Справа № 127/1097/26
Провадження № 2/127/176/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 серпня 2026 року місто Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області
в складі: головуючого судді Сичука М.М.,
за участю секретаря судового засідання Коровай А.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Вінниці в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя,
ВСТАНОВИВ:
У січні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.
Позовні вимоги мотивовані тим, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 17 травня 2019 року, який розірвано на підставі рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 28 квітня 2025 року у справі № 128/67/25.
У період шлюбу, 13 липня 2023 року, відповідачкою ОСОБА_2 було придбано квартиру АДРЕСА_1 . Право власності на вказану квартиру зареєстровано за відповідачкою.
Посилаючись на те, що спірна квартира була придбана сторонами під час перебування у шлюбі, а тому відповідно до положень сімейного законодавства є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, позивач просив суд поділити спірне майно та визнати за ним і відповідачкою право власності по 1/2 частці квартири за кожним.
Крім того, позивач просив вирішити питання про розподіл судових витрат та стягнути з відповідачки понесені ним витрати зі сплати судового збору та витрати на професійну правничу допомогу.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 16 січня 2026 року відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 23 березня 2026 року підготовче провадження у справі закрито та справу призначено до судового розгляду по суті.
12 червня 2026 року представником відповідачки адвокатом Лисаком М.Ю. подано відзив на позовну заяву, в якому також заявлено клопотання про поновлення строку на його подання.
Клопотання про поновлення процесуального строку обґрунтовано тим, що відповідачка, за твердженням її представника, не була належним чином обізнана про наявність цивільної справи та дізналася про існування судового провадження лише 30 квітня 2026 року після повідомлення сусідами про надходження на її ім`я судової кореспонденції.
Представник відповідачки зазначив, що на час розгляду справи відповідачка разом із малолітньою дитиною перебувала за межами України, у зв`язку з чим фактично не мала можливості отримувати поштову кореспонденцію за місцем реєстрації. Про наявність судового спору, зі слів представника відповідачки, їй не було відомо, хоча позивач був обізнаний про її місце перебування.
Також зазначено, що лише 21 травня 2026 року відповідачка отримала на електронну адресу скановані копії матеріалів цивільної справи та після ознайомлення з ними отримала можливість сформувати правову позицію щодо заявлених позовних вимог. 02 червня 2026 року ОСОБА_2 уклала договір про надання професійної правничої допомоги з адвокатом Лисаком М.Ю.
Щодо суті спору представник відповідачки позовні вимоги не визнав.
У відзиві зазначено, що квартира АДРЕСА_1 хоча й була придбана в період шлюбу сторін, однак придбана за особисті кошти відповідачки, отримані від відчуження належного їй на праві особистої приватної власності нерухомого майна.
Так, представник відповідачки посилався на те, що 04 червня 2020 року за договором дарування ОСОБА_2 набула у власність квартиру АДРЕСА_2 .
У подальшому, 05 липня 2023 року відповідачка відчужила вказану квартиру за договором купівлі-продажу за ціною 2 841 900 грн.
13 липня 2023 року ОСОБА_2 придбала квартиру АДРЕСА_1 , яка є предметом спору у цій справі.
На переконання сторони відповідачки, кошти, отримані від продажу квартири, яка була набута ОСОБА_2 за договором дарування, є її особистими коштами, а тому придбана за такі кошти спірна квартира відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 Сімейного кодексу України є особистою приватною власністю відповідачки та не підлягає поділу між подружжям.
Представник відповідачки також посилався на правові висновки Верховного Суду щодо необхідності встановлення не лише факту придбання майна в період шлюбу, а й джерела коштів, за які таке майно було придбано.
Крім того, у відзиві наведено обставини конфліктних відносин між сторонами, які, на думку відповідачки, стали причиною припинення сімейних відносин та розірвання шлюбу.
Зокрема, представник відповідачки зазначав, що позивач вчинив щодо відповідачки фізичне та психологічне насильство, внаслідок чого вона отримала тілесні ушкодження та зверталася за медичною допомогою. Також представник відповідачки посилався на обставини, що стали предметом розгляду у справі про адміністративне правопорушення, а також на звернення до правоохоронних органів із заявою про можливе вчинення кримінального правопорушення.
Посилаючись на вказані обставини, сторона відповідачки вважала, що поведінка позивача та його ставлення до виконання сімейних обов`язків можуть бути враховані судом при вирішенні спору.
Щодо розподілу судових витрат представник відповідачки заперечував проти стягнення з неї витрат позивача на професійну правничу допомогу в заявленому розмірі 25 000 грн, вважаючи їх неспівмірними зі складністю справи, обсягом виконаної представником позивача роботи та часом, необхідним для надання правничої допомоги.
Водночас сторона відповідачки заявила про понесення та очікуване понесення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000 грн та просила у разі відмови в задоволенні позову покласти судові витрати на позивача.
У відзиві представник відповідачки просив поновити строк на подання відзиву, прийняти його до розгляду, у задоволенні позову відмовити повністю, а також вирішити питання щодо розподілу судових витрат.
31 липня 2026 року представником позивача адвокатом Богословським С.В. подано відповідь на відзив.
У відповіді на відзив сторона позивача зазначила, що твердження відповідачки про неналежне повідомлення її про розгляд справи не відповідають матеріалам справи, оскільки, як зазначено в ухвалі суду від 23 березня 2026 року, відповідачка повідомлялася судом про дату, час та місце судових засідань належним чином, а підготовчі засідання у справі неодноразово відкладалися.
Щодо посилань сторони відповідачки на факти фізичного та психологічного насильства з боку позивача представник останнього зазначив, що постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 16 січня 2025 року у справі № 127/509/25 провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 173-2 КУпАП було закрито у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Представник позивача зазначив, що обставини, викладені у відзиві щодо вчинення позивачем насильства стосовно відповідачки, є безпідставними та такими, що не відповідають дійсності.
Щодо правового режиму спірної квартири сторона позивача зазначила, що квартира АДРЕСА_2 , до її відчуження належала ОСОБА_1 на праві особистої приватної власності та була набута ним до укладення шлюбу.
У період шлюбу, а саме 04 червня 2020 року, позивач подарував вказану квартиру своїй дружині ОСОБА_2 .
Представник позивача вважав помилковими доводи відповідачки про те, що кошти, отримані від продажу подарованої квартири, не можуть бути враховані при вирішенні питання щодо правового режиму спірного майна.
Також сторона позивача зазначила, що відповідачкою не надано належних і допустимих доказів того, що саме кошти, отримані від продажу квартири АДРЕСА_3 , були безпосередньо використані для придбання квартири АДРЕСА_1 .
На думку представника позивача, відсутність належних доказів походження коштів, використаних для придбання спірної квартири, не дає підстав для спростування встановленої статтею 60 Сімейного кодексу України презумпції спільності майна подружжя.
Крім того, представник позивача послався на умови договору купівлі-продажу спірної квартири від 13 липня 2023 року, згідно з якими її придбання здійснювалося за письмовою згодою чоловіка відповідачки ОСОБА_1 .
З огляду на викладене сторона позивача вважала, що спірна квартира є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та підлягає поділу між сторонами з визнанням за кожним із них права власності на 1/2 частку.
Щодо судових витрат представник позивача зазначив, що витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 25 000 грн підтверджені наявними у матеріалах справи договором про надання правничої допомоги, додатками до нього, детальним описом наданих послуг та документами, що підтверджують оплату.
Водночас сторона позивача заперечувала проти заявлених відповідачкою витрат на професійну правничу допомогу, посилаючись на недостатність доказів їх фактичного понесення або обов`язку щодо їх сплати, а також звернула увагу на умови додаткової угоди до договору про надання правничої допомоги, якою передбачено інший розмір гонорару.
Представник позивача адвокат Богословський С.В. у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві та відповіді на відзив.
Відповідачка ОСОБА_2 та її представник адвокат Лисак Максим Юрійович у судове засідання не з`явилися.
Водночас представником відповідачки до суду подано відзив на позовну заяву, в якому викладено правову позицію відповідачки щодо заявлених позовних вимог, наведено заперечення проти позову та заявлено прохання про відмову у його задоволенні в повному обсязі.
