ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 серпня 2026 р. Справа № 520/31206/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Чалого І.С.,
Суддів: Семененко М.О. , Подобайло З.Г. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції Біленський О.О.) від 13.04.2026 по справі № 520/31206/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Харківській області
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
ВСТАНОВИВ:
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із позовною заявою, в якій просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 12.09.2025 № 1576930-2405-2030- НОМЕР_1 та № 1576933-2405-2030-UA6312027[телефон приховано].
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що ОСОБА_1 був власником об`єкту нерухомого майна - нежитлової будівлі літ. "Г-5" (виробничий будинок) загальною площею 2270,5 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (колишня АДРЕСА_2 ). Вказана нежитлова будівля літ. "Г-5" є виробничим будинком, що підтверджується технічним паспортом на виробничий будинок літ. "Г-5", витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, витягом з Державного земельного кадастру. 16.09.2025 позивачем отримано податкові повідомлення-рішення з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки від 12.09.2025 № 1576933-2405-2030-UA6312027[телефон приховано] за 2023 рік на суму 38030,87 грн. та № 1576930-2405-2030-UA6312027[телефон приховано] за 2022 рік на суму 24597,08 грн., які були винесені за результатами проведення звірки даних. Позивач вважає вказані податкові повідомлення-рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню, у зв`язку із застосуванням ставки податку розмірі 1% замість 0,1% мінімальної заробітної плати за 1 кв.м. нерухомості, а також повторного нарахування грошових зобов`язань за 2023 рік (інше ППР - № 0250222-2405-2031-UA6312027[телефон приховано] за цей період скасовано рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 29.07.2024 у справі № 520/7213/24), крім того, контролюючим органом нараховано грошові зобов`язання за весь 2022 рік, замість періоду з 01.01.2022 по 28.02.2022, тобто без урахування приписів п. 69.22 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 13.04.2026 по справі № 520/31206/25 позовні вимоги задоволено.
Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області від 12.09.2025 № 1576933-2405-2030-UA6312027[телефон приховано] та від 12.09.2025 № 1576933-2405-2030-UA6312027[телефон приховано].
Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права з підстав, викладених в апеляційній скарзі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що згідно з відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - Витяг) та ІКС «Податковий блок» у власності ОСОБА_1 перебуває об`єкт нерухомого майна, а саме - нежитлова будівля літ. «Г-5» площею 2270,5 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначає, що ГУ ДПС було проведено нарахування суми податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2022-2023 роки з урахуванням п.п 266.10.3 п. 266.10 ст. 266 ПК України та сформовано оскаржувані Позивачем податкові повідомлення-рішення від 12.09.2025 № 1576933-2405-2030-UA6312027[телефон приховано] на суму 38030,87 грн, № 1576930-2405-2030-UA6312027[телефон приховано] на суму 24597,08 грн. Вказує, що відповідно до рішення 11 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 22.02.2017 № 542/17 "Про місцеві податки і збори у місті Харкові" (зі змінами та доповненнями), встановлено ставки з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у місті Харкові згідно з додатком 1 цього рішення, яким передбачена ставка податку на нерухоме майно, для об`єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, у розмірі 1 відсотка від мінімальної заробітної плати встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр. Ставки податку для об`єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються у таких розмірах: 1) будівлі готельні 1 відсоток; 2) будівлі офісні 1 відсоток; 3) будівлі торговельні 1 відсоток; 4) гаражі 0,1 відсотка; 5) будівлі промислові та склади 0,2 відсотка; 6) будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки) 1 відсоток; 7) господарські (присадибні) будівлі 0 відсотків; 8) інші будівлі 0,1 відсотка. Посилається на те, що до позову ОСОБА_1 не надав докази з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно з конкретно вказаним типом нежитлової будівлі. Також зазначає, що ОСОБА_1 до ГУ ДПС для проведення звірки даних щодо сум податку, нарахованого оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями, не звертався та уточнюючих документів щодо характеристик оподаткованої будівлі для вірного розрахунку податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки не надав. НА підставі цього вважає, що відповідачем правомірно нараховано податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на підставі відомостей з Державного реєстру, тобто з дотриманням положень пп.266.3.2 п. 266.3 ст. 266 ПК України.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому наполягає на законності рішення суду першої інстанції, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення..
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Сторони про розгляд справи в порядку письмового провадження повідомлені належним чином.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги та відзив на неї, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є власником об`єкту нерухомого майна нежитлової будівлі літ. "Г-5" (виробничий будинок), загальною площею 2270,5 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (нині вул. Велика Панасівська).
