ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
іменем України
25 серпня 2026 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 742/1048/25
Головуючий у першій інстанції - ДАВИДЧУК Д. П.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1460/26
Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Луговця О.А. (головуючий), Висоцької Н.В., Супруна О.П.,
секретарі судового засідання Зеляк Ю.Г., Мисник С.В.
учасники справи:
позивач ОСОБА_1
відповідач ОСОБА_2
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , орган опіки та піклування Прилуцької міської ради Чернігівської області,
прокурор Сидоренко Юлія Костянтинівна
особа, яка подала апеляційну скаргу, ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 21 квітня 2026 року (суддя - Давидчук Д.П., місце ухвалення - м. Прилуки, дата складання повного рішення - 21.04.2026) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав,
У С Т А Н О В И В:
У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 , у якому просила позбавити відповідача батьківських прав стосовно її дочки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що 07 липня 2002 року батьки позивача ОСОБА_3 та ОСОБА_2 уклали шлюб, який виявився невдалим і їх спільне проживання припинилось у січні 2024 року. Починаючи з 2019 року, мати позивача не виконує свої батьківські обов`язки, жодної участі в її житті та вихованні не бере, не цікавиться нею, не піклується про її фізичний та духовний розвиток зловживає алкогольними напоями, вчиняє відносно неї фізичне та психологічне насильство. Після залишення відповідачем сім`ї та переїзд на інше місце проживання вона жодного разу не згадала про доньку, не проявила намірів поспілкуватися та побачитися, весь цей час нею опікувався батько. За неналежне невиконання обов`язків матір було притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 184 КУпАП. Батько позивача вже звертався до суду про позбавлення батьківських прав відповідача, проте розгляд такої справи не змінив ставлення матері до доньки. Позивач стверджує, що змінити поведінку відповідача у кращу сторону неможливо, тому вважає доцільним позбавити батьківських прав матір стосовно неї.
Рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 21 квітня 2026 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить дане рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, котрим позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги позивача узагальнено зводяться до того, що рішення суду першої інстанції є незаконним і необґрунтованим, ухваленим з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи.
Апелянт вказує, що місцевий суд при ухваленні рішення не врахував, що до відповідача вживались заходи впливу зі сторони правоохоронних органів та що рішенням Прилуцького міськрайонного суду від 18.11.2024 у справі №742/3292/24 повторно було попереджено відповідача про необхідність змінити ставлення до своїх неповнолітніх дітей.
За доводами скаржника, промова відповідача під час судового розгляду, що вона має інтерес до дітей нічим не підтверджена в судовому засіданні. Відповідач не змогла суду навести хоча б один приклад того, що вона щось робила аби змінити своє ставлення до дочки.
Апелянт вказує, що в матеріалах справи, крім слів відповідача, відсутні будь-які докази, які свідчать, що відповідач усіляко намагається покращити відносини з донькою, має намір відновити стосунки з дітьми та не втратила інтерес до дітей.
Позивач акцентує увагу, що вона у заяві вказувала, що за час спільного проживання відповідач неодноразово її била, душила за горло, завдавала стусанів та висловлювалась на її адресу нецензурною лайкою, що підтвердили й допитані в судовому засіданні свідки та батько позивача. Проте у рішенні суд неповно зазначив показання свідків, не вказавши про встановлення цих фактів домашнього насильства.
Скаржник зазначає, що постановою Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 08.05.2024 встановлено наявність у діях ОСОБА_4 ознаки адміністративного правопорушення за ст. 184 КУпАП, що підтверджено й постановою Чернігівського апеляційного суду від 25.06.2024.
Апелянт вказує, що суд першої інстанції під час судового розгляду повинен був встановити чи змінилось ставлення відповідача до виконання батьківських обов`язків після застосованих заходів впливу.
Скаржник посилаючись на правові висновки Верховного Суду підсумовує, що рішення суду винесено не в інтересах дитини, а в інтересах відповідача, при цьому судом не враховано висновків органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 .
Відповідач подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, ОСОБА_2 зазначила, що вимоги позивача є недоведеними, а рішення суду першої інстанції є обгрунтованим, законним та таким що відповідає нормам чинного законодавства.
