ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Номер провадження 22-ц/821/1197/26 Номер провадження 22-ц/821/1315/26 Головуючий по 1 інстанції
Справа №711/5979/23 Категорія: 304090000 Позарецька С.М.
Доповідач в апеляційній інстанції
Фетісова Т. Л.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 серпня 2026 року м. Черкаси
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів цивільної палати:
суддя-доповідач Фетісова Т. Л.
судді Новіков О.М., Сіренко Ю.В.
секретар Широкова Г.К.
розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційні скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Скіця Станіслава Миколайовича на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 03.03.2026 (суддя в суді першої інстанції Позарецька С. М., повний текст рішення складено 09.03.2026) та на додаткове рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 06.04.2026 (суддя в суді першої інстанції Позарецька С. М., повний текст рішення складено 06.04.2026) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору позики, оформленого розпискою,
в с т а н о в и в :
у серпні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним позовом до ОСОБА_2 , в якому просила суд визнати недійсним договір позики, оформлений розпискою від 05.10.2019, у якому боржником зазначений ОСОБА_3 та стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати у справі.
В обґрунтування позовних вимог вказано, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з 01.03.2006 по 30.12.2020 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу. 30.12.2020 сторони уклали шлюб.
За життя ОСОБА_3 склав заповіт, яким все своє майно заповів дружині ОСОБА_4 і вона є спадкоємцем ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідач у справі ОСОБА_2 є племінником ОСОБА_3 і розраховував отримати спадщину після смерті дядька.
Дізнавшись про укладення шлюбу та заповіту ОСОБА_2 підробив розписку, за якою він, начебто позичив 5 500 000 грн. готівкою ОСОБА_3 у присутності двох свідків зі строком повернення 05.04.2021.
Позивач зазначила, що розмір спадкового майна орієнтовно дорівнює розміру позики.
05.08.2021 ОСОБА_2 направив ОСОБА_1 вимогу про погашення нею боргу спадкодавця і таку ж заяву зареєстрував у спадковій справі, як кредитор.
Позивач заперечує дійсність розписки та вважає, що волевиявлення спадкодавця не було й не могло бути спрямоване на укладення договору позики. Розписка є підробленою та недійсною в силу дефекту форми правочину оскільки ОСОБА_3 не міг її підписати.
ОСОБА_1 зазначила, що існування вищезазначеної розписки може вплинути на обсяг прав та інтересів позивача, як спадкоємця ОСОБА_3 , тому для захисту своїх прав позивач звернулася до суду з відповідним позовом.
Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 03.03.2026 в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
У березні 2026 року ОСОБА_2 звернувся до суду з заявою про ухвалення додаткового рішення, в якій просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 80 000 грн.
Додатковим рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 06.04.2026 заяву ОСОБА_2 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 50 000 грн. В іншій частині заяви відмовлено.
Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що під час розгляду справи судом не було встановлено підстав недійсності оспорюваного договору позики, оформленого розпискою від 05.10.2019.
Під час розгляду справи судом враховано обставини, які були предметом з`ясування та розгляду в цивільній справі № 711/5299/21 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики, що оформлений розпискою від 05.10.2019. У вказаній справі судом встановлено правомірність спірного правочину, оригінал розписки знаходився у ОСОБА_2 і був долучений ним до цивільної справи № 711/5299/21, судом встановлено, що ОСОБА_1 не довела факту, що ОСОБА_3 не міг укласти договір позики, а підпис у розписці не належить ОСОБА_3 .
Судом також враховано висновок експерта № 11151 від 24.02.2025 за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи, згідно якого підпис від імені ОСОБА_3 в розписці від 05.10.2019 від імені ОСОБА_3 в рядку «Боржник» виконано ОСОБА_3 .
Доводи позивача про відсутність у відповідача матеріальної можливості надати у борг кошти в сумі 5 500 000 грн. судом визнані безпідставними, оскільки судом витребувано з органів пенсійного фонду та органів податкової служби відомості про доходи ОСОБА_2 , яким була надана відповідна оцінка судом, до матеріалів справи долучено також докази, згідно яких відповідач протягом часу з 2018 по 2019 рік був зареєстрований як фізична особа-підприємець та мав відповідні матеріальні доходи.
