Справа № 127/11944/24
Провадження № 2/127/2364/24
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 серпня 2026 року м. Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області в складі головуючого судді Жмудя О.О., при секретарі судового засідання Чех А.А.,
за участі позивача/відповідача ОСОБА_1 ,
відповідача/позивача ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Вінниці в порядку загального позовного провадження цивільну справу за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи: ОСОБА_3 , Департамент житлового господарства Вінницької міської ради, КП «Управляюча компанія «Київська», Служби у справах дітей Вінницької міської ради про усунення перешкод у користуванні нерухомим житловим майном та втрату права користування квартирою,-
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 через свого представника адвоката Никитюка О.І. звернулась до Вінницького міського суду Вінницької області з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 зареєстрована та проживає у квартирі АДРЕСА_1 . У цій же квартирі зареєстрований та проживає її син ОСОБА_4 із дружиною ОСОБА_6 та внук ОСОБА_5 . Також у цій квартирі зареєстровані ОСОБА_2 (надалі - Відповідач-1) та його син, наразі її колишній чоловік, ОСОБА_3 (надалі - Відповідач-2). Проте Відповідачі уже досить тривалий час не проживають у вказаній квартирі, змінили місце проживання, однак з реєстрації не знялися. Так, Відповідач-1 не проживає квартирі уже більше 30 років, а точніше - з 1991 року. Він проживає однією сім`єю із жінкою, з якою ведуть спільне господарство у будинку АДРЕСА_2 . За всі ці роки Відповідач-1 з`являвся у займаній квартирі лише кілька разів на дні народження когось із членів сім`ї, але на проживання в ній не претендував. Останні кілька років Відповідач-1 не цікавився станом квартири та взагалі втратив до неї інтерес. Відповідач-2 також уже майже 6 (шість) років не проживає у нашій квартирі, оскільки змінив місце проживання. Шлюб між ними розірвано. Позивачка зверталася до Вінницького міського суду із позовом до Відповідачів про визнання їх такими, що втратили право користування жилим приміщенням. Проте рішенням Вінницького міського суду від 13 липня 2023 року у справі № 127/21818/22, залишеним в силі постановою Вінницького апеляційного суду від 05 жовтня 2023 року, у задоволенні позову відмовлено. Отже, не дивлячись на те, що існує судове рішення про відмову у визнанні Відповідачів такими, що втратили право користування жилим приміщенням, Відповідачі у квартиру не вселились і вселятися не мають наміру. Крім цього, оскільки пройшло більше 6 (шести) місяців з дня набрання зазначеним вище рішенням Вінницького міського суду законної сили, Відповідачі ні до Позивачки, ні до суду із заявою про продовження строку відсутності у квартирі не зверталися. З часу залишення Відповідачами квартири вони тут не проживають та проживати наміру не мають. Крім цього, за весь час відсутності Відповідачів у спірному житлі лише Позивачка здійснювала утримання квартири в належному стані - сплачувала комунальні послуги, квартплату, замінила вхідні двері та вчиняла інші необхідні дії щодо належного утримання житла.
З огляду на вищевикладене позивач просить визнати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , такими, що втратили право користування жилим приміщенням у квартирі АДРЕСА_1 .
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 23.04.2024 відмовлено у відкритті провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 186 ЦПК України.
Постановою Вінницького апеляційного суду від 22.05.2024 ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 23.04.2024 скасовано та направлено справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 27.05.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити в загальному позовному провадженні, призначено підготовче засідання. Окрім того відповідачам було надано строк для подання відзиву на позовну заяву.
24.06.2024 ОСОБА_2 через свого представника адвоката Пунько І.В. подав зустрічний позов до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи: ОСОБА_3 , Департамент житлового господарства Вінницької міської ради, КП «Управляюча компанія «Київська», Служби у справах дітей Вінницької міської ради про усунення перешкод у користуванні нерухомим житловим майном та втрату права користування квартирою.
