи призвело це до порушення прав скаржниці.
У цій справі таких обставин не встановлено. Навпаки, з матеріалів справи вбачається, що про існування виконавчого провадження та обставини, пов`язані з його відкриттям і направленням постанови, скаржниці було відомо щонайменше у 2023 році. Незважаючи на це, з даною скаргою на дії державного виконавця вона звернулася лише у травні 2025 року.
Отже, навіть за умови фактичного неотримання ОСОБА_1 поштового відправлення у 2021 році, це не свідчить про те, що державним виконавцем було допущено таке порушення порядку відкриття виконавчого провадження, яке є підставою для скасування постанови від 19 квітня 2021 року про відкриття виконавчого провадження № 65163989.
Скаржницею також не доведено, що направлення постанови за адресою, зазначеною у виконавчому документі, за відсутності у державного виконавця інших відомостей про її адресу, спричинило порушення її прав, яке не могло бути усунуте після того, як їй фактично стало відомо про виконавче провадження.
Таким чином, судом не встановлено невідповідності постанови державного виконавця від 19 квітня 2021 року у виконавчому провадженні № 65163989 вимогам закону, яка б зумовлювала необхідність її скасування. Доводи скаржниці фактично зводяться до незгоди з порядком реалізації судового рішення після встановлення правонаступництва та обставин отримання нею постанови про відкриття виконавчого провадження, однак самі по собі такі обставини за встановлених у справі фактів не є достатньою правовою підставою для визнання постанови незаконною та її скасування.
З огляду на викладене, суд доходить висновку про відсутність правових підстав для задоволення скарги в частині вимоги про скасування постанови державного виконавця від 19 квітня 2021 року про відкриття виконавчого провадження № 65163989.
Необґрунтованим суд вважає і довід скаржниці про незаконність дій державного виконавця з огляду на те, що із заявою про примусове виконання виконавчого листа звернувся лише ОСОБА_3 , тоді як іншими особами, зазначеними у виконавчому листі, відповідних заяв не подавалося.
Відповідно до частини першої та другої статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник, а стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ.
Як убачається зі змісту виконавчого листа № 712/7743/15-ц, виданого Соснівським районним судом м. Черкаси 10 лютого 2020 року, його резолютивна частина передбачає, зокрема, для реалізації варіанту № 3, запропонованого у висновку судової земельно-технічної експертизи, перемістити сарай літ. Ж правонаступниці ОСОБА_1 , а також передати її самочинно збудовану вигрібну яму ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .
Таким чином, ОСОБА_3 безпосередньо зазначений у виконавчому документі як особа, на користь якої має бути здійснена передача визначеного майна, а отже є стягувачем у розумінні Закону України «Про виконавче провадження».
Відповідно до частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження розпочинається на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
При цьому положення Закону України «Про виконавче провадження» не встановлюють вимоги про обов`язкове подання заяви про примусове виконання рішення одночасно всіма особами, зазначеними у виконавчому документі як стягувачі, якщо виконавчий документ передбачає виконання рішення на користь кількох осіб.
Закон не пов`язує можливість відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом із необхідністю отримання окремої заяви від кожного зі стягувачів. Визначальним є те, що із заявою звернулася особа, яка зазначена у виконавчому документі як стягувач та на користь якої підлягає виконанню відповідне судове рішення.
У цій справі із заявою про примусове виконання рішення звернувся ОСОБА_3 , який прямо зазначений у виконавчому листі серед осіб, на користь яких боржник зобов`язаний передати самочинно збудовану вигрібну яму. Отже, заяву подано належною особою, а передбачених законом підстав для відмови у відкритті виконавчого провадження з мотивів неподання аналогічних заяв іншими співвласниками суд не встановив.
При цьому обставина, що ОСОБА_3 є одним із співвласників земельної ділянки, а інші особи, зазначені у виконавчому документі, також мають відповідні права щодо земельної ділянки, не змінює процесуального статусу ОСОБА_3 як стягувача у виконавчому провадженні та не створює передбаченого законом обов`язку для всіх стягувачів особисто звертатися до органу державної виконавчої служби із заявами про примусове виконання одного й того самого виконавчого документа.