Вказана нежитлова будівля літ. "Г-5" є виробничим будинком, що підтверджується копіями: технічного паспорту на виробничий будинок літ. "Г-5" вул. Котлова № 108 місто Харків, витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та витягом з Державного земельного кадастру.
12.08.2025 позивач отримав податкові повідомлення-рішення з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, зокрема, № 2291890-2405-2031-UA6312027[телефон приховано] від 24.07.2024 - за 2022 рік на суму 147582,5 грн., №1705449-2405-2031-UA6312027[телефон приховано] від 28.06.2024 - за 2023 рік на суму 114092,62 грн.
Позивачем подано заяву про проведення звірки даних в порядку п.п. 266.7.3. ст. 266 ПК України.
Згідно листа ГУ ДПС у Харківській області від 12.09.2025 № 50244/620-40-24-05-10, позивача повідомлено, що відповідно до пп. 60.1.2 п. 60.1 та п. 60.3 статті 60 ПК України податкові повідомлення-рішення про нарахування суми грошового зобов`язання, а саме: за 2022 рік № 2291890-2405-2031-UA6312027[телефон приховано] від 24.07.2024 на суму 147582,50 грн., за 2023 рік № 1705449-2405-2031-UA6312027[телефон приховано] від 28.06.2024 на суму 114092,62 грн., за 2023 рік № 2207200-2405-2031-UA6312027[телефон приховано] від 18.06.2024 на суму 3060,18 грн., за 2023 рік № 2207103-2405-2031-UA6312027[телефон приховано] від 18.06.2024 на суму 1900,68 грн., за 2023 рік № 2207293-2405-2031-UA6312027[телефон приховано] від 18.06.2024 на суму 5780,35 грн., вважаються скасованими відповідно до рішення ГУ ДПС "Про внесення змін до відомостей про об`єкти оподаткування та скасування/відкликання податкового повідомлення-рішення".
Також, ГУ ДПС надіслало позивачу нові податкові повідомлення-рішення за 2022 - 2023 роки, з урахуванням рішення ХМР від 19.08.2024 № 633/24.
Так, ГУ ДПС у Харківській області проведено нарахування суми податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2022-2023 роки з урахуванням пп. 266.10.3 п. 266.10 ст. 266 ПК України та сформовано податкові повідомлення-рішення від 12.09.2025 № 1576933-2405-2030-UA6312027[телефон приховано] на суму 38030,87 грн., № 1576930-2405-2030-UA6312027[телефон приховано] на суму 24597,08 грн.
Не погоджуючись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями позивач подав до ДПС України скаргу від 17.09.2025, за результатом розгляду якої ДПС України прийнято рішення від 13.11.2025 № 32697/6199-00-06-01-02-06, яким податкові повідомлення-рішення від 12.09.2025 № 1576933-2405-2030-UA6312027[телефон приховано], №1576930-2405-2030-UA6312027[телефон приховано] залишено без змін, а скаргу без задоволення.
Вважаючи, що розмір податкового зобов`язання, визначений оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями розрахований неправильно, у зв`язку з чим податкові повідомлення-рішення є протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся до суду першої інстанції із вказаними вище позовними вимогами.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов висновку, що в ході розгляду справи не підтверджено підстав віднесення будівель, належних позивачу до будівель готельних, офісних, будівель торговельних, будівель для публічних виступів, та відповідачем таких доказів не надано, а тому податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області 12.09.2025 № 1576933-2405-2030-UA6312027[телефон приховано], № 1576933-2405-2030-UA6312027[телефон приховано] підлягають скасуванню.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам з урахуванням доводів сторін та висновків суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 1 ст. 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України №2755-VI від 02.12.2010 (далі - ПК України).
У відповідності до пункту 1.1 статті 1 ПК України, зазначений кодекс регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Відповідно до пп. 4.1.1 п. 4.1 статті 4 ПК України кожна особа зобов`язана сплачувати встановлені цим Кодексом, законами з питань митної справи податки та збори, платником яких вона є згідно з положеннями цього Кодексу. Підпунктом 16.1.4 п. 16.1 статті 16 ПК України передбачений обов`язок платника податків сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку та строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи (п. 36.1 ст. 36 ПК України).
Підстави, порядок обчислення та справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, передбачені статтею 266 ПК України.
Підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Об`єктом оподаткування, відповідно до підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України, стали об`єкти житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх частка.
Підпунктами 266.3.1 та 266.3.2. пункту 266.3 статті 266 ПК України передбачено, що базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Отже, за загальним правилом, об`єкти житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх частки, які перебувають у власності фізичних осіб, є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування (пп. 266.5.1 п. 266.5 ст. 266 ПК України).