Позовні вимоги мотивовані тим, що рішенням народних депутатів №478 від 24.12.1987 ОСОБА_2 із сім`єю було видано ордер на житлове приміщення №3146 з право на зайняття житлового приміщення за адресою АДРЕСА_3 . До складу сім`ї входили квартиронаймач ОСОБА_2 , його мати ОСОБА_7 , та син ОСОБА_3 . Особовий рахунок відкритий на ім`я ОСОБА_2 який є наймачем. У 1991 році син позивача одружився з відповідачкою - ОСОБА_1 та переїхала проживати у квартиру за адресою АДРЕСА_3 , де в подальшому було зареєстровано місце її проживання. З огляду на те, що між сином та дружиною виникали конфлікти, з метою збереження родини позивач тимчасово орендував кімнату в іншому місці, при цьому постійно довідувався до квартири де проживав син з родиною, де залишились його особисті речі, одяг та меблі, також сплачував комунальні платежі.
На письмові та усні звернення позивача щодо усунення перешкод у користуванні квартирою ОСОБА_1 та ОСОБА_4 (відповідачі) жодним чином не реагують, дублікату ключів позивачу не надають.
З огляду на триваюче порушення прав позивача, останній змушений був звернутись до працівників поліції з метою захисту свої прав.
Беручи до уваги вищевикладене, відповідачка ( ОСОБА_1 ) чинить позивачу перешкоди у користуванні квартирою за адресою: АДРЕСА_3 , в зв`язку з чим позивач змушений орендувати квартиру.
Той факт, що ОСОБА_1 , своїми діями та протиправною поведінкою чинить перешкоди позивачу перешкоди у користуванні спірною квартирою підтверджується також тим, що у 2022 році відповідачка звернулась до Вінницького міського суду Вінницької області з позовною заявою до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання останні такими, що втратили право користування квартирою (справа №127/21818/22).
13 липня 2023 року Вінницьким міським судом Вінницької області було ухвалено рішення, яке залишено без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 05.10.2023 по справі 127/21818/22, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи Департамент житлового господарства Вінницької міської ради, МКК «УП «Київська» про припинення права користування житловим приміщенням відмовлено.
Вищевказана квартира є єдиним житлом позивача, між сторонами склались конфліктні стосунки, сторони спільного господарства не ведуть, відповідачі самовільно змінили замки у вхідних дверях квартири та відмовляються надати позивачу дублікат ключів, що в кінцевому рахунку створює позивачу перешкоди у реалізації його прав як квартиронаймача та користувача житлом, а також враховуючи те, що онук ОСОБА_4 разом з малолітнім сином - ОСОБА_5 та своєю дружиною ОСОБА_8 створили сім`ю та проживають постійно за іншою адресою, за таких умов позивач вважає, що втручання у право відповідачів на повагу до його житла переслідує легітимну мету а саме захист житлових прав позивача.
З огляду на вищевикладене позивач просить усунути йому перешкоди у користуванні нерухомим житловим майном - квартирою за адресою АДРЕСА_3 шляхом виселення ОСОБА_1 із вказаної квартири, без надання їй іншого житлового приміщення. Визнати ОСОБА_4 , ОСОБА_5 такими, що втратили право користування даною квартирою.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 07.11.2024 прийнято до розгляду зустрічну позовну заяву та об`єднано в одне провадження з первісним позовом.
18.10.2024 представник ОСОБА_1 адвокат Никитюк О.І. подав відзив на зустрічну позовну заяву, відповідно до якого вважає що зустрічний позов є абсолютно надуманим та безпідставним. У позовній заяві зустрічного позивача дивним чином переплелися норми Цивільного кодексу, що регулюють відносини права власності, та Житлового кодексу, що регулюють житлові відносини. ОСОБА_2 забув, що квартира АДРЕСА_1 не приватизована, право власності на неї не оформлене, а тому тут зовсім не до місця посилання на норми ЦК, що регулюють правовідносини у сфері набуття та припинення права власності. З огляду на положення статті 72 ЖК та тривалу - понад 6 місяців - відсутність ОСОБА_2 у спірній квартирі останній втратив право на користування нею.
Таким чином ОСОБА_2 втратив статус квартиронаймача і не може звертатися до суду із будь-якими позовами проти інших квартиронаймачів. Лише у разі відновлення статусу квартиронаймача ОСОБА_2 буде мати таку можливість.
З огляду на викладене, вважає що зустрічний позов як безпідставний необхідно повернути ОСОБА_2 .
19.03.2025 представник відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_4 адвокат Чернілевська Р.В. подала відзив на зустрічну позовну заяву, в якому зазначила що відповідач ОСОБА_4 з вимогами зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 категорично не погоджується, вважає їх протиправними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з огляду на наступне.
Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення.
У своїй позовній заяві Позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 стверджує про те, що Відповідач ОСОБА_4 , який разом із малолітнім сином ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрований у спірній квартирі АДРЕСА_1 , в дійсності не проживає у вказаній квартирі вже понад рік, що на переконання Позивача, підтверджується показами свідка у цивільній справі № 127/21818/22. Однак, вказані твердження Позивача за зустрічним позовом є такими, що не відповідають дійсним обставинам справи. Так, Відповідач ОСОБА_4 не має права власності або ж права користування іншими житловими приміщеннями окрім спірної квартири АДРЕСА_1 . Вказана квартира для ОСОБА_4 є місцем постійного проживання. Про той факт, що ОСОБА_4 має інтерес до вказаного житлового приміщення та він дбає про належне утримання квартири свідчить зокрема те, що ним сплачуються рахунки за спожиті комунальні послуги за адресою: кв. АДРЕСА_1 .
Приймаючи до уваги вищевикладене, зважаючи на те, що Позивачем не доведено належними доказами обставини не поважності причин не проживання відповідача в квартирі, право користування якою останній має, на переконання сторони Відповідача у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 в частині вимог до ОСОБА_4 про визнання останнього таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 слід відмовити у зв`язку із необґрунтованістю.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 22.04.2025 підготовче провадження у справі закрито, призначено справу до судового розгляду по суті.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 19.03.2026 в задоволенні клопотання про зупинення провадження відмовлено.
В судовому засіданні позивач за первісним позовом ОСОБА_1 та її представник адвокат Никитюк О.І. підтримали первісний позов, в задоволенні зустрічного просили відмовити.
Позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 та його представник адвокат Пунько І.В. в задоволенні первісного позову просили відмовити, а зустрічний задовольнити.
Представник ОСОБА_3 адвокат Маркова О.М. підтримала зустрічний позов, в задоволенні первісного позову просила відмовити.
Представник ОСОБА_4 адвокат Чернілевська Р.В. підтримала первісний позов, в задоволенні зустрічного просила відмовити.
Представник третьої особи Департаменту житлового господарства Вінницької міської ради Мельник С.С. заперечив щодо первісного позову, щодо зустрічного позову поклався на розсуд суду.
Представник служби у справах дітей Вінницької міської ради Бойко М.П. при прийнятті судового рішення просила врахувати та захистити права та законні інтереси малолітнього ОСОБА_5 .
Судом було задоволено клопотання про виклик свідків, які були викликані в судові засідання та дали свої свідчення.
Допитана в якості свідка ОСОБА_9 , яка проживає в квартирі АДРЕСА_4 повідомила що з 2017 року вона проживає в своїй квартирі. ОСОБА_10 в квартирі не бачила, з колишім чоловіком ОСОБА_11 не знайома, періодично бачить ОСОБА_11 з дитиною, 1-2 рази в місяць.
Свідок ОСОБА_12 - сусідка сторін по справі, розповіла, що в своїй квартирі проживає з 1994 року. ОСОБА_11 з початку жила з чоловіком і дитиною. Приблизно сім років тому вони перестали проживати разом. ОСОБА_4 за період від початку війни періодично бачить. ОСОБА_5 проживає в даній квартирі. Бачить ОСОБА_13 і ОСОБА_14 раз на 1-2 тижні. ОСОБА_10 бачила кілька разів, коли він приходив до дітей. У спірній квартирі не проживав.
Свідок ОСОБА_15 яка є сусідкою сторін по справі стверджує, що була старшою по під`їзду до 2024 року. ОСОБА_2 в 1988 році отримав квартиру, в якій проживав певний час. Більше 10 років він в квартирі не проживає. ОСОБА_11 поміняла замки у квартирі, однак ОСОБА_16 доступу до квартири не має, дуже часто приїжджає. ОСОБА_17 і ОСОБА_18 не бачила, вони в квартирі не проживають. ОСОБА_3 в квартирі не проживає приблизно років сім.
Свідок ОСОБА_19 - племінник ОСОБА_2 розповів, що декілька разів їздив разом з ОСОБА_20 до спірної квартири, однак потрапити до неї не вдалося. В квартирі знаходяться особисті речі ОСОБА_10 . Хто проживає в квартирі не знає. З ОСОБА_4 не спілкується.
