Справа №:755/24696/25
Провадження №: 2-з/755/115/26
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"28" серпня 2026 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі: головуючого судді - Гаврилової О.В., розглянувши заяву позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову, подану в межах розгляду цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-Реконструкція» про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, -
В С Т А Н О В И В:
В провадженні Дніпровського районного суду міста Києва знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-Реконструкція» про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.
Згідно заявлених вимог, позивач просить суд:
«Визнати протиправними діяння відповідача щодо нарахування плати за послугу з постачання теплової енергії з неналежним і неточним оформленням щомісячних рахунків на оплату, що виставлялися споживачеві до оплати, без врахування належних первинних документів та з порушенням порядку розподілу обсягів тепла, доставленого до будинку між споживачами багатоквартирного будинку.
Зобов`язати відповідача здійснити перерахунок комунальних платежів за надання ОСОБА_1 - споживачу з особовим рахунком № НОМЕР_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , послуг з постачання теплової енергії за період з 01 січня 2017 року по 30 листопада 2025 року (з деталізацією) у чіткій відповідності до вимог законодавства України та скласти акт з деталізацією цих платежів за кожний місяць такого перерахунку.»
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 16 січня 2026 року відкрито провадження в даній цивільній справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 25 лютого 2026 року у задоволені заяви позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову - відмовлено.
05 травня 2026 року матеріали цивільної справи № 755/24696/25 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-Реконструкція» про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, направлено до Київського апеляційного суду.
Постановою Київського апеляційного суду від 15 липня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 25 лютого 2026 року залишено без змін.
29 травня 2026 року до Дніпровського районного суду міста Києва подана заява ОСОБА_1 про забезпечення позову, передана в провадження судді, на підставі протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 01 червня 2026 року.
В поданій заяві про забезпечення позову позивач просить суд:
«Вжити заходи забезпечення позову шляхом зупинення стягнення у виконавчому провадженні (у разі його відкриття) на підставі виконавчого листа / виконавчого документа, виданого Дніпровським районним судом міста Києва на користь ТОВ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 у справі №755/17440/24, провадження №:2/755/9238/24, суддя Марфіна Н.В., стягувач Товариство з обмеженою відповідальністю «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» - до набрання законної сили остаточним судовим рішенням у цій справі (№ 755/24696/25) за цим позовом.
Вжити заходи забезпечення позову у справі № 755/24696/25 шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого листа/виконавчого документа, виданого або який буде видано Дніпровським районним судом міста Києва на користь ТОВ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 - до набрання законної сили остаточним судовим рішенням у цій справі.
Заборонити ТОВ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» вчиняти будь-які дії щодо відступлення права вимоги (уступки права вимоги, факторингу, продажу тощо) заборгованості за особовим рахунком № НОМЕР_1 ОСОБА_1 (за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь будь-яких третіх осіб (включаючи колекторські компанії, фінансові установи чи інших суб`єктів) до набрання законної сили остаточним судовим рішенням у цій справі.
Заборонити ТОВ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» вчиняти дії щодо примусового стягнення або врегулювання вказаної заборгованості у будь-який позасудовий чи не передбачений чинним законодавством України спосіб (зокрема шляхом залучення колекторських фірм, здійснення психологічного та фізичного тиску чи телефонних дзвінків ОСОБА_1 , залякування і налаштовування проти мене сусідів тощо).
Вжити заходи забезпечення позову у справі № 755/24696/25 шляхом заборони органам державної виконавчої служби та приватним виконавцям вносити відомості стосовно ОСОБА_1 до Єдиного реєстру боржників на підставі виконавчого листа / виконавчого документа, виданого Дніпровським районним судом м. Києва у справі №755/17440/24 - до набрання законної сили остаточним судовим рішенням у справі №755/24696/25.»
Відповідно до ч. 1 ст.153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду), крім випадків, передбачених частиною п`ятою цієї статті.
Згідно ч.13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Розгляд заяви про забезпечення позову здійснюється після повернення справи з Київського апеляційного суду.
Суд, вивчивши доводи поданої заяви та матеріали справи, приходить до наступного.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Згідно з ч. 1 ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується шляхом: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; забороною вчиняти певні дії; встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Забезпечення позову покликано, не порушуючи принципів змагальності і процесуального рівноправ`я сторін, вжити негайних заходів, направлених на недопущення утруднення чи унеможливлення виконання судового акта, а також перешкодити спричиненню значної шкоди заявнику.
Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. (ч. 3 ст. 150 ЦПК України )
Співмірність передбачає співвіднесення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони вчиняти певні дії.
В п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», роз`яснено: особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову, оскільки існує ризик спричинення їм збитків у разі, якщо сам позов або пов`язані з матеріально-правовим обмеженням заходи з його забезпечення виявляться необґрунтованими.
Згідно з роз`ясненнями, які містяться в п.4 вищевказаної Постанови Пленуму Верховного Суду України, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, у тому, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.
