Справа № 621/2524/26
Провадження № 2/621/2181/26
РІШЕННЯ
Іменем України
25 серпня 2026 року м. Зміїв
Зміївський районний суд Харківської області в складі:
головуючого судді - Вельможної І.В.,
за участю секретаря судового засідання - Лацько А.В.
позивач - ОСОБА_1 ,
представник позивача - ОСОБА_2 ,
відповідач - Фізична особа - підприємець ОСОБА_3 ,
представник відповідача - ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів,
у с т а н о в и в:
09.07.2026 ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до фізичної особи-підприємства ОСОБА_3 з вимогами стягнути з відповідача на користь позивача грошові кошти у загальному розмірі 65 800 грн. 00 коп.; стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір сплачений за подання позовної заяви та витрати на правничу допомогу.
В обґрунтування позову зазначено, що 27.03.2023 позивачем ОСОБА_1 було здійснено перерахування грошових коштів на поточний рахунок відповідача ОСОБА_3 на загальну суму 32 900 грн 00 коп. Крім того, 11.05.2026 позивачем було здійснено безготівковий платіж на поточний рахунок відповідача на загальну суму 32 900 грн 00 коп. Разом з тим, на момент здійснення зазначених платежів між позивачем та відповідачем не існувало жодних договірних правовідносин спрямованих на виникнення взаємних прав та обов`язків, таким чином грошові перекази позивачем на рахунок відповідача є майном, яке набуто без достатньої правової підстави.
20.05.2026 позивач звернулася до відповідача з вимогою про повернення безпідставно збережених коштів у загальному розмірі 65 800 грн 00 коп.
Відповідач у відповідь на вимогу повідомив позивача про те, що правовідносини між сторонами існують та є договірними. Договір №9192 від 26.03.2026 був укладений через замовлення на сайті Калініченком В. та акцептований позивачем шляхом здійснення першого платежу від 27.03.2026 із чітким визначенням у призначенні платежу договір №9192. Другий платіж від 11.05.2026 на суму 32 900 грн 00 коп. покрив залишок вартості товару згідно п. 3.3 Договору. Відповідно до ст. 528 ЦК України, виконання зобов`язання третьою особою (позивачем) є правомірним, а отже кошти не є безпідставно набутими.
Позивач стверджує, що зазначені вище платежі є помилково перерахованими, а правовідносини щодо перерахування коштів на загальну суму 65 800 грн 00 коп. не мають договірного характеру і мають правову природу кондиційних, позаяк відбувся помилковий переказ грошових коштів.
Враховуючи викладене, ОСОБА_1 , через свого представника звернулася до суду з вказаним позовом.
Ухвалою Зміївського районного суду Харківської області від 22 липня 2026 року прийнято позовну заяву, відкрито провадження у справі у порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 06.08.2026.
29.07.2026 від представника відповідача - адвоката Косінської О. В. до канцелярії суду надійшов відзив на позовну заяву відповідно до якого, спростовуючи доводи позовної заяви, остання просила відмовити в задоволенні позовних вимог та стягнути з позивача на користь відповідача понесені витрати на професійну правничу допомогу. На обґрунтування відзиву зазначила, що перераховані позивачем на рахунок відповідача грошові кошти на загальну суму 65 800 грн 00 коп. не є безпідставно набутими відповідачем коштами, а інформація, що міститься в платіжних інструкціях на переказ коштів свідчить, що між сторонами існували договірні правовідносини. Крім того, позивач сплачуючи двома платежами грошові кошти на рахунок відповідача мала змогу помітити і знала, що сплачує ці кошти саме відповідачу, що свідчить про суперечливу поведінку позивача. Так, наявні в матеріалах справи докази свідчать, що грошові кошти перераховані позивачем на рахунок відповідача не є безпідставно набутими, а вимоги позивача є необґрунтованими та недоведеними (а. с. 37-47).
04.08.2026 від представника позивача - адвоката Зіноватного В. В. до канцелярії суду надійшла відповідь на відзив відповідно до якої, останній спростовуючи доводи викладені стороною відповідача у відзиві наполягав на задоволенні позовних вимог в повному обсязі та просив зменшити розмір заявлених стороною відповідача витрат на професійну правничу допомогу. На обґрунтування відповіді на відзив представник позивача зазначив, що відповідачем у віздиві хоча й зазначається про існування між сторонами договірних відносин, однак не конкретизовано з приводу чого склалися такі договірні правовідносини, що було предметом договору, які строки договору, умови оплати та інше, не зазначено природу таких відносин та їх зміст, що свідчить про те, що між сторонами не було досягнуто згоди щодо усіх істотних умов договору. Крім того, зазначив що сума заявлених до стягнення з позивача, у разі відмови в задоволенні позову, витрат на правничу допомогу є неспівмірною зі складністю справи, а тому просив зменшити їх розмір до 1 000 грн 00 коп (а. с. 48-54)
06.08.2026 від представника відповідача - адвоката Косінської О. В. до канцелярії суду надійшли заперечення на відповідь на відзив, відповідно до яких остання просила відмовити в задоволенні позовних вимог та за результатами розгляду справи стягнути з позивача на користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу (а. с. 54-62).
Ухвалою Зміївського районного суду Харківської області від 06.08.2026 підготовче провадження закрите, справа призначена до розгляду у відкритому судовому засіданні на 25.08.2026.
Представник позивача адвокат Зіноватний В. В. в судовому засіданні 25.08.2026 підтримав позовні вимоги з підстав викладених у позові та відповіді на відзив, та просив їх задовольнити.
Представник відповідача Косінська О. В. В судовому засіданні 25.08.2026 просила відмовити в задоволені позову з підстав викладених у відзиві та запереченнях на відповідь на відзив, стягнути з позивача на користь відповідача понесені витрати на правничу допомогу.
Заслухавши учасників справи, дослідивши письмові докази, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд дійшов наступного:
Частинами 1, 3 статті 13 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до статей 76-81 Цивільного процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Так, даними Виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців підтверджується, ОСОБА_3 зареєстрований як фізична особа-підприємець, основний вид економічної діяльності позивача ФО-П ОСОБА_3 є: 28.30 Виробництво машин та устаткування для сільськогосподарського та лісового господарства (а. с. 57).
Згідно копії платіжної інструкцій № 1.592079573.1 від 27.03.2026 в АТ КБ "Приватбанк" платник ОСОБА_1 , (фактичний платник: ОСОБА_1 ) здійснила переказ грошових коштів у розмірі 23 300 грн 00 коп на розрахунковий рахунок отримувача ОСОБА_3 ФОП НОМЕР_1 , призначення платежу"Договір №9191 " (а. с. 14).
З копії платіжної інструкції № 2be3b08b-8cb2-4e97-f55c-b73c24b79f1e від 11.05.2026 а АТ "ОТП Банк", вбачається, що ОСОБА_1 здійснила переказ грошових коштів у розмірі 32 900 грн 00 коп. на розрахунковий рахунок отримувача ОСОБА_3 ФОП НОМЕР_1 , призначення платежу "сплата за товар" (а. с. 15).
Засобами поштового зв`язку Укрпошта ОСОБА_1 28.05.2026 на адресу відповідача ФО-П ОСОБА_3 направила вимогу про повернення грошових коштів за вих. № 345/23 від 25.05.2026 (а. с. 10, 11, 12).
