Новосанжарський районний суд Полтавської області
Справа № 542/1467/26
Провадження № 2/542/919/26
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 серпня 2026 року селище Нові Санжари
Новосанжарський районний суд Полтавської області в складі:
головуючої судді - Афанасьєвої Ю.О.,
за участю:
секретаря судового засідання - Чиж Л.О.,
позивачки - ОСОБА_1 ,
представника позивачки - адвоката Євтухової Т.Д.,
представника відповідача - адвоката Головка І.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Нові Санжари питання про прийняття до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Драбинівської сільської ради, про визначення місця проживання малолітньої дитини та стягнення аліментів на її утримання,
В С Т А Н О В И В:
В провадженні суду перебуває вищевказана цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини.
Ухвалою суду від 22 липня 2026 року провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з викликом сторін та запропоновано відповідачу надати відзив на позовну заяву.
Від відповідача ОСОБА_2 12.08.2026 року надійшов відзив на позовну заяву, а також відповідачем скеровано до суду зустрічну позовну заяву про визначення місця проживання малолітньої дитини та стягнення аліментів на її утримання, в якій просить прийняти зустрічний позов до спільного розгляду з первісним позовом, визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягувати з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ) аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини з усіх видів її заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дати подання зустрічної позовної заяви і до досягнення дитиною повноліття.
Обґрунтовуючи доцільність прийняття зустрічного позову ОСОБА_2 вказує, що обидва позови взаємопов`язані, випливають з одних і тих самих сімейних правовідносин, а задоволення зустрічного позову повністю виключає задоволення первісного позову в частині визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів.
Зокрема зазначає, що сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі з 07 лютого 2018 року. Від якого у них народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та з моменту народження і по теперішній час він безперервно та фактично проживає разом з ним (батьком) за адресою: АДРЕСА_1 . Заявлена ж ОСОБА_1 у первісному позові вимога про визначення місця проживання малолітнього сина за адресою: АДРЕСА_2 , не відповідає інтересам дитини. За вказаною адресою дитина ніколи не проживала, відповідні житлово-побутові умови для дитини там відсутні. Зміна сталого середовища, навчального закладу та звичного соціального оточення завдасть 7-річній дитині важкої психологічної травми.
В судовому засіданні представник відповідача адвокат Головко І.І. просив прийняти зустрічний позов до спільного розгляду з первісним позовом, в обґрунтування також додав, що відповідач не заперечує проти задоволення позову ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, однак заперечує в частині позовних вимог про визначення місця проживання сина з позивачкою за адресою: АДРЕСА_2 та стягненню з нього аліментів. Тому вважає, що спільний розгляд первісного та зустрічного позовів є доцільним.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи (а.с.29), про причини неявки суду не повідомив.
В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 , представник позивачки адвокат Євтухова Т.Д. просили відмовити у прийнятті зустрічного позову ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів.
Так, представник позивачки адвокат Євтухова Т.Д. зазначила, про те, що вважають, що спільний розгляд позову про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини та позову про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів не є доцільним, оскільки такі позови мають різний предмет та обсяг доказування, вони не є взаємопов`язаними, їх спільний розгляд ускладнить вирішення справи про розірвання шлюбу та стягнення аліментів.
Також у відповідності до вимог ст. 274 ЦПК України встановлюються різні строки та порядок розгляду справ про розірвання шлюбу і стягнення аліментів, які розглядаються в порядку спрощеного позовного провадження, та справ про визначення місця проживання дитини, які не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження
Так, зустрічний позов про визначення місця проживання дитини є спором, який відповідно до частини четвертої статті 274 ЦПК України підлягає розгляду лише у порядку загального позовного провадження, потребує більш тривалого часу у зв`язку з необхідністю залучення служби у справах дітей та отримання висновку органу опіки та піклування щодо вирішення спору.
Крім того, при розгляді справи за позовом про визначення місця проживання необхідно залучати до участі у справі орган опіки та піклування та з`ясовувати обставини щодо ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особистої прихильності дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. А також обов`язковим є розгляд даного питання на засіданні комісії зі складанням висновку органом опіки та піклування.
Враховуючи інтереси малолітньої дитини, яка потребує матеріального забезпечення від своїх батьків, вважає недоцільним є спільний розгляд позову про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини із зустрічним позовом про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів , оскільки ці позови мають різний обсяг дослідженні обставин справи, що не сприятиме оперативному вирішенню спору в інтересах малолітньої дитини.
