ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
_____________________________________________________________________________________________
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 серпня 2026 року м. Одеса Справа № 916/213/24
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Таран С.В.,
Суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В.,
при секретарі судового засідання: Фещук В.М.,
за участю представників:
від Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" - Піун С.П.,
від Комунального некомерційного підприємства "Херсонська обласна клінічна лікарня" Херсонської обласної ради - Бабич А.В.,
від Херсонської обласної ради - Глущенко А.П.,
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг"
на рішення Господарського суду Одеської області від 01.05.2026, ухвалене суддею Смелянець Г.Є., м. Одеса, повний текст складено 11.05.2026,
у справі №916/213/24
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг"
до відповідача: Комунального некомерційного підприємства "Херсонська обласна клінічна лікарня" Херсонської обласної ради
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Херсонської обласної ради
про стягнення 4 761 761,02 грн
ВСТАНОВИВ:
У січні 2024 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" звернулося з позовом до Комунального некомерційного підприємства "Херсонська обласна клінічна лікарня" Херсонської обласної ради, в якому просило стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість у загальній сумі 4761761,02 грн, з яких: 2028374,42 грн - основний борг, 1515044,43 грн - пеня, 214184,50 грн - 3% річних та 1004157,67 грн - інфляційні втрати.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за укладеним між сторонами договором постачання природного газу №20-1015/21-БО-Т від 01.11.2021 в частині повної та своєчасної оплати вартості природного газу, поставленого у період з грудня місяця 2021 року по серпень місяць 2022 року та у грудні місяці 2022 року.
За вказаною позовною заявою місцевим господарським судом 23.01.2024 відкрито провадження у справі №916/213/24 та в подальшому протокольною ухвалою суду від 25.02.2026 залучено Херсонську обласну раду до участі у цій справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 01.05.2026 у справі №916/213/24 (суддя Смелянець Г.Є.) частково задоволено позов; стягнуто з Комунального некомерційного підприємства "Херсонська обласна клінічна лікарня" Херсонської обласної ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" борг у загальній сумі 2036458,79 грн, у тому числі: основний борг у сумі 1706291,92 грн, пеня у сумі 42107,80 грн, 3% річних у сумі 90040,15 грн, інфляційні втрати у сумі 198018,92 грн, а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 28985,15 грн; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Судове рішення мотивоване тим, що у межах даної справи позивачем заявлена до стягнення основна заборгованість за зобов`язаннями травня-серпня місяців 2022 року та за зобов`язаннями грудня місяця 2022 року, при цьому у період з 01.03.2022 по 11.11.2022 Херсонська міська територіальна громада знаходилася під тимчасовою окупацією, що є загальновідомим фактом, а тому в силу приписів статті 131 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" у відповідний період існувала заборона передачі природного газу відповідачу, що виключає можливість стягнення з останнього основного боргу за період окупації разом з компенсаційними нарахуваннями та штрафними санкціями, у зв`язку з чим стягненню підлягає лише основна заборгованість за зобов`язаннями грудня місяця 2022 року. Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність позивачем факту несвоєчасного виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором постачання природного газу №20-1015/21-БО-Т від 01.11.2021 за період з грудня місяця 2021 року по лютий місяць 2022 року та за грудень місяць 2022 року, що зумовлює правомірність нарахування за відповідними зобов`язаннями штрафних санкцій (пені) та компенсаційних нарахувань (інфляційних втрат і 3% річних), при цьому місцевий господарський суд врахував наявність підстав для зменшення заявленої до стягнення суми пені.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 01.05.2026 у справі №916/213/24 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 2725302,23 грн, з яких: 322082,50 грн основного боргу, 1472936,63 грн пені, 124144,35 грн 3% річних, 806138,75 грн інфляційних втрат, та ухвалити нове рішення у цій частині, яким позовні вимоги задовольнити.
Зокрема, скаржник наголошує на тому, що місцевим господарським судом помилково застосовано до спірних правовідносин положення приписів статей 13 та 131 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", а також безпідставно не враховано обов`язків самого відповідача, як споживача, визначених Правилами постачання природного газу, щодо самостійного обмеження або припинення споживання природного газу. Крім того, за твердженням апелянта, беручи до уваги доведений факт прострочення виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань, суд першої інстанції необґрунтовано відмовив у стягненні частини заявлених позивачем інфляційних втрат, 3% річних та пені, при цьому під час зменшення неустойки не врахував інтереси Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" та співвідношення розміру основної заборгованості з розміром штрафних санкцій (сума пені не є надмірно великою у порівнянні з сумою простроченої основної заборгованості), а також неналежним чином дослідив майновий стан обох сторін.
У відзиві на апеляційну скаргу б/н від 06.07.2026 (вх.№2233/26/Д2 від 06.07.2026) Комунальне некомерційне підприємство "Херсонська обласна клінічна лікарня" Херсонської обласної ради просить апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 01.05.2026 у справі №916/213/24 - без змін, посилаючись на правомірність застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин положень статей 13 та 131 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" і на те, що, зменшуючи розмір пені, місцевий господарський суд у межах своїх дискреційних повноважень надав належну оцінку характеру порушення зобов`язання та розміру нарахованих штрафних санкцій.
