Дата документу 27.08.2026 Справа № 317/4440/24
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Єдиний унікальний №317/4440/24 Головуючий у 1-й інстанції: Нікітін В. В.
Провадження № 22-ц/807/1652/26 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 серпня 2026 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого, судді-доповідача суддів: Подліянової Г.С., Кочеткової І.В., Кухаря С.В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника, адвоката Пінаєва Віталія Валентиновича на рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 12 травня 2026 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Таскомбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
ВСТАНОВИВ:
У серпні 2024 року Акціонерне товариство «Таскомбанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 29 липня 2020 року між ТОВ ФК «Центр фінансових рішень», правонаступником якого є AT «Таскомбанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № [номер приховано], відповідно до п. 1.1. якого Кредитодавець зобов`язується надати кредит у розмірі та на умовах, встановлених цим договором, а Позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором.
Відповідно до умов Кредитного договору Позичальнику надано грошові кошти на наступних умовах: ??сума кредиту - 85 766,73 гривень; ??строк користування - 48 місяців; ??річні проценти - 0,01 % від суми боргу за договором; ??щомісячні проценти - 2,49 % від суми кредиту.
Зазначив, що Позичальник повідомлений кредитодавцем у відповідності до вимог чинного законодавства у чіткій та зрозумілій формі про інформацію, вказану в ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 6, 9 Закону України «Про споживче кредитування», ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та іншу інформацію, необхідну для свідомого та добровільного вибору фінансової послуги. Позичальник підтвердив, що ознайомлений з інформацією про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту, надані виходячи із обраних Позичальником умов кредитування.
Відповідно до п. 1.4. кредитного договору, підписавши цей договір, Позичальник доручає кредитодавцю виплатити/сплатити за рахунок отриманого кредиту суми грошових коштів за наступними реквізитами (всього 6 платежів). Окрім того, за рахунок кредитних коштів відповідно до умов кредитного договору сплачено первісні відсотки в розмірі 2 781,10 грн.
17 грудня 2021 року право вимоги за Кредитним договором відступлені АТ «Таскомбанк» (надалі також Позивач) на підставі Договору про відступлення права вимоги № 1712121 (надалі договір відступлення).
Відповідно до п. 2.2 Договору відступлення Сторони погодили, що Первісний кредитор має право щоденно передавати (відступати) Новому кредитору свої Права вимоги до Позичальників, а Новий кредитор зобов`язаний набувати такі Права шляхом підписання відповідних Реєстрів прав вимог із зазначенням Ціни договору та розміру Заборгованостей позичальників. Підписані сторонами відповідні Реєстри прав вимог є невід`ємною частиною цього Договору.
Згідно з п. 3.4. Договору право вимоги переходить до Нового кредитора з моменту підписання Сторонами відповідного Реєстру прав вимог та зарахування коштів у розмірі Ціни договору на рахунок Первісного кредитора, після чого Новий кредитор стає новим кредитором до Позичальників стосовно їх Заборгованостей по Кредитним договорам.
Відповідно до умов цього Договору та Витягу з Реєстру прав вимоги до Договору відступлення, Позивач є Новим кредитором Відповідача за Кредитним договором з усіма наступними додатками та змінами.
Представник зазначив, що умови вищезазначеного Кредитного договору Позичальником не виконані, кредитні кошти у встановлені договором (Графіком погашення кредиту) строки не повернуті. Неодноразовими телефонними повідомленнями Банку Позичальника було сповіщено про наявність заборгованості за кредитом та про необхідність її погашення у стислі терміни.
Відповідно до умов цього договору та Витягу з Реєстру прав вимоги до договору факторингу № 171221 від 17 грудня 2021 року, позивач є новим кредитором відповідача за кредитним договором з усіма наступними додатками та змінами.
