ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 серпня 2026 року справа №200/1090/26
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Пивовар І.В., суддів: Гайдара А.В., Геращенка І.В.,
розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Донецької обласної прокуратури на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 15 травня 2026 року у справі № 200/1090/26 (головуючий суддя у І інстанції Куденков К.О.) за позовом ОСОБА_1 до Донецької обласної прокуратури про визнання протиправними дій, визнання протиправною бездіяльності і зобов`язання вчинити певні дії, -
В С Т А Н О В И В :
Короткий зміст позовних вимог.
Позивач звернулася до суду з позовом, в якому просила:
- визнати протиправними дії/бездіяльність Донецької обласної прокуратури щодо нарахування і виплати заробітної плати з урахуванням листа Офісу Генерального прокурора від 12.10.2023 № 21-2139вих-503окв-23, замість нарахування і виплати заробітної плати з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 № 6-р/2020 та рішення Другого сенату Конституційного Суду України від 13.09.2023 № 8-р(1І)/2023 в частині не нарахування та не виплати прокурору відділу ОСОБА_1 в повному обсязі заробітної плати розрахованої відповідно до положень статті 81 Закону України «Про прокуратуру» без урахування (окладу на посаді прокурора відділу прокуратури Донецької області та щомісячної надбавки за вислугу років) та інших виплат передбачених Розділом IX Закону України «Про прокуратуру»;
- визнати протиправною бездіяльність Донецької обласної прокуратури щодо не виконання рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 № 6-р/2020 та рішення Другого сенату Конституційного Суду України від 13.09.2023 № 8-р(ІІ)/2023 в частині не нарахування та не виплати прокурору відділу ОСОБА_1 в повному обсязі заробітної плати з 29.01.2026 по теперішній час заробітної плати розрахованої відповідно до положень статті 81 Закону України «Про прокуратуру» без урахування (окладу на посаді прокурора відділу прокуратури Донецької області та щомісячної надбавки за вислугу років) та інших виплат передбачених Розділом IX Закону України «Про прокуратуру» за період з 29.01.2026 по теперішній час;
- зобов`язати Донецьку обласну прокуратуру нарахувати і виплатити прокурору відділу ОСОБА_1 в повному обсязі заробітну плату розраховану відповідно до положень статті 81 Закону України «Про прокуратуру» з урахуванням окладу на посаді прокурора відділу прокуратури Донецької області та щомісячної надбавки за вислугу років та інших виплат передбачених Розділом IX Закону України «Про прокуратуру» за період з 29.01.2026 по теперішній час, з урахуванням раніше виплачених сум.
В обґрунтування позову зазначила, що відповідач не виконує рішення Конституційного Суду України від 13.09.2023 № 8-р(1І)/2023 та з 29.01.2026 виплачує їй заробітну плату не в повному обсязі, а саме - без урахування щомісячної надбавки за вислугу років та інших виплат передбачених Розділом IX Закону України «Про прокуратуру». Вказує, що відповідач з 29.01.2026 протиправно виплачує їй заробітну плату на підставі листа Офісу Генерального прокурора від 12.10.2023 № 21-2139вих-503окв-23 в той час, як умови оплати праці прокурора врегульовані статтею 81 вищевказаного закону та передбачають включення до складу заробітної плати прокурора, зокрема, надбавки за вислугу років.
Позивач вважає такі дії/бездіяльність відповідача протиправними та такими, що порушують її право на отримання заробітної плати в належному розмірі, просила позов задовольнити в повному обсязі.
Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 15 травня 2026 року позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Донецької обласної прокуратури щодо не нарахування та не виплати в повному обсязі ОСОБА_1 заробітної плати, розрахованої відповідно до положень статті 81 Закону України «Про прокуратуру», а саме без урахування окладу на посаді прокурора, щомісячної надбавки за вислугу років та інших виплат, передбачених розділом IX Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру», за період з 29 січня 2026 року до 15 травня 2026 року включно.
Зобов`язано Донецьку обласну прокуратуру нарахувати і виплатити ОСОБА_1 в повному обсязі заробітну плату, розраховану відповідно до положень статті 81 Закону України «Про прокуратуру», з урахуванням окладу на посаді прокурора відділу прокуратури Донецької області, щомісячної надбавки за вислугу років та інших виплат, передбачених розділом IX Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру», за період з 29 січня 2026 року до 15 травня 2026 року включно, з урахуванням раніше виплачених сум.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Суд першої інстанції, частково задовольняючи позов, з огляду на визнання таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), другого речення абзацу третього пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 № 113-IX, виснував, що після ухвалення Конституційним Судом рішення № 8-р(II)/2023, на прокурорів, в тому числі які не завершили процедуру атестації, розповсюджуються положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» в контексті визначення розміру винагороди прокурорів, нормами якої передбачено, що заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок, зокрема, і надбавки за вислугу років.
Відтак, відповідач допустив протиправну бездіяльність у частині не виконання рішень Конституційного Суду України, нарахування та виплати позивачу заробітної плати не відповідно до положень статті 81 Закону України «Про прокуратуру».
Не погодившись з рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Апелянт зазначає, що оскільки у рішенні Конституційного Суду України від 13.09.2023 № 8-р(ІІ)/2023 зазначено, що гарантії прокурорів потребують забезпечення на рівні з гарантіями суддів, закріпленими Законом України «Про судоустрій і статус суддів», то до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення вказаного закону за аналогією.
Відтак, оскільки згідно з частиною 10 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддям, які не здійснюють правосуддя, виплачується посадовий оклад без доплат, то заробітна плата позивача, яка є прокурором, що не пройшла атестацію, має нараховуватися без доплат до посадового окладу. Вказана позиція відображена у листі Офісу Генерального прокурора від 12.10.2023 № 21-2139вих-503окв-23, згідно якого оплата праці прокурорів та слідчих, поновлених за рішеннями судів на посадах у регіональних, місцевих і військових прокуратурах, до проходження ними атестації здійснюється на підставі статті 81 Закону України «Про прокуратуру», розрахованої на основі посадового окладу прокурора органів прокуратури відповідного рівня без установлення будь-яких надбавок, у тому числі за вислугу років.
Позиція інших учасників справи.
У відзиві позивач зазначає, що апеляційна скарга відповідача є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції просить залишити без змін.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.05.2026 справу передано судді-доповідачу - Пивовар І.В.
Ухвалою Першого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів від 28.05.2026 відкрито апеляційне провадження в указаній справі .
Враховуючи режим роботи суддів та працівників апарату Першого апеляційного адміністративного суду з часу введення на території України правового режиму воєнного стану, з метою збереження життя та здоров`я, а також забезпечення безпеки суддів та працівників апарату суду, дана постанова прийнята колегією суддів за умови наявної можливості доступу колегії суддів до матеріалів адміністративної справи.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, перебуває на посаді прокурора Прокуратури Донецької області.
Судом встановлено, що наказом Прокуратури Донецької області від 01.10.2019 № 806-к вирішено прокурору відділу ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, аналітичної роботи та інформаційних технологій прокуратури області молодшому раднику юстиції ОСОБА_1 , яка має стаж роботи 20 років 00 місяців 01 день, виплачувати щомісячну надбавку до заробітної плати за вислугу років у розмірі 30% з 15 жовтня 2019 року.
Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 28.01.2026 у справі № 200/6280/25 задоволено частково апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 27.10.2025 у справі № 200/6280/25. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 27.10.2025 у справі № 200/6280/25 скасовано. Визнано протиправною бездіяльність Донецької обласної прокуратури щодо не виконання рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 № 6-р/2020 та рішення Другого сенату Конституційного Суду України від 13.09.2023 № 8-р(ІІ)/2023 в частині не нарахування та не виплати в повному обсязі ОСОБА_1 заробітної плати розрахованої відповідно до положень статті 81 Закону України «Про прокуратуру» без урахування (окладу на посаді прокурора та щомісячної надбавки за вислугу років) та інших виплат передбачених Розділом IX Закону України «Про прокуратуру» за період з 13.09.2023 по 28.01.2026. Зобов`язано Донецьку обласну прокуратуру нарахувати та виплатити ОСОБА_1 в повному обсязі заробітну плату розраховану відповідно до положень статті 81 Закону України «Про прокуратуру» з урахуванням окладу на посаді прокурора відділу прокуратури Донецької області та щомісячної надбавки за вислугу років та інших виплат передбачених Розділом IX Закону України «Про прокуратуру» за період з 13.09.2023 по 28.01.2026, з урахуванням раніше виплачених сум. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
У вказаній постанові судом встановлено, що наказом прокурора Донецької області № 159-к від 13.02.2018 ОСОБА_1 призначено на посаду прокурора відділу ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, аналітичної роботи та інформаційних технологій прокуратури Донецької області.