07.07.2026 до суду апеляційної інстанції від Херсонської обласної ради надійшов відзив на апеляційну скаргу б/н від 07.07.2026 (вх.№2233/26/Д3 від 07.07.2026), в якому остання просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" на рішення Господарського суду Одеської області від 01.05.2026 у справі №916/213/24, стверджуючи про обґрунтованість поширення на спірні правовідносини норм статей 13 та 131 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", правильність проведеного місцевим господарським судом перерахунку компенсаційних нарахувань і штрафних санкцій, а також правомірність врахування судом першої інстанції правових підстав для зменшення суми пені.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Таран С.В., суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В. від 22.06.2026 у справі №916/213/24 за вказаною апеляційною скаргою відкрито апеляційне провадження.
В подальшому ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.07.2026 вирішено розглянути апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" на рішення Господарського суду Одеської області від 01.05.2026 у справі №916/213/24 поза межами строку, встановленого частиною першою статті 273 Господарського процесуального кодексу України, у розумний строк, достатній для забезпечення можливості реалізації учасниками процесу відповідних процесуальних прав з урахуванням запровадженого в Україні воєнного стану, та призначено дану справу до розгляду на 26.08.2026 о 10:00.
У судовому засіданні 26.08.2026, проведеному в режимі відеоконференції, представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" підтримав апеляційну скаргу; представники Херсонської обласної ради та Комунального некомерційного підприємства "Херсонська обласна клінічна лікарня" Херсонської обласної ради висловили заперечення проти її задоволення.
За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши пояснення представників учасників справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзивів на неї, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Одеської області норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків.
01.11.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" ("Постачальник") та Комунальним некомерційним підприємством "Херсонська обласна клінічна лікарня" Херсонської обласної ради ("Споживач") укладено договір постачання природного газу №20-1015/21-БО-Т (далі - договір №20-1015/21-БО-Т від 01.11.2021), відповідно до пункту 1.1 якого Постачальник зобов`язується поставити Споживачеві природний газ, а Споживач зобов`язується прийняти його та оплатити на умовах цього договору.
Згідно з пунктом 1.2 договору №20-1015/21-БО-Т від 01.11.2021 природний газ, що постачається за цим договором, використовується Споживачем для своїх власних потреб.
У пунктах 2.1, 2.4, 4.1-4.3 договору №20-1015/21-БО-Т від 01.11.2021 сторонами узгоджено обсяги природного газу, що планується передати у період з листопада місяця 2021 року по грудень місяць 2022 року, порядок їх перегляду та коригування, а також порядок визначення ціни природного газу і загальної вартості цього договору.
В силу пункту 3.5 договору №20-1015/21-БО-Т від 01.11.2021 приймання-передача газу, переданого Постачальником Споживачеві у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі газу. Споживач зобов`язується надати Постачальнику не пізніше 5-го числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, завірену належним чином копію відповідного акту надання послуг з розподілу/транспортування газу за такий період, що складений між Оператором(ами) ГРМ та/або Оператором ГТС та Споживачем, на підставі даних комерційного вузла обліку Споживача, відповідно до вимог Кодексу ГТС/Кодексу ГРМ (підпункт 3.5.1 пункту 3.5 договору). На підставі отриманих від Споживача даних та даних щодо остаточної алокації відборів Споживача на інформаційній платформі Оператора ГТС Постачальник готує та надає Споживачу два примірники акту приймання-передачі за відповідний розрахунковий період, підписані уповноваженим представником Постачальника (підпункт 3.5.2 пункту 3.5 договору). Споживач протягом 2-х робочих днів з дати одержання акту зобов`язується повернути Постачальнику один примірник оригіналу акту, підписаний уповноваженим представником Споживача, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від його підписання (підпункт 3.5.3 пункту 3.5 договору). У випадку неповернення Споживачем підписаного оригіналу акту до 15-го числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, а також у випадку розбіжностей між даними, отриманими від Споживача відповідно до підпункту 3.5.1 цього пункту, та даних щодо остаточної алокації відборів Споживача на інформаційній платформі Оператора ГТС, обсяг (об`єм) спожитого газу вважається встановленим (узгодженим) відповідно до даних інформаційної платформи Оператора ГТС та переданим у власність Споживачу, а вартість поставленого протягом відповідного розрахункового періоду газу розраховується з урахуванням цін, визначених в розділі 4 цього договору (підпункт 3.5.4 пункту 3.5 договору).
Оплата за природний газ за відповідний розрахунковий період (місяць) здійснюється Споживачем виключно грошовими коштами в наступному порядку: 70% вартості фактично переданого відповідно до акту приймання-передачі природного газу - до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту приймання-передачі природний газ здійснюється Споживачем до 15 числа (включно) місяця, наступного за місяцем, в якому Споживач повинен був сплатити 70% грошових коштів за відповідний розрахунковий період. У разі відсутності акту приймання-передачі фактична вартість використаного Споживачем газу розраховується відповідно до умов підпункту 3.5.4 пункту 3.5 цього договору. Споживач має право здійснити оплату та/або передоплату за природний газ протягом періоду поставки або до початку розрахункового періоду (пункт 5.1 договору №20-1015/21-БО-Т від 01.11.2021).