Строк кредитування передбачений кредитним договором закінчився, однак кредитні кошти позичальником не повернуті, внаслідок чого станом на 09 серпня 2024 року заборгованість позичальника за кредитним договором, становить 100486,97 грн, в т.ч.: ?заборгованість по тілу кредиту (в т.ч. прострочена) - 57249,26 грн; ??заборгованість по річним процентам (в т.ч. прострочена) - 9,32 грн; ??заборгованість по щомісячним процентам (в т.ч. прострочена) - 43 228,39 грн, яку позивач просив стягнути з відповідача та відшкодувати судові витрати.
Заочним рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 29 жовтня 2024 року позов задоволено у повному обсязі.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Таскомбанк» заборгованість за кредитним договором № [номер приховано] від 29.07.2020 у розмірі 100486,97 грн, яка складається з: 57249,26 грн - заборгованість по тілу кредиту, 9,32 грн - заборгованість по річним відсоткам, 43228,39 грн - заборгованість по щомісячними відсотками.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Таскомбанк» судовий збір у розмірі 3028 грн.
У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про перегляд заочного рішення суду.
Ухвалою Запорізького районного суду Запорізької області від 10 листопада 2025 року заяву задоволено, скасовано заочне рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 12 травня 2026 року.
Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 12 травня 2026 року позов задоволено у повному обсязі.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Таскомбанк» заборгованість за кредитним договором № [номер приховано] від 29.07.2020 у розмірі 100486,97 грн, яка складається з: 57249,26 грн - заборгованість по тілу кредиту, 9,32 грн - заборгованість по річним відсоткам, 43228,39 грн - заборгованість по щомісячними відсотками.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Таскомбанк» судовий збір у розмірі 3028 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Пінаєва Віталія Валентиновичаподала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 12 травня 2026 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог АТ «Таскомбанк» до ОСОБА_1 в повному обсязі.
Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції не врахував, що позивачем не доведено належними та допустимим доказами одержання відповідачем кредитних коштів і виникнення у неї заборгованості за кредитним договором. Дії кредитора порушують вимоги Закону України «Про захист прав споживачів» в частині включення в кредитну масу коштів які були направлені на адресу страхової компанії «ТАС». Дії первісного кредитора, правонаступником якого став позивач, були недобросовісними, тому до даних правовідносин потрібно застосувати вимоги недійсності правочину з застосуванням реституції - повернення сторін договору до початкового майнового стану, який існував до вчинення правочину, визнаного недійсним або нікчемним. Повернення всього отриманого за угодою майна в натурі або його грошової вартості.
Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу ТОВ «Таскомбанк» зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з`ясовано їх правову природу та як наслідок ухвалено обгрунтоване та законне рішення, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та необгрунтованими. В зв`язку з наведеним, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України).
В силу вимог ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з 1 січня 2026 року це 99 840 грн (відповідно до Закону України «Про Державний бюджет на 2026 рік» з 1 січня 2026 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 3 328, 00 грн (3 328, 00 грн Х 30 = 99 840 грн), крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до п.п.1,2 ч. 1, ч.2 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи, зокрема: малозначні справи, що виникають з трудових відносин. У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Відповідно п. 1 ч. 4 ст. 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя.
Встановлено, що ціна позову в даній справі становить 100 486,97 грн, що перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Водночас, колегія суддів враховує, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (пункт 2 частини шостої статті 19 ЦПК України) (3328,00 грн Х 80 = 266 240 грн).
Апеляційний суд урахував ціну та предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства та дійшов висновку, що дана справа є незначної складності, ціна позову якої не перевищує 80-т розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, зазначена справа відповідно до п. п.1 , 2 ч. 1 ст. 274 ЦПК України може розглядатися в порядку спрощеного провадження, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України, не належить до виключень із цієї категорії відповідно до ч. 4 ст. 274 ЦПК України.
Отже, зазначена справа є малозначною у силу вимог закону.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України.