На підставі ч. 1 ст. 244 ЦПК України 05.08.2026 суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення та відклав ухвалення та проголошення судового рішення на 14 год 00 хв. 17.08.2026.
Заслухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
Судом встановлено, що Рішенням народних депутатів №478 від 24.12.1987 ОСОБА_2 із сім`єю було видано ордер на житлове приміщення №3146 з правом на зайняття житлового приміщення за адресою АДРЕСА_3 . До складу сім`ї входили квартиронаймач ОСОБА_2 , його мати ОСОБА_21 , та син ОСОБА_3 (а.с. 147, т. 1).
За адресою АДРЕСА_3 на ім`я ОСОБА_2 відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 . В особовому рахунку зазначено наступне:
- ОСОБА_2 - квартиронаймач, не проживає (дата вибуття 01.04.2024);
- ОСОБА_3 - син, не проживає (дата вибуття 01.04.2024);
- ОСОБА_4 - онук, постійно проживає;
- ОСОБА_1 , - невістка, постійно проживає;
- ОСОБА_5 , правнук, постійно проживає.
Інформацію сформувала бухгалтер МКП «УК «Київська» 01.04.2024 (а.с. 11, т. 1).
На замовлення ОСОБА_2 01.06.2022 виготовлено технічний паспорт на квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 148-149, т. 1).
Згідно акту №378м від 29.03.2024, складеного інженером МКП «УК Київська» Максименко В.В., за адресою: АДРЕСА_3 зареєстровані: ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .
Також за вищевказаною адресою тимчасово відсутні: ОСОБА_2 - з 1991 року, місце проживання невідомо; ОСОБА_3 - з 2017 року, місце проживання невідомо (а.с. 4, т. 1).
Згідно акту №530м від 30.04.2024, складеного інженером МКП «УК Київська» Максименко В.В., за адресою: АДРЕСА_3 зареєстровані: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .
Також за вищевказаною адресою тимчасово відсутні: ОСОБА_4 не проживає з 01.01.2022; ОСОБА_5 не проживає з 19.05.2023 (а.с. 174, т. 1).
Відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 батьками ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 зазначені ОСОБА_4 і ОСОБА_22 (а.с. 144, т. 1).
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 29.12.2023 ОСОБА_23 на праві приватної власності належить квартира загальною площею 50.3 кв.м., за даресою: АДРЕСА_5 (а.с. 172, т. 1).
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 13.07.2023 (справа №127/21818/22) у задоволенні вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи Департамент житлового господарства Вінницької міської ради, міське комунальне підприємство «Управляюча компанія «Київська» про припинення права користування житловим приміщенням відмовлено (а.с. 156-159, т. 1).
Постановою Вінницького апеляційного суду від 05.10.2023 рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 13.07.2023 залишено без змін (а.с. 160-163, т. 1).
17.11.2023 ОСОБА_2 звернувся до ОСОБА_1 та ОСОБА_4 з письмовою вимогою надати йому дублікат ключів від квартири, оскільки нею самовільно було змінено замки, а також припинити чинити йому перешкоди у користуванні квартирою (а.с. 164-165, т. 1).
18.03.2024 ОСОБА_2 повторно звернувся до ОСОБА_1 та ОСОБА_4 з письмовою вимогою надати йому дублікат ключів від квартири, оскільки нею самовільно було змінено замки, а також припинити чинити йому перешкоди у користуванні квартирою (а.с. 166-167, т. 1).
Згідно талону-повідомлення єдиного обліку №3467 про прийняття і реєстрацію заяви (повідомлення) про кримінальне правопорушення та іншу події встановлено від 12.04.2024, що ОСОБА_2 03.04.2024 звернувся до поліції з повідомленням що 03.04.2024 о 11:32 за адресою: АДРЕСА_3 , колишня невістка самовільно замінила замки до квартири, попередньо було два рішення суду про те, що квартира перебуває у спільній власності (а.с.173, т. 1).