Наказом прокурора Донецької області № 333-к від 22.04.2020 ОСОБА_1 з 27.04.2020 звільнено з посади прокурора відділу ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, аналітичної роботи та інформаційних технологій прокуратури Донецької області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру", у зв`язку з ненаданням згоди на обробку персональних даних на проходження тестування та написаннням заяви про переведення на посаду прокурора в обласній прокуратурі та про намір пройти атестацію за невстановленою формою.
Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 12.10.2020 у справі № 200/4456/20-а апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 29.07.2020 скасовано. Прийнято нову постанову, якою визнано протиправним та скасовано наказ про звільнення; зобов`язано Донецьку обласну прокуратуру поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, аналітичної роботи та інформаційних технологій прокуратури Донецької області з 28.04.2020.
Наказом виконувача обов`язків керівника Донецької обласної прокуратури від 10.11.2020 № 1602-к ОСОБА_1 поновлено на посаді прокурора відділу ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, аналітичної роботи та інформаційних технологій прокуратури Донецької області з 28.04.2020.
Наказом виконувача обов`язків керівника Донецької обласної прокуратури № 2334-к від 09.09.2021 ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора відділу ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, аналітичної роботи та інформаційних технологій прокуратури Донецької області на підставі підпункту 1 пункту 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" № 113-ІХ від 19.09.2019, з 10.09.2021 у зв`язку із неподанням у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до обласної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду у справі № 200/12242/21 від 12.01.2022, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 24.04.2023, частково задоволено позов ОСОБА_1 , визнано незаконним і скасовано наказ виконувача обов`язків керівника Донецької обласної прокуратури від 09.09.2021 № 2334-к про звільнення ОСОБА_1 з посади та поновлено її на посаді прокурора відділу ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, аналітичної роботи та інформаційних технологій прокуратури Донецької області з 11.09.2021.
Наказом виконувача обов`язків керівника обласної прокуратури від 17.01.2022 № 83-к скасовано наказ виконувача обов`язків керівника обласної прокуратури від 09.09.2021 № 2334-к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, аналітичної роботи та інформаційних технологій прокуратури Донецької області.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, аналітичної роботи та інформаційних технологій прокуратури Донецької області з 11.09.2021.
На момент подання позовної заяви ОСОБА_1 працює на посаді прокурора відділу ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, аналітичної роботи та інформаційних технологій прокуратури Донецької області та є прокурором регіональної прокуратури, що не пройшла атестацію відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури».
Донецька обласна прокуратура листом № 54ВИХ-26 від 06.02.2026 повідомила позивача (на її заяву від 28.01.2026) про те, що оскільки судом у рішенні зазначено конкретний період проведення нарахування заробітної плати, а саме з 13.09.2023 по 28.01.2026, підстави для врахування постанови Першого апеляційного адміністративного суду від 28.01.2026 у справі № 200/6280/25 при подальшому нарахуванні їй заробітної плати, відсутні.
Згідно розрахункових листів позивача за січень і лютий 2026 року, в січні місяці їй нараховано: - оплата згідно з окладом у розмірі 48 728,18 грн; - допомога на оздоровлення в розмірі 53 599,39. У лютому 2026 року нарахована оплата згідно з окладом у розмірі 63 060,00 грн.
Також в матеріалах справи наявна копія листа Офісу Генерального прокурора, зареєстрованого Донецькою обласною прокуратурою 12.10.2023 № 40631-23 (лист Офісу Генерального прокурора від 12 жовтня 2023 року № 21-2139вих-503окв-23), за яким з 13.09.2023 праці прокурорів та слідчих, поновлених за рішеннями судів на посадах у регіональних, місцевих і військових прокуратурах, до проходження ними атестації слід здійснювати на підставі статті 81 Закону України «Про прокуратуру», розраховуючи її на основі посадового окладу прокурора органів прокуратури відповідного рівня без встановлення надбавок, у тому числі за вислугу років.
