Рішення № 139187397 у справі № 500/3361/26 від 14.08.2026

Рішення від 14.08.2026 в адміністративній справі № 500/3361/26 (категорія «Військової служби»). Суд: Тернопільський окружний адміністративний суд, суддя Подлісна Ірина Миколаївна.

Справа	№ 500/3361/26
Суд	Тернопільський окружний адміністративний суд
Суддя	Подлісна Ірина Миколаївна
Форма рішення	Рішення
Форма судочинства	Адміністративне
Категорія	Військової служби
Дата ухвалення	14.08.2026
Надійшло до реєстру	25.08.2026
Оригінал	reyestr.court.gov.ua/Review/139187397

Лист, коли відкриється Pro

Моніторинг, сповіщення і вивантаження на всіх сайтах мережі Initask. Залиште пошту, і ми напишемо в день запуску.

Текст рішення

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/3361/26

14 серпня 2026 року м.Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Подлісної І.М. розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 ,Військової частини НОМЕР_2 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Тернопільського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 17 травня 2026 року позивачем було отримано на електронну пошту повідомлення від Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 про результати розгляду заяви позивача щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", у якому вказано, що згідно з протоколом від 15.05.26 №43 комісія ухвалила рішення про відмову у наданні позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та повідомляє, що позивач підлягаєте призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на загальних підставах.

При цьому, як на підставу прийняття вказаного рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 посилається на ту обставину, що були відсутні документи для особи, яка потребує постійного догляду: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, або висновок лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я про потребу в постійному догляді за формою, затвердженою МОЗ, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

В свою чергу, протиправно відмовивши позивачу у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", 15.05.2026 ІНФОРМАЦІЯ_1 було прийнято наказ про призов позивача на військову службу під час мобілізації, на особливий період та направлено позивача для проходження військової служби до В/ч НОМЕР_1 , що підтверджується поіменним списком №1699/3377 від 15.05.26, довідкою НОМЕР_8 від 15.05.26, а також витягом з наказу командира В/ч НОМЕР_1 №139 від 15.05.26.

Позивач вважає, що наказ ІНФОРМАЦІЯ_1 від 15.05.26 про призов позивача на військову службу під час мобілізації, також слід визнати протиправними та скасувати, оскільки позивач станом на час ухвалення вказаного наказу мав законне право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, подав усі необхідні документи для одержання такої відстрочки, однак йому неправомірно було відмовлено у її наданні.

Зважаючи на ту обставину, що позовна вимога про зобов`язання командира В/ч № НОМЕР_2 ухвалити рішення про звільнення позивача від проходження військової служби та виключення його зі списків особового складу нерозривно пов`язана із зарахуванням ОСОБА_1 у списки особового складу вказаної військової частини, то позивач просив в уточнених позовних вимогах, скасувати наказ командира В/ч № НОМЕР_2 від 16.06.2026 №168 про зарахування ОСОБА_1 у списки особового складу (позовна вимога до В/ч № НОМЕР_2 ).

Ухвалою суду від 01.06.2026 року прийнято до розгляду та відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Даною ухвалою встановлено 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву.

Представник відповідача Військової частини НОМЕР_1 скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов через систему "Електронний суд" із відповідними письмовими доказами 15.06.2026. У відзиві відповідач не погоджується з позовними вимогами та доводами, викладеними в адміністративному позові, та в обґрунтування своїх заперечень зазначає наступне.

Лейтенант ОСОБА_1 прибув до військової частини НОМЕР_1 з усіма документами, які були необхідні для його зарахування до списків особового складу військової частини, отже, командир військової частини НОМЕР_1 із дотриманням вимог чинного законодавства, виконав вимоги законодавства та виніс наказ із дотриманням правил субординації, підпорядкування із дотриманням положень про облік військовослужбовців.

Як зазначалось вище, підставою для видання наказу про зарахування особового складу до списків військової частини для військовослужбовців є іменні списки команд, приписи і документи, що посвідчують особу військовослужбовця.

Чинним законодавством не передбачено звільнення з військової служби шляхом скасування наказу про призов та про призначення до військової частини. Вказаний наказ вже реалізований, а його скасування (навіть при очевидній протиправності такого) не матиме наслідком звільнення із військової служби, не відновить початковий стан і не призведе до захисту прав та інтересів позивача, про які він просить у позовній заяві.

На підставі викладеного представник відповідача просив в задоволенні позову відмовити.

Ухвалою суду від 22.06.2026 залучено до участі у справі, в якості другого відповідача Військову частину НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).

Представник відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов через систему "Електронний суд" із відповідними письмовими доказами 06.07.2026. У відзиві відповідач не погоджується з позовними вимогами та доводами, викладеними в адміністративному позові, та в обґрунтування своїх заперечень зазначає наступне.

З 04.11.2025 по 03.05.2026 останній користувався правом на відстрочку згідно п.9 ч.1 ст.23. Рішенням Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформленому протоколом №43 від 15.05.2026 Позивачу відмовлено у наданні відстрочки згідно п.9 ч.1 ст.23, оскільки були відсутні документи для особи, яка потребує постійного догляду: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, або висновок лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я про потребу в постійному догляді за формою, затвердженою МОЗ, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Військово-лікарська комісія при ІНФОРМАЦІЯ_1 проводить медичний огляд на шостому поверсі у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2, куди Позивач прибув сам, сторонньої допомоги не потребував, при цьому почувався задовільно.

Під час проведення медичного огляду лікарі військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_1 ознайомились з медичними записами щодо Позивача в ЕСОЗ.

Так на підставі графи ІІI Розкладу хвороб, графи ТДВ останнього визнано придатним до військової служби. Таким чином викладені вище обставини, підтверджують те, що Відповідач 1 діяв правомірно, в межах своїх повноважень і компетенції, на підставі чинного законодавства та не порушуючи права, свободи і законні інтереси позивача.

На підставі чого, оскільки Позивач уже не користувався правом на відстрочку та не був заброньований за підприємством установою, організацією, підлягав призову на військову службу по мобілізації, 15.05.2026 року останній, наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 №3170 був призваний на військову службу під час мобілізації на особливий період та зарахований до військової частини НОМЕР_1 .

