ЄУН: 336/4410/26
Провадження №: 2/336/3521/2026
26.08.26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 серпня 2026 року м. Запоріжжя
Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого судді Худіна О.О., за участі секретаря судового засідання Дорошенко К.В., розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Запоріжжя за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, щодо предмету спору: Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району та піклування про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини до вісімнадцяти років батьком,
ВСТАНОВИВ:
Позивач ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя із вищевказаною позовною заявою.
За змістом позовної заяви позивач зазначає, що 25 серпня 2017 року між позивачем, громадянином України ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) ІНФОРМАЦІЯ_1 та громадянкою України ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ) (дошлюбне прізвище ОСОБА_4 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , було укладено шлюб, зареєстрований Вознесенівським районним у місті Запоріжжя відділом державної реєстрації актів цивільного стану головного територіального управління юстиції Запорізької області, актовий запис № 366.
Від шлюбу у подружжя народився син ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 , який проживає разом зі мною і перебуває на моєму повному утриманні.
3 серпня 2021 року між позивачем та ОСОБА_3 шлюбні стосунки фактично припинилися відповідач зібрала свої особисті речи та поїхала жити до своєї матері, оскільки сімейні відносини між не склалися через діаметрально протилежні характери, погляди на життя, фізичну та психологічну несумісність, що призводило до безпричинних сварок та скандалів.
У листопаді 2021 року ОСОБА_3 заключила контракт та пішла служити до лав Збройних сил України радіотелефоністом
Таким чином ОСОБА_3 показала своє ставлення до своєї рідної дитини - сина ОСОБА_6 , якого залишила проживати відповідачем - батьком, на даний час позивач разом з сином проживають окремо від відповідача.
Фактично ОСОБА_3 ще у 2021 році самоусунулася від своїх
материнських обов?язків.
28.07.2022 року на підставі рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від, суддя Дацюк О.1. справа ЄУН № 336/2081/22 провадження 2/336/3045/2022 - шлюб між сторонами було розірвано.
Пізніше оскільки дійти згоди з Відповідачкою щодо місця проживання спільної дитини не вдалося Позивач був змушений звернутися до суду з позовом про визначення місця проживання дитини.
24.01.2023 року на підставі рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя, суддя Боєва Є.С. справа ЄУН № 336/3581/22 провадження 2/336/359/2023 було визначено місце проживання малолітнього сина ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 , у АДРЕСА_1 разом з батьком ОСОБА_1 .
21 квітня 2023 року колишня дружина ОСОБА_7 (дошлюбне прізвище ОСОБА_8 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , уклала шлюб ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4
зареєстрований Новомосковським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Новомосковському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), актовий запис № 322.
На даний час ОСОБА_2 перебуває в іншому шлюбу та також знаходиться на службі в лавах ЗСУ на посаді радіотелефоніста радіовідділення радіовзводу роти зв`язку командного пункту польового вузла зв`язку В/Ч НОМЕР_3 , в званні солдат та взагалі не приділяє часу та увагу для виховання свого сина.
Таким чином ОСОБА_2 не приймає ніякої участі у вихованні дитини, не спілкується з сином, не відвідує його, не надає сину доступу до культурних та інших духовних цінностей, не сприяє засвоєнню ним загальновизнаних норм моралі, не виявляє інтересу до внутрішнього світу дитини, не створює умов для отримання ним освіти, а отже не несе жодних зобов?язань по вихованню та матеріальному утриманню сина. ОСОБА_2 фактично самоусунулась від процесу виховання дитини та повністю ігнорує її інтереси.
Відтак з серпня 2021 року та по даний час позивач - ОСОБА_1 разом з сином проживає за адресою: АДРЕСА_1 в належних умовах для спільного проживання та повністю утримую сина, та опікуюсь його інтересами та потребами, особисто займаюся його вихованням, слідкую за його розвитком та його здоров`ям без участі матері.
Таким чином всі питання щодо виховання сина вирішуються позивачем ОСОБА_1 самостійно без участі та підтримки матері.
Таким чином, позивач створив всі необхідні умови для проживання дитини, здійснює опіку над ним, доглядає та піклується про його стан здоров?я. Дитина проживає окремо від матері.
Отже, з огляду наведеного, виникла ситуація, коли необхідно встановити
факт, самостійного виховання та утримання дитини до вісімнадцяти років батьком, а саме встановити, що я, ОСОБА_1 як батько самостійно виховую та доглядаю свого сина - ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 .
На підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.05.2026 справу передано в провадження судді Худіної О.О. 12.05.2026.
Ухвалою судді від 20.05.2026 постановлено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі, розглядати її в порядку загального позовного провадження, а також дату, час та місце проведення підготовчого засідання.