Таким чином, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25 вересня 2019 року у справі № 320/3560/18.
Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких надалі гарантується виконання судових актів. При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою. (див. постанови Верховного Суду від 13.12.2023 у справі № 921/290/23, від 04.09.2024 у справі № № 915/249/24, від 14.08.2023 у справі № 904/1329/23)
Обґрунтування необхідності забезпечення позову покладається саме на позивача та полягає в доказуванні обставин, з якими пов`язане вирішення питання про забезпечення позову. Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення його законних вимог. Недоведення заявником дійсної необхідності забезпечення позову, а також недотримання у разі застосування конкретних заходів забезпечення зазначених критеріїв співрозмірності та збалансованості інтересів сторін є підставою для відмови у задоволенні заяви учасника справи про забезпечення позову. (див. постанови Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 910/8682/18, від 20.02.2019 у справі № 923/558/18, від 20.01.2025 у справі № 916/2907/24.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.
Крім того, недопустимо забезпечувати позов шляхом зупинення виконання судових рішень, що набрали законної сили (подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 12.08.2021 у справі № 908/309/21, від 04.11.2021 у справі № 907/416/21, від 24.06.2021 у справі № 310/9167/20, від 12.01.2023 у справі № 334/9179/21).
Крім того, недопустимо забезпечувати позов шляхом зупинення виконання судових рішень, що набрали законної сили (пункт 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову»).
Згідно зі статтею 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
За змістом ч. 1 та 2 ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Верховний Суд звертає увагу на те, що при виконанні судових рішень слід керуватися інтересами стягувача, оскільки стягувач вправі очікувати від держави вчинення всіх дій, які б наближали його до виконання судового рішення. У цьому сенсі наявність невиконаного судового рішення не вселятиме стягувачеві надію, що Україна як держава робить усе, аби наблизити стягувача до бажаної ним законної мети - виконання судового рішення як стадії реалізації права стягувача на справедливий суд у розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 05.02.2019 у справі № 905/3773/14-908/5138/14).
Виконання будь-якого судового рішення є невід`ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Європейським судом з прав людини у справі "Горнсбі проти Греції" (рішення від 19.03.1997) зазначено, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не можуть вважатися дієвими, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням.
У рішенні від 18.05.2004 Європейський суд з прав людини у справі "Продан проти Молдови" також наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантований Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, буде ілюзією, якщо правова система держав, які ратифікували Конвенцію, дозволятиме остаточному, обов`язковому судовому рішенню залишатися невиконаним, завдаючи шкоди одній із сторін.
Фактично позивач у цій справі просить вжити заходи забезпечення позову з метою перешкоджання виконання судового рішення, яке набрало законної сили, в іншій справі з приводу іншого спору, що виходить за межі мети забезпечення позову, яка полягає у вжитті судом, у провадженні якого перебуває справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення у випадку задоволення заявлених позовних вимог саме у даній справі.
Верховним Судом у постанові від 03 квітня 2019 року у справі № 211/129/18-ц сформульовано правову позицію, згідно з якою "суд не може заборонити державному виконавцеві вживати необхідних заходів щодо своєчасного й повного виконання рішення. Вжиті заходи не повинні перешкоджати іншим особам здійснювати покладені на них згідно із законодавством повноваження. Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що заява не підлягає задоволенню, оскільки не обґрунтована заявником у контексті необхідності застосування таких заходів, а також у контексті їх співмірності та відповідності до заявлених позовних вимог".
У постанові від 06 грудня 2023 року у справі № 361/8953/21 Верховний Суд вказував, що "недопустимо забезпечувати позов шляхом зупинення виконання судових рішень, що набрали законної сили".
Проте, обраний позивачем у цій справі спосіб забезпечення позову фактично зупиняє виконання судового рішення в іншій справі №755/17440/24.
З урахуванням вказаного вбачається, що заходи забезпечення шляхом зупинення стягнення у виконавчому провадженні, на підставі виконавчого документа, шляхом примусового стягнення, заборони органам виконавчої та приватним виконавцям вчиняти певні дії, фактично спрямовані на зупинення виконання судового рішення, що свідчить про порушення прав стягувача у виконавчому провадженні, а тому заява про їх застосування не підлягає задоволенню.
У постанові Верховного Суду від 12 лютого 2024 року у справі № 199/1359/23 міститься висновок про те, що «при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу».
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.
Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Забезпечення ж позову шляхом заборони відступлення права вимоги щодо заборгованості позивача, суперечить як вимогам статей 3, 11, 12, 13, 512, 627 ЦК України, так і положенням ст. 442 ЦПК України.
Тому такий захід забезпечення позову також не можна вважати адекватним та можливим до застосування.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що заява позивача про забезпечення позову не підлягає задоволенню в повному обсязі.
На підставі викладеного, керуючись статтями 149, 150, 260 ЦПК України, суддя, -
П О С Т А Н О В И В:
У задоволені заяви позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому повної ухвали суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Суддя: