УХВАЛА
26 серпня 2026 року
м. Київ
справа №380/5635/25
адміністративне провадження №К/990/39158/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Ханової Р.Ф.,
суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.,
перевіривши касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2026 року
та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2026 року
у справі № 380/5635/25
за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Львівській області,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, - Головне управління ДПС у м. Києві,
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
УСТАНОВИВ:
19 серпня 2026 року на адресу Верховного Суду вдруге надійшла касаційна скарга фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2026 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2026 року у справі №380/5635/25, предметом спору в якій є визнання протиправними та скасування податкових повідомлень- рішень Головного управління ДПС у Львівській області від 07 жовтня 2024 року №42182/13-01-07-09 та від 07 жовтня 2024 року № 42184/13-01-07-09.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2026 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2026 року, відмовлено в задоволенні позову.
Перевіривши касаційну скаргу на відповідність вимогам Кодексу адміністративного судочинства України, Суд установив, що вона подана без додержання вимог статті 330 цього Кодексу з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Частиною четвертою статті 328 КАС України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках, визначених пунктами 1- 4 цієї частини.
За змістом пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України підставою касаційного оскарження є застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України передбачено, що у касаційній скарзі зазначається підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, з визначенням передбаченої статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Отже, у разі посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник повинен чітко зазначити норму права, яку суд апеляційної інстанції, на його думку, застосував неправильно, постанову Верховного Суду, у якій викладено висновок щодо застосування цієї ж норми права, навести такий висновок, який не було враховано судом апеляційної інстанції, а також обґрунтувати подібність правовідносин у справі, яка переглядається, та у справі, в якій Верховний Суд сформулював відповідний правовий висновок.
У касаційній скарзі скаржник визначає підставою касаційного оскарження пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та вказує, зокрема, на неправильне застосування судами попередніх інстанцій підпункту 80.2.3 пункту 80.2 статті 80, пункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу України, посилаючись на низку постанов Верховного Суду.
Так, скаржник стверджує, що фактична перевірка проведена за відсутності належних правових та фактичних підстав, оскільки письмове звернення споживача не містило відомостей про можливі порушення саме ФОП ОСОБА_1 . Крім того, скаржник наголошує на тому, що в наказі Головного управління ДПС у м. Києві від 21 серпня 2024 року № 5633-п не зазначено його як суб`єкта господарювання, щодо якого призначена фактична перевірка, та вважає, що це не відповідає вимогам пункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу України.
Водночас, оцінюючи такі доводи позивача, суди попередніх інстанцій виходили, зокрема, з того, що незазначення безпосередньо в наказі від 21 серпня 2024 року №5633-п найменування та реквізитів ФОП ОСОБА_1 не свідчить про порушення вимог статті 81 Податкового кодексу України, оскільки цим наказом передбачено проведення фактичних перевірок платників податків/об`єктів, зазначених у додатках 1- 10, а наказ та додатки до нього становлять єдиний розпорядчий акт та у сукупності містять відомості про об`єкт, у якому позивач здійснює господарську діяльність.
При цьому Суд звертає увагу на те, що Верховний Суд у постанові від 09 червня 2026 року у справі № 380/26084/24 висловив правову позицію щодо застосування пункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу України у правовідносинах, пов`язаних із проведенням фактичної перевірки торговельного об`єкта під комерційним найменуванням «YablUKA».
У цій постанові Верховний Суд виходив із того, що наказ про проведення перевірки є не лише внутрішнім організаційним документом контролюючого органу, а актом індивідуальної дії, який спрямований на породження правових наслідків для конкретного платника податків, а його зміст має бути достатньо визначеним і зрозумілим та давати можливість ідентифікувати особу, обсяг і межі перевірки.
Верховний Суд зазначив, що вимоги пункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу України щодо зазначення найменування платника податків, його реквізитів, об`єкта, виду та підстав перевірки мають імперативний характер та спрямовані на забезпечення належної індивідуалізації акта контролю.
Установивши, що в наказі як об`єкт перевірки було визначено магазин електроніки «Yabluka», тобто використано комерційне найменування торговельного об`єкта, тоді як фактичні перевірочні дії здійснені щодо конкретної фізичної особи-підприємця, Верховний Суд дійшов висновку, що така невідповідність між суб`єктом, визначеним у наказі, та суб`єктом, щодо якого фактично здійснено контрольні заходи, свідчить про порушення принципу індивідуальності адміністративного акта.
За висновком Верховного Суду, відсутність чіткого визначення платника податків або підміна його комерційним позначенням об`єкта господарської діяльності не забезпечує належної індивідуалізації платника податків, щодо якого прийнято рішення про проведення перевірки, а відповідні порушення вимог пункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу України мають істотний характер.
Разом із тим касаційна скарга не містить належного викладення заявленої скаржником підстави касаційного оскарження з урахуванням зазначеного висновку Верховного Суду, сформульованого у постанові від 09 червня 2026 року у справі №380/26084/24, хоча предмет доводів касаційної скарги, серед іншого, безпосередньо стосується застосування пункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу України та належної індивідуалізації платника податків у наказі про проведення фактичної перевірки.
Натомість скаржник посилається на низку інших постанов Верховного Суду, цитує викладені в них правові висновки та наводить власну оцінку встановлених судами обставин, однак не співвідносить висновок суду апеляційної інстанції щодо застосування пункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу України з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постанові від 09 червня 2026 року у справі № 380/26084/24.
З огляду на встановлені статтею 341 КАС України межі касаційного перегляду суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями самостійно визначати замість скаржника підстави касаційного оскарження, доповнювати їх або формувати правове обґрунтування касаційної скарги.
За таких обставин скаржнику необхідно уточнити підставу (підстави) касаційного оскарження судових рішень та викласти її (їх) відповідно до вимог частини четвертої статті 328 та пункту 4 частини другої статті 330 КАС України з урахуванням правових висновків, викладених Верховним Судом у постанові від 09 червня 2026 року у справі № 380/26084/24.
Зокрема, у разі обґрунтування касаційної скарги пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України скаржнику необхідно зазначити конкретну норму права, яку, на його думку, суд апеляційної інстанції застосував без урахування висновку Верховного Суду, навести відповідний висновок щодо застосування цієї норми права, співвіднести його з висновками суду апеляційної інстанції у цій справі та обґрунтувати подібність правовідносин.
Саме по собі наведення значної кількості постанов Верховного Суду без чіткого взаємозв`язку між відповідним висновком щодо застосування конкретної норми права, висновками суду апеляційної інстанції та правовідносинами у справі, яка переглядається, не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Відповідно до частини другої статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, установлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
За таких обставин касаційну скаргу належить залишити без руху та надати скаржнику строк для усунення її недоліків шляхом подання до Верховного Суду уточненої касаційної скарги, оформленої відповідно до вимог статті 330 КАС України, із викладенням підстав касаційного оскарження з урахуванням наведеного в цій ухвалі.
Керуючись статтями 169, 328, 330, 332 КАС України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2026 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2026 року у справі № 380/5635/25 - залишити без руху.
Надати скаржнику десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги.
Роз`яснити скаржнику, що у разі невиконання вимог цієї ухвали в установлений Судом строк касаційна скарга буде повернута.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді Р.Ф. Ханова
Л.І. Бившева
В.В. Хохуляк