Справа № 703/858/26
2/703/1204/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 серпня 2026 року м. Сміла
Смілянський міськрайонний суд Черкаської області в складі:
головуючого судді Криви Ю.В.,
за участю секретаря судового засідання Холодняк Л.П.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Сміла цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи - приватний нотаріус Леус Наталія Валеріївна, ОСОБА_4 , про визнання договору дарування недійсним, -
встановив:
До Смілянського міськрайонного суду Черкаської області звернувся позивач ОСОБА_1 із вказаним позовом, у якому просить суд визнати недійсним договір дарування житлового будинку з надвірними спорудами та земельної ділянки, який укладено 13 лютого 2025 року між ОСОБА_3 ( дарувальником) та ОСОБА_4 (обдаровуваним) та скасувати запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що був внесений на підставі оспорюваного договору дарування.
В обґрунтування поданого позову вказує, що у травні 1995 року між ним та відповідачем було укладено шлюб. ОСОБА_3 мала грудну доньку, народжену не від нього 13 грудня 1994 року. Зі своєї волі позивач дав їй своє прізвище та по батькові, яка стала ОСОБА_4 . У зв`язку з тим, що вони свого житла не мали, а мати відповідачки ОСОБА_5 не бажала, що вони проживали разом, їхня сім`я стала проживати у найманому житлі.
Позивач вказує, що у 2010 році, позивача було запрошено на роботу до м. Одеса, де він мав сукупний заробіток близько 8000 грн. У 2011 році у зв`язку з хворобою ОСОБА_5 , ОСОБА_3 стала поживати разом зі своєю матір`ю у її домоволодінні. У 2012 році його було призначено начальником Будівельного управління - 4 в м. Сміла, тому він повернувся до м. Сміла та за ініціативи ОСОБА_3 вони стали проживати однією сім`єю з ОСОБА_5 в її домоволодінні. Саме за наполяганням ОСОБА_3 та за згодою ОСОБА_5 вони приступили до благоустрою земельної ділянки та ремонту будинку її матері. Ремонт вилився в будівництво нового будинку, тому як конструкція старого будинку прийшла в непридатність для експлуатації і будинок міг завалитися. У підсумку, на місці будинку ОСОБА_5 збудовано новий будинок з дахом, мансарда, оновлений сучасними матеріалами, які не належали ОСОБА_5 . Вказує, що будівництво здійснювалося особисто ним без найманих працівників, за його проєктом, розрахунками та технологією, інколи допомагала ОСОБА_3 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла. Після її смерті, 16 травня 2022 року приватним нотаріусом Леус Н.В. була заведена спадкова справа та видано свідоцтво, у якому спадкодавцем зазначена ОСОБА_5 , а спадкоємцем ОСОБА_3 . У Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було внесено запис на підставі вказаного свідоцтва.
Стверджує, що ро те, що збудовано новий будинок та інші споруди, земельна ділянка притерпіла змін, а також те, що він ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_5 проживали у вказаному домоволодінні однією сім`єю, ОСОБА_3 нотаріуса не повідомила, Таким чином, на його думку, незаконно привласнила сумісно збудований будинок та інше майно на земельній ділянці.
05 червня 2025 року ухвалою судді Смілянського міськрайонного суду Черкаської області було відкрито провадження у справі за його позовом до ОСОБА_3 про визнання нерухомого майна об`єктом спільної сумісної власності, поділ майна в натурі. При отриманні відзиву на вказаний позов, він дізнався, про існування договору дарування спірного житлового будинку дочці ОСОБА_4 , про який він не знав, оскільки ОСОБА_3 не повідомила його про свої наміри розпорядитися будинком.
Позивач вважає, що ОСОБА_3 незаконно подарувала ОСОБА_4 спільне сумісне майно, нажите ними під час перебування у шлюбі.
Враховуючи викладені обставини, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Ухвалою Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 24 березня 2026 року було відкрито провадження у даній справі, вирішено проводити розгляд справи у порядку загального позовного провадження.
Ухвалою Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 11 травня 2026 року було залучено у якості третьої особи ОСОБА_4 , закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 на позові наполягав з підстав, зазначених у ньому. Вказав, що підставою для визнання договору недійсним вважає те, що будинок та земельна ділянка, які ОСОБА_3 подарувала ОСОБА_4 є їхньою спільною сумісною власністю, а відтак, без його згоди відповідачка не мала права розпоряджатися вказаним майном без його згоди.
Представник відповідача адвокат Терещенко С.І. в судовому засіданні проти позову заперечував, зазначивши, підстави, з яких позивач просить визнати договір дарування недійсним, законодавством не передбачені. Просив відмовити у позові.
Третя особа - приватний нотаріус Леус в судове засідання не з`явилась, про час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином.
Третя особа ОСОБА_4 в судове засідання не з`явилася, подала до суду заяву, в якій просила розглядати справу за її відсутності.
Суд, заслухавши пояснення учасників справи, вивчивши матеріали справи, надані сторонами докази, дослідивши їх всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, вважає, що позов таким, що не підлягає до задоволення, виходячи із наступного.
Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими способами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
За змістом ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою їх забезпечення.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. ( ст. 5 ЦПК України).
Відповідно до ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно ч.1 та ч.2 ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст.79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Згідно ч.1 ст.80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до ч.1, 5 та 6 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У силу положень ч. 4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Судом встановлено, що 24 травня 1995 року було укладено шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 (після укладення шлюбу прізвище - ОСОБА_7 ), що підтверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 .
Згідно копії рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 04 червня 2025 року, шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 - розірвано.
Згідно копії договору дарування житлового будинку з надвірними спорудами та земельної ділянки від 13 лютого 2025 року, ОСОБА_3 (дарувальник) та ОСОБА_4 (обдаровувана), уклали договір про таке: дарувальник безоплатно подарував та передав у власність своїй дочці обдаровуваному, а обдаровуваний прийняв у дар належні її матері - дарувальнику на праві приватної власності житловий будинок з надвірними спорудами та земельну ділянку кадастровий номер [номер приховано]:02:003:0254, на якій він розташований, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (сім).
Згідно п. 2 договору дарування, житловий будинок з надвірними спорудами, що відчужується, належить дарувальнику на праві приватної власності на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Леус Н.В., приватним нотаріусом Черкаського районного нотаріального округу Черкаської області, 21 березня 2023 року, зареєстрованого в реєстрі за № 196; право власності ОСОБА_3 на житловий будинок зареєстровано 21.03.2023 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень за номером запису - 49638369, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна (житлового будинку) в ДРРП на нерухоме майно та їх обтяжень - 2708517271080.
Згідно п. 4 вказаного договору дарування, земельна ділянка, що відчужується, належить дарувальнику на праві приватної власності на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Леус Н.В., приватним нотаріусом Черкаського районного нотаріального округу Черкаської області, 21 березня 2023 року зареєстрованого в реєстрі за № 17, право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку зареєстровано 21.03.2023 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень за номером запису - 49638497, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна (земельної ділянки) в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - 2708521271105.
Вирішуючи спір про визнання договору дарування недійсним, суд приходить до наступного висновку.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).
Тлумачення частини першої статті 203 ЦК України свідчить, що під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому.
Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених в статті 4 ЦК України. Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах.
Тлумачення статей 215, 216 ЦК України свідчить, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.
Згідно ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно ст. 717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.
Згідно ч. 2 ст. 719 ЦК України, договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Відповідно до ч. 1 ст. 722 ЦК України, право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття.
Так, судом встановлено, що 13 лютого 2025 року ОСОБА_3 подарувала, а ОСОБА_4 прийняла у дар житловий будинок та земельну ділянку за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджується договором дарування. У вказаному договорі сторони діючи добровільно і перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам`яті, розуміючи значення своїх дій, попередньо ознайомлені нотаріусом з приписами цивільного законодавства, що регулюють укладений ними правочин (зокрема, з вимогами щодо недійсності правочину), уклали вказаний договір. Дарувальник стверджує, що дійсно є власником нерухомого майна і не має обмежень щодо свого права розпоряджатися ним, що відчужувані за цим договором житловий будинок з надвірними спорудами та земельна ділянка є її особистою приватною власністю, оскільки набуті нею у власність шляхом успадкування. Сторони підтверджують, що цей договір не носить характеру фіктивного та удаваного правочину.
Згідно із ч. 3 ст. 203 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (ч. 1 ст. 229 ЦК України).
З роз`яснень, викладених у пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними» вбачається, що відповідно до ст.ст. 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (ст. 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
Виходячи зі змісту ст.ст. 203, 717 ЦК України, договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.
Як на підставу визнання договору дарування недійсним позивач посилається те, що подароване майно належало позивачу та відповідачці на праві спільної сумісної власності.
Разом з тим, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема, майно, набуте нею за час шлюбу, але в порядку спадкування.
Під час розгляду справи встановлено, що житловий будинок та земельну ділянку за адресою АДРЕСА_1 , відповідачка ОСОБА_3 успадкувала від своєї матері, відтак спадкове майно є особистою приватною власністю ОСОБА_3 .
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Матеріально-правовий зміст обов`язку подавати докази полягає в тому, що у випадку його невиконання суб`єктом доказування і неможливості отримання доказів суд має право визнати факт, на який посилалася заінтересована сторона, неіснуючим, чи навпаки, як це має місце при використанні презумпції, існуючим, якщо інше не доказано другою стороною.
Враховуючи те, що майно, яке подарувала ОСОБА_3 своїй дочці ОСОБА_4 , належало їй на праві особистої приватної власності, відтак, відповідачка мала вільно розпоряджатися ним, суд приходить до висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст. ст. ст. 81, 263-265, 280-282, 289 ЦПК України, суд, -
ухвалив:
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи - приватний нотаріус Леус Наталія Валеріївна, ОСОБА_4 , про визнання договору дарування недійсним - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Рішення набирає законної сили протягом тридцяти днів з дня його проголошення, якщо не подана апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне рішення суду складено 27.08.2026.
Головуючий: Ю. В. Крива