УХВАЛА
24 серпня 2026 року
м. Київ
справа №160/14209/25
адміністративне провадження №К/990/36399/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Єресько Л.О.,
суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.,
перевіривши касаційну скаргу Східного офісу Держаудитслужби на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2025 року, додаткове рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2025 року та постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2026 року у справі, за адміністративним позовом Покровського міського комунального підприємства «Добробут» до Східного офісу Держаудитслужби, за участю третіх осіб - Товариства з обмеженою відповідальністю «Променерго Дніпро», Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРЕЙДЕНЕРДЖИ», Виконавчого комітету Покровської міської ради, Управління житлово-комунального господарства та будівництва виконавчого комітету Покровської міської ради, Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, про визнання протиправною та скасування вимоги,
УСТАНОВИВ:
Покровське міське комунальне підприємство «Добробут» (далі - позивач, скаржник, МКП «Добробут») звернулося до адміністративного суду з позовною заявою до Східного офісу Держаудитслужби (далі - відповідач, Офіс), за участю третіх осіб: Товариства з обмеженою відповідальністю «Променерго Дніпро» (далі - третя особа-1, ТОВ «Променерго Дніпро»), Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРЕЙДЕНЕРДЖИ» далі - третя особа-2, ТОВ «ТРЕЙДЕНЕРДЖИ»), Виконавчого комітету Покровської міської ради (далі - третя особа-3, Виконком), Управління житлово-комунального господарства та будівництва виконавчого комітету Покровської міської ради (далі - третя особа-4, Управління), Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (далі - третя особа-5, ГУ ДПС у Дніпропетровській області) в якому просило:
- визнати протиправною та скасувати вимогу № 040417-15/2598-2025 від 22.04.2025 «Про усунення виявлених ревізією порушень законодавства», складену Східним офісом Держаудитслужби.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.10.2025, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 12.05.2026, адміністративний позов задоволено.
Додатковим рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду 14.10.2025 заяву КП «Добробут» про ухвалення додаткового рішення задоволено частково, стягнуто з Офісу на користь КП «Добробут» судові витрати на професійну правничу допомогу у сумі 40000 грн.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 12.05.2026 апеляційну скаргу Офісу на додаткове рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі № 160/14209/25 задоволено частково та замінено у абзаці другому резолютивної частини додаткового рішення слова та цифри « 40000 (сорок тисяч) гривень» словами та цифрами « 5000 гривень (п`ять тисяч) 00 копійок». В іншій частині додаткове рішення залишено без змін.
Не погодившись із прийнятими рішеннями судів попередніх інстанцій, засобами поштового зв`язку відповідач звернувся до Верховного Суду (далі - Суд) із касаційною скаргою.
Ухвалою Суду від 03.07.2026 касаційну скаргу відповідача на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.10.2025, додаткове рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.10.2025 та постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 12.05.2026 у справі № 160/14209/25 повернуто особі, яка її подала на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки у поданій касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.
03.08.2026 від відповідача засобами поштового зв`язку до Суду надійшла повторна касаційна скарга на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.10.2025, додаткове рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.10.2025 та постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 12.05.2026 у справі № 160/14209/25.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.08.2026 визначено склад колегії суддів: Єресько Л.О. (суддя-доповідач), Соколов В.М., Радишевська О.Р.
Розпорядженням тимчасово виконуючого обов`язки заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 20.08.2026 № 1151/0/78-26, через перебування судді Радишевської О.Р. у відрядженні та у відпустці, для дотримання строків розгляду справи за допомогою автоматизованої системи документообігу суду замінено суддю Радишевську О.Р. у цій справі на суддю Загороднюка А.Г.
За правилами частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження в справі.
Перевіривши відповідність вказаної касаційної скарги та доданих до неї документів вимогам статті 330 КАС України, суд дійшов висновку, що вказана скарга підлягає залишенню без руху, з огляду на таке.
Верховний Суд зазначає, що оскільки додаткове судове рішення після його ухвалення стає частиною судового рішення по суті позовних вимог, відповідно, порядок його оскарження є таким, що і для рішення по суті.
Таким чином, при вирішенні питання про можливість відкриття касаційного провадження за скаргою на додаткове судове рішення вирішальним є питання можливості касаційного оскарження судового рішення по суті позовних вимог.
Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.
З 08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 «Касаційне провадження», зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.
За частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Так, приписами пунктів 1-4 частини четвертої статті 328 КАС України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник наводить доводи про те, що судами попередніх інстанцій при вирішення справи не були враховані правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22, від 05.03.2024 у справі №918/323/23, від 28.05.2024 у справі №915/75/23, від 10.09.2024 у справі №918/703/23 (стосовно завищення вартості електричної енергії понад 10%) та висновки Верховного Суду у постанові від 13.10.2020 у справі № 912/1580/18, від 15.03.2018 у справі № 910/4474/17 та від 13.10.2020 у справі № 912/1580/18, у постанові Вищого господарського суду України від 15.05.2014 у справі № 904/3255/13 (щодо підстав зміни ціни за одиницю товару у договорі про закупівлю).
Щодо стягнення витрат на правничу допомогу скаржник вказує, що суд першої інстанції та апеляційної інстанції не врахували також правову позицію викладену у постанові Верховного Суду від 21.10.2021 у справі № 620/2936/20, з якою вбачається, що правила подання до закінчення судових дебатів у справі доказів на підтвердження понесених сторонами судових витрат встановлюються у випадку коли справа слухається у відкритому судовому засіданні. В іншому випадку, коли справа призначається до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін для вирішення судом питання розподілу судових витрат у справі достатнім буде зазначити про ці докази у прохальній частині позовної заяви або ж надати їх протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду (за умови попередження про це до прийняття рішення по суті.
Варто зауважити, що скаржник чітко не вказав підстави касаційного оскарження, передбачені у частині четвертій статті 328 КАС України, а виклав зміст вказаної норми. Між тим означені вище доводи касаційної скарги відповідають пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини 4 статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Під судовими рішеннями у подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Колегія суддів зауважує, що висновки, викладені у постанові Верховного Суду, перебувають у нерозривному зв`язку із обсягом встановлених обставин у кожній конкретній справі окремо. Тому адміністративні суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки, викладені у постанові Верховного Суду, здійснені на підставі відмінних фактичних обставин справи, а також з іншим змістом позовних вимог.
Суд звертає увагу на те, що посилання на практику Верховного Суду без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
Велика Палата Верхового Суду в постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 констатувала, що для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо оцінки подібності правовідносин на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Тож, суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії.
Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. При цьому, обставини, які формують зміст таких правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їх сукупності самі по собі не формують подібності правовідносин, важливими факторами є також доводи і аргументи сторін, які складають межі судового розгляду справи.
Невідповідність правозастосовному висновку Верховного Суду (висловленому за наслідками розгляду (іншої) справи у касаційному порядку) матиме місце тоді, коли суд (суди) попередніх інстанцій, розглядаючи справу за схожих предмета спору, підстав позову, обставин справи та правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) протилежних висновків щодо суті заявлених вимог, застосувавши норму права по-іншому, аніж це роз`яснив суд касаційної інстанції (в іншій подібній справі).
Колегія судів також зауважує, що висновки Верховного Суду щодо оцінки обставин та доказів в іншій справі не є тим висновком, який є обов`язковими для застосування судами попередніх інстанцій у відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України та не ототожнюється з висновками Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Умовою перегляду судом касаційної інстанції судових рішень в адміністративних справах з указаної підстави є їхня невідповідність викладеному у постанові Верховного Суду висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.
Так, при встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду, на які посилаються скаржник в касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваних судових рішень за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, у яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінку судами їх сукупності не можна визнати як подібність правовідносин.
Висновки, викладені у постановах Верховного Суду, перебувають у нерозривному зв`язку із обсягом встановлених обставин у кожній конкретній справі окремо. Тому адміністративні суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки, викладені у постановах Верховного Суду, здійснені на підставі відмінних фактичних обставин справи.
При цьому необхідно виходити з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.
Водночас у касаційній скарзі не зазначено норму матеріального права, яку, на думку скаржника, неправильно застосовано судами попередніх інстанцій, а також не наведено конкретний висновок щодо застосування цієї норми, викладений у постановах Верховного Суду, на які посилається скаржник.
Крім того, скаржником не обґрунтовано, в чому саме полягає подібність правовідносин у справах, на які він посилається, та у справі № 160/14209/25.
Аналіз доводів касаційної скарги свідчить про те, що скаржник фактично висловлює незгоду з установленими судами першої та апеляційної інстанції обставинами справи та здійсненою ними оцінкою доказів щодо наявності або відсутності підстав для складання вимоги Офісу № 040417-15/2598-2025 від 22.04.2025 «Про усунення виявлених ревізією порушень законодавства».