З урахуванням наявності в матеріалах справи відзиву на позовну заяву та викладеної у ньому позиції відповідачки щодо предмета спору, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у справі матеріалами та на підставі поданих сторонами доказів.
Суд, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, відзив на позовну заяву та відповідь на відзив, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, дійшов таких висновків.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи та на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За змістом статей 76, 77, 78, 79, 80, 89 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення учасників справи, а також інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Судом установлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 17 травня 2019 року.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 28 квітня 2025 року у справі № 128/67/25 шлюб між сторонами було розірвано.
Отже, на момент укладення договорів, які мають значення для вирішення цього спору, а саме договору відчуження квартири АДРЕСА_3 від 05 липня 2023 року та договору купівлі-продажу спірної квартири від 13 липня 2023 року, сторони перебували у зареєстрованому шлюбі.
Із матеріалів справи вбачається, що 04 червня 2020 року між сторонами було укладено договір дарування квартири, відповідно до якого ОСОБА_1 передав, а ОСОБА_2 прийняла у дар квартиру АДРЕСА_2 .
У подальшому, 05 липня 2023 року ОСОБА_2 відчужила зазначену квартиру за договором купівлі-продажу.
Відповідно до умов договору купівлі-продажу, квартира була відчужена за ціною 2 841 900 грн, із яких 852 600 грн продавець отримала готівкою, а 1 989 300 грн покупець зобов`язався перерахувати на банківський рахунок продавця.
Через вісім календарних днів, а саме 13 липня 2023 року, ОСОБА_2 уклала договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 .
Відповідно до умов зазначеного договору вартість квартири визначена сторонами у розмірі 300 000 грн. Договором передбачено, що покупець здійснила повний розрахунок із продавцем до оформлення та підписання договору.
Право власності на квартиру АДРЕСА_4 зареєстровано за ОСОБА_2 .
Саме зазначена квартира є предметом спору у цій справі.
Позивач, посилаючись на те, що квартира придбана сторонами в період шлюбу, вважає її об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та просить здійснити її поділ шляхом визнання за кожним із подружжя права власності на 1/2 частку.
Заперечуючи проти позову, відповідачка посилається на те, що спірна квартира була придбана за її особисті кошти, отримані від продажу квартири АДРЕСА_3 , яка набута нею за договором дарування.
Вирішуючи спір, суд виходить з такого.
Відповідно до частини третьої статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один із них не мав з поважної причини самостійного заробітку або доходу.
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Таким чином, положення статті 60 СК України встановлюють презумпцію спільності майна, набутого подружжям під час шлюбу.
За загальним правилом особа, яка посилається на те, що майно, придбане під час шлюбу, не є спільною сумісною власністю подружжя, повинна довести обставини, які спростовують встановлену законом презумпцію.
Такий підхід узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, викладеними, зокрема, у постанові від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, відповідно до яких той із подружжя, хто заперечує поширення режиму спільної сумісної власності на майно, набуте у період шлюбу, повинен довести обставини, що спростовують презумпцію його спільності. Аналогічний підхід підтримано у практиці Верховного Суду.
Разом із тим презумпція спільності майна подружжя не є безумовною.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею або ним за час шлюбу на підставі договору дарування.
Крім того, відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини або чоловіка є майно, набуте нею або ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй або йому особисто.
Отже, закон прямо передбачає можливість придбання одним із подружжя нерухомого майна в період шлюбу за особисті кошти, у зв`язку з чим таке майно не набуває правового режиму спільної сумісної власності.
Верховний Суд у своїй практиці неодноразово звертав увагу на те, що сам по собі факт придбання майна під час шлюбу не виключає можливості визнання такого майна особистою приватною власністю одного з подружжя, якщо буде встановлено, що воно придбане за особисті кошти такого з подружжя та надані належні й допустимі докази походження цих коштів.
Суд звертає увагу, що сторони не заперечують факту укладення 04 червня 2020 року договору дарування, за яким ОСОБА_1 подарував ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_3 .
Зазначена квартира була передана відповідачці саме на підставі договору дарування.
Отже, квартира АДРЕСА_3 після її набуття відповідачкою мала правовий режим її особистої приватної власності відповідно до пункту 2 частини першої статті 57 СК України.
