УХВАЛА
28 вересня 2026 року
м. Київ
справа № 160/14209/25
адміністративне провадження № К/990/36399/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єресько Л.О.,
суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.,
перевіривши касаційну скаргу Східного офісу Держаудитслужби на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2025 року, додаткове рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2025 року та постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2026 року у справі, за адміністративним позовом Покровського міського комунального підприємства «Добробут» до Східного офісу Держаудитслужби, за участю третіх осіб - Товариства з обмеженою відповідальністю «Променерго Дніпро», Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРЕЙДЕНЕРДЖИ», Виконавчого комітету Покровської міської ради, Управління житлово-комунального господарства та будівництва виконавчого комітету Покровської міської ради, Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, про визнання протиправною та скасування вимоги,
УСТАНОВИВ:
Покровське міське комунальне підприємство «Добробут» (далі - позивач, МКП «Добробут») звернулося до адміністративного суду з позовною заявою до Східного офісу Держаудитслужби (далі - відповідач, скаржник, Офіс), за участю третіх осіб: Товариства з обмеженою відповідальністю «Променерго Дніпро» (далі - третя особа-1, ТОВ «Променерго Дніпро»), Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРЕЙДЕНЕРДЖИ» далі - третя особа-2, ТОВ «ТРЕЙДЕНЕРДЖИ»), Виконавчого комітету Покровської міської ради (далі - третя особа-3, Виконком), Управління житлово-комунального господарства та будівництва виконавчого комітету Покровської міської ради (далі - третя особа-4, Управління), Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (далі - третя особа-5, ГУ ДПС у Дніпропетровській області) в якому просило:
- визнати протиправною та скасувати вимогу № 040417-15/2598-2025 від 22.04.2025 «Про усунення виявлених ревізією порушень законодавства», складену Східним офісом Держаудитслужби.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.10.2025, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 12.05.2026, адміністративний позов задоволено.
Додатковим рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду 14.10.2025 заяву КП «Добробут» про ухвалення додаткового рішення задоволено частково, стягнуто з Офісу на користь КП «Добробут» судові витрати на професійну правничу допомогу у сумі 40000 грн.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 12.05.2026 апеляційну скаргу Офісу на додаткове рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі № 160/14209/25 задоволено частково та замінено у абзаці другому резолютивної частини додаткового рішення слова та цифри « 40000 (сорок тисяч) гривень» словами та цифрами « 5000 гривень (п`ять тисяч) 00 копійок». В іншій частині додаткове рішення залишено без змін.
Не погодившись із прийнятими рішеннями судів попередніх інстанцій, засобами поштового зв`язку відповідач звернувся до Верховного Суду (далі - Суд) із касаційною скаргою.
Ухвалою Суду від 03.07.2026 касаційну скаргу відповідача на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.10.2025, додаткове рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.10.2025 та постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 12.05.2026 у справі № 160/14209/25 повернуто особі, яка її подала на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки у поданій касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.
03.08.2026 від відповідача засобами поштового зв`язку до Суду надійшла повторна касаційна скарга на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.10.2025, додаткове рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.10.2025 та постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 12.05.2026 у справі № 160/14209/25.
Ухвалою Суду від 24.08.2026 визнано неповажними підстави пропуску Офісом строку на касаційне оскарження, касаційну скаргу залишено без руху, з підстав недотримання вимог статті 330 та частини третьої статті 332 КАС України. Заявникові надано строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом надання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини четверту статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України, а також надання копій уточненої касаційної скарги у відповідності до кількості учасників справи, оригіналу документу про сплату судового збору у розмірі 6056,00 грн та клопотання із зазначенням інших підстав для поновлення строку на касаційне оскарження з відповідними обґрунтуваннями та доказами причин пропуску такого строку.
Одночасно скаржнику роз`яснено, що у разі невиконання вимог статті 330 КАС України касаційна скарга буде повернута, а у разі невиконання вимог цієї ухвали в частині виконання вимог частини третьої статті 332 КАС України у відкритті касаційної скарги буде відмовлено.
Частиною одинадцятою статті 251 КАС України передбачено, що якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом із повідомленням про вручення.