При цьому зі змісту поданої касаційної скарги вбачається відсутність будь-яких посилань на порушення судами обох інстанцій норм процесуального права, зокрема передбачених частинами другою та третьою статті 353 КАС України як на підставу для скасування оскаржуваних судових рішень судів попередніх інстанцій.
Щодо посилання скаржника на неврахування висновків, викладених у постанові Вищого господарського суду України від 15.05.2014 у справі № 904/3255/13, то таке судове рішення не є постановою Верховного Суду, а тому не може обґрунтовувати підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Отже, касаційна скарга не містить належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження судових рішень у цій справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Доводи скаржника в касаційній скарзі зводяться до встановлення фактичних обставин справи та переоцінки доказів у ній, між тим як відповідно до частини другої статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Обмеження переліку судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію суду права, що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є судом фактів, а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судами першої та апеляційної інстанції, та/або переоцінювати їх.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
З аналізу доводів касаційної скарги слідує, що скаржник не продемонстрував наявності виключних обставин, які за положеннями КАС України могли б вимагати касаційного розгляду цієї справи.
Крім того, положенням частини четвертої статті 330 КАС України передбачено, що до касаційної скарги додається документ про сплату судового збору.
Відповідно до частини п`ятої статті 330 КАС України якщо касаційна скарга подається особою, звільненою від сплати судового збору відповідно до закону, у ній зазначаються підстави звільнення від сплати судового збору. Скаржником не додано вказаний документ до касаційної скарги.
Питання, пов`язані із розміром ставок судового збору, порядком сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору регулюються Законом України «Про судовий збір» від 08.07.2011 № 3674-VI (далі - Закон № 3674-VI).
Частиною першою статті 4 Закону № 3674-VI встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно з абзацом 4 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» з 01.01.2025 встановлено прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 3028,00 грн.
Підпунктом 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону № 3674-VI визначено, що ставки судового збору встановлюються у таких розмірах: за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано суб`єктом владних повноважень, юридичною особою або фізичною особою - підприємцем 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до підпункту 3 пункту 3 частини другої статті 4 Закону № 3674-VI ставка судового збору за подання до адміністративного суду касаційної скарги на рішення суду встановлена на рівні 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, але не більше 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Зі змісту оскаржуваних судових рішень слідує, що адміністративний позов подано юридичною особою у 2025 році у якому заявлено 1 вимогу немайнового характеру.
Отже, розмір судового збору за подання цієї касаційної скарги становить 6056,00 грн (3028,00 х 200%).
Згідно з частинами першою-третьою статті 329 КАС України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
З матеріалів касаційної скарги слідує, що оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції ухвалено 12.05.2026, а 15.06.2026 вперше подану касаційну скаргу засобами поштового зв`язку в межах передбаченого статтею 329 КАС України тридцятиденного строку на касаційне оскарження.
Ухвалою Суду від 03.07.2026 касаційну скаргу відповідача на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.10.2025, додаткове рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.10.2025 та постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 12.05.2026 у справі № 160/14209/25 повернуто особі, яка її подала на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України, оскільки у касаційній скарзі не викладено передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Згідно з інформацією, наявною в комп`ютерній програмі «Діловодство спеціалізованого суду», електронний документ (ухвала суду про повернення касаційної скарги від 03.07.2026) доставлено в Електронний кабінет скаржника о 04.07.2026 о 01 год 44 хв, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
03.08.2026 від відповідача засобами поштового зв`язку до Суду надійшла повторна касаційна скарга на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.10.2025, додаткове рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.10.2025 та постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 12.05.2026 у справі № 160/14209/25.
Одночасно з повторно поданою касаційною скаргою скаржником заявив клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження, яке обґрунтовано тим, що попередньо подану касаційну скаргу ухвалою Суду від 03.07.2026 повернуто на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України, однак таке повернення не позбавляє права на повторне звернення.
На думку скаржника, при повторному поданні касаційної скарги ним ураховано зауваження Суду, викладені в ухвалі від 03.07.2026 щодо підстав касаційного оскарження, що свідчить про відсутність зловживання процесуальними правами та про реальну зацікавленість у перегляді судових рішень. З цих підстав скаржник просить визнати причини пропуску строку поважними та поновити строк на касаційне оскарження рішення суду першої інстанції від 02.10.2025, додаткового рішення від 14.10.2025 та постанов апеляційного суду від 12.05.2026 у справі № 160/14209/25.