Тому суд не може погодитися з доводами позивача, викладеними у відповіді на відзив, про те, що квартира АДРЕСА_3 та кошти, отримані від її відчуження, автоматично стали спільною сумісною власністю подружжя лише з тієї підстави, що квартиру до її дарування відповідачці було придбано позивачем до шлюбу.
Сам факт того, що дарувальником виступав чоловік відповідачки, не змінює правової природи договору дарування та не позбавляє майно, одержане обдаровуваною за таким договором, статусу її особистої приватної власності.
Водночас встановлення особистого характеру майна, яке було відчужене, не є достатнім для автоматичного висновку про особистий характер нового майна, придбаного після його продажу.
Для вирішення спору необхідно встановити, чи доведено відповідачкою, що квартира АДРЕСА_4 була придбана саме за кошти, які належали їй особисто, та чи існує належний доказовий зв`язок між відчуженням квартири АДРЕСА_3 і придбанням спірної квартири.
Суд бере до уваги, що квартира АДРЕСА_3 була відчужена 05 липня 2023 року за 2 841 900 грн.
Спірна квартира АДРЕСА_4 була придбана 13 липня 2023 року, тобто через нетривалий проміжок часу після продажу квартири АДРЕСА_3 .
При цьому вартість спірної квартири, визначена сторонами у договорі купівлі-продажу, становила 300 000 грн, що є значно меншою від суми коштів, отриманих відповідачкою від продажу квартири АДРЕСА_3 .
Разом із тим договором купівлі-продажу квартири АДРЕСА_4 прямо не визначено джерело коштів, за рахунок яких вона була придбана.
Сам по собі факт відсутності у договорі купівлі-продажу зазначення про те, що майно придбавається за особисті кошти одного з подружжя, не є безумовним доказом того, що таке майно було придбане за спільні кошти подружжя.
Так само наявність письмової згоди другого з подружжя на укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна сама по собі не визначає правового режиму майна та не є беззаперечним доказом придбання такого майна за спільні кошти подружжя. Вирішальним є встановлення фактичного джерела коштів та оцінка всіх доказів у їх сукупності. Такий підхід відображений і в актуальній практиці Верховного Суду.
Як встановлено судом, квартира АДРЕСА_2 , була набута ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 04 червня 2020 року.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 57 Сімейного кодексу України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу на підставі договору дарування.
Отже, суд погоджується з доводами відповідачки в тій частині, що квартира АДРЕСА_3 , набута нею за договором дарування, була її особистою приватною власністю.
05 липня 2023 року ОСОБА_2 відчужила зазначену квартиру на підставі договору купівлі-продажу.
Згідно з умовами договору купівлі-продажу, вартість квартири становила 2 841 900 грн, з яких частина коштів у сумі 852 600 грн була отримана продавцем готівкою, а решта коштів у сумі 1 989 300 грн підлягала перерахуванню покупцем на банківський рахунок продавця.
Через вісім днів після укладення зазначеного договору, 13 липня 2023 року, ОСОБА_2 придбала квартиру АДРЕСА_1 , яка є предметом спору у цій справі.
Вартість квартири відповідно до умов договору купівлі-продажу визначена сторонами у розмірі 300 000 грн.
Саме посилаючись на послідовність зазначених правочинів, відповідачка стверджує, що квартира АДРЕСА_4 була придбана за її особисті кошти, отримані від продажу належної їй квартири АДРЕСА_3 , а тому є її особистою приватною власністю відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України.
Разом із тим суд зазначає, що сам по собі факт відчуження відповідачкою належного їй особистого майна до моменту придбання спірної квартири не є достатнім та безумовним доказом того, що саме кошти, отримані від такого відчуження, були використані для придбання нового нерухомого майна.
Відповідно до частин першої, п`ятої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Таким чином, оскільки саме відповідачка заперечує проти поширення на спірну квартиру правового режиму спільної сумісної власності подружжя та посилається на придбання її за особисті кошти, саме на неї покладається обов`язок доведення зазначених обставин.
Конструкція статті 60 СК України передбачає презумпцію спільності права власності подружжя на майно, набуте ними у період шлюбу. Така презумпція може бути спростована, однак тягар доказування обставин, необхідних для її спростування, покладається на того з подружжя, який заперечує проти поширення правового режиму спільної сумісної власності на відповідний об`єкт. Такий правовий підхід неодноразово висловлювався Верховним Судом, зокрема в постановах у справах № 372/504/17, № 595/324/17, а також підтверджується новітньою практикою Касаційного цивільного суду.
Судом встановлено, що на підтвердження доводів про придбання спірної квартири за особисті кошти відповідачкою надано договори дарування квартири АДРЕСА_3 , її подальшого відчуження та договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_4 .
Водночас будь-яких належних та допустимих доказів фактичного руху грошових коштів від продажу квартири АДРЕСА_3 до моменту придбання квартири АДРЕСА_4 відповідачкою суду не надано.
Зокрема, у матеріалах справи відсутні: банківські виписки щодо надходження на рахунок відповідачки грошових коштів у сумі, передбаченій договором купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3 ; платіжні документи, що підтверджують фактичне перерахування покупцем коштів за відчужену квартиру; документи, які б підтверджували зняття відповідних коштів із банківського рахунку відповідачки; квитанції, платіжні доручення або інші документи, які б підтверджували використання саме особистих коштів відповідачки для розрахунку за квартиру АДРЕСА_4 ; інші належні та допустимі докази, які б дозволяли встановити безперервний та достовірний зв`язок між коштами, отриманими від продажу квартири АДРЕСА_3 , та коштами, фактично використаними для придбання спірної квартири.
При цьому суд звертає увагу, що відповідно до умов договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3 від 05 липня 2023 року лише частина вартості квартири в сумі 852 600 грн була зазначена як отримана продавцем готівкою, тоді як інша частина в сумі 1 989 300 грн відповідно до договору мала бути перерахована покупцем на банківський рахунок відповідачки.
Проте доказів фактичного виконання покупцем обов`язку щодо перерахування останньої суми коштів на рахунок відповідачки матеріали справи не містять.
Так само матеріали справи не містять доказів фактичного використання грошових коштів, отриманих відповідачкою за договором від 05 липня 2023 року, для здійснення розрахунку за спірну квартиру.
Сам факт укладення договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3 за вісім днів до укладення договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_4 хоча і підлягає врахуванню судом під час оцінки доказів, однак самостійно не свідчить про те, що саме кошти від продажу першої квартири були використані для придбання другої.
Такий висновок суду ґрунтується на тому, що цивільне судочинство не допускає встановлення обставин справи на підставі припущень. Наявність у відповідачки можливості використати особисті кошти для придбання квартири не тотожна доведенню факту їх фактичного використання.
Верховний Суд послідовно виходить із того, що якщо заява одного з подружжя про придбання майна за особисті кошти не підтверджена належними та допустимими доказами, презумпція спільності права власності подружжя на таке майно залишається неспростованою. Водночас саме на особу, яка заперечує проти визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, покладається тягар доказування обставин придбання такого майна за особисті кошти.
Суд також враховує, що сама по собі реєстрація права власності на квартиру АДРЕСА_4 виключно за ОСОБА_2 не змінює правового режиму цього майна та не спростовує презумпцію його спільності, оскільки право спільної сумісної власності подружжя виникає в силу закону незалежно від того, на ім`я кого із подружжя зареєстровано відповідне майно.
Крім того, судом враховано умови договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_4 від 13 липня 2023 року, відповідно до яких придбання квартири здійснювалося за письмовою згодою чоловіка покупця - ОСОБА_1 .
Наявність такої згоди сама по собі не є вирішальним доказом придбання квартири саме за спільні кошти подружжя. Водночас вона підлягає оцінці судом у сукупності з іншими доказами та обставинами справи.
За відсутності належних і допустимих доказів, які б достовірно підтверджували фактичне використання особистих коштів відповідачки для придбання квартири АДРЕСА_4 , суд приходить до висновку, що відповідачкою не спростовано встановлену статтею 60 СК України презумпцію спільності майна подружжя.
