Ухвала № 139178126 у справі № 712/8290/24 від 18.08.2026

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2026 року

м. Київ

справа № 712/8290/24

провадження № 61-10660ск26

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Гудими Д. А., Пархоменка П. І., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана адвокатом Траченко Іриною Вікторівною, на рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 01 квітня 2026 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 15 липня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, ? Виконавчого комітету Черкаської міської ради в особі Органу опіки та піклування, ІНФОРМАЦІЯ_1 , про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просив позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; стягнути з ОСОБА_2 аліменти на утримання дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня звернення до суду з даним позовом і до досягнення дитиною повноліття.

Позов мотивований тим, що сторони мають спільну доньку - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Хоча шлюб між сторонами не був зареєстрований, вони тривалий час проживали однією сім`єю, вели спільний побут, мали спільний бюджет та взаємні права й обов`язки, притаманні подружжю. З моменту народження дитини саме він переважно забезпечував її лікування, догляд, проходження медичних обстежень, реабілітаційних заходів, вакцинації та подальше виховання.

Відповідач належної участі у лікуванні, догляді, вихованні та утриманні дитини не брала, матеріальної допомоги не надавала, а з липня 2023 року фактично припинила будь-які контакти з дитиною. У зв`язку з цим дитина проживає разом із ним, перебуває на його повному утриманні та вихованні, а він одноосібно забезпечує її фізичний розвиток, медичний супровід і належні умови для життя та розвитку.

Позивач обмежений у можливості повною мірою реалізувати права та гарантії, які закон пов`язує із самостійним вихованням дитини, зокрема щодо користування окремими трудовими та соціальними гарантіями, передбаченими для осіб, які самостійно виховують дитину, включаючи право на додаткові соціальні відпустки та інші форми державної підтримки.

Рішенням Городищенського районного суду Черкаської області від 01 квітня 2026 року позовні вимоги задоволено частково. У задоволенні позовних вимог про позбавлення батьківських прав відмовлено. Позовні вимоги про стягнення аліментів задоволено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оцінивши досліджені докази, надані сторонами, в їх сукупності, взявши до уваги інтереси дитини, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд прийшов до висновку, що позивачем не доведена категорична необхідність вжиття цього заходу для забезпечення інтересів доньки ОСОБА_5 .

Постановою Черкаського апеляційного суду від 15 липня 2026 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Траченко І. В. ? задоволено частково. Рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 01 квітня 2026 року змінено шляхом доповнення його резолютивної частини абзацом такого змісту: «Попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виконання своїх обов`язків щодо виховання доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ».

В іншій частині рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 01 квітня 2026 року - залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків. Обов`язок доведення обставин умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків покладається на позивача.

Перевіривши доводи апеляційної скарги та оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність передбачених частиною першою статті 164 СК України підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо доньки - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Апеляційний суд звернув увагу на те, що суд першої інстанції встановив факт відсутності належного спілкування відповідача з дитиною та недостатньої участі у її вихованні, однак під час розгляду справи відповідач пояснювала таку поведінку перебуванням за межами України та наявністю перешкод у спілкуванні з дитиною з боку позивача. Натомість позивач наполягав на тому, що відповідач свідомо самоусунулась від виконання батьківських обов`язків. На переконання апеляційного суду, наведені сторонами обставини свідчать про наявність між ними тривалого конфлікту щодо участі у вихованні дитини, однак самі по собі не підтверджують факту остаточного та свідомого ухилення матері від виконання батьківських обов`язків.

Апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції належним чином дослідив усі зібрані у справі докази, перевірив доводи сторін та надав їм відповідну правову оцінку, дійшовши обґрунтованого висновку про відсутність доказів того, що відповідач становить реальну загрозу для життя, здоров`я чи психічного розвитку дитини. Сам лише факт перебування відповідача за кордоном не може розцінюватися як самостійна підстава для позбавлення її батьківських прав. У справі не встановлено обставин остаточного, свідомого та винного ухилення матері від виконання батьківських обов`язків, а тому застосування такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав, не відповідало б якнайкращим інтересам дитини, що узгоджується з положеннями статті 3 Конвенції про права дитини та статті 7 СК України.

Водночас, установлені судом обставини справи вказують на наявність підстав для того, щоб з метою забезпечення дотримання якнайкращих інтересів дитини, слід попередити відповідача про необхідність змінити своє ставлення до виконання батьківських обов`язків, участі у вихованні доньки.

10 серпня 2026 року через підсистему «Електронний суд» ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржені рішення в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у тому числі доповнення резолютивної частини рішення попередженням відповідачки про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов`язків, та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог.

Підставою, на якій подається касаційна скарга, скаржник зазначає пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки суд апеляційної інстанції застосував положення пункту 2 частини першої статті 164 СК України без урахування висновку щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладеного Верховним Судом у постанові від 26 квітня 2022 року у справі № 520/8264/19, відповідно до якого свідома зміна особою країни проживання, відсутність участі у вихованні дитини та самоусунення від виконання батьківських обов`язків можуть свідчити про ухилення від виконання батьківських обов`язків у розумінні статті 164 СК України та бути підставою для позбавлення батьківських прав.

Касаційна скарга мотивована тим, суди попередніх інстанцій фактично встановили обставини, які свідчать про тривале неналежне виконання відповідачкою батьківських обов`язків, однак надали їм неправильну правову оцінку. Відповідачка тривалий час не проживає разом із дитиною та фактично з жовтня 2023 року не бере жодної участі у її повсякденному вихованні. Весь комплекс обов`язків щодо догляду за дитиною, забезпечення її матеріальних потреб, медичного обслуговування, лікування, розвитку та виховання фактично здійснює батько. Позовні вимоги не ґрунтувалися виключно на факті перебування відповідачки за межами України. Підставою звернення до суду стала сукупність встановлених у справі обставин, зокрема тривале проживання відповідачки окремо від дитини, відсутність її фактичної участі у вихованні та повсякденному житті дитини, неналежне виконання обов`язків щодо піклування про її розвиток і утримання, а також здійснення батьком основного обсягу обов`язків, пов`язаних із доглядом, вихованням і забезпеченням потреб дитини.

У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.

Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї (частина восьма статті 7 СК України).

Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, встановлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін (частина четверта статті 15 СК України).

Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини (стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року).

Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Європейський суд з прав людини наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 57, 58, від 07 грудня 2006 року).

Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини (пункти 1-6 частини першої статті 164 СК України).

При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою (частина четверта статті 19 СК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц).

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року у справі № 185/9339/21 (провадження № 61-8918сво23) вказано, що «тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає можливість зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна оцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків. Подібні правові висновки щодо застосування відповідних норм СК України викладені у постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц, від 23 січня 2020 року в справі № 755/3644/19 та від 23 червня 2021 року в справі № 953/17837/19».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року в справі № 466/9380/17 зазначено, що: «позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. При вирішенні такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини. Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.

Вирішуючи спір, належним чином дослідивши та давши оцінку наданим сторонами доказам, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що підстави, передбачені частиною першою статті 164 СК України для позбавлення відповідача батьківських прав, відсутні. Батько проти позбавлення батьківських прав заперечує, про що вказував у запереченні на позов, апеляційній скарзі, має намір на відновлення відносин з дочкою, а позбавлення батьківських прав необхідно розглядати як крайній захід, необхідність та пропорційність застосування якого за обставин цієї справи не доведено. Суд апеляційної інстанції правильно не погодився з висновком органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки він є недостатньо обґрунтованим та має рекомендаційний характер.

Посилання заявниці на те, що ОСОБА_3 впродовж дев`яти років проживає разом із матір`ю та вітчимом та не бачиться із відповідачем не є підставою для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, оскільки позбавлення батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого позивачка не довела.

Доводи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом наявної заборгованості за аліментами суд не бере до уваги, оскільки наявність такої заборгованості не є підставою для позбавлення особи батьківських прав».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2019 року в справі № 631/2406/15-ц зазначено, що:

«позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Заперечуючи проти позову, ОСОБА_4 посилався на те, що позивач не надала доказів того, що він умисно ухилявся від своїх батьківських обов`язків щодо виховання доньки. Його колишня дружина не зверталася ні до суду, ні до нього щодо способів виконання ним обов`язку утримувати дитину. Після розлучення вони усно погодили з позивачем, що він буде проживати разом батьками, а вона разом з донькою. Крім того, ОСОБА_1 просила його не втручатися у духовний і емоційний стан розвитку доньки, оскільки вона проживає з іншим чоловіком, з яким домовилися створити сім`ю. Зазначав, що позивач отримувала аліменти на дитину від держави і він не вчиняв винних дій щодо неучасті у вихованні дитини. Ухвалюючи рішення про позбавлення відповідача батьківських прав, суди попередніх інстанцій не врахували, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено; належних та допустимих доказів ухилення ОСОБА_4 від виконання своїх батьківських обов`язків, які б були законною підставою для позбавлення його батьківських прав відносно малолітньої доньки, позивачем не надано.

За обставин недоведеності свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками, а також наявності конфлікту між колишнім подружжям, які створивши нові сім`ї не можуть дійти порозуміння у питаннях виховання спільної дитини, а також те, що батько дитини проти позбавлення батьківських прав заперечує, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність правових підстав для позбавлення його батьківських прав».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 квітня 2024 року у справі № 553/449/20 зазначено, що «касаційний суд зауважує, що: очевидно, що сімейні відносини мають «складний» характер, і сім`я може переживати як найкращі, так й найгірші часи. Суду завжди складно зробити висновок про те, що сімейні стосунки неможливо врятувати, і тому суд має позбавляти батьків такого шансу тільки в тому разі, якщо вони становлять реальну загрозу для благополуччя дитини. У цій справі подібні ризики були відсутні. Простої бездіяльності з боку батька недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити його батьківських прав. Навіть якщо припустити, що саме бездіяльність батька призвела до розриву зв`язків між ним та його донькою, а не будь-яке ймовірне батьківське відчуження або психологічні маніпуляції над дитиною з боку її матері, то ця обставина не є достатньою для позбавлення батька батьківських прав щодо його доньки. Особливо в ситуації, коли батько наполегливо вказував, що він хоче відновити та розвивати стосунки зі своєю донькою; апеляційний суд, крім факту, що батько не підтримував з донькою відносини з 2015 року, не встановив будь-яких інших фактів, які могли б виправдати позбавлення батька батьківських прав. Судами не було встановлено, що батько не відповідав вимогам, необхідним для виховання дітей, або що він коли-небудь заподіював шкоду своїй доньці, або що він становив загрозу для здоров`я та розвитку дитини, або що спілкування із батьком могло порушити відповідні права дитини. Касаційний суд, з урахуванням змісту частини четвертої статті 22 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», підкреслює, що в цій справі ні позивачка не посилалася на підставу наявності домашнього насильства, ні суди не встановили, таких фактів, проаналізувавши надані докази. Тобто у цій справі ні життя, ні фізична недоторканність, ні здоров`я, ні психологічний стан дитини не були зачеплені, і відсутні інші виняткові обставини. За вісім років відсутності спілкування з батьком дитина дійсно встановила міцні родинні зв`язки зі своєю матір`ю, вітчимом. Для дитини це є її сім`я, і вона не пам`ятає батька. Однак у цих відносинах не було нічого, що могло б виправдати позбавлення її можливості відновити зв`язок зі своїм біологічним батьком. З метою захисту найкращих інтересів дитини очевидно, що дитині краще залишатися в сім`ї, з якою у неї вже склався відповідний зв`язок. Втім цього недостатньо, щоб виправдати позбавлення батька будь-якого спілкування з дитиною і можливості такого спілкування в майбутньому. Таким чином, позбавлення батька всіх батьківських прав не відповідає критерію пропорційності; хоча період, протягом якого батько не підтримував контакту з донькою тривав достатньо довго, особливо для дитини її віку, цей фактор сам по собі не може виключати можливість відновлення зв`язків між донькою і її біологічним батьком. Фактична повага до сімейного життя вимагає, щоб майбутні відносини між батьком і дитиною визначалися з урахуванням усіх важливих факторів, а не просто спливом часу; діти мають право на врахування їхньої думки і на те, щоб бути заслуханими з питань, що торкаються їх інтересів. Зокрема, в силу того, як із спливом часу діти стають більш зрілими і здатними сформулювати свою думку, суди повинні належним чином враховувати їх погляди і почуття, а також їх право на повагу до їхнього особистого життя. Водночас їх погляди необов`язково залишаються незмінними, і їх заперечення, яким слід надавати належного значення, необов`язково є достатніми для того, щоб превалювати над інтересами батьків, особливо щодо того, що стосується регулярного спілкування зі своєю дитиною. Вочевидь право дитини на висловлення своєї думки не потрібно тлумачити як фактичне надання дітям безумовного права вето без аналізу будь-яких інших факторів або без проведення оцінки для визначення їхніх найкращих інтересів; у цій справі надання батькові можливості відновити контакт зі своєю донькою, з урахуванням встановлених обставин, не позначиться негативно на зв`язках дитини з її існуючою сім`єю. Натомість апеляційний суд не врахував можливість відновлення зв`язків між батьком та донькою, а звернув увагу лише на існуючі відносини; повну й абсолютну заборону контактів між дитиною та біологічним батьком не можливо використовувати як засіб виховання або покарання батька. Натомість на думку апеляційного суду, батьківська бездіяльність батька протягом восьми років, по суті виправдовувала позбавлення його права на сімейне життя. Надання батькові можливості спілкуватися зі своєю донькою не поставить під загрозу благополуччя дівчинки, а навпаки сприятиме відновленню контактів з її біологічним батьком і відповідатиме її найкращим інтересам».