Заслухавши суддю доповідача в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості по тілу кредиту не оскаржується, а тому апеляційним судом, відповідно до ст. 367 ЦПК України, не переглядається.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судове рішення зазначеним вимогам відповідає в повній мірі.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що на виконання умов кредитного договору № [номер приховано] від 29.07.2020, відповідачці було надано кредит у сумі, зі сплатою обумовленого розміру відсотків. Однак, будучи ознайомленою з істотними умовами кредитного договору, що засвідчено особистим підписом, остання не виконала належним чином зобов`язання за кредитним договором, у зв`язку з чим виникла заборгованість. Оскільки відповідачка не сплатила заборгованість за кредитом, суд вважає позовні вимоги позивача обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. При цьому суд виходить з приписів ч. 1, 5 ст. 81 ЦПК України та враховує, що відповідач не надав суду належних доказів повної чи часткової сплати цієї заборгованості, не спростував обставин, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог, на власний розсуд розпорядившись своїми процесуальними правами.
З вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду погоджується, виходячи з наступного.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Судом встановлено, що з 29.07.2020 року між ТОВ «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» та відповідачем ОСОБА_1 укладено кредитний договір № [номер приховано].
Відповідно до п. 1.1. кредитного договору кредитодавець зобов`язується надати кредит у розмірі та на умовах, встановлених цим договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором.
Згідно з п. 1.2 кредитного договору кредит надається позичальнику на наступних умовах: тип кредиту - кредит; сума кредиту: 85766,73 грн; строк, на який надається кредит: 48 місяців.
Пункт 1.3. кредитного договору передбачає, що позичальник зобов`язується сплачувати проценти за користування кредитом та здійснювати повернення кредиту на умовах передбачених в Паспорті креди[приховано], який є невід`ємною частиною цього Договору.
Згідно з п.2.1. кредитного договору всі інші умови кредитного договору викладені в Паспорті кредиту та в Умовах отримання фінансових кредитів ТОВ «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» редакція від 04.05.2020, які розміщені на сайті ТОВ «ФК «ЦФР» та з якими позичальник ознайомився до укладення цього Договору та до яких позичальник приєднується, підписавши цей договір.
Згідно з п. 2.2 Кредитного договору, цей Договір, Паспорт креди[приховано] та Умови отримання фінансових кредитів ТОВ «ФК «ЦФР» редакція від 04.05.2020 складають єдиний кредитний договір. Позичальник підписавши цей Договір підтверджує, що всій примірний цього Договору отримав.
Відповідно до п. 4 та п. 5 Паспорту креди[приховано] кредит надається безготівковим шляхом, протягом 3 (трьох) банківських днів від дня укладення договору. Сума кредитного ліміту 85766,73 грн. Строк, на який надається кредит 48 місяців. Річна процентна ставка 53,16% від суми боргу за договором, щомісячні проценти 2,49% від суми кредиту (т.1 а.с.4-5).
ОСОБА_2 , погодилась на сплату процентів за користування кредитом у сумі 0,01% річних, щомісячних процентів - 2,49% та проценти при наданні кредиту 5% від суми кредиту.
Позичальник підтвердила, що отримала та ознайомилася з інформацією про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту, про що свідчить підпис відповідача у Паспорті кредиту від ТОВ «ФК «ЦФР» № [приховано].
Отже сторони за кредитним договором (первісний кредитор та відповідач) в договорі погодили суму кредиту, порядок повернення та плату за користування (річні відсотки від суми боргу та щомісячні відсотки від суми кредиту).
Підписуючи кредитний договір, сторони погодили, що позичальник повинен сплатити відсотки за користування кредитним договором та повернути грошові кошти в порядку передбаченому паспортом кредиту, який є його невід`ємною частиною.
Таким чином, між сторонами виникли договірні зобов`язання із приводу надання кредиту, які регулюються главою 71 ЦК України та загальними положеннями ЦК України про зобов`язання та договір.