Отже, подання заяви одним із стягувачів, зазначених у виконавчому листі, саме по собі не свідчить про відсутність у державного виконавця правових підстав для відкриття виконавчого провадження. Відповідно, довід скаржниці про те, що державний виконавець мав отримати заяви від усіх співвласників земельної ділянки, не ґрунтується на вимогах закону та не може бути підставою для визнання дій державного виконавця незаконними
В подальшому, як зазначала скаржниця та підтверджено матеріалами виконавчого провадження: з метою перевірки виконання рішення суду старшим державним виконавцем Столяр К.В. було здійснено вихід 11 травня 2021 року за адресою, визначеною виконавчим документом: АДРЕСА_1 , та встановлено, що рішення суду добровільно ОСОБА_1 не виконано, про що складено відповідний акт. За невиконання рішення суду 12 травня 2021 року старшим державним виконавцем винесено постанову про накладення на боржника штрафу в розмірі 1 700 грн.
12 травня 2021 року ОСОБА_1 направлено вимогу державного виконавця про переміщення сараю літ. Ж, а також передачу самочинно збудованої вигрібної ями ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 у строк 10 робочих днів з дня отримання даної вимоги.
Повторно 21 травня 2021 року старшим державним виконавцем
Столяр К.В. здійснено вихід за вищевказаною адресою та встановлено, що рішення суду боржником не виконано. 01 червня 2021 року винесено постанову про накладення на боржника штрафу в розмірі 3 400 грн.
02 червня 2021 року старшим державним виконавцем Столяр К.В. направлено подання до Черкаського відділу поліції ГУНП у Черкаській області про притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності.
11 серпня 2021 року направлено запит до ТОВ «Будівельна компанія «АНІКОМ» щодо можливості виконання робіт з перенесення сараю літ. Ж за адресою: АДРЕСА_1 , та отримано відповідь товариства про готовність до проведення робіт, однак зазначено, що виконання рішення суду призведе до повного руйнування сараю.
Державним виконавцем до Соснівського районного суду м. Черкаси направлена заяву про зміну способу виконання рішення суду, а саме із переміщення сараю на знесення сараю.
Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 24 листопада
2021 року у справі № 712/7743/15-ц подання старшого державного виконавця про зміну способу виконання рішення залишено без задоволення.
09 грудня 2021 року до Соснівського ВДВС у м. Черкаси ЦМУ МЮ (м. Київ) надійшла заява стягувача, в якій він зазначив адресу фактичного місця проживання ОСОБА_1
29 червня 2022 року старшим державним виконавцем Столяр К.В. винесено постанову про залучення спеціалістів ДП «Черкаський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» та працівників органів внутрішніх справ та для проведення виконавчих дій.
29 червня 2022 року ОСОБА_1 за відомими виконавцю адресами направлено листи з повідомленням про вручення щодо проведення виконавчих дій з переміщення сараю літ. Ж, а також передачі самочинно збудованої вигрібної ями ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3
12 липня 2022 року старшим державним виконавцем Столяр К.В. проведено виконавчі дії з примусового виконання рішення суду за участю працівників поліції, понятих, в результаті чого здійснено переміщення сараю літ. Ж, а також передачу самочинно збудованої вигрібної ями ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 . Речі, які були в сараї, перенесено у новий сарай, що засвідчено працівниками поліції та зафіксовано в акті державного виконавця від 12 липня 2022 року.
13 липня 2022 року старшим державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження». Копію постанови направлено сторонам.
Доводи скаржниці про незаконність виконавчих дій з огляду на відсутність у матеріалах виконавчого провадження акта опису земельної ділянки, а також опису та оцінки майна, яке, за її твердженням, знаходилося на цій земельній ділянці, суд вважає необґрунтованими.
Як убачається зі змісту виконавчого листа № 712/7743/15-ц, виданого 10 лютого 2020 року, рішення суду підлягало виконанню у немайновій частині та передбачало для реалізації визначеного судом варіанту переміщення сараю літ. Ж правонаступниці ОСОБА_1 , а також передачу її самочинно збудованої вигрібної ями ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .
Отже, предметом примусового виконання були конкретно визначені рішенням суду дії боржниці - переміщення сараю та передача вигрібної ями. Рішення суду не передбачало передачі стягувачам земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , звернення стягнення на земельну ділянку або будь-яке інше майно боржниці, його реалізації чи передачі стягувачам.