Не погодившись з діями/бездіяльністю відповідача щодо визначення складових заробітної плати та зменшення її розміру, позивач звернулася з позовом до суду.
Висновки суду за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суд апеляційної інстанції розглядає справу у порядку письмового провадження.
Згідно частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Таким чином, суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, а також дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку про необхідність ухвалення судового рішення з огляду на такі мотиви та положення законодавства.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також система прокуратури України визначені Законом України від 14.10.2014 № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі Закон № 1697-VII).
Рішенням Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 6-р/2020 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремого положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, окремого положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнано такими, що не відповідають Конституції України (і неконституційними).
Разом з цим, відповідно до другого речення абзацу третього пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих і перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» № 113-ІХ передбачалося, що «за прокурорами та керівниками регіональних, місцевих та військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.
Рішенням Другого сенату Конституційного Суду України від 13 вересня 2023 року № 8-р(ІІ)/2023 у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) абзацу третього пункту 3 розділу ІІ «;Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ (щодо винагороди прокурора як гарантії його незалежності) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), друге речення абзацу третього пункту 3 розділу II «;Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ.
У цьому Рішенні Конституційний Суд України, відповідаючи на порушені заявниками питання, з покликанням, з-поміж іншого, на свої рішення від 26 березня 2020 року № 6-р/2020, від 13 грудня 2019 року № 7-р(II)/2019, від 1 березня 2023 року № 1-р(II)/2023 виснував, що врегулювання законом, а не підзаконним актом питань матеріального, соціального, пенсійного забезпечення прокурорів становить гарантію забезпечення їх незалежності, унеможливлює втручання органів виконавчої влади в діяльність прокуратури, що інакше призведе до недодержання принципу поділу влади.
Конституційний Суд України зазначив також, що наділення Кабінету Міністрів України повноваженням урегульовувати питання винагороди прокурорів не можна визнати таким, що відповідає конституційній вимозі щодо здійснення органами державної влади своїх повноважень у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України.
З огляду на ці міркування Конституційний Суд України дійшов висновку, що друге речення абзацу третього пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX є таким, що суперечить статті 6 Конституції України в поєднанні з частиною другою статті 131-1 Конституції України.
Частиною другою статті 152 Конституції України установлено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Згідно з частиною другою статті 81 Закону № 1697-VII заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством.
Преміювання прокурорів здійснюється в порядку, затвердженому Генеральним прокурором, за результатами оцінювання якості їх роботи за календарний рік у межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці.
Розмір щорічної премії прокурора не може становити більше 30 відсотків розміру суми його посадового окладу, отриманої ним за відповідний календарний рік.
Згідно з частиною третьою статті 81 Закону № 1697-VII посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
З 1 січня 2021 року посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, а з 1 січня 2022 року - 25 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Згідно з частиною четвертою статті 81 Закону № 1697-VII посадові оклади інших прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора окружної прокуратури з коефіцієнтом:
1) прокурора обласної прокуратури - 1,2;
2) прокурора Офісу Генерального прокурора - 1,3.
Частиною сьомою статті 81 цього Закону визначено, що прокурорам виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах: за наявності стажу роботи понад один рік - 10 відсотків, понад 3 роки - 15 відсотків, понад 5 років - 18 відсотків, понад 10 років - 20 відсотків, понад 15 років - 25 відсотків, понад 20 років - 30 відсотків, понад 25 років - 40 відсотків, понад 30 років - 45 відсотків, понад 35 років - 50 відсотків посадового окладу.
Порядок виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам затверджується Кабінетом Міністрів України.
Механізм встановлення прокурорам та іншим працівникам органів прокуратури розміру щомісячної надбавки за вислугу років та обчислення періоду проходження служби (стажу роботи), що дає право на одержання такої надбавки визначає Порядок виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам та іншим працівникам органів прокуратури, затверджений Постановою КМУ від 9 грудня 2015 року № 1090 (далі Порядок № 1090, у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин).
Згідно з пунктом 3 Порядку № 1090 надбавка за вислугу років прокурорам виплачується щомісяця залежно від періоду проходження служби в розмірах, зазначених у частиною сьомою статті 81 Закону № 1697-VII.
Періоди проходження служби на посадах, якими передбачено обчислення вислуги років для виплати щомісячної надбавки на пільгових умовах, зараховуються згідно з довідкою з попереднього місця служби (пункт 9).
Згідно з пунктами 13-16 Порядку № 1090 установлена надбавка за вислугу років виплачується щомісяця пропорційно відпрацьованому часу або часу служби.
Період проходження служби (стаж роботи), що дає право на одержання щомісячної надбавки за вислугу років, обчислюється комісіями з установлення періоду проходження служби (стажу роботи), що утворюються в Офісі Генерального прокурора, регіональних прокуратурах, військових прокуратурах регіонів.
Склад таких комісій затверджується Генеральним прокурором, керівником регіональної прокуратури, військовим прокурором регіону.
Період проходження служби (стаж роботи), що дає право на одержання щомісячної надбавки за вислугу років, обчислюється на підставі трудової книжки (особової справи) (у разі наявності) або відомостей про проходження служби (трудову діяльність) з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та інших документів, які відповідно до законодавства підтверджують періоди проходження служби (стаж роботи).
Рішення комісії про обчислення періоду проходження служби (стажу роботи), який дає право на одержання щомісячної надбавки за вислугу років, оформляється протоколом. Витяги з протоколів засідання комісії друкуються у двох примірниках, які подаються до бухгалтерського та кадрового підрозділів.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури, становить: з 1 січня 2025 року по 31 липня 2025 року - 1600 гривень, з 1 серпня 2025 року по 31 грудня 2025 року - 2102 гривні.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» установлено з 1 січня 2026 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 3209 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років - 2817 гривень; дітей віком від 6 до 18 років - 3512 гривень; працездатних осіб - 3328 гривень; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, посадового окладу прокурора окружної прокуратури, посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів, - на рівні, встановленому для відповідного державного органу станом на 31 грудня 2025 року.
Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності прокуратури здійснюється Офісом Генерального прокурора (стаття 90 Закону № 1697-VII).
Відтак, правовідносини, які виникли між сторонами щодо оплати праці прокурора чітко врегульовані статтею 81 Закону № 1697-VII, згідно приписів якої заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами (зокрема, Законом України «Про судоустрій і статус суддів», який визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд і жодним чином не стосується та не регулює питання виплати заробітної плати працівникам прокуратури, в том числі і тих, що не пройшли атестацію).
З приводу застосування листа Офісу Генерального прокурора від 12.10.2023 № 21-2139вих-503окв-23, суд апеляційної інстанції зауважує, що цей лист не є ані нормативно-правовим актом, ані актом індивідуальної дії, які можуть регулювати спірні у цій справі правовідносини. Лише пряма вказівка у спеціальному законі може змінювати порядок нарахування заробітної плати прокурору.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними. Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 13.06.2023 № 560/8064/22.
Суд враховує, що постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 28.01.2026 у справі № 200/6280/25 вже надано оцінку аналогічній бездіяльності Донецької обласної прокуратури щодо не нарахування та не виплати в повному обсязі ОСОБА_1 заробітної плати, розрахованої відповідно до положень статті 81 Закону № 1697-VII без урахування окладу на посаді прокурора та щомісячної надбавки за вислугу років та інших виплат передбачених Розділом IX Закону № 1697-VII за період з 13.09.2023 по 28.01.2026. Вказаною постановою таку бездіяльність визнано протиправною.
Суд також зауважує відповідачу, що з 29.01.2026 нормативне регулювання спірних у справі, що розглядається правовідносин не змінювалось, відтак у відповідача відсутні підстави для повторного вчинення такої бездіяльності.
Зважаючи на вищенаведене, суд приходить до висновку, що позиція відповідача щодо здійснення обрахунку заробітної плати позивача у спірний період з 29.01.2026 на підставі листа Офісу Генерального прокурора від 12.10.2023 № 21-2139вих-503окв-23 та за аналогією із частиною десятою статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» не ґрунтується на нормах закону та є неправомірною.