Підпунктом 266.6.1. пункту 266.2 статті 266 ПК України передбачено, що базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
Обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об`єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.
Аналіз вищевказаних норм законодавства вказує, що для справляння податку у порядку ст.266 ПК України визначальними кваліфікуючими ознаками кожного окремого об`єкту нерухомого майна (будівлі чи приміщення) як об`єкту стягнення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є: відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; місце розташування об`єкта (тобто адреса будівлі), 3) технічні характеристики об`єкта (тобто тип будівлі чи категорія будівлі, площа об`єкту тощо).
Колегія суддів зазначає, що для визначення бази оподаткування необхідно встановити як використовує позивач належні йому приміщення, чи застосовуються до нього пільги, передбачені чинним законодавством.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений в постанові Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.03.2023 по справі № 140/2387/19.
Рішенням 11 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про місцеві податки і збори у місті Харкові" від 22.02.2017 р. № 542/17 зі змінами та доповненнями та яке є чинним, відповідно до Податкового кодексу України, на підставі ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", керуючись ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено на території міста Харкова на 2017 рік та наступні роки місцеві податки і збори: п. 1.1. податок на майно, який складається з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Згідно пп. 1 - 3 Додатку № 1 до вищезазначеного рішення ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються у відсотках до розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. м бази оподаткування.
Так, пунктом 5 зазначеного вище Додатку № 1 встановлено ставки податку для об`єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються у таких розмірах: 1) будівлі готельні - 1 відсоток; 2) будівлі офісні - 1 відсоток; 3) будівлі торговельні - 1 відсоток; 4) гаражі - 0,1 відсотка; 5) будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки) - 1 відсоток; 6) господарські (присадибні) будівлі - 0 відсотків; 7) інші будівлі - 0,1 відсотка.
Отже, ставка податку коливається в залежності від цільового призначення нежитлового приміщення, яке перебуває у власності особи, та в даному випадку не залежить від того, чи перебуває таке приміщення в оренді.
Згідно із абз. 7 пп. 266.7.1 п. 266. 7 ст. 266 ПК України обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об`єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.
Відповідно до п.14.1.129-1 п.14.1 ст.14 ПК України об`єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду.
У нежитловій нерухомості виділяють:
а) будівлі готельні - готелі, мотелі, кемпінги, пансіонати, ресторани та бари, туристичні бази, гірські притулки, табори для відпочинку, будинки відпочинку;
б) будівлі офісні - будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей;
в) будівлі торговельні - торгові центри, універмаги, магазини, криті ринки, павільйони та зали для ярмарків, станції технічного обслуговування автомобілів, їдальні, кафе, закусочні, бази та склади підприємств торгівлі й громадського харчування, будівлі підприємств побутового обслуговування;
г) гаражі - гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні стоянки;
ґ) будівлі промислові та склади; д) будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки);
е) господарські (присадибні) будівлі - допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо;
є) інші будівлі.
Класифікацію будівель залежно від їх функціонального призначення наведено у Державному класифікаторі будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженому та введеному в дію наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року № 507, чинний з 01 січня 2001 року (далі - ДК 018-2000), який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб`єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об`єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.
У розділі 1 ДК 018-2000 наведено визначення, згідно з яким: споруди - це будівельні системи, пов`язані з землею, які створені з будівельних матеріалів, напівфабрикатів, устаткування та обладнання в результаті виконання різних будівельно-монтажних робіт; будівлі - це споруди, що складаються з несучих та огороджувальних або сполучених (несуче-огороджувальних) конструкцій, які утворюють наземні або підземні приміщення, призначені для проживання або перебування людей, розміщення устаткування, тварин, рослин, а також предметів; інженерні споруди - це об`ємні, площинні або лінійні наземні, надземні або підземні будівельні системи, що складаються з несучих та в окремих випадках огороджувальних конструкцій і призначені для виконання виробничих процесів різних видів, розміщення устаткування, матеріалів та виробів, для тимчасового перебування і пересування людей, транспортних засобів, вантажів, переміщення рідких та газоподібних продуктів та ін.
Відповідно до ДК 018-2000 будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу "Будівлі нежитлові" група 125 "Будівлі промислові та склади" клас 1251 "Будівлі промисловості".
До будівель промисловості відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 "Будівлі промисловості", який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 "Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості", 1251.2 "Будівлі підприємств чорної металургії", 1251.3 "Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості", 1251.4 "Будівлі підприємств легкої промисловості", 1251.5 "Будівлі підприємств харчової промисловості", 1251.6 "Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості", 1251.7 "Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості", 1251.8 "Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості", 1251.9 "Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне".
Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.
При цьому, колегія суддів зазначає, що ДК 018-2000 використовується у даному випадку не для визначення ставок оподаткування, а виключно для визначення статусу нежитлового приміщення, яке не зазначено у реєстрі прав на нерухоме майно, але визначено у технічній документації будівлі.
Як було правильно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 є власником об`єкту нерухомого майна нежитлової будівлі літ. "Г-5" (виробничий будинок), загальною площею 2270,5 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (нині АДРЕСА_1 .
Вказана нежитлова будівля літ. "Г-5" є виробничим будинком, що підтверджується копіями: технічного паспорту на виробничий будинок літ. "Г-5" АДРЕСА_1 , витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та витягом з Державного земельного кадастру.
Тобто, нежитлова будівля літ. "Г-5" загальною площею 2270,5 кв.м., розташована за адресою: за адресою: АДРЕСА_1 (нині АДРЕСА_1 , за своїм функціональним призначенням не є готелем, офісом, торговельним приміщенням чи будівлею для публічних виступів, а є виробничим будинком, у зв`язку з чим підпадає під дію пункту 5 додатку 1 до рішення 11 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 22.02.2017 № 542/17 «Про місцеві податки і збори у місті Харкові», а тому до такого об`єкта нерухомості має застосовуватись ставка податку у розмірі 0,1 відсотка мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня відповідного року.
Щодо відсутності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей щодо підтипу та цільового призначення нежитлової будівлі як на підставу для покладення на платника податку обов`язку вчиняти додаткові дії з метою забезпечення такої інформації для цілей оподаткування, колегія суддів зазначає, що таке не узгоджується з приписами статті 266 Податкового кодексу України.
Відповідно до пп. 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 ПК України база оподаткування для об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та/або оригіналів документів платника податку, а згідно з пп. 266.7.4 п. 266.7 ст. 266 ПК України обов`язок щодо подання таких відомостей покладено на органи державної реєстрації прав на нерухоме майно.
При цьому пп. 266.7.3 п. 266.7 ст. 266 ПК України надає платнику податку право, а не обов`язок, звернутися до контролюючого органу із заявою про проведення звірки даних. Податковим кодексом України не передбачено обов`язку платника податку самостійно забезпечувати наявність у державних реєстрах відомостей про класифікацію об`єктів нерухомості для визначення ставки податку.
Також суд зазначає, що базу оподаткування відповідачем обчислено виключно на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, в яких відсутні відомості щодо підтипу та цільового призначення об`єкта, а матеріали справи не містять доказів того, що на момент прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення у розпорядженні відповідача були будь-які належні відомості, які б підтверджували віднесення нежитлової будівлі позивача до будівель готельних, офісних, торговельних або будівель для публічних виступів.
Посилання відповідача в апеляційній скарзі на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові у справі № 819/2191/17, є безпідставним та таким, що не має правового значення для вирішення даного спору, оскільки зазначена справа розглядалася за істотно відмінних фактичних та правових обставин.
У справі № 819/2191/17 предметом судового розгляду було питання застосування податкової пільги, передбаченої підпунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, тобто питання виключення об`єкта з оподаткування, а не визначення ставки податку у зв`язку з відсутністю відомостей у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
З урахуванням приписів пп. 266.5.1 п. 266.5 ст. 266 ПК України та рішення 11 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 22.02.2017 № 542/17, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що до зазначеного об`єкта нежитлової нерухомості підлягає застосуванню ставка податку у розмірі 0,1 відсотка мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2021 року, а застосування відповідачем ставки податку у розмірі 1 відсотка є необґрунтованим.
Разом з тим, при вирішенні спірних правовідносин, суд першої інстанції скасовуючи спірні податкові повідомлення-рішення у повному обсязі, виходив з того, що при неправомірному визначенні контролюючим органом суми грошових зобов`язань, відповідне податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню в повному обсязі, оскільки суд не уповноважений перебирати на себе дискреційні повноваження контролюючого органу з обчислення грошових зобов`язань.
Надаючи оцінку цим висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає, що часткове скасування податкового повідомлення-рішення із зміною відсоткової ставки, з якої здійснювався розрахунок грошового зобов`язання не може розглядатися як втручання у дискреційні повноваження контролюючого органу або перебирання на себе його функцій, оскільки у цьому випадку лише уточняється правильний розрахунок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
В межах спірних правовідносин судом встановлено, що відповідачем невірно визначено, до якого типу нежитлової нерухомості відносяться нежитлові будівлі позивача, та невірно визначено ставку податку для об`єктів нежитлової нерухомості у розмірі 1 відсотка при нарахуванні позивачу податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки і суд вважає, що у цих правовідносинах слід застосувати ставку 0,1% за належний позивачу об`єкт нерухомості до якого застосовується ставка "інші будівлі".