Відтак, заявлені позовні вимоги до ІНФОРМАЦІЯ_1 вважає безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Представник відповідача військової частини НОМЕР_2 скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов через систему "Електронний суд" із відповідними письмовими доказами 07.07.2026. У відзиві відповідач не погоджується з позовними вимогами та доводами, викладеними в адміністративному позові, та в обґрунтування своїх заперечень зазначає наступне.

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 16.06.2026 №168 лейтенанта ОСОБА_1 , призначеного наказом Начальника Генерального штабу Збройних Сил України (по особовому складу) від "07" червня 2025 року №668, на посаду командира взводу - викладача навчального взводу навчальної батареї навчального дивізіону артилерійської розвідки, який прибув із військової частини НОМЕР_1 , з 16 червня 2026 року зараховано в списки особового складу частини та на всі види забезпечення.

Враховуючи наведене, лейтенант ОСОБА_1 є військовослужбовцем Збройних Сил України, призваним під час мобілізації, на нього розповсюджується законодавство про проходження військової служби та він повинен виконувати обов`язки військової служби. Щодо позовної вимоги про зобов`язання військової частини звільнити ОСОБА_1 з військової служби та виключити його зі списків особового складу військової частини, то така позовна вимога не підлягає до задоволення з огляду на таке.

Відповідно до п.3 ст.24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Відповідно до п. 6 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, звільнення з військової служби або направлення для проходження військової служби до іншого військового формування, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.

Відповідно до п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, звільнення з військової служби або направлення для проходження військової служби до іншого військового формування, військовослужбовець підлягає виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) ІНФОРМАЦІЯ_2 за вибраним місцем проживання після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення.

Правові підстави для звільнення військовослужбовця з військової служби під час дії правового режиму воєнного стану чітко, імперативно та вичерпно регламентовані частиною четвертою статті 26 вказаного Закону: а) за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі; б) за станом здоров`я: на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби або про тимчасову непридатність до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців; за наявності інвалідності (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу); в) у зв`язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі або обмеження волі; г) через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу); д) у зв`язку із звільненням з полону (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу); е) у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів - у разі неможливості їх використання на службі (для осіб вищого офіцерського складу); з) у зв`язку із призначенням (обранням) на посаду або перебуванням на посаді судді, судді Конституційного Суду України, члена Вищої ради правосуддя, члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, керівника служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя, його заступника, дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя.

Таким чином, вимоги позивача до військової частини про звільнення з військової служби та виключення зі списків особового складу військової частини є юридично безпідставними, не ґрунтуються на нормах матеріального права та задоволенню не підлягають.

Окрім цього, командиром військової частини НОМЕР_2 не вчинялись жодні протиправні дії відносно позивача при прийнятті наказу про зарахування його до списків особового складу військової частини.

Наказ командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 16.06.2026 №168 про зарахування виданий на підставі наказу начальника Генерального штабу Збройних Сил України (по особовому складу) від "07" червня 2025 року №668.

Також слід зазначити, що ОСОБА_1 не позбавлений можливості у встановленому порядку звернутись до командування військової частини з рапортом про звільнення з військової служби на підставах, передбачених Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу».

В разі відмови в такому звільненні він набуде права на судовий захист. Із рапортом про звільнення з військової служби ОСОБА_1 до командування військової частини НОМЕР_2 не звертався.

На підставі викладеного представник відповідача просив в задоволенні позову відмовити.

Ухвалою суду від 13.07.2026 витребувано у ІНФОРМАЦІЯ_1 наступні документи:

- наказу від 15.05.2026 про мобілізацію ОСОБА_1 ;

- рішення Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 про відмову у наданні відстрочки ОСОБА_1 (протокол №43 від 15.05.2026).

Від представника відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 15.07.2026 надійшла заява про виконання ухвали суду від 13.07.2026, а саме долучено витребувані докази по даній справі.

Від представника позивача 03.08.2026 надійшла заява про збільшення позовних вимог, де просив:

визнати протиправним та скасувати рішення Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлене протоколом від 15.05.26 №43, про відмову у наданні позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації (позовна вимога до ІНФОРМАЦІЯ_1 );

визнати протиправним та скасувати наказ ІНФОРМАЦІЯ_1 від 15.05.26 про призов позивача на військову службу під час мобілізації (позовна вимогам до ІНФОРМАЦІЯ_1 );

визнати протиправним та скасувати наказ командира В/ч № НОМЕР_2 від 16.06.26 №168 про зарахування ОСОБА_1 у списки особового складу (позовна вимога до В/ч № НОМЕР_2 );

зобов`язати командира В/ч № НОМЕР_2 ухвалити рішення про звільнення позивача від проходження військової служби та виключення його зі списків особового складу (позовна вимога до В/ч № НОМЕР_2 ).

Інших заяв, клопотань та заперечень до суду не надходило.

Клопотань про розгляд справи в судовому засіданні від учасників справи не надходило.

На підставі статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судовий розгляд справи проведено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши подані до суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд встановив наступне.

17 травня 2026 року позивачем було отримано на електронну пошту повідомлення від Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 про результати розгляду заяви позивача щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", у якому вказано, що згідно з протоколом від 15.05.2026 №43 комісія ухвалила рішення про відмову у наданні позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та повідомляє, що позивач підлягаєте призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на загальних підставах.

Позивач вважає, що вказане рішення є протиправним та підлягає до скасування виходячи з наведених нижче міркувань.

Додатком 5 до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №560 від 16.05.2024, визначено Перелік документів, що подаються військовозобов`язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Відповідно до вказаного Переліку документами, що підтверджують право на відстрочку на підставі п. 9 ч. 1 ст. 23 Закону №3543-XII є: для особи, яка потребує постійного догляду, - довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, або висновок лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я про потребу в постійному догляді за формою, затвердженою МОЗ, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

До заяви позивача від 09.05.2026 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації додано зокрема протокол засідання ЛКК КНП «Тернопільський обласний клінічний онкологічний диспансер» №14 від 18.01.24, у якому хворому ОСОБА_1 , 1951 р.н. встановлено клінічний діагноз, надані рекомендації та висновок про потребу в постійному догляді через проведене протипухлинне лікування і виражену супутню патологію.

Спір між ОСОБА_1 і ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо врахування протоколу засідання ЛКК КНП «Тернопільський обласний клінічний онкологічний диспансер» №14 від 18.01.2024 відносно ОСОБА_1 1951 р.н. при ухваленні рішення про надання позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" вже розглядався Тернопільським окружним адміністративним судом у межах справи №500/3455/25.

Рішенням Тернопільського окружного суду від 19.09.2025 у вказаній справі встановлено, що враховуючи недосконалість та неузгодженість термінів у нормативно-правових актах стосовно питання, яким документом підтверджується необхідність здійснення постійного догляду, а також повноваження лікарсько-консультативних комісій щодо формування медичного висновку про потребу в постійному догляді, суд не вбачає правових підстав не приймати до уваги протокол засідання ЛКК КНП «Тернопільський обласний клінічний онкологічний диспансер» №14 від 18.01.24, що підписаний всіма членами ЛКК, у якому хворому ОСОБА_1 , 1951 р.н. встановлено клінічний діагноз та сформовано висновок про потребу в постійному догляді через проведене протипухлинне лікування і виражену супутню патологію.

Вказані обставини повторному дослідженню не підлягають відповідно до ст. 78 КАС України.

Разом з тим, висновки вказаного судового рішення були проігноровані ІНФОРМАЦІЯ_1 при розгляді заяви позивача від 09.05.2026 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", що призвело до ухвалення протиправного рішення від 15.05.2026 (протокол №43).

В свою чергу, протиправно відмовивши позивачу у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", 15.05.2026 ІНФОРМАЦІЯ_1 було прийнято наказ про призов позивача на військову службу під час мобілізації, на особливий період та направлено позивача для проходження військової служби до В/ч НОМЕР_1 , що підтверджується поіменним списком №1699/3377 від 15.05.2026, довідкою НОМЕР_8 від 15.05.2026, а також витягом з наказу командира В/ч НОМЕР_1 №139 від 15.05.2026.

Позивач вважає, що наказ ІНФОРМАЦІЯ_1 від 15.05.2026 про призов позивача на військову службу під час мобілізації, також слід визнати протиправними та скасувати, оскільки позивач станом на час ухвалення вказаного наказу мав законне право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, подав усі необхідні документи для одержання такої відстрочки, однак йому неправомірно було відмовлено у її наданні.

При цьому, також слід зазначити, що ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_1 було неправомірно складено довідку №2026-0515-1219-5310-0 від 15.05.2026 про придатність позивача до військової служби, оскільки позивач не проходив медичного огляду, а його придатність до військової служби спростовується довідкою ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_1 №264/21 від 22.01.2025, випискою з медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого від 05.08.2022, витягом із медичної карти стаціонарного хворого №16700 від 04.12.2025, МРТ поперекового відділу хребта від 28.11.2025.

Медичний огляд військовозобов`язаних у мирний час та під час мобілізації, на особливий період врегульовано главою 3 Положення про військово-лікарську комісію в Збройних силах України, що затверджена наказом Міністерства оборони України №402 від 14.08.2008. Вказаним Положенням не передбачено, що у разі відмови особи у проходженні медичного огляду складається висновок, що така особа придатна для проходження військової служби.

У довідці ВЛК №2026-0515-1219-5310-0 від 15.05.2026 вказано, що позивач відмовився від огляду, а тому позивач не був оглянутий лікарями, з огляду на що висновок про придатність позивача до військової служби є необґрунтованим.

Позивач пояснив свою відмову у медичному огляді ВЛК протиправними діями ІНФОРМАЦІЯ_1 , працівники якого затримали позивача близько 8.30 години 15.05.2026, відібрали мобільний телефон і не дозволяють йому зв`язатись з родичами та адвокатом, щоб вони принесли позивачу медичні документи, що підтверджують його захворювання, а в межах ІНФОРМАЦІЯ_1 неможливо провести інструментальні дослідження, які підтверджують захворювання позивача, а саме: МРТ; ехокардіоскопію, ЕКГ моніторинг, дослідження очей тощо.

Згідно з п. 3.11 вказаного Положення у разі коли лікарям ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_2 важко остаточно визначити стан здоров`я військовозобов`язаного, він направляється лікарем - членом ВЛК на амбулаторне або стаціонарне обстеження з подальшим оглядом ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_2, з унесенням відповідного запису про направлення до ЕСОЗ.

У довідці ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_1 №264/21 від 22.01.2025 зазначено, що позивач придатний до проходження служби лише в частинах забезпечення, в ІНФОРМАЦІЯ_2 та у ВВНЗ, а тому він не міг бути направлений для проходження служби до В/ч НОМЕР_1 . Обмежена придатність позивача також вказана у його військовому квитку. Обмежену придатність позивача до проходження служби підтверджено довідкою ВЛК В/ч НОМЕР_4 від 24.05.26 №2026-0524-1525-3615-0.

Крім того, слід зазначити, що позивач проходив військову підготовку при Київському університеті та отримав звання лейтенанта за ВОС НОМЕР_10 (комплекси, системи та засоби управління військами), що підтверджується записами у військовому квитку позивача.

В той же час, позивача було направлено для проходження служби до В/ч НОМЕР_1 за ВОС НОМЕР_9 (командир зводу артилерійської звукометричної розвідки), що підтверджується витягом з наказу №139 від 15.05.2026.

Отже, позивач не проходив навчання щодо артилерійської звукометричної розвідки і немає жодних знань і навичок у відповідній сфері військової діяльності, а тому не відповідає займаній посаді та не може виконувати покладені на нього обов`язки.

З огляду на вказані обставини жодних правових підстав (ні по стану здоров`я, ні по військово-обліковій спеціальності) для направлення позивача на військову службу до В/ч НОМЕР_1 у ІНФОРМАЦІЯ_1 не було.

Не погодившись із протиправними діями відповідачів, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Визначаючись щодо спірних правовідносин, що виникли між сторонами, суд виходив з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-ХІІ, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно із частиною 1 статті 1 Закону № 2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Частина 2 статті 1 Закону № 2232-ХІІ передбачає, що військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Відповідно до частини 2 статті 2 цього Закону проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту та Національної гвардії України.

Згідно з частиною 5 статті 1 Закону № 2232-ХІІ від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.

За змістом частини 9 статті 1 Закону № 2232-ХІІ щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії:

допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік;

призовники - особи, які взяті на військовий облік;

військовослужбовці - особи, які проходять військову службу;

військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави;

резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

Згідно з частиною 1 статті 39 Закону № 2232-ХІІ призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

На військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов`язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації, незалежно від місця їх перебування на військовому обліку.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів регулює Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII (далі - Закон № 3543-XII, у редакції від 07.09.2024, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Статтею 1 Закону № 3543-ХІІ визначено, що:

мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано;

особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, сил оборони і сил безпеки, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і час демобілізації після закінчення воєнних дій.

Відповідно до частини 2 статті 4 Закону № 3543-XII загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.

Згідно з частиною 5 статті 4 Закону № 3543-XII вид, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення.

За змістом статті 2 Закону № 3543-XII правовою основою мобілізаційної підготовки та мобілізації є Конституція України, Закон України «Про оборону України», цей та інші закони України, а також видані відповідно до них нормативно-правові акти.

Відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан.

Указом Президента України № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 оголошено про загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.

Пунктом 8 цього Указу визначено місцевим органам виконавчої влади у взаємодії з ІНФОРМАЦІЯ_2, за участю органів місцевого самоврядування та із залученням підприємств, установ та організацій усіх форм власності, фізичних осіб - підприємців організувати та забезпечити в установленому порядку:

1) своєчасне оповіщення і прибуття громадян, які призиваються на військову службу, прибуття техніки на збірні пункти та у військові частини;

2) здійснення призову військовозобов`язаних, резервістів на військову службу, їх доставки до військових частин та установ Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, інших військових формувань України;

3) виділення тимчасово будівель, споруд, земельних ділянок, транспортних та інших матеріально-технічних засобів, надання послуг Збройним Силам України, Національній гвардії України, Службі безпеки України, Державній прикордонній службі України, Державній спеціальній службі транспорту, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України та іншим військовим формуванням України відповідно до мобілізаційних планів.

На час виникнення спірних правовідносин та на дату ухвалення рішення у цій справі на території України продовжує діяти воєнний стан.

Відповідно до частини 5 статті 22 Закону № 3543-ХІІ призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, забезпечують місцеві органи виконавчої влади та здійснюють ІНФОРМАЦІЯ_2 або командири військових частин (військовозобов`язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов`язаних, резервістів розвідувальних органів України - відповідний підрозділ розвідувальних органів України, осіб, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Статтею 23 Закону № 3543-XII встановлено вичерпний перелік осіб, яким надається відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації та перелік осіб, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Згідно вимог п. 9 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані, які зайняті постійним доглядом за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини/чоловіка (у разі догляду за батьками подружжя потрібна відсутність інших працездатних членів сім`ї).

Частина 7 цієї ж статті передбачає, що перевірка підстав щодо надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення здійснюється ІНФОРМАЦІЯ_2.

Відповідно до частини 5 статті 22 Закону № 3543-ХІІ порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період визначається Кабінетом Міністрів України.

Цей порядок визначає:

механізм реалізації повноважень та взаємодію між місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від підпорядкування і форми власності, органами військового управління, органами та підрозділами, що входять до системи поліції, та посадовими особами ІНФОРМАЦІЯ_2 з організації проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період;

порядок оповіщення військовозобов`язаних та резервістів, їх прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_2, військових частин Збройних Сил України, інших військових формувань, Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України чи відповідного підрозділу розвідувальних органів України;

процедуру перевірки військово-облікових документів громадян, уточнення персональних даних військовозобов`язаних та резервістів та внесення відповідних змін у військово-облікові документи;

порядок надання військовозобов`язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення;

організацію медичного огляду військовозобов`язаних та резервістів;

процедури оформлення призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період;

механізм відправлення військовозобов`язаних та резервістів до місць проходження військової служби.

На підставі вказаної частини 5 статті 22 Закону № 3543-ХІІ, Кабінет Міністрів України затвердив постановою від 16.05.2024 № 560 Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі - Порядок № 560, в редакції від 04.10.2024, чинній на момент виникнення спірних правовідносин - подання заяви на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період від 11.12.2024).

Абзацом 1 та 2 пункту 58 Порядку № 560 визначено, що за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім`я голови комісії районного (міського) ІНФОРМАЦІЯ_2 або його відділу (військовозобов`язані СБУ чи розвідувальних органів - голові Комісії в Центральному управлінні або регіональному органі СБУ чи відповідному розвідувальному органі) за місцем перебування на військовому обліку заяву за формою згідно з додатком 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5.

Під час подання заяви військовозобов`язаний пред`являє військово-обліковий документ (військово-обліковий документ в електронній формі). Заява військовозобов`язаного підлягає обов`язковій реєстрації в день її подання.

Як стверджує представник позивача, 17 травня 2026 року позивачем було отримано на електронну пошту повідомлення від Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 про результати розгляду заяви позивача щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", у якому вказано, що згідно з протоколом від 15.05.2026 №43 комісія ухвалила рішення про відмову у наданні позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та повідомляє, що позивач підлягаєте призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на загальних підставах.

До заяви позивача від 09.05.2026 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації додано зокрема протокол засідання ЛКК КНП «Тернопільський обласний клінічний онкологічний диспансер» №14 від 18.01.2024, у якому хворому ОСОБА_1 , 1951 р.н. встановлено клінічний діагноз, надані рекомендації та висновок про потребу в постійному догляді через проведене протипухлинне лікування і виражену супутню патологію.

Рішенням Тернопільського окружного суду від 19.09.2025 у вказаній справі встановлено, що враховуючи недосконалість та неузгодженість термінів у нормативно-правових актах стосовно питання, яким документом підтверджується необхідність здійснення постійного догляду, а також повноваження лікарсько-консультативних комісій щодо формування медичного висновку про потребу в постійному догляді, суд не вбачає правових підстав не приймати до уваги протокол засідання ЛКК КНП «Тернопільський обласний клінічний онкологічний диспансер» №14 від 18.01.2024, що підписаний всіма членами ЛКК, у якому хворому ОСОБА_1 , 1951 р.н. встановлено клінічний діагноз та сформовано висновок про потребу в постійному догляді через проведене протипухлинне лікування і виражену супутню патологію.