Згідно пункту 2 частини шостої статті 251 КАС України днем вручення судового рішення є день вручення судового рішення, за умови отримання відповідного повідомлення про його доставляння.
Згідно з інформацією, наявною в комп`ютерній програмі «Діловодство спеціалізованого суду», електронний документ (ухвала суду про залишення касаційної скарги без руху від 24.08.2026) доставлено в Електронний кабінет скаржника 24.08.2026 о 18 год 54 хв, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
03.09.2026 від скаржника на виконання ухвали про залишення касаційної скарги без руху засобами поштового зв`язку до Суду надійшла уточнена касаційна скаргу, клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження та документ про сплату судового збору.
У зв`язку з тим, що суддя Єресько Л.О. у період 20.09.2026 по 26.09.2026 перебувала у відрядженні (наказ в.о. голови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16.09.2026 № 2957/0/6-26), питання щодо відкриття касаційного провадження вирішується колегією суддів по поверненню судді з відрядження.
За правилами частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіривши зміст оскаржуваних судових рішень, доводи уточненої касаційної скарги, клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження та зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України, Суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у відкритті касаційного провадження виходячи з такого.
Статтею 132 КАС України визначено види судових витрат. Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Згідно з частинами першою і другою статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Відповідно до статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Отже, за загальним правилом, питання розподілу судових витрат вирішується судом у судовому рішенні, яким закінчується розгляд справи. Разом з тим, КАС України передбачені випадки, коли суд може вирішити питання розподілу судових витрат після ухвалення рішення по суті позовних вимог, а саме: 1) якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат (частина третя статті 143); 2) у випадку постановлення ухвали про закриття провадження у справі, залишення позову без розгляду або ухвалення рішення про задоволення позову у зв`язку з його визнанням (суд вирішує питання про розподіл судових витрат не пізніше десяти днів з дня ухвалення відповідного судового рішення, за умови подання учасником справи відповідної заяви і доказів, які підтверджують розмір судових витрат (частина шоста статті 143); 3) якщо це питання не було вирішено (пункт 3 частини першої статті 252).
У таких випадках суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному статтею 252 цього Кодексу.
Оскільки додаткове судове рішення після його ухвалення стає частиною судового рішення по суті позовних вимог, відповідно, порядок його оскарження є таким, що і для рішення по суті, оскільки вирішує питання, які не пов`язані із вимогами адміністративного позову, але в обов`язковому порядку мають бути вирішені судом.
Таким чином, при вирішенні питання про можливість відкриття касаційного провадження за скаргою на додаткове судове рішення вирішальним є питання можливості касаційного оскарження судового рішення по суті позовних вимог.
Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.
Як вже зазначалося, що з 08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 «Касаційне провадження», зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.
Так, за частиною першою статті 328 КАС України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Згідно з частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник наводить доводи про те, що судами попередніх інстанцій при вирішення справи не були враховані правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах:
- від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22, від 05.03.2024 у справі № 918/323/23, від 28.05.2024 у справі № 915/75/23, від 10.09.2024 у справі № 918/703/23 (щодо заборони збільшення ціни за одиницю товару більше ніж на 10 % від початкової ціни незалежно від кількості змін) від 13.10.2020 у справі № 912/1580/18, від 15.03.2018 у справі № 9910/4474/17, від 13.10.2020 у справі № 912/1580/18 (щодо підстав зміни ціни за одиницю товару) щодо застосування норм права;
- від 21.10.2021 у справі № 620/2936/20 (щодо правил подання доказів судових витрат до закінчення дебатів застосовуються лише у відкритому судовому засіданні; у спрощеному провадженні без виклику сторін достатньо вказати про це в позові або подати протягом 5 днів після рішення).
Варто зауважити, що скаржник чітко не вказав підстави касаційного оскарження, передбачені у частині четвертій статті 328 КАС України, а виклав зміст вказаної норми. Між тим означені вище доводи касаційної скарги відповідають пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини 4 статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Під судовими рішеннями у подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Колегія суддів зауважує, що висновки, викладені у постанові Верховного Суду, перебувають у нерозривному зв`язку із обсягом встановлених обставин у кожній конкретній справі окремо. Тому адміністративні суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки, викладені у постанові Верховного Суду, здійснені на підставі відмінних фактичних обставин справи, а також з іншим змістом позовних вимог.