Відповідно до пункту 5.3 договору №20-1015/21-БО-Т від 01.11.2021 оплата за природний газ здійснюється Споживачем шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Постачальника, зазначений в розділі 14 цього договору. Споживач зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до пункту 5.1 цього договору. Кошти, які надійшли від Споживача, зараховуються як передоплата за умови оплати Споживачем 100% вартості природного газу, замовленого на попередній розрахунковий період, та 100% оплати вартості фактично переданого природного газу у попередні розрахункові періоди.
Пунктами 7.1, 7.2 договору №20-1015/21-БО-Т від 01.11.2021 визначено, що за невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених законодавством і цим договором. У разі прострочення Споживачем строків остаточного розрахунку згідно з пунктом 5.1 та/або строків оплати за пунктом 8.4 цього договору Споживач зобов`язується сплатити Постачальнику 3% річних, інфляційні збитки та пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Відповідно до пункту 11.3 договору №20-1015/21-БО-Т від 01.11.2021 строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, збитків становить п`ять років.
За умовами пункту 13.1 договору №20-1015/21-БО-Т від 01.11.2021 даний договір набирає чинності з дати його укладення і діє в частині поставки газу до 31.12.2022 включно, а в частині розрахунків - до повного їх виконання. Продовження або припинення договору можливе за взаємною згодою сторін шляхом підписання додаткової угоди до договору.
23.12.2022 між сторонами укладено додаткову угоду №1 до договору №20-1015/21-БО-Т від 01.11.2021, якою змінено замовлений Споживачем у період з листопада місяця 2021 року по грудень місяць 2022 року обсяг природного газу та загальну вартість вказаного договору.
На виконання договору №20-1015/21-БО-Т від 01.11.2021 Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" надало Комунальному некомерційному підприємству "Херсонська обласна клінічна лікарня" Херсонської обласної ради для підписання акти приймання-передачі природного газу за період з листопада місяця 2021 року по серпень місяць 2022 року та за грудень місяць 2022 року на загальну суму 8144722,07 грн, а саме: б/н від 30.11.2021 на суму 758442,48 грн (за листопад місяць 2021 року), б/н від 31.12.2021 на суму 1211769 грн (за грудень місяць 2021 року), б/н від 31.01.2022 на суму 1387787,63 грн (за січень місяць 2022 року), б/н від 28.02.2022 на суму 1055366,86 грн (за лютий місяць 2022 року), б/н від 31.03.2022 на суму 1177071,83 грн (за березень місяць 2022 року), б/н від 25.04.2022 на -1059,41 грн (коригувальний акт за березень місяць 2022 року), б/н від 30.04.2022 на суму 525910,18 грн (за квітень місяць 2022 року), б/н від 31.05.2022 на суму 90268,93 грн (за травень місяць 2022 року), б/н від 30.06.2022 на суму 86130,43 грн (за червень місяць 2022 року), б/н від 31.07.2022 на суму 76777,76 грн (за липень місяць 2022 року), б/н від 31.08.2022 на суму 69964,46 грн (за серпень місяць 2022 року) та б/н від 31.12.2022 на суму 1706291,92 грн (за грудень місяць 2022 року). Вказані акти Споживачем не підписані.
Обсяги поставленого відповідачу природного газу також відображені у відповіді Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" №ТОВВИХ-23-18423 від 20.12.2023 на адвокатський запит представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг".
В якості оплати вартості поставленого за договором №20-1015/21-БО-Т від 01.11.2021 природного газу Комунальне некомерційне підприємство "Херсонська обласна клінічна лікарня" Херсонської обласної ради перерахувало на користь позивача грошові кошти у загальній сумі 6116347,65 грн, що підтверджується інформацією Акціонерного товариства "Ощадбанк" №16/2-09/69389/2023 від 18.10.2023 про надходження коштів на рахунки позивача за період з 01.11.2021 по 11.10.2023.
У матеріалах справи також містяться копії:
-заяви-приєднання Комунального некомерційного підприємства "Херсонська обласна клінічна лікарня" Херсонської обласної ради до умов договору розподілу природного газу №1-23Б (для споживача, що не є побутовим), в якій зазначені ЕІС-код Споживача - 56ХS0000209O300N та об`єкт - котельна (топочна) за адресою: м. Херсон, пр. Ушакова, 67;
-адресованого відповідачу супровідного листа Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" №125/2/3-5814 від 05.07.2023 щодо спонукання до підписання актів приймання-передачі природного газу за договором №20-1015/21-БО-Т від 01.11.2021 за період з листопада місяця 2021 року по серпень місяць 2022 року та за грудень місяць 2022 року;
-опису вкладення №0411638964228 від 11.07.2023, рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №0411638964228, поштової накладної №0411638964228 від 11.07.2023, фіскального чеку №0411638964228 від 11.07.2023 та роздруківки з сайту "Укрпошта" про відстеження поштового відправлення №0411638964228, які підтверджують отримання відповідачем 19.07.2023 засобами поштового зв`язку вищенаведеного листа Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" №125/2/3-5814 від 05.07.2023 разом з відповідними актами приймання-передачі природного газу та вимогами про сплату боргу №125/2/3-5574 від 26.06.2023 та №125/2/3-5896 від 10.07.2023;
-адресованої відповідачу вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" №125/2/3-6910 від 11.08.2023 про погашення заборгованості за договором №20-1015/21-БО-Т від 01.11.2021;
-опису вкладення №0504599988562, рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №0504599988562 та роздруківки з сайту "Укрпошта" про відстеження поштового відправлення №0504599988562, які свідчать про отримання відповідачем 30.08.2023 засобами поштового зв`язку надісланих останньому вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" №125/2/3-6910 від 11.08.2023, актів приймання-передачі природного газу за договором №20-1015/21-БО-Т від 01.11.2021 за період з листопада місяця 2021 року по серпень місяць 2022 року та за грудень місяць 2022 року, а також листа Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" №125/2/3-5814 від 05.07.2023 щодо спонукання до підписання цих актів.