За таких обставин посилання скаржниці на положення статей 56, 57 Закону України «Про виконавче провадження» як на підставу незаконності вчинених виконавчих дій є безпідставним. Зазначені норми регулюють порядок опису та арешту майна боржника, визначення його вартості та оцінки у разі застосування відповідних заходів примусового виконання щодо майна. У цьому ж випадку державним виконавцем не здійснювалося звернення стягнення на земельну ділянку чи інше майно боржниці, а виконувалося судове рішення немайнового характеру шляхом вчинення визначених судом дій.
Сам факт того, що для виконання рішення державному виконавцю необхідно було встановити місце розташування сараю літ.Ж, визначити його переміщення та фактичні межі земельних ділянок відповідно до встановленого судом порядку користування земельною ділянкою, не означає здійснення опису або арешту земельної ділянки в розумінні статті 56 Закону України «Про виконавче провадження».
Так само, не свідчить про опис або арешт земельної ділянки зазначення в акті державного виконавця від 12 липня 2022 року відповідних вимірів та розмітки, необхідних для фактичного виконання судового рішення. Такі дії були спрямовані на визначення місця виконання рішення та реалізацію встановленого судом варіанту користування земельною ділянкою, а не на зміну правового режиму земельної ділянки чи позбавлення боржниці права власності на неї.
Посилання скаржниці на те, що під час проведення виконавчих дій було встановлено або споруджено огорожу, також саме по собі не свідчить про зміну державним виконавцем способу чи порядку виконання судового рішення. Як убачається з матеріалів виконавчого провадження, виконавчі дії здійснювалися з метою реалізації саме того варіанту порядку користування земельною ділянкою, який був визначений рішенням суду від 18 серпня 2016 року та конкретизований виконавчим документом. Встановлення меж користування земельною ділянкою під час фактичного виконання такого рішення є способом реалізації вже визначеного судом порядку користування, а не самостійною зміною виконавцем змісту судового рішення.
При цьому відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених законом заходів щодо примусового виконання рішень та діяти у спосіб і в порядку, визначених виконавчим документом і законом. У цій справі державний виконавець діяв саме в межах резолютивної частини виконавчого листа: 12 липня 2022 року було переміщено сарай літ. Ж та передано стягувачам самочинно збудовану вигрібну яму.
Важливо й те, що необхідність переміщення сараю та передачі вигрібної ями була безпосередньо передбачена судовим рішенням. Тому посилання скаржниці на порушення державним виконавцем її права власності саме по собі не може бути підставою для визнання виконавчих дій незаконними, оскільки втручання у фактичне володіння відповідними об`єктами відбувалося не з ініціативи державного виконавця, а на виконання судового рішення, яке набрало законної сили та підлягало обов`язковому виконанню.
Необґрунтованими є також посилання скаржниці на відсутність оцінки та опису дерев, зелених насаджень, вигрібних ям, виноградника, крільчатників, літнього навісу, деревини та інших предметів, які, за її твердженням, знаходилися на земельній ділянці.
Зазначене майно не було предметом виконання рішення суду, не передавалося стягувачам як майно боржниці та щодо нього не здійснювалося звернення стягнення. Отже, правові підстави для його опису, визначення вартості чи оцінки в порядку статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» були відсутні.
При цьому посилання скаржниці на те, що дерева, зелені насадження, вигрібні ями, виноград, крільчатники, літній навіс, деревина та інше майно підлягали опису й оцінці, не спростовують правомірності дій державного виконавця, оскільки зазначені об`єкти не були предметом виконання судового рішення та, як убачається з акта державного виконавця від 12 липня 2022 року, не передавалися стягувачам.
Накладання арешту на майно боржника як захід забезпечення виконавчого провадження саме по собі не означає звернення стягнення на відповідне майно та не змінює предмета виконання судового рішення.У цій справі земельна ділянка та перелічене скаржницею майно не були об`єктами, на які зверталося стягнення або які підлягали передачі стягувачам.
Не може бути підставою для задоволення скарги і посилання на статтю 435 ЦПК України. Зміна способу і порядку виконання судового рішення належить до повноважень суду, а не державного виконавця.
У цій справі державний виконавець якраз звертався до суду із заявою про зміну способу виконання рішення - із переміщення сараю на його знесення, однак ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 24 листопада 2021 року у задоволенні такого подання було відмовлено.