08.06.2026 від відповідачки ОСОБА_2 надійшла заява про визнання позовних вимог.
Ухвалою судді від 16.06.2026 було постановлено замінити третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору службу у справах дітей Запорізької міської ради по Шевченківському району на Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району та піклування.
07.07.2026 від Органу опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району та піклування надійшов висновок щодо розв`язання спору.
06.08.2026 від позивача надійшла заява про закриття підготовчого засідання та призначення справи до судового розгляду по суті.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 06 серпня 2026 року було постановлено закрити підготовче провадження у справі та призначити справу до судового розгляду по суті.
У судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги.
Відповідач до суду не з`явилась, в матеріалах справи наявна заява про визнання позовних вимог.
Представник третьої особи у судовому засіданні підтримала наданий суду висновок, просила прийняти рішення з урахуванням найкращих інтересів дитини.
Суд, заслухавши позивача, представника третьої особи, вивчивши матеріали справи, оцінивши докази надані сторонами, вважає що позов підлягає задоволенню з наступних обставин.
Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 18-20).
Згідно із копією свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_4 , 25.08.2017 Вознесенівським районним у місті Запоріжжі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, вказаним відділом реєстрації актів громадянського стану між сторонами у справі зареєстровано укладення шлюбу, актовий запис №366 від 25.08.2017 (а.с. 16).
Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 28.07.2022 у справі №336/2081/22 пр. 2/336/3045/2022 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу задоволено. Розірвано шлюб, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , зареєстрований Вознесенівським районним у місті Запоріжжі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області 25 серпня 2017 року, про що зроблено актовий запис № 366, рішення набрало законної сили 30.08.2022 (а.с. 32)
Сторони мають малолітню дитину сина - ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_5 від 31.10.2017, видане Шевченківським районним у місті Запоріжжі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області (а.с. 17).
ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_6 , фактично мешкає за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджено довідкою №4-18/7-1755 від 07.11.2017 (а.с. 24-25).
Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 24 січня 2023 року у справі №336/3581/22 пр. 2/336/359/2023 позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: орган опіки та піклування Районної адміністрації по Шевченківському району, про визначення місця проживання малолітньої дитини - задоволено. Визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом з батьком - ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , рішення набрало законної сили 02.03.2023 (а.с.34-39).
Довідкою голови правління ОСББ «Затишний дім - 468» від 23.04.2026 за підписом мешканців квартири АДРЕСА_2 підтверджено, що ОСОБА_1 мешкає за адресою: АДРЕСА_1 разом із сином - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , вихованням якого займається батько і вони завжди разом (а.с. 26).
Довідка, яка видана Запорізькою гімназією № 95 Запорізької міської ради від 02.03.2026 №12 за змістом якої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 є учнем 1-А класу Запорізької гімназії № 95 Запорізької міської ради (а.с. 26).
Довідка, яка видана Запорізькою гімназією № 95 Запорізької міської ради від 20.04.2026 №32 за змістом якої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 навчається у Запорізькій гімназії № 95 ЗМР, учень проживає з батьком ОСОБА_1 . В продовж 2025-2026 начального року, мати ОСОБА_7 зв`язком з класним керівником не підтримувала, у батьківських зборах участі не приймала, навчальними успіхами дитини не цікавилась (а.с. 27).
Довідка, яка видана Дитячою-юнацькою спортивною школою №6 Запорізької міської ради Запорізької області від 04.05.2026 №35 вихованець школи ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відвідує тренування у закладі, дитину на тренування та після тренувань постійно супроводжує та забирає батько - ОСОБА_1 (а.с. 28).
Комунальним некомерційним підприємством «Лівобережним центром первинної медико-санітарної допомоги №2» ЗМР повідомляє, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , на протязі 2022-2026 років з дитиною звертались батько та іноді бабуся (а.с. 29-31).
Відповідно до довідки про фактичне місце проживання/не проживання особи від 04.05.2026 вих. № M-608-862, яка видана районною адміністрацією Запорізької міської ради по Шевченківському району встановлено, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 разом з малолітнім сином ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 має військове звання - рядовий, тимчасове посвідчення військовозобов`язаного НОМЕР_7 (а.с. 21).
Позивач звертався до ІНФОРМАЦІЯ_6 щодо отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період 08.04.2026 реєстраційний номер №20260408-611389 (а.с. 22).
10.04.2026 ІНФОРМАЦІЯ_7 винесено рішення щодо відмови в наданні відстрочки, причина відмови - у зв`язку з відсутності рішення суду про встановлення факту самостійного виховування дитини (а.с. 23).
Відповідачка ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , військовий квиток № НОМЕР_8 , перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_3 на посаді радіотелефоніста взводу управління командира дивізіон самохідного артилерійського дивізіону.