Суд звертає увагу на те, що посилання на практику Верховного Суду без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
Велика Палата Верхового Суду в постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 констатувала, що для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо оцінки подібності правовідносин на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Тож, суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії.
Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. При цьому, обставини, які формують зміст таких правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їх сукупності самі по собі не формують подібності правовідносин, важливими факторами є також доводи і аргументи сторін, які складають межі судового розгляду справи.
Невідповідність правозастосовному висновку Верховного Суду (висловленому за наслідками розгляду (іншої) справи у касаційному порядку) матиме місце тоді, коли суд (суди) попередніх інстанцій, розглядаючи справу за схожих предмета спору, підстав позову, обставин справи та правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) протилежних висновків щодо суті заявлених вимог, застосувавши норму права по-іншому, аніж це роз`яснив суд касаційної інстанції (в іншій подібній справі).
Колегія судів також зауважує, що висновки Верховного Суду щодо оцінки обставин та доказів в іншій справі не є тим висновком, який є обов`язковими для застосування судами попередніх інстанцій у відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України та не ототожнюється з висновками Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Умовою перегляду судом касаційної інстанції судових рішень в адміністративних справах з указаної підстави є їхня невідповідність викладеному у постанові Верховного Суду висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.
Так, при встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду, на які посилаються скаржник в касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваних судових рішень за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Однак скаржник не зазначає, яку саме норму права суд першої чи апеляційної інстанції застосував без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у вищевказаних постановах Верховного Суду, та не вказує, щодо застосування якої саме норми права у наведених постановах викладено висновок, який, на його думку, не врахований судами попередніх інстанції.
Крім того, скаржником не наведено обґрунтування подібності правовідносин у справах, у яких сформульовано відповідні висновки Верховного Суду, та у справі № 160/14209/25, у якій подано касаційну скаргу.
При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, у яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінку судами їх сукупності не можна визнати як подібність правовідносин.
Висновки, викладені у постановах Верховного Суду, перебувають у нерозривному зв`язку із обсягом встановлених обставин у кожній конкретній справі окремо. Тому адміністративні суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки, викладені у постановах Верховного Суду, здійснені на підставі відмінних фактичних обставин справи.
При цьому необхідно виходити з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.
Доводи скаржника в касаційній скарзі зводяться до встановлення фактичних обставин справи та переоцінки доказів у ній, між тим відповідно до частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, що не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України.
Натомість касаційна скарга містить опис обставин справи, цитування норм законодавства, які регулюють спірні правовідносини та загальні формулювання незгоди з оскаржуваними судовими рішеннями з посиланням на норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини.
Отже, касаційна скарга не містить належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження судових рішень у цій справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Доводи скаржника в уточненій касаційній скарзі зводяться до встановлення фактичних обставин справи та переоцінки доказів у ній, між тим як відповідно до частини другої статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Обмеження переліку судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію суду права, що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є судом фактів, а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судами першої та апеляційної інстанції, та/або переоцінювати їх.
Отже, завдання Верховного Суду є не тільки і навіть не стільки вирішення конкретного спору. Суд повинен у передбачений процесуальним законом спосіб (шляхом розгляду конкретного спору та перевірки окремого процесуального судового рішення) витлумачити, як правильно застосувати норму матеріального права, що була не однаково застосована судами з тією метою, щоб надалі спрямовувати судову практику в єдино правильне русло.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
З аналізу доводів касаційної скарги слідує, що скаржник не продемонстрував наявності виключних обставин, які, за положеннями КАС України, могли б вимагати касаційного розгляду цієї справи.
Згідно з частинами першою-третьою статті 329 КАС України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
З матеріалів касаційної скарги слідує, що оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції ухвалено 12.05.2026, а 15.06.2026 вперше подану касаційну скаргу засобами поштового зв`язку в межах передбаченого статтею 329 КАС України тридцятиденного строку на касаційне оскарження.