Суд проводить розрахунок розміру податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за об`єкт нерухомості: нежитлова будівля літ. "Г-5" загальною площею 2270,5 кв.м., розташована за адресою: за адресою: АДРЕСА_1 (нині вул. Велика Панасівська), наступним чином:
Так, на 1 січня 2022 року мінімальна заробітна плата становила 6500,00 грн, отже ставка податку, яка мала бути застосована до нежитлових будівель позивача у 2022 році, становила 6,5 грн (0,1 % х 6500,00 грн) за 1 кв.м.
Розрахунок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2022 рік за нежитлову будівлю літ. "Г-5" загальною площею 2270,5 кв.м., з урахуванням періоду оподаткування 2 місяці складає 2459,71 грн (2270,50 Ч 6500 Ч 0,1% ч 12 Ч 2 = 2459,71 грн).
З аналізу вищенаведеного вбачається, що у податковому повідомленні-рішенні від 12.09.2025 № 1576930-2405-2030-UA6312027[телефон приховано] визначене податкове зобов`язання у сумі 24597,08 грн є завищеним на 22137,37 грн (24597,08 грн- 2459,71 грн = 22137,37 грн) і лише в цій частині це податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню, а в частині визначення розміру податку на суму 2459,71 грн воно є правомірним та підстави для його скасування в цій частині відсутні.
Також суд зазначає, що на 1 січня 2023 року мінімальна заробітна плата становила - 6700,00 грн, отже ставка податку, яка мала бути застосована до нежитлових будівель належних позивачу у 2023 році, становила 6,70 грн. (6700,00 грн. х 0,1%) за 1 кв.м.
Розрахунок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2023 рік за літ. "Г-5" загальною площею 2270,5 кв.м., з урахуванням періоду оподаткування 3 місяці складає 3803,09 грн (2270,50 Ч 6700 Ч 1% ч 12 Ч 3 = 3803,09 грн) і лише в цій частині це податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню, а в частині визначення розміру податку на суму 3803,09 грн воно є правомірним та підстави для його скасування в цій частині відсутні.
З аналізу вищенаведеного вбачається, що у податковому повідомленні-рішенні від 12.09.2025 № 1576933-2405-2030-UA6312027[телефон приховано] визначене податкове зобов`язання у сумі 38030,88 грн є завищеним на 34227,79 грн (38030,88 грн- 3803,09 грн = 34227,79 грн) і лише в цій частині це податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню, а в частині визначення розміру податку на суму 3803,09 грн воно є правомірним та підстави для його скасування в цій частині відсутні.
Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що предметом спору у цій справі є визнання протиправними та скасування двох податкових повідомлень-рішень від 12.09.2025, а саме: № 1576930-2405-2030-UA6312027[телефон приховано] та № 1576933-2405-2030-UA6312027[телефон приховано].
В свою чергу, з резолютивної частини тексту рішення суду першої інстанції вбачається, що в ній міститься висновок про скасування двох податкових повідомлень-рішень від 12.09.2025, але номери цих рішень є однаковими - 1576933-2405-2030-UA6312027[телефон приховано], що не відповідає обставинам цієї справи.
Враховуючи те, що судом першої інстанції не було враховано обставин, які наведені судом апеляційної інстанції вище, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, з прийняттям нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Згідно з ч. 1-3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
При прийнятті судового рішення у цій справі, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи сторін отримали достатню оцінку.
Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.
Зважаючи на результати апеляційного перегляду оскарженого судового рішення та положення статті 139 КАС України, а також те, що позивач звільнений від сплати судового збору, у справі відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат зі сплати судового збору.
Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст. 327, ч. 1 ст. 329 КАС України.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 326, 327 КАС України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області задовольнити частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.04.2026 по справі № 520/31206/25 скасувати та прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області від 12.09.2025 № 1576930-2405-2030-UA6312027[телефон приховано] в частині визначення ОСОБА_1 податкового зобов`язання зі сплати податку за нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2022 рік у розмірі 22137,37 грн.
Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області від 12.09.2025 № 1576933-2405-2030-UA6312027[телефон приховано] в частині визначення ОСОБА_1 податкового зобов`язання зі сплати податку за нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2023 рік у розмірі 34227,79 грн.
В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис) І.С. Чалий
Судді (підпис) (підпис) М.О. Семененко З.Г. Подобайло