УХВАЛА
27 серпня 2026 року
м. Київ
справа №560/15346/25
адміністративне провадження № К/990/39439/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Дашутіна І. В.,
суддів - Загороднюка А. Г., Соколова В. М.,
перевіривши касаційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 17 січня 2026 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2026 року у справі № 560/15346/25 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,
установив:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , у якому просив визнати протиправною бездіяльність відповідача, що полягає у невиплаті додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» за безпосередню участь у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі та стримуванні збройної агресії із розрахунку до 70 000 грн за кожні 30 днів (сумарно обчислених) виконання бойових (спеціальних) завдань за такі періоди: з 06 серпня 2024 року до 07 вересня 2024 року, з 11 вересня 2024 року до 20 вересня 2024 року, з 26 вересня 2024 року до 06 жовтня 2024 року, з 08 жовтня 2024 року до 09 жовтня 2024 року, з 16 жовтня 2024 року до 08 листопада 2024 року, з 14 листопада 2024 року до 24 листопада 2024 року, з 19 грудня 2024 року до 20 грудня 2024 року, з 24 грудня 2024 року до 13 січня 2025 року, з 15 січня 2025 року до 20 січня 2025 року, з 22 січня 2025 року до 23 січня 2025 року, з 31 січня 2025 року до 09 лютого 2025 року, з 26 лютого 2025 року до 10 березня 2025 року, з 12 березня 2025 року до 13 березня 2025 року, з 17 березня 2025 року до 02 квітня 2025 року.
Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 08 вересня 2025 року відкрито провадження у справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 17 січня 2026 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2026 року, адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової додаткової винагороди у розмірі 70 000 грн.
Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 одноразової додаткової винагороди у розмірі 70 000 грн відповідно до пункту 1-1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 (зі змінами та доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 12 квітня 2024 року № 419).
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.
Перевіривши зміст оскаржуваних судових рішень і доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції виходить із такого.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеному конституційному положенню кореспондують положення статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», частини третьої статті 2 та частини першої статті 13 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Відповідно до частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Частиною першою статті 328 КАС України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз указаних положень дає підстави для висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Згідно з пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Разом із цим, за змістом пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України, для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України «Про запобігання корупції», займають відповідальне та особливо відповідальне становище.
З матеріалів касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень слідує, позивач проходив службу на посаді, яка не відноситься до посад, які у значенні Закону України «Про запобігання корупції», передбачають зайняття відповідального або особливо відповідального становища, а спірні правовідносини у цій справі склались з приводу проходження позивачем публічної служби, а отже в розумінні частини шостої статті 12 КАС України ця справа є справою незначної складності.
Таким чином, ураховуючи предмет позову, в силу вимог пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України, дана справа законом віднесена до справ незначної складності.
Крім того, суд першої інстанції розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження, врахувавши вимоги частин третьої та четвертої статті 257 КАС України.
Ураховуючи, що ця справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження, для можливості відкриття касаційного провадження процесуальним законом передбачено необхідність обґрунтувати наявність підстав для розгляду цієї касаційної скарги, визначених підпунктами «а-г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України та обґрунтувати посилання на конкретний підпункт.
Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж значного суспільного інтересу чи виняткового значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Доведення зазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.
У тексті касаційної скарги скаржник, обґрунтовуючи необхідність касаційного перегляду справи, посилається на підпункти «а», «в» та «г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Однак належних обґрунтувань для застосування цих положень КАС України скаржником не надано, а наведені посилання не підтверджують наявності підстав для відкриття касаційного провадження.
Скаржник не обґрунтовує, у чому саме полягає фундаментальне значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин.
Скаржник не зазначає фактів наявності значного суспільного інтересу, а також не обґрунтовує виняткового значення справи для нього та того, що рішення у цій справі, з огляду на індивідуальні ознаки спору, тягне за собою наслідки, які мають особливий характер і є винятковими саме для особи, яка подає касаційну скаргу.
У касаційній скарзі скаржник також посилається на підпункт «г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, зазначаючи, що справа має виняткове значення для військової частини НОМЕР_1 .
Водночас наведене скаржником обґрунтування не відповідає змісту зазначеної норми процесуального права. Підпункт «г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України передбачає можливість касаційного оскарження у разі, якщо суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Натомість доводи скаржника про те, що справа має виняткове значення для військової частини НОМЕР_1 , за своїм змістом стосуються підпункту «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, який передбачає виняткове значення справи для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
При цьому скаржник не зазначає, що суд першої інстанції помилково відніс цю справу до категорії справ незначної складності, не наводить обставин, які б свідчили про помилковість такого віднесення, та не обґрунтовує наявності передбачених законом підстав для застосування підпункту «г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
Отже, посилання скаржника на підпункт «г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України є безпідставним, оскільки наведені ним на його обґрунтування доводи не стосуються передбаченої цією нормою підстави касаційного оскарження.
Доводи, наведені у касаційній скарзі, фактично зводяться до незгоди скаржника з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо встановлених обставин справи, оцінки доказів та застосування норм матеріального права.
Колегія суддів зазначає, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд здійснює перегляд судових рішень у межах доводів та вимог касаційної скарги на підставі встановлених судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин справи та не є судом фактів, а відтак не вправі встановлювати нові обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими або здійснювати повторну оцінку доказів.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" ("Levages Prestations Services v. France") від 23 жовтня 1996 року, заява № 21920/93; "Гомес де ла Торре проти Іспанії" ("Brualla Gomes de la Torre v. Spain") від 19 грудня 1997 року, заява 26737/95).
На підставі викладеного вбачається, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" у праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що касаційну скаргу подано на судові рішення, які не підлягають касаційному оскарженню.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Ураховуючи викладене, Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження.
Керуючись статтями 248, 328, 333, 359 КАС України,
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою військової частини НОМЕР_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 17 січня 2026 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2026 року у справі № 560/15346/25 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.
Копію цієї ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає.
Головуючий І. В. Дашутін
Судді А. Г. Загороднюк
В. М. Соколов