Вказує, що Прилуцьким міськрайонним судом вже була розглянута справа з тим самим предметом позову, з тих самих підстав, за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про позбавлення батьківських прав, де суд дійшов до висновку про відсутність підстав для позбавлення відповідача батьківських прав відносно її доньки. Дане рішення було залишеним без змін судами апеляційної та касаційної інстанції. У вказаній справі також приймала участь і позивач, підтримавши позовні вимоги. Однак, суд врахував, що відповідач не є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дітей, а тому розрив із нею сімейних стосунків не відповідає інтересам дітей.
Відповідач зазначає, що висновок органу опіки та піклування Прилуцької міської ради від 19.08.2024 є неповним та необ`єктивним, тому обґрунтовано не врахований судом першої інстанції при вирішенні спору.
Акцентує увагу, що позивач не маючи бажання виконувати військовий обов`язок, з метою ухилення від мобілізації, почав вживати всіх можливих заходів та намагається створити штучні підстави для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, що і стало причиною подачі ним та дочкою позову про позбавлення її батьківських прав.
Відповідач стверджує, що нею враховано висновки суду щодо недоліків у її поведінці, вона сумлінно сплачує аліменти на дітей, неодноразово телефонувала колишньому чоловіку, намагаючись вирішити питання щодо її очного спілкування з дітьми, але останній продовжує їй перешкоджати в проведенні особистих зустрічей з дітьми. Вона звернулася до органу опіки і піклування про прийняття рішення про порядок її участі у вихованні дітей, проте на день подачі відзиву таке рішення ще не прийнято.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача (дитини), відповідача та її представника, прокурора, який заперечував проти апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухваленого судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів приходить до такого висновку.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4 ст. 367 ЦПК України).
За приписами ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (ч. 1). Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права (ч. 2). Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом (ч. 3). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4). Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторонни посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ч. 5).
Судом у справі встановлені такі обставини та визначені відповідно до них правовідносини.
Згідно копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 07.07.2009, виданого відділом реєстрації актів цивільного стану Прилуцького міськрайонного управління юстиції Чернігівської області, матір`ю ОСОБА_1 є ОСОБА_6 , а батьком ОСОБА_3 (а.с. 10).
Судовим наказом Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 01.05.2023 із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 стягнуто аліменти на утримання двох дітей: сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та дочки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі 1/3 частини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, до досягнення старшою дитиною повноліття (а.с. 9)
Заборгованість по сплаті аліментів на утримання дітей у ОСОБА_4 відсутня, що підтверджується наданим Прилуцьким ВДВС Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції розрахунком станом на 06.06.2024 та платіжними інструкціями про перерахування коштів (а.с. 56-61).
За довідкою ФОП ОСОБА_8 №93 від 08.08.2024, ОСОБА_3 здійснює догляд за дітьми. Коли діти хворіють та під час профілактичних оглядів дітей супроводжує батько, турбується про їх стан здоров`я (а.с. 7).
Відповідно до характеристики, наданої ФОП ОСОБА_9 , ОСОБА_4 працювала на посаді офіціанта в кафе « ІНФОРМАЦІЯ_4 » з 12.05.2021 по 31.03.2023, зарекомендувала себе позитивно, дисциплінарних попереджень не мала. За характером спокійна, врівноважена, алкогольних напоїв не вживала (а.с. 64)
Згідно довідки КНП «Прилуцька центральна міська лікарня» від 14.06.2024 ОСОБА_4 за допомогою до лікаря-психіатра не зверталась (а.с. 62).
Відповідно до довідки КНП «Чернігівська обласна психоневрологічна лікарня» Чернігівської обласної ради» №67 від 14.06.2024, ОСОБА_4 на обліку у лікаря нарколога не перебуває, за наркологічною допомогою не зверталась (а.с. 63).
У справі наявні роздруківки повідомлень з мобільного телефону позивача, з яких вбачається наявність між дочкою та матір`ю складних напружених відносин (а.с. 11-19).
Водночас із наданих відповідачем роздруківок із її мобільного телефону фотознімків та повідомлень вбачається, що між матір`ю та дочкою підтримується нормальна родинна комунікація, ОСОБА_2 намагається покращити їх відносини (а.с. 66-114).
Згідно довідки КНП «Прилуцька центральна міська лікарня» від 09.09.2025 ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_5 народила хлопчика (а.с. 166).