Таким чином, спірна квартира АДРЕСА_1 , була придбана сторонами у період перебування у зареєстрованому шлюбі, а відповідачкою не доведено належними та допустимими доказами наявність підстав для віднесення цього майна до її особистої приватної власності.
Відтак суд доходить висновку, що зазначена квартира є об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Суд звертає увагу, що сама по собі наявність у відповідачки особистого майна та факт його подальшого відчуження ще не свідчать автоматично про те, що інше майно, придбане під час шлюбу, було придбано саме за кошти, одержані від продажу такого особистого майна.
Для застосування положень пункту 3 частини першої статті 57 СК України необхідним є встановлення не лише факту наявності у одного з подружжя особистих коштів, а й безпосереднього та належним чином підтвердженого зв`язку між такими коштами та придбанням конкретного майна, щодо якого виник спір.
Отже, предметом доказування у цій справі є не лише встановлення факту набуття відповідачкою у власність квартири АДРЕСА_3 на підставі договору дарування та її подальшого продажу, а й встановлення того, що саме кошти, отримані від її відчуження, були фактично використані відповідачкою для придбання спірної квартири АДРЕСА_4 .
З наданих сторонами доказів судом встановлено, що 04 червня 2020 року на підставі договору дарування відповідачка набула у власність квартиру АДРЕСА_3 . У подальшому, 05 липня 2023 року вказана квартира була відчужена відповідачкою за договором купівлі-продажу.
Разом із тим, вже сам факт укладення договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3 та отримання відповідачкою грошових коштів від її продажу не є достатнім доказом того, що ці кошти були використані при придбанні квартири АДРЕСА_4 .
Судом враховується, що відповідно до договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3 від 05 липня 2023 року її продаж було здійснено за ціною 2 841 900 грн, при цьому частина коштів у сумі 852 600 грн, відповідно до умов договору, була отримана продавцем готівкою, а решта коштів у сумі 1 989 300 грн мала бути перерахована покупцем на банківський рахунок відповідачки.
Водночас відповідачкою не надано суду належних та допустимих доказів фактичного отримання зазначених коштів, їх зарахування на банківський рахунок, подальшого збереження цих коштів та їх використання для придбання квартири АДРЕСА_4 .
Зокрема, у матеріалах справи відсутні банківські виписки за рахунком відповідачки, на який, відповідно до договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3 , мали бути перераховані кошти у сумі 1 989 300 грн; платіжні документи, які підтверджували б фактичне зарахування зазначених коштів; документи, які б підтверджували рух коштів з моменту їх отримання від продажу квартири АДРЕСА_3 до моменту придбання квартири АДРЕСА_4 ; платіжні документи, квитанції, розписки або інші докази здійснення відповідачкою оплати за квартиру АДРЕСА_4 ; докази того, що грошові кошти, використані для придбання квартири АДРЕСА_4 , належали відповідачці особисто та не були спільними коштами подружжя.
При цьому відповідно до договору купівлі-продажу від 13 липня 2023 року спірна квартира АДРЕСА_4 була придбана за ціною 300 000 грн.
Однак матеріали справи не містять будь-яких доказів щодо фактичного джерела коштів, за рахунок яких була здійснена оплата за вказаним договором.
Суд окремо зазначає, що посилання відповідачки на те, що спірна квартира була придбана через декілька днів після продажу квартири АДРЕСА_3 , саме по собі не є безумовним доказом походження коштів, використаних для її придбання.
Часова послідовність укладення договорів не замінює належного доказування походження коштів.
Для підтвердження твердження про придбання майна за особисті кошти відповідачка повинна була надати докази, які дозволяють встановити безперервний або принаймні достовірний зв`язок між отриманням особистих коштів та їх використанням для придбання спірного майна.
Такими доказами, залежно від конкретних обставин справи, могли бути банківські виписки, платіжні документи, документи про зняття коштів із рахунку, квитанції про їх внесення, розписки або інші належні та допустимі докази, які дозволяли б суду встановити джерело походження коштів та їх фактичне використання.
Проте таких доказів відповідачкою суду не надано.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Оскільки саме відповідачка заперечує проти поширення презумпції спільності майна подружжя на спірну квартиру та стверджує, що вона була придбана за її особисті кошти, саме на неї покладається обов`язок доведення зазначених обставин.