Згідно Витягу із наказу № 106-РС від 30.11.2021
ОСОБА_3 було прийнято на військову службу за контрактом.
Згідно Витягу із наказу № 254 від 13.12.2024 продовжено дію контракту про проходження військової служби до оголошення демобілізації: солдату
ОСОБА_7 , оператору штабу 2 самохідного артилерійського дивізіону, [номер приховано], з 30.11.2023 року, підстава: рапорт солдата ОСОБА_7 ( ОСОБА_3 ) №507 від 18.11.2024.
Згідно довідки від 09.05.2026 N? 2728/5007 Форма 5 (видається військовослужбовцям), яка видана код НОМЕР_9 військова частина НОМЕР_3 Збройні Сили України, солдат ОСОБА_7 перебуває на військовій службі по контракту в військовій частині НОМЕР_3 .
Свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_10 від 21.04.2023 підтверджено, що відповідач ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_8 уклала шлюб із ОСОБА_10 , прізвище відповідачки після державної реєстрації шлюбу « ОСОБА_11 ».
Висновком Районної адміністрації по Шевченківському району Запорізької міської ради від 03.07.2026 встановлено факт самостійного виховання та утримання дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 до вісімнадцяти років батьком ОСОБА_1 .
19.06.2026 спеціалістами відділу по Шевченківському району служби (управління) у справах дітей Запорізької міської ради було проведено обстеження умов проживання дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який мешкає разом з батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 . та складено відповідний акт, у якому зазначено, що житлове приміщення знаходиться на другому поверсі, дев`ятиповерхового будинку, складається з двох кімнат, коридор, кухня, ванна кімната, туалет. В наявності газо-, водо-, електропостачання. Уся необхідна техніка та побутові меблі в наявності. Дитина мешкає у кімнаті разом з батьком, є окреме ліжко, шафа з іграшками та одягом за сезоном, засоби особистої гігієни, канцелярія. Батьком створені належні умови для проживання, навчання, відпочинку та розвитку дитини.
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється Сімейним кодексом України (стаття 1 СК України).
Частиною першою статті 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
Статтею 141 СК України встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.
Права та обов`язки батьків щодо виховання дитини передбачені у статтях 150, 151 СК України.
За приписами частини другої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Відповідно до частин першої четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.
При цьому сімейні відносини як вид суспільних відносин складаються з суб`єктів, об`єктів і змісту (прав та обов`язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є юридичні факти, які поділяються на юридичні дії (настання яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини).
Так, у силу положень ЦК України у момент народження фізичної особи в неї виникає цивільна правоздатність (здатність мати цивільні права та обов`язки), яка припиняється у момент її смерті (стаття 25 ЦК України), а з підстав, установлених цим Кодексом, виникає цивільна дієздатність (здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання), яка може бути обмежена виключно у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 30 ЦК України).
Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.
СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.
Із вищенаведеного слідує, що встановлення факту самостійного виховання дитини можливе в ході вирішення питання про позбавлення одного з батьків батьківських прав та встановлення обставин невиконання одним із батьків батьківських обов`язків.
Тобто, за змістом наведених норм чинного законодавства з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися. Таким чином, при встановленні факту самостійного виховання дитини батьком фактично встановлюється юридичний факт, в силу якого обсяг прав матері обмежується або припиняється, тобто вона може бути позбавлена батьківських прав щодо дитини на підставі пункту 2 частини 1статті 164 СК України.
Оскільки в Сімейному кодексі України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.
Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.
Оскільки, сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом, як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.
Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 201/5972/22 від 11 вересня 2024 року.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Відповідно ч.1, 2 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно ч.1, 2, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Верховний Суд, в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує.
Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у рішенні від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" зазначив, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити,
чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Пунктами 1,2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
У частинах першій-третій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Під час будь-якого розгляду згідно з пунктом 1 цієї статті всім заінтересованим сторонам надається можливість брати участь у розгляді та викладати свою точку зору. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників сімейних правовідносин, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (постанова Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц).
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 в Україні введений воєнний стан у зв`язку зі збройним нападом росії, який триває і тепер.
Цього ж дня Президент України видав Указ № 69/2022 «Про загальну мобілізацію», яким оголошено проведення загальної мобілізації.
Відповідно до статті 4 Закону України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію») організація і порядок проведення мобілізаційної підготовки та мобілізації визначаються цим Законом, актами Президента України та Кабінету Міністрів України.
Статтею 22 вказаного Закону визначено обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.
У статті 23 Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку» визначено перелік осіб, які мають право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.
