ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
іменем України
26 серпня 2026 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 732/248/25
Головуючий у першій інстанції - Бойко А. О.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1471/26
ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД у складі:
головуючого-судді: Онищенко О.І.
суддів: Любчика О.В.Шарапової О.Л.
секретарі: Шкарупа Ю.В., Хілик М.О.
Позивач: ОСОБА_1
Відповідач: ОСОБА_2
Особа, яка подала апеляційну скаргу: ОСОБА_1
Розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу на рішення Городнянського районного суду Чернігівської області від 22 квітня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу (суддя Бойко А.О.), ухвалене о 16 год. 35 хв. в м.Городня, повний текст рішення складено 27 квітня 2026 року,
В С Т А Н О В И В:
У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про встановлення факту її проживання з ОСОБА_2 як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період з жовтня 2012 року до серпня 2024 року. Позов мотивовано тим, що сторони з 31 серпня 2006 року по 10 серпня 2012 року перебували в зареєстрованому шлюбі. Після рішення суду про розірвання шлюбу ОСОБА_1 і ОСОБА_2 почали знову жити однією сім`єю з жовтня 2012 року до серпня 2024 року за адресою: АДРЕСА_1 , та вели спільне господарство, займались побутом та заощаджували грошові кошти, виховували спільних дітей - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Позивачка вказувала, що 11 червня 2015 року сторони за спільні кошти придбали земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_2 . Право власності зареєстровано за відповідачем. Також у 2021 році сторонами за спільні кошти був придбаний автомобіль Mercedes-Benz, 2001 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , який зареєстрований на відповідача. Встановлення факту проживання однією сім`єю позивачці необхідно для визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та його поділу у встановленому законом порядку.
Рішенням Городнянського районного суду Чернігівської області від 22 квітня 2026 року у задоволенні позову відмовлено повністю, судові витрати залишено за позивачкою. Рішення суду мотивовано тим, що позивачкою не надано належних та допустимих доказів, достатніх для обґрунтованого висновку про ведення сторонами в період з жовтня 2012 року по серпень 2024 року спільного господарства, надбання та об`єднання їх коштів для створення спільного бюджету, наявність спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків. В судовому засіданні була допитана як свідок ОСОБА_3 , яка підтвердила відсутність спільного побуту, бюджету, витрат та доходів між сторонами. Також суд дійшов висновку, що факт звернення позивачки до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів є свідченням неналежного виконання батьком свого обов`язку утримувати дітей й, відповідно, відсутні підстави стверджувати про наявність взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю.
Додатковим рішенням Городнянського районного суду Чернігівської області від 11 травня 2026 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 33 000 грн у відшкодування витрат на правничу допомогу.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Городнянського районного суду Чернігівської області від 22 квітня 2026 року та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Апеляційна скарга мотивована тим, що матеріалами справи в сукупності підтверджується спільне проживання сторін після розірвання шлюбу, а той факт, що відповідач працював у різних регіонах, свідчить лише про те, що він забезпечував свою родину фінансово, як чоловік, а позивачка, як дружина та мати, займалася вихованням дітей, побутом та робила ремонт у будинку за кошти, які передавав відповідач. За доводами ОСОБА_1 , після 2022 року вона разом з ОСОБА_2 та дітьми відвідували різні міста України, в тому числі ті, де ніс службу відповідач, та проживали як одна родина. В той час як ОСОБА_2 проходив військову службу, позивачка, як його дружина, організовувала збори та доставку екіпірування для нього. ОСОБА_1 звертає увагу, що за її заявою судовий наказ №732/1280/19 про стягнення аліментів постановою старшого державного виконавця від 26 жовтня 2021 року повернуто заявниці. Виконавчий лист з 26 жовтня 2021 року по 05 серпня 2025 року на виконанні у Городнянському відділі ДВС не перебував. Вказану постанову не було подано до суду першої інстанції з поважних причин - у зв`язку з її відсутністю у позивачки, яку вона отримала лише 07 травня 2026 року. Також ОСОБА_1 вказує, що після ухвалення оскаржуваного судового рішення вона знайшла в своєму будинку примірник газети «Гарт» від 26 грудня 2019 року, в якій міститься стаття про їхню з відповідачем сім`ю, як вони започаткували, вели та вдосконалювали свій бізнес. Вважає, що описані журналістом в статті події та факти додатково підтверджують, що станом на час виходу газети сторони разом спільно проживали однією сім`єю, вели за спільні кошти та, використовуючи при цьому спільну працю, домашнє господарство.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Відповідач вказує, що позивачка перебувала на обліку та отримувала державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім`ям з 01 серпня 2013 року по 30 червня 2025 року, щомісячний розмір якої складав 3520,30 грн, та допомогу на проживання внутрішньо переміщеним особам з 01 березня 2022 року по 29 лютого 2024 року у розмірі 8000 грн щомісячно. Вищезазначена інформація, на думку ОСОБА_2 , свідчить про відсутність фінансової спроможності у позивачки на купівлю земельної ділянки та автомобіля. Також вказує, що ОСОБА_1 відкликала судовий наказ про стягнення аліментів з мотивів того, що ОСОБА_2 надсилались грошові кошти на утримання дітей в розмірі більшому, ніж 1/3 частини його доходу (визначеному судовим наказом від 01 серпня 2019 року). За доводами відповідача, аргументація ОСОБА_1 про ведення спільного господарства між сторонами, висвітлена в місцевій газеті, спотворена з боку позивачки, оскільки з неї слідує, що позивачка вирішила сама займатися бройлерами, а не з колишнім чоловіком, який у період із жовтня 2012 року по серпень 2024 року працював на різних підприємствах України і в м.Городня бував один раз на місяць-два. Крім того вказує на неналежність таких наданих позивачкою доказів як фотографії, які лише фіксують відпочинок разом з дітьми за кілька років, коли відповідач перебував у короткій відпустці.
Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справ.
Відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Частиною 1 ст.368 ЦПК України встановлено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
За нормами ст. 268 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Зазначеним вимогам закону відповідає судове рішення суду першої інстанції. Висновок місцевого суду підтверджується матеріалами справи, яким суд дав вірну оцінку, і не суперечить нормам матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини.
По справі встановлено, що сторони з 31 серпня 2006 року перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано заочним рішенням Городнянського районного суду Чернігівської області від 10 серпня 2012 року (а.с.13-14 т.1).
Від шлюбу мають дітей: доньку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.9-10, 15 т.1).
Згідно з копією трудової книжки ОСОБА_2 з 2004 року по 2025 рік працював на різних посадах у різних організаціях (а.с.192-197 т.1).
Відповідно до довідки Відділу з питань реалізації державної соціальної політики №1 Управління соціального захисту населення Чернігівської районної державної адміністрації Чернігівської області від 02 вересня 2025 року ОСОБА_1 станом на 30 червня 2025 року перебувала на обліку та отримувала: державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім`ям з 01 серпня 2013 року по 30 червня 2025 року (з 01 березня 2025 року по 30 червня 2025 року сума допомоги складала 3520,30 грн щомісячно); допомогу на проживання внутрішньо переміщеним особам з 01 березня 2022 року по 29 лютого 2024 року в сумі 8000 грн щомісячно. З 1 липня 2025 року функції з призначення та виплати державних соціальних допомог були передані Пенсійному Фонду України (а.с.198 т.1).
Судовим наказом Городнянського районного суду Чернігівської області від 01 серпня 2019 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дітей: дочки, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частини всіх видів заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, щомісячно, починаючи з 17 липня 2019 року і до досягнення повноліття найстаршою дитиною (а.с.207 т.1).
Відповідно до ч.2 ст.3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.
Згідно з ч.ч.3, 4 ст.4 СК України кожна особа має право на проживання в сім`ї та на повагу до свого сімейного життя.
Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану (ч.1 ст.21 СК України).
Згідно з ч.1 ст.36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.
Водночас статтею 74 СК України передбачено, що, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються норми глави 8 цього Кодексу.
Отже, проживання жінки та чоловіка однією сім`єю без реєстрації шлюбу є передбаченою законом підставою для виникнення у них певних прав та обов`язків, зокрема, права спільної сумісної власності на майно, набуте за час таких відносин.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) зазначила, що відповідно до абзацу п`ятого пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 обов`язковими умовами для визнання осіб членами однієї сім`ї, крім спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, придбання майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, а також інших обставин, які свідчать про реальність сімейних відносин.
У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що під час вирішення питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу суд повинен установити факти спільного проживання, спільного побуту та взаємних прав і обов`язків сторін.
Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу можуть бути, зокрема, свідоцтва про народження спільних дітей, документи щодо місця проживання сторін, докази ведення спільного господарства, спільного придбання майна, витрачання коштів на сімейні потреби, листування, заяви, анкети, квитанції, свідчення свідків та інші докази, які у своїй сукупності підтверджують існування між сторонами усталених сімейних відносин (постанова Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 524/10054/16).
Разом із тим показання свідків, спільні фотографії, факти спільного відпочинку, святкування сімейних подій, пересилання одним із учасників спору коштів іншому, як і будь-який інший окремий доказ, самі собою не є достатніми для встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Такі обставини підлягають оцінці лише у сукупності з іншими доказами, що підтверджують ведення сторонами спільного господарства, наявність спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю. Такий правовий висновок викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 712/14547/16, від 24 січня 2020 року у справі № 490/10757/16, від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, від 19 березня 2020 року у справі № 303/2865/17, від 23 вересня 2021 року у справі № 204/6931/20, від 30 червня 2022 року у справі № 694/1540/20 та від 18 жовтня 2023 року у справі № 201/11673/20.
Факт місця реєстрації (проживання) жінки та чоловіка за однією адресою не є ні головною, ні обов`язковою ознакою наявності фактичного шлюбу. Так само факт спільного проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу не може бути встановлений лише показаннями свідків та наявністю спільних фотографій за відсутності інших достатніх доказів (правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 04 грудня 2023 року у справі № 543/563/22).
У ч.2 ст.78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Колегія суддів апеляційного суду вважає обгрунтованим висновок суду першої інстанції, що позивачка ОСОБА_1 не довела належними та допустимими доказами факт її спільного проживання в період з жовтня 2012 року по серпень 2024 року однією сім`єю як чоловіка та жінки з ОСОБА_2 , ведення ними спільного господарства, наявності у них спільного бюджету, подружніх взаємних прав та обов`язків, та інших доказів, які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин, притаманних подружжю, у період часу з жовтня 2012 року по серпень 2024 року.
Доводи апеляційної скарги, що в спірний період сторони вели спільне господарство, займалися спільним побутом та мали спільний бюджет, жодними доказами не підтверджено.
Твердження ОСОБА_1 , що під час відвідування відповідача в різних містах України вони проживали як родина, не узгоджуються з показаннями в суді першої інстанції свідка ОСОБА_3 (доньки сторін), яка вказувала, що батьки після розірвання шлюбу разом як сімейна пара не проживали, а коли вони їздили до батька, матір супроводжувала дітей як доросла особа і не приймала участі у проведенні дозвілля дітей з батьком.
Як правильно зазначено судом першої інстанції, долучені до справи фотографії можуть підтверджувати лише факт зафіксованої зустрічі в конкретному місці та осіб, які є на цих світлинах.
ОСОБА_1 не довела належними доказами той факт, що рішення про припинення відкритого виконавчого провадження про стягнення аліментів було прийнято нею разом з ОСОБА_2 і що таке рішення грунтувалося виключно на підставі необхідності створення спільного бюджету сторін.
Крім того, звернення позивачки до суду за видачею судового наказу про стягнення аліментів та за примусовим виконанням судового рішення відбулося саме в період, в який ОСОБА_1 стверджує про спільне проживання з колишнім чоловіком та ведення з ним спільного господарства.
Той факт, що виконавчий лист певний період не перебував на виконанні в органі державної виконавчої служби, не може з достовірністю свідчити про те, що сторони в цей період спільно проживали, мали спільний бюджет і мали відносини, притаманні подружжю.
Посилання ОСОБА_1 на статтю в газеті «Гарт» від 26 грудня 2019 року не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки її текст побудований на інтерв`ю лише з самою позивачкою, без участі відповідача, і не може слугувати підтвердженням факту проживання позивачки однією сім`єю з відповідачем в період з жовтня 2012 року до серпня 2024 року.
Розглядаючи по суті спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги правильності висновків суду не спростовують, а тому її належить залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду - залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 258, 263, 374, 375, 382, 384, 389, 390, 391 ЦПК України, апеляційний суд, -
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Городнянського районного суду Чернігівської області від 22 квітня 2026 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів, який обчислюється з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складено 27 серпня 2026 року.
Головуючий: Судді: