РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 183/8798/24
№ 2/183/1552/26
27 серпня 2026 року м.Самар
Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді - Оладенко О.С.
за участю секретаря судового засідання - Павлюк А.Г., Устименко М.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, -
В С Т А Н О В И В:
У серпні 2024 року ОСОБА_1 (надалі за текстом - позивач), в інтересах якого діє представник - адвокат Ямковий В.Ф., звернувся до суду з позовом, у якому з урахуванням уточненої позовної заяви просив стягнути з ОСОБА_2 (надалі за текстом - відповідач) грошові кошти у сумі 23400 доларів США за курсом НБУ на день виконання рішення суду.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 17 травня 2024 року позивач надав відповідачу у позику грошові кошти у сумі 23400 доларів США, на підтвердження чого відповідач власноруч склав розписку із зобов`язанням повернути всю суму позики 31 травня 2024 року. У встановлений договором строк позичальник грошові кошти не повернув, тому позивач змушений звертатися до суду з даним позовом.
Ухвалою судді від 03.09.2024 постановлено про прийняття позовної заяви до розгляду і відкрито провадження у справі з її розглядом у порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання. Цією ж ухвалою суду сторонам встановлено строки для подання відзиву, відповіді на відзив та письмових пояснень.
Відповідач, в інтересах якого діє представник - адвокат Волошина О.В., подали відзив на позов у якому просять у позові відмовити. В обґрунтування своєї позиції зазначають, що відповідач 17.05.2024 написав розписку про отримання грошових коштів під психологічним тиском і погрозами ОСОБА_1 . Розписку відповідач писав під тиском, у присутності друзів ОСОБА_3 . Зазначають, що договір позики, підтверджений розпискою, є недійсним у зв`язку з відсутністю волі відповідача та психологічного примусу позивача. ОСОБА_1 не передавав кошти ОСОБА_2 у розмірі 23400 доларів США 17 травня 2024 року, а тому договір позики є неукладеним. Також вважає недоведеними витрати на професійну правничу допомогу.
Представник відповідача подав відповідь на відзив, у якій висловив незгоду з доводами відповідача, наведеними у відзиві.
Також представником відповідача подано заперечення на уточнену позовну заяву від 13.01.2025 у якій наведено аргументи подібні тим, які містяться у поданому відзиві на позов.
Ухвалою суду від 25.02.2025 за клопотанням представника відповідача призначено проведення комплексної судової психолого-почеркознавчої експертизи; витрати за проведення експертизи покладено на відповідача ОСОБА_2 .
Ухвалою суду від 24.04.2025 за клопотанням відповідача ОСОБА_2 витребувано оригінали документів, які містять вільні зразки підпису відповідача.
09.09.2025 через підсистему «Електронний суд» надійшов лист експертної установи щодо оплати судової експертизи та рахунок на оплату. Відповідач ОСОБА_2 та його представник - адвокат Волошина О.В. мають зареєстровані кабінети користувачів підсистеми «Електронний суд» та за даними автоматизованої системи документообігу суду отримали лист про оплату експертизи 10.09.2025, що відповідає вимогам ч.5 ст.14 ЦПК України.
30.10.2025 до суду надійшло повідомлення експерта про неможливість проведення експертизи у зв`язку з ненадходженням оплати, і тому ухвала суду про призначення експертизи залишилася без виконання.
Ухвалою суду від 14.11.2025 поновлено провадження у справі, призначено підготовче засідання.
Ухвалою суду від 13.04.2026 підготовче провадження закрито, справу призначено до судового розгляду по суті.
У судовому засіданні представник позивача - адвокат Ямковий В.Ф. підтримав позовні вимоги, просив позов задовольнити, посилаючись на обставини, наведені у позовній заяві.
Відповідач та його представник у судове засідання повторно не з`явилися, про день та час слухання справи були повідомлені своєчасно і належним чином шляхом направлення судових повісток та усіх процесуальних документів в особистий кабінет в підсистемі «Електронний суд» відповідно до ч.5 ст.14 ЦПК України, причини неявки не повідомили.
Суд, вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши письмові докази, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
17 травня 2024 року між ОСОБА_1 , як позикодавцем з однієї сторони, та ОСОБА_2 , як позичальником, з другої сторони, укладено договір позики грошових коштів, про що складено розписку. У розписці зазначено, що ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 у борг грошову суму в розмірі 23400 дол. США та зобов`язується повернути її в строк до 31.05.2024.