За інформацією Служби у справах дітей Прилуцької міської ради №291 від 29.05.2025 ситуація в родині ОСОБА_10 не змінилась і при ухваленні рішення просить врахувати висновок органу опіки та піклування Прилуцької міської ради №02-16/5586 від 19.08.2024, згідно якого позбавлення батьківських прав ОСОБА_5 відносно її дітей ОСОБА_7 та ОСОБА_1 буде доцільним та не суперечитиме інтересам дітей (а.с. 147-149).
Постановою Верховного Суду від 14.05.2026 у справі №742/3292/24 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про позбавлення її батьківських прав стосовно неповнолітніх сина ОСОБА_7 та дочки ОСОБА_1 , касаційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, а постанову Чернігівського апеляційного суду від 13.02.2025 - без змін, якою залишено в силі рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 18.11.2024 про відмову в задоволенні позову (а.с. 236-240).
ОСОБА_2 06.01.2025, 27.02.2025, 14.03.2025 зверталася до Служби у справах дітей Прилуцької міської ради із заявами про вжиття заходів реагування та проведення відповідної роботи з приводу перешкоджання її колишнім чоловіком ОСОБА_3 у спілкуванні з дітьми ОСОБА_11 та ОСОБА_12 (а.с. 241-242).
За висновком органу опіки та піклування виконавчого комітету Прилуцької міської ради Чернігівської області №02-16/5741 від 18.08.2026 позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно її неповнолітньої дитини ОСОБА_1 не є доцільним. Зважаючи на вік дівчинки, її емоційний стан, рівень напруження ситуації рекомендовано родині звернутись до психолога, що сприятиме залагодженню конфлікту, знаходженню домовленості між сторонами.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист цивільного інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України.
За приписами ст. 3, 4 ЦПК України захисту підлягають порушене, невизнане або оспорюване право особи чи інтерес, а також державний чи суспільний інтерес.
Згідно з ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичнихосіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вони ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини, забезпечення безпечних умов життя дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.
Право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років (ст. 165 СК України).
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).
Згідно зі ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).
За приписами ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (засада змагальності цивільного судочинства).
Згідно зі ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав, суд першої інстанції виходив із пріоритету найкращих ітересів дитини бажання відповідача брати участь у вихованні й спілкуванні з донькою та відсутності підстав для застосування до відповідача такого крайнього (виняткового) заходу як позбавлення батьківських прав.
Суд врахував відсутність доказів застосування до відповідача будь-яких заходів впливу з боку органів внутрішніх справ, бесід, попереджень органу опіки та піклування, органів місцевого самоврядування за весь час спільного проживання, відсутність доказів перебування сім`ї на обліку в соціальних службах як такої, що опинилась в складних життєвих обставинам.
Суд вказав, що висновок органу опіки та піклування Прилуцької міської ради Чернігівської області носить рекомендаційний характер та не містить в собі відомостей щодо наявності виключних обставин, підтверджених відповідними доказами, які б свідчили про свідоме нехтування ОСОБА_5 своїми обов`язками, та які б були законною підставою для застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення її батьківських прав. Одночасно суд зважив, що відповідач сплачує аліменти на користь позивача на утримання дітей та у неї відсутня заборгованість по їх сплаті.
Крім того, суд зауважив, що позивач є неповнолітньою особою, з чутливою психікою та невеликим життєвим досвідом, а тому її бажання позбавити своє матір батьківських прав може ґрунтуватись на емоційній складовій, що викликана образою у зв`язку із залишенням матір`ю сім`ї й одруженням з іншим чоловіком.
Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Положеннями ч. 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989, ратифікованої Верховною Радою України 27.02.1991, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Стаття 9 Конвенції про права дитини покладає на держави-учасниці обов`язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до ст.18 Конвенції про права дитини батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
У ст. 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Згідно ч. 1 ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
За приписами ч. 1-4 ст. 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
У ст. 155 СК України передбачено, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (ч. 1). Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини (ч. 2). Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом (ч. 4).
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.
Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини, забезпечення безпечних умов життя дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти (п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України).
Тлумачення вказаної норми закону дає підстави для висновку, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема, не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна оцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
Верховний Суд з огляду на положення ст. 166 СК України неодноразово наголошував, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як винятковий і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.
Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише за наявності вини у діях батьків.
Батьківські права засновані на спорідненості батьків з дитиною, тому виникнення між дитиною і матір`ю (батьком) конфлікту чи погіршення їх особистих стосунків, що може мати тимчасовий характер, не є підставою для позбавлення цих прав.