Ухвалюючи додаткове рішення, суд виходив з того, що в задоволенні позовних вимог було відмовлено, відповідач у відзиві на позовну заяву вказував про судові витрати, які очікує понести у справі із зазначенням їх розміру та у визначений законом строк звернувся до суду з відповідною заявою, тому витрати на правничу допомогу підлягають стягненню з позивача на корись відповідача. Визначаючи розмір суми витрат на правничу допомогу, суд врахував критерій обґрунтованості та доцільності таких витрат у даній справі та дійшов висновку, що такі витрати підлягають задоволенню в розмірі 50 000 грн.
В поданих до суду апеляційних скаргах, представник ОСОБА_1 - адвокат Скіць С. М. просить скасувати рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 03.03.2026 та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, а також просить скасувати додаткове рішення суду від 06.04.2026 та відмовити в задоволенні заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Апеляційна скарга на рішення суду мотивована тим, що висновок суду першої інстанції не відповідає фактичним обставинам справи, зроблений без належної оцінки всіх доказів у їх сукупності та не узгоджується з вимогами процесуального законодавства щодо законності та обґрунтованості судового рішення.
Скаржник вказує, що суд поклав в основу рішення формальний підхід, обмежившись посиланням на преюдиційність попереднього судового рішення у справі № 711/5299/21, не врахувавши при цьому, що обставини автентичності спірної розписки, можливості її виготовлення шляхом технічного монтажу, а також фактичного часу створення документа не досліджувалися судом у вказаній справі.
Судом не було забезпечено повного доказового процесу, оскільки рішення ухвалено на підставі неповного експертного дослідження та безпідставно відмовлено у призначенні повторної експертизи, що фактично позбавило позивача можливості довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог.
Також не було надано належної оцінки об`єктивним даним щодо фінансового стану відповідача та його реальної спроможності надати позику у розмірі 5 500 000 грн.
Всі вищевказані порушення норм матеріального та процесуального законодавства призвели до ухвалення незаконного рішення про відмову в задоволенні позову.
Апеляційна скарга на додаткове рішення обґрунтована тим, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази того, що відповідач до закінчення судових дебатів у справі належним чином заявив про свій намір подати докази витрат на правничу допомогу у визначеному законом порядку. Вказано, що посилання відповідача на орієнтовний розмір судових витрат, заявлений у відзиві на позовну заяву не може вважатися належною заявою у розумінні ч. 8 ст. 141 ЦПК України, оскільки не супроводжувалося поданням відповідних доказів, які б підтверджували обсяг, характер та вартість наданих послуг у встановлений процесуальний строк. Крім того, відповідачем не доведено фактичного понесення витрат на професійну правничу допомогу у заявленому розмірі, який не відповідає принципу реальності, необхідності та розумності.
У відзивах на апеляційні скарги, що надійшли від представника ОСОБА_2 - адвоката Орленка В. В. вказано, що доводи апеляційних скарг є необґрунтованими та не дають підстав для зміни чи скасування судових рішень.
Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до положень ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Заслухавши доповідь судді, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.
При розгляді справи судом встановлено, що 30.12.2020 ОСОБА_3 та ОСОБА_1 уклали шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб від 30.12.2020, актовий запис № 1779.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 17.02.2021, актовий запис № 620.
Згідно заповіту, складеного за життя ОСОБА_3 і посвідченого приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Іващенко Г.М. 30.12.2020 (реєстр № 2174), ОСОБА_3 заповів все майно, що буде належати йому на день його смерті, де б воно не знаходилось та з чого б воно не складалося на ОСОБА_1 .
Відповідно до розписки від 05.10.2019, оригінал якої безпосередньо досліджувався судом першої інстанції в судовому засіданні при розгляді справи, ОСОБА_3 отримав в борг у ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 5 500 000 грн. готівкою та зобов`язався їх повернути у такому ж розмірі ОСОБА_2 або зарахувати на його банківський рахунок, у строк до 05.04.2021, без відсотків. Розписка написана у присутності двох свідків: ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .
05.08.2021 ОСОБА_2 направив ОСОБА_1 вимогу про погашення заборгованості у розмірі 5 500 000 грн., які за життя були отримані ОСОБА_3 у ОСОБА_2 .