Вказані обставини повторному дослідженню не підлягають відповідно до ст. 78 КАС України.

З огляду на наведене, суд доходить висновку, що позивач дотримався встановленої Порядком № 560 процедури для вирішення питання про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період з підстави, визначеної пунктом 9 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII.

Відповідно до пункту 57 Порядку №560 для розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) ІНФОРМАЦІЯ_2 (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі:

голова комісії - керівник районного (міського) ІНФОРМАЦІЯ_2 (відокремленого відділу);

члени комісії - представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров`я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації).

За правилами пункту 60 Порядку № 560, комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.

Комісія зобов`язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.

На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.

Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв`язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.

У разі позитивного рішення військовозобов`язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6.

У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов`язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.

До ухвалення комісією рішення військовозобов`язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Так, позивачем до заяви про відстрочку подавалися всі необхідні документи.

Проте, у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 без достатніх законних (правових) підстав було відмовлено у наданні відстрочки, останнього протизаконно було мобілізовано до лав Збройних Сил України.

На підставі досліджених судом доказів, з урахуванням встановленого КАС України обов`язку доведення правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, суд висновує, що слід визнати протиправним та скасувати рішення №43 від 15.05.2026 року ІНФОРМАЦІЯ_1 про відмову у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, так як позивач згідно п. 9 ч.І ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягав призову на військову службу під час мобілізації, як особа, яка зайнята постійним доглядом за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини/чоловіка (у разі догляду за батьками подружжя потрібна відсутність інших працездатних членів сім`ї) батько-вихователь, який виховує дитину з інвалідністю віком до 18 років.

Щодо вимог про визнання протиправним та скасування наказу ІНФОРМАЦІЯ_1 від 15.05.2026 про призов ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації, суд зазначає таке.

Як встановлено судом та підтверджується належними доказами, 17 травня 2026 року позивачем було отримано на електронну пошту повідомлення від Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 про результати розгляду заяви позивача щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", у якому вказано, що згідно з протоколом від 15.05.2026 №43 комісія ухвалила рішення про відмову у наданні позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та повідомляє, що позивач підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на загальних підставах.

Вказані обставини повторному дослідженню не підлягають відповідно до ст. 78 КАС України.

В свою чергу, протиправно відмовивши позивачу у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", 15.05.2026 ІНФОРМАЦІЯ_1 було прийнято наказ про призов позивача на військову службу під час мобілізації, на особливий період та направлено позивача для проходження військової служби до В/ч НОМЕР_1 , що підтверджується поіменним списком №1699/3377 від 15.05.2026, довідкою НОМЕР_8 від 15.05.2026, а також витягом з наказу командира В/ч НОМЕР_1 №139 від 15.05.2026.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що право на відстрочку від призову на військову службу повинно бути реалізоване військовозобов`язаним шляхом вчинення ним активних дій та оформлення його у відповідний спосіб уповноваженим органом (зокрема, районним ІНФОРМАЦІЯ_2). При цьому реалізація такого права може бути здійснена лише до моменту набуття ним статусу військовослужбовця.

Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.01.2024 у справі № 280/6033/22, від 01.10.2024 у справі № 160/10728/23, від 01.10.2024 у справі № 200/4189/22, від 14.11.2024 у справі № 160/33822/23.

Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У правовідносинах, що склалися у справі, що розглядає суд, направлення позивачем на адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 заяви та доданих до неї документів про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі пункту 9 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII, є проявом активних дій позивача для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

Як вже зазначав суд, відповідно до пункту 60 Порядку № 560, комісія зобов`язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.

Відповідно до пункту 63 Порядку № 560 військовозобов`язані, які звернулися до районного (міського) ІНФОРМАЦІЯ_2 з заявою про надання відстрочки, до прийняття рішення відповідною комісією не направляються для проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби.

Конституційний Суд України, розвиваючи практику застосування статті 8 Основного Закону України, вказав, що верховенство права слід розуміти, зокрема, як механізм забезпечення контролю над використанням влади державою та захисту людини від свавільних дій держави. Верховенство права як нормативний ідеал, до якого має прагнути кожна система права, і як універсальний та інтегральний принцип права необхідно розглядати, зокрема, у контексті таких основоположних його складових: принцип законності, принцип юридичної визначеності, принцип справедливого суду. Верховенство права означає, що органи державної влади обмежені у своїх діях заздалегідь регламентованими та оголошеними правилами, які дають можливість передбачити заходи, що будуть застосовані в конкретних правовідносинах, і, відповідно, суб`єкт правозастосування може передбачати й планувати свої дії та розраховувати на очікуваний результат (абзаци 3, 4, 6 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 червня 2019 року №6-р/2019).

Юридичну визначеність необхідно розуміти через такі її складові: чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність існуючого законодавства та можливість передбачати наслідки застосування норм права (законні очікування). Таким чином, юридична визначеність передбачає, що законодавець повинен прагнути до чіткості та зрозумілості у викладенні норм права. Кожна особа відповідно до конкретних обставин має орієнтуватися в тому, яка саме норма права застосовується у певному випадку, та мати чітке розуміння щодо настання конкретних правових наслідків у відповідних правовідносинах з огляду на розумну та передбачувану стабільність норм права (абзаци 4-6 підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 20 червня 2019 року №6-р/2019).

Конституційний Суд України виходить із того, що принцип правової визначеності не виключає визнання за органом державної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними. Цей механізм повинен забезпечувати, з одного боку, захист особи від свавільного втручання органів державної влади у її права і свободи, а з другого - наявність можливості у особи передбачати дії цих органів (абзац 3 підпункту 2.4 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 08 червня 2016 року №1-2/2016).

Верховний Суд в постанові від 18.01.2023 у справі № 580/1300/22 визначив підходи щодо застосування принципу «легітимних очікувань» (legitimate expectations):

«… 75. Також колегія суддів зазначає, що поняття «легітимні очікування», головним чином походять від англійського терміну «legitimate expectations» як розумні, небезпідставні або обґрунтовані очікування. У юридичній практиці зазначений термін також має такі альтернативні назви як правомірні, законні, розумні або виправдані сподівання.