Відповідно ч. 4 ст. 10 ЦПК України, ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Приписами ст. 8 Конвенції визначено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатися у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
У п. 47, 49 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Савіни проти України» від 18.12.2008 зазначено, що право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані ст. 8 Конвенції. Таке втручання є порушенням зазначеного положення, якщо воно здійснюється не «згідно із законом», не відповідає законним цілям, переліченим у п. 2 ст. 8 Конвенції, і не може вважатися «необхідним у демократичному суспільстві». Суд також повторює, що, хоча національним органам надається певна свобода розсуду у вирішенні питань щодо встановлення державної опіки над дитиною, вони повинні враховувати, що розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин; отже, відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини.
ЄСПЛ у рішенні від 11.07.2017 у справі «М.С. проти України» вказав на те, що при визначенні найкращих інтересів дитини в конкретній справі слід брати до уваги два міркування: по-перше, у найкращих інтересах дитини зберегти її зв`язки із сім`єю, крім випадків, коли доведено, що сім`я непридатна або неблагополучна; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (п. 100 рішення від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява №10383/09).
У п. 54, 57 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 07.12.2006 зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, ст.8 Конвенції не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці.
Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись до суду з даним позовом ОСОБА_1 мотивувала свої вимоги щодо позбавлення матері ОСОБА_2 батьківських прав практично тими ж доводами, що і її батько ОСОБА_3 у своїй позовній заяві, у задоволенні якої було відмовлено судами всіх інстанцій, що підтверджується змістом постанови Верховного Суду у справі №742/3292/24.
Фактично дублюючи попередні обставини, ОСОБА_1 лише одним реченням зазначила, що після розгляду справи за аналогічним позовом її батька, мати не змінила ставлення до неї.
Верховний Суд у п. 64 постанови від 14.01.2026 у справі №759/16885/22 наголосив, що залишення поза увагою необхідності змінити ставлення до виконання батьківських обов`язків може бути достатньою підставою для позбавлення батьківських прав. У разі повторного звернення з таким позовом під час його розгляду саме другий з батьків дитини має доводити зміну свого ставлення до участі у вихованні своєї неповнолітньої дитини, заперечити і спростувати відповідними доказами факт нехтування ним своїми батьківськими обов`язками (див. також постанову Верховного Суду від 17.12.2025 року у справі №758/11262/23).
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що у справі відсутні докази застосування до відповідача будь-яких заходів впливу з боку органів внутрішніх справ, бесіди, попередження з боку органу опіки та піклування, органів місцевого самоврядування за весь час спільного проживання, також у справі відсутні докази перебування сім`ї на обліку в соціальних службах як такою, що опинилась в складних життєвих обставинам.
Посилання апелянта на постанову Прилуцького міськрайонного суду від 19.08.2024 та постанову Чернігівського апеляційного суду від 25.06.2024 щодо притягнення ОСОБА_4 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 184 КУпАП, не може бути належним обґрунтуванням на підставу для скасування рішення суду, оскільки таке порушення не містить ознак систематичності у діях відповідача.
Не є підставою для скасування судового рішення й доводи скаржника щодо неповного відображення судом у рішенні показань свідків, не зазначення чи було встановлено факт вчинення домашнього насильства відповідачем по відношенню до позивача під час спільного проживання. Адже місцевий суд, надавши оцінку всім доказам у їх сукупності, констатував, що виконання ОСОБА_2 своїх батьківських обов`язків не було зразковим, внаслідок чого між матір`ю та дітьми склалися складні сімейні стосунки. Це не є умовним виразом, як то вказує апелянт, а свідчить про комплексну оцінку судом ситуації, що склалась в родині ОСОБА_10 .
Відповідно до ч. 4-5 ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.
Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Згідно ч. 6 ст. 19 СК України, суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
З матеріалів справи вбачається, що за інформацією Служби у справах дітей Прилуцької міської ради №291 від 29.05.2025 ситуація в родині ОСОБА_10 не змінилась і при ухваленні рішення просить врахувати висновок органу опіки та піклування Прилуцької міської ради №02-16/5586 від 19.08.2024, згідно якого позбавлення батьківських прав ОСОБА_5 відносно її дітей ОСОБА_7 та ОСОБА_1 буде доцільним та не суперечитиме інтересам дітей (а.с. 147-149).
Однак колегія суддів не вважає ці докази належними й допустимими, оскільки Служба у справах дітей у відповідності до ч. 1 ст. 56 ЦК України не є органом опіки та піклування (якими є районні в містах Києві та Севастополі державні адміністрації, виконавчі комітети міських, селищних, сільських рад), а надана Службою інформація не може підмінити собою висновок органу опіки та піклування. Крім того, висновок органу опіки та піклування Прилуцької міської ради №02-16/5586 від 19.08.2024 був наданий у справі за попереднім позовом батька позивача й не містить відомостей щодо зміни поведінки відповідача після ухвалення судового рішення.
Тому, апеляційним судом від органу опіки та піклування Прилуцької міської ради було витребувано новий висновок щодо розв`язання спору з урахуванням актуальної інформації.
За висновком органу опіки та піклування виконавчого комітету Прилуцької міської ради Чернігівської області №02-16/5741 від 18.08.2026, наданим на запит апеляційного суду, позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно її неповнолітньої дитини ОСОБА_1 не є доцільним. Зважаючи на вік дівчинки, її емоційний стан, рівень напруження ситуації рекомендовано родині звернутись до психолога, що сприятиме залагодженню конфлікту, знаходженню домовленості між сторонами.
Колегія суддів погоджується з таким рішенням органу опіки та піклування, оскільки воно прийняте з урахуванням всіх обставин, не суперечить інтересам дитини та підтверджує зміну поведінки відповідача стосовно дочки в кращу сторону.
Зокрема, як вбачається з вказаного висновку, ОСОБА_2 категорично заперечує проти позбавлення її батьківських прав та повідомила, що бажає налагодити відносини з донькою, але та перебуває під впливом батька, який використовуючи дочку, намагається створити штучні підстави для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
Крім того, як зазначено у даному висновку органу опіки та піклування та місцевим судом у рішенні, що підтверджується й довідками уповноваженого органу ДВС, відповідач на утримання дітей сплачує аліменти, заборгованість за якими відсутня.
Як слушно зауважив місцевий суд, позивач є неповнолітньою особою, з чутливою психікою та невеликим життєвим досвідом, а тому її бажання позбавити своє матір батьківських прав може ґрунтуватись на емоційній складовій, що викликана образою у зв`язку із залишенням матір`ю сім`ї й одруженням з іншим чоловіком.
Також апеляційний суд враховує, що ОСОБА_2 неодноразово зверталася до Служби у справах дітей Прилуцької міської ради із заявами про вжиття заходів реагування та проведення відповідної роботи з приводу перешкоджання її колишнім чоловіком ОСОБА_3 у спілкуванні з дітьми.
Відтак, правильним є висновок суду першої інстанції про наявність у відповідача інтересу щодо своєї доньки та наміру бути присутньою у її житті, а конфліктні відносини з колишнім чоловіком та небажання дитини-позивача спілкуватися з матір`ю не можуть свідчити про те, що відповідач втратила до дитини інтерес такою мірою, що призвело б до повного розриву сімейних зв`язків.
Таким чином, у даній справі, співставляючи інтереси окремої особи, в право якої здійснюється втручання (відповідача), враховуючи суспільні інтереси та інтереси дитини, апеляційний суд знаходить, що не позбавлення батьківських прав відповідача буде кращим заходом для дитини ніж зворотне, оскільки позбавлення батьківських прав не вплине ні на обставини щодо виховання і розвитку дитини, не створить додаткових умов щодо її безпечного виховання, захисту її здоров`я, не сприяє захисту її прав взагалі, а не вжиття такої процедури створює умови для дочки і матері для належного спілкування і розвитку дитини, особливо в тій ситуації, коли мати виявила таке бажання, це створить умови для додаткових гарантій для дитини, навіть матеріального характеру.
Отже, надавши оцінку вищенаведеним обставинам у їх сукупності, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно визначив наявність правових підстав для відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Доводи апеляційної скарги цих висновків суду не спростовують і не дають підстав для скасування правильного по суті судового рішення, яке постановлено з дотриманням вимог закону.
Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, апеляційний суд не встановив.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підсумовуючи викладене, на основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються учасники справи, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів висновлює, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а рішення Прилуцького районного суду м. Чернігова від 21.04.2026 - без змін.
Керуючись ст. 367-369, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України,
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 21 квітня 2026 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.
Повне судове рішення складено 27 серпня 2026 року.
Головуючий О.А. Луговець
Судді Н.В. Висоцька
О.П. Супрун