Справа № 127/32935/25
Провадження № 22-ц/801/1795/2026
Категорія: 66
Головуючий у суді 1-ї інстанції Бойко В. М.
Доповідач:Ковальчук О. В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 серпня 2026 року Справа № 127/32935/25 м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Ковальчука О. В.,
суддів: Сала Т. Б., Панасюка О. С.,
за участю секретаря судового засідання Канахівської М. О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору Вінницької міської ради, Управління Служби безпеки України у Вінницькій області про визнання особи такою, що втратила право користування службовим житловим приміщенням, виселення без надання іншого житлового приміщення та зняття з реєстрації,
за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , поданою її представником - адвокатом Шиманським Віталієм Миколайовичем, на рішення Вінницького міського суду Вінницької області, ухвалене 05 травня 2026 року суддею цього суду Бойком В. М. у м. Вінниця, повний текст рішення складено 11 травня 2026 року,
УСТАНОВИВ:
У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору Вінницької міської ради, Управління Служби Безпеки України у Вінницькій області (далі - Управління СБУ у Вінницькій області) про визнання особи такою, що втратила право користування службовим житловим приміщенням, виселення без надання іншого житлового приміщення та зняття з реєстрації.
Позовні вимоги мотивував тим, що наказом Управління СБУ у Вінницькій області № 181 від 29.12.2020 та протоколом житлово-побутової комісії Управління СБУ у Вінницькій області № 3 від 15.06.2019 позивачу та членам його сім`ї - дружині ОСОБА_3 та доньці ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , надано службову двокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 (жилою площею 30,7 кв.м., загальною площею - 56,2 кв.м.).
На підставі ордера, виданого Виконавчим комітетом Вінницької міської ради №0020 від 15.03.2021, ОСОБА_1 заселився у вищезазначену службову квартиру та 30.03.2021 зареєстрував разом з членами сім`ї своє місце проживання.
Усі члени сім`ї мали ключі від службового житла та могли безперешкодно користуватись ним. З моменту отримання службової квартири з березня 2021 року по теперішній час, ОСОБА_3 жодного дня в ній не проживала.
Крім того, 23.12.2020 напередодні отримання службової квартири за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_3 під особистий підпис було доведено письмове зобов`язання про те, що у випадку розірвання шлюбу, колишні члени сім`ї військовослужбовця зобов`язанні звільнити службове приміщення у двомісячний термін з дня розірвання шлюбу. Таким чином, ОСОБА_2 , усвідомлюючи зміст вказаного зобов`язання, власноручно підписала його.
08 серпня 2024 року рішенням Вінницького міського суду Вінницької області шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 було розірвано, у зв`язку із чим на засіданні житлово-побутової комісії Управління СБУ у Вінницькій області прийнято рішення про зняття ОСОБА_3 з квартирного обліку (протокол № 5 від 18.09.2024), про що її повідомлено письмово 17.09.2024.
У службовій квартирі також зареєстрована донька - ОСОБА_4 , яка фактично проживає разом з матір`ю - ОСОБА_2 . Разом з тим, питання про виселення ОСОБА_4 та зняття її з обліку не порушується, оскільки вона залишається зареєстрованою у службовому житлі як неповнолітня дитина військовослужбовця.
Починаючи з 2023 року, ОСОБА_2 фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 .
За таких обставин, позивач вважав, що відповідачка втратила право користування службовим житловим приміщенням, підлягає виселенню та зняттю з реєстрації без надання іншого житлового приміщення, а тому просив задовольнити ці його вимоги.
06 квітня 2026 року рішенням Вінницького міського суду Вінницької області вказаний вище позов задоволено.
Не погодившись із ухваленим рішенням, ОСОБА_2 через свого представника - адвоката Шиманського В. М. подала апеляційну скаргу, у якій посилається на невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що судом не було враховано правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 477/455/17 від 13.01.2020, та помилково застосовано положення ст. 71,72 ЖК України замість ст. 405 ЦК України.
Вважає, що показники лічильників, установлених у службовій квартирі, станом на вересень 2025 року (з урахуванням отримання ордера в березні 2021 року) дають підстави стверджувати, що цим житлом фактично не користувалися ані позивач, ані відповідачка спільно з малолітньою донькою. При цьому надані позивачем фотографії інтер`єру службової квартири підтверджують неможливість проживання в ній відповідачки та малолітньої дитини.
Звертає увагу на те, що її намагання за власні кошти зроби ремонт у квартирі не знайшли підтримки з боку відповідача, що підтверджується наданим договором від 01.10.2025 на проведення ремонту у квартирі. Однак суд першої інстанції надав критичну оцінку вказаному доказу, безпідставно пославшись на відсутність підтвердження його виконання, та взагалі не з`ясував причин, через які цей договір не було реалізовано.
Посилаючись на надані позивачем докази (скриншоти сторінки відповідачки з соціальної мережі Instagram) про наявність у неї іншого житла, яке облаштоване усім необхідним для проживання, суд першої інстанції не з?ясував правовий статус даного житла та правові підстави проживання відповідачки разом із малолітньою дочкою в даній квартирі.
Вказує на те, що не маючи власного житла, вона разом із малолітньою дитиною була вимушена 11.03.2024 орендувати житло, що підтверджується відповідним договором найму.
Також зазначає, що під час розгляду цивільної справи № 127/15200/24 судом встановлено факт тривалого перешкоджання з боку позивача у правомірному користуванні відповідачкою службовою квартирою, тому виконання судового рішення у вказаній справі відбулося лише 10 грудня 2025 року, що підтверджується матеріалами виконавчого провадження № 79565190.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач ОСОБА_1 просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.
Зокрема, позивач вказує, що з моменту отримання службової квартири у користування та по даний час правовий статус житла не змінився, воно надалі перебуває у комунальній власності Вінницької міської ради.
Вважає, що відповідачка набула похідне право на користування даною квартирою лише на час перебування в сімейних відносинах із ним. При цьому, відповідачка була попереджена про те, що в разі припинення сімейних відносин із співробітником СБУ, вона втрачає право на користування службовим житлом та проживання у ньому.
У відзиві на апеляційну скаргу Управління Служби безпеки України у Вінницькій області також просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.
Звертає увагу на те, що відповідно до п. 3.16.Інструкції про організацію забезпечення і надання військовослужбовцям Служби безпеки України та членам їх сімей житлових приміщень, затвердженої наказом Служби безпеки України від 06.11.2007 № 792, у разі розірвання шлюбу на обліку разом із військовослужбовцем залишаються тільки члени його сім`ї, які згідно з рішенням суду залишилися з ним, а в разі, коли ці члени сім`ї повнолітні, - за їх письмовою згодою. Колишні члени сім`ї співробітника, які проживають у службовому житловому приміщенні після розірвання шлюбу, у двомісячний строк звільняють таке приміщення( п. 5.16 цієї ж Інструкції).
Зазначає, що 29.01.2026 ОСОБА_2 набула право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_3 (житлова площа 41,6 кв.м., загальна площа 104, 6 кв. м).
Апеляційний суд відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції не тільки в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції частково скасувати, а частково змінити та ухвалити нове, виходячи з наступного.
Частиною першою статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною 4 цієї ж норми процесуального права передбачено, що суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права.
Конституція України в частині третій статті 47 проголошує, зокрема, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до частини четвертої статті 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
За правилами статті 123 ЖК України порядок користування службовими жилими приміщеннями встановлюється цим Кодексом та іншими актами законодавства України.
До користування службовими жилими приміщеннями застосовуються правила про договір найму жилого приміщення, крім правил, передбачених статтями 73 - 76, 79 - 83, 85, 90, частиною шостою статті 101, статтями 103 - 106 цього Кодексу.
За частиною першою статті 118 ЖК України службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті ради. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири.
У відповідності до пункту 36 Переліку категорій працівників, яким може бути надано службові приміщення (стаття 119 ЖК України, постанова від 04 лютого 1988 року № 37), до нього віднесено співробітників - військовослужбовців СБУ до одержання ними постійного жилого приміщення.
Відповідно до п. 5.1 Інструкції про організацію забезпечення і надання військовослужбовцям Служби безпеки України та членам їх сімей житлових приміщень, затвердженої наказом Служби безпеки України від 06.11.2007 № 792, (далі - Інструкція) співробітники та члени їх сімей, які проживають разом з ними, за відсутності за місцем проходження служби та/або в безпосередній близькості від місця проходження військової служби житла для постійного проживання, що дає змогу щодня своєчасно прибувати до місця проходження військової служби (відповідно до переліку таких населених пунктів, що визначається згідно із законодавством), забезпечуються службовими житловими приміщеннями.
Користування службовими житловими приміщеннями здійснюється відповідно до Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2006 N 1081 ( п.5.14 Інструкції).
У справі, яка переглядається, судом установлено, що відповідно до витягу з протоколу засідання житлово - побутової комісії Управління Служби безпеки України у Вінницькій області №3 від 03.06.2019, позивач, його дружина - ОСОБА_6 , та донька - ОСОБА_4 , перебували на квартирному обліку, на першочергових підставах (а.с.9-10).
Відповідно до витягу з наказу Управління СБУ у Вінницькій області № 181 від 29.12.2020 та витягу з протоколу засідання житлово-побутової комісії Управління СБУ у Вінницькій області № 3 від 15.06.2020, ОСОБА_1 та членам його сім`ї - дружині ОСОБА_6 та доньці ОСОБА_4 , надано службову двокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 (жилою площею 30,7 кв.м., загальною площею - 56,2 кв.м.) (а.с.11-12).
ОСОБА_1 видано ордер на службове жиле приміщення № 0020 Виконавчим комітетом Вінницької міської ради від 15.03.2021, за адресою АДРЕСА_1 , жилою площею 30,7 кв.м., склад сім`ї: квартиронаймач - ОСОБА_1 , дружина - ОСОБА_6 , донька - ОСОБА_4 (а.с.13).
08.08.2024 рішенням Вінницького міського суду Вінницької області у цивільній справі № 127/6691/24 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 розірвано (рішення суду набрало законної сили 13.09.2024 ) (а.с.14-16).
14.09.2024 ОСОБА_6 змінила прізвище на « ОСОБА_7 », що підтверджується свідоцтвом про зміну імені серії НОМЕР_1 (а.с.71).
Із витягу з протоколу №5 засідання житлово- побутової комісії Управління СБУ у Вінницькій області від 18.09.2024 вбачається, що прийнято рішення про зняття ОСОБА_5 з квартирного обліку, про що її повідомлено письмово, вих. № 53/16/52-7015В1 від 17.09.2024 (а.с.17-19).
23.12.2020 напередодні отримання службової квартири за адресою: АДРЕСА_1 , громадянці України ОСОБА_3 , яка на той час була дружиною співробітника СБ України ОСОБА_1 , під особистий підпис було доведено письмове зобов`язання про те, що у випадку розірвання шлюбу, колишні члени сім`ї військовослужбовця зобов`язанні звільнити службове приміщення у двомісячний термін з дня розірвання шлюбу (а.с.21).
Відповідно до акту про фактичне непроживання особи за місцем реєстрації у службовому житлі від 02 жовтня 2025 року, а також довідки ОСББ «Міраж-54-A» про зареєстрованих осіб від 07 жовтня 2025 року ОСОБА_3 жодного разу не з`являлась у вказаній квартирі, не проживає та не проживала в ній, не бере участі у веденні побуту та, відповідно, не сплачує комунальні послуги (а.с.22-23, 28).
Із квитанції про оплату комунальних послуг за період з листопада 2024 року по серпень 2025 року вбачається, що платником є ОСОБА_1 (а.с.32-51).
Відповідно до скриншотів із соціальної мережі Instagram, як надані позивачем, ОСОБА_2 фактично проживає за іншою адресою, яка облаштована усім необхідним для проживання, чого відповідачка не заперечує (а.с.26-27).
18.09.2024 рішенням Вінницького міського суду Вінницької області у цивільній справі № 127/15200/24 вирішено усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_2 нерухомим майном (житлом), а саме квартирою АДРЕСА_4 шляхом вселення її у квартиру та зобов`язання ОСОБА_1 надати доступ до квартири та передати ключі до вхідних дверей зазначеної квартири.
03.12.2024 постановою Вінницького апеляційного суду рішення Вінницького міського суду Вінницької області у справі №127/15200/24 від 18.09.2024 залишено без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення.
01.10.2025 ОСОБА_2 уклала договорів № 00013112 із ФОП ОСОБА_8 на проведення ремонту у квартирі АДРЕСА_4 (а.с.79-80).
14.11.2025, тобто після пред`явлення позову у справі, яка переглядається, ОСОБА_2 звернулась до ОСОБА_1 із листом про те, що вона бажає проводити ремонт та просить надати безперешкодний доступ для майстра (а.с.81).
Відповідно до довідки від 19.01.2026 №53/19/48265-85 квартира АДРЕСА_4 перебуває у житловому стані. (а.с.114).
Із витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно від 21.02.2026 вбачається, що ОСОБА_2 належить на праві приватної власності житловий будинок за адресою АДРЕСА_3 (житлова площа 41,6 кв.м., загальна площа 104,6 кв.м.), дата державної реєстрації 29.01.2026 (а.с.126-127).
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачка добровільно обрала інше місце для проживання, ведення побуту, створення родини, має житло у приватній власності, у спірне житло ніколи не вселялась, в ньому не проживала більше ніж шість місяців, відтак позивач довів наявність достатніх та переконливих підстав для визнання відповідачки такою, що втратила право користування службовим житловим приміщенням на підставі ст. 71, 72 ЖК України та виселення без надання іншого житлового приміщення. При цьому на підставі якої норми матеріального права суд дійшов висновку про виселення відповідачки, як і висновку чому суд задовольнив вимогу про зняття її з реєстрації оскаржуване рішення не містить взагалі.
Колегія суддів не може повністю погодитися із такими висновками суду з огляду на таке.
Аналіз позову ОСОБА_1 свідчить, що фактичними підставами позову він зазначив серед іншого розірвання шлюбу з ОСОБА_2 та втрата у зв`язку із цим нею права на проживання в службовому житлі. При цьому, обґрунтовуючи позовні вимоги, він не посилався на положення статей 71, 72 ЖК України, а посилався серед іншого на положення пункту 5. 16 Інструкції.
Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Натомість суд першої інстанції, задовольняючи позов, на порушення цієї норми процесуального права, змінив його правові підстави на правила статей 71, 72 ЖК України щодо непроживання відповідачки у жилому приміщенні без поважних причин більше шести місяців.
У даній справі спірні правовідносини виникли у зв`язку з отриманням ОСОБА_2 права користування службовим житловим приміщення, наданим її чоловіку як співробітнику СБУ та втратою нею цього права через розірвання з ним шлюбу і тому стосуються виселення ОСОБА_2 із службового житла після розірвання шлюбу з ОСОБА_1 .
Аналіз наведених у тексті даної постанови норм права свідчить, що, за загальним правилом, особи втрачають право користування службовим жилим приміщенням та підлягають виселенню із нього без надання іншого житла після того, як припинили існувати підстави для вселення та проживання у службовому жилому приміщенні, зокрема, у разі припинення трудових відносин з підприємством, установою, організацією, переміщення військовослужбовців по службі, пов`язаного з переїздом в іншу місцевість, колишні члени сім`ї військовослужбовця, які проживають при ньому після розірвання шлюбу тощо.
Виключно у випадках, передбачених законодавством, такі особи можуть надалі проживати у такому приміщенні.
Пунктом 5. 16 Інструкції передбачено, що військовослужбовці в місячний строк з дня розірвання шлюбу зобов`язані письмово повідомити відповідну житлово-побутову комісію за місцем перебування їх на квартирному обліку осіб, що потребують поліпшення житлових умов, з наданням копій підтвердних документів.
Колишні члени сім`ї співробітника, які проживають у службовому житловому приміщенні після розірвання шлюбу, у двомісячний строк звільняють таке приміщення.
У випадку, якщо колишні члени сім`ї не звільнили службове житлове приміщення в добровільному порядку, Центральне управління, регіональні органи, заклади, установи СБ України вживають заходів щодо їх виселення у судовому порядку.
Згідно з п. 3.16 Інструкції у разі розірвання шлюбу на обліку разом із військовослужбовцем залишаються тільки члени його сім`ї, які згідно з рішенням суду залишилися з ним, а в разі, коли ці члени сім`ї повнолітні, - за їх письмовою згодою.
Так, право відповідачки ОСОБА_2 на проживання в службовій квартирі та користування нею було пов`язане виключно з перебуванням у шлюбі з позивачем ОСОБА_1 , який є чинним співробітником Служби безпеки України.
При цьому, 23.12.2020 ОСОБА_2 , яка на той час була дружиною співробітника Служби безпеки України ОСОБА_1 , під особистий підпис було доведено письмове зобов`язання, відповідно до якого у разі розірвання шлюбу колишні члени сім`ї військовослужбовця зобов`язані звільнити службове приміщення у двомісячний строк із дня розірвання шлюбу.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що у ОСОБА_2 не було правомірних очікувань щодо збереження права користування спірним житлом після припинення правових підстав, які існували на момент надання цього службового житла та вселення в нього, оскільки остання підписала зобов`язання про виселення за умови настання таких обставин.
Крім того, у суду відсутні підстави вважати наявними достатні та тривалі зв`язки відповідачки із службовим житлом як власним, оскільки зміст доводів апеляційної скарги та правова позиція останньої фактично підтверджує те, що ОСОБА_2 з малолітньою дитиною там ніколи не проживала, а тому у неї не виникли стійкі тривалі зв`язки зі вказаним місцем проживання.
При цьому, ОСОБА_2 не заперечує, шо до часу пред`явлення до неї позовних вимог щодо виселення з службового житла з 11.03.2024 проживає в орендованій квартирі, а з 29.01.2026 набула у власність житловий будинок за адресою АДРЕСА_3 (житлова площа 41,6 кв.м., загальна площа 104,6 кв.м).
У пункті 27 рішення ЄСПЛ від 17 травня 2018 року у справі «Садов`як проти України» зазначив, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом», не переслідує одну із законних цілей, наведених у пункті 2 статті 8 Конвенції, і не вважається «необхідним у демократичному суспільстві». Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.
Формулювання «згідно із законом» не лише вимагає, щоб оскаржуваний захід мав підставу в національному законодавстві, але також звертається до якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своїх термінах та передбачати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування.
Положення пунктів 3.16, та 5.16 Інструкції визначають, що розірвання шлюбу із особою, якій надано службове житло, має наслідком втрату для іншого з подружжя права користування службовим приміщенням та є підставою для виселення із службового житла без надання іншого жилого приміщення.
Тобто, формулювання вказаних приписів є достатньо чіткими та передбачуваними для особи, якій службове житло надане у тимчасове користування.
Відтак, виселення відповідачки зі службового житла після розірвання шлюбу з позивачем переслідує легітимну мету у розумінні статті 8 Конвенції.
У службовій квартирі також зареєстрована донька - ОСОБА_4 , яка фактично проживає разом з матір`ю - ОСОБА_2 .
Разом з тим, питання про виселення ОСОБА_4 та зняття її з обліку не порушується, оскільки вона залишається зареєстрованою у службовому житлі як неповнолітня дитина військовослужбовця.
Водночас без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у статті 124 ЖК України, не може бути висилено одиноких осіб з неповнолітніми дітьми, які проживають разом з ними (стаття 125 ЖК України).
Верховний Суд України у постанові від 05 липня 2017 року у справі № 6-798 цс17зазначив, що аналізуючи статті 124, 125 ЖК Української РСР, потрібно зробити висновок, що зазначені норми права підлягають застосуванню до житлових правовідносин, одним із суб`єктів яких є особа, яка перебувала з підприємством, установою чи організацією у трудових відносинах. Тож закріплені в статтях 125 та 124 ЖК Української РСР гарантії не можуть бути застосовані при вирішенні спору про виселення зі службового приміщення громадян, які не перебували чи не перебувають з організацією у трудових відносинах. Право користування службовим приміщенням члена сім`ї (або колишнього члена сім`ї) є похідним від права особи, якій у встановленому законом порядку виданий спеціальний ордер для проживання на період її роботи.
Як у наведеній справі, яка розглядалася Верховним Судом України, вказана у ній особа, так і у справі, яка переглядається, ОСОБА_2 , не перебувала у трудових відносинах з Управлінням Служби безпеки України у Вінницькій області.
Доказів того, що вона є одинокою матір`ю, оскільки виховує та утримує доньку без участі батька, а тому не підлягає виселенню матеріали справи не містять.
Отже, за відсутності у відповідача права на збереження спірного житлового приміщення правомірним способом захисту порушених прав позивача є звернення до суду з позовом про виселення відповідачки без надання їй іншого житлового приміщення.
Разом із тим, варто враховувати, що звернення з позовом про визнання осіб такими, що втратили право користування житлом у разі їх виселення з нього, не є необхідним, оскільки особи втрачають право користування спірним житлом безпосередньо у зв`язку з виселенням з нього, таке рішення суду є підставою для внесення відповідних змін до відповідного реєстру територіальної громади(п. 6 ч.1 ст. 24 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні»), а тому пред`явлення таких позовних вимог як про визнання особи такою, що втратила права користування жилим приміщенням та зняття з реєстрації, не призводить до ефективного захисту порушених прав позивача.
Такі висновки апеляційного суду узгоджуються з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у його постанові від 09.02.2022 року у справі № 635/6613/17.
Таким чином, позовні вимоги підлягали частковому задоволенню, зокрема в частині виселення відповідачки ОСОБА_2 без надання їй іншого жилого приміщення, які суд хоч і задовольнив, однак наведених норм матеріального права не застосував, рішення суду у цій частині на порушення вимог ст. 263-265 ЦПК України щодо його законності, обґрунтованості, питань, які суд вирішує під час його ухвалення, його змісту, належним чином не мотивував, а тому оскаржуване рішення у частині вирішення позовної вимоги про виселення слід змінити, виклавши його мотивувальну частину у редакції цієї постанови, а у іншій частині - скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Відхиляючи доводи апеляційної скарги про неврахування судом правової позиції, викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.01.2020 у справі № 477/455/17, колегія суддів виходить із такого.
Предметом позову у справі № 477/455/17 було визнання припиненим права користування житловим приміщенням, яке перебуває у приватній власності.
Натомість у справі, що переглядається, вимоги позивача стосуються права користування відповідачкою службовим житлом.
Тобто у даних справах спірне житло має різну правову природу і сторонами не заперечується те, що спірна службова квартира перебуває у комунальній власності Вінницької міської ради, а позивач не є її власником.
Отже, спір у наведеній справі та справі, яка розглядається, вочевидь відрізняється як за предметом доказування, так і за правовим регулюванням.
Доводи апеляційної скарги про те, що показники лічильників, установлених у службовій квартирі, станом на вересень 2025 року (з урахуванням отримання ордера в березні 2021 року) дають підстави стверджувати, що цим житлом фактично не користувалися ані позивач, ані відповідачка спільно з малолітньою донькою, а також аргументи щодо надання суду фотографій інтер`єру службової квартири на підтвердження неможливості проживання в ній, що позивачем чинилися перешкоди щодо проведення ремонту у цій квартирі, що суд не з`ясував правового статусу житлового приміщення, яким відповідачка з донькою користуються, правових підстав проживання їх у цьому приміщенні, на переконання колегії суддів, з огляду на наведені вищи норми права та фактичні обставини справи не мають правового значення, оскільки відповідачка у будь-якому разі повинна звільнити спірне службове житло, а тому не є підставами для відмови в задоволенні позову.
Крім того факт проживання позивача у службовій квартирі не входить до предмету доказування у даній справі. При цьому, із змісту апеляційної скарги вбачається, що апелянткою не заперечується те, що вона ніколи не проживала в цьому службовому житлі та водночас підтверджується факт укладення договору найму та постійного проживання разом із дитиною в орендованій квартирі з 11.03.2024.
Доводи апеляційної скарги про те, що під час розгляду цивільної справи № 127/15200/24 судом встановлено факт тривалого перешкоджання з боку позивача у правомірному користуванні відповідачкою службовою квартирою, тому виконання судового рішення у вказаній справі відбулося лише 10 грудня 2025 року, що підтверджується матеріалами виконавчого провадження № 79565190, не можна визнати обгрунтованими з огляду на таке.
Хоча рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 18.09.2024 у цивільній справі № 127/15200/24 вирішено усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_2 нерухомим майном (житлом), а саме квартирою АДРЕСА_4 шляхом вселення її у квартиру та зобов`язання ОСОБА_1 надати доступ до квартири та передати ключі до вхідних дверей зазначеної квартири, однак зі змісту цього рішення вбачається, що воно не містить встановленого судомом факту тривалого перешкоджання з боку позивача у правомірному користуванні відповідачкою службовою квартирою. Задовольняючи цей позов, суд першої інстанції виходив з того, що згідно з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі № 636/1514/19, право користування службовим приміщенням члена сім`ї (або колишнього члена сім`ї) є похідним від права особи, якій у встановленому законом порядку виданий спеціальний ордер для проживання на період її роботи (відповідач ОСОБА_1 на час розгляду справи судом не втратив права користування спірною квартирою, а тому таке право користування не втратила і його колишня дружина - позивач ОСОБА_2 ). Однак, у судовому засіданні відповідач ОСОБА_1 стверджував, що позивач ОСОБА_2 втратила право користування спірною квартирою, оскільки вже не є його дружиною, тобто членом сім`ї, тільки тому суд задовольним позов. При цьому суд першої інстанції не мотивував у своєму рішенні чому він не застосував до спірних правовідносин пункт 5. 16 Інструкції щодо обов`язку колишнього члена сім`ї співробітника СБУ, який проживає у службовому житловому приміщенні після розірвання шлюбу, у двомісячний строк звільнити таке приміщення, а застосував вказаний висновок ВС у справі № 636/1514/19, у якій насправді відсутній вказаний правовий висновок суду, а предмет спору, його нормативноправове ругулювання, зовсім інші(Це справа за позовом військовослужбовця Збройних Сил України до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова про визнання права на виключення квартири з числа службових для забезпечення сім`ї постійним житлом).
Доводи апеляційної скарги про те, що встановлення факту тривалого перешкоджання з боку позивача у правомірному користуванні відповідачкою службовою квартирою підтверджується матеріалами виконавчого провадження № 79565190 є також безпідставними, виходячи з такого.
Якби позивачка дійсно мала потребу і бажання проживати у спірному житловому приміщенні, то після набрання рішенням суду у цивільній справі № 127/15200/24 законної сили(03.12.2024), вона б негайно чи протягом короткого проміжку часу звернулася б до суду із заявою про видачу їй виконавчого листа на виконання цього рішення, після чого - до відповідних органів виконачої служби про примусове його виконання.
Натомість як видно з Компютерної програми Д-3, Автоматизованої системи виконавчих проваджень та приєднаних до апеляційної скарги копій документів з виконавчого провадження № 79565190, представник ОСОБА_2 адвокат Шимнський В.Л. подав до суду заяву про видачу виконавчого листа у цивільній справі № 127/15200/24 лише 31.10.2025, тобто після пред`явлення позову у справі, яка переглядається, про виселення його довірительки та відкриття 20.10.2025 провадження у справі.
13 листопада 2025 року старшим державним виконавцем Другого відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Остапенко В. В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 79565190 з виконання виконавчого листа № 127/15200/24, виданого Вінницьким міським судом Вінницької області 07 листопада 2025 року, про усунення перешкод у користуванні ОСОБА_2 нерухомим майном (житлом), а саме: квартирою АДРЕСА_4 шляхом вселення її у квартиру та зобов`язання ОСОБА_1 надати доступ до квартири та передати ключі до вхідних дверей зазначеної квартири. Строк виконання до 27.11.2025 включно (а.с. 154-155).
Згідно з актом від 10 грудня 2025 року, складеним цим державним виконавцем, вселено стягувача ОСОБА_2 до квартири АДРЕСА_4 та зобов`язано боржника ОСОБА_1 надати доступ до квартири, передано ключі стягувачу ОСОБА_2 , перевірено, що ключі підходять до вхідних дверей вищезазначеної квартири (а.с. 156).
До вказаного акта ОСОБА_1 надав письмові пояснення, згідно з якими ОСОБА_2 не проживала у службовій квартирі жодного дня з моменту її отримання та не сплачувала за комунальні послуги. З серпня 2024 року ОСОБА_7 не є членом сім`ї співробітника СБУ, оскільки рішенням суду шлюб розірвано. 26 березня 2025 року він у добровільному порядку передав ОСОБА_2 ключі від службової квартири й не чинив жодних перешкод у користуванні нею. Однак 10 грудня 2025 року під час вселення ОСОБА_2 вказала, що ключі їй нібито не надавали, через що вона не може користуватися житлом. ОСОБА_1 зауважує, що ні він, ні інші особи не перешкоджали ОСОБА_2 у користуванні службовою квартирою (а.с. 156 зворот).
10 грудня 2025 року вказаним державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 79565190, оскільки виконавчий документ виконано в повному обсязі (а.с.157).
Натомість як видно зі змісту апеляційної скарги та пояснень представника відповідачки у судовому засіданні апеляційного суду вона у спірному житловому приміщенні не проживає.
Таким чином, позиція апелянтки, на переконання колегії суддів, зводиться до намагання зберегти за собою право на службове житло, у якому вона фактично ніколи не проживала, маючи при цьому інше місце проживання та інше житло на праві приватної власності.
Вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування апеляційної скарги, не можуть бути підставами для повного задоволення апеляційної скарги, оскільки вони ґрунтуються на неправильному тлумаченні з норм матеріального і процесуального права й зводяться до власної переоцінки доказів.
Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно зі статтею 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Таким чином, за наведених вище обставин та на підставі вказаних норм матеріального права позовні вимоги ОСОБА_1 підлягали частковому задоволенню, зокрема в частині виселення відповідачки ОСОБА_2 без надання їй іншого жилого приміщення, які суд хоч і задовольнив, однак рішення суду у цій часині на порушення вимог ст. 263-265 ЦПК України належним чином не мотивував, зокрема серед іншого не навів застосованих норм матеріального права, а тому оскаржуване рішення у частині вирішення позовної вимоги про виселення слід змінити, виклавши його мотивувальну частину у редакції цієї постанови, а у іншій частині - скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Частиною 13 ст. 141 ЦПК України передбачено, що, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки, як вбачається зі змісту позову, всі позовні вимоги ОСОБА_1 зводилися до звільнення відповідачкою службового житлового приміщення, тобто фактично до її виселення, тому з відповідачки на користь позивача слід стягнути сплачений ним за подання позову судовий збір за одну вимогу немайнового характеру.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану її представником - адвокатом Шиманським Віталієм Миколайовичем, задовольнити частково.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 05 травня 2026 року у частині вирішення позовної вимоги ОСОБА_1 про виселення ОСОБА_2 змінити, виклавши його мотивувальну частину у редакції цієї постанови, а у частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право користування службовим житловим приміщенням та зняття з реєстрації скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні цих позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , сплачений ним за подання позову судовий збір у розмірі 1 212 (одна тисяча двісті дванадцять) гривень 00 копійок.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий О. В. Ковальчук
Судді: Т .Б. Сало
О. С. Панасюк