У відповідь на запит адвоката Оксани Маркової ВП №2 ВРУП ГУНП надано відповідь №48994-2025 від 20.02.2025,в якій зазначено, що 02.05.2024 о 11:37 надійшло повідомлення зі служби 102 про те, від ОСОБА_24 за адресою: АДРЕСА_3 , відбувається сварка із невісткою щодо квартири, зі слів, по рішенню суду заявник має право зайти до квартири (а.с. 19, т. 2).
До матеріалів справи долучені копії квитанцій про оплату ОСОБА_2 комунальних послуг за адресою: АДРЕСА_3 за період з червня 2024 року по листопад 2024 року (а.с. 13-18, т. 1).
Судом оглянуто копії квитанцій про оплату ОСОБА_4 комунальних послуг за адресою: АДРЕСА_3 , відповідно до яких останній здійснював оплату за комунальні послуги у наступні періоди: серпень 2024 року, вересень-жовтень 2024 року, січень 2025 року (а.с. 41-60, т. 2), квітень-травень 2025 року, (а.с. 93-102, т. 2), квітень - серпень 2025 року (а.с. 117-144, т. 2).
09.08.2023 адвокат Чернілевська Р.В. звернулась з запитом до МКП «УК «Київська» з запитом - чи дійсно ОСОБА_15 була старшою по будинку АДРЕСА_6 (а.с. 247, т. 2).
15.08.2023 МКП «УК «Київська» надало відповідь на запит №499 з якого вбачається ОСОБА_15 не була уповноваженою особою будинку АДРЕСА_6 (а.с. 247 (зворот, т. 2).
Статтею 47 Конституції України держава гарантує кожному право на житло.
Ніхто не може бути позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Згідно з ч. 1 ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з ч. 2 ст. 33 ЗУ «Про основні засади житлової політики» ніхто не може бути виселений із займаного житла або обмежений у праві користування житлом інакше, ніж за рішенням суду та з підстав і в порядку, встановлених законом.
Верховний Суд неодноразово підкреслював, що при вирішенні справи про виселення особи чи визнання такою, що втратила право користування, що по суті буде мати наслідком виселення, суд повинен провести оцінку на предмет того, чи є втручання у право особи на повагу до його житла не лише законним, але й необхідним у демократичному суспільстві. Інакше кажучи, виселення особи має відповідати нагальній суспільній необхідності, зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою (зокрема постанова ВС від 18.01.2023 у справі № 442/810/22, провадження № 61-8377св22).
Відповідно до частини п`ятої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 13.07.2023 у справі № 127/21818/22, яке залишено без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 05.10.2023, встановлено, що ОСОБА_2 як квартиронаймач та ОСОБА_3 як член сім`ї квартиронаймача правомірно вселилися у спірне жиле приміщення та зареєстровані в ньому на законних підставах.
Вказані обставини мають преюдиційне значення для розгляду цієї справи, оскільки встановлені судовими рішеннями, які набрали законної сили, та стосуються тих самих осіб і спірного жилого приміщення. При цьому позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б спростовували зазначені обставини.
Преюдиціальність полягає в обов`язковості для суду фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили, при розгляді іншої справи. Преюдиціально встановлені обставини не підлягають повторному доказуванню, оскільки їх істинність уже встановлена судовим рішенням, яке набрало законної сили. Суть преюдиції полягає, зокрема, у недопустимості повторного розгляду судом одного й того самого питання між тими самими сторонами.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17).
Отже, встановлені рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 13.07.2023 та постановою Вінницького апеляційного суду від 05.10.2023 у справі № 127/21818/22 обставини щодо правомірності вселення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у спірне жиле приміщення, а також законності їх реєстрації в ньому, є преюдиційними та не підлягають повторному доказуванню у цій справі.
Разом з тим, позивачем та її представником не надано належних і допустимих доказів того, що відповідачі мають у власності інше житлове приміщення або інше житло, яким вони мають право користуватися на постійній основі.
З матеріалів справи та пояснень сторін судом встановлено, що ОСОБА_3 залишив спірне житлове приміщення після розірвання шлюбу у зв`язку з неприязними відносинами, які склалися між ним та колишньою дружиною. При цьому позивач змінила запірні пристрої на вхідних дверях квартири та не передала відповідачам ключі від неї, чим фактично створила перешкоди у користуванні спірним житловим приміщенням.
Таким чином, відсутність відповідачів у спірній квартирі не була наслідком їх добровільної відмови від користування житловим приміщенням чи безпідставного припинення такого користування, а була зумовлена обставинами, які перешкоджали їм реалізовувати право користування квартирою.
