П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
25 серпня 2026 року
м. Рівне
Справа № 572/2472/25
Провадження № 22-ц/4815/1378/26
Головуючий у Сарненському районному суді
Рівненської області: суддя Березень Ю.В.
Рішення суду першої інстанції ухвалено
09 квітня 2026 року в м. Сарни
Сарненського району Рівненської області
без фіксування судового засідання за допомогою
звукозаписувального технічного засобу
Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючий: Хилевич С.В.
судді: Гордійчук С.О., Ковальчук Н.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Скользнєвої Валерії Владиславівни на рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 09 квітня 2026 року в цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські фінансові операції" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
в с т а н о в и в :
У травні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Українські фінансові операції" (далі - ТОВ "Українські фінансові операції") звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 4172074 від 27 листопада 2023 року у розмірі 63 797,73 гривень, з яких: заборгованість за кредитом склала 9 999,96 гривень; заборгованість за нарахованими первинним кредитором процентами - 44 597,77 гривень; заборгованість за нарахованими новим кредитором процентами - 9 200 гривень.
Позов мотивований тим, що за укладеним електронним кредитним договором з Товариством з обмеженою відповідальністю "Лінеура Україна" (далі - ТОВ "Лінеура Україна") у ОСОБА_1 утворилась заборгованість, яка у зв`язку з отриманням ТОВ "Українські фінансові операції" прав на грошову вимогу підлягала стягненню на користь кредитора в судовому порядку.
Рішенням Сарненського районного суду Рівненської області від 09 квітня 2026 року позов ТОВ "Українські фінансові операції" задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Українські фінансові операції" 63 797,73 гривень заборгованості за кредитним договором.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Українські фінансові операції" 2 422,40 гривень судового збору та 10 000 гривень витрат на професійну правничу допомогу.
На рішення суду представником ОСОБА_1 - адвокатом Скользнєвою В.В. подано апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, що полягають у неповному з`ясуванні обставин справи, порушенні норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права, просить скасувати його та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, покликалася на те, що у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази фактичного перерахування їй кредитних коштів. Крім того, заперечувала проти несправедливого, надмірного та непропорційного розміру нарахованих відсотків. Так, сума відсотків у кілька разів перевищила суму самого кредиту, що перетворило договір на непомірний тягар для споживача і зумовлено це було необізнаністю позичальника із фактичними умовами кредитування. При цьому особливості правового регулювання спірних правовідносин спрямовані на захист споживачів від будь-яких недобросовісних дій з боку кредитора. Тому розмір відсотків підлягає зменшенню до розміру тіла кредиту, а з урахуванням сплачених позичальником грошових коштів до стягнення могла підлягати лише сума у 9 971,46 гривні.
Крім того, 10 000 гривень витрат позивача на правничу допомогу є неспівмірними зі складністю справи, оскільки спір належав до типових та нескладних справ і не потребував від адвоката значних зусиль та витрат робочого часу.
У поданому відзиві позивач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін як законне і обґрунтоване.
При цьому позивач просить зупинити провадження в справі до завершення касаційного провадження Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в справі 552/672/23.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи і доводи заявника, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги.
Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у т.ч. електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Відповідно до ст.ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.
Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.
Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.
За правилами ст.ст. 626, 628, 638 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Частиною першою ст. 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно зі ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Статтею 10561 ЦК України передбачено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.
Законом України "Про електронну комерцію" № 675-VIII (далі - Закон № 675-VIII) на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.
У статті 3 Закону № 675-VIII унормовано, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.
Частина третя ст. 5 Закону № 675-VIII вказує, що правочин не може бути визнано недійсним у зв`язку з його вчиненням в електронній формі, якщо інше не передбачено законом.
Відповідно до ст.ст. 11, 12 Закону № 675-VIII електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина 4 статті 11 Закону № 675-VIII).
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. (ч. 6 ст. 11 Закону № 675-VIII).
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону № 675-VIII).
Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ч.1 ст.1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
З матеріалів справи вбачається, що 27 листопада 2023 року між ТОВ "Лінеура Україна" та ОСОБА_1 було укладено в електронній формі договір №4172074 про надання коштів на умовах споживчого кредиту. За договором відповідач отримала кредит у сумі 10 000 гривень строком на 348 днів зі сплатою процентів за користування кредитом з розрахунку 2% на день в межах всього строку кредитування за стандартною процентною ставкою та за зниженою процентною ставкою, яка становила 0,01% на день та застосовувалася за певних умов (обставин).
За умовами укладеного між ТОВ "Лінеура Україна" та ТОВ "Українські фінансові операції" договору факторингу №23/09/2024 від 23 вересня 2024 року, ТОВ "Лінеура Україна" відступило ТОВ "Українські фінансові операції" за плату належні йому права вимоги, зокрема, за кредитним договором №4172074 від 27 листопада 2023 року, що підтверджувалося витягом до реєстру боржників до договору факторингу та свідчило про заміну кредитора у спірних правовідносинах.
Пред`являючи позов, ТОВ "Українські фінансові операції" стверджувалося про те, що унаслідок невиконання ОСОБА_1 своїх зобов`язань утворилася заборгованість у розмірі 63 797,73 гривень, з яких: заборгованість за кредитом склала 9 999,96 гривень; заборгованість за нарахованими первинним кредитором процентами - 44 597,77 гривень; заборгованість за нарахованими новим кредитором процентами - 9 200 гривень.
Встановлено, що у ході кредитних правовідносин відповідачем здійснено оплату на рахунок первісного кредитора в розмірі 10 028,54 гривень.
Із дослідженої угоди щодо надання грошових коштів позичальникові видно, що за своїм змістом вона повністю відповідає визначенню кредитного договору, наведеному у ч. 1 ст. 1054 ЦК України, відповідно до якої банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернути кредит та сплатити проценти.
Факт виникнення між сторонами кредитних правовідносин підтверджується сукупністю наявних у справі доказів, які містять відомості про укладення договору в електронній формі та його підписання відповідачем із використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором відповідно до вимог ч. 1 ст. 205 ЦК України, ст.ст. 3, 11 та 12 Закону України "Про електронну комерцію".
Будь-яких належних і допустимих доказів того, що персональні дані позичальника (паспорт громадянина України, реєстраційний номер облікової картки платника податків, номер оператора стільникового зв`язку, реквізити банківської платіжної картки) були використані сторонніми особами без її волі для вчинення правочину, матеріали справи не містять.
Тим більше, в ході розгляду справи ОСОБА_1 не спростовано належність їй емітованого відповідним банком платіжного інструмента, який вказано при укладенні кредитного договору, а також факту зарахування обумовленої між сторонами суми кредитних коштів.
Отже, презумпцію винуватості боржника та факту виникнення між сторонами відповідного зобов`язання не спростовано і підстав вважати вказану угоду безгрошовою немає.
Тим паче, після отримання кредитних коштів вона здійснювала часткове погашення кредитної заборгованості, чим фактично виконувала умови укладеного договору. Такі дії є послідовним підтвердженням усвідомлення відповідачем існування кредитного зобов`язання та його визнання.
Особа, яка добровільно приймає виконання за договором, користується його результатом, а в подальшому здійснює платежі на виконання його умов, не може добросовісно стверджувати про неукладеність такого договору лише після виникнення обов`язку щодо повного виконання своїх зобов`язань.
Колегія суддів частково погоджується з неправомірністю нарахування заборгованості за відсотками.
Так, згідно з п. 5 розділу I Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг" доповнено ст. 8 Закону України "Про споживче кредитування" частиною п`ятою , згідно з якою максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.
Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг" набрав чинності 24 грудня 2023 року.
Цим Законом розділ IV "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про споживче кредитування" доповнено пунктом 17, згідно з яким тимчасово протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг" установлено, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %.
Оскільки Закон набрав чинності 24 грудня 2023 року, а 2024 рік був високосним (у лютому 29 днів), вказані періоди розподіляються так: перший період за максимальною денною ставкою 2,5% з 24 грудня 2023 року по 21 квітня 2024 року (включно); другий період за максимальною ставкою 1,5 % з 22 квітня 2024 року по 19 серпня 2024 року (включно). З 20 серпня 2024 року почала діяти базова ставка не більше 1 % на день.
Тому є обґрунтованим нарахування первинним кредитором заборгованості за процентами за ставкою 2 % на день лише з 27 листопада 2023 року по 21 квітня 2024 року включно, що з урахуванням сплати позичальником 10 028,54 гривень у відповідний період складатиме 13 599,32 гривень.
У період з 22 квітня 2024 року по 23 вересня 2024 року максимальний розмір відсоткової ставки мав бути зменшений до 1,50% на день. Отже, за цей період сума нарахованих відсотків мала складати 23 249,91 гривень (9999,96 ? 1,50% ? 155).
При цьому колегія суддів зважає на відсутність права в нового кредитора для нарахування процентів на підставі кредитного договору після отримання за ним права вимоги.