Вирішуючи питання скаржника в частині поновлення строків на касаційне оскарження, Суд виходить з такого.
Суд наголошує, що право у визначених законом випадках на касаційний перегляд судових рішень кореспондується з обов`язком дотримуватися процесуального законодавства щодо порядку, строків і умов реалізації цього права. Такі процесуальні обов`язки для всіх учасників судового процесу є однаковими, що забезпечує принцип рівності сторін.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, зокрема, і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах.
Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
Приписи пункту 4 частини першої статті 333 КАС України є імперативними та зобов`язують суд, у разі якщо особою у визначений строк не буде подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або у поданій заяві будуть наведені підстави для поновлення строку на касаційне оскарження, визнані судом неповажними, відмовити у відкритті касаційного провадження.
Причини пропуску строку є поважними, якщо обставини які зумовили такі причини є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Водночас, обов`язок доведення обставин, з якими сторона пов`язує поважність причин пропуску строків звернення до суду, покладається на особу, яка звернулася до суду.
Тобто особа, яка зацікавлена у поданні касаційної скарги, мусить вчиняти усі можливі та залежні від неї дії, цілком використовувати наявні засоби та можливості, передбачені законодавством. Отже, учасники процесу мають діяти вчасно та в належний спосіб, вони не мають допускати затримки та невиправданого зволікання під час виконання своїх процесуальних обов`язків.
Також згідно з частиною першою статті 45 КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді, суду.
Суд звертає увагу скаржника, що за змістом процесуального закону поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.
Поважними причинами пропуску строків звернення до суду необхідно розуміти обставини, які є об`єктивно непереборними, та не залежать від волевиявлення особи, пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. Водночас на законодавчому рівні не регламентується, які причини є поважними, а які ні. Питання щодо визначення поважності підстав пропуску строку звернення до суду залишається на розсуд суду.
Водночас, колегія суддів, не заперечуючи проти права на повторне звернення з касаційною скаргою після її повернення, зазначає, що таке право не є абсолютним. Це обґрунтовується змістом частини другої статті 332 КАС України у системному зв`язку із частиною восьмою статті 169 КАС України, зі змісту яких слідує, що скаржник має право на повторне звернення з касаційною скаргою, якщо будуть усунуті недоліки касаційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої касаційної скарги і таке звернення відбувається без зайвих зволікань. Також скаржник повинен довести, що повернення вперше поданої касаційної скарги відбулося з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення.
Суд повторно звертає увагу касатора, що та обставина, що повернення касаційної скарги не позбавляє права на повторне звернення до суду не означає наявність у особи безумовного права оскаржувати судові рішення у будь-який момент після повернення вперше поданої касаційної скарги без урахування процесуальних строків, встановлених для цього, а у Суду - обов`язку поновлювати такий строк, у разі його пропуску, тим більш за відсутності поважних причин.
При цьому поновлення строку не є обов`язком суду, а є предметом його оцінки (розсуду) залежно від встановлених обставин, доводів і доказів сторін. У разі подання скаржником клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження суд повинен надати йому оцінку та вирішити шляхом визнання/невизнання причин пропуску такого строку поважними/неповажними.
Наведене дає підстави для висновку, що поновлення встановленого процесуальним законом строку для подання касаційної скарги здійснюється судом касаційної інстанції у виняткових, особливих випадках й лише за наявності обставин об`єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права на касаційне оскарження судового рішення.
Колегія суддів зауважує, що норми КАС України не містять виключень або підстав для звільнення учасників процесу від обов`язку надавати докази до суду та доводи ті обставини, які є підставами для поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження.
Також згідно з частиною першою статті 45 КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді, суду.
Суд звертає увагу скаржника, що за змістом процесуального закону поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.
Поважними причинами пропуску строків звернення до суду необхідно розуміти обставини, які є об`єктивно непереборними, та не залежать від волевиявлення особи, пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. Водночас на законодавчому рівні не регламентується, які причини є поважними, а які ні. Питання щодо визначення поважності підстав пропуску строку звернення до суду залишається на розсуд суду.
Наведене дає підстави для висновку, що поновлення встановленого процесуальним законом строку для подання касаційної скарги здійснюється судом касаційної інстанції у виняткових, особливих випадках й лише за наявності обставин об`єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права на касаційне оскарження судового рішення.
Колегія суддів зауважує, що норми КАС України не містять виключень або підстав для звільнення учасників процесу від обов`язку надавати докази до суду та доводи ті обставини, які є підставами для поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження.
Ураховуючи обставини справи, зазначену скаржником причину пропуску строку на касаційне оскарження не можна вважати поважною, тобто такою, що не залежала від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, і пов`язана з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що належними доказами.
Скаржник не зазначає обставин, які позбавляли його можливості привести свою касаційну скаргу у відповідність із пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України. При цьому, такі дії залежали виключно від скаржника.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що скаржником не зазначено об`єктивних причин його пропуску та не надано доказів, що це підтверджують.
Згідно із частиною другою статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
Згідно з частиною третьою статті 332 КАС України касаційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 329 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху особа має право звернутися до суду касаційної інстанції із заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку.
За таких обставин, відповідно до правил статей 169, 332 КАС України касаційна скарга підлягає залишенню без руху з установленням скаржнику строку для усунення її недоліків шляхом надання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини четвертої статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України, а також надання копій уточненої касаційної скарги відповідно до кількості учасників справи, документ про сплату судового збору у розмірі 6056,00 грн та клопотання із зазначенням інших підстав для поновлення строку на касаційне оскарження з відповідними обґрунтуваннями та доказами причин пропуску такого строку.
На підставі викладеного, керуючись частиною 4 статті 330, статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України,
УХВАЛИВ:
Визнати неповажними підстави пропуску Східним офісом Держаудитслужби строку на касаційне оскарження рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2025 року, додаткового рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2025 року та постанов Третього апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2026 року у справі № 160/14209/25.
Касаційну скаргу Східного офісу Держаудитслужби на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2025 року, додаткове рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2025 року та постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2026 року у справі, за адміністративним позовом Покровського міського комунального підприємства «Добробут» до Східного офісу Держаудитслужби, за участю третіх осіб - Товариства з обмеженою відповідальністю «Променерго Дніпро», Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРЕЙДЕНЕРДЖИ», Виконавчого комітету Покровської міської ради, Управління житлово-комунального господарства та будівництва виконавчого комітету Покровської міської ради, Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, про визнання протиправною та скасування вимоги - залишити без руху.
Надати скаржнику строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги, зазначених у мотивувальній частині ухвали.
Недоліки необхідно усунути шляхом подання до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду:
1) уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини четвертої статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України, а також надання копій уточненої касаційної скарги відповідно до кількості учасників справи;
2) оригіналу документу про сплату судового збору у розмірі 6056,00 грн (отримувач коштів - ГУК у м. Києві/Печерс. р-н/22030102; код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 37993783; банк отримувача - Казначейство України (ЕАП); рахунок отримувача - [рахунок приховано]; код класифікації доходів бюджету - 22030102 "Судовий збір (Верховний Суд, 055"); призначення платежу - *;101;__________(код клієнта за ЄДРПОУ для юридичних осіб (доповнюється зліва нулями до восьми цифр, якщо значущих цифр менше 8), реєстраційний номер облікової картки платника податків - фізичної особи (завжди має 10 цифр) або серія та номер паспорта громадянина України, в разі якщо платник через свої релігійні переконання відмовився від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомив про це відповідний орган Міністерства доходів і зборів України і має відповідну відмітку у паспорті); Судовий збір, за позовом ___________ (ПІБ чи назва установи, організації позивача), на рішення від ______ (Дата оскарження справи) по справі _________ (Номер справи), ВЕРХОВНИЙ СУД (Касаційний адміністративний суд) (назва суду, де розглядається справа));
3) клопотання із зазначенням інших підстав для поновлення строку на касаційне оскарження з відповідними обґрунтуваннями та доказами причин пропуску такого строку.
Роз`яснити, що у разі невиконання вимог цієї ухвали в частині невиконання вимог статті 330 КАС України касаційна скарга буде повернута.
Роз`яснити, що у разі невиконання вимог цієї ухвали в частині виконання вимог частини третьої статті 332 КАС України у відкритті касаційної скарги буде відмовлено.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
Л.О. Єресько
А.Г. Загороднюк
В.М. Соколов ,
Судді Верховного Суду