76. Принцип легітимних очікувань широко застосовується у судовій практиці та ґрунтується на низці конституційних положень, які гарантують захист права власності (стаття 41 Конституції України) та передбачуваність (прогнозованість) законодавства, яким визначаються обмежувальні заходи (статті 22, 57, 58, 94 та 152 Конституції України). Реалізація принципу легітимних очікувань полягає у досягненні бажаного результату шляхом вчинення правомірних дій з огляду на заздалегідь передбачені ймовірні наслідки; втілення легітимних очікувань унеможливлюється, зокрема, у випадку, коли особа не може досягнути прогнозованого результату внаслідок зміни правової основи у такі строки, що не є розумними та обґрунтованими.

77. Принцип легітимних очікувань властивий, головним чином, для публічно-правових спорів, що вирішуються адміністративними судами, оскільки у сукупності з принципами правової визначеності та належного урядування створює надійну основу для гарантування реалізації в Україні основної ідеї/мети системи адміністративних судів, а саме, захисти «малої людини» від «великої держави», в особі її багаточисленних суб`єктів владних повноважень, які наділені множинністю повноважень та низкою механізмів владного примусу.

78. Легітимні очікування не можна ототожнювати із сподіваннями, що виникають на підставі особистого сприйняття або помилкової оцінки певних обставин чи правових норм; не можуть виникати легітимні очікування, якщо існує спір щодо правильного тлумачення та застосування національного законодавства; обов`язковою умовою, за наявності якої певне сподівання (вимога) особи набуває ознак легітимного очікування є те, що таке очікування (вимога) має належне правове підґрунтя, тобто наявне достатнє джерело для відповідного очікування (вимоги).

79. Правовим підґрунтям для виникнення в особи легітимного очікування можуть бути: норми права (законодавство), судова практика, акт індивідуальної дії, конкретне судове рішення, що набуло законної сили, або умови договору; відсутність у законі приписів щодо певного права, яке однак, слідує із загальних конституційних принципів або природного права, або відсутність закону, який визначає механізм реалізації такого права, не може свідчити про відсутність правового підґрунтя для виникнення в особи легітимного очікування щодо реалізації такого права…».

Враховуючи, що обов`язок щодо перевірки наявності відстрочки від призову під час мобілізації на військову службу та підстав для її надання з метою недопущення протиправних дій щодо особи покладено на районні ІНФОРМАЦІЯ_2 (частина 7 статті 23 Закону № 3543-XII), а тому ІНФОРМАЦІЯ_1 не виконав своїх обов`язків належним чином. На момент прийняття спірного наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (з питань мобілізаційної підготовки, мобілізаційної готовності та мобілізації) від 25.06.2025 №178 «Про призов військовозобов`язаних на військову службу під час загальної мобілізації», позивач розпочав процес реалізації права на отримання відстрочки від призову, надіславши 13.05.2025 відповідну заяву, а отже не підлягав призову на військову службу під час мобілізації. Окрім того, ІНФОРМАЦІЯ_1 порушив процедуру проведення призову, встановлену Порядком № 560.

Ураховуючи викладене у сукупності, суд висновує про обґрунтованість позовних вимог у частині визнання протиправним та скасування наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (з питань мобілізаційної підготовки, мобілізаційної готовності та мобілізації) від 15.05.2025 №3170 «Про призов військовозобов`язаних на військову службу під час загальної мобілізації» в частині призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації, на особливий період до в/ч НОМЕР_1 .

Скасування даного свідчить про те, що начальником ТОМ ІНФОРМАЦІЯ_2 прийнято незаконне рішення щодо відправлення позивача до військової частини НОМЕР_1 .

Представник військової частини НОМЕР_1 вважає, що наказ командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №139 від 15.05.2025 відповідає закону. Так, законодавство не передбачає іншої варіанту окрім, як видання наказу про призначення на посаду командира взводу корегування артилерійського вогню батареї артилерійської розвідки, після винесення начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 (з питань мобілізаційної підготовки, мобілізаційної готовності та мобілізації) від 15.05.2025 №3170 «Про призов військовозобов`язаних на військову службу під час загальної мобілізації» в частині призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації, на особливий період до в/ч НОМЕР_1 .

Як видно з матеріалів справи, на час подання позовної заяви позивач проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 , а пізніше був переведений у Військову частину НОМЕР_2 , де і зараз проходить службу, то рішення про прийняття рішення про звільнення від проходження військової служби ОСОБА_1 та виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу має приймати саме Військова частина НОМЕР_2 .

На переконання представника відповідача Військової частини НОМЕР_2 реалізація позивачем права на захист повинна здійснюватися шляхом подання рапорту про звільнення з військової служби з підстав, передбачених статтею 26 Закону України «Про військовий обов?язок і військову службу» із доєднанням документів, які підтверджують правову підставу для звільнення.

Суд уважає такі висновки відповідача Військової частини НОМЕР_2 помилковими, з огляду на таке.

Відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов?язок та військову службу», військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах:

2) під час дії воєнного стану: а) за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі; б) за станом здоров`я: на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби або про тимчасову непридатність до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців; за наявності інвалідності (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу); в) у зв`язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі або обмеження волі; г) через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу); д) у зв`язку із звільненням з полону (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу); е) у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів - у разі неможливості їх використання на службі (для осіб вищого офіцерського складу); з) у зв`язку із призначенням (обранням) на посаду або перебуванням на посаді судді, судді Конституційного Суду України, члена Вищої ради правосуддя, члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, керівника служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя, його заступника, дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя.