З листа ФО-П ОСОБА_3 адресованого ОСОБА_1 вбачається, що ОСОБА_3 у відповідь на вимогу категорично заперечує проти задоволення претензії щодо повернення повної суми коштів у розмірі 65 800 грн на підставі ст. 1212 ЦК України виходячи з наступного: 1. Правові відносини між сторонами існують та є договірними. Договір №9192 від 26.03.2026 р. був укладений через замовлення на сайті ОСОБА_5 та акцептований ОСОБА_1 шляхом здійснення першого платежу від 27.03.2026 із чітким зазначенням у призначенні: "Договір № 9192". Другий платіж від 11.05.2026 на суму 32 900 грн. 00 к., покрив залишок вартості товару згідно з п. 3.3 Договору. Відповідно до ст. 528 ЦК України, виконання зобов?язання третьою особою ОСОБА_1 є правомірним. Кошти не є безпідставно набутими. 2. 3 боку Постачальника зобов?язання виконано в повному обсязі - "ІНКУБАТОР NEST-2000 PRO" виготовлено належної якості. В телефонній розмові було погоджено доставку "Новою
Поштою". 3. Покупець вчинив неправомірну односторонню відмову від договору (що заборонено ст. 525 ЦК України), зупинивши поставку вантажу. Внаслідок цього ФОП ОСОБА_3 зазнав прямих збитків у розмірі 13 578 грн. за транспортування великогабаритного вантажу Новою Поштою в обидві сторони. Зважаючи на вищевикладене та керуючись умовами укладеного Договору №9192: - Договір наразі є чинним. Товар перебуває на складі Постачальника. Ви маєте право Забрати свій інкубатор самовивозом або погодити повторну доставку виключно після повної компенсації збитків за першу доставку Новою Поштою у розмірі 13 578 грн. Згідно з п. 4.3 Договору № 9192, У разі вашої відмови прийняти виготовлений Виріб після закінчення 60 календарних днів з дня його готовності, договір буде розірвано автоматично, а ваш авансовий платіж у розмірі 32 900 грн 00 коп. відшкодуванню не підлягає. Ми все ще готові до мирного врегулювання спору: ми можемо розірвати договір за згодою сторін та повернути вам кошти за вирахуванням понесених транспортних витрат Нової Пошти (65 800 грн мінус 13 578 грн.) (а. с. 13)
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа в порядку, встановленому цим Кодексом, має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частина 1 статті 11 ЦК України визначає, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.
Загальні підстави для виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.
Відповідно до частини першої, другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Відносини щодо повернення безпідставно збережених грошових коштів є кондикційними, в яких вина не має значення, важливим є лише факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Тобто зобов`язання з повернення безпідставно набутого або збереженого майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна.
Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону або суперечить меті правовiдносин i їх юридичному змісту. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, а також у постановах Верховного Суду від 26.10.2019 у справі № 520/4210/18, від 20.03.2019 у справі № 753/20633/15-ц.
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами першою, четвертою статті 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво - чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до положень статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.
За положеннями статті 206 ЦК України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів. Правочини на виконання договору, укладеного в письмовій формі, можуть за домовленістю сторін вчинятися усно, якщо це не суперечить договору або закону.
Частина перша статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
У відповідності до положень ч.ч. 1, 2 ст. 216 ЦК України, нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Системний аналіз положень наведених норм ЦК України в сукупності з нормою частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).
Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не є безпідставним.
У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно потерпілому.
Аналогічні висновки викладені, зокрема, у постанові Верховного Суду від 20.03.2019 у справі №753/20633/15-ц.
Позиція позивача базується на відсутності договірних правовідносин з відповідачем, а відтак, безпідставності перерахованих коштів згідно вказаних платіжних доручень. В свою чергу, відповідач наполягає на існуванні між сторонами у справі договірних відносин з виготовлення та поставки товару (інкубатору), шляхом укладення договору між відповідачем та ОСОБА_5 , який акцептований позивачем.
Згідно з частиною першою статті 206 ЦК України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.
Згідно положень ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За положеннями статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Відповідно до статті 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріальне посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
З доводів відповідача, зокрема викладених у відзиві на позов та запереченнях на відповідь на відзив вбачається, що між сторонами було укладено договір купівлі-продажу товару № 9192, відповідач посилається на пункти такого договору, що свідчить про те, що такий повинен був бути укладений у письмовій формі, разом з тим, відповідачем не було надано до суду, а ні оригіналу, а ні копії такого договору чи інших доказів наявності договірних правовідносин (видаткова накладна, товарно-транспортна накладна, специфікація або листування тощо).