Предметом спору у даній справі є вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у загальній сумі 4761761,02 грн, з яких: 2028374,42 грн - основний борг, 1515044,43 грн - пеня, 214184,50 грн - 3% річних та 1004157,67 грн - інфляційні втрати, нараховані у зв`язку з неналежним виконанням Комунальним некомерційним підприємством "Херсонська обласна клінічна лікарня" Херсонської обласної ради своїх зобов`язань щодо оплати вартості природного газу, поставленого Товариством з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" у період з грудня місяця 2021 року по серпень місяць 2022 року та у грудні місяці 2022 року на виконання укладеного між сторонами договору №20-1015/21-БО-Т від 01.11.2021.
Задовольняючи частково позовні вимоги, місцевий господарський суд послався на те, що у межах даної справи позивачем заявлена до стягнення основна заборгованість за зобов`язаннями травня-серпня місяців 2022 року та за зобов`язаннями грудня місяця 2022 року, при цьому у період з 01.03.2022 по 11.11.2022 Херсонська міська територіальна громада знаходилася під тимчасовою окупацією, що є загальновідомим фактом, а тому в силу приписів статті 131 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" у відповідний період існувала заборона передачі природного газу відповідачу, що виключає можливість стягнення з останнього основного боргу за період окупації разом з компенсаційними нарахуваннями та штрафними санкціями, у зв`язку з чим стягненню підлягає лише основна заборгованість за зобов`язаннями грудня місяця 2022 року. Водночас Господарський суд Одеської області дійшов висновку про доведеність позивачем факту несвоєчасного виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором №20-1015/21-БО-Т від 01.11.2021 за період з грудня місяця 2021 року по лютий місяць 2022 року та за грудень місяць 2022 року, що зумовило правомірність нарахування за відповідними зобов`язаннями штрафних санкцій (пені) та компенсаційних нарахувань (інфляційних втрат і 3% річних), при цьому суд першої інстанції врахував наявність підстав для зменшення заявленої до стягнення суми пені.
Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду погоджується з вищенаведеним висновком Господарського суду Одеської області про часткове задоволення позову з огляду на наступне.
Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки недоведеність порушення прав, за захистом яких було пред`явлено позов, у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.
Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, у тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).
Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Чинне законодавство визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.
Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захисту цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.
Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.
Правові засади функціонування ринку природного газу України регламентовані Законом України "Про ринок природного газу".
За умовами частин першої, третьої статті 12 Закону України "Про ринок природного газу" постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов`язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Якість та інші фізико-хімічні характеристики природного газу визначаються згідно із встановленими стандартами та нормативно-правовими актами. Права та обов`язки постачальників і споживачів визначаються, зокрема, договором постачання природного газу.
Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.
За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).
Колегія суддів вбачає, що за своєю юридичною природою договір №20-1015/21-БО-Т від 01.11.2021 є договором постачання природного газу, який згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання його сторонами та, відповідно, виступає підставою для виникнення у сторін господарського зобов`язання відповідно до статей 11, 202, 509 Цивільного кодексу України.
В силу частин першої, другої статті 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За приписами частини першої статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Згідно з пунктом 2 частини другої статті 13 Закону України "Про ринок природного газу" споживач зобов`язаний, зокрема, забезпечувати своєчасну та повну оплату вартості природного газу згідно з умовами договорів.
Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України унормовано, що зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання повинні виконуватись в установлений законом або договором строк.
Обсяги поставленого відповідачу у період з листопада місяця 2021 року по серпень місяць 2022 року та за грудень місяць 2022 року природного газу відображені у листі Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" №ТОВВИХ-23-18423 від 20.12.2023 та в актах приймання-передачі природного газу за відповідні періоди на загальну суму 8144722,07 грн, складених на виконання договору №20-1015/21-БО-Т від 01.11.2021 та не підписаних зі сторони Комунального некомерційного підприємства "Херсонська обласна клінічна лікарня" Херсонської обласної ради.
Проте, в якості оплати вартості поставленого за договором №20-1015/21-БО-Т від 01.11.2021 природного газу Комунальне некомерційне підприємство "Херсонська обласна клінічна лікарня" Херсонської обласної ради перерахувало на користь позивача грошові кошти у загальній сумі 6116347,65 грн, про що свідчить інформація Акціонерного товариства "Ощадбанк" №16/2-09/69389/2023 від 18.10.2023.
