ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 серпня 2026 року м. Житомир справа № 240/13709/26
категорія 112030700
Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Окис Т.О., розглянувши в електронній формі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Міністерства оборони України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спорту на стороні позивачі, ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спорту на стороні відповідача, ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,
установив:
У квітні 2026 року ОСОБА_1 (далі - позивач-1, ОСОБА_1 ) та ОСОБА_2 (далі - позивач-2, ОСОБА_2 ) через систему «Електронний суд» звернулася у суд із позовом до Міністерства оборони України (далі - відповідач, МО України) про визнання протиправним та скасування рішення, оформленого протоколом засідання комісії МО України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 20 вересня 2024 року №19/в, про відмову у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги матері померлого військовослужбовця ОСОБА_4 та зобов`язання повторно розглянути заяву про виплату такої допомоги.
На обґрунтування позовних вимог зазначають, що правові підстави для відмови у виплаті одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця в період дії воєнного стану у розмірі, визначеному положеннями постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168, відсутні. Наголошують, що захворювання, яке призвело до смерті, та причина смерті, пов`язані із захистом Батьківщини.
Ухвалою суду від 29 червня 2026 позов прийнято до провадження, призначено до розгляду в електронній формі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спорту на стороні позивачі, ОСОБА_3 (далі - третя особа-1, ОСОБА_3 , третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спорту на стороні відповідача, ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - третя особа-2, ІНФОРМАЦІЯ_2 ), та визначено відповідачу строк для подання відзиву на позов.
Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи судом, що підтверджується доказами, які містяться в матеріалах справи.
28 липня 2026 року до суду надійшли витребувані судом документи та відзив, у якому відповідач просить у задоволенні позову відмовити. Зазначає, що відповідно приписів статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» право на одноразову грошову допомогу у разі смерті особи, звільненої з військової служби, виникало лише за умови, що смерть настала протягом одного року після звільнення з військової служби та була наслідком поранення, контузії, каліцтва, захворювання або нещасного випадку, пов`язаних із виконанням обов`язків військової служби або проходженням військової служби. Таким чином, законодавець визначив дві обов`язкові умови для виникнення права на виплату: наявність встановленого причинного зв`язку між смертю та проходженням військової служби, а також настання смерті протягом одного року після звільнення з військової служби. Відсутність хоча б однієї із зазначених умов виключає можливість призначення одноразової грошової допомоги. Фактично доводи позивачів зводяться до того, що встановлення Центральною військово-лікарською комісією причинного зв`язку між захворюванням та захистом Батьківщини саме по собі породжує право на отримання одноразової грошової допомоги незалежно від часу настання смерті після звільнення зі служби. Проте такий висновок не відповідає змісту законодавства, чинного на день виникнення спірних правовідносин, оскільки законом визначено сукупність юридичних фактів, необхідних для виникнення права на зазначену соціальну виплату.
Треті особи правом на подання пояснень щодо суті спору не скористалися.
На підставі частини 1 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Суд установив, що ОСОБА_5 (далі - ОСОБА_5 ), чоловік та батько позивачі, з 17 квітня 2022 року проходив військову службу за мобілізацією.
Протягом періоду проходження служби неодноразово проходив лікування у різних медичних закладах.
Довідкою військово-лікарської комісії від 29 березня 2023 року №2255 штаб-сержанту ОСОБА_5 встановлено, що захворювання, так, пов`язані з проходженням військової служби, визнано обмежено придатним до військової служби, протипоказана служба у високомобільних десантних військах, плавскладі, морській піхоті, спец. спорудах, придатний до служби в частинах (підрозділах) забезпечення, військових комісаріатах, установах, організаціях, навчальних закладах.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 01 липня 2023 року №184 ОСОБА_5 звільненого наказом командира Військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 14 червня 2023 року №76-РС у запас за підпунктом «г» (у зв`язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю І чи ІІ групи) відповідно до пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».
Витягом з протоколу засідання військово-лікарської комісії Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України від 08 червня 2024 року підтверджується, що захворювання ОСОБА_5 , так, пов`язані із захистом Батьківщини. Постанову ВЛК щодо зазначених захворювань за довідкою ВЛК від 29 березня 2023 року №2255 відмінено.
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 помер.
Згідно витягу з протоколу засідання військово-лікарської комісії Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України від 19 березня 2025 року №2[телефон приховано] захворювання, яке призвело до смерті, та причина смерті, так, пов`язані із захистом Батьківщини.
Після загибелі (смерті) військовослужбовця ОСОБА_5 , позивачі для реалізації права на отримання одноразової грошової допомоги після загибелі (смерті) члена їх сім`ї, 25 липня 2025 року подали заяви та документи до ІНФОРМАЦІЯ_4 на розгляд комісії при Міністерстві оборони України.
07 серпня 2025 року ІНФОРМАЦІЯ_2 листом №1043/10/10542 направив подані позивачами документи для розгляду по суті Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України.
Згідно рішення комісії МО України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформленого протоколом від 20 листопада 2025 року №105/в, затвердженого заступником Міністра оборони України 24 листопада 2025 року, розглянувши подані документи, комісія дійшла висновку відмову в призначенні одноразової грошової допомоги відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 дружині та дочці померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 штаб-сержанта у запасі ОСОБА_5 .
Уважаючи рішення комісії протиправним позивачі звернулися із цим позовом до суду.
Відповідно до положень частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для її розгляду і вирішення спору по суті, суд дійшов до таких висновків.
Відповідно до приписів частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для її розгляду і вирішення спору по суті, суд дійшов до таких висновків.
Згідно із частинами 2, 6 статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права та свободи від порушень і протиправних посягань.
Разом з тим, Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання тлумачення частини 2 статті 55 Конституції України (пункт 1 резолютивної частини Рішення № 6-зп від 25 листопада 1997 року; пункт 1 резолютивної частини Рішення № 9-зп від 25 грудня 1997 року та пункт 1 резолютивної частини Рішення №19-рп/2011 від 14 грудня 2011 року).
Так, у рішенні № 19-рп/2011 від 14 грудня 2011 року Конституційний Суд України зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст та спрямованість діяльності держави (частина 2 статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Відтак, системний аналіз статті 55 Конституції України дозволяє дійти висновку, що частина 2 цієї правової норми гарантує кожному захист своїх прав, які були порушені органами державної влади, місцевого самоврядування, посадовими і службовими особами. Саме в такому значенні сформульовано частини 3, 5 та 6 статті 55 Конституції України.
Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.
Відповідно до статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
У розумінні Кодексу адміністративного судочинства України адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин; вирішуючи спір суд повинен встановити факт того, що у зв`язку з прийнятим рішенням, вчиненням дії чи допущенням бездіяльності суб`єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи інтереси особи у сфері публічно-правових відносин; при цьому, обставини дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач.
Розгляду та задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин.
При зверненні до суду позивачу необхідно обирати такий спосіб захисту, який би міг відновити його становище та захистити порушене, на його думку, право. Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних відносин (предмет та підстави позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
Так, відповідно до положень Кодексу адміністративного судочинства України особа має право звернутись до адміністративного суду з позовом у разі, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину щодо фактичного порушення суб`єктом владних повноважень - відповідачем його прав, свобод чи інтересів має довести, саме, позивач належними і допустимими доказами.
Отже, право на судовий захист має лише та особа, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тож для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем в момент здійснення ним оскаржуваних дій чи рішень.
При цьому, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб`єктивних прав та обов`язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку.
Тобто, рішення суб`єкта владних повноважень є такими, що порушують права і свободи особи в тому разі, якщо, по-перше, такі рішення прийняті владним суб`єктом поза межами визначеної законом компетенції, а, по-друге, оспорюванні рішення є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб`єктивні права та обов`язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов`язку.
Відповідно до висновку, що сформований у постанові Верховного Суду України від 15 листопада 2016 року у справі № 800/301/16, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження про порушення прав було обґрунтованим. Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Відсутність спору, у свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту.
Аналогічний висновок сформовано у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 лютого 2018 року у справі № П/800/526/17, від 19 квітня 2018 року у справі № П/800/570/17, від 12 грудня 2018 року у справі № 802/2474/17-а та від 07 листопада 2019 року у справі №9901/227/19, у постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі №826/13229/16.
З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особі, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
З цього слідує, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав та інтересів позивача, адже без цього не можна виконати завдання судочинства.
Як установлено судом оскаржуваним рішенням позивачам відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 (далі - Постанова №975).
Названою постановою затверджений Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві.
Тим часом, звертаючись до суду з розглядуваним позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 покликаються на порушення їх права на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої положеннями постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28 лютого 2022 року №168 (далі - Постанова №168).
За таких обставин, оскаржуване рішення відповідача не призводить до порушення прав позивачів на отримання одноразової грошової допомоги, виплата якої передбачена положеннями Постанови №168, оскільки таким рішенням відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги, визначеної положеннями Постанови №975.
Згідно з пунктом 4 частини 5 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України у позовній заяві зазначаються зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів.
Наведене у своїй сукупності виключає правові підстави для задоволення позову в частині визнання протиправним та скасування рішення Міністерства оборони України № 105/в від 20 листопада 2025 року, оформлене протоколом засідання Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, у частині відмови в призначенні одноразової грошової допомоги дружині ОСОБА_1 та дочці ОСОБА_2 у зв`язку зі смертю ІНФОРМАЦІЯ_3 штаб-сержанта запасу ОСОБА_5 , яка настала внаслідок захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини.
Оскільки вимога про зобов`язання Міністерства оборони України прийняти рішення про призначення і виплату одноразової грошової допомоги позивачам з дотриманням вимог пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», враховуючи встановлений причинний зв`язок смерті ОСОБА_5 із захистом Батьківщини, а також з урахуванням висновків суду, є похідною, вона також задоволенню не підлягає.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку, що правові підстави для задоволення позову відсутні.
Підстави для розподілу судових витрат відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні.
Керуючись положеннями статей 2, 9, 72-77, 139, 242-246, 251, 257, 292, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
У задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене протягом 30 днів з дати його ухвалення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Т.О. Окис
25.08.26