Згідно із пунктом 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов?язок та військову службу» військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах:

3) під час дії воєнного стану:

військовослужбовці-жінки - у зв`язку з вагітністю;

військовослужбовці-жінки, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також якщо дитина потребує домашнього догляду тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку;

дружина, якщо обоє із подружжя проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років;

перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці;

військовослужбовці, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України;

військовослужбовці, які є усиновлювачами, на утриманні яких перебуває (перебувають) дитина (діти), яка (які) до моменту усиновлення була (були) дитиною-сиротою (дітьми-сиротами) або дитиною (дітьми), позбавленою (позбавленими) батьківського піклування, віком до 18 років, опікунами, піклувальниками, прийомними батьками, батьками-вихователями, патронатними вихователями, на утриманні яких перебуває дитина-сирота (діти-сироти) або дитина (діти), позбавлена (позбавлені) батьківського піклування, віком до 18 років;

виховання військовослужбовцем дитини з інвалідністю віком до 18 років, у разі відсутності інших осіб, які зобов`язані її виховувати;

утримання військовослужбовцем повнолітньої дитини, яка є особою з інвалідністю I чи II групи;

виховання військовослужбовцем дитини, хворої на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров`я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, але якій не встановлено інвалідність, за умови що такі особи не мають інших працездатних осіб, зобов`язаних відповідно до закону їх утримувати;

необхідність здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи;

необхідність здійснювати догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю III групи, встановленої внаслідок онкологічного захворювання, відсутності кінцівок (кінцівки), кистей рук (кисті руки), стоп ніг (стопи ноги), одного з парних органів, або за наявності у дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю III групи онкологічного захворювання, психічного розладу, церебрального паралічу або інших паралітичних синдромів;

необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи;

необхідність здійснювати постійний догляд за членом сім`ї другого ступеня споріднення, який є особою з інвалідністю I або II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого та другого ступенів споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого та другого ступенів споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи;

у зв`язку з необхідністю здійснення опіки над особою, визнаною судом недієздатною, за умови що за такою особою не здійснюється піклування (опіка) іншими особами;

якщо їхні близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі у антитерористичній операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану;

якщо їхнім близьким родичам (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати, рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) посмертно присвоєно звання Герой України за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народові, виявлені під час Революції Гідності (листопад 2013 року - лютий 2014 року).

Пунктом 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (далі - Положення № 1153/2008), передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) ІНФОРМАЦІЯ_2, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Відповідно до пункту 225 Положення № 1153/2008, звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється: під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу":

у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.

Наведена процедура звільнення з військової служби стосується випадків, коли військовослужбовець призваний на військову службу за наявності для того законних підстав.

У такому разі, реалізація права на звільнення зі служби здійснюється згідно з описаною процедурою.

Підстави для відстрочки від призову під час мобілізації, які передбачені частиною 9 статті 23 Закону № 3543-ХІІ та звільнення з військової служби під час воєнного стану, які передбачені пунктом 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов?язок і військову службу», не тотожні між собою, ані за своїм правовим змістом, ані за процедурою реалізації.

Так, особа яка має право на відстрочку з підстави передбаченої пунктом 9 частини першої статті 23 Закону № 3543-ХІІ (зміст цитувався вище), не може бути звільнена з військової служби.

Реалізація права на відстрочку, зокрема, з підстави передбаченої пунктом 9 частини першої статті 23 Закону № 3543-ХІІ є диспозитивним варіантом поведінки військовозобов`язаного. Тобто, якщо особа не реалізувала своє право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації або реалізувала із порушенням встановленої процедури, то вона підлягає призову на військову службу під час мобілізації на загальних підставах. У такому випадку, процедура мобілізації процедура призову військовозобов`язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною - особа набуває статусу військовослужбовця і може бути звільнена у порядку, який цитувався судом вище. Разом з тим, коли військовозобов?язаний реалізував своє право на відстрочку відповідно до закону, але його право було проігноровано ІНФОРМАЦІЯ_2 або у задоволенні поданої заяви відмовлено незаконно, то останній не може у випадку призову скористатись загальними підставами для звільнення військовослужбовця, позаяк останні, насамперед, містять інші правові підстави.

Останній випадок залишає порушені права особи без механізмів правового захисту, повністю демонтує систему правового захисту прав та свобод людини. Відтак, «незворотність мобілізації», є ознакою, яка притаманна випадкам, коли військовозобов?язаний маючи правові підстави для відстрочки ними в установленому порядку не скористався, або скористався, але з порушенням встановленої законом процедури.

З врахуванням наведеного суд вважає, що визнання протиправним та скасування наказу про призов громадянина України на військову службу під час мобілізації має своїми правовими наслідками: зміну правового статусу з військовослужбовця на військовозобов`язаного та протиправність решти актів індивідуальної дії (наказів), що пов`язані з проходженням ним військової служби, оскільки вони є похідними від відповідного наказу про призов.

Такий висновок передбачає обов`язкову оцінку наступних рішень суб`єктів по всьому ланцюгу правовідносин безпосередньо пов`язаних між собою, як похідних від первинного рішення, з якого всі наступні слідують, незважаючи навіть на правомірну поведінку учасників відносин, залучених на реалізацію такого протиправного рішення.

Юридичні наслідки порушень прав особи, допущені внаслідок протиправності рішення чи дій суб`єкта владних повноважень, породжує необхідність виправлення таких помилок як необхідний захід, який поверне сторін в правовий стан, що мав місце до моменту порушення.

Оскільки судом вище зроблено висновок про визнання протиправним та скасування наказу від 15.05.2026 №3170 "Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації та особливий період», то порушені права позивача підлягають поновленню також шляхом скасування наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 16.06.2026 року №168 в частині зарахування до списків особового складу частини та на всі види забезпечення ОСОБА_1 .

Щодо вимоги про зобов`язати військової частини НОМЕР_2 звільнити ОСОБА_1 з військової служби з подальшим виключенням його зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 , суд зазначає наступне.

Конституційний Суд України у рішенні від 30.01.2003 за №3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. 10 п. 9).

Водночас, способи захисту права - це передбачені законом дії, що безпосередньо спрямовані на захист права. Такі дії є завершальними актами захисту у вигляді матеріально-правових дій або юрисдикційних дій щодо усунення перешкод на шляху здійснення суб`єктами своїх прав або припинення правопорушень, відновлення становища, яке існувало до порушення. Саме застосування конкретного способу захисту порушеного чи запереченого права і є результатом діяльності із захисту прав. Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Згідно з частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист одним із способів, передбачених цією статтею. Частиною другою цієї статті встановлено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Подібні положення містить стаття 245 КАС України, яка врегульовує повноваження суду при вирішенні справи.