Ця обставина свідчить про дотримання державним виконавцем меж своїх повноважень, оскільки у разі виникнення об`єктивних труднощів із виконанням визначеного судом способу він не змінив його самостійно, а звернувся до суду з відповідним поданням. Після відмови суду у зміні способу виконання державний виконавець виконав рішення саме у визначений судом спосіб.
Суд також враховує послідовність виконавчих дій. Після відкриття виконавчого провадження державний виконавець перевірив виконання рішення, зафіксував його невиконання, застосував передбачені законом заходи відповідальності, звернувся до суду з питанням про можливість зміни способу виконання, а після відмови суду залучив спеціалістів та працівників поліції для проведення фактичних виконавчих дій.
12 липня 2022 року виконавчі дії були проведені за участю працівників поліції та понятих, їх результати зафіксовані актом державного виконавця, після чого 13 липня 2022 року виконавче провадження закінчено на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку з фактичним повним виконанням рішення.
Отже, доводи скаржниці щодо відсутності опису та оцінки земельної ділянки, розташованого на ній майна, а також щодо незаконної передачі такого майна стягувачам не підтверджені матеріалами виконавчого провадження. Виконавцем не здійснювалося звернення стягнення на земельну ділянку чи інше майно боржниці, а вчинені ним дії були безпосередньо спрямовані на виконання резолютивної частини судового рішення.
За таких обставин суд не встановив виходу державного виконавця за межі наданих йому законом повноважень або зміни ним способу та порядку виконання судового рішення, а тому підстав для визнання оскаржуваних виконавчих дій незаконними немає.
Щодо вимоги скаржниці про постановлення окремої ухвали та внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 262 ЦПК України суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним особам чи органам для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.
Отже, постановлення окремої ухвали є процесуальним правом суду, яке реалізується за наявності встановлених під час розгляду справи порушень закону.
Під час розгляду цієї скарги судом не встановлено обставин, які б свідчили про вчинення державним виконавцем кримінального правопорушення або іншого порушення закону, що могло б бути підставою для постановлення окремої ухвали.
Посилання скаржниці на необхідність внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань також не може бути підставою для постановлення окремої ухвали у цій справі. Вирішення питання про наявність підстав для внесення відомостей до ЄРДР належить до компетенції органів досудового розслідування в порядку, визначеному кримінальним процесуальним законодавством, а не до повноважень суду при розгляді скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця.
При цьому самі по собі твердження скаржниці про можливе вчинення державним виконавцем кримінального правопорушення не є достатньою підставою для постановлення окремої ухвали, оскільки під час розгляду скарги судом таких обставин не встановлено.
За таких обставин підстави, передбачені статтею 262 ЦПК України, для постановлення окремої ухвали відсутні, у зв`язку з чим у задоволенні відповідної вимоги скаржниці слід відмовити.
Необґрунтованими є також доводи скаржниці про незаконність передачі матеріалів виконавчого провадження від державного виконавця Онищенко Н.С. до державного виконавця Столяр К.В. з посиланням на відсутність письмового доручення керівника органу державної виконавчої служби та відповідної постанови.
Відповідно до пункту 5 розділу V Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, виконавче провадження може передаватися від одного державного виконавця до іншого в межах одного органу державної виконавчої служби. Така передача здійснюється на підставі письмового доручення начальника цього відділу.
Разом із тим, сама по собі відсутність у матеріалах виконавчого провадження документа, на який посилається скаржниця, не є достатньою підставою для визнання неправомірними всіх наступних виконавчих дій без встановлення того, що відповідне порушення призвело до порушення прав скаржниці або вплинуло на законність конкретних оскаржуваних виконавчих дій.
Судом зазначених обставин не встановлено. Усі подальші виконавчі дії вчинялися уповноваженим державним виконавцем у межах цього самого виконавчого провадження, на підставі належного виконавчого документа та з дотриманням визначеного судом способу виконання рішення.
Щодо доводів скаржниці про незаконність направлення постанови про передачу виконавчого провадження № 69415461 за адресою, яка зазначена у виконавчому документі (18000, м.Черкаси, вул.В.Галви, 13/1), незважаючи на те, що державному виконавцю вже була відома фактична адреса проживання ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ), суд зазначає таке.
Сам по собі факт направлення постанови за адресою, зазначеною у виконавчому документі, за встановлених у справі обставин не свідчить про незаконність постанови про передачу виконавчого провадження та не зумовлює незаконності подальшого виконання. Положення Закону України «Про виконавче провадження» визначають порядок надсилання сторонам виконавчого провадження постанов та інших документів, а адреса, зазначена у виконавчому документі, є належною адресою для здійснення відповідного повідомлення у випадках, передбачених законом.
При цьому, постановою про передачу виконавчого провадження не вирішувалося питання про вчинення щодо ОСОБА_1 нових заходів примусового виконання, не встановлювалися нові обов`язки та не змінювався обсяг її відповідальності. Така постанова мала організаційний характер та була спрямована на передачу виконавчого провадження до іншого органу державної виконавчої служби.
Скаржницею не доведено, що направлення зазначеної постанови за адресою, яка містилася у виконавчому документі, призвело до порушення її прав, унеможливило реалізацію нею процесуальних прав або спричинило інші негативні правові наслідки. Навіть за умови того, що державному виконавцю на той момент була відома інша адреса ОСОБА_1 , без встановлення таких наслідків, не є достатньою підставою для визнання відповідних дій незаконними.
За таких обставин, підстав для задоволення скарги в цій частині суд також не вбачає.
Підсумовуючи наведене, суд не встановив підстав для висновку про незаконність постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження № 65163989, постанови про відкриття виконавчого провадження № 69415461, а також інших оскаржуваних скаржницею дій та постанов державних виконавців, у тому числі постанов про накладення арешту на майно та кошти боржниці.
Як установлено судом, виконавче провадження здійснювалося на підставі належного виконавчого документа, виданого на виконання судового рішення, яке набрало законної сили та є обов`язковим до виконання. Державними виконавцями вживалися передбачені законом заходи для його виконання, при цьому матеріалами справи не підтверджено виходу державних виконавців за межі змісту виконавчого документа або наданих їм законом повноважень.
Доводи скаржниці щодо необхідності поновлення раніше закінченого виконавчого провадження, неналежного повідомлення про відкриття виконавчого провадження, пред`явлення виконавчого документа одним із стягувачів, передачі виконавчого провадження між державними виконавцями, відсутності опису та оцінки майна, а також вчинення державним виконавцем дій щодо земельної ділянки та іншого майна були перевірені судом та свого підтвердження не знайшли.
При цьому суд враховує, що станом на час розгляду скарги рішення суду фактично виконано, відповідне виконавче провадження закінчено, виконавчий збір стягнуто, а накладені у межах виконавчого провадження арешти з рахунків боржниці знято. Отже, на час розгляду скарги відсутні невиконані виконавчі дії або чинні заходи примусового виконання, які б продовжували порушувати права чи законні інтереси скаржниці.
Відповідно до частини третьої статті 451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу у разі встановлення обґрунтованості скарги про визнання оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності неправомірними та зобов`язання державного виконавця або іншої посадової особи усунути порушення, а за відсутності встановленого порушення - відмовляє у задоволенні скарги.
Метою розгляду скарги в порядку судового контролю за виконанням судових рішень є перевірка законності конкретних рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця та поновлення порушеного права у разі встановлення такого порушення, а не встановлення фактів та обставин для можливого пред`явлення в майбутньому іншої вимоги.
Таким чином, за результатами розгляду скарги судом не встановлено сукупності обставин, яка б свідчила про невідповідність оскаржуваних рішень чи дій державних виконавців вимогам закону, вихід ними за межі наданих повноважень або порушення прав чи законних інтересів ОСОБА_1 .
Самі по собі незгода скаржниці зі способом фактичного виконання рішення, її твердження про пошкодження належного їй майна, незгода з необхідністю вчинення окремих виконавчих дій, а також посилання на недоліки організації роботи органу державної виконавчої служби не є достатніми для висновку про неправомірність оскаржуваних рішень та дій, якщо їх невідповідність закону та порушення прав скаржниці судом не встановлені.
Відповідно до частини третьої статті 451 ЦПК України, якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
На підставі викладеного, керуючись ст.259-261, 447- 451 ЦПК України, суд
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні скарги ОСОБА_1 на неправомірні дії та рішення державних виконавців Другого відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, Першого відділу державної виконавчої служби міста Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) - відмовити.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Повний текст ухвали виготовлено 24.08.2026.
Суддя: Троян Т. Є.