Ухвалою Суду від 03.07.2026 касаційну скаргу відповідача на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.10.2025, додаткове рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.10.2025 та постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 12.05.2026 у справі № 160/14209/25 повернуто особі, яка її подала на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України, оскільки у касаційній скарзі не викладено передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Згідно з інформацією, наявною в комп`ютерній програмі «Діловодство спеціалізованого суду», електронний документ (ухвала суду про повернення касаційної скарги від 03.07.2026) доставлено в Електронний кабінет скаржника о 04.07.2026 о 01 год 44 хв, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
03.08.2026 від відповідача засобами поштового зв`язку до Суду надійшла повторна касаційна скарга на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.10.2025, додаткове рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.10.2025 та постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 12.05.2026 у справі № 160/14209/25.
Ухвалою Суду від 24.08.2026 визнано неповажними підстави пропуску Офісом строку на касаційне оскарження, касаційну скаргу залишено без руху, з підстав недотримання вимог статті 330 КАС України. Заявникові надано строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом надання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини четверту статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України, а також надання копій уточненої касаційної скарги у відповідності до кількості учасників справи, оригіналу документу про сплату судового збору у розмірі 6056,00 грн та клопотання із зазначенням інших підстав для поновлення строку на касаційне оскарження з відповідними обґрунтуваннями та доказами причин пропуску такого строку.
На виконання вимог ухвали Суду від 24.08.2026 про залишення касаційної скарги без руху скаржником надано клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження, яке обґрунтовано тим, що первинна касаційна скарга була подана в межах тридцятиденного строку, встановленого статтею 329 КАС України. Ухвалою Суду від 03.07.2026 касаційну скаргу було повернуто на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України з роз`ясненням, що повернення не позбавляє права на повторне звернення. Отримавши цю ухвалу 04.07.2026, скаржник у найкоротший строк усунув недоліки та повторно подав касаційну скаргу.
Додатково скаржник зазначив, що пропуск строку на касаційне оскарження спричинений виключно поверненням первинної скарги з процесуальних підстав і не є наслідком недобросовісної поведінки. Скаржник послідовно вживав усіх необхідних заходів для реалізації права на касаційне оскарження та повторно звернувся до суду без невиправданих зволікань.
Вирішуючи клопотання скаржника в частині поновлення строків на касаційне оскарження, Суд виходить з такого.
Суд зауважує, що право у визначених законом випадках на касаційний перегляд судових рішень кореспондується з обов`язком дотримуватися процесуального законодавства щодо порядку, строків і умов реалізації цього права. Такі процесуальні обов`язки для всіх учасників судового процесу є однаковими, що забезпечує принцип рівності сторін.
Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, зокрема, і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах.
Приписи пункту 4 частини першої статті 333 КАС України є імперативними та зобов`язують суд, у разі якщо особою у визначений строк не буде подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або у поданій заяві будуть наведені підстави для поновлення строку на касаційне оскарження, визнані судом неповажними, відмовити у відкритті касаційного провадження.
Такий підхід обумовлений тим, що право на оскарження судового рішення обмежене встановленим у законі строком на касаційне оскарження, покликаним на дотримання принципу правової визначеності як одного з елементів верховенства права, та має дисциплінувати суб`єктів адміністративного судочинства.
Причини пропуску строку є поважними, якщо обставини які зумовили такі причини є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Такий підхід до визначення категорії поважності причин пропуску процесуального строку окреслено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.05.2020 у справі № 9901/546/19, у якій акцентувалась увага й на тому, що нормами статті 44 КАС України передбачено обов`язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.
Проаналізувавши вищенаведені приписи процесуального закону, Велика Палата Верховного Суду підкреслювала, що ними чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов`язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду.
Водночас, обов`язок доведення обставин, з якими сторона пов`язує поважність причин пропуску строків звернення до суду, покладається на особу, яка звернулася до суду.