Відповідно до п.1.1. договору факторингу за ним позивач (фактор) зобов`язувався передати грошові кошти в розпорядження ТОВ "Лінеура Україна" (клієнта) за плату, а клієнт - відступити право грошової вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - боржників, включаючи суму основного зобов`язання (кредиту), плату за кредитом (плату за процентною ставкою), пеню за порушення грошових зобов`язань та інші платежі, право на одержання яких належить первинному кредитору.
Перелік боржників, підстави виникнення права грошової вимоги до боржників, сума грошових вимог та інші дані зазначені в реєстрі боржників, який формується згідно з додатком №1 та є невід`ємною частиною договору.
Між тим, в договорі факторингу визначено перелік термінології, що використовуються в ньому.
З огляду на відповідні терміни "заборгованість" - це грошові зобов`язання боржників перед клієнтом, що містяться у реєстрі боржників, які належать до сплати клієнту боржниками у зв`язку з наданими кредитами. До заборгованості включається сума основного зобов`язання (повернення кредиту), плата за кредитом (плата за процентною ставкою), відповідальність за порушення грошових зобов`язань та інші платежі згідно кредитних договорів.
Разом з тим "право вимоги" - це права грошової вимоги щодо погашення (стягнення) заборгованостей з боржників, які виникли на підставі кредитних договорів.
Тобто в розумінні договору факторингу позивач отримав право грошової вимоги до позичальника саме в розмірі, який чітко визначений у реєстрі боржників і нарахування новим кредитором заборгованості за відсотками не ґрунтується на положеннях ст. ст. 1077, 1078 ЦК України (у чинній на день укладення договору факторингу редакції).
Наведених обставин суд попередньої інстанції не врахував, а тому оскаржуване рішення не може залишатись чинним, позаяк загальна сума заборгованості за кредитним договором № 4172074 від 27 листопада 2023 року становить 46 849,19 гривень (9999,96 + 13 599,32 + 23 249,91).
Разом з тим зазначена заявником в апеляційній скарзі практика Верховного Суду є нерелевантною і не може буди застосованою до спірних відносин споживчого мікрокредитування.
Так, висновки Верховного Суду, викладені щодо права суду зменшити розмір відсотків, який підлягає стягненню з боржника на користь кредитора за договорами споживчого кредиту через їх неспівмірність та несправедливість, було сформовано за інших фактичних обстави, зокрема, кредитні договори укладалися до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг" від 22 листопада 2023 року, яким було обмежено максимальний розмір денної процентної ставки.
Також у спірних правовідносинах кредитором нараховувалася заборгованість за відсотками в межах узгодженого строку кредитування та не здійснювалося передбачених ст. 625 ЦК України нарахувань, а, отже, не підлягає до застосування приведена в апеляційній скарзі практика Верховного Суду щодо можливості зменшення розміру неустойки, штрафів, та процентів річних як міри відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.
В справі, яка переглядається судом апеляційної інстанції, максимальний розмір денної процентної ставки врегульовано на законодавчому рівні.
Натомість для вирішення питання щодо релевантності правових висновків Верховного Суду у спорах, пов`язаних зі споживчим мікрокредитуванням, визначальне значення в мають суб`єктний склад правовідносин, особливості укладення договору споживчого кредиту, порядок доведення до відома споживача інформації про умови кредитування та інші встановлені фактичні обставини справи в їх сукупності.
Оскільки у справах, на які посилається заявник, такі обставини істотно відрізняються від обставин цієї справи, викладені у них правові висновки не підлягають застосуванню при вирішенні цього спору.
Не вбачає колегія суддів підстав для зупинення провадження у справі до завершення касаційного провадження Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у справі № 552/672/23, адже зупинення провадження у справі з наведеної підстави є правом, а не обов`язком суду. Крім того, предметом касаційного перегляду у справі № 552/672/23 є питання визнання несправедливими умов правочину в контексті частини п`ятої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів", тоді як у цій справі апеляційний суд не застосовує положення законодавства про захист прав споживачів щодо визнання недійсними умов кредитного договору.
Підставою для скасування рішення суду першої інстанції відповідно до пунктів 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись ст. ст. 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
п о с т а н о в и в :
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Скользнєвої Валерії Владиславівни задовольнити частково.
Скасувати рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 09 квітня 2026 року.
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські фінансові операції" задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські фінансові операції" заборгованість за кредитним договором №4172074 від 27 листопада 2023 року в розмірі 46 849 (сорок шість тисяч вісімсот сорок дев`ять) гривень 19 копійок.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий: С.В. Хилевич
Судді: С.О. Гордійчук
Н.М. Ковальчук