Відповідачами не заперечувалося, що вони фактично не проживають у спірній квартирі, однак з наведених ними причин убачається, що така відсутність пов`язана не з добровільною відмовою від права користування житлом, а з чиненням їм перешкод у доступі до квартири та користуванні нею.
Отже, сама по собі відсутність відповідачів у спірному житловому приміщенні не може свідчити про втрату ними права користування ним. Для задоволення вимог про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, необхідним є встановлення, зокрема, факту її добровільної відсутності без поважних причин та відсутності обставин, які перешкоджали користуванню житлом.
За встановлених у справі обставин суд доходить висновку, що позивач та її представник не довели, що відповідачі перестали користуватися спірною квартирою без поважних причин. Навпаки, встановлені судом обставини свідчать про те, що їх відсутність була зумовлена об`єктивними обставинами, а саме чиненням позивачем перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом зміни запірних пристроїв та ненадання ключів від квартири.
Таким чином, правові підстави для визнання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 такими, що втратили право користування спірним житловим приміщенням, відсутні, а тому у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити.
Щодо зустрічного позову ОСОБА_2 слід зазначити наступне. ОСОБА_2 в зустрічному позові просить усунути йому перешкоди у користуванні нерухомим житловим майном - квартирою за адресою АДРЕСА_3 шляхом виселення ОСОБА_1 із вказаної квартири, без надання їй іншого житлового приміщення та визнати ОСОБА_4 , ОСОБА_5 такими, що втратили право користування даною квартирою.
У постановах Верховного Суду України: від 15 травня 2017 року у справі № 6-2931цс16, від 29 листопада 2017 року у справі № 753/481/15 (провадження № 6-13113цс16) та постановах Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 695/2427/16, (провадження № 61-29520св18), від 09 жовтня 2019 року у справі № 523/12186/13 (провадження № 61-17372св18) зазначено, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.
Разом з тим, вирішуючи питання щодо припинення права користування особи житловим приміщенням, суд має враховувати не лише положення національного законодавства, а й гарантії права на повагу до житла, передбачені статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 зазначила, що виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умови, що таке втручання у право особи на повагу до приватного та сімейного життя і право на житло передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.
Зміст так званого «трискладового тесту» для оцінки відповідності втручання у право особи на повагу до житла стандартам Конвенції передбачає встановлення у сукупності таких критеріїв: 1) законності втручання; 2) наявності легітимної мети такого втручання; 3) необхідності втручання у демократичному суспільстві, що передбачає дотримання принципу пропорційності між застосованим заходом та переслідуваною метою.
Оцінюючи пропорційність втручання у право ОСОБА_2 на користування спірним житловим приміщенням та забезпечуючи справедливий баланс між правом власників на мирне володіння та користування належним йому майном і правом відповідача на житло, суд бере до уваги встановлені у справі обставини.
Зокрема, судом встановлено, що ОСОБА_2 протягом тривалого часу позбавлений можливості безперешкодно користуватися спірним житловим приміщенням унаслідок чинення йому перешкод з боку відповідача ОСОБА_1 , ОСОБА_4 . З метою відновлення можливості користування житлом він неодноразово звертався до відповідачів з вимогами надати доступ до квартири, а також звертався до правоохоронних органів.
При цьому суд враховує характер правовідносин між сторонами. Відповідач ОСОБА_11 є колишньою невісткою ОСОБА_2 та не є членом його сім`ї. Доказів існування між сторонами договірних відносин щодо користування спірним житловим приміщенням, зокрема договору найму (оренди), сторонами не надано та в судовому засіданні не встановлено.
Суд також бере до уваги встановлені у справі обставини щодо поведінки відповідача та характеру відносин між сторонами, які склалися таким чином, що спільне проживання та користування житловим приміщенням стало фактично неможливим.
Постановою Верховного суду у складі колегії Касаційного цивільного суду України у справі № 357/7940/16-ц, зазначено, що цивільним законодавством не передбачене збереження права користування житлом за відповідачем, який хоч і правомірно вселився у спірний будинок, але його право припинилося, оскільки на час розгляду справи він перестав бути членом сім`ї власника.
Зважаючи на викладене, встановивши обставини справи, проаналізувавши наведені сторонами доводи та надані докази, суд приходить до висновку, що втручання у право відповідача передбачене законом, необхідне в демократичному суспільстві, здійснюється для охорони та захисту прав і свобод власника домоволодіння, тому вимоги позивача про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення ОСОБА_1 , без надання іншого житла підлягають задоволенню.
Щодо визнання ОСОБА_4 , ОСОБА_5 такими, що втратили право користування даною квартирою необхідно зазначити наступне.
Відповідно до частини першої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_4 зі своїм малолітнім сином ОСОБА_5 зареєстровані у спірній квартирі.
Відповідно до частини першої статті 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. При цьому член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі його відсутності без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
На підтвердження того, що ОСОБА_4 не втратив інтересу до спірної квартири та продовжує користуватися нею, до матеріалів справи надано квитанції про оплату комунальних послуг.
Водночас аналогічні квитанції про оплату житлово-комунальних послуг надані і ОСОБА_2 .
Відповідно до статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги, якщо інше не передбачено договором. При цьому факт оплати житлово-комунальних послуг сам по собі не свідчить про фактичне проживання особи у відповідному житловому приміщенні та не є беззаперечним доказом здійснення нею права користування таким приміщенням.
Таким чином, наявність квитанцій про оплату житлово-комунальних послуг, поданих як ОСОБА_4 , так і ОСОБА_2 , підлягає оцінці судом у сукупності з іншими доказами у справі та сама по собі не може бути визначальною для встановлення факту постійного проживання відповідачів у спірній квартирі.
Суд не бере до уваги акти № 378м від 29.03.2024 та № 530м від 30.04.2024 як належні докази не проживання сторін у спірному житловому приміщенні, оскільки зазначені акти складені працівниками МКП «Київська» за результатами звернень зацікавлених осіб, при цьому обставини, викладені в них, є суперечливими та не узгоджуються між собою.
Так, акт № 378м від 29.03.2024 складений за заявою ОСОБА_1 , у ньому зазначено, що у спірній квартирі не проживають ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Водночас акт № 530м від 30.04.2024, складений лише через місяць та за заявою вже ОСОБА_2 , містить відомості про те, що у спірній квартирі не проживають ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .
Отже, наведені акти містять різні відомості щодо осіб, які нібито не проживають у спірному житловому приміщенні, що ставить під сумнів достовірність зафіксованих у них обставин. При цьому із змісту актів не вбачається, що працівниками МКП «Київська» було належним чином перевірено фактичні обставини проживання кожної із зазначених осіб, зокрема шляхом встановлення їх фактичного місця проживання, опитування сусідів, перевірки наявності особистих речей чи інших обставин, які могли б об`єктивно підтвердити факт не проживання.
Показання допитаних у судовому засіданні свідків також не підтверджують факту постійного проживання ОСОБА_4 та його малолітнього сина ОСОБА_5 у спірній квартирі. Свідки повідомили лише про те, що час від часу бачили ОСОБА_4 разом із сином, однак такі показання не підтверджують факту їх постійного або переважного проживання у спірному житловому приміщенні.
Інших належних, допустимих та достатніх доказів, які б підтверджували фактичне постійне проживання ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у спірній квартирі, судом не здобуто.
Отже, сам факт реєстрації місця проживання у спірній квартирі та оплати житлово-комунальних послуг не є достатнім для висновку про фактичне проживання відповідачів у ній, оскільки такі обставини мають оцінюватися у сукупності з іншими доказами.
Разом з тим, судом встановлено, що дружині ОСОБА_4 та матері малолітнього ОСОБА_5 - ОСОБА_23 належить на праві приватної власності квартиру за адресою: АДРЕСА_5 .
Відповідно до частини другої статті 18 Закону України «Про охорону дитинства» діти - члени сім`ї наймача або власника житлового приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.
Водночас, відповідно до частини четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків або одного з них, з ким вона проживає, або місцезнаходження навчального чи лікувального закладу тощо.
Отже, малолітня дитина не має можливості самостійно та вільно визначати місце свого проживання, а її право користування житлом пов`язане з правом користування житловим приміщенням її батьків або одного з них, з ким вона проживає.