Відомості про виконання позичальником ОСОБА_2 зобов`язань щодо повернення суми позики у строки, передбачені договором, матеріали справи не містять.
Крім того, позивачем надано суду оригінал розписки, наявність у позикодавця оригіналу боргового документа свідчить про невиконання позичальником зобов`язань (т.2 а.с.25).
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із ч. 2 ст. 1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
За ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 3 ст. 545 ЦК України передбачено, що наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.
Згідно з ч. 1, ч. 4 ст. 545 ЦК України прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання зобов`язання частково або в повному обсязі. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.
Оцінюючи доводи відповідача про те, що він грошові кошти не отримував, а розписку написав під впливом тиску, суд зазначає таке.
За змістом ст.ст. 12, 13 ЦПК України суд розглядає справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
У даній справі за клопотання відповідача було призначено експертизу, проте відповідач, будучи обізнаним про необхідність її оплати, не виконав зазначеного обов`язку, покладеного на нього ухвалою суду про призначення експертизи.
Оскільки саме відповідач заявив клопотання про проведення експертизи, але не оплатив її, експертна установа повернула ухвалу суду без виконання. Суд розцінює такі дії відповідача як ухилення від проведення експертизи.
Згідно зі ст. 109 ЦПК України, у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто з цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.
Будь-яких інших належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження своїх доводів щодо заперечення факту отримання грошових коштів, а також складання розписки під впливом психологічного тиску відповідачем суду надано не було, а клопотань про поновлення строку на оплату експертизи чи надання додаткових доказів від нього не надходило.
Таким чином суд вважає що позивач довів факт укладення договору позики та надання грошових коштів відповідачу, натомість відповідач належними та допустимими доказами вказаний факт не спростував, хоча сторони мали рівні процесуальні можливості у поданні доказів.
Оскільки позивач надав відповідачу обумовлену договором суму грошових коштів, а відповідач зобов`язання з її повернення не виконав, позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню.
Згідно зі статтею 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.
Разом з тим, відповідно до частини другої статті 533 ЦК України, якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи не випливає з суті зобов`язання.
За змістом статті 192 ЦК України та статей 524, 533 ЦК України гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду викладеними у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, як національна, так і іноземна валюта є цивільними правами та предметом цивільного обороту. Закон не забороняє укладення договорів позики в іноземній валюті та визначення грошового зобов`язання в іноземній валюті.
Використання іноземної валюти як засобу платежу при поверненні позики не суперечить чинному законодавству України, якщо сторони в угоді безпосередньо обумовили обов`язок позичальника повернути борг саме в іноземній валюті.
У разі зазначення в договорі вимоги про повернення боргу в іноземній валюті, суд немає підстав змінювати валюту виконання зобов`язання та натомість має ухвалити рішення про стягнення боргу в іноземній валюті.
Як убачається зі змісту дослідженої розписки від 17 травня 2024 року, відповідач взяв на себе зобов`язання повернути позивачу суму позики саме у доларах США у розмірі 23400 доларів США.
Оскільки факт отримання позики відповідачем не спростовано, строк повернення коштів настав, а умови розписки передбачали повернення боргу безпосередньо в іноземній валюті, суд доходить висновку про наявність законних підстав для задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором позики у розмірі 23400 доларів США.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат між сторонами, суд виходить з наступного.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (частини перша - друга статті 133 ЦПК України).
Позивач заявив до стягнення витрати на правничу допомогу у сумі 30000 грн. Представник відповідача вважав що факт понесення витрат не доведено належними доказами, а їх розмір є завищеними.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частини третя-п`ята статті 137 ЦПК України).
Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).
Договір про надання правової допомоги від 05.08.2024, укладений між адвокатом Ямковим В.Ф. та ОСОБА_1 не містить відомостей про зміст та обсяг робіт, які зобов`язався виконати адвокат у вказаній справі.
За порядком обчислення погодинна оплата послуг адвоката відрізняється від фіксованого розміру гонорару, де не враховуються фактичні витрати часу. Однак в обох випадках вони беруться до уваги при вирішенні питання відшкодування витрат на правничу допомогу.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 зауважила, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи, чи були вони фактично понесені, та оцінювати їх необхідність.
Щодо змісту детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду виснувала, що подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат.
Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.
Разом з тим, представником позивача взагалі не подано детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом. Такий опис відсутній і у тексті самого договору що позбавляє суд можливості оцінити обсяг виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), чи були такі витрати необхідними у даній справі, чи відповідає такий розмір критеріям розумності, складності справи тощо.
Погодження сторонами фіксованого розміру гонорару не звільняє сторону надати докази розміру витрат на правничу допомоги із зазначенням опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом.
Так, на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, представником позивача додано такі документи: договір №01/08-24 про надання правової допомоги від 05.08.2024; додаткову угоду №1 до Договору №01/08-24 про надання правової допомоги від 05.08.2024, в якій сторони погодили фіксований гонорар - 30000 грн за надання правової допомоги у тому числі представництво в суді щодо стягнення заборгованості з ОСОБА_2 за Договором позики (Розписка) від 11.05.2024 року; Довідку складену адвокатом Ямковим В.Ф. про те, що на виконання Договору про надання правової допомоги №01/08-24 від 05.08.2024 отримав від клієнта ОСОБА_1 готівкові грошові кошти в розмірі 30000 грн, в якості оплати гонорару Адвоката; ордер та свідоцтво адвоката.
Відповідно до п.4.1 договору про надання правничої допомоги, факт надання передбачених цим договором послуг підтверджується Актом приймання-передачі наданих послуг.
Такий акт в матеріалах справи відсутній. Крім того, до закінчення судових дебатів представник позивача на заявляв про те, що докази витрат будуть надані після ухвалення рішення у порядку, передбаченому ч.8 ст.141 ЦПК України.
У поданій 06.01.2025 відповіді на відзив представник позивача посилався на наявність у позивача процесуального права подати докази згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України, однак до закінчення судових дебатів не зробив чіткої та однозначної заяви про намір подати такі докази протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.
Аналізуючи надані позивачем докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає, що надана Додаткова угода №1 від 05.08.2024 містить посилання на інший договір про надання правової допомоги, ніж той, що поданий до матеріалів справи, оскільки предметом спору у даній справі є договір позики від 17 травня 2024 року, натомість у додатковій угоді зазначено про договір позики від 11 травня 2024 року. Відповідач у поданому відзиві наполягав, що в додатковій угоді зазначено інший договір, додаткова угода не підписана адвокатом. Разом з тим, у відповіді на відзив представник позивача спростував такі доводи та зазначив, що при формуванні додаткової угоди було допущено описку в даті Розписки - помилково зазначено 11.05.2024 року, тоді як правильно 17 травня 2024 року. Одночасно до відповіді на відзив представник позивача додав примірник вказаної додаткової угоди з підписом адвоката.
Крім того, відповідно до п. 4.1 Договору №01/08-24 від 05.08.2024, факт надання передбачених цим договором послуг підтверджується Актом приймання-передачі наданих послуг. Проте вказаний Акт заявником суду надано не було, що унеможливлює встановлення детального переліку, обсягу, змісту та вартості конкретних видів правничої допомоги.
Надана довідка адвоката про отримання коштів у сумі 30000 грн не містить відомостей про детальний перелік, обсяг, зміст та вартість конкретних видів правничої допомоги.
Отже, з поданих доказів неможливо встановити яка саме правнича допомога в рамках даної справи надавалась позивачу.
Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).
У даному випадку суд позбавлений можливості застосувати такі критерії, оскільки у матеріалах справі відсутні письмові докази, у яких зазначено, за яку допомогу (складання заяв, направлення запитів, участь у судових засіданнях) тощо, сторони погодили сплату гонорару у сумі 30000 грн.
Та обставина, що адвокат Ямковий В.Ф. на підставі ордеру фактично здійснював представництво інтересів позивача у даній справі, подавав заяви та клопотання, не спростовує висновків суду про недоведеність розміру понесених витрат на правничу допомогу.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесених ним витрат на правничу допомогу.
Відповідно до частини 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно наданих суду квитанцій позивачем були понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 9 894,48 грн, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
На підставі викладеного і керуючись ст.ст.12,81,141,247,263-265 ЦПК України, суд,
В И Р І Ш И В:
Позов ОСОБА_1 - задовольнити повністю.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 заборгованість за договором позики від 17 травня 2024 року у сумі 23400 доларів США.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 витрати по сплаті судового збору у сумі 9894,48 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складення повного судового рішення у разі оголошення скороченого (вступної та резолютивної частини) рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.
Учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 ;
відповідач - ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_2 .
Повне судове рішення складено і підписано 27 серпня 2026 року .
Суддя Оладенко О.С.