Застосування конкретного способу захисту права чи інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оскарження. Тобто, суд має захистити право чи інтерес у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оскарження та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі №209/3085/20 (пункт 24), від 21 вересня 2022 року у справі №908/976/19 (підпункти 5.6, 5.9 пункту 5)). Згідно з принципом процесуальної економії штучне подвоєння судового процесу (тобто вирішення одного спору у декількох судових справах в одній чи декількох судових юрисдикціях) є неприпустимим.

Вирішення справи у суді в одному судовому процесі має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі №910/3009/18 (пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі №916/1415/19 (підпункт 6.13 пункт 6), від 26 січня 2021 року у справі №522/1528/15-ц (пункт 82), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 50), від 6 квітня 2021 року у справі №910/10011/19 (пункт 94), від 20 жовтня 2021 року у справі №9901/554/19 (пункт 19), від 08 лютого 2022 року у справі №209/3085/20 (пункт 24), від 21 вересня 2022 року у справі №908/976/190 (підпункт 5.6 пункту 5), від 22 вересня 2022 року у справі №462/5368/16-ц (пункт 44)). Інакше кажучи, не є ефективним той спосіб захисту, який у разі задоволення відповідного позову не відновлює повністю порушене, оспорюване право, а відповідне судове рішення створює передумови для іншого судового процесу, у якому буде відбуватися захист права позивача, чи таке рішення об`єктивно неможливо буде виконати.

Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. При цьому, захист прав здійснюється у разі їх порушення, і звернення до суду є способом захисту порушених суб`єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах. Тобто, рішення суду про задоволення позову повинно мати наслідком відновлення тих прав або інтересів, на порушення яких вказує позивач.

Отже, під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав позивача, адже без цього не можна виконати завдання судочинства.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09 грудня 2019 року у справі №1740/1838/18, ухваленої у складі об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду, від 15 квітня 2020 року у справі №712/11800/17.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 09 листопада 2023 року у справі №9901/459/21, від 09 листопада 2023 року у справі №990/41/23, від 01 вересня 2022 року у справі №990/46/22 також звернула увагу на те, що неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб`єктивних прав та обов`язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку. Таким чином, позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Водночас належний захист прав та інтересів особи можливий лише в разі існування спірних правовідносин, тобто в разі встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин.

Отже, адміністративний суд, отримавши позовну заяву, повинен встановити наявність факту порушення права та застосувати конкретний спосіб захисту порушеного права, що залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, щоб суди не зосереджувалися на дослівній інтерпретації позовних вимог, а намагалися з`ясувати мету, для якої особа звернулася до суду, і за наявності підстав задовольняли саме ту вимогу, яка є ефективним способом захисту прав та інтересів позивача.

В спірному випадку, з огляду на встановлені судом обставини, основною метою подання цього позову ОСОБА_1 до суду є, зокрема, звільнення позивача з військової служби, тобто триваючого правого стану, як особи, яку всупереч вимог статті 23 Закону №3543-XII призвано на військову службу за мобілізацією під час дії воєнного стану.

Суд звертає увагу на те, що для ефективного поновлення порушеного права необхідно, щоб існував чіткий зв`язок між правопорушенням та способом захисту права. Тобто метою заявлених позовних вимог має бути усунення перешкод у здійсненні права, а її досягненням визначений спосіб захисту права, який би вичерпував себе.

Таким чином порушені права позивача підлягають захисту шляхом зобов`язання військової частини НОМЕР_2 звільнити ОСОБА_1 з військової служби, виключивши із списків особового складу.

Будь-який інший спосіб захисту, на переконання суду, не буде ефективним та справедливим, оскільки фактично допущені суб`єктом владних повноважень порушення будуть виправлятися за рахунок особи, щодо якої допущено порушення процедури.

Конституційний Суд України виходить із того, що принцип правової визначеності не виключає визнання за органом державної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними. Цей механізм повинен забезпечувати, з одного боку, захист особи від свавільного втручання органів державної влади у її права і свободи, а з другого - наявність можливості у особи передбачати дії цих органів (абзац третій підпункту 2.4 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 08 червня 2016 року №1-2/2016).

Забезпечення реального та повного поновлення суб`єктивних прав позивача, які усувають правовий стан перебування на військовій службі, в даному випадку, не може бути віднесено до дискреційних повноважень військової частини в підпорядкуванні якої перебуває ОСОБА_1 , а тому зобов`язання військової частини звільнити останнього з військової служби є механізмом запобігання зловживанню повноваженнями суб`єктом владних повноважень.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (частини 1, 2 статті 77 КАС України).

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що оскарженні рішення відповідачів не відповідають вимогам ч.2, ст. 2 КАС України, підлягають визнанню протиправними та скасуванню, а позовні вимоги до задоволення.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, підстави для відшкодування судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлене протоколом від 15.05.2026 №43, про відмову у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

Визнати протиправним та скасувати наказ ІНФОРМАЦІЯ_1 №3170 від 15.05.2026 про призов ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізацїї.

Визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_2 від 16.06.26 №168 про зарахування ОСОБА_1 у списки особового складу.

Зобов`язати командира Військової частини НОМЕР_2 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 від проходження військової служби та виключення його зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_2 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повне судове рішення складено 14 серпня 2026 року.

Реквізити учасників справи:

позивач:

- ОСОБА_1 (місцезнаходження/місце проживання: АДРЕСА_1 код ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_5 );

відповідач:

- ІНФОРМАЦІЯ_1 (місцезнаходження/місце проживання: АДРЕСА_2 код ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_6 );

- Військова частина НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_7 );

- Військова частина НОМЕР_2 (місцезнаходження: АДРЕСА_4 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).

Головуючий суддя Подлісна І.М.

Інші рішення у справі

Дата	Документ	Суд
30.09.2026	Ухвала № 140206505	Восьмий апеляційний адміністративний суд
30.09.2026	Ухвала № 140206503	Восьмий апеляційний адміністративний суд
17.09.2026	Ухвала № 139848507	Восьмий апеляційний адміністративний суд
15.09.2026	Ухвала № 139771351	Восьмий апеляційний адміністративний суд
13.07.2026	Ухвала № 138193722 без тексту	Тернопільський окружний адміністративний суд
22.06.2026	Ухвала № 137624026 без тексту	Тернопільський окружний адміністративний суд
01.06.2026	Ухвала № 136992704 без тексту	Тернопільський окружний адміністративний суд