Тобто особа, яка зацікавлена у поданні касаційної скарги, мусить вчиняти усі можливі та залежні від неї дії, цілком використовувати наявні засоби та можливості, передбачені законодавством. Отже, учасники процесу мають діяти вчасно та в належний спосіб, вони не мають допускати затримки та невиправданого зволікання під час виконання своїх процесуальних обов`язків.
Також згідно з частиною першою статті 45 КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Поважними причинами пропуску строків звернення до суду необхідно розуміти обставини, які є об`єктивно непереборними, та не залежать від волевиявлення особи, пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. Водночас на законодавчому рівні не регламентується, які причини є поважними, а які ні. Питання щодо визначення поважності підстав пропуску строку звернення до суду залишається на розсуд суду.
Колегія суддів, не заперечуючи проти права на повторне звернення з касаційною скаргою після її повернення, зазначає, що таке право не є абсолютним. Це обґрунтовується змістом частини другої статті 332 КАС України у системному зв`язку із частиною восьмою статті 169 КАС України, зі змісту яких слідує, що скаржник має право на повторне звернення з касаційною скаргою, якщо будуть усунуті недоліки касаційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої касаційної скарги і таке звернення відбувається без зайвих зволікань. Також скаржник повинен довести, що повернення вперше поданої касаційної скарги відбулося з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення.
Суд повторно звертає увагу касатора, що та обставина, що повернення касаційної скарги не позбавляє повторного звернення до суду не означає наявність у особи безумовного права оскаржувати судові рішення у будь-який момент після повернення вперше поданої касаційної скарги без урахування процесуальних строків, встановлених для цього, а у Суду - обов`язку поновлювати такий строк, у разі його пропуску, тим більш за відсутності поважних причин.
Невиконання скаржником вимог процесуального закону щодо належного оформлення касаційної скарги, та як наслідок, повернення заявнику касаційної скарги не належать до об`єктивних обставин особливого і непереборного характеру, які можуть зумовити перегляд остаточного і обов`язкового судового рішення після закінчення строку його касаційного оскарження, а відтак не свідчить про наявність поважних підстав для поновлення цього строку. При цьому, такі дії залежали виключно від скаржника.
При цьому поновлення строку не є обов`язком суду, а є предметом його оцінки (розсуду) залежно від встановлених обставин, доводів і доказів сторін. У разі подання скаржником клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження суд повинен надати йому оцінку та вирішити шляхом визнання/невизнання причин пропуску такого строку поважними/неповажними.
Наведене дає підстави для висновку, що поновлення встановленого процесуальним законом строку для подання касаційної скарги здійснюється судом касаційної інстанції у виняткових, особливих випадках й лише за наявності обставин об`єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права на касаційне оскарження судового рішення.
Колегія суддів зауважує, що норми КАС України не містять виключень або підстав для звільнення учасників процесу від обов`язку надавати докази до суду та доводи ті обставини, які є підставами для поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження.
Зважаючи на зміст норм процесуального права, якими врегульовано питання строків касаційного оскарження та їх поновлення, вимоги до процедурних рішень суду касаційної інстанції, ухвалених з цього питання, а також беручи до уваги продемонстровані Верховним Судом підходи до поновлення процесуальних строків, Суд зазначає, що процесуальний строк, зокрема строк на касаційне оскарження у разі повторного подання касаційної скарги може бути поновлено у випадку дотримання одночасно таких умов:
- первісне звернення до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою відбулось у межах передбаченого процесуальним законом строку на касаційне оскарження;
- повторне подання касаційної скарги відбулось в межах строку касаційного оскарження, встановленого процесуальним законом, або упродовж розумного строку після отримання копії відповідної ухвали суду про повернення первісної скарги, без невиправданих затримок і зайвих зволікань;
- скаржником продемонстровано добросовісне ставлення до реалізації ним права на касаційне оскарження й вжито усіх можливих та залежних від нього заходів з метою усунення недоліків касаційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої касаційної скарги, і такі недоліки фактично усунуті станом на момент повторного звернення з касаційною скаргою;
- доведено, що повернення попередньо поданої касаційної скарги відбулося з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення, і які обумовлені наявністю об`єктивних і непереборних обставин, що унеможливили або значно утруднили можливість своєчасного звернення до суду касаційної інстанції, й не могли бути усунуті скаржником;
- наявність таких обставин підтверджено належними і допустимими доказами.