Зокрема, виходячи з вартості природного газу, вказаної в актах приймання-передачі, які не підписані відповідачем, але частково ним оплачені, Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" здійснило зарахування перерахованих Комунальним некомерційним підприємством "Херсонська обласна клінічна лікарня" Херсонської обласної ради грошових коштів в рахунок погашення боргу за зобов`язаннями періоду з листопада місяця 2021 року по квітень місяць 2022 року у повному обсязі та за зобов`язаннями травня місяця 2022 року частково у сумі 1059,08 грн.
За таких обставин, підставою позову у цій справі позивач визначив наявність у відповідача основного боргу за договором №20-1015/21-БО-Т від 01.11.2021 у загальній сумі 2028374,42 грн, з яких: 89209,85 грн - заборгованість за зобов`язаннями травня місяця 2022 року, 86130,43 грн - заборгованість за зобов`язаннями червня місяця 2022 року, 76777,76 грн - заборгованість за зобов`язаннями липня місяця 2022 року, 69964,46 грн - заборгованість за зобов`язаннями серпня місяця 2022 року та 1706291,92 грн - заборгованість за зобов`язаннями грудня місяця 2022 року.
Щодо зобов`язань з оплати вартості природного газу, поставленого на підставі договору №20-1015/21-БО-Т від 01.11.2021 у травні-серпні місяцях 2022 року, колегія суддів зазначає наступне.
Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в межах розгляду справи №908/1162/23 досліджувала питання застосування частини другої статті 13 та частини другої статті 131 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" до правовідносин, які виникли у період з лютого 2022 року по грудень 2022 року, тобто до прийняття Кабінетом Міністрів України постанови №1364 від 06.12.2022 "Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією" та затвердження Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України наказу №309 "Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією".
Відповідно до пунктів 1, 3 частини першої статті 3 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" (№1207-VII) для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається: сухопутна територія тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, водні об`єкти або їх частини, що знаходяться на цих територіях (пункт 1); інша сухопутна територія України, внутрішні морські води і територіальне море України, визнані в умовах воєнного стану тимчасово окупованими у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку (пункт 3).
Так, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №908/1162/23, зокрема, виснувала, що Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" щодо деяких питань визначення правового статусу тимчасово окупованих територій України в умовах воєнного стану" №2764-ІХ від 16.11.2022 частину третю статті 1 вказаного Закону №1207-VII було викладено у редакції, за якою дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій, передбачених пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Чинна редакція цієї норми (відповідно до змін, внесених Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо звільнення від сплати екологічного податку, плати за землю та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за знищене чи пошкоджене нерухоме майно" №3050-IX від 11.04.2023) вказує, що дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій, які передбачені у пункті 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначаються у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.
З 07.05.2022 ні пункт 7 частини першої статті 11, ні пункт 1 частини третьої статті 3 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" не містили (і зараз також не містять) жодних посилань на те, що статус тимчасово окупованих вказані у них території набувають залежно від наявності чи відсутності (а так само і дати ухвалення) будь-якого рішення того чи іншого повноважного органу державної влади України - РНБО, Кабінету Міністрів України чи іншого органу в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
06.12.2022 Кабінет Міністрів України затвердив постанову "Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією", відповідно до якої перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій за формою згідно з додатком за погодженням з Міністерством оборони України з урахуванням пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій.
Відповідно до регулювання, запровадженого Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання правового режиму на тимчасово окупованій території України" №2217-ІХ від 21.04.2022, правовий статус тимчасово окупованої території РФ у розумінні пункту 1 частини першої статті 3 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" не залежить від того, чи ухвалив (і якщо ухвалив - то коли саме) той чи інший повноважний орган державної влади України (РНБО, Кабінет Міністрів України чи інший орган в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України) рішення про визнання певної частини території України тимчасово окупованою. Таке рішення повноважного органу державної влади України (зокрема, і Кабінету Міністрів України) для територій, визначених у пункті 1 частини першої статті 3 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", має не конститутивне, а лише інформативне значення, з публічною достовірністю підтверджуючи конкретну дату, з якої фактична окупація певної частини території України почалася чи припинилася.
З огляду на викладене, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 03.10.2025 у справі №908/1162/23 дійшла висновку про відсутність підстав для відступу від висновку, викладеного Верховним Судом у постанові від 07.03.2024 у справі №910/9680/23, про поширення положень статті 131 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" на території, тимчасово окуповані в період воєнного стану, лише з огляду на загальновідомий факт окупації таких територій за відсутності відповідного рішення Кабінету Міністрів України.
Відтак об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції у справі №908/1162/23 про відмову у задоволенні позову, зазначила про те, що підставою для такої відмови, враховуючи положення статті 131 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", є заборона передачі енергоносіїв відповідачу, оскільки факт тимчасової окупації є загальновідомим фактом, що не потребує окремого доказування у відповідному судовому провадженні.
Колегія суддів в силу положень частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України враховує зазначені вище висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладені у постанові від 03.10.2025 у справі №908/1162/23, оскільки правовідносини у даній справі та у справі №908/1162/23 є подібними за змістовим критерієм.
Відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України №309 від 22.12.2022 Херсонська міська територіальна громада була тимчасово окупованою у період з 01.03.2022 по 11.11.2022.
Аналогічні відомості відображені у наказі Міністерства розвитку громад та територій України №376 від 28.02.2025 "Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією".
Поряд з цим, позивачем не заперечується той факт, що у даній справі заявлено до стягнення, зокрема, основний борг у вигляді вартості природного газу, поставленого відповідачу у травні-серпні місяцях 2022 року на територію Херсонської міської територіальної громади у період, коли відповідна територія вже знаходилася під окупацією.
Згідно зі статтею 131 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" її положення застосовуються до тимчасово окупованої території, передбаченої пунктами 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, надр під територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряного простору над цими територіями.
В умовах воєнного стану рішенням Кабінету Міністрів України положення цієї статті можуть бути поширені на тимчасово окуповані території, передбачені пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, надра під територіями, зазначеними у пункті 3 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряний простір над цими територіями.
На період тимчасової окупації переміщення товарів (робіт, послуг) з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію усіма видами транспорту, в тому числі автомобільним, залізничним, повітряним та трубопровідним транспортом, а також лініями електропередач та гідротехнічними спорудами, заборонено, за винятком випадків, передбачених частинами третьою та четвертою цієї статті.
Отже, позивач не мав права здійснювати господарську діяльність щодо постачання природного газу відповідачу на тимчасово окуповану територію у травні-серпні місяцях 2022 року.
Суд апеляційної інстанції виходить з того, що тимчасова окупація відповідної території та встановлені державою обмеження господарської діяльності є обставинами публічно-правового характеру, які безпосередньо впливають на можливість належного виконання зобов`язання. Обмеження, встановлені законом щодо переміщення товарів та здійснення господарських операцій на тимчасово окупованій території, мають імперативний характер і спрямовані на захист національної безпеки.
Правові висновки, викладені об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №908/1162/23, свідчать про необхідність урахування спеціального правового режиму тимчасово окупованої території при оцінці правових наслідків господарських правовідносин, що виникли у відповідний період.
Стабільність правозастосування передбачає, що суб`єкти господарювання повинні мати можливість прогнозувати правові наслідки своєї поведінки. Умови воєнного стану та тимчасової окупації сформували особливий правовий режим, який об`єктивно змінює звичайну модель господарської діяльності. Свобода договору не є абсолютною та реалізується в межах імперативних приписів закону. У період дії спеціального правового режиму тимчасово окупованої території воля сторін не могла реалізовуватися поза межами встановлених державою обмежень.
Колегія суддів зазначає, що суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах міжнародно визнаного державного кордону є цілісною і недоторканною. Україна не визнає тимчасову окупацію Російською Федерацією частини території України та підтверджує невіддільне суверенне право України на відновлення і збереження її територіальної цілісності в межах міжнародно визнаного державного кордону.
Окупація є об`єктивним фактом, що триває у часі і правовий режим окупації не залежить від дати ухвалення конкретних рішень урядом, а статус територій як "тимчасово окупованих" є триваючим станом. Особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях України стосуються усього періоду окупації, що слід враховувати при застосуванні правила незворотності дії в часі нормативно-правового акта.
Україна вживає всіх заходів для захисту суверенітету протягом усього періоду окупації, а державна політика базується на тому, що суверенітет України над тимчасово окупованими територіями не переривався, тому закони можуть мати ретроспективну спрямованість, щоб урегулювати правовідносини, які виникли під час окупації (постанова Верховного Суду від 19.03.2026 у справі №905/238/23).
Доведення/не доведення позивачем обставин фактичної поставки природного газу на тимчасово окуповану територію, як і здійснення оплати за неї, не має правового значення для вирішення спору у вказаних справах. Разом з тим, визначальним за висновком об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеним у постанові від 03.10.2025 у справі №908/1162/23, є неможливість (заборона) передання товару на тимчасово окуповані території у силу приписів статті 131 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", що, зі свого боку, є самостійною і достатньою підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
Саме така правова позиція Верховного Суду відображена у постанові від 11.05.2026 у справі №916/4397/23, в межах якої також розглядався спір про стягнення на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" заборгованості за природний газ, поставлений споживачеві на територію Херсонської області у період тимчасової окупації останньої.
Враховуючи вищевикладене, Південно-західний апеляційний господарський суд погоджується з висновком Господарського суду Одеської області щодо відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з Комунального некомерційного підприємства "Херсонська обласна клінічна лікарня" Херсонської обласної ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" основного боргу за зобов`язаннями травня-серпня місяців 2022 року.
Крім того, беручи до уваги відсутність підстав для стягнення основного боргу за зобов`язаннями травня-серпня місяців 2022 року, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку про те, що позовні вимоги про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на вказану суму основного боргу, також не підлягають задоволенню, оскільки можливість задоволення цих вимог безпосередньо залежить від задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за вказаний період.
Посилання апелянта на наявність обов`язків у самого відповідача, як споживача, визначених Законом України "Про ринок природного газу" та Правилами постачання природного газу, щодо самостійного обмеження або припинення споживання природного газу у разі неможливості його подальшого використання апеляційним господарським судом оцінюються критично, оскільки, по-перше, відповідні обов`язки відповідача жодним чином не спростовують порушену самим позивачем законодавче встановлену заборону постачання природного газу на тимчасово окуповану територію; по-друге, Товариством з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" за допомогою належних та допустимих у розумінні процесуального закону доказів не доведено наявності у Комунального некомерційного підприємства "Херсонська обласна клінічна лікарня" Херсонської обласної ради, яке, на відміну від позивача, перебувало у тимчасовій окупації, можливості обмежити або припинити споживання природного газу.
Щодо зобов`язань з оплати вартості природного газу, поставленого на підставі договору №20-1015/21-БО-Т від 01.11.2021 у грудні місяці 2022 року, Південно-західний апеляційний господарський суд зазначає наступне.
Згідно з актом приймання-передачі природного газу б/н від 31.12.2022, складеним на виконання договору №20-1015/21-БО-Т від 01.11.2021, відповідачеві у грудні місяці 2022 року було поставлено природний газ загальним обсягом 103,07500 тис.куб.м, що відповідає відомостям з інформаційної платформи Оператора ГТС, та вартістю 1706291,92 грн.
З огляду на викладене, беручи до уваги відсутність у матеріалах справи доказів здійснення відповідачем оплати вартості природного газу, поставленого останньому на підставі договору №20-1015/21-БО-Т від 01.11.2021 у грудні місяці 2022 року, що зумовлює наявність у останнього відповідного боргу, Південно-західний апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з Комунального некомерційного підприємства "Херсонська обласна клінічна лікарня" Херсонської обласної ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" 1706291,92 грн основної заборгованості за грудень місяць 2022 року.
Поряд з цим, як вбачається з матеріалів даної справи та не заперечується жодним її учасником, відповідачем також допущено прострочення виконання своїх зобов`язань за договором №20-1015/21-БО-Т від 01.11.2021 за період з грудня місяця 2021 року по лютий місяць 2022 року.
Несвоєчасне виконання грошового зобов`язання є його порушенням у розумінні Цивільного кодексу України, а сам відповідач виступає таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання у розумінні частини першої статті 612 цього Кодексу.
Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статті 625 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від ухвалення рішення суду про присудження суми боргу, відкриття виконавчого провадження чи його зупинення.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.
Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур`єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно зі статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.
У застосуванні індексації колегією суддів Південно-західного апеляційного господарського суду також враховуються рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України №62-97р. від 03.04.1997. У листі Верховного Суду України №62-97р. від 03.04.1997 зазначено, що при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а у середньому за місяць, тому умовно слід виходити з того, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно щомісячні індекси, що складають будь-який період, перемножити між собою.
Колегія суддів також зауважує, що суб`єкти господарювання при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов`язань шляхом встановлення окремого виду відповідальності (договірної санкції) за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов`язань.
Відповідно до приписів статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання); у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
Статтею 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.
Неустойкою (штрафом, пенею) згідно з приписами статті 549 Цивільного кодексу України є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
Статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Пунктом 7.2 договору №20-1015/21-БО-Т від 01.11.2021 передбачено, що у разі прострочення Споживачем строків остаточного розрахунку згідно з пунктом 5.1 та/або строків оплати за пунктом 8.4 цього договору Споживач зобов`язується сплатити Постачальнику 3% річних, інфляційні збитки та пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Суд апеляційної інстанції, перевіривши проведений позивачем розрахунок компенсаційних нарахувань, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, та штрафних санкцій, зазначає про правильність висновку суду першої інстанції щодо правомірності нарахування відповідачеві у зв`язку з несвоєчасним виконанням ним взятих на себе зобов`язань з оплати вартості природного газу, поставленого на підставі договору №20-1015/21-БО-Т від 01.11.2021 у період з грудня місяця 2021 року по лютий місяць 2022 року та у грудні місяці 2022 року, 3% річних у загальній сумі 90040,15 грн, інфляційних втрат у сумі 198018,92 грн та пені у загальній сумі 421078,03 грн.
Разом з тим, встановивши за результатами розгляду даного спору обґрунтованість заявлених позивачем вимог в частині стягнення 421078,03 грн пені, місцевий господарський суд зменшив її розмір на 90% (до 42107,80 грн).
Зменшуючи розмір пені, Господарський суд Одеської області врахував співвідношення розміру неустойки з наслідками порушення зобов`язання, специфіку діяльності відповідача як лікарняного закладу та необхідність дотримання балансу інтересів сторін.
Приписами частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Тлумачення частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов`язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них.
Саме таку правову позицію викладено у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 15.02.2018 у справі №467/1346/15-ц, від 04.04.2018 у справі №367/7401/14-ц та від 26.09.2018 у справі №752/15421/17.
Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов`язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.
Отже, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.
Крім того, при застосуванні положень статті 551 Цивільного кодексу України поняття "значно" є оціночним і має конкретизуватися у кожному окремому випадку з урахуванням того, що правила наведеної статті направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником. Вказана норма не є імперативною та застосовується за визначених умов на розсуд суду і визначальним фактором при зменшенні розміру належної до сплати неустойки є винятковість випадку.
Законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій і дане питання вирішується господарським судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №904/12429/16.
У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 викладено висновок про те, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки, що підлягає стягненню за порушення зобов`язання, а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.
Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50% тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, тобто у межах судового розсуду.
Зменшення судом неустойки до певного розміру відбувається із визначенням її у конкретній грошовій сумі, що підлягає стягненню, тоді як переведення зменшуваного розміру неустойки у частки, а відповідно і апелювання у спорах про зменшення розміру неустойки такими категоріями, як частка або процент, на який зменшується неустойка, не відображає об`єктивний стан сукупності обставин, які є предметом судового дослідження при вирішенні питання про зменшення неустойки.
При цьому слід звернути увагу, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд з цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.
Таким чином, у питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положеннями частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 Господарського процесуального кодексу України.
Такий підхід є усталеним у судовій практиці та застосований, зокрема, у постановах Верховного Суду від 11.07.2023 у справі №914/3231/16, від 10.08.2023 у справі №910/8725/22, від 26.09.2023 у справі №910/22026/21, від 02.11.2023 у справі №910/13000/22, від 07.11.2023 у справі №924/215/23 та від 09.11.2023 у справі №902/919/22.
Отже, на підставі частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (штрафних санкцій) до їх розумного розміру (постанови Верховного Суду від 30.03.2021 у справі №902/538/18, від 03.03.2021 у справі №925/74/19, від 24.02.2021 у справі №924/633/20, від 09.08.2023 у справі №921/100/22 та від 20.04.2023 у справі №904/124/22).
Так, у разі якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Під "іншими учасниками господарських відносин" слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь в правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов`язані з кредитором договірними відносинами. Відтак, якщо порушення зобов`язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб`єкта, то суд може зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Відповідно до положень статті 3, частини третьої статті 509 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами, на яких має ґрунтуватися зобов`язання між сторонами, є добросовісність, розумність і справедливість.
Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.
Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Таку функцію, як сприяння належному виконанню зобов`язання, стимулювання боржника до належної поведінки, неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.
При цьому колегія суддів наголошує на відсутності правових підстав для ототожнення інституту зменшення розміру неустойки зі звільненням відповідача від відповідальності за порушення зобов`язання, оскільки зменшення судом розміру штрафних санкцій є лише передбаченим законом проявом обмеження відповідальності боржника за наявності відповідних підстав для цього, що жодним чином не суперечить принципам розумності та справедливості.
За таких обставин, враховуючи, що головною метою неустойки є стимулювання боржника до належного виконання основного зобов`язання і не лише майновий стан боржника може бути підставою для зменшення штрафних санкцій, беручи до уваги ступінь виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором №20-1015/21-БО-Т від 01.11.2021 (зокрема, часткову сплату вартості поставленого йому на підставі вищенаведеного договору природного газу), те, що відповідач є неприбутковою установою, фінансування якої здійснюється за рахунок обласного бюджету, і те, що за умовами укладеного між сторонами договору поставлений природний газ використовувався відповідачем не для перепродажу, а для власних потреб з метою забезпечення медичних послуг населенню, з огляду на кризову ситуацію, яка склалася в державі внаслідок військової агресії Російської Федерації проти України та не могла не вплинути негативно на фінансовий стан відповідача як неприбуткової організації, а також відсутність жодного доказу на підтвердження погіршення фінансового стану позивача, виникнення ускладнень у здійсненні ним господарської діяльності чи завдання останньому збитків в результаті прострочення відповідача, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду, враховуючи те, що застосування штрафних санкцій не повинно лягати непомірним тягарем для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора, вважає, що суд першої інстанції, користуючись правом, наданим положеннями чинного законодавства, дійшов правомірного висновку про наявність правових підстав для зменшення належної до сплати суми пені на 90% (з 421078,03 грн до 42107,80 грн), що є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов`язань, проявом балансу між інтересами кредитора і боржника, узгоджується з нормами закону, які регулюють можливість такого зменшення, та є засобом недопущення використання неустойки ані як інструменту позивача для отримання безпідставних доходів, ані як способу відповідача уникнути відповідальності.
Посилання апелянта на те, що місцевим господарським судом не було враховано інтереси Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг", до уваги колегією суддів не приймаються, оскільки стягнення на користь позивача частини пені у розмірі 42107,80 грн, 3% річних та інфляційних втрат має забезпечити баланс інтересів сторін, компенсує негативні наслідки, пов`язані з простроченням відповідачем виконання взятих на себе зобов`язань, а також відповідає принципу пропорційності, у той час як стягнення з Комунального некомерційного підприємства "Херсонська обласна клінічна лікарня" Херсонської обласної ради штрафних санкцій у повному обсязі, на переконання колегії суддів, було б неспівмірним з негативними наслідками від порушення останнім відповідного зобов`язання.
У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах (правова позиція Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16).
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
В силу статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Перевіривши відповідно до статті 270 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції об`єктивно розглянув у судовому процесі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; правильно застосував матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, врахував положення статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з чим дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.
Доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції; твердження апелянта про порушення Господарським судом Одеської області норм права при ухваленні рішення від 01.05.2026 у справі №916/213/24 не знайшли свого підтвердження, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового акту колегія суддів не вбачає.
Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.
Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 01.05.2026 у справі №916/213/24 - без змін.
Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг".
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до статті 288 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 27.08.2026.
Головуючий суддя С.В. Таран
Суддя К.В. Богатир
Суддя Л.В. Поліщук