На виконання п. 1.4 кредитного договору, позичальник доручає кредитодавцю виплатити/сплатити, за рахунок отриманого кредиту, такі суми грошових коштів за наступними реквізитами: погашення заборгованості по кредитному договору № 500599011 від 21.06.2017 у сумі 13180,00 грн; погашення заборгованості по кредитному договору № 94148880000 від 14.11.2017 у сумі 10497,00 грн; погашення заборгованості по кредитному договору № 94393574000 від 19.03.2018 у сумі 31945,00 грн; страховий платіж у сумі 600,00 грн; оплата страхового платежу за договором страхування № [номер приховано]-С від 29.07.2020 у розмірі 25363,63 грн; оплата страхового платежу за договором страхування № [номер приховано]-ЛО від 29.07.2020 у розмірі 800,00 грн; оплата за електронний ключ доступу до додатку SupportUA SU[номер приховано] від 29.07.2020 року у сумі 600,00 грн.
На підтвердження внесення частини зі вказаних сум позивачем до суду надані відповідні документи (а.с. 43-46).
Окрім того, відповідно до паспорту кредиту за рахунок кредитних коштів сплачено первісні відсотки в розмірі 2 781,10 грн, що підтверджується бухгалтерською довідкою ТОВ «ФК «ЦФР» від 29.07.2020 року (т.1 а.с.42).
Ці факти також підтверджені витягами з реєстру оплачених послуг та не оспорюються відповідачем.
За вказаних обставин підтверджено те, що відповідач отримала від ТОВ «ФК «ЦФР» кредит на суму 85766,73 грн, який за умовами кредитного договору був спрямований на погашення попередніх зобов`язань відповідачки ОСОБА_1 перед іншими кредиторами.
Згідно розрахунку заборгованості за кредитним договором № 57648471889 від 29.07.2020, станом на 09.08.2024 заборгованість ОСОБА_1 становить 100486,97 грн, з яких: 57249,26 грн - прострочена заборгованість по тілу кредиту; 9,32 грн - прострочена заборгованість за відсотками, 43228,39 грн - заборгованість по щомісячними відсотками.
Зазначена заборгованість підтверджується також випискою по особовому рахунку за період з 29.07.2020 по 09.08.2024 роки. Належного та підтвердженого доказами контррозрахунку, який би спростовував зазначені обставини, відповідачем не надано.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний недійсним судом.
Згідно з частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно зі статтею 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).
Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно з статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 527 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Зобов`язання, строк виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк виконання боржником обов`язку не встановлений, або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором Банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
За змістом статті 1056-1 ЦК України, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов`язання відповідно до ст. 611 ЦК України, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ст. 15 Закону України «Про споживче кредитування», споживач має право протягом 14 календарних днів з дня укладення договору про споживчий кредит відмовитися від договору про споживчий кредит без пояснення причин, у тому числі в разі отримання ним грошових коштів. Про намір відмовитися від договору про споживчий кредит споживач повідомляє кредитодавця у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг») до закінчення строку, встановленого частиною першою цієї статті.
Тобто, відповідно до вищезазначених положень відповідачка не була позбавлена можливості відмовитися від договору протягом 14 календарних днів від дати його укладення шляхом повідомлення банку в письмовій формі з одночасним поверненням грошових коштів, одержаних згідно цього договору та сплати процентів за період з дня одержання коштів до дня їх повернення за ставкою, встановленою договором про споживчий кредит. Проте у вказаний строк вона від договору не відмовилася, жодних заперечень щодо його змісту не висловлювала, окрім того частково сплачувала заборгованість по кредиту, в т.ч. за відсотками що свідчить про її згоду з умовами укладеного договору.
Тобто, особа споживач кредитних послуг має повне право на вільне обрання контрагента («постачальника» кредитних послуг), форми, умов, складових та загального формату договору, що не суперечить нормам чинного законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та не спростовано у суді апеляційної інстанції, 29.07.2020 року між ТОВ «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір № [номер приховано], відповідно до умов якого Кредитодавець зобов`язується надати кредит у розмірі та на умовах, встановлених цим договором, а Позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором.
Позичальник була ознайомлена та погодилася зі змістом Кредитного договору, Паспортом креди[приховано] та Умовами отримання фінансових кредитів ТОВ «ФУ «ЦФР» редакція від 04.05.2020, що складають єдиний кредитний договір, та повністю з ними згодна.
Умови Кредитного договору та Договору є зрозумілими для неї, обов`язковими для виконання та заперечення щодо них відсутні.
Таким чином, підписавши даний кредитний договір, позичальник погодилась із запропонованими їй умовами кредитування, форматом та складовими Договору, порядком обслуговування зобов`язання тощо.
Оскільки між сторонами при укладенні договору досягнуто згоди по всіх істотних умовах договору, а волевиявлення учасників правочину було вільним і відповідало їх внутрішній волі та не було допущено порушень вимог ст. 203 ЦК України, вважаємо, що у суду немає підстав вважати умови Кредитного договору недійсними.
Таким чином, позивачем доведений факт укладення 29 липня 2020 року Кредитного договору № [номер приховано] на умовах, визначених у ньому, між ТОВ «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» та відповідачем ОСОБА_1 в письмовій формі, та власноруч підписаним відповідачкою, що нею не оскаржено.
За таких обставин, укладений між сторонами кредитний договір за своїм змістом та формою відповідає вимогам, визначеним законом на момент його укладення та є підставою для виникнення у сторін прав та обов`язків, передбачених цим договором.
При укладанні договору, приймаючи всі умови та вчиняючи дії щодо отримання коштів позивач підтвердила свою поінформованість з умовами договору та погодилася з ними. Своїм підписом на досліджених судом документах споживач підтвердила факт про надання їй повної інформації про умови кредитування та вчинила дії на отримання кредитних коштів, фактично їх отримала, а також здійснювала часткове погашення кредитної заборгованості. Судом встановлено, що за рахунок кредитних коштів було сплачено первісні відсотки в розмірі 2 781,10 грн (розрахунок заборгованості та виписки по рахункам).
За приписами пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (частин перша статті 513 ЦК України).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).
Отже, відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину.
Частиною першою статті 1077 ЦК визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
За змістом частини першої статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
17.12.2021 року між ТОВ «ФК «ЦФР» та Акціонерним товариством «ТАСКОМБАНК» укладено Договір факторингу № 171221, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «ЦФР» зобов`язується відступити позивачу права вимоги за кредитними договорами в обсязі та на умовах, визначених договором, а позивач зобов`язується передати (сплатити) ТОВ «ФК «ЦФР» суму фінансування (а.с.7-13).
Відповідно до п. 2.1 договору факторингу, в порядку та на умовах, визначених в цьому Договорі, Фактор зобов`язується передати (сплатити) Клієнту Суму Фінансування, а Клієнт зобов`язується відступити Факторові Права Вимоги за Кредитними Договорами в обсязі та на умовах, визначених цим Договором.
Перелік Позичальників, підстави виникнення Права Вимоги до Позичальників, сума Боргу на Дату відступлення Прав Вимоги та інші дані зазначаються в Реєстрі Прав Вимог, який формується згідно Додатку №1 та є невід`ємною частиною цього Договору та підписується одночасно з ним.
Відповідно до п. 2.2 договору факторингу, фінансування Клієнта здійснюється шляхом купівлі Фактором у Клієнта Прав Вимоги та набуття Фактором Прав Вимоги на Борг.
Відповідно до п. 2.3 договору факторингу, відступлення Права Вимоги і всіх інших прав, належних Клієнту за Кредитними Договорами, Договорами поруки та їх перехід від Клієнта до Фактора відбувається в момент підписання Сторонами Акту прийому-передачі Реєстру Прав Вимог згідно Додатку №2 до цього Договору, але не раніше оплати Фактором суми зазначеної в п.3.1 Договору, після чого Фактор стає кредитором по відношенню до Позичальників стосовно Боргу та набуває всі Права Вимоги визначені цим Договором та всі права вимоги за Договорами поруки. Сторони підписують Акт прийому-передачі Реєстру Прав Вимог в день здійснення оплати Суми Фінансування згідно п. 3.1 цього Договору.
Підписаний Сторонами та скріплений їх печатками Акт прийому-передачі Реєстру Прав Вимог - підтверджує факт переходу від Клієнта до Фактора Прав Вимоги Боргу та є невід`ємною частиною цього Договору.
Відповідно до п. 3.1 договору факторингу Фактор зобов`язаний в день укладення Сторонами цього Договору сплатити Клієнту Суму Фінансування шляхом безготівкового перерахування грошових коштів у сумі 467 336 417, 92 гривень на рахунок Клієнта (зазначено номер рахунку).
Відповідно до меморіального ордеру №833437008 від 17.12.2021 року, Платник АТ «ТАСКОМБАНК» перерахувало ТОВ «ФК «ЦФР» кошти у розмірі 467 336 417,92 грн за договором факторингу №171221 від 17.12.2021 без ПДВ (т.1 а.с.15).
Відповідно до п. 3.3 договору факторингу сума Боргу, що відступається Клієнтом Фактору за цим Договором, станом на Дату відступлення Прав Вимоги по кожному Позичальнику/Кредитному договору визначена в Реєстрі прав вимог, що є Додатком №1 до цього Договору.
Позивачем надано копію реєстру прав вимоги до договору факторингу № 171221 за 17.12.2021, згідно якого до АТ «ТАСКОМБАНК» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № [номер приховано] від 29.07.2020 року (т.1 а.с.14)
Відповідно до умов зазначеного Договору факторингу за Актом прийому-передачі Реєстру прав вимоги від 17.12.2021 та Витягу з Реєстру прав вимоги до Договору Факторингу, до АТ «ТАСКОМБАНК» перейшло право вимоги за кредитним договором № [номер приховано] від 29.07.2020 до ОСОБА_1 . Таким чином позивач є новим кредитором відповідача за кредитним договором № [номер приховано] від 29.07.2020.
Отже, відповідач несе відповідальність за неналежне виконання зобов`язання за кредитним договором перед новим кредитором АТ «ТАСКОМБАНК».
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У справі, що переглядається, вбачається, що позивач, звертаючись до суду з вимогами щодо стягнення заборгованості за кредитним договором № [номер приховано] від 29.07.2020 року, вказав, що умови зазначеного договору не виконані, кредитні кошти у встановлені договором (Графіком погашення кредиту) строки не повернуті, тому станом на 09.08.2024 року утворилася заборгованість у сумі 100 486,97 грн, в тому числі: заборгованість по тілу кредиту (в тому числі прострочена) 57 249,26 грн; заборгованість по річним процентам (в тому числі прострочена) 9,32 грн; заборгованість по щомісячним процентам (в тому числі прострочена) 43 228,39 грн.
Як вбачається з розрахунку заборгованості по кредитному договору № [номер приховано] від 29.07.2020 року, укладеному з позичальником ОСОБА_1 , станом на 09.08.2024 року, заборгованість по тілу кредиту (в тому числі прострочена) 57 249,26 грн; заборгованість по річним процентам (в тому числі прострочена) 9,32 грн; заборгованість по щомісячним процентам (в тому числі прострочена) 43 228,39 грн, а всього 100 486,97 грн (т.1 а.с.16).
Дана сума заборгованості за кредитом зазначена також в реєстрі прав вимоги до договору факторингу № 171221 за 17.12.2021 (т.1 а.с.14).
Згідно з наданою Випискою по особовим рахункам кредитного договору № [номер приховано] від 29.07.2020 року з 29.07.2020 по 09.08.2024 вбачається, що відповідач здійснював платежі з повернення кредитних коштів, зокрема: 20.12.2021 на суму (40,82 грн, 0,49 грн); 23.12.2021 на суму (2094,78 грн, 1915,65 грн); 20.01.2022 на суму (2135,60 грн, 2053,46); 21.02.2022 на суму (2135,60 грн, 1963,85 грн, 0,55 грн); 18.07.2022 на суму (4098,13 грн, 1,87 грн); 17.08.2022 на суму (4099,56 грн, 0,04 грн, 0,40 грн); 19.09.2022 на суму (4099,52 грн, 0,05 грн, 0,43 грн) (т.1 а.с.17-39).
У подальшому взяті на себе за кредитним договором зобов`язання не виконувала.
Також в матеріалах справи наявний Витяг з реєстру безготівкових термінових переказів від суб`єктів господарювання, бухгалтерська довідка, платіжні інструкції, відповідно до яких ТОВ «ФК «ЦФР» на виконання вимог п.1.4 кредитного договору 29.07.2020 року перерахувало суми: 800 грн, 25 363,63 грн, 600 грн, 10 497 грн, 31 945 грн, 13 180 грн, 600 грн (т.1 а.с.40-46).
Отже, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивач належними та допустимими доказами підтвердив факт укладення кредитного договору, надання відповідачу кредитних коштів та неналежного виконання останнім взятих на себе зобов`язань щодо їх повернення.
Суд зобов`язаний забезпечити (організувати) дійсно змагальний процес, тобто створити особам, які беруть участь у справі, всі умови для реалізації ними своїх процесуальних прав і виконання покладених на них процесуальних обов`язків (постанова Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 404/6483/17 (провадження № 61-14432св19)).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2023 року у справі № 11-228сап21 зазначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.
На підставі ч. 1 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
За змістом ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із положеннями частини першої, п`ятої, шостої ст. 81 ЦПК України обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18 (пункт 41)).
Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності втрачає сенс (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі № 916/3027/21).
Відповідачем факту заборгованості та її розміру не спростовано, зустрічних контррозрахунків не надано, відтак, встановивши, що ТОВ «ФК «ЦФР» (первісний кредитор), правонаступником якого є позивач АТ «ТАСКОМБАНК» (новий кредитор), виконав умови договору, який був підписаний відповідачем, суд першої інстанції, не взяв до уваги наведені обставини, а також те, що відповідач порушив умови договору, не погашав щомісячні платежі по поверненню кредитних коштів, у визначений строк, чим допустив заборгованість щодо повернення кредиту, суд дійшов помилкового висновку про недостатність доказів отримання відповідачем кредитних коштів та сплати первісним кредитором усіх послуг, перелічених у п. 1.4 кредитного договору, на що слушно посилається скаржник.
З врахуванням встановлених обставин справи, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, з яким погоджується апеляційний суд, що відповідач, отримавши від позивача кредитні кошти, у добровільному порядку та у встановлені договором строки їх не повернув, проценти у встановленому договором розмірі не сплатив, не надано до суду доказів на підтвердження належного виконання зобов`язання за кредитним договором щодо повернення кредитних коштів, тому позовні вимоги АТ «ТАСКОМБАНК» є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Доводи відповідача про те, що визначена договором умова про сплату щомісячних процентів по суті є платою за управління кредитом є безпідставними та такими, що спростовуються змістом договору, яким передбачено умову саме про сплату щомісячних процентів від суми кредиту.
Відповідно до розділів 4,5,6 паспорту кредиту, який є частиною кредитного договору, до позичальника доведені всі важливі аспекти кредитування: розмір кредиту, відсоткові ставки (річна та щомісячна) реальна річна процентна ставка, загальна вартість кредиту.
Відповідно до розділу 8 паспорту кредиту відповідач підтвердила, що отримала та ознайомилась з інформацією про умови кредитування та орієнтовною загальною вартістю кредиту, наданою виходячи з обраних нею умов кредитування.
Позичальник підтвердила, що вона отримала всі пояснення, необхідні для забезпечення можливості оцінити чи адаптувати договір до її потреб та фінансової ситуації, зокрема шляхом роз`яснення наведеної інформації, в тому числі суттєвих характеристик запропонованих послуг та певних наслідків, які вони можуть мати для неї, в тому числі в разі невиконання зобов`язань за таким договором.
Відтак до укладання кредитного договору відповідачка була ознайомлена з всіма суттєвими умовами кредитування та погодилась з ними, в тому числі зі сплатою щомісячних відсотків.
У передбаченому законом порядку кредитний договір не визнано судом недійсним, відтак відсутні підстави для висновку про те, що умова договору про щомісячну сплату процентів є прихованою комісією.
Відповідачка протягом дії кредитного договору здійснила 15 платежів первісному кредитору (ТОВ «ФК «ЦФР») на загальну суму 54 670,00 грн, та 13 платежів новому кредитору (АТ «ТАСКОМБАНК») на загальну суму 24 641,31 грн, що підтверджується розрахунком заборгованості (наданий позивачем до позову) та первинними документами (виписками). Зазначене виключає неукладеність договору або вірогідність нерозуміння відповідачкою його умов в т.ч. стосовно щомісячних відсотків (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 р. по справі № 338/180/17, постанова Верховного Суду від 02.08.2023 по справі № 607/16519/21).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1383/2010 (провадження №14-308цс18) зазначено, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто, таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли унаслідок укладення договору, підлягають виконанню. Відповідачем не спростовано презумпцію правомірності кредитного договору, отже відповідачем набуті обов`язки повернення кредитних коштів у встановленому розмірі, а позивачем набуто право на їх отримання.
Окрім того, у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі №355/385/17 вказано, що тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).
З урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (див., зокрема постанову Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі №607/11746/17).
Відповідно до позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 10 січня 2019 року у справі №526/405/13 зазначено, що факт не вчинення жодних дій, щодо розірвання кредитних договорів, або визнання їх не дійсними тривалий час, а також користуванням кредитними коштами та сплати відповідачем в рахунок часткового погашення заборгованості за кредитними договорами є нічим іншим як визнання вище наведених кредитних договорів такими що укладені з досягненням всіх істотних умов, а також підтвердженням отриманням всіх благ передбачених кредитними договорами.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в Постанові від 10 вересня 2019 року у справі №916/2403/18зазначив, що до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, з урахуванням конкретних обставин справи, також можуть належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звіряння взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування с плати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 09 листопада 2018 року у справі №911/3685/17.
Посилання відповідача на те, що розмір позовних вимог, а відтак і рішення суду не відповідає фактичній сумі заборгованості є безпідставними. Частиною першої статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідачем не надано жодних допустимих доказів на підтвердження своїх заперечень або контррозрахунку заборгованості.
При цьому, згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
За таких підстав обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а зводяться до незгоди із ними, а відтак не впливають на остаточні висновки суду.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обгрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга без задоволення.
Заявлені вимоги про стягнення витрат на правову допомогу задоволенню не підлягають, враховуючи, що рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, N 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).Оскаржене судове рішення є достатньо вмотивованим та містить висновки суду щодо обставин, які мають значення для вирішення спору.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, підстави для скасування оскаржуваного рішення відсутні, а відтак апеляційна скарга на підставі ст. 375 ЦПК України підлягає залишенню без задоволення.
З огляду на те, що апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника, адвоката Пінаєва Віталія Валентиновича - залишити без задоволення.
Рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 12 травня 2026 року- залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови,лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Повна постанова складена 27 серпня 2026 року.
Головуючий, суддя Суддя Суддя
Подліянова Г.С. Кочеткова І.В. Кухар С.В.