Так, ухвалою Суду від 03.07.2026 вперше подану касаційну скаргу повернуто скаржнику на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України, оскільки в ній не викладено передбачені цим Кодексом підстави для касаційного оскарження судового рішення.
03.08.2026 від Офісу засобами поштового зв`язку до Суду надійшла повторна касаційна скарга на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.10.2025, додаткове рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.10.2025 та постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 12.05.2026 у справі № 160/14209/25.
Ухвалою Суду від 24.08.2026 повторну касаційну скаргу залишено без руху, зокрема у зв`язку з відсутністю в ній належного обґрунтування підстав для касаційного оскарження судових рішень відповідно до вимог пункту 4 частини другої статті 330 КАС України, а також визнано неповажними підстави пропуску строку на касаційне оскарження. При цьому скаржнику було забезпечено практичну можливість оформити касаційну скаргу у відповідності до зазначених вимог процесуального закону шляхом залишення її без руху з наданням достатнього десятиденного строку для усунення недоліків.
Однак подана в установлений Судом строк уточнена касаційна скарга не усунула зазначених недоліків.
Водночас, скаржник не зазначає обставин, які позбавляли його можливості привести свою касаційну скаргу у відповідність із пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України. При цьому, такі дії залежали виключно від скаржника.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що скаржником не зазначено об`єктивних причин його пропуску та не надано доказів, що це підтверджують.
Таким чином, скаржником не виконано вимоги ухвали Суду від 24.08.2026 про залишення касаційної скарги без руху в частині надання уточненої касаційної скарги та із клопотання зазначенням інших підстав для поновлення строку на касаційне оскарження з відповідними обґрунтуваннями та доказами причин пропуску такого строку.
Враховуючи положення частин першої та другої статті 329 КАС України, не надання скаржником доказів поважності причин пропуску строку на касаційне оскарження, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для визнання поважними причини пропуску скаржником строку на касаційне оскарження.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження, визнані судом неповажними.
Залишаючи вдруге подану касаційну скаргу без руху, Суд ухвалою від 24.08.2026 визнав неповажними наведені скаржником підстави пропуску строку на касаційне оскарження та запропонував подати клопотання із зазначенням інших підстав для поновлення строку з відповідними обґрунтуваннями та доказами. Проте на виконання вимог зазначеної ухвали скаржником подано клопотання, в якому викладені причини пропуску строку Суд також визнає неповажними, оскільки вони не підтверджені належними та достатніми доказами, які б свідчили про об`єктивну неможливість своєчасного звернення з касаційною скаргою. За таких обставин у відкритті касаційного провадження слід відмовити на підставі пункту 4 частини першої статті 333 КАС України.
Керуючись статтями 12, 13, 248, 328, 329, 333, 359 КАС України, Суд
УХВАЛИВ:
Визнати неповажними причини пропуску Східним офісом Держаудитслужби строку на касаційне оскарження рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2025 року, додаткове рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2025 року та постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2026 року у справі № 160/14209/25.
Відмовити у задоволенні клопотання Східного офісу Держаудитслужби про поновлення строку на касаційне оскарження рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2025 року, додаткове рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2025 року та постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2026 року у справі № 160/14209/25.
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Східного офісу Держаудитслужби на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2025 року, додаткове рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2025 року та постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2026 року у справі, за адміністративним позовом Покровського міського комунального підприємства «Добробут» до Східного офісу Держаудитслужби, за участю третіх осіб - Товариства з обмеженою відповідальністю «Променерго Дніпро», Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРЕЙДЕНЕРДЖИ», Виконавчого комітету Покровської міської ради, Управління житлово-комунального господарства та будівництва виконавчого комітету Покровської міської ради, Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, про визнання протиправною та скасування вимоги.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та не може бути оскаржена.
Судді Л.О. Єресько А.Г. Загороднюк В.М. Соколов