Відповідно до висновку експерта № 11151 від 24.02.2025, складеного судовим експертом Абросимовою В. Г. (Національний науковий центр «Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М. С. Бокаріуса») - підпис від імені ОСОБА_3 в розписці від 05.10.2019 в рядку «Боржник» - виконано ОСОБА_3 .
Відповідно до висновку експертів №11152/11153 від 12.08.2025, що складений судовими експертами Лошмановою Г. В. та Бондаренком А. О. (Національний науковий центр «Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М. С. Бокаріуса») встановити хронологічну послідовність виконання друкованого тексту та підпису в рядку «Боржник», підписів у рядках «Свідок» в наданій для дослідження розписці від 05.10.2019 від імені ОСОБА_3 не представляється можливим з причин, що наведені у дослідницькій частині висновку (причини: підписи не мають ділянок перетину з друкованим текстом документа).
Встановити, чи виконано підпис від імені ОСОБА_3 (в рядку «Боржник») на аркуші паперу до виконання друкованого тексту розписки від 05.10.2019 від імені ОСОБА_3 , з послідуючим його друкуванням, або підпис від імені ОСОБА_3 виконано в рядку «Боржник» після друкування тексту розписки не представляється можливим з причин, що наведені у дослідницькій частині висновку (причини: підпис виконано пишучим вузлом кулькової ручки, стержень якої заправлений гелевим чорнилом, отже, монтаж даного підпису за допомогою комп`ютерної техніки не проводиться; підпис виконано під друкованим текстом розписки).
Встановити дату виконання друкованого тексту розписки від 05.10.2019 від імені ОСОБА_3 не представляється можливим з причин, що наведені у дослідницькій частині висновку (причини: підпис виконано під друкованим текстом розписки).
Встановити, чи відповідає час друкування тексту розписки від 05.10.2019 від імені ОСОБА_3 даті 05.10.2019, яка зазначена у даному документі, не представляється можливим з причин, що наведені у дослідницькій частині висновку (причини: стосується встановлення давності виконання тексту, виконаного електрофотографічним способом друку та пов`язані з визначенням віку нанесення штрихів, що виконані тонером; на документі відсутні власні індивідуалізуючі ознаки друкованого пристрою).
Встановити, чи виконаний підпис в рядку «Боржник», підпис у вигляді рукописного запису «Голубенко» в рядку «Свідок» та підпис у рядку «Свідок» ( ОСОБА_7 ) в той час, яким датована розписка та встановити фактичний час виконання підпису в рядку «Боржник», не уявляється можливим з причин, що наведені у дослідницькій частині висновку (причини: на аркуші розписки від 05.10.2019 відсутні морфологічні ознаки впливу умов не належного зберігання документів чи морфологічні ознаки штучного зістарювання; в реєстрі методик проведення судових експертиз Міністерства юстиції України відсутні атестовані та зареєстровані методики, які дозволяють проводити дослідження зі встановлення давнини записів і підписів, виконаних не кульковою рукою, стрижень якої заправлено пастою).
Крім того, встановлено, що рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 10.04.2023 (справа № 711/5299/21) задоволені позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу, а саме: стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 05.10.2019, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 в сумі 5 500 000 грн., витрати по сплаті судового збору 11 350 грн. та витрати, пов`язані з правовою допомогою 15 000 грн., а всього 5 526 350 грн.
Постановою Черкаського апеляційного суду від 06.09.2023 рішення суду першої інстанції змінено і викладено абзац другий резолютивної частини рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 10.04.2023 у справі № 711/5299/21 у наступній редакції: «Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 05 жовтня 2019 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 в межах вартості спадкового майна в сумі 5 500 000 грн., судовий збір в сумі 11 350 грн., витрати пов`язані із правовою допомогою в сумі 15 000 грн.». В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 25.09.2024 судові рішення суду першої інстанції у незміненій апеляційним судом частині та постанову апеляційного суду, ухвалені у справі № 711/5299/21, залишені без змін. Відповідно, судові рішення набрали законної сили.
Такими є встановлені фактичні обставини справи, які мають наступне правове регулювання.
Відповідно до положень ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрали законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акту, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акту.
У постанові Верховного Суду від 11.12.2019 у справі № 320/4938/17 зазначено, що преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішення у такій справі правовідносини. Не потребують доказування обставини, встановлені рішенням суду, тобто ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду. Не має преюдиційного значення оцінка судом конкретних обставин справи, які сторонами не оспорювалися, мотиви судового рішення, правова кваліфікація спірних відносин. Преюдиційне значення можуть мати ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір, і які, зокрема зазначені у резолютивній частині рішення. Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу.
На важливість дотримання принципу процесуальної економії, відповідно до якого штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, неодноразово звертала увагу Велика Палата Верховного Суду (див., зокрема, пункт 58 постанови від 28.01.2020 у справі № 50/311-б, провадження № 12-143гс19; пункт 63 постанови від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, провадження № 12-204гс19); пункт 82 постанови від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, провадження № 14-67цс20).
Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до ч.ч. 1-3, 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Статтею 204 ЦК України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Згідно ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Частиною 2 ст. 509 ЦК України передбачено, що зобов`язання виникають з підстав, визначених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтею 1046 ЦК України визначено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно ст. 1047 ЦК України договір позики укладається в письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно о ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передання грошової суми позичальнику.
Відповідно до позиції Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладеної у постанові від 05.09.2019 у справі № 628/2304/17 недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умовим, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинства для такого захисту.
Згідно позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 28.07.2021 у справі № 759/24061/19 презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення прав та обов`язків доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину, всі права набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).
Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеному в постанові від 17.06.2021 у справі № 761/12692/17 для визнання судом оспорюваного правочину недійсним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою, наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме момент вчинення оспорюваного правочину.
Згідно позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 22.06.2020 у справі № 177/1942/16-ц недійсність договору має існувати в момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов`язань, що виникли на підставі укладеного договору. Невиконання чи неналежне виконання зобов`язань, що виникли на підставі оспорюваного договору, не є підставою для визнання його недійсним.
У частині 3 ст. 12, ч.ч. 1, 5 та 6 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки під час розгляду справи позивачем не доведено та не надано доказів того, що ОСОБА_3 за життя не міг підписати правочин у формі розписки від 05.10.2019.
Факт підписання розписки ОСОБА_3 підтверджено висновком судової почеркознавчої експертизи № 11151 від 24.02.2025 (а.с. 153-163 Т.1). Підстав для визнання вказаного висновку експерта неналежним та недопустимим доказом судом не встановлено.
Судом першої інстанції обґрунтовано враховано ту обставину, що оригінал розписки знаходився у кредитора (відповідача ОСОБА_2 ), який був ним долучений до матеріалів справи № 711/5299/21 про стягнення боргу за договором позики у формі розписки.
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 вказано: «у ст. 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов`язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або не виконання боржником його обов`язку».
За підстав наявності у ОСОБА_2 оригіналу боргової розписки, факту її підписання за життя ОСОБА_3 , що підтверджено висновком відповідної судово-почеркознавчої експертизи та за відсутності належних та допустимих доказів, які підтверджують недійсність розписки, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом не надано належної оцінки самій розписці, яка на думку позивача є сумнівного походження та підроблена не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, є недоведеними, а тому відхиляються апеляційним судом.
Доводи апеляційної скарги про відсутність в матеріалах справи доказів фінансової платоспроможності ОСОБА_2 надати в борг кошти готівкою в розмірі 5 500 000 грн. є непідтвердженими та спростовуються матеріалами справи і встановленими судом обставинами того, що ОСОБА_2 є фізичною особою-підприємцем.
Крім цього, судом першої інстанції було правильно враховано преюдиційність рішення судів у справі № 711/5299/21 за наслідком розгляду спору між цими самими учасниками спору відносно стягнення заборгованості за договором позики у формі розписки від 05.10.2019. Судами у вказаній справі було беззаперечно встановлено правомірність спірного правочину, визнано необґрунтованими доводи ОСОБА_1 про те, що ОСОБА_3 не міг укласти відповідний договір, про те, що підпис у розписці не належить ОСОБА_3 , відхилено посилання про сумнівність походження розписки та визнано безпідставними докази того, що ОСОБА_2 не володів такими коштами, розмір яких зазначений в розписці.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89 ЦПК України, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 03.03.2026 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга про його оскарження - без задоволення.
Щодо оскарження додаткового рішення суду про стягнення витрат на правничу допомогу.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).
У відзиві на позовну заяву (а.с. 60-66 Т.1) відповідачем зроблено відповідну заяву про те, що він очікує понести витрати з правничої допомоги за розгляд справи в розмірі 150 000 грн. і докази таких витрат будуть подані протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.
Рішення суду ухвалено 03.03.2026, заява про ухвалення додаткового рішення сформована в системі «Електронний суд» та відповідно направлена до суду представником відповідача 07.03.2026, тобто у визначений законом строк на подачу відповідної заяви.
Відповідно до 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно з ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Такі висновки містяться в додатковій постанові ВП ВС від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц. Крім того, аналогічні висновки щодо співмірності розміру витрат на правничу допомогу зі складністю справи та обсягом фактично наданих адвокатом послуг містяться в додатковій постанові ВС від 12.12.2019 у справі № 2040/6747/18.
Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Частиною 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
До заяви про ухвалення додаткового рішення стороною відповідача було додано договір про надання правничої допомоги від 30.07.2021, укладений між ОСОБА_2 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_8 про надання правничої допомоги (а.с. 80-81 Т.3), додаткову угоду № 4 від 06.03.2026 до договору про надання правничої допомоги від 30.07.2021 (а.с. 82 Т.3), Акт виконаних робіт № 4 від 06.03.2026 (а.с. 83 Т.3).
Крім того, в матеріалах справи наявні свідоцтво, видане Орленку В. В. на право на заняття адвокатською діяльністю (а.с. 67 Т.1) та ордер на надання правничої (правової) допомоги ОСОБА_2 адвокатом Орленком В. В. на підставі договору від 30.07.2021 (а.с. 68 Т. 1).
Відповідно Акту виконаних робіт № 4 від 06.03.2026 сторони погодили, що надана правнича допомога клієнту включає в себе: усну консультацію клієнта з вивченням та аналізом позовної заяви; ознайомлення з матеріалами справи; пошук та аналіз судової практики з питання застосування законодавства щодо розгляду даної категорії справ; підготовку та складання відзиву на позовну заяву; підготовка та подання процесуальних документів з урахуванням узгодженої з клієнтом правової позиції; участь в судових засіданнях в суді першої інстанції; фактичні витрати, необхідні для виконання адвокатом своїх обов`язків за договором про надання правничої допомоги (копіювання/сканування документів, поштовий зв`язок тощо); інші консультації по суті справи.
Пунктом 3 вказаного Акту визначено, що вартість наданої правничої допомоги склала 80 000 грн.
Вирішуючи питання щодо стягнення витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції оцінивши подані докази, дійшов висновку що заявлена сума витрат в розмірі 80 000 грн. є завищеною та задовольнив заяву про стягнення таких витрат частково у розмірі 50 000 грн., що на думку суду є співмірним, справедливим та пропорційним розміром із врахуванням предмета спору та характером виконаної адвокатом роботи.
Доводи апеляційної скарги про те, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази того, що відповідач до закінчення судових дебатів у справі належним чином заявив про свій намір подати докази витрат на правничу допомогу у визначеному законом порядку відхиляються колегією суддів як безпідставні, оскільки вони спростовуються наявними матеріалами справи та встановленими обставинами.
Стягнутий судом першої інстанції розмір витрат на правничу допомогу апеляційний суд сприймає як справедливий і співмірний з обсягом наданих послуг та складністю даної справи, ціною позову та значенням справи для сторін, відтак апеляційна скарга на додаткове рішення суду підлягає до відхилення, а додаткове рішення суду має бути залишене без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
у х в а л и в :
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Скіця Станіслава Миколайовича на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 03.03.2026 - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Скіця Станіслава Миколайовича на додаткове рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 06.04.2026 - залишити без задоволення.
Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси 03.03.2026 та додаткове рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 06.04.2026 у даній цивільній справі - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає чинності з дня її ухвалення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення в порядку та за умов, визначених цивільним процесуальним законодавством.
Повну постанову складено 27.08.2026.
Суддя-доповідач
Судді