УХВАЛА
27 серпня 2026 року
м. Київ
справа №160/22586/25
адміністративне провадження № К/990/38074/26
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Загороднюка А.Г.,
суддів: Соколова В.М., Єресько Л.О.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2026 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 28 липня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Міністерства оборони України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Дніпровська міська рада про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -
УСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Міністерства оборони України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Дніпровська міська рада, в якому просив:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів даних про порушення правил військового обліку ОСОБА_1 і зобов`язати виключити з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів даних про порушення ОСОБА_1 правил військового обліку і припинити розшук;
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо виключення ОСОБА_2 військового обліку за аналогією Закону України "Про альтернативну (невійськову) службу" та Постанови КМУ №2066 «Про затвердження нормативно-правових актів щодо застосування Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу» і зобов`язати виключити з військового обліку позивача із внесенням запису про виключення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів;
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо невидачі ОСОБА_2 облікового документу і зобов`язати видати військово-обліковий документ позивачу;
- визнати протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо нерозгляду та ненадання відповідей на скарги ОСОБА_1 від 13 квітня 2025 року і 30 квітня 2025 року і зобов`язати об`єктивно, всебічно і вчасно перевірити скарги позивача та письмово повідомити про результати перевірки і суть прийнятого рішення відповідно до вимог законодавства України.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2026 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 28 липня 2026 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, 31 липня 2026 року позивач через підсистему «Електронний Суд» надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу, яку зареєстровано канцелярією суду 03 серпня 2026 року. У касаційній скарзі позивач просив скасувати рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2026 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 28 липня 2026 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 11 серпня 2026 року касаційну скаргу ОСОБА_3 , подану його представником- адвокатом Черненком Владиславом Васильовичем, на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 березня 2026 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 01 липня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_3 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, повернуто особі, яка її подала на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України.
13 серпня 2026 року позивач через підсистему «Електронний Суд» вдруге надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу, яку зареєстровано канцелярією суду 13 серпня 2026 року. У касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2026 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 28 липня 2026 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
За правилами частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіривши зміст оскаржуваних судових рішень, доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції виходить з наступного.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів".
Згідно з частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
Крім того, при поданні касаційної скарги на підставі пунктів 1-3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначені скаржником норми права, які на його переконання неправильно застосовано судами, повинні врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо їх застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову та/або заперечень сторін (наприклад, з точки зору порушення їх позивачем/відповідачем).
Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
У касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням з урахуванням передбачених Кодексом адміністративного судочинства України підстав для його скасування або зміни (статті 351 - 354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Крім того, скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.
З урахуванням змін до Кодексу адміністративного судочинства України, які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що скаржник, як на підставу касаційного оскарження, посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування:
- частини другої статті 2, частини першої-другої статті 77, статті 90 і 242 КАС України; Закону №1951-VIII; статті 27 Закону про мобілізацію; Порядку №560 - у контексті вирішення питання щодо того, чи достатньо для визнання правомірним негативного запису та похідного звернення до поліції встановити лише факт неприбуття та існування кінцевого цифрового запису, якщо не встановлено первинний документ/операцію, автора, дату, журнал, правову підставу і конкретну редакцію вихідного документа, а ці дані перебувають у сфері контролю суб`єкта владних повноважень;
- частини четвертої статті 6, частини шостої статті 7, пункту 10 частини другої статті 245 КАС України; статті 8, 35, 55 Конституції України; частини шостої статті 37 Закону №2232-XII - у контексті вирішення питання щодо того, чи може адміністративний суд, встановивши, що обраний позивачем прямий спосіб не випливає з вичерпної адміністративної компетенції ТЦК, завершити розгляд повною відмовою, не перевіривши прямої дії Конституції, наявності реальної прогалини, меж аналогії права, пропорційності, іншого ефективного способу захисту та необхідності нового розгляду;
- частини шостої статті 7, статті 242, 308, 322 КАС України - у контексті вирішення питання щодо того, чи є належним апеляційний перегляд, якщо апелянт прямо заявив аналогію права та заперечив створення нової компетенції органу, а постанова відхилила аналогію закону, приписавши саме її позивачеві, у спірних правовідносинах.
Разом з тим, скаржник покликається на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України у взаємозв`язку з пунктами 1 і 3 частини другої статті 353 КАС України, указує на про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та стверджує, що судами не досліджено зібрані докази, необхідні для встановлення первинного ланцюга та клопотання про встановлення істотних обставин не отримали належного мотивованого процесуального вирішення.
Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України, касаційне оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 3 цієї норми, можливе у разі відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах. Водночас така підстава не зводиться до формального посилання на відсутність відповідного висновку.
Сам по собі факт відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування певної норми права не є достатньою підставою для відкриття касаційного провадження у справі. Необхідним є належне й аргументоване обґрунтування як помилки судів щодо її застосування, так і потреби у формуванні відповідного правового підходу.
При цьому Суд зауважує, що підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, стосується відсутності висновку щодо застосування саме норми права, а не щодо особливостей її застосування залежно від обставин справи.
Проте, посилаючись на приписи частини другої статті 2, частини першої-другої статті 77, статті 90 і 242 КАС України, частини четвертої статті 6, частини шостої статті 7, пункту 10 частини другої статті 245 КАС України; статті 8, 35, 55 Конституції України, частини шостої статті 7, статті 242, 308, 322 КАС України, як на норми, щодо яких існує потреба у формуванні висновку Верховного Суду у розумінні пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України, касатор не зважив на її незастосування судами попередніх інстанцій.
Дослідженням змісту судових рішень у цій справі встановлено, що будь-яких висновків у зазначеному автором касаційної скарги розрізі в своїх рішеннях суди попередніх інстанцій щодо застосування указаних норм не робили, а тому такі не можуть слугувати самостійною підставою для касаційного перегляду даної справи у розумінні пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Разом з тим, наведені скаржником норми за своїм змістом є загальними, оскільки, встановлюють загальні засади адміністративного судочинства, зокрема щодо його завдань, повноти й обґрунтованості судового рішення. Такі норми не визначають безпосереднього регулювання спірних правовідносин, а відтак самі по собі не можуть бути підставою для формування висновку Верховного Суду щодо їх застосування у цій справі.
Варто зауважити, що при поданні касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначена скаржником норма права, щодо правильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову, та/або заперечень сторін (наприклад, з точки зору порушення їх позивачем/відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку скаржника, неправильно.
Зі змісту пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України слідує, що вказана підстава спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню адміністративними судами під час вирішення спору.
У контексті доводів скаржника щодо необхідності формування Верховним Судом висновку щодо застосування частини шостої статті 37 Закону № 2232-XII, Закону № 1951-VIII, статті 27 Закону про мобілізацію та Порядку № 560, Суд зазначає таке.
Посилання на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження передбачає обов`язок скаржника чітко визначити конкретну норму права, щодо застосування якої у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду, а також обґрунтувати необхідність формування такого висновку.
Водночас скаржник, обґрунтовуючи зазначену підставу касаційного оскарження, посилається на окремі положення законодавства цілому, без конкретизації відповідної статті, частини, пункту чи абзацу норми права, щодо застосування якої, на його думку, відсутній висновок Верховного Суду.
За таких обставин доводи касаційної скарги не дають можливості визначити конкретну норму права, щодо правильного застосування якої скаржник просить сформувати висновок Верховного Суду. При цьому формування правового висновку щодо застосування закону чи нормативно-правового акта в цілому, без визначення конкретної норми права, яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин, є неможливим.
Із цих міркувань Верховний Суд відхиляє доводи скаржника, наведені у межах підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, як необґрунтовані.
Поряд з цим, як на підставу касаційного оскарження скаржник посилається пункт 4 частини 4 статті 328 КАС України у взаємозв`язку із пунктами 1, 3 частини третьої статті 353 КАС України та зазначає, що суд не дослідив зібрані у справі докази та клопотання про встановлення істотних обставин не отримали належного мотивованого процесуального вирішення.
У контексті наведених аргументів Суд зазначає, що пункт 1 частини другої статті 353 КАС України регламентує прийнятність доводів про недослідження судом зібраних у справі доказів виключно за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 цього Кодексу.
Аналіз вищенаведених норм дозволяє дійти висновку про те, що обґрунтування необхідності касаційного оскарження у зв`язку із недослідженням судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів, можливе за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі інших підстав для касаційного оскарження, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України. Тобто, указане порушення процесуального права не може бути самостійною підставою для касаційного оскарження.
У відсутності обґрунтованих підстав, визначених пунктами 1-3 частини четвертої статті 328 КАС України, Суд позбавлений можливості прийняти доводи скаржника щодо наявності підстави передбаченої пунктом 1 частини другої статті 353 КАС України.
Щодо доводів скаржника про те, що клопотання про витребування доказів, необхідних для встановлення істотних для справи обставин, не отримали належного мотивованого процесуального вирішення, Суд зазначає таке.
На обґрунтування відповідної підстави касаційного оскарження скаржник має зазначити конкретні обставини, які підлягали встановленню судами та встановлення яких було неможливим без витребування відповідних доказів, а також обґрунтувати, яким чином їх відсутність могла вплинути на правильність вирішення спору по суті.
Саме по собі посилання на необґрунтоване відхилення клопотання про витребування доказів не є достатнім для висновку про наявність підстав для касаційного перегляду, якщо скаржник не довів істотного значення таких доказів для встановлення обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Щодо посилань касатора у доводах касаційної скарги на порушення судом апеляційної інстанції вимог статті 242, 322 КАС України у зв`язку з ненаданням оцінки вимозі позивача щодо військово-облікового документа, Суд зазначає, що підставами касаційного оскарження є не будь-які порушення процесуального права, а лише ті, які вплинули або могли вплинути на правильність вирішення процесуального питання, чи є безумовною підставою для скасування судового рішення. Разом з тим у касаційній скарзі не наведено переконливих аргументів щодо того, яким чином зазначені порушення вплинули на правильність висновку суду про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .
З огляду на наведене Суд вважає недоведеним автором касаційної скарги наявність підстав касаційного оскарження, визначених частиною четвертою статті 328 КАС України.
Разом з тим, відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Наведене означає, що положеннями пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України передбачено можливість перегляду, як виняток, судового рішення, що не підлягає касаційному оскарженню судом касаційної інстанції у разі, якщо заявником зазначені випадки, передбачені підпунктами "а" - "г" цієї норми та викладені підстави, визначені частиною четвертою статті 328 КАС України.
Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень, справа розглянута Дніпропетровським окружним адміністративним судом в порядку спрощеного позовного провадження.
Отже, враховуючи, що ця справа відноситься до справ незначної складності, для можливості відкриття касаційного провадження процесуальним законом передбачено необхідність обґрунтувати наявність підстав для розгляду цієї касаційної скарги, визначених підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
Наразі у касаційній скарзі позивач ставить питання про скасування судових рішень, які, за загальним правилом, не підлягають касаційному перегляду.
Водночас пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України визначено перелік випадків, наявність принаймні одного з яких у певній конкретно взятій ситуації, якщо скаржник наведе достатньо переконливі мотиви, касаційний суд може розцінити як виняток із передбаченого цією ж нормою загального правила.
В обґрунтування права на касаційне оскарження скаржник вказує на дію підпунктів «а», «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України та зазначає, що спір між сторонами стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики і має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Щодо аргументів касаційної скарги про наявність підстав касаційного оскарження за підпунктом "а" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, оскільки касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики, необхідно зазначити, що фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Також фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики може мати спірне правове питання, яке тривалий час неоднаково вирішується судами.
При цьому, скаржник не наводить жодних прикладів, які б свідчили про неоднозначність правозастосовчої практики саме у питанні застосування зазначених ним у касаційній скарзі нормативних актів.
За змістом підпункту "а" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, не ставиться у залежність від наявності висновку Верховного Суду з цього питання.
У поданій касаційній скарзі відсутні посилання на конкретні справи або їх кількісні показники, які б свідчили про те, що судами сформульовано різну правову позицію при вирішенні справ з аналогічними обставинами справи.
Зокрема, твердження скаржника, щодо того, що неперегляд цієї справи у касаційному порядку утворює «ризик колового доказування» є припущенням скаржника, відтак, відхиляється Судом за необгрунтованістю.
Саме лише посилання на випадок, зазначений у підпункті "а" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України не свідчить про наявність належних обґрунтувань, за яких судові рішення у цій справі підлягають касаційному оскарженню.
Касаційна скарга не містить обґрунтувань у чому полягає її фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики для зазначення новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин.
Щодо посилання скаржника про наявність підстав касаційного оскарження за підпунктом "в" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, оскільки справа має виняткове значення для скаржника необхідно зазначити, що допустимість відкриття касаційного провадження у справах незначної складності чи розглянутих у порядку спрощеного провадження, з умов, що справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для скаржника, також зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики. Йдеться про реалізацію принципів верховенства права та правової визначеності, рівності перед законом і судом з метою гарантування розумної передбачуваності судового рішення.
Однак скаржником не наведено обставин, які б свідчили про наявність у справі ознак її суспільної важливості або виняткового значення, а також не виділено особливо рідкісних, унікальних вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору, як не наведено і існування різної судової практики у подібних правовідносинах, яка б свідчила про необхідність формування єдиної правозастосовчої практики.
Виходячи з визначених процесуальним законом меж, предметом касаційного перегляду можуть бути виключно питання права, а не факту.
У підсумку варто зазначити, що посилання скаржника у касаційній скарзі на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права зводяться до незгоди із висновками судів попередніх інстанцій щодо обставин справи та наполяганні на переоцінці наявних у справі доказів, що не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України.
Отже, касаційна скарга не містить належних доводів, які могли б обґрунтувати дію підпунктів "а"-"г" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
Поряд із цим, зазначення у касаційній скарзі доводів щодо наявності підстав, передбачених у частині п`ятій статті 328 КАС України, не звільняє особу від обов`язку щодо належного обґрунтування підстав касаційного оскарження у взаємозв`язку із посиланням на частину четверту статті 328 КАС України та не є достатнім для відкриття касаційного провадження у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження.
Колегія суддів звертає увагу скаржника, що призначення Верховного Суду, як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.
Завдання Верховного Суду є не тільки і навіть не стільки вирішення конкретного спору. Суд повинен у передбачений процесуальним законом спосіб (шляхом розгляду конкретного спору та перевірки окремого процесуального судового рішення) витлумачити, як правильно застосувати норму матеріального права, що була не однаково застосована судами з тією метою, щоб надалі спрямовувати судову практику в єдино правильне русло.
Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають статті 129 Конституції України, згідно з пунктом 8 частини другої якої основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та, у визначених законом випадках, - на касаційне оскарження судового рішення.
Зазначена конституційна норма кореспондується з положеннями частини першої статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції.
На підставі викладеного суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Верховний Суд зауважує, що на стадії відкриття касаційного провадження касаційний суд не перевіряє законність і обґрунтованість судових рішень, а перевіряє касаційну скаргу на предмет дотримання особою, яка її подає, вимог щодо форми і змісту касаційної скарги, а також дотримання строків реалізації права на касаційне оскарження.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За такого правового регулювання та обставин справи у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 12, 13, 257, 328, 333 КАС України,
УХВАЛИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2026 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 28 липня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Міністерства оборони України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Дніпровська міська рада про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді А.Г. Загороднюк В.М. Соколов Л.О. Єресько