Додатково зазначила, що позивачкою вимоги про визначення місця проживання дитини в первісному позові заявлено не було, а вони просили про залишення дитини проживати з позивачкою. Однак, враховуючи, що на даний час між сторонами виник спір з цього приводу, таку вимогу про залишення проживання дитини вони мають намір залишити без розгляду.
При вирішенні питання прийняття зустрічного позову суд враховує наступне.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 193 ЦПК України відповідач має право пред`явити зустрічний позов у строк для подання відзиву. Зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов`язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову.
Отже, умовами пред`явлення зустрічного позову є взаємопов`язаність зустрічного позову з первісним; доцільність сумісного розгляду основного й зустрічного позовів. Доцільним є сумісний розгляд, коли це дозволяє більш повно і об`єктивно дослідити обставини справи, встановити справжні взаємовідносини сторін, виключити винесення взаємно суперечливих чи взаємовиключних судових рішень.
Взаємний зв`язок первісного і зустрічного позову може виявлятись у тому, що зустрічна вимога виключає вимогу первісну, або обидва випливають з однієї підстави, або взаємний зв`язок виникає з однорідності обставин виникнення взаємних матеріально-правових вимог між позивачем і відповідачем. Первісний і зустрічний позов можуть бути взаємопов`язаними і тоді, коли підстава зустрічного позову паралізує підставу первісного позову, а тому задоволення вимог відповідача виключає задоволення вимог позивача.
Таким чином, зі змісту ст. 193 ЦПК України вбачається, що прийняття зустрічного позову до спільного розгляду з первісним відноситься до дискреційних повноважень суду, при цьому саме суд першої інстанції визначає взаємопов`язаність позовів (зокрема, виникнення із одних правовідносин, випадок коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову, тощо), а, крім цього, додатково повинен визначитися із доцільністю такого спільного розгляду, що є оціночним поняттям у кожній окремій справі та оцінку цьому може дати виключно суд, що розглядає справу як суд першої інстанції.
За змістом даної норми однією з умов прийняття зустрічного позову є доцільність сумісного розгляду основного і зустрічного позовів.
Доцільно їх розглядати в одному процесі тоді, коли це дозволить більш повно і об`єктивно дослідити обставини справи, встановити справжні взаємини сторін, виключити винесення взаємосуперечливих або взаємовиключних судових рішень. І, навпаки, недоцільно розглядати ці вимоги сумісно тоді, коли це затягне розгляд справи, а вимоги повністю можуть бути розглянуті окремо.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі №916/3245/17 зазначено, що ознаками зустрічного позову є його взаємопов`язаність із первісним позовом і доцільність його спільного розгляду з первісним позовом, зокрема коли позови виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову. Вимоги за зустрічним позовом можуть різнитися з вимогами первісного позову, але вони об`єднуються в одне провадження з первісним позовом ухвалою суду.
У постанові від 20 березня 2019 року у справі №910/2987/18 Велика Палата Верховного Суду також вказала, що взаємопов`язаність зустрічного та первісного позовів може виражатися у підставах цих позовів або поданих доказах, а також у тому, що вимоги за зустрічним і первісним позовами можуть зараховуватись. Подання зустрічного позову, задоволення якого виключатиме повністю або частково задоволення первісного позову, має на меті довести відсутність матеріально-правової підстави для задоволення первісного позову через відсутність матеріальних правовідносин, з яких випливає суб`єктивне право позивача за первісним позовом.
Зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом за умови не лише їх взаємопов`язаності, а й доцільності їх спільного розгляду.
Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 910/2987/18 та постановах Верховного Суду від 18 листопада 2021 року у справі № 910/3310/21, від 12 травня 2022 року у справі № 910/7951/21, від 17 травня 2021 року у справі № 910/18778/20.
Згідно з положень ч. 1,2 ст. 194 ЦПК України зустрічна позовна заява, яка подається з додержанням загальних правил пред`явлення позову, повинна відповідати вимогам статей 175 і 177 цього Кодексу. До зустрічної позовної заяви, поданої з порушенням вимог, встановлених частиною першою цієї статті, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу.
У статті 15 Цивільного кодексу України закріплено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини) визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції про права дитини держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Одним із основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов`язком батьків утримувати дітей до їх повноліття та знайшло своє закріплення в Сімейному кодексі (далі - СК) України.
Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.
Відповідно до статей 150, 180 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.
Згідно з положеннями статті 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Сплата аліментів за рішенням суду є одним зі способів виконання обов`язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини (Постанови Верховного Суду від 29 серпня 2024 року в справі № 759/14761/22, від 19 грудня 2022 року в справі № 643/3223/21 та ін.).
Отже, обов`язковою умовою для стягнення аліментів на користь одного з батьків є проживання з нею чи з ним самої дитини, на яку власне і стягуються аліменти (Постанова Верховного Суду від 22 листопада 2022 року в справі № 188/1029/19).
Момент, з якого починають стягуватися аліменти на дитину за рішенням суду чітко визначений у частині першій статті 191 СК України, згідно з якою аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.
Також законодавець передбачив можливість присудження аліментів за минулий час у випадках, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв`язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за десять років (частина друга статті 191 СК України).
Так, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 161 СК України).
Водночас Верховний Суд неодноразово наголошував, що під час вирішення справ, що стосується прав та інтересів дітей, суди повинні керуватися найкращими інтересами дитини, які, незважаючи на необхідність забезпечення балансу між інтересами дитини та сторін у справі, мають пріоритет над інтересами батьків.
Стягнення аліментів на дитину є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.
Отже, відповідно до сталої практики Верховного Суду, право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів на дитину має той з батьків, з ким фактично проживає дитина (Постанова від 25 листопада 2022 року в справі № 521/5667/21), тобто суд не ставить це в залежність від попереднього вирішення спору про місце проживання дитини.
Враховуючи наведене, незважаючи на те, що між сторонами може існувати спір про визначення місця проживання дитини, до моменту його вирішення дитина за жодних обставин не може бути позбавлена належних засобів для існування, оскільки її право на гідне життя, розвиток і забезпечення базових потреб є безумовним та підлягає першочерговому захисту. Обов`язок утримання дитини має пріоритетний характер і не може бути поставлений під сумнів або обмежений.
До таких висновків дійшов Верховний Суд у своїй постанові від 16 квітня 2026 року у справі № 314/5990/24, провадження № 61-16072св25.
Як вбачається з матеріалів справи, предметом позову ОСОБА_1 є розірвання шлюбу та стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 , 2018 року народження.
Предметом зустрічного позову ОСОБА_2 є визначення місця проживання дитини - ОСОБА_3 2018 року народження та стягнення з ОСОБА_1 аліментів на його утримання.
Отже предмети первісного та зустрічного позовів є різними, вони мають різні предмети доказування, не пов`язані спільними доказами, та на думку суду, їх спільний розгляд може значно ускладнити і затягнути розгляд справи.
Так, справи про розірвання шлюбу та стягнення аліментів розглядаються в порядку спрощеного провадження, в той час як справи про визначення місця проживання дітей розглядаються в порядку загального позовного провадження.
Тобто, прийняття зустрічного позову до спільного розгляду з первісним зумовить перехід суду до розгляду справи за правилами загального позовного провадження та унеможливить швидкий розгляд даної справи про стягнення аліментів.
Також, відповідно до ст.19 Сімейного кодексу України при розгляді справ про визначення місця проживання дітей є обов`язковим участь органу опіки та піклування, який надає свій письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Таким чином, суд доходить висновку про те, що хоча первісний і зустрічний позови виникли із сімейних правовідносин, позовні вимоги за первісним та зустрічним позовами не є взаємопов`язаними, при тому, що їх окремий розгляд не вплине на наслідки їх розгляду. Натомість прийняття зустрічного позову спричинить наслідки, передбачені ч. 4 ст. 193 ЦПК України у виді переходу до розгляду справи за правилами загального позовного провадження, що не сприятиме швидкому вирішенню питання, порушеного у первісному позові - щодо вирішення питання про утримання дитини шляхом стягнення аліментів, тому їх спільний розгляд суд визнає недоцільним.
За умовами ст. 194 ЦПК України зустрічна позовна заява, подана з порушенням вимог ч.1 та ч. 2 ст. 193 цього Кодексу, ухвалою суду повертається заявнику. Копія зустрічної позовної заяви долучається до матеріалів справи.
Враховуючи викладене, оскільки спільний розгляд цих позовів є недоцільним, тому у прийнятті зустрічного позову до спільного розгляду з первісним позовом необхідно відмовити.
Керуючись ст.ст. 193, 194, 258-260, 261, 353 ЦПК України, суд
У Х В А Л И В:
У прийнятті зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Драбинівської сільської ради, про визначення місця проживання малолітньої дитини та стягнення аліментів на її утримання - відмовити.
Роз`яснити позивачу за зустрічним позовом право звернутися з вказаним позовом у загальному порядку.
Зустрічну позовну заяву разом із доданими матеріалами повернути позивачу, копію зустрічної позовної заяви долучити до матеріалів справи.
Ухвала суду може бути оскаржена до Полтавського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів шляхом подачі апеляційної скарги.
Суддя Новосанжарського районного суду
Полтавської області Ю.О.Афанасьєва