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суди встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка проживає разом із позивачем.

Дитина народилася передчасно, мала складний стан здоров`я, неодноразово проходила стаціонарне лікування та перебуває під постійним медичним наглядом.

Позивач фактично здійснює догляд за дитиною, перебував у відпустці по догляду за нею до досягнення трирічного віку, забезпечує її медичне обслуговування, вакцинацію, розвиток та належні побутові умови. Органом опіки та піклування підтверджено належне виконання позивачем батьківських обов`язків.

Представник третьої особи - Виконавчого комітету Черкаської міської ради в особі Органу опіки та піклування Чубіна А. С. надала висновок від 25 листопада 2024 року № 17656-01-22, де вказано, що у зв`язку з неможливістю з`ясувати особисту думку матері відносно означеного питання Виконавчий комітет Черкаської міської ради в особі Органу опіки та піклування вважає неможливим на даний час підготувати висновок щодо доцільності або недоцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно малолітньої ОСОБА_4 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Суди обґрунтовано виходили з того, що сам факт перебування відповідачки за межами України не є достатньою підставою для застосування такого виняткового заходу як позбавлення батьківських прав, наслідки якого мають істотне значення як для матері, так і для дитини. За встановлених обставин позбавлення відповідачки батьківських прав не відповідало б якнайкращим інтересам дитини.

Встановивши, що позивач не довів наявності обставин остаточного, свідомого та умисного ухилення ОСОБА_2 від виконання батьківських обов`язків щодо малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також не підтвердив існування реальної загрози для життя, здоров`я чи психічного розвитку дитини з боку відповідачки, суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність передбачених частиною першою статті 164 СК України підстав для позбавлення її батьківських прав.

Аналіз змісту касаційної скарги та оскаржених судових рішень свідчить, що касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.

Посилання заявника на висновки Верховного Суду, сформульовані у постанові від 26 квітня 2022 року у справі № 520/8264/19, колегія суддів відхиляє, оскільки висновок про позбавлення батька батьківських прав у наведеній справі зроблений за інших фактичних обставин справи. Зокрема, суди встановили, що після розлучення батьків із 2011 року діти постійно проживали з матір`ю у м. Одесі, а відповідач виїхав на постійне місце проживання до Держави Ізраїлю та є громадянином вказаної держави. З вказаного часу, фактично з моменту народження дітей, не брав та не бере участі у вихованні дітей, не піклується про них, їх фізичний, духовний та моральний розвиток, не забезпечує матеріально. Відповідач був достовірно обізнаний про тяжку життєву ситуацію дітей, зумовлену хворобою та смертю їх матері, однак не вжив заходів на забезпечення догляду за дітьми, які після смерті матері були позбавлені будь-якого батьківського піклування, що зумовило необхідність встановлення опіки над дітьми та призначення опікуном діда.

Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 01 квітня 2026 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 15 липня 2026 року у справі № 712/8290/24.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді Є. В. Краснощоков

Д. А. Гудима

П. І. Пархоменко