З огляду на це, при вирішенні питання про право малолітнього ОСОБА_5 на користування спірною квартирою суд враховує правовий статус його батька, а також фактичні обставини проживання дитини та можливість її проживання разом із матір`ю в іншому житловому приміщенні.
Встановлення того, що мати дитини має на праві приватної власності іншу квартиру, свідчить про наявність у ОСОБА_5 можливості проживати разом із матір`ю в іншому житловому приміщенні. Таким чином, визнання дитини такою, що втратила право користування спірною квартирою, за встановлених у справі обставин не призводить до позбавлення її можливості проживати у житлі.
При цьому, суд виходить із необхідності врахування найкращих інтересів дитини відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини, згідно з якою в усіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
З урахуванням установлених у справі обставин, оцінюючи докази у їх сукупності, суд доходить висновку, що ОСОБА_4 не доведено факту його постійного проживання у спірній квартирі. Надані ним квитанції про оплату житлово-комунальних послуг не є достатніми для спростування цього висновку, оскільки аналогічні платежі здійснює і ОСОБА_2 , а фактичне користування житловим приміщенням має підтверджуватися сукупністю належних і допустимих доказів. Крім того, судом установлено, що ОСОБА_4 чинить ОСОБА_2 перешкоди у користуванні спірною квартирою, що, у свою чергу, свідчить про наявність між сторонами спору щодо фактичного користування житловим приміщенням та реалізації права на нього.
Водночас суд бере до уваги, що усунення перешкод ОСОБА_2 у користуванні квартирою певною мірою зачіпає право відповідача на повагу до його житла. Разом із тим таке втручання ґрунтується на законі, переслідує легітимну мету, а саме захист житлових прав позивача, та є необхідним для забезпечення можливості останнього реалізувати своє право на користування належним йому житловим приміщенням.
За таких обставин суд доходить висновку, що втручання у право ОСОБА_4 на повагу до його житла не є свавільним, а спрямоване на відновлення та захист порушеного права позивача на користування спірною квартирою. З огляду на встановлені обставини справи та співвідношення прав та інтересів сторін, таке втручання відповідає вимогам законності та легітимної мети і є пропорційним поставленій меті.
А, отже, позовні вимоги про визнання ОСОБА_4 та ОСОБА_5 такими, що втратили право користування квартирою є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Згідно положень ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки в задоволенні первісного позову ОСОБА_1 відмовлено, а зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено у повному обсязі, суд вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 судові витрати, а саме витрати на оплату судового збору в розмірі 2422,40 грн по 1211,20 грн з кожного.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 1-18, 81-82, 141, 209-245, 259, 264, 265, 268, 354, 355 ЦПК України, суд, -
У Х В А Л И В:
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням відмовити.
Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи: ОСОБА_3 , Департамент житлового господарства Вінницької міської ради, КП «Управляюча компанія «Київська», Служби у справах дітей Вінницької міської ради про усунення перешкод у користуванні нерухомим житловим майном та втрату права користування квартирою - задовольнити.
Усунути перешкоди ОСОБА_2 у користуванні нерухомим житловим майном - квартирою за адресою АДРЕСА_3 шляхом виселення ОСОБА_1 із вказаної квартири, без надання їй іншого житлового приміщення.
Визнати ОСОБА_4 , ОСОБА_5 такими, що втратили право користування даною квартирою за адресою АДРЕСА_3 .
Стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2422,40 грн в рівних частках - по 1211,20 грн з кожного.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Згідно вимог ст. 265 ч. 5 п. 4 ЦПК України:
позивач/відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 ;
відповідач/позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 ;
відповідач/третя особа: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_5 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 ;
відповідач по зустрічному позову: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_6 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 ;
відповідач по зустрічному позову: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_7 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 ;
третя особа: Департамент житлового господарства Вінницької міської ради, код ЄДРПОУ 34849090, місцезнаходження: вул. Соборна, буд. 49, м. Вінниця;
третя особа: КП «Управляюча компанія «Київська», код ЄДРПОУ 13342297, місцезнаходження: вул. Станіславського, буд. 5, м. Вінниця;
третя особа: Служба у справах дітей Вінницької міської ради, код ЄДРПОУ 44566028, місцезнаходження: вул. Соборна, буд. 50, м. Вінниця.
Повний текст рішення складено 17.08.2026.
Суддя О.О. Жмудь