Справа № 344/21450/25
Провадження № 22-ц/4808/1587/26
Головуючий у 1 інстанції Домбровська Г. В.
Суддя-доповідач Мальцева
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 серпня 2026 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Мальцевої Є.Є.
суддів: Девляшевського В.А., Баркова В.М.,
секретар Гудяк Х.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Вадзєлової Олени Василівни на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 26 червня 2026 року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні приміщеннями загального користування та зобов`язання вчинити дії,
у с т а н о в и в:
У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні приміщеннями загального користування та зобов`язання вчинити дії.
Позовна заява мотивована тим, що позивачу на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1 . Відповідачка проживає у квартирі АДРЕСА_2 у вказаному будинку, цокольна частина цього будинку належить до вказаної квартири. У вказаному підвалі знаходить туалет, проте ОСОБА_2 , незважаючи на те, що даний об`єкт є у сумісному використанні, як власників квартир, постійно перешкоджає у праві користування туалетом. Даними технічного паспорту на квартиру АДРЕСА_3 та квартиру АДРЕСА_2 у будинку квартирного типу АДРЕСА_4 підтверджується, що даний туалет є місцем загального користування та спільним майном власників квартир АДРЕСА_3 та квартиру АДРЕСА_5 . Відповідач самочинно встановила замок у вхідні двері до туалету, а ключ від даного замка є тільки у неї та членів її сім`ї. Вказує, що відповідач своїми діями порушує його права щодо користування сумісною власністю сторін.
Просив усунути перешкоди у користуванні туалетом (санвузлом), що розміщений у цокольному поверсі будинку АДРЕСА_4 шляхом зобов`язання ОСОБА_2 демонтувати замок вхідних дверей до туалету (санвузла), що розміщений у цокольному поверсі будинку АДРЕСА_4
Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 26 червня 2026 року ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні приміщеннями загального користування та зобов`язання вчинити дії задоволено частково.
Зобов`язано ОСОБА_2 усунути ОСОБА_1 перешкоди у користуванні вбиральнею (санвузлом), що розміщена у цокольному поверсі будинку.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 605,6 грн. та витрати на правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн.
Не погодившись з рішенням суду в частині стягнення витрат на правову допомогу, представник позивача ОСОБА_1 адвокат Вардзєлова О.В., подала апеляційну скаргу, вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в цій частині та необхідно стягнути 40 000 грн витрат на правову допомогу.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, зменшуючи заявлені витрати до 10 000 грн, фактично не навів належного обґрунтування їх неспівмірності, а послався, зокрема, на часткове задоволення позовних вимог. Разом із тим із самого рішення вбачається, що суд встановив факт чинення відповідачкою перешкод позивачу у користуванні вбиральнею, а позов у цій частині задоволено; відмовляючи у задоволенні позову в іншій частині зумовлене демонтажем замка відповідачкою вже під час розгляду справи. Крім того, відповідачкою не подано обґрунтованих заперечень, альтернативного розрахунку чи доказів неспівмірності заявлених витрат. Отже, зменшення витрат на правничу допомогу є необґрунтованим, а надані докази підтверджують їх фактичність та розмір, у зв`язку з чим наявні підстави для стягнення заявлених витрат на правову допомогу в повному розмірі 40 000грн.
Відповідачка ОСОБА_2 не скористався своїм правом подання відзиву на апеляційну скаргу, що за положеннями ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Вадзєлова О.В. підтримали доводи апеляційної скарги, просили її задовольнити.
Відповідачка ОСОБА_2 заперечила щодо вимог апеляційної скарги. Вважає рішення суду законним та обґрунтованим.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду дійшла такого висновку.
Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.
Як встановлено судом, рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 26 червня 2026 року ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні приміщеннями загального користування та зобов`язання вчинити дії задоволено частково. Зобов`язано ОСОБА_2 усунути ОСОБА_1 перешкоди у користуванні вбиральнею (санвузлом), що розміщена у цокольному поверсі будинку. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 605,6 грн. та витрати на правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу у сумі 40 000 грн представник позивача надав: договір про надання професійної правничої допомоги №27102509 від 27.10.2025р, укладеного між позивачем ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_3 (а.с.9-10); акт №27102509 від 18.11.2025 (а.с.11) платіжну інструкцію від 27.10.2025 року на суму 40 000 грн( а.с.12) договір про співробітництво, укладеного між ФОП ОСОБА_3 та адвокатом позивача Вардзєловою О.В. від 07.10.2025 року (а.с.13-15), договір про надання правової допомоги від 06.10.2025 року, укладеного з ОСОБА_4 та ОСОБА_1 (а.с.16-22), ордер від 20.11.2025 року №1278119 про надання правової допомоги ОСОБА_1 адвокатом Вардзєловою О.В. в Івано-Франкіському міському суду (а.с.23).
Відповідачка у відзиві на позовну заяву подала заперечення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, посилаючись на не співмірність з наданими стороні справи послугами (а.с.84-85).
Суд першої інстанції, стягуючи витрати на правову допомогу врахував характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи, усталеної практики у даній категорії справи, критерію необхідності та значимості процесуальних дій у справі; те, що позовні вимоги знайшли своє часткове підтвердження, суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення їх розміру та стягнув з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу у розмірі 10 000 грн.
Вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Відповідно до ч. 1 - 4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правової допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною 8 статі 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України» (§80), від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (§34-36), від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» (§95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Зазначена правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 15.04.2020 у справі №199/3939/18-ц.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.06.2024 №686/5757/23 виснувала, що в частині третій статті 141 ЦПК України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. У такому випадку суд повинен конкретно визначити, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести обґрунтування такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи.
Отже, Велика Палата Верховного Суду послідовно сформувала та дотримується підходу, за якого клопотання іншої сторони є обов`язковою передумовою для зменшення судом витрат на правничу допомогу лише в контексті критеріїв, наведених у частині четвертій статті 137 ЦПК України. Натомість критерії, окреслені в частині третій статті 141 ЦПК України, суд може застосувати і з власної ініціативи, незалежно від наявності клопотань іншої сторони.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи. Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого в самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. Близькі за змістом висновки сформульовані в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 №922/1964/21.
У додатковій постанові від 19.02.2020 №755/9215/15-ц та постанові від 05.07.2023 у справі №911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18). Такі ж висновки викладені в постанові Верховного Суду від 15 січня 2026 у справі №681/947/24, постанові Верховного Суду 16 березня 2026 року у справі № 522/7662/23.
У цій справі, посилаючись, зокрема, на перелічені в частині третій статті 141 ЦПК України критерії, а саме обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для зменшення розміру понесених заявником витрат на правничу допомогу, які підлягають стягненню з відповідача , до 10 000 грн, що відповідає засадам розумності та справедливості.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не мав підстав вирішувати питання про зменшення розміру витрат понесених відповідачем на професійну правничу допомогу, оскільки відповідач не подавав заяву про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів відхиляє як безпідставні, оскільки наявні у матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування відповідачу витрат на професійну правничу допомогу у зазначеному ним розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат, а також критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), з огляду на конкретні обставини справи. Крім того, відповідачка у відзиві ставить питання про не співмірність понесених витрат на правову.
Суд відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що адвокатом надано детальний опис робіт (наданих послуг), оскільки зі змісту матеріалів справи на вбачається вартість наданих послуг за кожну дію. При цьому з наведеного апелянтом переліку робіт убачається, що значна їх частина пов`язана із загальними підготовчими діями адвоката - ознайомленням із матеріалами, аналізом законодавства та судової практики, консультаціями, підготовкою документів. Крім того, зазначений адвокатом у розрахунку обсяг витраченого часу на участь у судових засіданнях у розмірі 10 год не відповідає фактичним обставинам справи. Як убачається з матеріалів справи та протоколів судових засідань, адвокат брала участь у судових засіданнях, які відбулися 21.03.2026, 25.05.2026, 08.06.2026 та 26.06.2026. При цьому фактична тривалість зазначених судових засідань у сукупності не становила 10 год. Адвокатом визначено вартість однієї години роботи у розмірі 588 грн, виходячи із середньостатистичної вартості юридичних послуг на ринку. Однак такий спосіб визначення вартості правничої допомоги не передбачений умовами договору про надання правничої допомоги, укладеного між позивачем ОСОБА_1 та адвокатом 06 жовтня 2025 року. Договором не встановлено погодинної оплати послуг у розмірі 588 грн за годину та не передбачено можливості визначення вартості послуг виходячи із середньоринкової вартості.
Отже, наведений адвокатом розрахунок фактично ґрунтується на критерії, який не погоджувався сторонами договору та не підтверджений його умовами. Крім того, твердження апелянта про фактичне повне задоволення позовних вимог не відповідає встановленим судом обставинам, оскільки позов було задоволено частково, і в цій частині рішення ніким не оскаржено.
Таким чином, суд першої інстанції, встановивши факт понесення витрат на професійну правову допомогу, обґрунтовано врахував їх розумність, необхідність та співмірність із характером спору та зменшив їх розмір до 10 000 грн.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
З огляду на викладене вище, колегія суддів доходить висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а додаткового рішення суду без змін.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, та за подання апеляційної скарги на додаткове рішення суду судовий збір не сплачується, підстав для нового розподілу судових витрат у суду апеляційної інстанції немає.
Керуючись ст. ст. 368, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Вадзєлової Олени Василівни залишити без задоволення.
Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 26 червня 2026 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення
Повний текст постанови складений 25 серпня 2026 року.
Судді Є.Є. Мальцева
В.А. Девляшевський
В.М. Барков