Наведені обставини у взаємозв`язку із нормами закону, які регулюють спірні правовідносини, дають підстави стверджувати, що починаючи з 29.01.2026 заробітна плата позивача протиправно нараховувалася та виплачувалася у меншому розмірі, ніж установлено Законом № 1697-VII, а відповідачем допущено протиправну бездіяльність.
Щодо доводів апеляційної скарги, що «формулювання задоволених судом першої інстанції позовних вимог не відповідає предмету спору, є розпливчастим та включає обставини, які не були предметом дослідження» суд зазначає наступне.
Стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі «Пантелеєнко проти України» (заява № 11901/02, пункт 77) зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має бути «ефективним» як на практиці, так і за законом. Існування такого засобу повинно бути достатнім не тільки в теорії, але й на практиці, без чого йому бракуватиме необхідної доступності та ефективності.
З урахуванням наведеного «ефективний засіб правового захисту» в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не приводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації на практиці, не відповідає розглядуваній нормі міжнародного договору.
В аспекті гарантування конституційного права на судовий захист, яке повинне бути не ілюзорним, а справжнім та повноцінно реалізованим, Конституційний Суд України зазначає в своїх рішеннях, що «правосуддя за своєю суттю визначається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах» (перше речення абзацу десятого пункту 9 мотивувальної частини Рішення від 30.01.2003 № 3-рп/2003).
Ефективним уважається такий спосіб захисту, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) відшкодування шкоди, заподіяної порушенням права; обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає завданню адміністративного судочинства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 826/14016/16, від 11.02.2019 у справі № 2а-204/12, від 11.02.2020 у справі № 0940/2394/18, від 01.06.2022 у справі № 620/5996/21).
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Під способами захисту суб`єктивних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.10.2018 у справі № 925/1265/16).
За такого правового регулювання та встановлених у справі обставин, колегія суддів зауважує, що ухвалюючи рішення від 15.05.2026, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи та задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 у спосіб, який повністю усуває вчинене відповідачем порушення (протиправне обмеження розміру заробітної плати позивача), зобов`язавши Донецьку обласну прокуратуру нарахувати і виплатити прокурору відділу ОСОБА_1 в повному обсязі заробітну плату розраховану відповідно до положень статті 81 Закону № 1697-VII з урахуванням окладу на посаді прокурора відділу прокуратури Донецької області та щомісячної надбавки за вислугу років та інших виплат передбачених Розділом IX Закону № 1697-VII за період з 29.01.2026 по 15.05.2026, з урахуванням раніше виплачених сум.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення адміністративного позову.
З огляду на вищезазначене, доводи апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.
Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги відповідача.
При цьому суд вважає за можливе врахувати позицію Європейського суду з прав людини, яку він висловив у справі "Федорченко та Лозенко проти України" (заява № 387/03, 20.09.2012, п. 53), відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом", тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
Одночасно суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04), згідно з якою у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) №303-A, пункт 29).
Окрім того, відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Залишаючи без оцінки окремі аргументи учасників справи, суд виходить з того, що такі обставини лише опосередковано стосуються суті і природи спору, а їх оцінка не має вирішального значення для його правильного вирішення.
За змістом частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
Відповідно до приписів пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На думку колегії суддів, оскільки суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, тому підстави для скасування судового рішення та задоволення апеляційної скарги відсутні.
Висновки щодо розподілу судових витрат.
Відповідно до частини 6 статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог апеляційної скарги, тому з урахуванням положень статті 139 КАС України судові витрати перерозподілу не підлягають.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів, -
П О С Т А Н О В И Л А:
Апеляційну скаргу Донецької обласної прокуратури на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 15 травня 2026 року у справі № 200/1090/26 - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 15 травня 2026 року у справі № 200/1090/26 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її ухвалення 25 серпня 2026 року.
Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення в порядку, визначеному статті 328 КАС України.
Повне судове рішення складено 25 серпня 2026 року.
Головуючий суддя І.В. Пивовар
Судді А.В. Гайдар
І.В. Геращенко