Отже, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком кожного військовозобов`язаного громадянина України за відсутності випадків, визначених законами України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку» та «;Про військовий обов`язок і військову службу»
Встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини має юридичне значення, потрібно для позивача задля подальшого звільнення з військової служби Позивача, захисту прав та інтересів дитини та її прав та інтересів, як батька неповнолітньої дитини, оскільки в подальшому можуть виникати питання про оформлення документів щодо соціальної допомоги на дитину, яка виховується тільки одним з батьків, інших необхідних документів та вирішення питань, пов`язаних із вихованням дитини, а також щодо переміщення дитини без документального оформлення згоди матері.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 СК України.
Так, законодавець уточнив поняття «військовозобов`язані жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років», тобто розширив перелік осіб, які мають право на відстрочку призову на військову службу під час мобілізації та/або звільнення з військової служби за наведених підстав. Таке унормування зумовлене врахуванням усіх наявних життєвих ситуацій, коли особа самостійно виховує дитину (наприклад: особа, яка розлучена та самостійно здійснює обов`язки по вихованню та утриманню дитини, у той час коли інший з батьків позбавлений фактичної змоги виконувати свої обов`язки; батько або матір не беруть участі у вихованні та утриманні дитини або зникли, проте не визнані судом безвісно відсутніми або такими, що позбавлені батьківських прав; якщо один з батьків перебуває на окупованій території і не може фактично виховувати та утримувати дитину тощо).
Диспозиція пункту 4 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» містить імперативний припис стосовно того, що підстава для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації особи, яка самостійно виховує та утримує дитину, має бути встановлена виключно за рішенням суду.
Законодавець, враховуючи наявні життєві ситуації в умовах війни, розширив перелік підстав, за яких особа, яка самостійно виховує та утримує дитину, може отримати відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації без позбавлення іншого батьківських прав з урахуванням неможливості реалізації ним своїх батьківських прав та обов`язків в умовах війни чи/або надання такій особі соціального статусу одинокого батька (матері) у разі відсутності іншого з батьків та ін.
Отож, удосконалюючи законодавство в умовах режиму воєнного стану, законодавець передбачив установлення факту самостійного виховання та утримання дитини як підставу для отримання відстрочки від мобілізації та/або звільнення з військової служби та чітко визначив порядок його встановлення виключно в судовому порядку, що унеможливлює встановлення такого юридичного факту в позасудовому порядку будь-яким іншим органом влади.
У такий спосіб законодавцем установлено судовий контроль задля дотримання балансу між інтересами особи та народу України в особі держави в розумінні статті 65 Конституції України.
Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній Верховним Судом, у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, у постанові від 02 квітня 2025 року у справі № 127/3622/24 (провадження № 61-12634св24).
Тому, оцінюючи доводи і докази, які підтверджують факт самостійного виховання особою дитини, суди мали б досліджувати обставини (події), які є виключними (непереборними / винятковими / неординарними / особливими) у конкретних життєвих ситуаціях (наприклад: особа, яка розлучена та самостійно здійснює обов`язки по вихованню та утриманню дитини, в той час коли інший з батьків позбавлений фактичної змоги виконувати свої обов`язки; батько або матір не беруть участі у вихованні та утриманні дитини або зникли, проте не визнані судом безвісно відсутніми або такими, що позбавлені батьківських прав; якщо один з батьків перебуває на окупованій території, в полоні і не може фактично виховувати та утримувати дитину тощо).
Водночас суд зазначає, що рішення суду обґрунтовується не тільки заявою про визнання позову відповідачкою, а й дослідженими судом доказами у їх сукупності, поясненнями свідків та засадами цивільного судочинства.
Враховуючи встановлені обставини, а саме перебування матері військовій службі протягом тривалого часу, враховуючи інтереси дитини, оцінюючи сукупність доказів в цілому, суд дійшов висновку про доцільність встановлення факту самостійного виховання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та утримання неповнолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Разом з тим, суд вважає за необхідне роз`яснити відповідачу, що матір дитини у разі встановлення факту самостійного виховання дитини батьком не обмежена у своєму праві на спілкування з дитиною та участі у її вихованні і може реалізувати свої права шляхом домовленості з батьком дітей щодо встановлення часу спілкування або за рішенням органу опіки та піклування чи за рішенням суду.
Керуючись ст. 5,6,10,206,263-265,280-285,353 ЦПК України,суд,-
УХВАЛИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, щодо предмету спору: Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району та піклування про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини до вісімнадцяти років батьком - задовольнити.
Встановити факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , самостійно виховує та утримує неповнолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_11 , який проживає разом з батьком за адресою АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1331,20 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Рішення суду складено та підписано 26.08.2026.
Суддя О.О. Худіна