Суд не може покладати в основу рішення припущення про те, що кошти, отримані відповідачкою від продажу квартири АДРЕСА_3 , були використані саме для придбання квартири АДРЕСА_4 .
Відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За таких обставин суд приходить до висновку, що відповідачкою не доведено належними та допустимими доказами, що квартира АДРЕСА_1 була придбана виключно за її особисті кошти.
Разом з тим, судом установлено, що спірна квартира була придбана 13 липня 2023 року, тобто в період зареєстрованого шлюбу між сторонами, який, як убачається з матеріалів справи, було укладено 17 травня 2019 року та розірвано на підставі рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 28 квітня 2025 року.
Отже, на момент придбання спірної квартири сторони перебували у зареєстрованому шлюбі.
Крім того, суд бере до уваги, що у договорі купівлі-продажу квартири від 13 липня 2023 року міститься зазначення про придбання квартири за письмовою згодою чоловіка покупця - ОСОБА_1 .
Разом з тим сама по собі наявність згоди другого з подружжя на укладення правочину не є самостійною підставою для автоматичного визнання майна спільною сумісною власністю. Проте ця обставина підлягає оцінці судом у сукупності з іншими доказами та обставинами справи.
Враховуючи, що спірна квартира придбана в період шлюбу, а відповідачкою не доведено належними, допустимими та достовірними доказами факт її придбання виключно за особисті кошти, суд доходить висновку, що встановлена статтею 60 СК України презумпція спільності майна подружжя у даному випадку не спростована.
Посилання відповідачки на те, що квартира АДРЕСА_3 була набута нею за договором дарування та, відповідно, була її особистою приватною власністю, суд оцінює критично в контексті вирішення спору щодо квартири АДРЕСА_4 , оскільки ця обставина сама по собі не доводить походження коштів, фактично використаних для придбання спірного нерухомого майна.
Крім того, суд бере до уваги пояснення позивача про те, що квартира АДРЕСА_3 до її дарування відповідачці належала йому на праві особистої приватної власності та була подарована відповідачці в період шлюбу. Водночас незалежно від правової оцінки обставин набуття відповідачкою права власності на квартиру АДРЕСА_3 , визначальним для вирішення цього спору є те, що відповідачкою не доведено факту використання коштів від її продажу для придбання квартири АДРЕСА_4 .
Таким чином, з огляду на встановлені судом обставини, квартира АДРЕСА_1 є майном, набутим сторонами в період шлюбу, щодо якого діє презумпція права спільної сумісної власності подружжя.
Доказів існування між сторонами шлюбного договору або домовленості про інший правовий режим зазначеного майна суду не надано.
Відповідно до статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Відповідачка у відзиві також посилалася на обставини сімейного конфлікту між сторонами, можливе застосування до неї насильства та необхідність відступу від засади рівності часток відповідно до статті 70 СК України.
Суд зазначає, що питання про відступ від засади рівності часток подружжя може вирішуватися за наявності встановлених законом істотних обставин, які мають бути належним чином доведені стороною, яка на них посилається.
Водночас у цій справі відповідачкою не заявлено самостійної вимоги про визначення часток у спірному майні у іншому співвідношенні, ніж по 1/2 частці за кожним із подружжя, а також не надано належних і достатніх доказів, які б відповідно до положень статті 70 СК України давали суду підстави для відступу від принципу рівності часток.
Саме по собі посилання на існування конфліктних відносин між сторонами та обставини, які стали предметом розгляду в інших провадженнях, без встановлення їх правового значення для визначення часток у спільному майні подружжя, не є достатньою підставою для зміни встановленого законом принципу рівності часток.
При цьому суд враховує, що постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 16 січня 2025 року у справі № 127/509/25 провадження щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 173-2 КУпАП було закрито у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Отже, надані сторонами докази та встановлені судом обставини не дають підстав для відступу від принципу рівності часток подружжя при вирішенні питання про поділ спірної квартири.
Таким чином, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про поділ квартири АДРЕСА_1 шляхом визнання за кожним із сторін права власності на 1/2 частку квартири є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо доводів відповідачки про пропуск строку на подання відзиву та неналежне повідомлення її про розгляд справи, суд зазначає таке.
Як убачається з матеріалів справи, відзив відповідачки фактично поданий до суду та прийнятий до матеріалів справи. Викладені у ньому заперечення та надані докази були предметом дослідження та оцінки суду при вирішенні спору по суті.
Таким чином, незалежно від процесуальної оцінки причин пропуску строку на подання відзиву, суд забезпечив відповідачці можливість реалізувати право на захист та врахував викладену нею правову позицію під час ухвалення рішення.
Відсутність відповідачки та її представника у судовому засіданн Крім того, питання про конкретний розмір витрат на правничу допомогу підлягає вирішенню виключно на підставі належних та допустимих доказів, поданих сторонами у встановленому процесуальному порядку.
Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню, понесені ним витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 500 грн підлягають стягненню з відповідачки на його користь.
Вирішуючи питання щодо розподілу витрат позивача на професійну правничу допомогу, суд виходить з такого.
Відповідно до частин другої, третьої та четвертої статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та значенням справи для сторони.
Згідно з частиною шостою статті 137 ЦПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про їх зменшення.
Як убачається з матеріалів справи, позивачем заявлено до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 25 000 грн. На підтвердження понесення зазначених витрат позивачем надано відповідні документи, з яких убачається укладення договору про надання правничої допомоги, визначення вартості правничої допомоги та її сплата.
Водночас представником відповідачки заявлено заперечення щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу та зазначено про їх неспівмірність із фактичною складністю справи, обсягом виконаних адвокатом робіт та часом, необхідним для її ведення.
Оцінюючи доводи сторін щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу, суд враховує характер спірних правовідносин, предмет та підстави позову, обсяг матеріалів справи, кількість заявлених позовних вимог, обсяг процесуальних документів, підготовлених представником позивача, фактичний обсяг правничої допомоги, наданої у цій справі, а також значення справи для сторін.
Суд також бере до уваги, що предметом спору є поділ одного об`єкта нерухомого майна - квартири, а спірні правовідносини не характеризуються винятковою складністю. Вирішення спору не потребувало проведення експертиз, залучення значної кількості учасників справи, дослідження значного масиву спеціальних доказів чи здійснення інших складних процесуальних дій.
За таких обставин суд доходить висновку, що заявлений позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 25 000 грн не відповідає критеріям співмірності, розумності та пропорційності судових витрат.
Разом із тим суд не вбачає підстав для повної відмови у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу, оскільки факт отримання позивачем правничої допомоги та понесення відповідних витрат підтверджений матеріалами справи.
З урахуванням характеру та складності справи, обсягу наданих адвокатом послуг, кількості та змісту процесуальних документів, фактичного часу, необхідного для підготовки правової позиції, а також принципів розумності та справедливості суд вважає обґрунтованим визначити розмір витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають стягненню з відповідачки на користь позивача, у сумі 10000 грн.
Визначений судом розмір витрат є достатнім та співмірним із фактичним обсягом наданої правничої допомоги та відповідає критеріям реальності, необхідності й розумності таких витрат.
Отже, з відповідачки ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати у загальному розмірі 8 500 грн, з яких 1 500 грн - судовий збір та 10000 грн - витрати на професійну правничу допомогу.
Щодо заявлених відповідачкою витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України такі витрати не підлягають стягненню з позивача, оскільки позовні вимоги задоволено, а відповідачка є стороною, не на користь якої ухвалено рішення.
Керуючись статтями 12, 13, 76-81, 89, 133, 137, 141, 263-265 Цивільного процесуального кодексу України, статтями 57, 60, 63, 68-70 Сімейного кодексу України, суд -
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя задовольнити.
Визнати квартиру АДРЕСА_1 об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Визнати за ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 .
Визнати за ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1500 (одна тисяча п`ятсот) гривень 00 копійок.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10000 (десять тисяч) гривень 00 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Учасники справи:
Позивач ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_5 , фактично проживає: АДРЕСА_6 .
Відповідач ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_7 .
Повний текст рішення суду складено 25.08.2026.
Суддя: