ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
УХВАЛА
24.08.2026 р. Справа № 914/2624/26
Суддя Господарського суду Львівської області Долінська О.З.,
розглянувши матеріали позовної заяви: ОСОБА_1 , м. Рогатин Івано-Франківської області
до відповідача: ІНФОРМАЦІЯ_1 ) АДРЕСА_1
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Головне управління Пенсійного фонду в Івано-Франківській області, м. Івано-Франківськ
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Івано-Франківський обласний центр зайнятості, м. Івано-Франківськ
про: зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_2 придбати 4 пачки дров для опалення інваліду 2 групи з дитинства ОСОБА_1
ВСТАНОВИВ:
18.08.2026 на розгляд Господарського суду Львівської області, на електронну адресу суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до відповідача: ІНФОРМАЦІЯ_1 ) АДРЕСА_1 про зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_2 придбати 4 пачки дров для опалення інваліду 2 групи з дитинства ОСОБА_1 .
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.08.2026, справу № 914/2624/26 розподілено для розгляду судді Долінській О.З.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, заявлену вимогу позивач пов`язує з листами 4 відділення ТЦК та СП від 23.01.2026 № 5/262, від 11.02.2026 № 5/538 та від 25.02.2026 № 5/679, з невиключенням його з військового обліку, безпідставною необхідністю проходження військово-лікарської комісії, веденням його особової справи та реагуванням відповідача на подані ним документи про стан здоров`я та інвалідність.
Позивач стверджує, що, залишаючи його на військовому обліку та вважаючи військовозобов`язаним, відповідач зобов`язаний забезпечувати його життєдіяльність. Саме з такого розуміння наслідків дій та рішень відповідача ТЦК та СП, позивач ставить в обов`язок відповідача, придбати йому паливо. При цьому, позовна заява не містить посилань на укладений між сторонами цивільний чи господарський договір, на зобов`язання з поставки (купівлі-продажу) дров або на іншу підставу виникнення такого обов`язку.
Вирішуючи питання про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі, судом встановлено наявність підстав для відмови у відкритті провадження, зважаючи на наступне.
Відповідно до статей 124, 125 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір, а судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. Отже, право на судовий захист реалізується з додержанням установлених процесуальним законом правил розмежування судової юрисдикції.
Згідно ч. 1 статті 1 Господарського процесуального кодексу України, цей Кодекс визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів і встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах. Частина друга статті 4 ГПК України передбачає право юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців, фізичних осіб, які не є підприємцями, державних органів та органів місцевого самоврядування звертатися до господарського суду за захистом прав та інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду.
Згідно з частиною першою статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, а також інші справи у прямо визначених законом випадках. Наведений у цій нормі перелік охоплює, зокрема, спори що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;
Таким чином, сама участь у спорі органу державної влади або формулювання вимоги, яка має майновий зміст, не є достатньою підставою для розгляду справи господарським судом. Необхідною підставою є сукупність передбачених законом критеріїв: суб`єктний склад, предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин та, у відповідних випадках, пряма вказівка закону на певний вид судочинства.
Відповідно до пунктів 1-3 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративною справою є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. Публічно-правовим є, зокрема, спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції і спір виник у зв`язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Згідно п. 7 ч. 1 статті 4 КАС України, суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, у тому числі без статусу юридичної особи, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні публічно-владних управлінських функцій. Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень, щодо оскарження його рішень, дій або бездіяльності, крім випадків, коли законом установлено інший порядок судового провадження.
При цьому, пунктом 4 частини першої статті 5 КАС України передбачено, що особа може просити про захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання його вчинити певні дії. Отже, вимога про зобов`язання органу державної влади до дії сама по собі не належить до господарської юрисдикції; визначальним є те, з яких правовідносин вона виникла і в якій якості діяв відповідний орган.
Згідно з пунктом 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації. Пунктами 7, 8 цього Положення визначено організаційну структуру таких центрів та їх завдання, до яких належить виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, військового обліку, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Питання військового обліку, взяття на нього, зняття та виключення з нього регулюються, зокрема, статтями 33, 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Виконуючи визначені законом повноваження у цій сфері, територіальний центр комплектування та соціальної підтримки і його структурні підрозділи діють не як рівноправні учасники приватних відносин, а як суб`єкти публічної адміністрації.
Велика Палата Верховного Суду у постановах від 05.06.2018 у справі № 805/4506/16-а (ЄДРСР № 74809464) та від 27.06.2018 у справі № 815/6945/16 (ЄДРСР № 75133501) наголосила, що під час визначення предметної юрисдикції необхідно виходити із суті права або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин справи. Визначальною ознакою адміністративної справи є суть (зміст, характер) спору, а не лише склад його учасників.
Таку ж правову позицію викладено Верховним Судом у складі палати Касаційного адміністративного суду в постанові від 26.04.2021 у справі № 640/14645/19 (ЄДРСР № 96543587): для віднесення спору до адміністративної юрисдикції слід ураховувати не тільки суб`єктний склад, але й сутність правовідносин, а вибір належної юрисдикції здійснюється з огляду на зміст права, фактичні передумови конфлікту та характер функцій, у зв`язку з виконанням яких спір виник.
У постанові від 08.09.2022 у справі № 300/1263/22 (ЄДРСР № 106141195) Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду окремо зазначив, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, виконуючи повноваження у сфері військового обов`язку, здійснюють владні управлінські функції. Водночас питання про те, чи створює конкретне рішення або дія юридичні наслідки для особи та чи є обраний спосіб захисту ефективним, вирішується з огляду на зміст конкретних правовідносин.
Крім того, у постанові від 05.02.2025 у справі № 160/2592/23 (ЄДРСР № 124951202) Верховний Суд наголосив, що відновлення порушеного права має відбуватися в межах спірних правовідносин, а спосіб захисту повинен відповідати суті права, про порушення якого стверджує позивач. Цей висновок підтверджує, що належність та ефективність заявленого способу захисту оцінюються в межах судочинства, яке відповідає природі спірних правовідносин, і не перетворюють публічно-правовий спір на господарський.
У справі № 914/2624/26 позивач є фізичною особою і не зазначає, що діє як фізична особа - підприємець або що позов пов`язаний зі здійсненням ним чи відповідачем господарської діяльності. Позивачем не зазначено і не долучено будь якого договору, господарського зобов`язання, корпоративних відносин, речового спору або іншої підстави, передбаченої статтею 20 ГПК України.
Посилання позивача на те, що він перебуває з відповідачем у «цивільно-правових відносинах», саме по собі не визначає юридичної природи спору. Кваліфікація правовідносин здійснюється судом за їх фактичним змістом. Із викладених у позові обставин вбачається, що конфлікт виник не з вільного волевиявлення рівноправних учасників приватного обороту, а з реалізації відповідачем владних повноважень щодо військового обліку, розгляду документів позивача, формування його військово-облікового статусу та надання відповідей на звернення.
Заявлена вимога про придбання і доставку дров, є сформульованим позивачем наслідком невиключення його з військового обліку та інших дій чи бездіяльності ТЦК та СП, які він вважає неправомірними. Тобто ця вимога не ґрунтується на самостійному приватному зобов`язанні щодо поставки дров, а є похідною від оцінки виконання відповідачем публічно-владних функцій.
Суд звертає увагу, що на стадії вирішення питання про відкриття провадження він не розглядає позов по суті та не встановлює обґрунтованість тверджень позивача, наявність у відповідача обов`язку придбати дрова або належність обраного способу захисту. Висновок суду стосується виключно виду судочинства, у якому може вирішуватися спір, що виник у зв`язку з виконанням суб`єктом владних повноважень своїх функцій.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 175 ГПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства. Оскільки заявлений спір не виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності та не віднесений законом до інших категорій справ, які розглядають господарські суди, підстав для відкриття провадження у справі № 914/2624/26 немає.
Отже, з огляду на вищезазначене, господарський суд відмовляє у відкритті провадження у справі № 914/2624/26 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 175 Господарського процесуального кодексу України.
Частиною шостою статті 175 ГПК України встановлено, що, відмовляючи у відкритті провадження з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.
З огляду на суб`єктний склад і публічно-правовий характер відносин, спір щодо рішень, дій чи бездіяльності територіального центру комплектування та соціальної підтримки у сфері військового обліку, підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства. Відповідно до частини другої статті 20 та частини першої статті 25 КАС України, з урахуванням зареєстрованого місця проживання позивача і місцезнаходження зазначеного ним відповідача у м. Рогатині Івано-Франківської області, такий спір належить до предметної та територіальної юрисдикції Івано-Франківського окружного адміністративного суду.
Оскільки позовна заява з додатками надійшла до суду в електронному вигляді, суд не здійснює її повернення з додатками заявнику в паперовому вигляді.
Керуючись статтями 4, 20, п. 1 ч. 1 та ч. 6 статті 175, статтями 232-235 Господарського процесуального кодексу України, суддя -
ПОСТАНОВИВ:
1. У відкритті провадження у справі № 914/2624/26 за позовом ОСОБА_1 до відповідача: ІНФОРМАЦІЯ_1 ) АДРЕСА_1 про зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_2 придбати 4 пачки дров для опалення інваліду 2 групи з дитинства ОСОБА_1 - відмовити.
2. Роз`яснити позивачу, що спір щодо рішень, дій чи бездіяльності територіального центру комплектування та соціальної підтримки при здійсненні повноважень у сфері військового обліку підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства Івано-Франківським окружним адміністративним судом.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Західного апеляційного господарського суду в порядку та в строки, передбачені ст.ст. 254-257 ГПК України.
Інформація щодо руху справи розміщена в мережі Інтернет на інформаційному сайті за посиланням http://www.reyestr.court.gov.ua та на офіційному веб-порталі судової влади України за посиланням: http://court.gov.ua.
Суддя Долінська О.З.