Доводи відповідача в частині того, що позивачем сплачена вартість товару, суд вважає неслушними, оскільки сам по собі факт оплати товару не є безумовною та достатньою підставою для того, щоб суд визнав укладеним договір поставки або купівлі-продажу у повному обсязі, інших документів, що в сукупності можуть свідчити про виникнення договірних чи зобов`язальних відносин, відповідачем до суду не надано. Для визнання договору укладеним потрібне доведення факту досягнення сторонами згоди щодо всіх його істотних умов (предмет, кількість, ціна та строк поставки), а не лише факту перерахування коштів.
Критично суд приймає й доводи сторони відповідача щодо акцепту позивачем договору укладеного між відповідачем та ОСОБА_5 , шляхом сплати позивачем ОСОБА_1 попередньої оплати за договором з платіжної інструкцією від 24.03.2026 на суму 23 300 грн 00 коп., оскільки вказана інструкція містить посилання на призначення платежу " Договір №9191" , тоді як відповідач стверджує, що укладений був Договір за № 9192.
Платіжна інструкція № 2be3b08b-8cb2-4e97-f55c-b73c24b79f1e від 11.05.2026 а АТ "ОТП Банк" на суму 32 900 грн 00 коп., так само не містить відомостей про той факт, що такі кошти були сплачені на виконання умов договору №9192, про що зазначає відповідач.
Відповідно до статтей 12, 13 ЦПК України суд вирішує цивільний спір на засадах змагальності із застосуванням принципу диспозитивності в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. У іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі (така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.04.2020 у справі № 522/22023/16-ц).
Верховний Суд у постанові від 29.08.2018 у справі № 910/23428/17 вказав, що при оцінці достатності доказів діють спеціальні правила - стандарти доказування, якими має керуватися суд при вирішенні справи. Стандарти доказування є важливим елементом змагальності процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність.
Всупереч вищенаведеному, відповідачем будь-яких доказів наявності між сторонами договірних правовідносин не надано, обставин стосовно наявності правової підстави для перерахування спірних коштів не доведено, а тому грошові кошти, сплачені позивачем платіжними дорученням від 27.03.2026 № 1.592079573.1в АТ КБ "Приватбанк" на суму 23 300 грн 00 коп. та № 2be3b08b-8cb2-4e97-f55c-b73c24b79f1e від 11.05.2026 а АТ "ОТП Банк" на суму 32 900 грн 00 коп, мають бути йому повернуті як безпідставно набуті відповідно до положень статті 1212 ЦК України.
На підставі викладеного, суд вбачає підстави для задоволення позову в повному обсязі.
З приводу розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
За приписами частини 1 статті 133 Цивільного процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно зі положеннями статті 141 Цивільного процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У частині восьмій статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Враховуючи, що судом задоволені позовні вимоги позивача в повному обсязі з відповідача на користь позивача підлягає до стягненню сплачена та документально підтверджена позивачем сума судового збору у розмірі 1 331 грн 20 коп. (а. с. 4)
Керуючись статтями 12, 13, 76-82, 89, 141, 142, 206, 211, 223, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд,
в и р і ш и в:
Позов задовольнити.
Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму безпідставно набутих коштів у розмірі 65 800 (шістдесят п`ять тисяч вісімсот) грн 00 коп.
Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 , 1 331 (одну тисячу триста тридцять одну) грн 20 коп. на відшкодування витрат по сплаті судового збору.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Учасники справи мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду через Зміївський районний суд Харківської області протягом тридцяти днів з дня його складання.
Повний текст рішення складено - 25.08.2026.
Позивач - ОСОБА_1 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 .
Відповідач - Фізична особа - підприємець ОСОБА_3 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 .
Головуючий: